пошук  
№08
2003

Свобода Висловлювань в Україні

Деякі загальні дані

06.04.2004

Кількість зареєстрованих періодичних видань в Україні станом на 1 липня 2003 р.

   

Станом на 1 липня поточного року в Україні зареєстровано 17371 періодичне видання, повідомив заступник голови Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення Віктор Петренко. Засновниками 6598 видань є юридичні особи, 2900 — фізичні особи, 802 — органи місцевого самоврядування.

Як свідчить статистика, в інформаційному просторі нашої держави переважають видання комерційного спрямування та видання, засновниками яких є фізичні особи. Це накладає відбиток на всю палітру діяльності ЗМІ і, зокрема, на формування інформаційного процесу, «що породжує певні тенденції». Така ситуація вимагає від владних структур пошуку нових підходів у відносинах із ЗМІ незалежно від форм власності, вважає Віктор Петренко. При цьому статистичні дані свідчать про тенденцію збільшення кількості україномовних видань. Якщо у 2000 році їх було 1933, то станом на 1 липня поточного року — 2401 (російськомовних відповідно 784 і 809).

(«Слобідський край, м. Харків, №161, 29 серпня 2003 р.)

Деякі загальні дані

06.04.2004

Довіра жителів Києва до засобів масової інформації (дані опитування УНІАН)

   

36% жителів Києва не довіряють засобам масової інформації. Про це свідчать дані опитування, проведеного УНІАН 2 серпня в Києві.

Мас-медіа довіряють тільки 25% опитаних, 26% респондентів вважають ЗМІ не завжди вартими довіри. Найбільшу ж довіру жителів Києва серед ЗМІ викликає телебачення (35%), газети й журнали (13%), радіо (12%), інформаційні агентства (7%), інтернет (6%). Під час дослідження було опитано 1323 респондентів. Похибка вибірки становить 1,5%.

(“Полтавський обласний медіа-клуб”, №40, 7 серпня 2003 р.)


Деякі загальні проблеми

06.04.2004

УААСП планує стягнути 502 тис. гривень з телекомпаній за порушення авторського права

   

Українське агентство авторських та суміжних прав (УААСП) проводить роботу по досудовому та судовому вирішенню справ, пов’язаних з виплатою авторської винагороди. Претензійно-судова робота ведеться у м.Києві, Автономній Республіці Крим та в усіх областях України.

Протягом 2001 року за участю юридичного відділу УААСП у претензійному та судовому порядку розглянуто 42 справи про стягнення авторської винагороди з користувачів на загальну суму понад 300 тисяч гривень. На розгляді залишилося 23 справи на загальну суму 406,8 тисяч гривень.

У 2002 році юридичним відділом розглядалося 78 судових справи на загальну суму 1,4 млн. гривень. Усього у провадженні відділу за 2002 рік знаходилося 113 судових справ до театрів, цирків, філармоній, телерадіокомпаній за несплату авторської винагороди за публічне виконання творів авторів і за бездоговірне використання творів авторів, у тому числі 6 судових справ із приводу визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію.

На підставі Закону України "Про авторське право і суміжні права" за дорученням Державного департаменту інтелектуальної власності УААСП здійснює моніторинг телерадіопростору по дотриманню авторських і суміжних прав користувачами об’єктів авторського права. За результатами моніторингу, актів фіксації порушень авторського права, підготовлено та направлено 12 претензій до телеканалів на суму 502 тисяч гривень.

За заявами авторів, що звернулися до УААСП за захистом порушених авторських прав, пред’явлено 11 претензій на суму 113,7 тисяч гривень, з них 4 позивні заяви на суму 80,8 тисяч грн.
Загальна сума позовів та претензій за 2001-2002 роки склала 2,2 млн. Гривень, за результатами яких стягнуто 0,5 млн. гривень, що надійшли на рахунки УААСП і виплачені авторам.

Державний департамент інтелектуальної власності
28-07-2003, Інститут масової інформації, www.imi.org

Переслідування, утиски, залякування тощо з політичних мотивів

06.04.2004

Власти пытаются уничтожить независимое интернет-издание "Обком". Официальное заявление Общественно-аналитического движения "Группа Граждан"

   

Официальное заявление "Группы граждан"

 

В последнюю неделю правоохранительными органами проводятся неприкрыто наглые и преступные действия в отношении интернет-издания "Обком".

Как свидетельствует история "Обкома", попытки не обращать внимания на циничные противоправные действия властей, основанные на принципе "честным людям бояться нечего", в Украине себя не оправдывают. Такая позиция членов редакции, всерьез не рассматривавших угрозу расправы со стороны азаровско-пискуновской банды из ГНАУ, привела к тому, что в феврале 2002 года "Обком" был разгромлен.

Сейчас повторяется та же самая история.

Как нам стало достоверно известно, в течение последней недели сотрудники Управления государственной службы борьбы с экономическими преступлениями ГУМВД Украины в г. Киеве проводят оперативную разработку интернет-газеты "Обком" и его издателей. Лживо ссылаясь на п.24 ст.11 Закона Украины "О милиции" сотрудники УБЭП требуют от контрагентов и партнеров "Группы граждан" (как издателя интернет-газеты "Обком") сведения, составляющие конфиденциальную часть договорных отношений.

Эти действия являются незаконными на том простом основании, что в отношении "Группы граждан", его членов и сотрудников издания "Обком" не заведено никакого оперативно-розыскного дела, в рамках которого милиция имела бы право собирать данную информацию. Следовательно, все действия властей, санкционировавших действия УБЭП, являются преступными и направлены на то, чтобы оказать моральное, психологическое и, возможно, физическое воздействие на издателей интернет-газеты "Обком" и их партнеров.

Как подтверждают наши источники в правоохранительных органах, эти незаконные действия УБЭП вызваны публикациями "Обкома".

Как законопослушные граждане мы, конечно, могли бы обратиться в прокуратуру с требованием прекратить надругательство над законом. Если бы не одно обстоятельство - возглавляет эту украинскую прокуратуру тот самый Святослав Пискун, который вместе с Николаем Азаровым несет полную ответственность за преступный разгром редакции "Обкома" в феврале 2002 года.

И все многочисленные обращения на имя Президента Украины и Генпрокуратуры разобраться и наказать виновных в уничтожении интернет-издания "Обком" до сих пор не привели ни к чему. Пискуновские прокуроры утверждают, что все было сделано "на законных основаниях". Но до сих пор этих оснований так никто и не привел.

Более того, мы располагаем достоверной информацией, что действия УБЭП санкционированы непосредственно Генпрокуратурой. Потому мы рассматриваем сегодняшнюю ситуацию как продолжение преступных действий Святослава Пискуна по уничтожению независимого средства массовой информации "Обком".

В связи с этим Общественно-аналитическое движение "Группа граждан" официально заявляет, что в случае наступления каких-либо негативных последствий для интернет-издания "Обком", вся ответственность лежит на Святославе Пискуне и Президенте Леониде Кучме как гаранте преступной деятельности Генпрокурора.

Глава Общественно-аналитического движения "Группа Граждан"
Сергей СУХОБОК

Главный редактор интернет-издания "Обком"
Алексей МИРОНОВ


http://www.obkom.net.ua/main.php?id=361

Злочинні посягання на журналістів

06.04.2004

Нападение на Олега Ельцова – редактора интернет-издания "Украина криминальная"

   

24 июля. Двое неизвестных напали в Киеве около 16.10 четверга на журналиста, редактора интернет-издания "Украина криминальная" Олега Ельцова.

Как сообщил сам О.Ельцов агентству "Интерфакс-Украина" по телефону, двое мужчин поджидали его на лестничной площадке возле выхода из квартиры и попытались избить его, когда он вышел. У одного из них был электрошокер, у другого - обернутая чем-то труба. Некоторое время журналист отражал натиск нападавших, и через некоторое время опасность быть замеченными их спугнула.

Нападавшие скрылись. Журналист чувствует себя нормально.

О.Ельцов предполагает, что эти же двое пытались попасть в его квартиру и дважды в течение дня звонили ему в дверь, но он не открывал, так как был занят работой. Журналист покинул квартиру, так как на 16.30 у него было назначено судебное заседание.

Стоявшие возле лифта двое мужчин, у одного из которых был букет цветов, спросили какой это этаж. Затем последовало нападение, однако журналист успел отскочить, почувствовав опасность.

После продолжавшейся некоторое время борьбы. О.Ельцов начал кричать и нападавшие прыгнули в подъехавший лифт.

В настоящее время сотрудники милиции, прибывшие по вызову О.Ельцова, составляют с его слов фоторобот нападавших. Журналист также видел отъезжавшую от дома машину, которая может принадлежать нападавшим.

Журналист не связывает это нападение с судом, который был намечен на четверг, так как этот процесс длится уже долгое время.

В то же время, О.Ельцов не исключает, что нападение связанно с одной из публикаций, появившихся на сайте в последние месяцы. "Практически каждая статья на сайте могла привести к этому", - сказал он.

Интернет-издание "Украина криминальная" публикует журналистские расследования о деятельности высших должностных лиц Украины, народных депутатов, представителей силовых ведомств. Публикации сайта неоднократно становились основой депутатских запросов в Генеральную прокуратуруУкраины.

Материалы сайта тщательно изучаются и анализируются правоохранительными органами страны.

ИНТЕРФАКС-УКРАИНА

Обмеження доступу до інформації

06.04.2004

Незалежній журналістці: замість сесії міськради – прес-реліз!..

   

Незалежній журналістці: замість сесії міськради – прес-реліз!..

Про те, що сесія Криворізької міської ради має відбутися 28 травня 2003 року, позаштатний кореспондент всеукраїнського тижневика "Шлях Перемоги" Валентина Кривда дізналася від працівників міськвиконкому за два дні до того. Рідко який брифінг міських властей відбувається без присутності цієї принципової та прискіпливої журналістки.

А от із відвідуванням сесій, попри всі намагання, не складалося. І заявки на акредитацію подавались, і звернення до відповідальних працівників міськвиконкому були, але, зазначає з цього приводу у своєму поданні на ім’я міського голови Юрія Любоненка п.Валентина Кривда,"за 12 років незалежної України з боєм мала змогу бути лише на одній сесії міськради".

Зрештою, патріотка Криворіжжя з відповідальним ставленням до своїх журналістських обов’язків вирішила домогтись своїх прав та поборотись із дискримінацією. У цьому поданні від 26 травня вона, посилаючись на Європейську Конвенцію " Про захист прав та основних свобод людини", Конституцію України, закони України "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні", висловила прохання не створювати штучних перешкод і задовольнити її право бути присутньою на сесії.

Будучи навченою, як реагують міський голова та його апарат на громадські ініціативи, В. Кривда наступного дня подала заяву на ім’я прокурора міста п. Василя Кравця, текст якої заслуговує на те, щоб ознайомитись із ним повністю:

"26 травня 2003р. я звернулась з поданням на ім’я міського голови Ю. Любоненка щодо свого конституційного права на інформацію: надати мені можливість бути присутній на сесії Криворізької міської ради, яка відбудеться 28 травня 2003р. Текст свого Подання я зареєструвала о 14.00 в канцелярії міськвиконкому (кім.305).

У цей же день усно ознайомила з текстом подання держслужбовців депутатської кімнати, оргвідділу, Прес-служби виконкому міськради. З розмови з ними я зрозуміла, що мене знову, як і на попередню сесію 23.04.2003р., не буде допущено 28.05.2003р. на сесію міськради.

26 травня 2003р. я звернулась до прокурора Дзержинського району м. Кривого Рогу С.Т.Джаббарова, який роз’яснив мені мої права і порадив звернутись до міської прокуратури як компетентного органу щодо цієї проблеми.

Тому, керуючись ст.10 Європейської Конвенції "Про захист прав та основних свобод людини", ст.34 Конституції України, ст.9 Закону України "Про інформацію", ст.26 Закону України " Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні", Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова", прошу Вас терміново вжити відповідні засоби прокурорського реагування щодо реалізації мого права як журналіста вільно одержувати інформацію на сесіях міськради, зокрема, 28 травня 2003р.". Додаток до заяви складався із 10-ти матеріалів, у т.ч. копії статті з газети "Кривой Рог вечерний" "Кому выгодно, чтобы журналисты опозиционных СМИ были на сессии Криворожского горсовета персоной нон грата?"

Про те, якого драматичного забарвлення набув подальший хід подій, дізнаємося із заяви журналістки на ім’я прокурора міста в день відкриття сесії:

"Доводжу до Вашого відома, що, не дивлячись на моє вчасне звернення до міської прокуратури 26.05.2003р. та 27.05.2003р. щодо запобігання незаконним діям міської влади в перешкоджанні моїй професійній діяльності як журналіста, 28 травня 2003р. правоохоронні органи міськвиконкому не допустили мене на сесію міськради (на якій був присутній міський прокурор ), не надавши ніяких письмових вмотивованих відмов на моє письмове Подання на ім’я міського голови від 26.05.2003р.

У зв’язку з незаконним обмеженням мого права вільно одержувати інформацію на сесіях міськради 23.04. та 28.05. 2003р., я змушена дати телефонограму Генеральному прокурору України С.Піскуну та Прем’єр-Міністру УкраЇни В. Януковичу наступного змісту:

"В результаті бездіяльності міської прокуратури, міського голови м. Кривого Рогу Ю.Любоненка, голови Дніпропетровської облдержадміністрації М.Швеця мене знову не допущено 28.05.2003 на сесію міськради як позаштатного кореспондента всеукраїнського тижневика " Шлях перемоги". Прошу направити спеціальну комісію Генпрокуратури за участю міжнародної організації "Репортери без кордонів" для вивчення і подолання проблеми відсутності свободи слова в Кривбасі."

Красномовною щодо оцінки розуміння місцевою владою ролі та прав незалежних ЗМІ є серія відповідей на звернення та подання журналістки до представників цієї влади.

Ось кілька відповідей керуючого справами виконкому міськради В.Петровніна:

1. Від 30.04.2003р. – Кривді В.О.

На Ваш лист №2205/13 від 22.04.03, повідомляємо, що у Кривому Розі зареєстровано більше ста видань міського і регіонального рівня, постійно видаються декілька десятків друкованих ЗМІ. Бути присутніми на сесіях міської ради, а також засіданнях її виконкому, нарадах різного рівня мають бажання представники переважної більшості криворізьких ЗМІ. Забезпечити це технічно доволі складно. Тому відпрацьована певна система, коли запрошуються, насамперед, представники електронних ЗМІ, державних та муніципальних видань. Усі наші журналісти мають змогу ознайомитись з прийнятими рішеннями, отримувати вичерпну інформацію про перебіг того чи іншого засідання, сесії тощо (у тому числі, за домовленістю, і в аудіоваріанті), у прес-службі міської ради і виконкомі. Цією нагодою, при потребі, можете скористатись і Ви.

2. Від 20.05.2003р. – Кривді В.О.

На звернення

від 22.04.2003р. і 23.04.2003р.

На Ваші звернення повідомляємо: відповідно до ст.2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" "органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпечувати вільний доступ до неї…" Такими відповідними органами Криворізької міської ради та її виконкому є загальноміська газета "Червоний гірник" та ТРК "Рудана". Отримати вичерпну інформацію про проведення чергових сесій і засідань виконкому міськради, а також ознайомитися з прийнятими рішеннями Ви можете у прес-службі міської ради та її виконкому.

3. Від 20.05.2003р. – Кривді В.О.

копія: виконкому Криворізької міської ради

На звернення

від 23.04.2003р.

Шановна Валентина Олександрівно! Порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради по затвердженню порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради, який схвалюється депутатами ради і є нормативним актом місцевого самоврядування.

Згідно зазначеного регламенту, тільки у разі необхідності, на засідання міської ради запрошуються представники преси. Відповідно до Закону України "про місцеве самоврядування в Україні" та регламенту Криворізької міської ради, пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися тільки міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради загальними зборами громадян."

Із наведеного витікає, що у відомстві міського голови Ю.Любоненка, про дотримання законності, яким опікується прокурор міста, депутат міськради В. Кравець, 19 стаття Конституції України відмінена: на практиці силу прямої дії має самодіяльність цієї установи.

Тож, цілком логічно Валентиною Кривдою у телеграмі на ім’я голови Дніпропетровської облдержадміністрації Миколи Швеця поставлено питання: "…на вимоги яких темників мені не надано черги денної сесії, відмовлено в реєстрації прес-службою інформаційних запитів, не видано посвідчення акредитованого журналіста? Хто відповість за статтею 171 Кримінального кодексу України за умисне перешкоджання моїй професійній діяльності?"

Микола Коробко, Кривий Ріг

Обмеження доступу до інформації

06.04.2004

Міська рада Кривого Рогу не визнає журналісток Валентину Кривду та Наталію Сокуренко

   

07-08-2003

До ІМІ надійшло звернення від Ініціативної групи незалежних криворізьких журналістів, які скаржаться на протизаконні дії місцевої влади. За словами журналістів Валентини Кривди та Наталії Сокуренко, вони не можуть вільно відвідувати пленарні засідання сесій міської ради, мати реальний доступ до документів. “Це пряме перешкоджання професійній діяльності журналістів”, – зазначається у зверненні. З цього приводу троє журналістів подали до міської прокуратури заяви про порушення кримінальних справ за ст. 171 Кримінального кодексу України за фактом їхнього недопуску на сесію Криворізької міської ради, що відбувалась 9 липня 2003 року.

(Barometr)

 

***

Микола Коробко, м. Кривий Ріг:

Розпочався неохочий та плутаний відступ криворізької міської влади перед несподівано масованою громадською підтримкою вимог журналістки Валентини Кривди.

Ініціаторка справедливого збурення вперто домагається відміни ст. 13-ї Регламенту міської ради та вільного доступу на засідання сесій міськради для представників засобів масової інформації незалежно від їхньої політичної орієнтації чи міри наближеності до влади. В якості жертви такої дискримінації вона своєю п’ятимісячною кампанією звернень до всіх мислимих служб та інстанцій, причетних до функціонування ЗМІ, таки привернула увагу громадськості до цієї справи.

У місцевій пресі за цей час з’явилося більше десятка публікацій, відгукнувся бюлетень Харківської правозахисної групи «Права людини», розпочався збір підписів під відозвою «Кривбасу – свободу слова!».

Майже 500 підписів криворізьців уже лягло на стіл міського голови Юрія Любоненка. Відповіді різних службових осіб на численні інформаційні запити Валентини Кривди підтверджували безпідставність намагань місцевої влади не допустити її присутності на сесіях міської ради. І не тільки її... На початку липня поточного року заступник начальника Дніпропетровського обласного управління юстиції О.В.Ковалькова повідомила таке (лист від 01.07.2003р., № 04-5/1840): «...Після проведеного правового аналізу вищезазначених законів, а також інших чинних нормативно-правових актів, які стосуються вашого питання, ми дійшли висновку, що не існує жодного чинного нормативно-правового акту України, який би містив у собі норму, згідно якої будь-яка фізична або юридична особа (орган юридичної особи) мали би повноваження «визначати необхідність присутності представників державних органів, районних рад, політичних партій, інших громадських організацій, трудових колективів, преси, телебачення на засіданнях міськради або постійних комісій...».

Але ж саме таким актом і є Регламент роботи Криворізької міської ради, ставши своєрідною «удавкою» проти проникнення незалежних журналістів до сесійної зали! Отже, під тиском неспростовних доказів про відсутність будь-яких законних підстав для відсторонення журналістів від важливої громадської місії, міська влада розпочинає маніпуляції з питанням акредитації журналістки В.Кривди. Незважаючи на кількаразові спроби всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги» домогтися акредитації свого позаштатного кореспондента з наданням відповідних до закону документів, керуючий справами виконкому В. Петровнін продовжує «роз’яснювати» заявникам те, що «акредитація журналістів при органах місцевого самоврядування здійснюється на підставі офіційного подання засобом масової інформації до відповідного органу або за заявою журналіста (технічного працівника) з пред’явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах або рекомендації професійного об’єднання журналістів» (текст за В. Петровніним). Цим вправи В. Петровніна у «знанні» законів не закінчилися. Він підкреслює, що «в Вашому листі йде мова про акредитацію позаштатного кореспондента В.Кривди, а не про журналіста». У зв’язку з цим М. Макар – директор ТОВ «Українська Видавнича Спілка», засновника тижневика, змушений звернутися до виконавчого комітету Криворізької міської ради, який протягом багатьох місяців, без видимої участі міського голови, непохитно відстоює непрозорість діяльності ради. Мотивація та доводи, наведені у зверненні, варті уваги: «...У офіційній відповіді керуючого справами виконкому В. Петровніна (вих. № 7/31-1528 від 25.07.2003р.) приводиться така аргументація відмови в акредитації нашого журналіста, як відсутність підтвердження професійного фаху нашого журналіста. Причому, Ваш працівник довільно трактує вищезгаданий Закон і перекручує наведені в ньому положення.»

Нагадуємо, що в Законі написано: «За офіційним поданням засобу масової інформації» АБО «За заявою журналіста з підтвердженням його професійного фаху». Тобто, ці два способи заяви про акредитацію ніяк не пов’язані між собою, і при офіційному поданні – як і було в нашому випадку – ЗМІ може акредитувати в органах місцевого самоврядування будь-якого свого працівника, навіть позаштатного. Крім того, В.Петровнін виявляє у своїй відповіді досить смішну некомпетентність, розділяючи поняття «кореспондент» та «журналіст» як абсолютно різні та заявляючи, що Закон стосується лише останніх......Тому, враховуючи вищесказане, ми змушені трактувати немотивовану відмову Криворізького виконкому в акредитації нашого позаштатного кореспондента В.Кривди як злісне порушення Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та перешкоджання діяльності журналіста, засобу масової інформації з боку посадових осіб органу державної влади – зокрема, керуючого справами В. Петровніна...».

І все ж на третю від початку протестної кампанії сесію міськради, липневу, були запрошені лише представники газети «Червоний гірник"(орган міської ради), муніципальної телерадіокомпанії «Рудана», державного телерадіооб’єднання «Криворіжжя» і не допущені позаштатний кореспондент всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги» Валентина Кривда, головний редактор обласної незалежної громадсько-політичної газети «Точка зрения», помічник-консультант народного депутата України, голови депутатського об’єднання «Антимафія» Григорія Омельченка Наталія Сокуренко та заступник головного редактора громадсько-політичної газети «Право» Олена Костадінова. Реакція прокуратури на факти створення перешкод у виконанні професійних обов’язків журналістів була спрямована на підтримку незаконних дій влади і заслуговує на окреме дослідження. Правомірність поставлених В.Кривдою вимог із вдячністю «за виявлену принциповість у здійсненні професійної журналістської діяльності» підтвердив у своєму листі від 01.08.2003 голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж. Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко у листі від 11.07.2003 на адресу Криворізької міської ради та журналістів видань «Точка зрения», «Шлях Перемоги», «Право», посилаючись на існуючий стосовно цього питання корпус законів, нагадує, що «...Акредитація надається в реєстраційному порядку, тому положення про акредитацію, які видаються відповідними органами влади, не мають запроваджувати жодних підстав для відмови в акредитації журналістам, які подали необхідні документи (Підкреслення – М. Томенка). Журналістів має бути акредитовано. Слід відзначити, що Закон не встановлює й будь-яких обмежень на кількість журналістів та творчих працівників, які можуть бути акредитованими...». Зрештою, навіть прокуратурі після кількох безплідних перевірок, здійснених на вимогу журналістки В.Кривди, стало зрозуміло, про що йдеться. Якщо в листі від 13.06.2003р. прокурора м. Кривого Рогу державного радника юстиції 3-го класу В.Р.Кравця предмет оскарження журналістки – регламент роботи Криворізької міської ради – зображено як відповідний чинному законодавству, то двома місяцями пізніше прокуратура змушена була дійти іншого висновку. У згаданому першому листі читаємо: «...Згідно регламенту роботи Криворізької міської ради представники державних органів, районних рад, політичних партій, інших громадських організацій, трудових колективів, преси, телебачення запрошуються на засідання сесії міськради в разі необхідності. Гласність роботи міської ради забезпечується шляхом оприлюднення по телебаченню, радіо, пресу, зокрема: відповідні органи Криворізької міської ради та її виконкому – загальноміську газету «Червоний гірник» та ТРК «Рудана»...(остання фраза з її особливостями приведена також за оригіналом – авт.) Перевіркою грубих порушень (не грубі, певно, перебувають поза компетенцією прокуратури? – авт.) законодавства щодо реалізації вашого права на одержання інформації про роботу сесії міської ради не встановлено, підстав для реагування нема...)». Із листа цієї ж прокуратури від 22.08.03р.за підписом в. о. прокурора м. Кривого Рогу старшого радника юстиції В.Несміяна дізнаємося: «...При перевірці встановлено, що ст.13 Регламенту міської ради суперечить нормам чинного законодавства. За пропозицією прокуратури м. Кривого Рогу ст.13 Регламенту міської ради приводиться у відповідність нормам чинного законодавства. Крім цього повідомляємо, що при Криворізькій міській раді створена робоча група з числа депутатів, яка підготувала пропозиції щодо порядку акредитації представників засобів масової інформації при Криворізькій міській раді, а також Положення про порядок висвітлення діяльності Криворізької міськради та її виконавчих органів. Зазначені документи будуть надані на розгляд депутатам міської ради у серпні поточного року.» Саме останній абзац листа прокуратури обіцяє появу чергового витка виснажливої бюрократичної тяганини: за деякою інформацією, міська влада всіляко намагається обійти ГЛАСНІСТЬ, один із принципів, на яких відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюється місцеве самоврядування. Недоступні поки що громадськості проекти змін дуже ймовірно матимуть на меті зберегти непролазність існуючої місцевої нормативної бази акредитації журналістів.

(“Права людини”, м. Харків, №23, 16-31 серпня 2003 р.)

Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

06.04.2004

Преса і влада — проблеми медіа-простору на Полтавщині

   

Цей дивний прецедент справді трапився на засіданні постійної комісії обласної ради з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, забезпечення законності і правопорядку та зв’язків із засобами масової інформації. Хоча акредитовані журналісти незалежних видань (яких, до речі, чомусь „забула” запросити прес-секретар облради І.Дудка) такою постановкою питання були просто заскочені: а чи це лицемірство, не розіграш, бо раніше подібного від представників влади не лише не доводилося чути, а й, як кажуть, на своїй шкірі відчувати лють помсти саме за правду, гірку для владоможців правду... І чом це вони раптом зрадили собі, не можу збагнути...

Питання на комісії звучало так: „Про практику роботи обласної газети „Село полтавське” („СП”) щодо висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування...”. Головний редактор газети Лариса Коба бадьоренько почала звітувати, кілька разів наголосивши, що „найкоротший шлях до селянина – через рубрики газети” (чом не тема для кандидатської дисертації магістра державного управління Л.Коби? – авт.). Такі, як „Влада. Суспільство. Особистість”, „Місцеве самоврядування: ради в дії”, „Слова депутатів не розходяться з ділом”, „Сільський голова: будні і свята”, „Гартовані незалежністю, людьми благословенні”. Зокрема, остання рубрика „спрямована на висвітлення позицій депутатів щодо розвитку агропромислового комплексу, соціальної сфери села, формування місцевого бюджету (нариси про депутатів обласної ради та депутатів районних рад). Л.Коба зауважила, що „окрему увагу приділено висвітленню роботи апарату обласної ради, де наголос робиться на позиції голови обласної ради, постійних комісій облради”.

Наприкінці свого виступу керівник редакційного колективу зробила таке узагальнення: „З огляду на підготовлені публікації можна відмітити, що досить складно формується суспільна думка щодо питань розвитку самоврядування, причому громадяни не бачать принципової різниці між місцевою радою і місцевою державною адміністрацією”. І щоб селянам „розвиднилося”, Л. Коба пропонує такий „рецепт”: „систематично висвітлювати діяльність органів місцевого самоврядування згідно з розробленими рубриками, укласти з органами самоврядування угоди про співпрацю, де буде передбачено тематику, періодичність та способи отримання й передачі інформації, запровадити „гарячі лінії” з депутатами облради та щоб органи влади формували замовлення ЗМІ на створення спеціальних і тематичних сторінок, рубрик, поширення авторських матеріалів депутатів.” „Поширення даної інформації, — зазначила головний редактор „СП”, — доцільно способом зростання тиражу нашого видання серед сільських передплатників, що складають потенційну більшість як читачі періодичних видань” (тут і в попередніх цитатах - мова оригіналу - авт.).

Пані Лариса, певно, сподівалася, що досвід її газети буде узагальнено й запропоновано для наслідування для комунальних ЗМІ області, а, мо‘, й України. Та під час обговорення їй довелося вислухати, м‘яко кажучи, далеко не компліменти, через що вона навіть була дещо розгублена й роздратована: оце тобі й на, годила-годила...

Голова постійної депутатської комісії Микола Залудяк, довго безпорадно крутивши в руках газету, поцікавився у Л.Коби, чому видання, серед засновників якого облрада і облдержадміністрація, порушує закон, не вказуючи тираж (облпресінформ, звісно, цього „не бачить”). Л.Коба похвалилася, що нинішній наклад газети — понад 6 600 примірників, тобто, вдвічі більший, ніж торік, коли вона прийняла „СП”.

- А скільки селян передплатило „СП” без „принуділовки”, давайте поїдемо в будь-яке село, чи хоч знають там, що є така газета – „Село полтавське”, і де поділося 19 тисяч, яким був тираж під час виборчої кампанії?” — не вгавав  М. Залудяк. Інформацією з першого запитання редактор не володіла, зате повідомила, що по 400 примірників „СП” цього року передплатили працівникам своїх господарств депутати обласної ради Олександр Коросташов та Тетяна Корост. „Так ваш тираж тримається на 2-3 спонсорах – „сильних світу цього?” — обурився М. Залудяк. 19-ть же тисяч тиражу, як пояснила Лариса Юріївна, було ще до неї, бо під час виборчої кампанії співзасновники газети передплачували газету на райони, не виходячи з кабінету редактора. А люди, мовляв, звикнувши до дармівщини, після закінчення  виборів не стали передплачувати.

М.Залудяк і заступник голови облради, член редколегії „СП” В.Марченко переконані, що низький наклад головного обласного видання для селян – наслідок того, що у газеті немає правди про справжній стан справ у аграрному секторі області, де ситуація найгірша з усіх галузей економіки, і порадили Л.Кобі... уважно почитати свій тижневик, „бо ніколи не буде популярною газета, у якій одні хвалебні оди... „Вам треба завести рубрику „Дожилися!.. Що далі?” – з серцем кинув Л.Кобі М. Залудяк. В.Марченко дорікнув на адресу „СП”, що із запізненням тут виходять матеріали про сесії облради, творчі працівники редакції рідко беруть участь у виїзних засіданнях депутатських комісій.

Депутат облради, власкор „Голосу України” у Полтавській області Григорій Гринь резонно зауважив, що „Сільські вісті”, які не мають бюджетних дотацій, яким влада в області не сприяє, як „СП”, а навпаки з усіх сил чинить спротив, і то мають 66 тисяч читачів. То якщо кореспонденти „Села полтавського” не спроможні бачити й писати (рожева полуда на очах, чи що?) про численні негаразди – новітнє рабство гречкосіїв, майнове розшарування, злочинність, пияцтво, наркоманію, розпусту - то хоч би запровадили рубрику „У нас в гостях „Сільські вісті” з передруками з цього справді народного видання.

Недарма кажуть, що газета – обличчя редактора. Тож чи варто перетворювати його на „морду ліца”? Бо в усьому світі газети робляться для читача, а не для конкретних посадовців чи очолюваного ним апарату, адже останнє – моральний злочин. Хіба вірять полтавські гречкосії, що потерпають від безгрошів‘я, тотальної несправедливості, „Селу полтавському”, редактору якого треба було народитися років на 20-ть раніше, коли радянська концепція „а у селах у веселих...” була доречнішою. Звісно, ні, то ж голосують гривнею за ті ж „Сільські вісті”, з яких більше дізнають про проблеми селянства Полтавщини, ніж з місцевої газети, що видається на грошів платників податків (була б приватною, - інша річ).

Це не вірно, що газета живе один день. Журналісти, якщо вони свідомі своєї місії непідкупних літописців історії не лише перед сучасниками, а й перед прийдешніми поколіннями, розуміють, що найкоротший шлях до селянина, як і до будь-якого споживача інформації, – не рубрики, а правда, бо тільки правда є справжньою валютою демократії, яку Україна нібито розбудовує.

З‘ясувалося, що до всього „Село полтавське” виходить... незаконно: уже 8 місяців, як закінчився термін установчої угоди співзасновників (і знову облпресінформ цього порушення в упор „не бачить”). Проте фінансування з обласного бюджету газета з найвищою в області собівартістю одного примірника і практично нерентабельна щороку справно отримує з обласного бюджету 50 тисяч гривень. Щоправда, за середньою зарплатою працюючого – 360 грн. - „СП” „не дотягує” до „Зорі Полтавщини” (719 грн.) та „Полтавського вісника” (850 грн.).

Ларисі Кобі на засідання депутатської комісії головний редактор „Зорі Полтавщини” Л.Думенко популярно пояснив, що якщо засновників кілька, то вони називаються співзасновниками. Але пані редактор не врахувала дружньої поради, а залишилася при своїй думці й не виправила цієї помилки у вихідних даних, і тиражу, звісно, теж не вказала. Мовляв, балакайте, балакайте. Це опозиційним виданням облпресінформ приписи шле, а ми ж „свої пацани”, у нас „дах” – облрада й облдержадміністрація, то нам  закон, як дишло...

Другий пункт порядку денного засідання – про діяльність інформаційно-видавничого агентства „Астрея” із забезпечення випуску щотижневої газети правоохоронних органів, суду та Держподаткової адміністрації „Цілком відверто” („ЦВ”), як повідомив голова комісії М. Залудяк, зініційоване головою Полтавської обласної організації УНП Олександром Куликом запитанням на одній з сесій облради: чому газета, співзасновниками якої є державні органи, з номера в номер паплюжить лідера „Нашої України” Віктора Ющенка. Щоправда, самого О.Кулика не запросили: спочатку самі розберемося.

Формально співзасновниками газети є обласна прокуратура, облуправління СБУ, апеляційний суд, облуправління з надзвичайних ситуацій, ДПА у Полтавській області, ІВА „Астрея” та управління у справах преси та інформації облдержадміністрації. Головний редактор „ЦВ” Віктор Костенко нарікав, що вже кілька років генерали обіцяють фінансувати газету, відзначають його грамотами, але грошей... не дають, перетворивши його на вічного „вибивача” коштів де прийдеться.

Обласне управління міліції офіційно вийшло із співзасновників з 1 січня 2002 року, заснувавши свою газету „Досьє 02”. Коли виходить хтось із співзасновників, видання повинне привести у відповідність до реальної ситуації установчі документи і перереєструватися. Півтора року „ЦВ” виходить незаконно, але (який цинізм, як підло!) облпресінформ, що є засновником газети і контролює на Полтавщині дотримання законодавства в інформаційній сфері, покриває грубе порушення закону. Хіба це не зловживання службовим становищем з боку начальника облпресінформу Ю.Дмитренка, не корупційне діяння?!

Співзасновники – правоохоронні структури, всі як один надіслали в облраду листи з інформацією про те, що не мають коштів і можливостей фінансувати „ЦВ”, втратили з нею зв‘язок. Втім, В.Костенко не поспішає ліквідовувати видання, від якого, по суті, відмовилися співзасновники. Бо газетка ця хитра. Тиражу у її вихідних даних не знайдете (навіщо дотримуватися вимог закону, коли засновник – облпресінформ!) Ви не купите її в кіоску, вона розповсюджується іншим шляхом: куди треба. Як каже пан Костенко, тираж газети щоразу різний і залежить від... замовлення: від 50 примірників до 400 тисяч примірників (під час виборів – з „чорним піаром” на представників опозиції).

Не „купуйтеся” на гасло тижневика „Цілком відверто”: „Газета, яка завжди відповідає своїй назві”. То - для  наївних дурників. А те, що газета видається „під замовлення”, переконливо підтверджує її зміст. Приміром, у номері від 10 липня лише один(!) місцевий матеріал – про збори облорганізації СДПУ (о), а решта – передруки з тижневика „2000” та сайту „Тиждень” – безмірне шельмування В.Ющенка, „Нашої України”, голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації М.Томенка, „Української правди”... Після прочитання – непереборне бажання вимити руки з милом...

Зайшла мова на комісії і про комунальне інформаційне агентство „Новини Полтавщини” („НП”), головним редактором якого той же „багатоверстатник” В.Костенко (має ще й третю редакторську посаду). Як зазначив Г. Гринь, за півтора роки ІА „НП” з обласного бюджету виділено понад100 тисяч гривень, відібраних у малозабезпечених жителів області, а де ж якісна продукція? Такою язик не повертається назвати бюлетень „Час полтавський”, який видає ІА „Новини Полтавщини”, і, який, до речі, не має свідоцтва про державну реєстрацію (тобто, незаконний, нелегальний). Якщо так справи підуть і далі, зазначив присутній на комісії заступник голови облдержадміністрації Олексій Нестуля, він перший при підготовці проекту обласного бюджету на наступний рік буде проти виділення фінансування КІА „НП”, від якого немає користі комунальним ЗМІ області, бо кому потрібні застарілі передруки. Щоправда, „хрещений батько” агенції „Новини Полтавщини”, начальник облпресінформу Ю.Дмитренко не приховує, що воно потрібне „облдержадміністрації та облраді, особливо під час виборчих кампаній”. Бідкався О. Нестуля, що вже два роки область не може віднайти 100 тисяч гривень на прекрасно підготовлене видання „Історія Полтавщини”. На що Г.Гринь парирував, що хай би на ті 100 тисяч гривень, що пішли на видання журналу „Губернатор” про Євгена Томіна з 150-ма фотографіями його персони, та надрукували „Історію Полтавщини”...

Депутат облради, головний редактор газети „Зоря Придніпров‘я” Анатолій Пахомов, який готував питання по ІА „Астрея” категорично висловився проти  приєднання до „Астреї”  „Поліграфтехпрому”. Бо для „Астреї” це буде об‘єкт для здавання в оренду і отримання додаткового прибутку, а друкарні й редакції втратять останню можливість для централізованого вирішення таких питань, як ремонт обладнання, придбання необхідних матеріалів, паперу, запчастин, створення обмінного пункту для електронного обладнання.

Не можу не погодитися із головою комісії М. Залудяком: досить робити з обласного бюджету „тришкин кафтан”: ледве нашкрібують на фінансування „Зорі Полтавщини”, так ще й „Село полтавське” треба „підпирати” (свого часу створене для задоволення амбіцій екс-голови облради), яке, якщо є бажання, нехай фінансує рада сільгоспвиробників області, що хоче бути „генеральним” засновником, як пояснила Л.Коба, а тут ще комусь хочеться відмити гроші на „Новинах Полтавщини”...

Рекомендація ж депутатської комісії щодо запиту О. Кулика була, власне, очікуваною (а то „правду”, бачте, їм подавай): нехай В.Костенко і Ю.Дмитренко зустрінуться з О.Куликом, та перебалакають, як журналісти з журналістом, та, може, й замнуть конфлікт...

З третього питання депутати не дали до кінця виступити заступнику начальника облпресінформу Б.Митьку, так і сказали: не треба з пустого – в порожнє, краще самі конкретні запитання задаватимемо, то швидше зможемо почути „вразумительну” відповідь.

Г. Гринь зазначив, що за півтора року роботи облради нового скликання у профільну депутатську комісію не надійшло жодної пропозиції від облпресінформу щодо реорганізації поліграфічної галузі області.

На нараді при голові облради В.Гришку 12 травня ц.р. було вказано облпресінформу на низький рівень управління друкарнями області. Дмитренкове відомство нині запропонувало радикальний спосіб поліпшити статистичні показники: передати п‘ять нерентабельних районних друкарень з комунальної власності області у власність районних рад. Пропозиція комісією прийнята і готуватиметься на розгляд сесії.

Шановні полтавці – платники  податків! Готуйте Ваші грошики, бо як повідомив Григорій Гринь, дуже скоро у Полтаві не буде видавництва „Полтава”. З січня 2002 року воно з державного реорганізоване у ВАТ, контрольний пакет акцій у київського бізнесмена, який, кажуть, вивезе обладнання, а головне - офсетну друкарську машину для газет, придбану видавництвом в рамках інноваційного проекту, у столицю. І не буде де друкувати  місцеві газети. Тож треба на наступному засіданні комісії сушити мізки, де взяти гроші (у якої категорії мало імущих відібрати?), бо треба створювати нове видавництво.

А чи не краще було народним обранцям замість того, щоб тепер лікті кусати, не чекати було такої печальної (до речі, кажуть, прогнозованої ними) новини, а ще два роки тому піднімати владу, громадськість, калатати в усі дзвони, щоб залишити видавництво „Полтава” у державній власності чи передати його в обласну, оскільки воно створювалося на кошти мешканців області?.. (Людмила Кучеренко, президент Полтавського медіа-клубу

(“Полтавський обласний медіа-клуб”, №41, 13 серпня 2003 р.)

Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

06.04.2004

Микола Томенко: знову “темники”?

   

29-08-2003

Народний депутат Микола Томенко повідомив про появу чергових темників, надісланих у очолюваний ним парламентський Комітет з питань свободи слова і інформації. У цих документах йдеться про порядок висвітлення основних подій громадсько-політичного життя країни, зокрема журналістам пропонується ігнорувати заяви з приводу конституційної реформи народних депутатів Бориса Беспалого, Петра Олійника та Олекси Гудими, зустріч віце-спікера Олександра Зінченка з делегацією Спілки молодих держслужбовців Німеччини, статтю у американській газеті „The New York Times”, яка вважає, що Україною керує “бандит Кучма”. За словами М. Томенка, експерти, які проаналізували темник, вважають його авторами фахівців з Банкової.

(Barometr)

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

06.04.2004

Відкрита заява «Львівської газети»

   

Шановні колеги!

Редакція „Львівської газети” змушена оприлюднити заяву з приводу ситуації, що склалася під час проведення планової податкової перевірки "Львівської газети”. На жаль, методи, які застосовують, свідчать про інші цілі, аніж звичайна документальна перевірка. Це більше нагадує тотальний пресинг на газету, який має, на нашу думку, політичне підґрунтя.

Під час планової податкової перевірки перевіряльники обдзвонили рекламодавців і партнерів газети. Причиною цього, як нам вдалося з’ясувати постфактум, стали згадки про фірми не тільки в рекламних блоках, але й у звичайних статтях. Людей викликали для розмови, для пояснень, вимагали надати документи про співпрацю з виданням. Перед тим цих же документів у "Львівській газеті” не переглядали. Службові машини "Львівської газети” постійно супроводжують представники податкової. Приватних продавців, які торгують газетами, а це переважно старші люди, випитують, скільки примірників вони отримують, скільки продають. Причому перевіряють лише тих продавців, які розповсюджують "Львівську газету”. У розмовах з вуличними продавцями недвозначно і в доволі гострій формі пояснюють, що причина перевірок полягає у тому, що продавці торгують "Львівською газетою”.

Показовим також є факти незаконних податкових перевірок культурно-мистецького центру "Дзиґа”, який є засновником "Львівської газети”. Податківці навідуються із посвідченнями без належних печаток, що, за українським законодавством, може стати підставою для порушення кримінальної справи. Податківці усно вимагають показати внутрішні документи фірми і відмовляються підтвердити свої вимоги юридично. Вони навіть не бажають представлятися. Місцеві керівники ДПА не відповідають на письмові запити від "Львівської газети” і КМЦ "Дзиґа”.

Кілька днів тому у Коломиї (Івано-Франківська обл.) трапився показовий випадок, який демонструє "фаховість і неупередженість” податківців. Дрібного гуртовика преси, який серед інших видань торгує і "Львівською газетою”, звинуватили у тому, що з нашим виданням він співпрацює з квітня 2000 року. Іронія ситуації полягає у тому, що перший номер "Львівської газети” побачив світ 16 вересня 2002 року, а в Івано-Франківській області газета з’явилася у продажу навесні 2003 року.

За нашими припущеннями, те, що відбувається, може бути наслідком принципової позиції "Львівської газети” та серії матеріалів, які містили об’єктивні щодо окремих представників податкової та близьких до них людей відомості. Припускаємо також, що дії податківців можуть бути лише частиною кампанії, спрямованої на "наведення порядку” в інформаційному полі Львова і Західної України напередодні президентських виборів.

Працювати і видавати щоденну газету в таких умовах постійного напруження і нервових стресів є надзвичайно складно.

Редакція „Львівської газети” уже звернулася з листами про допомогу у вирішенні цієї ситуації до Національної спілки журналістів України (п. Ігор Лубченко), Моніторингового Комітету ПАРЄ (п. Ханне Северінсен) та у профільний комітет Верховної ради України (п.Микола Томенко).

Прояви ксенофобії в ЗМІ

06.04.2004

Судові справи Міжрегіональної академії управління персоналом

   

1 августа сего года Печерский районный суд Киева после рассмотрения в открытом судебном заседании удовлетворил иск Межрегиональной академии управления персоналом и главного редактора журнала «Персонал» Игоря Слисаренко к ООО «КП Друк» (издатель русскоязычного журнала «Корреспондент») о защите чести, достоинства, деловой репутации и о возмещении морального ущерба.

В судебном решении отмечается, что опубликованные «Корреспондентом» сведения порочат честь, достоинство и деловую репутацию истцов — МАУП и Игоря Слисаренко, кроме того, наносят вред их интересам, поскольку ответчики распространили неправдивые сведения и сведения, не соответствующие действительности, направленные на подрыв репутации.

Владельцем ООО «КП Друк» является американский гражданин Джед Санден. В декабре 2000 г. — феврале 2003 г. издания, принадлежащие Джеду Сандену, среди которых и «Корреспондент», проводили кампанию диффамации против МАУП, ее руководства и научного журнала «Персонал», обвиняя их в «расизме», «антисемитизме» и т. п. На обращение истцов редакция журнала «Корреспондент» отказалась добровольно опровергнуть распространенные им неправдивые сведения, что вынудило МАУП и Игоря Слисаренко подать судебный иск.

Суд обязал редакцию журнала «Корреспондент» в 30-дневный срок напечатать опровержение неправдивых сведений и принял решение взыскать с ООО «КП Друк» в пользу МАУП 80 тысяч гривен, а в пользу И.Слисаренко — 20 тысяч гривен компенсации морального ущерба.

(«Голос Украины», №144, 5 августа 2003 г.)

Див. також — «Телекритика», 21:03 5.08.2003

Конфлікти, пов’язані з ліцензуванням електронних ЗМІ

06.04.2004

Чи повернеться на телеекрани полтавська „Юта"?

   

Чи повернеться на телеекрани полтавська „Юта”? 


З 18 червня 2003 року ТРК „ЮТА” припинила мовлення на 24-му телеканалі, на якому багато років жителі Полтави і навколишніх районів дивилися її передачі.

Власне кажучи, спроби знищити ТРК „ЮТА” почалися набагато раніше. А саме тоді, коли генеральний директор телекомпанії Георгій Чечик „побив горшки” з тодішнім мером Полтави А.Кукобою. Першими можливості дивитися її передачі були позбавлені абоненти кабельних мереж Полтави: ще у травні 2001 року чотири полтавські оператори кабельного телебачення, домовившись, в один і той же день солідарно вимкнули ТРК „ЮТА”. А через кілька днів вийшли в ефір передачі студії „Місто”, засновниками якої були три (з чотирьох) оператори кабельного телебачення і одна фізична особа. З якою метою була створена нова телекомпанія і наскільки вона незалежна, можна судити з її передач. Власне, ні для кого не секрет, що маючи офіційно приватний статус, телестудія „оспівує” мера.

Наступний наступ на ТРК „ЮТА” був здійснений через Фонд комунального майна Полтави. Коли телекомпанія згідно з договором перерахувала кошти за вилуплення будинку, в якому знаходилася (вул. Паризької Комуни, 44), то фонд тричі повертав телевізійникам гроші, доки не втрутилися посадові особи з Києва. Ледь була відбита ця атака, як почався шалений тиск на телекомпанію з метою витурити з приміщення по вул. Жовтневій, 43, де знаходилася радіокомпанія „Полтава плюс”. Голова облдержадміністрації на одній з апаратних нарад дав протокольне доручення демонтувати передавальну антену. Директора Будинку техніки змушували розірвати договір оренди з „Полтава плюс”. Суть нових претензій міськсанепідемстанції зводилася до того, що нібито передавальна антена на даху цього будинку випромінювала шкідливі для здоров‘я радіохвилі, хоча за кілька місяців до цього той же головний санітарний лікар Полтави власноруч поставив дозвільний підпис на санітарному паспорті радіокомпанії.

Коли й ці домагання та позови Фонду міського майна про виселення з приміщення були відбиті, схоже, в хід була пущена „важка артилерія”.

Під час парламентської виборчої кампанії ТРК „ЮТА” співпрацювала з київською телекомпанією „ТЕТ”. Та набагато пізніше після закінчення виборів, у листопаді 2002 року „ТЕТ” пред‘явив до ТРК „ЮТА” позов на фантастичну суму – 9300000 гривень – про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору. Сума позову більше, ніж у 30 разів перевищувала активи телерадіокомпанії. На думку юриста „Інтерньоз-Україна” Павла Моісеєва, куди ТРК „ЮТА” звернулася за правовою допомогою, сума позову, позовну вимоги і обставини справи вказували на те, що дії позивача спрямовані на знищення телекомпанії. До речі, саме в цей час очікувалося оголошення Національною радою з питань телебачення і радіомовлення України конкурсу на використання 24-го каналу, на якому до цього часу мовила ТРК „ЮТА”.

Подальший перебіг подій лише підтвердив, що ТРК „ЮТА” „замовив” хтось із сильних світу цього. Бо вже наступного дня після надходження позову до господарського суду Полтавської області суд виніс ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно на банківські рахунки телекомпанії та надіслав її у держвиконавчу службу. Держвиконавці спрацювали так же оперативно: наступного дня рахунки ТРК були арештовані, що практично паралізувало діяльність (зазвичай на це йде від двох тижнів до місяця). І тільки потім керівництво ТРК „ЮТА” дізналося, в чому ж справа.

ТРК „ЮТА” подала зустрічний позов про визнання договору між нею і ТРК „ТЕТ” недійсним.

Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення про стягнення з ТРК „ЮТА” 9 300 000 гривень та 17 118 гривень державного мита. При цьому, як стверджує юрист „Інтерньюз-Україна” П.Моісеєв, суд повністю проігнорував пояснення ТРК „ЮТА”, відмовив у задоволення її зустрічного позову, перекрутив факти, частину рішення проголосив без присутності сторін, тобто, грубо порушив норми матеріального і процесуального права.

12 березня ц.р. Харківський апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу полтавців, визнав спірний договір між ТРК „ЮТА” і ТРК „ТЕТ” недійсним. „ТЕТ” це рішення не оспорювала.

Тим часом ТРК „ЮТА” подала документи на участь у конкурсі Національної ради на право мовлення на 24-му телеканалі, оскільки на цей час у неї закінчився строк раніше виданої ліцензії. На першому засіданні голоси 8-х членів Національної ради розподілилися навпіл: чотири – „за”, чотири – „проти”. Цікаво, що присутня на засіданні представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Полтавській області Лілія Миронович (до цієї посади – референт заступника голови Полтавської облдержадміністрації П.Шемета), котра, за логікою, повинна б відстоювати інтереси телерадіокомпаній Полтавщини, запропонувала видати ліцензію... київській ТРК „ТЕТ”, що близька до СДПУ(о). І це при тому, що ТРК „ЮТА” має найсучасніше серед інших полтавських телекомпаній обладнання і багаторічний досвід роботи в ефірі.

Через кілька тижнів, на другому засіданні Національної ради доля ТРК „ЮТА” була вирішена остаточно: більшість членів Нацради проголосували, щоб на 24-му каналі у Полтаві мовила ТРК „ТЕТ”.

І все ж поки що надія на те, що ТРК „ЮТА”, яка, пройшовши численні випробування різними формами політичної цензури, й справді стала незалежною, повернеться в полтавський ефір, і ми матимемо альтернативну владній телевізію, ще є: телекомпанія подала документи на конкурс на інший телеканал. Звісно, якщо ділитимуть ефір чесно...

Людмила Кучеренко, Полтава

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Опись имущества телекомпании "TTV" (Кировоград), проигравшей в суде по иску о защите чести и достоинства: комментарий юриста

   

Опись имущества телекомпании, проигравшей в суде по иску о защите чести и достоинства Владимиру Ярошенко, наделала много шума в местных СМИ. Однако преобладают в публикациях эмоции. Мы предлагаем читателям выводы специалиста — юриста Мониторингового центра свободы слова, действующего в области при поддержке Международного фонда “Відродження”, Юрия Денисова.

В соответствии с Законом Украины “Об исполнительном производстве” (“Про виконавче провадження”) решение суда, вступившее в силу, подлежит исполнению Государственной исполнительной службой (ст.3, п.1).

Ст.5 закона обязывает госисполнителя принимать меры к принудительному исполнению решений, своевременно и полно проводить исполнительные действия, если решение не выполнено добровольно. Госисполнитель имеет право входить в помещения и хранилища, принадлежащие должникам или занимаемые ими, в случае необходимости принудительно вскрывать их в установленном порядке (с привлечением понятых) и опечатывать; налагать арест на имущество должника, изымать, передавать его на сохранение и реализовывать в порядке, установленном законом.

Требования госисполнителя в связи с исполнением судебных решений являются обязательными для всех органов, организаций, должностных лиц, граждан и юридических лиц на территории Украины (ст.6).

Участниками исполнительного производства являются госисполнитель, стороны, представители сторон, эксперты, специалисты, переводчики (ст.10). Потому присутствие истца при описании имущества правомерно.

Исполнитель обязан выполнить решения, не связанные с реализацией имущества, не позднее 2-месячного срока со дня поступления исполнительного документа (ст.25).Стороны и другие участники исполнительного производства имеют право заявлять ходатайство, принимать участие в производстве исполнительных действий, обжаловать действия (бездействие) госисполнителя (ст.29).

Представители “TTV” заявили: “В суд мы обязательно будем жаловаться, в том числе и на нарушения во время процедуры описи. Но главным в нашем обращении будет тот недопустимый факт, что исполнительное производство началось несмотря на то, что в деле есть справка, которая подтверждает, что “TTV” не является собственником имущества, которым пользуется на правах аренды” (“ВГ” №29 от 18.07.03). В случае, если арестованное (описанное) имущество не является собственностью должника, фактический собственник обращается в суд с иском об исключении его из описи. Суд должен принять решение в этой связи в 10-дневный срок (ст.33).

“Компания обжаловала решение суда в вышестоящих инстанциях, кассация в Верховный суд подана”. (“УЦ” №500 от 18.07.03) Стороны и другие лица, участвующие в деле, вправе обжаловать в кассационном порядке решения и определение суда 1-й инстанции лишь в связи с нарушением материального или процессуального права, а также определения и решения суда апелляционной инстанции. В данном случае должник обжаловал в кассационном порядке решение суда, вступившее в законную силу, а не исполнительный документ, в связи с чем указанное обстоятельство не является основанием для того, чтобы отложить, отсрочить (рассрочить) приостановить или закрыть исполнительное производство. Основания, по которым это можно сделать, предусмотрены ст.32-35, 37 Закона Украины “Об исполнительном производстве”.

Согласно публикациям в “ВГ” и “УЦ” указанные действия адвокаты должника только собираются предпринять, потому на момент начала исполнительного производства действия госисполнителя по описи имущества являются правомерными.

Имущество, на которое наложен арест, передается на хранение должнику или другим лицам, назначенным госисполнителем, под расписку в акте описи (ст.58). Потому передача описанного имущества на хранение Виктору Шмидту произведена на законном основании.

Что касается деятельности телекомпании, то решений о ее прекращении не существует, а следовательно отсутствуют причины, мешающие журналистам работать. Однако с учетом изложенного учредитель обязан обсудить с коллективом “TTV” сложившуюся ситуацию и принять меры в соответствии с уставом организации (предприятия) и действующим законодательством.

При этом не следовало бы забывать, что в законах не только закреплено право на свободу слова и творческую деятельность журналистов. Но и предусмотрена ответственность за нарушение законодательства.

Нина Пташкина, Кировоградская Ассоциация "Громадські ініціативи"

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Судовий позов відділу спеціальної міліції при Управлінні міністерства внутрішніх справ України в Луганській області проти керівника Луганської обласної громадської організації «Поступ» Костянтина Реуцького та тижневика «Вечерний Луганск»

   

6 серпня 2003 р. відбулася попередня судова бесіда у справі щодо публікації голови Луганської обласної громадської організації «Поступ» в обласному тижневику «Вечерний Луганск» №14 від 3 квітня 2003 року.

Судовий позов подано Відділом спеціальної міліції при Управлінні міністерства внутрішніх справ України в Луганській області проти керівника Луганської обласної громадської організації «Поступ» Костянтина Реуцького та тижневика «Вечерний Луганск», у якому була опублікована стаття громадського лідера. В своїй статті Костянтин Реуцький, як незалежний журналіст, описав проблемну ситуацію, яка виникла між ним та Відділом спеціальної міліції.

Передісторія судового розгляду наступна. Неурядова організація «Поступ» в частині приміщень колишнього дитячого садку № 110 м. Луганська утримує реабілітаційний центр для безпритульних дітей. В іншій частині приміщень цього ж колишнього дитячого садку розміщується Відділ спеціальної міліції при Управлінні внутрішніх справ Луганської області. З січня 2003 року безпритульні діти не можуть отримати належного захисту та допомоги у реабілітаційному центрі, бо він закритий. Як стверджує у газетній статті Костянтин Реуцький, причиною закриття центру стала відсутність електроенергії та небажання керівника Відділу спеціальної міліції майора Міщенка піти назустріч громадській організації у вирішенні даної проблеми.  Технічний бік справи зводиться до наступного. Електрощит, від якого можна підключити електроенергію, знаходиться на території ВСМ. Але це не заважає зробити автономне підключення реабілітаційного центру від цього ж електрощита без будь-яких негативних фінансових наслідків для міліції. Не зважаючи на це, керівництво ВСМ відмовляло реабілітаційному центру для дітей у підключенні.

За твердженням Костянтина Реуцького причиною відмови у підключенні з боку міліцейського начальства було бажання майора Міщенка того, аби Костянтин Реуцький організував зустріч міліцейського офіцера і з керівником третього орендатора частини приміщень дитячого садка, Фонду «Берегиня». Керівник Фонду, у свою чергу, не мав бажання зустрічатись із міліціонером. Крім того, у своїй статті керівник «Поступу» робить припущення, що «або дитячий центр виявився заручником нез’ясованих відносин між відділом спецміліції і благодійним фондом «Берегиня», або міліції просто не приємне сусідство із закладом, який займається безпритульними дітьми».

У свою чергу, в судовому позові майор Міщенко пояснює свою відмову у підключенні центру до електромережі необхідністю вирішення технічних питань щодо підключення у «відповідних організаціях» та «визначення можливості підключення «Поступу» до енергосистеми ВСМ або «Берегині».

Після невдалих спроб досягти порозуміння із міліцейським начальством Костянтин Реуцький описує свій погляд на дану ситуацію у статті, після опублікування якої й опиняється на судовій бесіді. Погляд Костянтина Реуцького на проблемну ситуацію та спосіб його висвітлення у газеті міліція вирішила визначити для себе такими, що призвели до суттєвих втрат в очах громадськості Відділом спецміліції «честі, гідності та репутації». Очевидно, найбільш простим способом підвищити свою репутацію, керівництво Відділу спецміліції визначило для себе судовий процес із громадською організацією, яка опікується безпритульними дітьми. В судовому позові начальник ВСМ вимагає: 1) спростування опублікованих в газетній статті відомостей, які «порочать» Відділ спецміліції; 2) зобов’язати Костянтина Реуцького принести вибачення колективу ВСМ при Управлінні міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.

Щоправда, як з’ясувалося на судовій бесіді, представник МВС не може пояснити спростування, яких саме фактів вимагає міліція. Аргументація міліцейського чиновника у кабінеті судді звелася до фрази: «Ця стаття в цілому для системи МВС не прийнятна».

Так і не почувши, спростування яких саме відомостей вимагає міліція, суддя призначив суд на 12 вересня 2003 року.

Громадськість тримає дану справу в полі свого зору. На судовому засіданні були присутні члени СЦГІ «Тотальна акція на підтримку прав людини та демократії» і місцеві журналісти. В підготовці до судового засідання керівнику «Поступу» була надана консультаційна допомога громадською організацією «За професійну допомогу».

Додаткові матеріали у даній справі можна знайти на сайті СЦГІ «Тотальна акція на підтримку прав людини та демократії» http://totalaction.iatp.org.ua.

P.S. Цікавими є і особливості функціонування системи правосуддя. Хоч судовий позов подано як проти газети «Вечерний Луганск» та к і проти Костянтина Реуцького, проте судова повістка надійшла лише на ім’я Костянтина Реуцького. Редакція ж газети про поданий проти неї позов навіть не здогадувалась до тих пір, поки сам Костянтин не повідомив цього факту.

(«Права людини», м. Харків, №22, 1-15 серпня 2003 р.)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Вимоги міського голови Миргорода О. Паутова до редактора та газети “Миргородська правда”

   

В. Козоріз, («Миргородська правда»):

Рано, дуже рано недруги «Миргородської правди» почали святкувати перемогу над опозиційною газетою, яку їм принесло рішення Охтирського районного суду Нагадаю, що 23 червня ц.р. цей суд частково задовольнив вимоги міського голови О. Паутова до редактора та газети «Миргородська правда», зобов’язавши їх спростувати відомості, що були надруковані у статті «Миргородський дерибан» і стягнути на користь позивача 2100 гривень моральної шкоди. Але оскільки рішення суду було ухвалене з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, воно було оскаржене мною до апеляційного суду Сумської області, тобто на сьогоднішній день не набрало законної сили.

Втім, іншого рішення поданій справі годі було й очікувати. Адже сьогодні уся судова система жорстко підпорядкована виконавчій владі й обслуговує її найменші забаганки. При цьому, аби догодити можновладцям, судді вдаються не тільки до відвертого порушення законів, а й до грубого маніпулювання фактами. Скажімо, при розгляді справи у Охтирському районному суді мною було надано більше двох десятків документальних доказів, які вказують на некомпетентність міського голови О. Паутова і його авторитарний стиль керівництва. Але усі ці докази судом були повністю проігноровані. Натомість у своєму рішенні суд послався тільки на ті докази, які були вигідні позивачу ( зокрема, на грамоти і подяки від обладміністрації та Президента). Крім того, при розгляді справи суд свідомо не відокремив фактів від оціночних суджень, які були висловлені у моїй статті, порушивши при цьому не тільки Конституцію та закони України, а й норми Міжнародного права, які гарантують кожній людині, а тим більше журналісту свободу висловлювань.

І насамкінець, в тому, що я оприлюднив правду про діяльність миргородського мера, суд побачив злий умисел. А полягав він, на думку судді Галини Корольової, у тому, що «Миргородська правда» із уже згаданою статтею «Миргородський дерибан» була мною спеціально надрукована до Дня місцевого самоврядування, тобто професійного свята О.Паутова, і це завдало йому величезних моральних страждань. Хоча насправді газета вийшла через десять днів після цього свята і публікація в ній ніяк не була пов’язана з цією датою. Та, напевне, для того, щоб дійти зворотного висновку, в судді були дуже вагомі підстави. Я навіть допускаю, що її могли залякати або під купити. Принаймні, кваліфіковані юристи, які знайомилися з рішенням Охтирського районного суду, звернули увагу, що воно майже повністю повторює аргументацію представника О.Паутова В.Педорича, а можливо, ним же й було написане. І найголовніше. Чомусь рішення по справі суддя винесла лише через чотири дні після розгляду справи, що теж є грубим порушенням ЦПК України.

Ось така безпардонна Феміда сьогодні визначає свободу слова.

(«Полтавський обласний медыа-клуб», №40, 7 серпня 2003 р.)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Володимир Ярошенко проти телекомпанії «TTV» (Кіровоград)

   

16 июля судебные исполнители описали имущество частной Кировоградской телекомпании «TTV» во исполнение решения суда по иску Владимира Ярошенко о защите чести, достоинства и деловой репутации. Напомним, что Каменский местный суд вынес решение о возмещении морального ущерба, причиненного экс-кандидату на должность мэра Кировограда, в размере 300 тысяч гривен. Апелляционный суд Черкасской области оставил решение в силе.

Заместитель начальника отдела государственной исполнительной службы Ленинского района Юлия Кучицкая заявила, что действует в соответствии со ст. 63 Закона Украины «О судебном исполнении», поскольку постановления Верховного суда о приостановлении решений местного суда нет. Имущество описано и передано на хранение третьему лицу – Виктору Шмидту, которого судебный исполнитель считает незаинтересованным лицом. Представители «TTV» – наоборот, – заинтересованным, поскольку сам Виктор Федорович также судился с «TTV» и тоже выиграл дело.

Обращает на себя внимание тот факт, что попытки описать имущество телекомпании предпринимались и раньше, но откладывались из-за отсутствия гендиректора и главбуха. Не было их и 16 июня. Где находится их руководство, журналисты не сообщают; и почему в столь критический момент коллектив оказался брошенным на произвол судьбы?

В настоящее время помещение телекомпании опечатано, вещание прервано. Не ясно, почему это произошло, ибо сама по себе процедура описания имущества не является запретом пользоваться им для выхода в эфир. В ситуацию вмешался еще один неожиданный фактор: какой-то аноним позвонил в милицию и сообщил о том, что помещение «TTV» заминировано. Милиция взрывчатки не нашла.

Мониторинговый центр свободы слова проводит экспертизу данного конфликта.

Інформація надіслана Асоціацією «Громадські ініціативи», м. Кіровоград.

(«Права людини», м. Харків, №23, 16-31 серпня 2003 р.)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Черкаський тижневик «Антенна» проти місцевого УБОЗу

   

12-08-2003

Черкаський тижневик "Антена" переміг в судовій справі з місцевим УБОЗом, Апеляційний суд Черкаської області залишив без задоволення скаргу начальника УБОЗу, першого заступника начальника УМВС України в Черкаської області Олександра Мікиші, подану ним на рішення Сосновського райсуду, який раніше відмовив йому у позові до газети "Антена". Конфлікт виник в розпал обговорення пресою "справи Кочегарова" – генерал-лейтенанта міліції, який здійснив спробу самогубства в своєму робочому кабінеті. В одній з передсмертних записок, залишених Кочегаровим, він журналістку Валентину Васильченко. В іншій записці йшлося про офіцера УБОЗу. Все це викликало тоді різні версії (в тому числі і версію замаху на начальника УМВС), які обговорювали не тільки черкаські, але і загальнонаціональні ЗМІ. Глава черкаських убозізвців тоді ж вбачив у публікаціях "Антени", крім іншого, обвинувачення в свою адресу в "... організації вбивства Кочегарова О.Д., яке закінчилося невдачею". Моральні збитки були оцінені в 80 тисяч грн. Однак Сосновський райсуд позов відхилив

(Barometr)

***

Андрей Лубенский:

Теперь, очевидно, дело «УБОП против «Антенны» перекочует в Верховный суд. Как сообщила корреспонденту ForUm’a заместитель главного редактора «Антенны» Татьяна Дончева, об этом ей заявила адвокат Микиши.

Между тем, на прошлой неделе «Антенна» опубликовала материал, в котором цитирует жалобу черкасщанина Н., задержанного сотрудниками УБОП. В этом документе Н. утверждает, что его в течение 11 часов заставляли «оговорить себя», при этом один из сотрудников бил его «кулаками по голове и спине». В понедельник в редакцию пришло письмо, подписанное странно: «Руководство Управления по борьбе с организованной преступностью УМВД Украины в Черкасской области». В письме содержится благодарность редакции «за критические статьи относительно деятельности как УБОП УМВД Украины в Черкасской области, так и милиции Черкасщины в целом». Однако, говорится далее в письме, деятельность УБОП освещается газетой несколько однобоко. Так, в материале о злоключениях Н. отражены лишь доводы этого гражданина, «которые ничем не подтверждены». В то же время «не указаны основные факты, которые стали основанием для проведения оперативно-розыскных мероприятий - заявления граждан, которые обратились за помощью в Управление БОП о вымогательстве взяток» упомянутым уже гражданином Н. По мнению автора (или авторов?) письма, тем самым «данная публикация игнорирует Указ Президента Украины от 13 августа 2002 года № 700/2002 «О дополнительных мероприятиях по обеспечению реализации гражданами конституционного права на обращения».

Татьяна Дончева предположила, что указанная публикация также может стать предметом очередного иска. «Это нас не удивит, - сказала она. - Удивляет другое: почему из уважаемого ведомства нам прислали, по сути, анонимку?».

(«Украинский Медиа Сервер»)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Міський голова Львова Любомир Буняк повинен вибачитися перед «Експресом»

   

Галицкий местный суд Львова обязал председателя городской администрации Львова Любомира Буняка опровергнуть информацию, распространенную в августе 2002 года, когда он призвал газеты Львова извиниться за причастность к организации авиашоу, на котором произошла катастрофа Су-27.

Представитель суда сообщил о том, что мэр может обжаловать решение в суде высшей инстанции. Он не дал других деталей.

Напомним, в августе прошлого года газета "Экспресс" потребовала в суде от Любомира Буняка опровергнуть обвинения в адрес газет. Редакция газеты не требует денежной компенсации от мэра.

Мэр обвинил средства массовой информации, которые выступили информационными спонсорами авиационного шоу, в том, что они не поинтересовались у организаторов о безопасности мероприятия.

В результате катастрофы военного самолета Су-27 в конце июля 2002 года на аэродроме Скнылив во Львове погибли 76 человек.

(Українські Новини 18.08.2003)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Трудові спори

06.04.2004

Журналіста районної газети “Голос Опілля” Мирона Мельника поновлять на роботі

   

19-08-2003

Рогатинський місцевий суд міста Івана-Франківська виніс рішення поновити на роботі журналіста районної газети “Голос Опілля” Мирона Мельника. Суд зобов’язав редакцію сплатити Мельнику 1,893 гривень за весь час вимушеного п’ятимісячного прогулу з вини редакції та компенсувати йому судові витрати. Представником звільненого з порушенням трудового законодавства журналіста у суді виступала Тетяна Кириченко, юрист ІМІ. Під час судового процесу було встановлено, що торік призначений співзасновниками (районна та міська ради) редактор “Голосу Опілля” Галина Богун грубо порушила КзпПУ та незаконно звільнила Мельника з посади. 8 квітня цього року Мирон Мельник звернувся до суду з позовною заявою, у якій вимагав поновити його на роботі. За словами журналіста, він не отримав належних консультацій від місцевих адвокатів. Крім того, не зважаючи на його неодноразові звернення до обласної організації НСЖУ, допомоги від останньої він так і не дочекався

(Barometr)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Майнові спори

06.04.2004

Справа інтернет-видання «Обком»

   

В Киеве сотрудники Управления по борьбе с экономическими преступлениями активизировали оперативную разработку интернет-газеты «Обком» и ее издателей. Об этом утверждается в заявлении главного редактора Алексея Миронова.

«Сотрудники УБЭП требуют от наших контрагентов и партнеров сведения, составляющие конфиденциальную часть договорных отношений. Как подтверждают наши источники в правоохранительных органах, эти незаконные действия УБЭП вызваны публикациями «Обкома».

Журналист также располагает информацией, что действия милиции санкционированы Генеральной прокуратурой. «Поэтому мы рассматриваем нынешнюю ситуацию как продолжение преступных действий Святослава Пискуна по уничтожению «Обкома», — пишет Алексей Миронов.

(«Свобода», №30, 29 липня-4 серпня 2003 р.)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи

06.04.2004

Кримінальна справа Райлеску-Відінскі (Одеса)

   

27-08-2003

Суд Центрального району міста Одеси звільнив журналістку Парасковію Райлеску-Відінскі. на підставі заяви Райлеску і припинив справу по амністії. На засіданні суду на розгляд були поставлені два питання: про припинення заходів примусового характеру в спеціальній психіатричній лікарні м. Дніпропетровська; про припинення кримінальної справи за ст.6 п.4 КПК України. Комісія лікарів-психіатрів під головуванням завідувача Центром медико-соціальної реабілітації і психологічної допомоги, лікаря психіатра вищої категорії Чинчик і три члени комісії, ще 13 лютого 2003 року, «...дійшли висновку, що Райлеску-Відінскі застосування примусових заходів медичного характеру не потребує». Кримінальну справу проти Венцеслава Відінскі-Райлеску було порушено узимку цього року. Одеський обласний суд санкцію на арешт не дав. Ця справа знаходиться в слідчому управлінні УМВС в Одеській області. Кримінальна справа Парасковії Райлеску-Відінскі порушена в травні 2002 року за Кримінальним кодексом 1961 року. Адвокати Парасковії Райлеску-Відінскі готують позовні заяви в суд про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної Відінскі-Райлеску з боку правоохоронних органів України

(Barometr)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи

06.04.2004

Литовське підприємство видавничий і поліграфічний центр «Такі справи»

   

19-08-2003

Дочірнє литовське підприємство видавничий і поліграфічний центр «Такі справи» вирішив звернутися до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі з позовом щодо захисту прав директора фірми «Рембудпроект» Валентина Романова, який був засуджений Солом`янським судом міста Києва у першій декаді листопада 2002 року на шість з половиною років з конфіскацією всього майна на користь держави. Для захисту Валентина Романова “Такі справи” залучили шведську адвокатську фірму «Глімштед», яка має подати позовну заяву до Європейського суду

(Barometr)

Порушення приватності

06.04.2004 | Галина Терещук, радіо Свобода

Сімейний “касетний скандал” — колишня дружина проти колишнього чоловіка (Львів)

   

Нещодавно Галицький місцевий суд Львова почав розглядати справу, яку можна назвати сімейним «касетним скандалом». Наталя Здорова звернулася з позовом до суду на свого колишнього чоловіка і його матір, котрі, як підозрює екс-дружина, незаконно прослуховували її телефонні розмови.

Нічого особливого на перший погляд, окрім однієї деталі – свекруха працює в обласному управлінні СБУ. Екс-чоловік пані Наталі Здорової приніс їй копію заяви про розірвання шлюбу, при цьому додав магнітофонну касету. На ній був запис телефонних розмов жінки. Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов. І висловила свою підозру, що прослуховування організувала мати чоловіка, яка працює в управлінні СБУ на посаді прибиральниці. За поясненням позивачка звернулася і в управління СБУ, де їй відповіли, що її колишня свекруха немає службового посвідчення управління СБУ.

У свою чергу слідчий прокуратури не встановив факту порушення таємниці телефонних розмов Наталі Здорової і встановлення спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації з боку працівників УСБУ у Львівській області. У порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину. Такий висновок прокуратура зробила із пояснень колишнього чоловіка і матері пані Наталі.

Жінка звернулася зі скаргою до генпрокурора України, повідомивши, що касета існує, на ній чути чужі голоси, а прокуратура навіть не перевірила запису. З Києва справу передали на доопрацювання знову ж таки до львівської прокуратури.

Як вислід, пані Здорова звернулася зі скаргою у Галицький місцевий суд Львова. На першому судовому засіданні представник прокуратури висловив переконання, що СБУ до цієї справи не причетне. Втім, позивачка наполягає на тому, щоб саме прокуратура встановила, хто її підслуховував. Допоки прокуратура знову вивчає цю безпрецедентну справу, суд зробив перерву у своїх засіданнях.

Однак зауважу, що згідно із Кримінальним кодексом, порушення таємниці листування, телефонних розмов, кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі до трьох років. А ось отримання інформації карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі терміном до чотирьох років, або позбавленням волі на такий же час.

Який зиск у цій справі матиме Наталія Здорова (матеріальний чи моральний), вирішить суд...

(«Права людини», м. Харків, №22, 1-15 серпня 2003 р.)

Порушення приватності

06.04.2004

Служба безпеки України пропонує всім зацікавленим сторонам висловити свою думку щодо розробленого нею законопроекту про створення спеціальної системи моніторингу телекомунікацій

   

Служба безопасности Украины предлагает всем заинтересованным сторонам высказать свое мнение по поводу разработанного ею законопроекта о создании специальной системы мониторинга телекоммуникаций, передает Интерфакс-Украина.

В распространенном 27 августа заявлении пресс-центра СБУ сообщается, что текст законопроекта размещен на официальном сайте спецслужбы, которая «надеется на получение откликов, возможных замечаний и предложений от всех заинтересованных учреждений и лиц». Эти замечания и предложения могут быть учтены в процессе обсуждения законопроекта.

Представленный в парламент документ предусматривает создание единой системы мониторинга для негласного съема информации при проведении оперативно-розыскной, контрразведывательной и разведывательной деятельности.

СБУ в своем заявлении подчеркивает, что данный законопроект не расширяет полномочий правоохранительных органов, а предусматривает технические, организационные и режимные меры по обеспечению мониторинга на законных основаниях. Кроме того, его принятие не потребует дополнительных материальных и других затрат со стороны государства.

«Мониторинг телекоммуникаций, осуществляемый на законных основаниях, – это требование времени, обусловленное сложной криминогенной ситуацией, сложившейся в мире», – считает СБУ.

В спецслужбе подчеркивают, что развитие информационных технологий, усовершенствование телекоммуникационной инфраструктуры Украины с ее постепенной интеграцией в международное информационное пространство обуславливают необходимость адекватного усовершенствования законодательства, касающегося защиты интересов человека, общества и государства в информационной сфере.

«Особую актуальность эта проблема приобретает, учитывая рост количества проявлений киберпреступности и использования информационных технологий террористическими группировками», – отмечают в СБУ.

Единую систему мониторинга, согласно законопроекту, должна будет создать и обслуживать в будущем СБУ. Воспользоваться правом мониторинга смогут органы, имеющие на основании соответствующих законов право на негласный съем информации с каналов связи.

Как сообщал Корреспондент.net, законопроект «О мониторинге телекоммуникаций», разработанный СБУ, уже внесен Кабмином на рассмотрение парламента.

В настоящее время, в соответствии с законом об оперативно-розыскной деятельности право на санкционированный судом негласный съем информации имеют ряд подразделений МВД, СБУ, Пограничных войск (в настоящее время Госпогранслужба, – ред.), Управления государственной охраны, оперативные подразделения налоговой милиции Государственной налоговой администрации Украины, оперативные подразделения Госдепартамента исполнения наказаний, разведывательный орган Минобороны.

Для введения в действие системы мониторинга всем операторам телекоммуникаций нужно будет за свой счет приобрести оборудование, необходимое для проведения мониторинга и установить его на своей территории. Также за средства оператора будет проводиться в дальнейшем ее техническое обслуживание. Средства управления системой мониторинга будут размещены на площадях СБУ.

В свою очередь, с критикой данного законопроекта уже выступил председатель исполкома Всеукраинской общественной организации «Украинское интернет-сообщество» (УИС) Игорь Дядюра. Он считает, что парламент должен отклонить и отправить на доработку проект, в частности, из-за большого количества не конкретизированных в законопроекте условий работы системы мониторинга.

(www.korrespondent.net 27 августа 2003 г., «Права людини», м. Харків, №23, 16-31 серпня 2003 р.)

Недержавні організації, які опікуються свободою вираження поглядів

06.04.2004

31 липня відбулася Установча конференція, на якій її учасники прийняли рішення заснувати Кременчуцьку незалежну медіа-профспілку (КрНМП).

   

31 липня відбулася Установча конференція, на якій її учасники прийняли рішення заснувати Кременчуцьку незалежну медіа-профспілку (КрНМП).

Створення діючої профспілкової організації в Кременчуці – результат спільного партнерства Міжнародного фонду «Відродження», Київської незалежної медіа-профспілки, правозахисного громадського об’єднання «За права кожного» (м. Кременчук) та профоб’єднання ЗМІ Кременчука «Медіа-Ліга».

Серед засновників профспілки представники декількох кременчуцьких мас-медіа, а саме: газети «Вагонобудівник», «ТелеграфЪ», «Автограф», «Вісник Кременчука», представники громадської організації „За права кожного», незалежні журналісти. Головою КрНМП обрано незалежного журналіста Миколу Фельдмана, в минулому співробітника «Видавничого дому «Приватна газета» та кореспондента тижневика «ТелеграфЪ».

У найближчих планах профспілки – проведення 7 серпня 2003 року в Кременчуці семінару-презентації національного профспілкового руху за ініціативою засновників Київської та Кременчуцької НМП та за підтримки МФ «Відродження».

(“Права людини”, м. Харків, №22, 1-15 серпня 2003 р.)

Свобода Висловлювань в Україні, 2003, №08

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори