пошук  
№08
2004

Свобода Висловлювань в Україні

Деякі загальні проблеми

21.09.2004 | Александр Забродько
джерело:
(«Лица», г. Днепропетровск, 21.06.2004 г.)

Днепропетровщина стала вотчиной государственных СМИ, однако чиновники по-прежнему не хотят прощаться с "карманными" масс-медиа

   

На заседании регионального пресс-клуба под претенциозным названием "Общество, власть, СМИ: к новому качеству взаимодействия» выявились шокирующие цифры. По данным главы областной организации Союза журналистов Светланы Зарайской, в среднем по Украине доля государственных и коммунальных масс-медиа в общей массе составляет примерно 8%. Тогда как в Днепропетровской области этот показатель вдвое больше – 16%, и по нему мы впереди державы всей.

Получается, власть плотно прибрала к рукам газеты и телерадиокомпании и упорно не желает с ними расставаться. А ведь за границей финансируемых государством СМИ – единицы. Либо же их нет вовсе. В Германии и США, к примеру, по закону госструктурам вообще запрещено "заводить» собственные масс-медиа. Исключение составляют лишь "Немецкая волна» да "Голос Америки", – и то транслирующиеся исключительно за рубежом.

Как без тени смущения заявил зампред областного совета Валерий Пасечник, в сфере масс-медиа "вопрос о смене собственника необоснован". Аргумент: якобы "все равно за каждым СМИ кто-то стоит, так почему бы и власти не иметь свои?».

Впрочем, спохватившись, что их неверно (или, наоборот, верно) поймут, представители властных структур торопливо заговорили о "новых подходах", "изменении взаимоотношений» и "развитии коммунальных СМИ". Замначальника областного управления по вопросам внутренней политики Павел Шандыба мужественно признался, что качество материалов в коммунальных газетах оставляет желать лучшего. Равно как и репортажи государственного телевидения. Однако, по мнению оратора, это все ж не повод для перевода СМИ на рыночные рельсы, как принято во всем цивилизованном мире. Нужно "усиливать »журналистские кадры и, опять же, "находить другие формы сотрудничества".

Как живая иллюстрация к вышеупомянутому признанию, явился отчет о масштабном исследовании, которое провела Ассоциация аналитиков политики (есть такая). Ее глава Владислав Романов утверждает, что мониторингу подверглись программы депутатов районных советов области, а также содержание 20-ти районных газет. Неутомимые исследователи пролистали почти 2.800 номеров за период с 1 апреля 2002-го до 31 декабря 2003 года. А напоследок был устроен традиционный соцопрос среди жителей 22 районов Днепропетровщины.

Итоги ошеломляют. И в части депутатских программ, и, особенно, в части районных изданий. По словам Владислава Романова, у некоторых кандидатов в райсоветы вся программа состояла из семи слов. Что касается газет, то они восхваляют деяния либо районных советов, либо райгосадминистраций. Один-два проблемных материала за полгода смело можно считать настоящей журналистской удачей.

Характерный пример: сотрудники Ассоциации сопоставили самые насущные проблемы селян (согласно данным соцопроса) и наиболее освещаемые темы в местных СМИ. Так вот, результаты совпали с точностью до наоборот! Скажем, для жителей глубинки самым болезненным вопросом является водоснабжение, которое по частоте упоминаний в районках оказалось... на последнем, десятом месте. И напротив, главная тема "отмониторенных” газет – законность и правопорядок – по важности для населения стоит только на седьмом месте.

И не подумайте, что во всем виноваты "неквалифицированные» журналисты. Столь неутешительная информация – лишнее подтверждение тому, как власть относится к подконтрольным СМИ. Кто хоть раз работал в государственной газете, знает: любая, самая «забойная» статья будет снята с первой полосы, если сверху придет "вказівка” - поставить отчет о заседании по вопросу перспектив развития дальнейшего усиления торможения падения роста объемов производства...

И еще один красноречивый факт. По данным всеукраинского социсследования, лишь каждый десятый житель страны хотел бы оплачивать содержание государственных масс-медиа из своего кармана. Правда, на что тратить наши налоги, у граждан никто не спрашивает. С 2000 года облсовет ежегодно выделяет 2,5 миллиона(!) гривен для местной прессы. Впрочем, как было заявлено под занавес пресс-клуба, власть готова поддерживать и коммерческие СМИ – при условии заключения соответствующего договора. Дескать, Закон о поддержке прессы это не запрещает.

Деякі загальні проблеми

21.09.2004 | Анатолій Яїцький, м. Одеса
джерело:
(“Новий день”, м. Херсон, №26, 24 червня 2004 р.)

Преса і правосуддя

   

Представники судової гілки влади та засобів масової інформації півдня України зустрілися в Одесі за «круглим столом», щоб обговорити дуже делікатні питання: роль преси очима суддів і медіа про судову гілку влади.

Обидві сторони висловили одне одному чимало претензій, але зійшлися на тому, що «вільна преса і незалежне судочинство — ключові елементи демократії».

Спільний захід суддів і журналістів, організований правовими експертами проекту Тор-Медіа, допоміг визначитися в особливостях висвітлення судової діяльності, доступу журналістів до залів суду.

Учасників «круглого столу» ознайомили з рекомендаціями Ради Європи щодо надання інформації через ЗМІ стосовно судочинства.

ЗМІ та вибори

21.09.2004 | Александр Забродько
джерело:
(«Лица», г. Днепропетровск, 28.07.2004 г.)

Исход выборов решат… милиционеры и судьи? Пробелы в избирательном законодательстве оставляют власти грандиозный простор для маневров

   

Ровно за сто дней до массового волеизъявления по поводу определения главы государства журналистам в Днепропетровске преподнесли подарок «к 31 октября». А именно – организовали для них семинар с характерным названием «Средства массовой информации в период выборов Президента Украины: правовые проблемы». Семинар как нельзя более актуальный, поскольку мало кто сомневается, что в течение избирательной кампании эти самые «правовые проблемы» будут терзать представителей масс-медиа по любому поводу либо же вовсе без оного.

Закон был принят слишком поздно

Действо было организовано харьковским Институтом прикладных гуманитарных исследований – при посильной помощи Центра правовой культуры, благополучно существующего на базе Днепропетровской юридической академии, и местного отделения Союза журналистов. К сожалению, как оказалось, тонкости выборных законов интересуют очень немногих репортеров, – внимающих речам собралось едва ли не столько же, сколько и ораторов.

Как бы там ни было, но те, кто на мероприятие не пришел, больше потеряли, нежели выиграли. Потому как выяснилось, что, если выражаться официально, Закон Украины «О внесении изменений в Закон Украины «О выборах Президента Украины» – не такая уж простая штука (судя хотя бы по названию). Документ, зарегистрированный в Верховной Раде под номером 1630-15, гарант Конституции подписал 18 марта нынешнего года. И… сделал это слишком поздно.

По крайней мере, именно так считает руководитель аналитического центра вышеупомянутого Института Александр Сердюк. По его словам, сроки принятия закона превысили все мыслимые европейские стандарты. Плюс ко всему, документ отличается довольно запутанными статьями, в коих содержится немало противоречий. И вообще, это – «продукт политического компромисса», имеющий мало отношения к собственно избирательным новациям. Хотя некоторые моменты и детализируют наиболее спорные нюансы выборного процесса, как-то: ведение предвыборной агитации, процедура голосования, доставка бюллетеней в территориальную избирательную комиссию и т.д.

Согласно Александру Сердюку, за время, оставшееся до выборов, вникнуть во все нововведения не успеют даже самые квалифицированные юристы. Что уж тут говорить о представителях СМИ, которых, между прочим, закон касается самым непосредственным образом. Ведь, если в предыдущем документе 1991 «года выпуска» масс-медиа «засветились» всего 7 раз, да и то в весьма размытом контексте, то в теперешнем информагентства, газеты и телерадиокомпании «незлым тихим словом» поминаются раз пятьдесят в общей сложности в тридцати статьях!

Кандидаты не снимаются

Одним из основных изменений в законе о внесении таковых является отмена положения, согласно которому кандидат лишается своего статуса, если нарушает выборное законодательство. Александр Сердюк назвал это «неправовой нормой», развязывающей руки претендентам на высший государственный пост. Доводы насчет того, что подобное «упущение» исключает действенное использование грязных PR-технологий, харьковский специалист не воспринимает. По его словам, «нарушения – вещь серьезная», и они в любом случае должны быть покараны.

Однако теперь самое страшное, что грозит кандидату в президенты, – предупреждение от Центризбиркома. Оно выносится, например, в случае откровенного подкупа избирателей. Все это было бы смешно, когда бы не было так грустно, но законодатели выпустили из поля зрения возможность не подкупа, а элементарного запугивания электората, коим у нас пользуются гораздо чаще.

В редакцию «ЛИЦ» постоянно звонят читатели, которые жалуются на то, что их «по месту работы» заставляют под угрозой увольнения подписываться за определенного кандидата (догадайтесь с трех раз, какого). Правда, никто – никто! – не хочет при этом называть свою фамилию. И людей можно понять, – найти более-менее нормальный заработок в наше время ох как непросто. А получается, что, даже если факт устрашения будет подтвержден судом, соискателю президентского кресла не грозит ничего, кроме, так сказать, «общественного порицания».

Вообще, мартовский закон грешит и не такими пробелами. В нем, скажем, указано, что агитационные материалы (листовки, плакаты и т.п.) должны быть ликвидированы в ночь с пятницы на субботу перед судьбоносным воскресеньем. Задача сия возлагается на органы местного самоуправления, в частности, – коммунальные службы.

Эксперт Института прикладных гуманитарных исследований Олег Ярошенко полагает, что тут кроется сразу две принципиальные ошибки. Во-первых, никто не застрахован от чрезмерной активности предвыборных штабов, которые могут обклеить агитками каждый забор. И коммунальщики просто не успеют ободрать все воззвания. А во-вторых, как говорит Олег Ярошенко, местные власти, «как правило, отдают предпочтение тем или иным листовкам». То есть, «неугодные» добросовестно срывают, а «нужные» не трогают…

Так что в текущем избирательном процессе «не снимаются» не только кандидаты, но и некоторые агитационные материалы.

Опровергайте на здоровье!

Что касается непосредственно СМИ, то выборный закон подготовил для них очень неприятный сюрприз. Который заключается в том, что любой кандидат, прочитав статью о себе, любимом, может потребовать ее опровержения в трехдневный срок. Причем, как хитро говорится в документе, «СМИ, которое обнародовало информацию, которую кандидат на пост Президента Украины считает (здесь и далее выделено автором – ред.) явно недостоверной, не позднее, чем через три дня… обязано предоставить кандидату… возможность опровергнуть такие материалы». Таким образом, участникам предвыборной гонки предоставлены неслыханные полномочия: им не нужно доказывать в суде, что обсуждаемый материал действительно содержит неправдивые сведения. Достаточно посчитать, что они там присутствуют.

Что ждет при таких «раскладах» масс-медиа – страшно и представить. Формально даже статью о собственных достижениях кандидат может «опротестовать» и потребовать немедленного ее опровержения. При этом закон не оговаривает, что в «трехдневной» публикации должны содержаться именно факты, доказывающие: все, что было напечатано, – неправда. Пиарщики могут втиснуть туда все, что посчитают нужным…

Мало того. Закон обязывает журналистов «предоставить такое же эфирное время соответственно на телевидении или радио либо опубликовать в печатном средстве массовой информации предоставленный кандидатом или партией (блоком) материал, который должен быть набран таким же шрифтом и размещен под рубрикой «опровержение» на том же месте полосы в объеме не меньшем, чем объем сообщения, которое опровергается». Столь «прогрессивные» новации отобьют охоту писать о выборах у кого угодно!

Правда, СМИ могут «отомстить» законникам, воспользовавшись их же оружием. Например, как «подсказали» журналистам организаторы семинара, напечатать за пару дней до выборов какой-нибудь отборный компромат. И кого тогда будет интересовать опровержение, которое появится уже после 31 октября? А если провернуть подобную операцию в еженедельнике, то предписание «не позднее, чем через три дня» станет физически неосуществимым.

ЗМІ та вибори

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 19 липня 2004 р.)

Відтепер і до дня виборів президента українські засоби масової інформації перевірятимуть на достовірність у висвітленні проблем національних меншин та ґендерних питань

   

П’ять загальнонаціональних телеканалів та п’ять наймасовіших газет будуть піддані такому моніторингу завдяки ініціативі Інституту масової інформації, міжнародної правозахисна організації "Артикль 19" та Харківської правозахисної групи.
Як повідомляє радіо "Німецька хвиля", спостереження за ЗМІ стосується ймовірних спекуляцій на національній тематиці. "Вже зараз спостерігається розіграш так званої "національної карти", а також міфу про протистояння між Сходом та Заходом України", — заявляє директор Інституту масової інформації Сергій Таран. Він також додає, що "окремим кандидатам у президенти приписують екстремістські гасла, які вони не виголошували, а інші кандидати заявляють, що тільки вони здатні захистити права окремих національних груп". Таким чином, на думку Тарана, виборців схиляють оцінювати не програми та ідеологію кандидатів, а вибирати президента за національною ознакою. До того ж, окрім загальнонаціональних ЗМІ, планується постійно аналізувати по дві реґіональні газети в Києві, Харківській, Донецькій та Закарпатській областях і в Криму.

ЗМІ та вибори

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 31 липня 2004 р. )

Представники "донецької групи" напередодні президентських виборів вирішили наростити телевізійні м’язи, запустивши в загальноукраїнський ефір три нові телеканали — КТМ, IVK і НТН, — повідомляє інформаґенція Оглядач

   

Щоправда, керівництво цих телеканалів категорично заперечує зв’язок із Донецьком і не бажає називати своїх власників.

Наразі відомо, що нові кабельні канали IVK і КТМ очолюватиме генеральний продюсер Ганна Безлюдна, яка раніше працювала керівником інформаційно-аналітичної служби на "Інтері". Вона стверджує, що КТМ буде інформаційно-публіцистичним каналом "для тих, хто звик ставити питання", в той час як IVK — розважальним каналом для молоді. Ці канали будуть загальнонаціональними і транслюватимуть їх через супутник та в кабельній мережі. Щоправда, КТМ буде також і в звичайному ефірі.

Як і КТМ, інформаційне мовлення буде здійснювати і канал НТН. На відміну від попередніх двох каналів, про які відомо мало, про НТН є набагато більше інформації. Так, відомо, що цей канал створено на основі київської телекомпанії ТБ-Табачук, яка свого часу програла частоту "5 каналу", який пов’язують із кумом Ющенка Петром Порошенком. Після невдалих судових розглядів ТБ-Табачук продали донецькому ТзОВ "Східінвестпром".

Донедавна "донецькі" контролювали лише два загальноукраїнські телеканали: ТРК "Україна" і КРТ (Київська Русь - Телебачення).

ЗМІ та вибори

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 6 серпня 2004 р.)

З розгортанням виборчої кампанії щораз більше сфер нашого життя залучають до політичної боротьби претендентів на крісло президента. Минулого тижня свою лепту в цю архіважливу для держави справу вклало і державне підприємство "Укрпошта"

   

Зрозуміло, що не за горами той час, коли кожен виборець зможе зі своєї поштової скриньки, яка, як правило, пустує, витягати низку безкоштовних газет та листівок з обіцянками кандидатів у президенти та критикою їхніх опонентів.

Наразі наші поштарі активно розповсюдили першу ластівку: російськомовну 12-сторінкову газету "Уїкенд" як додаток до всеукраїнської газети "2000", на замовлення, очевидно, провладних сил, оскільки стосувалася вона критики опозиціонерки Юлії Тимошенко і колишнього соратника Павла Лазаренка. З цього приводу ЛОО "Батьківщина" зробила заяву, в якій засудила дії замовників та виконавців "чорного" піару. Як повідомив "Поступу" голова обласного осередку партії "Батьківщина" Іван Денькович, зараз центральний офіс їхньої партії проводить розслідування, хто ж таки замовив цю "чорнуху". Зауважимо, що газета "2000", за переконанням опозиціонерів, є близькою до СДПУ(о). Водночас, як відомо з практики, такі замовлення роблять через фірми-посередники, власників яких віднайти фактично неможливо.

Як повідомив "Поступу" перший заступник Львівської дирекції "Укрпошти" Микола Ростов, наразі це була єдина політична рекламна продукція, яку на Львівщині розповсюджували поштарі. "Хочу наголосити, що ми політикою не займаємося, а розповсюджуємо це як рекламний матеріал за тими ж тарифами, що й інші рекламні матеріали. Угоди між замовниками укладають у Києві, оскільки ми лише філія, а не юридична особа. Відповідно, Київ присилає нам рознарядку і ми доставляємо продукцію", — розповів Микола Ростов.

На запитання, чи є право "Укрпошту" залучати у виборчу кампанію, керівник юридичного відділу ЛОО Комітету виборців України Андрій Гнида повідомив "Поступу", що в Законі "Про вибори президента" (ст. 58) жодних обмежень щодо цього немає. За його словами, будь-який кандидат може укласти угоду з підрозділами "Укрпошти" і, перерахувавши кошти, замовити розповсюдження. "Інша річ, якщо для когось із кандидатів пошта розповсюджуватиме листівки безкоштовно, то, по-перше, це є нецільовим використанням бюджетних коштів, а по-друге, для забезпечення рівних умов для кандидатів, інші мають право вимагати також безкоштовного розповсюдження", — додає Андрій Гнида. Водночас, якщо кандидату в президенти, який обіймає державну посаду, державне підприємство "Укрпошта" безкоштовно розповсюджуватиме агітпродукцію, цей прецедент можна буде розглядати як порушення закону, оскільки трактуватиметься він як використання підлеглих, тобто застосування адмінресурсу.

Цікаво, що закон абсолютно не регламентує, чи має право "Укрпошта" розповсюджувати "чорний" піар, оскільки в українському законодавстві таке поняття взагалі не визначене. "Укрпошта" не є поліцією моралі. Вона, як будь-який надавач послуг, має виконувати замовлення і не може визначати — чи це "чорний піар", чи ні", — додав Андрій Гнида.

Переслідування, утиски, залякування тощо з політичних мотивів

21.09.2004
джерело:
(“Пятница”, г. Харьков, №72, 19 августа 2004 г.)

Юрий Чумак, журналист: “На прошлой неделе меня уволили с должности главного редактора муниципальной газеты «Чугуевские новости»...”

   

Я старался не ввязываться ни в какую политику, согласовывал все материалы. Все по-честному. Решил так: придут представители Виктора Януковича, проплатят — пожалуйста, печатайтесь, придут другие — те же условия. Наверное, не надо было говорить о других...

Но уволили по другому поводу. Я решил напечатать отчеты депутатов местного совета о проделанной работе. По порядку, с первого округа по тридцать второй. И вот в номере от 7 августа пошел материал депутата пятого округа Виктории Токарь. В этом материале она рассказала о том, что исполком распродает имущество по остаточной стоимости, а не на аукционах, о том, что пиарит нужного кандидата, хотя это запрещено законом и т.д. Отказать депутату в публикации я, естественно, не мог. Эта статья вышла в субботу, а в понедельник меня отстранили от работы.

Злочинні посягання на журналістів

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 26 червня 2004 р. )

В Перемишлянах горіла районна друкарня. Схоже, хтось зумисне вчинив підпал

   

Як розповів "Поступу" прес-секретар Головного управління протипожежної безпеки МНС у Львівській області Павло Василенко, пожежа на державній друкарні виникла близько п’ятої години ранку. Вже на місці події пожежники з’ясували, що напередодні хтось вибив вхідні двері у друкарню, облив приміщення бензином та соляркою з автомобільної каністри і підпалив.

Пан Василенко зазначив, що, імовірно, зловмисники хотіли підпалити й інші приміщення, однак не встигли і накивали п’ятами. На щастя, під час пожежі ніхто не постраждав, позаяк такої ранньої пори нікого у друкарні не було. Та й друкарське обладнання вогнеборцям вдалося врятувати, погасивши пожежу вже за 20 хвилин. Щоправда, близько 15 метрів підлоги приміщення та кілька друкарських верстатів вогонь таки зіпсував.

Натомість кімната, де друкували районні газети, залишилася непошкодженою. У Перемишлянській друкарні, зокрема, видавали районну газету "Галицький шлях", буську районну газету "Воля народу" та незалежний часопис Волині "Вільна думка". Правоохоронці не відкидають, що зловмисникам "не догодила" якась із цих газет.

За фактом злому буде порушено кримінальну справу. Павло Василенко зазначив, що гасіння пожежі коштувало вогнеборцям 1800 гривень. Цей випадок, на його думку, є резонансним, позаяк пожежники рідко мають справу з зумисним спричиненням пожеж.

Обмеження доступу до інформації

21.09.2004
джерело:
(«Лица», г. Днепропетровск, 12.07.2004 г.)

Информационный запрос в ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского».

   

Прокурору г. Днепропетровска
Горностаеву Н.А.

ЗАЯВЛЕНИЕ

14 мая 2004-го года редакцией газеты «ЛИЦА» (частным предприятием «Авеню») был выслан информационный запрос (см. Приложение 1) в ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского».

В нарушение ст. 33 Закона Украины «Про информацию» и ст. 26 Закона Украины «О печатных средствах массовой информации (прессе) в Украине» в установленный законом срок – в течение 10-ти дней – редакция газеты «ЛИЦА» не была проинформирована в отношении возможности удовлетворения нашего информационного запроса, более того, до 14-го июня 2004-го, т.е. в течение месяца (срок, согласно законодательству Украины, ответа на запрос СМИ) мы не получили ответа на запрос ни положительного, ни отрицательного.

Тогда я, как главный редактор газеты, 2 июля 2004 г. позвонила в приемную председателя правления ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского» по тел.: 726-40-08. На вопрос, почему в течение месяца мы не получили информации по нашему информационному запросу, был дан ответ: «Мы, наверное, не будем отвечать. Мы вообще с вами не работаем. Мы работаем с другими газетами. А вообще-то, позвоните 59-40-78, спросите Виталия Алексеевича».

Однако по телефону 59-40-78 никто не брал трубку в течение получаса.

Тогда я перезвонила в приемную, и та же женщина мне ответила: «Ну и что мне делать? Откуда я знаю – может, вышел человек», и бросила трубку.

По указанному ей телефону дозвониться редакции не удалось.

Просим Вас принять меры, вплоть до возбуждения против должностных лиц ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского» уголовного дела по ч.1 ст. 171 Уголовного кодекса Украины:

Ваш ответ просим направить по адресу: 49038, г. Днепропетровск, а/я 2274, газета «ЛИЦА».

С уважением, главный редактор газеты «ЛИЦА»,
 директор ЧП «Авеню» Гарагуц Е.А.
05.07.04 г.

Приложение. Копия информационного запроса в ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского».

ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского»
49061, г. Днепропетровск,
ул. Маяковского, д.3

Информационный запрос

На основании ст.ст. 34, 40 Конституции Украины, ст. 9 ЗУ «Об информации», ст. 26 ЗУ «О печатных средствах массовой информации (прессе) в Украине», а также Постановления Кабинета министров Украины №511 от 9.08.93г. «О перечне сведений, не составляющих коммерческой тайны», просим Вас сообщить в установленный законом срок следующие данные:

1) финансовые результаты работы Вашего предприятия за 2003г., а также за I квартал 2004г., в т.ч.:

– доход/выручка от реализации продукции (товаров, работ, услуг),

–показатель чистой прибыли/убытка,

–сведения о численности и составе работающих, их заработной плате в целом и по профессиям и должностям, а также наличие свободных рабочих мест,

–наличие/отсутствие задолженности по оплате труда и выплатам по налогам и сборам,

2) сведения об участии должностных лиц предприятия в кооперативах, малых предприятиях, союзах, объединениях и других организациях, которые занимаются предпринимательской деятельностью.

На основании ст. 33 Закона Украины «Об информации», Ваш ответ просим направить в установленный законом срок – в течение 10-ти дней – по адресу: 49038, г. Днепропетровск-38, а/я 2274, газета «Лица».

Директор ЧП «Авеню», главный редактор газеты «ЛИЦА. The Persons»
Е.А. Гарагуц
14.05.04г

Обмеження доступу до інформації

21.09.2004 | Василий Абрикосов, для «Пятницы»
джерело:
(“Пятница”, г. Харьков, №66, 8 июля 2004 г.)

Журналисты нашей газеты знают: есть места, где получить информацию или же получить «доступ к телу» какого-нибудь руководителя практически невозможно

   

Для нас одним из таких руководителей является заместитель губернатора г-н Колесников, в приёмной которого, узнав, что мы представляем «Пятницу», бодрым голосом сообщают о том, что его нет, не было и, скорее всего, не будет

Читаю украинское законодательство. Бросается в глаза выдержка из какой-то «рекомендации Совета Европы относительно права журналистов на сохранение в тайне своих источников информации». Вот как трактует вышеозначенный документ термин «журналист»: «Журналист — любое физическое или юридическое лицо, которое регулярно или профессионально (?!?) участвует в сборе и распространении информации для общественности, используя любое средство массовой коммуникации». Там же приводят толкование словосочетания «источник информации»: «Источник информации — любое лицо, которое предоставляет информацию журналисту».

В глазах человека, непосвященного в таинства журналистики, «источники информации», возможно, представляются в виде кристальных потоков из уст всех имеющих какое-либо отношение к происходящему событию личностей. Журналист приходит на приём к руководителю какого-нибудь Пищепрома, тот лично встречает «акулу пера», с радостью предоставляет всю интересующую информацию, провожает до дверей и просит захаживать ещё, мол, секретарь Верочка будет очень рада. В действительности, конечно же, всё происходит совсем не так, как на самом деле, пардон за каламбур.

Обычный среднестатистический гражданин, получив на вопрос «ну как?» краткий ответ «опять не дали», сразу же всё поймет. Потому как обычно так отвечают лишь в определённом, «взрослом», контексте. Но есть категория граждан, у которых тирада типа «вот сволочь, опять не дала» вызывает иные ассоциации. Речь, как вы уже догадались, идёт о журналистах. А той сволочью, которая «опять не дала» может быть кто угодно — от начальницы ЖЭКа до помощницы какого-нибудь зама.

Получить информацию — дело непростое. Её, как правило, приходится выуживать по кусочкам, нередко при этом вымогая и клянча. Мне вспоминается недавняя эпопея о том, как я добывал информацию, связанную с... холодильником. Предыстория такова: стало известно, что в морге второй городской больницы якобы отключили холодильник. Жара в тот день была градусов под тридцать и... думаю, нет нужды объяснять, что с трупами могли произойти определённые «казусы».

Итак, сейчас перед вами предстанет всё «ноу-хау» получения информации от начала и до конца. Первым делом нужно выяснить телефон пресловутой больницы. Барышня из справочной Укртелекома бормочет что-то невнятное. В итоге удаётся узнать лишь адрес (!) больницы, да и то у... МЧС-ников.

Зная его, вычисляю телефон. Пара десятков звонков неизменно заканчивается короткими гудками. «Ага, номер поменялся», — думаю я и снова звоню в «09». Теперь уже другая барышня диктует мне новый номер (абсолютно иные последние четыре цифры, между прочим). Звоню. Попадаю в приёмную. Естественно, что имени главного врача я не знаю. И тут начинается привычная головомойка, связанная с ожесточённым упорством «информация имущих», как я их называю, не дать мне эту самую информацию.

— Добрый день! Скажите, могу я поговорить с главврачом?

— Его нет.

— А когда будет?

— А кто его спрашивает?

Представляюсь.

— Сегодня не будет, они (кто они? — В.А.) уехали в управление, звоните завтра.

— А когда можно будет...

На этом мадам прерывает разговор совсем не оригинальным способом — вешает трубку.

Неприятно, когда человек на том конце провода прощается так грубо. Звонить второй раз не хочется даже на клеточном уровне, но работа есть работа. Спустя минуты три набираю вновь. На этот раз придаю голосу некоторый тон, свойственным «вышестоящим товарищам».

— Алло? Главного позовите!

Пытается выяснить, кто я.

— Из управления (первое, что в голову пришло), мы договаривались.

Соединяет.

Это, конечно же, обман. Впрочем, я более склонен называть сей метод «святой ложью во благо». Тем более что дама из приёмной меня тоже обманула, заявив об отсутствии главврача на месте. Разговор с главврачом напоминает типичную пресс-конференцию перед боксёрским боем. «Скажите, — вопрошаю я, — вы можете прокомментировать ситуацию с отключением холодильника в морге?» После долгих прений выясняется, что давать такую информацию главврачу мешает некомпетентность. «Я не готов сейчас ответить. Звоните в морг». Получить номер телефона в больничном морге и имя заведующего этим заведением человека так же сложно, как бомжу выпросить в жёны у Аристотеля Онассиса его дочь Кристину. Но мне это (не Кристину выпросить, а телефон и имя «моргонавта» узнать) удалось.

Удивляясь собственному коварству, звоню в морг и прошу позвать к телефону начальника — Александра Маслова. Г-н Маслов любезно выслушивает мой вопрос по поводу холодильника и заявляет, что никакой информации я от него не получу.

— Вы понимаете, что это закрытая информация? (?!?)

— Не совсем, раз кое-каким данным удалось просочиться сквозь двери морга... Хотелось бы узнать подробности от первого лица. Подтвердите или опровергните факт отключения холодильника.

— Молодой человек, я вам уже десятый раз говорю, что эта информация за-кры-та-я. И потом, где гарантия, что вы тот, за кого себя выдаёте? Я тоже могу позвонить и назваться президентом Соединённых Штатов. Вы, как минимум, вначале подъедьте к нам, а там разберёмся.

Ну, нас на такую блесну не поймаешь. Как-то пообещали информацию в одном из силовых ведомств. «Приезжайте, — говорили мне по телефону, — все документы вам подготовят». Приехал, звоню с проходной — никто не берёт трубку. Титаническими усилиями нахожу заместителя того самого человека, который обещал дать мне информацию. А он мне, мол, начальник просил извиниться, но без какого-то там согласования с Киевом дать информацию не можем. Держа это в уме, уведомляю «начальника морга» о том, что его имя и телефон мне дал главврач, присовокупив при этом, что уж Маслов-то с удовольствием поделится нужной информацией. Только после этого «моргонавт» несколько тает и мне удаётся выяснить, что отключение холодильника — плановое и что за те сутки, пока будут заливать новый фреон, с трупами ничего не случится. Ну и слава Богу. Значит, часть нервных клеток «охотника за информацией» потрачена не зря...

Вернемся к тому же, с чего и начинали — уникальной рекомендации Совета Европы. «Журналисты могут получать информацию из различного рода источников... Предоставление информации представляет собой действие со стороны источника, например, он звонит или пишет журналисту...»

Исходя из всего вышеизложенного считаю рекомендацию Совета Европы абсолютно лишённой здравого смысла по отношению к украинским реалиям. Глупые люди — никак не могут понять, что у нас законы начинают исполняться только после того, как кого-нибудь «за непредоставление информации» показательно накажут

Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 20 липня 2004 р.)

Радник глави Адміністрації президента Михайло Погребинський заперечує звинувачення, що він причетний до створення темників — механізму політичної цензури в українських ЗМІ

   

"Я видаю інтерпретації подій. Я не є фахівцем з медіависвітлення, мої рекомендації не можуть бути професійними", — сказав Погребинський на прес-конференції з російським політтехнологом Глібом Павловським. "Я у своїх консультаціях Адміністрації Президента обмежуюся інтерпретацією подій", — додав він.

Пан Михайло також повідомив, що велику кількість рекомендацій подає на сайті свого центру. І зазначив, що розцінює звинувачення щодо його причетності до темників як боротьбу з ним з боку опонентів. "Розмови, що я керую цим процесом, вважаю боротьбою штабів. "Українська правда", наскільки я знаю, працює для опозиції. Треба дискредитувати людей", — повідомив Погребинський.

Цікаво, що "Українська правда" неодноразово публікувала перехоплені темники — циркуляри висвітлення в ЗМІ, підконтрольних Медведчуку, політичних подій. У серії публікацій "УП" також довела, що до створення темників причетний очолюваний Погребинським Центр ефективної політики.

Втручання в професійну діяльність журналістів та ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 23 липня 2004 р.)

Коментуючи перемогу телеканалу на висвітлення діяльності Верховної Ради, генеральний директор "Студії "1+1" Володимир Оселедчик повідомив, що канал планує прямі включення з парламенту. Причому висвітлення роботи парламенту вестимуть в інформаційному, а не в аналітичному режимі

   

На запитання про те, чи висвітлення роботи парламенту на каналі буде об’єктивним, гендиректор каналу зауважив наступне: "Те, що наша концепція передбачає прямі включення з парламенту — означає, що говоритимуть самі депутати, вже є відповіддю на запитання". Водночас він спростував чутки про те, що висвітлюватимуть діяльності ВР Дмитро Джангіров та Дмитро Корчинський, ведучі одіозної програми "Проте". Оселедчик зауважив, що до цієї інформації ставиться "як до жарту", і мовляв, "таких чуток не могло бути". Окрім того, він зазначив, що програми "Проте" на каналі більше не буде.

Водночас член Нацради Віталій Шевченко заявив, що рішення про передання цих часових проміжків каналу "1+1" поки що немає, оскільки його не підписали усі члени Нацради. Зокрема, не підписав він особисто. Свої дії Шевченко мотивував тим, що вимагає уточнення, що таке "висвітлення діяльності Верховної Ради". За його словами, "програму "Проте" при бажанні теж можна вважати висвітленням роботи парламенту".

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004 | Марічка Ільїна
джерело:
(“Львівська газета”, 30 липня 2004 р.)

28 липня в місті Червонограді Львівської області відімкнули “5 канал”. Мешканці не мали можливості переглядати програми ні в кабельній мережі, ні через ефірне мовлення на дециметрових хвилях

   

Згідно з офіційною інформацією, це сталося після врегулювання телемережі – його перевели з дециметрового в кабельну мережу. Зрозуміло, що вимкнення каналу спричинило невдоволення мешканців, які переглядають програми незалежного телемовника. Стурбовані ситуацією, що склалась, абоненти ТРК “Бужани” звернулися зі скаргами до керівництва компанії, з якою вони уклали договір про надання послуг.

Працівники телерадіокомпанії стверджують, що відключення “5 каналу” в Червонограді – вигадки. “Жодних проблем із трансляцією програм цього каналу немає. Це дезінформація”, – заявила працівниця ТРК “Бужани” кореспондентові “Газети”.

Як виявилося, після деяких технічних проблем усім громадянам, які звернулися за допомогою до працівників ТРК “Бужани”, перегляд програм каналу налаштували.

“Нині “5 канал” не працює в тих людей, які не звернулися до нас із проханням налаштувати телевізори на його хвилі, – пояснив головний інженер ТРК “Бужани” Віктор Яворський. – Відтепер він не працюватиме також у власників старих моделей телевізорів, моделей із ламповим кінескопом. І ще раз нагадаю – в нашому місті цей канал можуть переглядати лише ті особи, в яких є кабельне телебачення”.

Варто зазначити, що це вже не перший випадок вимкнень “5 каналу”. 23 липня цього року схожа ситуація склалась у Донецьку, Артемівську, Селідові, Димитрові, Єнакієвому, 28 липня, ввечері, – в місті Арциз на Одещині. В більшості випадків причиною зникнення каналу називають технічні проблеми. Проте, як зазначено на офіційному сайті “5 каналу”, у приватних розмовах “кабельники” пояснюють, що припинити трансляцію програм чесного каналу їм наполегливо радить місцева влада. Таке вимкнення є порушенням угоди, підписаної між “5 каналом” і кабельними асоціаціями “Донбастелемережа” та “Укртелемережа”. В разі ігнорування умов угоди, “5 канал” звернеться до суду.

На думку Івана Адамчука, генерального директора “5 каналу”, ці проблеми мають зовсім інший характер. “Ми не можемо пов’язувати цього ні з чим іншим, як із наближенням президентських виборів і з тією принциповою позицією, яку займає “5 канал” у своїй редакційній політиці: висвітлювати події максимально об’єктивно та збалансовано”, – вважає він.

Як повідомив “Газету” генеральний директор “5 каналу”, відразу після виникнення проблем із трансляцією програм каналу, тобто 23 липня, дирекція каналу поширила кілька відкритих листів, зокрема президентові, прем’єр-міністру та іншим. Жодних пояснень чи бодай відповідей керівництво каналу не отримало. Єдиним, хто відгукнувся на лист, є Микола Томенко, який, за словами І. Адамчука, вже подав запит у Генеральну прокуратуру.

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 16 серпня 2004 р.)

“5-й канал” відключили в Ужгороді?

   

Через невідомі причини в кабельних мережах деяких районів Ужгорода припинено трансляцію опозиційного "5 каналу". Про нове відключення телеканалу, на який має вплив нардеп Петро Порошенко, повідомило інтернет-видання "Політична Україна".
Згідно з інформацією ужгородського оператора кабельного телебачення ТзОВ "Крам", ретрансляцію "5 каналу" припинили "через технічні негаразди". Коли ж наступного разу в оселях мешканців Ужгорода з’явиться "5-й" — наразі не відомо.

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Львівська газета”, 12 серпня 2004 р.)

Політична цензура на пошті? Листи до газети

   

Генеральному директору “Укрпошти”
Копія: головному редактору “Львівської Газети”

З початку липня отримую “Львівську газету” нерегулярно. Так, за період з 1 по 22 липня одержав лише 6 номерів замість 16. 23.07 звернувся зі скаргою (тел.: 230-08-68) про те, що вчасно не отримую передплачену “Львівську газету”. На другий день повідомили, що пошта відшкодує за втрачені номери газети, якщо погоджуся, грішми, а в майбутньому доставлятиме вчасно. Я категорично відповів, що мені потрібні недоставлені номери газети, а не гроші. Знову через день чи два повідомили, що отримаю відсутні екземпляри. Дійсно, кілька номерів “Львівської газети” отримав. Звернув увагу на те, яку інформацію я втратив би, якби погодився з “відшкодуванням”: “Припинити словоблуддя. Відкритий лист Л. Лук’яненка до В.М. Литвина” (№121), розмова з П. Лазаренком (№125), “Два Януковича в один день і тому ж місці” (№131). “Втрачаються” чи свідомо вилучаються саме ті номери “Львівської газети”, які містять критику провладних структур. Об’єктивно “Укрпошта” бере на себе функцію цензора – що споживачеві інформації доцільно знати, а що – ні, які номери газет доставляти передплатникові, а які “відшкодовувати”.

Шановний пане директор “Укрпошти”!

Вимагаю негайної доставки вчасно не отриманих номерів “Львівської газети”: 116, 117, 122, 123, 124, 126, 133 (за липень 2004 р.), взяти безпосередньо на себе відповідальність за вчасну доставку передплатникам їх періодичних видань в умовах виборчих перегонів.

З повагою І.Г. Іванченко, Київ

Від редакції “Газети”: Ми приєднуємося до запиту нашого читача і просимо керівництво “Укрпошти”, а також Міністерство транспорту та зв’язку дослідити, чи не існує в українському поштовому відомстві цензури на певні видання. З таким проханням ми звертаємося також до голови парламентського комітету з питань свободи слова Миколи Томенка. Читачів, які стали жертвами подібної практики, просимо повідомляти редакцію.

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 16 липня 2004 р.)

У четвер донецька опозиційна газета "Острів" все-таки побачила світ

   

Примірник видання, який за останній час відмовилося друкувати близько 14 поліграфічних підприємств, вийшов у Павлограді. Проте, за словами головного редактора опозиційного видання Євгена Талишева, цілком реально, що й у цьому місті друкарню спіткає "технічна неспроможність". "У нас тут вже тенденція: усі поліграфічні підприємства, які беруться друкувати "Острів", роблять це лише раз. Після того, як виходить номер, у друкарні з’являються технічні проблеми", — розповів Талишев кореспондентові "Поступу". Він також зазначив, що на цей час газета намагається знайти друкарню, яка б надрукувала більше, ніж один випуск "Острова". Як стверджує Талишев, є ще надія, що в Харкові одне з поліграфічних підприємств, яке друкує опозиційну пресу, погодиться працювати з донецьким виданням. Якщо ж ні, то, за словами редактора, газета все одно буде виходити. "Ми будемо друкуватися за кордоном — у Росії або в Женеві, або підемо в підпілля, але газету продовжуватимемо видавати", — сказав у коментарі "Поступу" Євген Талишев.

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004

Єдине опозиційне видання Донеччини, тижневу газету "Острів" знову відмовилася друкувати в області. Цього разу відмова надійшла від Павлоградської міської друкарні, що на Дніпропетровщині

   

Як заявила в. о. голови друкарні Олександра Колбаса, друкарня відмовилася друкувати новий номер "Острова" під тим приводом, що в неї "немає, і не буде "технічної можливості" друкувати газету". Про це вона сказала в телефонній розмові з редактором тижневика Євгеном Талишевим.

Варто зазначити, що попередній - 28-й — номер опозиційної газети віддрукували саме в Павлоградській міській друкарні.

Головне питання, яке з’являється у політичних оглядачів у зв’язку із цією відмовою, — чи після цього випадку з’явиться хоч одне підприємство, яке наважиться взяти замовлення на випуск нового номера опозиційного тижневика.

(“Поступ”, м. Львів, 22 липня 2004 р.)

***

Донецьку опозиційну газету "Острів" змушені друкувати в підпіллі через відмову Красноградської міської друкарні в Харківській області. Cлобожанщина стала четвертим реґіоном, що відмовився друкувати "Острів".

 (“Поступ”, м. Львів, 23 липня 2004 р.)

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 31 липня 2004 р.)

На Сході України почалась справжня хвиля репресій щодо опозиційних видань

   

Після донецької газети "Острів" проблеми з виходом у світ з’явились у луганських видань "Луганчани" і "На днях". 29 липня редакції змушені були перенести друк своїх видань у Київ, оскільки місцеві друкарні не захотіли надати їм свої послуги.

Як повідомляє інтернет-видання "Острів" (не має нічого спільного з однойменною опозиційною газетою. — Авт.), луганська друкарня ТзОВ "Прес-Експрес" відмовилась друкувати "Луганчани" і "На днях" у понеділок 26 липня. За словами редактора газети "Луганчани" Ярослава Гребенюка, цю відмову директор видавництва Журавльова пояснила тим, що підприємство не може впоратися з накладом газети, який постійно зростає.

Однак Гребенюк вважає, що таке пояснення не надто схоже на правду. Тим паче, що коли він запропонував, щоб видавництво друкувало опозиційну газету на день пізніше, коли вийдуть всі тиражні газети і звільняться потужності, друкарня цю пропозицію відхилила. Пошук інших друкарень на Луганщині та Донеччині, які б погодилися друкувати "Луганчан", теж не увінчався успіхом.

Не відкидають, що справжньою причиною відмови видавництва могла стати стаття в останньому номері "Луганчан" з неоднозначною назвою "Голуби летять над нашою зоною". На ілюстрації до статті красувалися Віктор Янукович та глава його передвиборчого штабу Сергій Тігіпко, а також голуби та індики. Тож, схоже, прихильники Януковича не надто поділяють ініціативи його прес-секретаря Ганни Герман зробити судимості "прємьєр-міністра" відкритими для народу. Хоча обидві опозиційні газети "Луганчани" і "На днях" користуються на Луганщині великою популярністю. До прикладу, наклад "Луганчан" становить 130 тисяч примірників.

Як уже інформував "Поступ", першою опозиційною газетою, яку перестали друкувати через критичні публікації щодо влади, став донецький "Острів". На початку липня близько 15 друкарень трьох східних областей відмовились видавати газету. Причина відмови завжди була одна й та ж — "технічні проблеми".

Беручи до уваги те, що вже три опозиційних видання Сходу України опинилися на межі існування, слід вважати, що Янукович був далеко не щирим, коли перед учасниками конференції "Журналістська світлиця" сказав: "Я хотів би, щоб кількість незалежних журналістів збільшувалась, і це буде умовою ефективної державної політики. Зворотний зв’язок обов’язково повинен бути. І що більш чітким він буде, то ефективніше працюватиме влада, то більшою буде довіра... Не треба нічого прикрашати, не треба малювати гарних картинок, треба говорити про реалії в нашому житті, донести до людей правду, розповісти, що і як насправді робиться в державі".

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

21.09.2004
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 13 серпня 2004 р. )

Податкові органи без будь-яких пояснень і передбачених законом процедур заарештували рахунки видавництва "Мега-прес", в якому друкували опозиційну газету "Вечірні вісті"

   

Про це заявила партія "Батьківщина", яку очолює Юлія Тимошенко. Вона розцінює такі дії як каральну акцію з метою позбавити народ України опозиційної газети і помститися незалежному виданню за публікації про злочини влади.

"Репресивно-терористична атака проти журналіста Станіслава Речинського, зняття з ефіру в реґіонах України опозиційного "5-го каналу", бандитські напади на незалежних журналістів місцевих видань, свідчать про те, що влада розпочала штурм щодо приборкування і взяття під тотальний контроль інформаційного простору України", — вважають у “Батьківщині".

Відтак партія вимагає, щоб українська влада припинила репресивні акції щодо видавництва "Мега-прес".

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

21.09.2004 | Игорь Грузин
джерело:
(«Лица», г. Днепропетровск, 12.07.2004 г.)

ДМЗ им. Петровского против журналистов

   

В прошлом номере газеты «Лица» была помещена таблица предприятий-должников перед бюджетом города Днепропетровска по состоянию на 1 июня с.г. «Почетное» первое место в ней занимает ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Петровского», который задолжал городскому бюджету 26 млн. 554 тыс. 600 гривен (данные областной налоговой администрации).

Надо сказать, что тревогу состояние дел на ДМЗ им. Петровского вызывало не сегодня и не вчера. Еще в 2003-м году страницы днепропетровских газет многократно освещали развитие событий на заводе им. Петровского. Не осталась тогда в стороне и «Днепровская правда». В этой газете под №36 за 13.10.02 г. выходит статья под названием «Капитализм на Петровке», полностью основанная на сведениях, предоставленных журналисту рабочими завода.

Все события глазами рабочих завода Петровского описала журналист Лариса Щербакова.

Но, видимо, эта статья задела за живое самые благородные струны души Генерального директора завода В.Н. Корниевского, и господин гендиректор оскорбились! И вот, в Кировский районный суд г. Днепропетровска летит исковое заявление со «скромными» претензиями к газете «Днепровская правда» в 100.000 (!) гривен

Плюс к этому, по мнению гендиректора «Петровки», журналист позволила себе залезть в абсолютно запретную зону – огласить уровень заработной платы рабочих завода. Истец возмущен освещением вопроса зарплаты. Он пишет в своем исковом заявлении в Кировский райсуд, что «во всем цивилизованном обществе повышенный интерес к заработной плате кого-либо считается дурным тоном и следствием недостаточного воспитания любопытного»! Истец также убежден, что редакция не имела никакого морального права(!) освещать сугубо внутренние проблемы предприятия.

P.S. Следующее судебное заседание по делу администрация ДМЗ им. Петровского против журналиста Ларисы Щербаковой состоится 7 июля в 14:00 в Кировском районном суде.

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

21.09.2004
джерело:
(“Львівська газета”, 1 липня 2004 р.)

Судовий позов на 50 тисяч гривень до “Тернопільської газети” знаходиться на розгляді місцевого суду

   

Позивачем виступила викладач Тернопільської медичної академії, яка вважає, що їй завдано моральної шкоди та принижено її честь, гідність і ділову репутацію опублікованим у газеті листом матері однієї зі студенток.

У листі під назвою “Храм науки чи дім розпусти?” йшлося про організоване завкафедрою соціології серед студентів опитування на тему “Вільний секс”...

У своєму позові до видання викладач вузу вимагає опублікувати спростування “недостовірної інформації”, поширеної газетою, а також стягнути з відповідачів (“Тернопільської газети” та її шеф-редактора) по 25 тисяч гривень. Цю суму вона витратить на власне санаторне лікування, інформування про те, що публікація в “ТГ” – неправда, – подає версію викладача “Тернопільська газета”.

Зі свого боку, шеф-редактор видання Григорій Бурбеза стверджує, що газета не тільки не мала на меті когось образити чи звинуватити, але, тим паче, завдати моральної шкоди. “Нічого особистого! Редакція опублікувала лист, факти з якого перевірила, з обіцянкою за жодних умов не розголошувати власних джерел інформації. Студенти, до яких ми звернулися, перш ніж говорити на цю тему, кілька разів перепитували, чи ми гарантуємо їм, що ніхто не знатиме про цю розмову, і казали, що коли хтось про це дізнається, то їх одразу ж виженуть із медакадемії. І тільки впевнившись у тому, що інформація, викладена в листі, відповідає дійсності, наважилися опублікувати цей контраверсійний документ. Позивачка вимагає, щоб ми назвали цих людей”, – наголошує шеф-редактор. За його словами, редакція до кінця боронитиме власне право “на свободу слова та висловлення суспільної думки, право “не підставляти” людей, які нам довірилися”.

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

21.09.2004
джерело:
(“ОГО», м. Рівне, №73, 20 серпня 2004р)

Журналісти вимагають вибачення від Червонія. За фактом побиття головного редактора тижневика “Панорама” Миколи Кульчинського у Народному домі слідчий відділ УМВС веде дізнання.

   

Про це “Газеті” повідомили у Центрі громадських зв’язків УМВС у Рівненській області.
Тим часом редактори кількох рівненських видань стурбовані з’ясуванням стосунків у приймальні народного депутата Василя Червонія, направили лист лідеру “Нашої України” Віктору Ющенку з проханням розібратися. Керівники газет, які підписали документ, чекають на публічне вибачення газети “Волинь” та Василя Червонія з приводу статті, яка паплюжить честь батьків пана Кульчинського, а також припинення судових “розборок” щодо низки рівненських видань з боку народного депутата.

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

21.09.2004 | Богдан Мазур
джерело:
(“Львівська газета”, 19 серпня 2004 р.)

Москаль проти ідеалістів. Голова Державного комітету України з питань міграції приїхав у Львів закривати газету Організації ідеалістів України

   

Учора в Личаківському районному суді розглядали позов голови Державного комітету України з питань міграції Геннадія Москаля проти редактора газети “Ідеаліст” Михайла Маньковського. Високопоставлений чиновник вимагав закрити видання, засноване 1996 року Організацією ідеалістів України.

Панові Москалю не подобається те, що автори статей, які публікують у газеті “Ідеаліст”, закликають до “депортації жидів з України”, чим “розпалюють міжнаціональну ворожнечу і закликають до ксенофобії та антисемітизму”.

Судове засідання тривало декілька годин. Спочатку суддя довго зачитував витяги зі статей, уміщених в “Ідеалісті”, де слова “жид”, “жидівство”, “сіоністи” та “жидомасони” трапляються мало не в кожному реченні. Згодом розпочався гарячий двобій між редактором видання і паном Москалем, а потім – між паном Маньковським і головуючим суду.

“Слово “жид” ніколи не було образливим, – пафосно доводив редактор. – Навіть самі жиди іноді так себе називають. Але багаті жидомасони хочуть панувати над Україною та світом. І вони планують це зробити через знищення непокірних. Проти них ми й виступаємо, а не проти звичайних жидів. І саме їх хочемо депортувати на історичну батьківщину”.

“Газета “Ідеаліст” принижує національну гідність євреїв, – не здавався позивач Геннадій Москаль. – Як можна спокійно сприймати фразу, надруковану в цій газеті, де йдеться про те, що “кожен українець мусить депортувати в Ізраїль по одному жидові”. Як так можна?! Адже євреї споконвіку проживали в Україні”.

Присутня в залі жінка перехрестилася в бік пана Москаля з реплікою “хто ви такі є?” А той тим часом цитував далі: “Ви пишете, що “нині в Україні наразі немає ні одного вбитого, ні спаленного жида”. До чого ж ви закликаєте?!”

У відповідь пан Маньковський заявив: “Шановний позивач змушує мене, редактора, колектив нашої газети та всіх українців примусово полюбити жидів. А це ображає мою честь і гідність”. А потім ще й подякував Г. Москалеві за те, що завдяки його претензіям “Ідеаліст” став відомим виданням.

Опісля редактор довго та нудно полемізував із суддею, якого цікавило, який саме державний орган визначатиме, кого з євреїв треба депортувати з України, а кого – ні. Пан Маньковський вказав на Верховну Раду. Автор матеріалу не витримав такої пустопорожньої балаканини й покинув залу суду. Однак учора в цій справі рішення не прийняли. Її розгляд продовжать 2 вересня.

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Трудові спори

21.09.2004 | Богдан Юрочко
джерело:
(“Львівська газета”, 23 липня 2004 р.)

Львівське телебачення програло суд. Режисер Хитрова стверджує, що її переслідують за професійну діяльність

   

Минулого тижня в Сихівському суді колишній старший режисер колишньої дирекції політичних програм Світлана Хитрова виграла позов до генерального директора ЛОДТРК Ярослава Климовича.

Як стверджує позивач, керівництво Львівського телебачення переслідує її за професійну діяльність. Це вже не перший випадок, коли журналіст ЛТБ офіційно виступає проти політики керівництва в суді.

Світлана Хитрова розповіла “Газеті”, що конфлікт виник ще минулоріч, коли вона отримала вказівку зробити програму “Медіа-резонанс” “на основі “темника”, підписаного паном Климовичем”. Після того, як у ефір вийшла інша тема, у пані Хитрової з’явилися проблеми, зокрема з керівництвом. Першою санкцією стало закриття популярної програми. “Генеральний директор мене попередив, що “Медіа-резонанс” буде закритий на підставі того, що програма вичерпала себе, - розповіла пані Хитрова. - Фактично єдину передачу ЛОДТРК, яка проходила в режимі політичної дискусії, напередодні президентських виборів закрили. Нині на ЛТБ закрили практично всі політичні програми. Дирекція політичних програм, де я працювала, тепер називається дирекцією публіцистичних програм”.

Як заявляє пані Хитрова, обвинувачення та закриття програми були безпідставними: “Я не розумію цієї дивної реакції на мене. Зрозуміла б, якби щось сталося в передачі. А я просто відмовилася відпрацювати “темник”, при тому логічно пояснила, чому - я зірвала б ефір, бо на нього ніхто б не прийшов”.

Наступний конфлікт розгорівся під час загальних зборів, коли працівників телерадіокомпанії перевели в профспілку “Журналіст України”. Слід зауважити, що протягом року персонал намагалися перекидати з однієї спілки в іншу кілька разів. Окрім того, за словами пані Хитрової, керівництво запропонувало 11 кандидатур для створення нового профкому і не зважало на позицію працівників. Світлана Хитрова, яка є членом профкому, виступила проти, аргументуючи, що “не можна поводитись із людьми, як зі стадом баранів”.

Після конфлікту довкола програми “Медіа-резонанс” і протиріч у профспілковій політиці з’явився наказ, згідно з яким Світлані Хитровій винесли догану та стягнули штраф у розмірі понад 800 гривень. Також її перемістили по службовій горизонталі, після чого з посади старшого режисера дирекції політичних програм пані Хитрову перевели в дирекцію планування та випуску програм.

По допомогу Світлана Хитрова звернулася до Петра Олійника, який був учасником останньої програми “Медіа-резонанс”, однак той, посилаючись на зайнятість, порадив зателефонувати пізніше. Безкоштовно допомогти журналістці зголосився відомий львівський адвокат із 50-річною професійною практикою Арам Чліянц. Він неодноразово звертався до пана Климовича з ввічливим проханням скасувати штраф, аби справа не дійшла до суду. Після того, як телевізійна влада жодним чином не відреагувала, суд розглянув скаргу та виніс рішення на користь Світлани Хитрової, згідно з яким догану й інші санкції мають скасувати.

Рішенням судді Сихівського районного суду Тетяни Приколоти Арам Чліянц залишився задоволений. “Рішення судді – об’єктивне, законне та правильне, – наголосив пан Чліянц. – Вона знайшла більше порушень керівником ЛДТРК, аніж ми. Тетяна Приколота ухвалила дуже серйозне рішення, після якого просто немає сенсу подавати апеляційну скаргу. Крім того, у судовому рішенні вона могла написати кілька слів, натомість об’єктивно дослідила суперечку, і неодноразово пропонувала мирову угоду, на яку представники Ярослава Климовича не погоджувалися”.

У свою чергу, генеральний директор Львівської обласної державної телерадіокомпанії Ярослав Климович прокоментував ситуацію так: “Я навіть мізинцем не торкнувся цієї справи, я не втручався. Просто Світлана Хитрова грубо порушила робочий процес. Я не був на судовому засіданні, не бачив рішення, але як тільки втручусь, ми виграємо, безсумнівно. В Апеляційному суді вона “получить в лоб”. Світлана Хитрова нічого не зробила для ТРК, ми її перевели, а вона панікує. Ми її ставимо виконувати певні обов’язки, а вона прикривається профкомом. Профком жодної сили не має, бо між ним та адміністрацією не підписана колективна угода. Я не втручаюся в ці речі.

Вона видала в ефір не ту передачу, яка була, згідно зі сценарієм, підписана керівниками телерадіокомпанії, а взагалі без підпису. Це – грубе порушення. Вона сама вирішила питання, яку передачу давати в ефір, а сьогодні хоче показати себе такою ображеною, що на неї хтось наступає. Їй сказали: за роботу! За роботу! Треба працювати!

От ви запитайте її: чому атестаційна комісія телерадіокомпанії, згідно з наказом Держтелерадіо, яка проводила атестацію, атестувала її на півроку? Бо людина не відповідає займаній посаді. А я вже її оберігаю, хочу їй дати, щоб вона змогла хоч чимось відчитатися за свою роботу. Тому що мине півроку, і комісія запитає: яку концепцію ви запропонували, що ви зробили? На тому буде закінчуватись. Вона не усвідомлює цього. Не будемо ми давати людині, яка не має журналістської освіти, робити міліцейські програми, там, де людина є зацікавлена. Всі журналісти пішли в міліцію робити, митницю, податкову і т.д. А державна структура, ТРК, робить, у першу чергу, програми для дітей та юнацтва. Цього ніхто не робить, ні “Інтер”, ні “1+1”. Але там треба працювати! Ви знаєте, що таке працювати з дітьми, з юнацтвом, і створити постановочну програму? А я розумію, що сидіти, взяти “папіросу” в зуби в кращих традиціях (до речі, треба сказати пожежникам, щоб пройшлись по кабінетах) і казати “я геніальна” – нема такого.

Не займайтеся дурницями, ви прийдіть, спитайтеся, вам колектив скаже, що вона ледарка, яка прикривається профкомом. Це не конфлікт, це ледарство. Якщо “Львівська газета” почне різні провокативні речі робити, то вже завтра ми на паритетних засадах будемо конкурувати за місце під сонцем. Це непотрібна тема. Хоча можете писати – вона мене глибоко не хвилює. Але не займайтеся пльотками, якщо ви будете займатися пльотками, ми похлєщє будемо розбиратися”.

Після судового рішення тиск лише посилився – стверджує Світлана Хитрова. З дирекції планування та випуску програм Ярослав Климович намагався перевести журналістку в дирекцію дитячих програм, і йому це вдалось – учора профком таки проголосував за її переведення. У світлі останніх подій, Світлана Хитрова й Арам Чліянц мають намір подавати скаргу в прокуратуру з приводу переслідування за професійну та громадську діяльність.

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Трудові спори

21.09.2004 | Олег Юхт, генеральный директор АТН, г. Харьков
джерело:
(“Пятница”, г. Харьков, №67, 15 июля 2004 г.)

Наконец-то освободили руководителей компании «Воля-Кабель»

   

Ни за что ни про что против их деятельности возбудили уголовное дело по совершенно надуманным мотивам. Самое печальное то, что людей на этом основании взяли и арестовали. Неизвестно, как прокуратура могла убедить суд взять под стражу уважаемых людей, руководителей большой известной компании. Неужели было мало подписки о невыезде? Целую неделю мы ждали, что же будет, а на прошлой неделе их выпустили. Для Украины это очень знаковое событие. Руководители фирмы сидели в кутузке 10 дней, а все интернетчики и кабельщики ждали, как будут разворачиваться события. Смогут и их точно так же прихлопнуть ни за что. Оказывается, могут. Но, по крайней мере, не надолго. Не мне судить, хорошая или плохая «Воля-Кабель». Речь сейчас не об этом, а о том, что был прецедент. Я уже думал, что наступил беспредел, но, слава Богу, ошибся.

Інтернет

21.09.2004
джерело:
(“Львівська газета”, 22 липня 2004 р.)

Ситуація зі свободою інтернету в Україні викликає побоювання

   

Міжнародна правозахисна організація “Репортери без кордонів” вважає ситуацію зі свободою інтернету й інтернет-ЗМІ в Україні складною. Про це зазначено у звіті про перешкоджання вільному руху інформації в мережі – “Інтернет під наглядом-2004”, оприлюдненому напередодні “Репортерами без кордонів”.

У передмові до звіту генеральний секретар організації Робер Менар наголошує, що в довгий список “опозиційних до свободи” режимів світу поряд із Бірмою та Білоруссю ввійшла й Україна. У таких державах інтернет має особливо погану репутацію, оскільки є зоною вільного обміну будь-якою інформацією. Однак ситуація і в багатьох демократичних країнах є далеко не найкращою.

За словами Робера Менара, звіт варто сприймати не як рейтинг країн за рівнем “інтернет-свободи”, а як заклик до пильності та солідарності з тими, хто цієї свободи позбавлений і бореться за право її мати. Щодо ситуації з інтернет-свободою в Україні, то “Репортери без кордонів” оцінюють її як складну.

Як зазначено в документі, в Україні стрімко зростає кількість користувачів інтернету (за даними організації, впродовж останніх двох роки вона наблизилася до 9% населення), і багато людей входять у мережу, щоб знайти інформацію політичного характеру, яка їх цікавить.

“Низка заходів, запропонованих Службою безпеки для регулювання інтернету, пройшла через український парламент у 2003 році. Правозахисні організації стривожені цим, особливо з огляду на те, що Україна – це держава, де політичні новини часто поширюють через інтернет”, – сказано у звіті.

Організація зауважує, що інтернет дає журналістам можливість оприлюднювати розслідування, які не опублікували б чи зазнали б цензури у традиційних засобах масової інформації. І хоча тиск на мас-медіа та залякування журналістів – звична справа в Україні, до 2002 року інтернет тут був відносно “вільним”.

“Державні структури, особливо Служба безпеки України, усвідомили, що аудиторія он-лайн-ЗМІ швидко зростає, й озброїлися засобами моніторингу інтернету. Вони також ініціювали реформи, які доводять існування небезпеки для свободи слова”, – йдеться у звіті.

Битва за .UA

Окремо в документі згадують боротьбу за право адміністрування домену верхнього рівня .UA між приватною компанією “Хостмастер” і державою.

“Під тиском СБУ уряд в липні 2003 року ухвалив рішення передати право адміністрування Українському мережному інформаційному центру (UANІС) – компанії, керованій радою, до якої входять представники СБУ. Важко передбачити ефект такої зміни й те, до якого ступеня СБУ контролюватиме функціонування доменної зони .UA”, – заявляють “Репортери без кордонів”. На думку організації, продаж доменних імен може стати дуже прибутковим, але така зміна також передбачає контроль державних органів над інтернет-провайдерами в Україні.

У звіті також зазначено, що “Хостмастеру” наразі не вдається заперечити в судовому порядку постанову уряду про передачу права адміністрування домену .UA, яку компанія вважає незаконною.

Нагляд і цензура

“19 квітня 2003 року СБУ скерувала до Верховної Ради проект закону, покликаний легалізувати перехоплення і реєстрацію телекомунікацій (інтернет і телефонія). Якщо цей закон ухвалять, інтернет-провайдерам доведеться встановлювати обладнання для моніторингу електронної пошти і веб-серфінгу (переміщення користувачів мережею, – “Газета”)”, – йдеться у звіті “Репортерів без кордонів”.

Відповідно до офіційної версії, цей закон має допомогти в боротьбі зі злочинністю і відповідатиме європейським стандартам. Однак, зауважує організація, його засудили громадські організації, вважаючи зазначений закон неприйнятним порушенням прав інтернет-користувачів.

Водночас 18 листопада 2003 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону “Про діяльність у сфері інформатизації”.

“Його розмиті, нечіткі формулювання дадуть уряду додаткові законні аргументи для цензурування он-лайн-публікацій”, – застерігає організація.

Он-лайн-журналісти

У звіті наголошено, що український уряд “не робить нічого, щоб припинити насильство стосовно он-лайн-журналістів”.

Так, “Репортери без кордонів” нагадують про смерть у грудні 2003 року мелітопольського журналіста, кореспондента Vlastі.net Володимира Карачевцева. За офіційною версією, це був нещасний випадок: чоловік помер від удушення, зачепившись коміром светра за ручку холодильника у власній квартирі. Офіційного розслідування ще не завершили. Однак, зазначено у звіті, існують припущення, що Карачевцеву, який також очолював Незалежний регіональний союз журналістів Мелітополя і був заступником головного редактора газети “Кур’єр”, “допомогли” померти через його журналістську діяльність.

Організація також нагадує про безкарність убивць колишнього керівника опозиційного інтернет-видання “Українська правда” Георгія Ґонґадзе, чиє обезголовлене тіло знайшли в Таращі у вересні 2000 року. Впродовж кількох років у розслідуванні зникнення й убивства журналіста так і не спостерігали значного прогресу. Крім того, спеціальна місія “Репортерів без кордонів” у січні 2001-го виявила численні факти порушень під час офіційного розслідування. У звіті йдеться про те, що в травні 2003 року засудили й амністували екс-прокурора Таращанського району Київської області Сергія Обозова, якого визнали винуватим у зловживанні службовим становищем і службовій підробці при розслідуванні “справи Ґонґадзе”. У серпні 2003-го помер через травму, завдану співробітниками СІЗО, колишній співробітник УБОЗ Ігор Гончаров, який спробував повідомити про деталі операції зі знищення Ґонґадзе і причетність до неї вищих державних чинів України. “Репортери без кордонів” також наголошують на відмові Генеральної прокуратури України дозволити провести громадський контроль над останньою експертизою фрагментів “плівок Мельниченка” стосовно “справи Ґонґадзе”.

У звіті йдеться про напади на редактора інтернет-видання “Україна кримінальна” Олега Єльцова. Організація зауважує, що офіційне слідство зазнало невдачі в розслідуванні нападів, а сам Єльцов схильний пов’язувати одне з них зі своїми публікаціями про “справу Ґонґадзе” Корреспондент.net.

Інтернет

21.09.2004 | Евгений Цымбалюк, «Николаевские новости»
джерело:
(«Николаевские новости», 26 - 31 июля 2004 г.)

В интернете существуют специализированные сайты, которые автоматически подсчитывают рейтинги популярности той или иной странички. Достаточно зарегистрироваться, и счетчик начнет работать. Одним из таких рейтинговых сайтов является topping.com.ua

   

Согласно информации topping.com.ua, город Николаев занимает 10-е место из 25 представленных городов Украины. На счету Николаева 612 зарегистрированных в рейтинге электронных сайтов. Первое место занимает Киев (17751). На пятки городу Николаеву наступает Винница (562 сайта), а замыкает этот список электронный аутсайдер Хмельницкий (253 странички).

Зайдя по ссылке на сайты города Николаева, можно выбрать категорию с интересующими вас предприятиями и фирмами. Например, СМИ. На Николаевщине существует более 250 печатных изданий, однако в интернете серьезно представлены только… 4 из них. Остальные три участника рейтинга - 2 телекомпании и набирающая обороты первая электронная газета «Mukola.net».

Верхнюю строчку рейтинга среди зарегистрированных николаевских СМИ занимает газета «Николаевские новости». Арифметика подсчета популярности проста: она подсчитывается по общему количеству посещений. Например, за четыре года существования в сети на страничку «Новостей» пожаловало около 320 тысяч пользователей. Это своего рода электронный тираж интернет-изданий.

А среди этих посетителей есть бывшие николаевцы, а ныне граждане России, США, Канады, Израиля, Австралии и многих других стран.

Случаются дни, когда электронными «Николаевскими новостями» интересуется до 800 человек. Люди со всего мира хотят узнавать информацию как можно быстрее, и они знают, что спустя два часа после происшествия или события репортаж о нем уже попадает в интернет.

Но главное, что благодаря подобным электронным независимым рейтингам, можно определить популярность издания.

Погляди

21.09.2004
джерело:
(“Львівська газета”, 15 червня 2004 р.)

Роль мас-медіа в політичному та суспільному житті. Чи дотримуються українські ЗМІ журналістських стандартів?

   

“Українська студія “Радіо Свобода”, Київ-Прага, 11 червня 2004 року

Гості “Вечірньої “Свободи”: Юрій Артеменко – заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, Валерій Іванов – голова Академії української преси, Михайло Погребинський – політолог, ведучий однієї з програм на УТ-1, обговорювали минулої п’ятниці тему дотримання українськими ЗМІ міжнародних стандартів у своїй діяльності. Із ними спілкувалася журналіст Марина Пирожук.

Марина Пирожук: – Учора голова Асоціації української преси Валерій Іванов, який присутній нині в студії, заявив, що найбільші українські телеканали: “Iнтер”, УТ-1, “Студія “1+1”, ICTV, “Новий канал” і СТБ – порушують журналістські стандарти. Валерій Іванов стверджує, що вони подають інформацію суб’єктивно, без альтернативних точок зору.

Шановні гості, чи можна в цьому зв’язку говорити, що споживач інформаційної продукції, іншими словами – телеглядач, не отримує повної інформації, а отже, не знає, що діється в українському політикумі, державі та світі загалом?

Пане Іванов, хто з цих каналів, які ви перелічили, є найбільшим порушником журналістських стандартів?

Валерій Іванов: – Це так звані великі канали. До них ми відносимо УТ-1, “1+1” та “Інтер”. На так званих малих каналах: “Новому”, СТБ й IСTV – позиція дещо змінюється. Зокрема, з’явилося більше інформації про джерела, тобто джерела інформації вказують частіше, ніж на інших каналах.

Узагалі хочу сказати, що ті дані, які я наводжу, – результат контент-аналізу політичних новин провідних українських каналів, тобто це, в принципі, об’єктивні дані.

Щодо стандартів журналістської діяльності, то тут дійсно їх порушують, причому на всіх загальнонаціональних каналах, зокрема стандарт збалансованості новин. Більшість їх подають без альтернативної точки зору, в тому числі й ті новини, які не можуть без неї існувати, тобто новини про внутрішні політичні події. Вже впродовж восьми місяців щомісяця проводимо цей контент-аналіз, і вони залишаються приблизно на рівні 14% (ті новини, коли подають іншу точку зору). Це дуже й дуже мало.

Крім того, є така тенденція: в нас чомусь дуже багато новин стверджувальних, позитивного характеру, й перед виборами ця тенденція зростає. Дуже-дуже небезпечно, що вони створюють єдиний порядок денний. Тобто на каналах, які мали б бути конкурентами, подають одні й ті ж новини. І підходи до більшості з них теж аналогічні, особливо це стосується політичних новин.

Створюється віртуальна картинка, яка дуже відрізняється від тієї, що є в реальному житті, тобто окремо – реальне життя, окремо – віртуальне. Зокрема, коли більший рейтинг, припустимо, в Ющенка, на другому місці – Янукович, то на каналах упродовж останніх місяців перший за рейтингами або Янукович, або Литвин.

Я не маю на увазі президента, бо президент – це вже як політичний інститут, він – безсумнівний лідер за синхронами. Синхрон – це можливість для політика висловити свою точку зору. Так от, Ющенко десь у 7-10 разів має менше можливостей для синхронів за часом, аніж Янукович.

Михайло Погребинський:Давайте я спочатку відреагую на те, що почув від пана Іванова.

Перше. Мені видається, що якщо людина береться оцінювати такі речі, вона має відповідально ставитися до своїх слів. Що означає – взагалі “немає альтернативної позиції щодо новин”? Новини – це факт, і жодної альтернативи тут не може бути.

Інша річ (тут, вважаю, можливо, він це мав на увазі, тоді з ним погоджуся), коли їх інтерпретують, то подають здебільшого одну позицію, а не вистачає альтернативної. Хоча, безумовно, це не є тотальним, у тому числі й на телеканалі “УТ-1”, але з цим я можу погодитися.

Просто вважаю, що це значною мірою пов’язано з тим, що на нашому політичному просторі є дуже багато людей, які можуть і готові інтерпретувати події так, і мало людей, які готові інтерпретувати їх інакше. Думаю, що тут негаразди. На цих каналах є проблеми й професійного характеру, зокрема – на УТ-1. Можна погодитися з тим, що інтерпретації часто бувають односторонніми. З цим я згоден.

А щодо того, як узагалі ставляться люди, то в нас є інформація, ми вивчаємо громадську думку. По-перше, досить високий рівень довіри (в тому числі й до УТ-1) до всіх українських каналів, набагато більший, ніж до російських чи західних, які хто дивиться.

Крім того, за результатами моніторингу, який ми проводимо, на запитання: “Кого частіше бачите, чи сюжети про кого бачите на каналах телебачення?” – перше місце посідає президент (зараз, останніми тижнями), на другому – Янукович, на третьому – Ющенко.

Але там беруть до уваги не лише центральні канали, а й регіональні. Й різниця в тих показниках невелика.

Валерій Іванов:Вибачте, пане Погребинський, я – доктор наук зі спеціальності “журналістика”, достатньо, сподіваюся, компетентний і відповідаю за свої слова. Коли йдеться про політичні новини, то тут завжди виставляється позиція. Гасло News not news уже не діє. І збалансованість новин – це дійсно стандарт журналістської діяльності. Передбачають, що коли подають позицію одної сторони, то обов’язково має бути позиція протилежної. Якщо їх кілька з того чи іншого приводу – то всі ці позиції.

Це просто стандарт журналістської діяльності, за яким працюють журналісти в усьому світі. Із цього починається перший курс журналістики в будь-якому університеті світу.

Юрій Артеменко: – Я вчора, до речі, був на записі передачі УТ-1 “Четверта влада”. Йшлося про роздержавлення газет.

Так вийшло, що мене єдиного запросили з того боку. Я намагався доводити, що вільне суспільство має мати вільну пресу. А з іншого боку сиділи керівники державних організацій, газет, радіо, телебачення. І вони мені та глядачам годину доводили те, що кращого, ніж державна преса, просто бути не може.

Ось тут, ви знаєте, я збоку дивлюся на дискусію між паном Погребинським і паном Івановим. Скажу вам, що більше на боці пана Іванова, бо бачив ці цифри, сам контроль моніторингу, брав участь у розробці цієї програми.

Навіть більше, після того, як пан Іванов провів це, то сказав йому: “Валерію, треба, щоб ці цифри ти сказав не десь там на конференції в Пущі-Водиці чи панові Погребинському. Їх потрібно довести до розуму простого читача, мабуть, навіть газетного, в газетах надрукувати, щоб люди побачили”.

Бо люди в нас, знаєте, дивляться телебачення й не розуміють. Вони розуміють, що їх дурять, вони розуміють, що щось не те. Бо, скажімо, на ринках кажуть: яка погана влада, всюди кажуть. Ми вмикаємо, скажімо, той же УТ-1, а там кажуть, що ви маєте дякувати президентові та прем’єру, що взагалі є на цьому світі.

Річ не в тому, що ми будемо сперечатися щодо термінів: чи це інтерпретація, чи це збалансованість. Справа в двох-трьох речах, якими гребують, насамперед, владні телеканали або, скажімо, провладні власники, які підконтрольні владі.

Марина Пирожук: – Перерахуйте ці складові.

Юрій Артеменко:Будь ласка. Перше – це посилання завжди на невідомі джерела інформації, тобто анонімність. Це одна точка зору. І це нарешті те, що називається замовний характер, а звідти ми можемо розшифровувати темники, вказівки адміністрації. Вже доведений факт. Не хочу зараз про цю тему сперечатися.

І ще я скажу. Ви знаєте, народ дуже чекає на вільну інформацію, він очікує тієї ж “Свободи”, він очікує тих же “Сільських вістей” чи “Континенту”. Скандал відбувся саме через це, оскільки це ті канали, які подають вільне слово.

Валерій Іванов: –Можу сказати про результати дослідження. До речі, його проводили разом із експертами Інституту соціології, провідними експертами в галузі контент-аналізу. Очолював проект доктор соціологічних наук Костенко.

Отже, на жаль, у нас і рік тому проводили “зріз”, моніторинг цих каналів. Позиція “1+1” відтоді дуже змінилася. От у кореспонденс-аналізі, який показує взаємозв’язок інформацій, раніше “1+1” стояв осторонь, то зараз його позиція, тобто висвітлення тем, позиції щодо конкретних тем каналу поставили його фактично в одну точку з “УТ-1” та “Інтером”. Ці три канали займають фактично одну позицію.

І ще я хотів би зреагувати. От на початку було – Погребинський щодо рейтингу довіри до медіа. Ви знаєте, я – член комісії журналістської етики. Рейтинг довіри до медіа падає. Є й відповідні дані: в Києві проводили опитування на замовлення “УНІАН”. Так там узагалі лише 25% беззастережно довіряли медіа.

Марина Пирожук: – А чи відомі причини падіння довіри?

Валерій Іванов: – Мені здається, тут провина, насамперед, журналістів – і телевізійних, і газетних. Причому вони дійсно не дають незалежної інформації. Звичайно, причини...

В Україні незалежних медіа фактично не існує. Тут є різні причини, звичайно, перш за все, економічні. Але наслідок той, що рейтинг довіри дуже впав, особливо порівняно з початком 90-х.

Марина Пирожук:Пане Погребинський, як вважаєте, чи є в самих журналістів бажання виборювати свободу слова, про яку всі так довго говорять?

Михайло Погребинський: – Є спілки журналістів, журналісти звільняються, коли не хочуть слідувати редакційній політиці. Тобто є дуже багато журналістів, які не задоволені тим, що вони не можуть реалізувати свій, на жаль, дуже часто не професійний, а політичний меседж. Вони, як звичайні люди, займають якусь позицію, хочуть її реалізувати. А власники не дозволяють цього зробити. Я їх по-людськи дуже добре розумію. Але все ж таки треба погодитися з тим, що це не суто професійний підхід. Це підхід, зумовлений бажанням реалізувати свої політичні погляди. Я думаю, що це певна “недорослість” українського професійного журналістського середовища.

Але думаю, що ми потроху просуваємося вперед, і журналістські стандарти, на які ми хотіли б рівнятися... Я думаю, що згодом, із часом, у нас буде більше демократії. Дуже сподіваюся на те, що це сильно залежить від конструкції всієї політичної системи.

Юрій Артеменко: –А давайте поговоримо про те, що взагалі відбувається на “плюсах”... Так, про масові порушення. Давайте говорити про те (й не треба ніяких досліджень), що робить програма “Проте” на “плюсах”. Це жах, знаєте. Це вже не журналістика. Це навіть не якесь політичне замовлення. Це взагалі, я не знаю... Ось це, знаєте, болісно мені як журналістові.

А щодо того, хто винуватий у цьому... Ну, знаєте, казати, що винуваті журналісти – можна. Звичайно, вони відповідальні за свою позицію. Але, в першу чергу, винувата влада, яка “затравила” журналістів. Були й Ґонґадзе, й закриття газет, і просто в серцях журналістів прокинувся острах. Як цей острах скасувати, як зробити, щоб журналіст почув себе вільним, щоб він знав, що може казати те, що думає? Влаштуватися потім на іншу роботу. Ось ми думаємо, ми й закони придумуємо в парламентському комітеті (не всі вони проходять), ініціюємо створення профспілок, боремося з тими ж темниками. Але це процес, який, мені хотілось би, щоб ми пройшли дуже швидко, але, на жаль, влада заважає цьому.

Марина Пирожук: – Для продовження сказаного паном Артеменком хотіла б, щоб ми згадали деякі моменти, пов’язані з утисками журналістів в Україні, та реакцію на них міжнародних організацій, які опікуються свободою слова. Факти з цього приводу узагальнював мій колега Сергій Грабовський. Послухаймо його матеріал.

Сергій Грабовський: – Україна після вбивства Георгія Ґонґадзе в 2000 році не полишає списків держав, де свобода преси є тією чи іншою мірою обмеженою, а лідери займають чільні місця серед ворогів свободи слова. Впадає в око, що хоча ці списки складають різні люди та організації, розташовані на різних континентах (скажімо, “Фрідом Хаус” у Нью-Йорку та “Репортери без кордонів” у Парижі), наведені факти та, головне, їхня інтерпретація збігаються ледь не повністю.

Серед головних зауваг міжнародних інституцій на адресу України – не тільки моральний тиск на незалежні засоби масової інформації з боку владних інституцій, не лише використання різноманітних силових важелів впливу на мас-медіа, зрештою, не тільки численні напади на журналістів, які інколи закінчуються трагічно, а й винайдення досить оригінальної системи контролю за формально незалежними ЗМІ.

Із минулого року в міжнародний лексикон, поряд із такими термінами, як sputnik чи KGB, увійшов й український словотвір temnik. Цим терміном позначають так звані “рекомендації” різноманітним мас-медіа, які, за словами голови парламентського комітету з інформаційної політики та свободи слова Миколи Томенка, розсилають через канали президентської адміністрації і є обов‘язковими для виконання.

На сайті інтернет-видання “Української правди” опубліковано результати журналістського розслідування щодо авторства темників. Із нього випливає, що, крім росіянина Ігоря Шувалова, який сам не заперечує цього факту, серед авторів темників фігурують Олександр Качура й Марія Пінчук.

Тим часом із початку цього року лише в Чернівецькій області скоєно напади на журналістів Юхима Гусара, Тараса Колісника й Володимира Финіва, головного редактора газети “Час” Петра Кобевка, а також підпал друкарні газети “Молодий буковинець”. Усіх цих злочинів не розкрито. А Чернівецька облрада днями відмовилася створити спеціальну слідчу комісію із розслідування фактів побиття журналістів на Буковині.

Марина Пирожук: – Шановні гості, негаразди в українських ЗМІ – перманентна й актуальна тема. Західні інституції продовжують висловлювати занепокоєння з цього приводу, українська влада продовжує декларувати, що вона теж не проти свободи слова та преси, проте ситуація реально не змінюється. Леонід Кучма якось сказав, що він не має впливу на мас-медіа, оскільки майже всі вони є приватними, що це проблема власників мас-медіа.

Чи справді глава держави не може впливати на інформаційну політику? Наскільки об’єктивними є такі заяви Кучми з огляду на опубліковані деякими виданнями зразки “темників”, які начебто продукують у АП?

Михайло Погребинський: – Із приводу “темників” нічого не можу сказати, а з приводу того, що президент не має безпосереднього впливу, я думаю, – є підстави йому вірити, оскільки, якби він такий вплив мав, то, на мою думку, інформаційний простір виглядав би інакше.

Валерій Іванов: – Я, по-перше, хотів би сказати з приводу впливу президента. Опосередкований вплив є точно, хоча б тому, що увага до діяльності президента набагато вища, ніж в інших країнах.

Наприклад, ще місяць тому така увага була в кожному четвертому повідомленні, нині дещо знизилася: до кожного п’ятого повідомлення, але все одно це дуже й дуже багато.

Звичайно, це голова держави, звичайно, вирішує більшість питань у цій країні (але не всі), й тут, звичайно, те, що в нього синхрон “зашкалює”, наближається за тиждень до понад 2 годин – це дуже й дуже багато. А з приводу того, наскільки така ситуація небезпечна напередодні виборів. Звичайно, небезпечна, я вже казав, що суспільні настрої розходяться з тим, що бачимо з екрана телевізора.

Тобто, віртуальний світ окремо, а реальний світ – окремо. Хоча, з іншого боку, населення, аудиторія вже звикли пристосовуватися до цього. І це свідчить про те, що вони вже не довіряють журналістам так, як довіряли раніше, й такий вплив мінімізується (Скорочено).

Саморегуляція

21.09.2004
джерело: www.news.lviv.net

Для правового захисту регіональних журналістів та моніторингу порушень інформаційного законодавства в місті створено координаційно-методичний центр ”Медіа-юрист”. Працюватимуть юристи на громадських засадах за підтримки Міжнародного фонду ”Відродження”

   

Схожих медіа-юридичних центрів в Україні є кілька. Майже всі вони зосереджені в Києві. Утім найбільше порушень свободи слова та права на інформацію трапляється саме в регіонах, зауважив в інтерв’ю ”Німецькій хвилі” один із організаторів Центру, юрист Любомир Зубач. Він переконаний, що львівські мас-медіа та журналісти потребують фахових консультацій у сфері інформаційного законодавства, особливо напередодні виборів.

”Якщо раніше йшлося про справи захисту честі й гідності, то зараз почастішали випадки адміністративного та силового тиску”, - додає Любомир Зубач. На його думку, існує дві проблеми: це нерішучість журналістів через незнання своїх прав та нестача кваліфікованих медіа-юристів. /Deutsche Welle (Ukrainian)/

Свобода Висловлювань в Україні, 2004, №08

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори