пошук  
№01
2003

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Інші справи

   

15 декабря прошлого года, как сообщило СБУ, в Одессе и Николаеве совместными усилиями МВД и СБУ была проведена операция по задержанию подозреваемых в террористической деятельности членов ЛКСМУ. 10 января с.г. задержанным были предъявлены обвинения по нескольким статьям Уголовного кодекса, главная из которых – „терроризм“. Среди 11 обвиняемых – 6 комсомольцев, а также несколько граждан других стран.

Бюро ЛКСМУ распространило заявление, в котором, в частности, говорится, что „уже на начальном этапе дела необъективность, политическая заангажированность расследующих его следственных органов является совершенно бесспорным фактом. Применяемые следствием методы дознания носят откровенно беззаконный, противоправный характер“.

Родственники арестованных мальчишек утверждают, что к ним применяются пытки.

Как указывается в заявлении, „по утверждению следствия, во время допроса один из арестованных, Олег Алексеев, „выбил себе глаз, якобы пытаясь покончить с собой“. Даже если он действительно пытался покончить с собой во время следствия, разве это ни о чем не говорит? Арестованные террористы – почти дети. А на их поломанных жизнях власти пытаются строить образ внутреннего врага.

До чего все похоже! У комсомольцев – пытающийся покончить с собой Олег Алексеев, у унсовцев – пытающийся поджечь себя в зале суда Олег Бойко. 15-го арестовали комсомольцев, а 26-го осудили членов УНА-УНСО.

Для власти, когда дела ее не так хороши, как хотелось бы, поиск внутреннего врага – один из лучших проверенных рецептов. И именно такой настойчивый поиск настораживает в последнее время. Особенно горько становится, когда молодые жизни – не более чем разменная карта в руках политиков, не более чем аргумент в руках власти.

(„Объектив-НО“, №3, 16 січня 2003 р.)

***

Защитники арестованных обвиняют сегодня спецслужбы Украины в выполнении заказа, ангажированности и предвзятости. По словам родственников заключенных в Одессе, милиция идет на все, чтобы добиться признания в террористической деятельности. У Андрея Яковенко зафиксирован сердечный приступ. Родственники россиянина Игоря Данилова сомневаются, жив ли он. Свидания с заключенными запрещены. Но многие из тех, кто знаком с ними, сомневаются в их причастности к террору, убийствам, грабежам. После того как в дело включились адвокаты, нанятые родственниками и Комитетом защиты политзаключенных, некоторые арестованные стали отказываться от подписанных ранее признаний. Обращает на себя внимание тот факт, что аресты были проведены накануне обсуждения Верховной Радой бюджета на 2003 год, в котором статья расходов на силовые ведомства должна была быть значительно урезана.

(„День“, №9, 18 січня 2003 р.)

***

Йтиметься про речі, що мали місце в Одесі та Миколаєві наприкінці минулого року. За даними СБУ, саме там і саме тоді „було встановлено існування конспіративно-терористичної групи. Її члени, зокрема активісти нового українського комсомолу, маючи ліво-радикальні погляди, планували повалення конституційного устрою та державної влади. На початковому етапі цією організацією планувалося створення на території південних областей Причорноморської Радянської Соціалістичної Республіки шляхом ведення партизанської війни“.

Якщо конкретніше, то йдеться про те, що група з 11 осіб, плекаючи плани перевороту, грабувала ювелірні магазини, ломбарди та пункти обміну валют, аби накупити собі зброю, вибухові пристрої і – гайда на Чорнобильську АЕС захоплювати владу. СБУ твердить, що на чолі „невловимих месників“ стояв перший секретар Одеського міського комітету ЛКСМУ Андрій Яковенко.

„Це помста за активну суспільну позицію комсомолу, за участь, зокрема, в акціях „Повстань, Україно!“, – говорить народний депутат України (фракція Компартії), лідер ЛКСМУ Андрій Поліїт і додає, що заарештованих комсомольців б’ють у слідчому ізоляторі. За словами депутата, випущена під підписку неповнолітня дівчина, яку взагалі ніхто не мав права затримувати, розказувала про удари по нирках і по животу, про тягання за волосся коридорами СБУ. Її свідчення документально засвідчені. Що ж до решти обвинувачених, то всіх осіб, чиї імена фігурують в справі, ретельно обшукували, але нічого кримінального в їхніх кишенях та помешканнях знайдено не було, тобто не було й підстав для тримання їх під вартою, наголошує Поліїт. Водночас арешти продовжувалися, причому відбувалися вони з неабияким поспіхом – комсомольців „брали“ прямо у спортивному клубі або під час занять. Про жодні вагомі підстави для подібних дій з боку слідства годі й говорити. Наразі від комсомольців очікується одне – „цариця доказів“, добровільне зізнання у злочині...

До справи „партизанів“ була ще справа з нейтралізацією чернігівських „грибників“...

Проведемо експеримент – до абревіатури „СБУ“ доберемо якомога більше асоціацій. Ось мій ряд: Юрій Мозола, замах на Наталю Вітренко, „грибники“, події 9 березня. Що ж до справи „грибників“, народженої ще за часів Леоніда Деркача та доведеної до суду Володимиром Радченком, то „одеські експропріатори“ виглядають відвертим мавпуванням, пласким і нецікавим. Раніше були вороги народу, психи, що зводили наклеп на радянський лад, а тепер з’явились „терористи“, які цей самий радянський лад обожнюють і мріють відновити шляхом партизанської війни...

(„Україна молода“, №9, 17 січня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа Юлії Тимошенко

   

Як повідомляє „Українська правда“ з посиланням на „джерела в оточенні Юлії Тимошенко“, Апеляційний суд Житомирської області звільнив головного бухгалтера корпорації „Єдині енергетичні системи України“ Лідію Сокольченко, яка була затримана в Туреччині та екстрадована до України. Сама Ю. Тимошенко неодноразово наголошувала на тому, що тримання в ув’язненні Сокольченко переростає у справжні тортури щодо цієї жінки, оскільки вона є важко хворою. „Лідія Сокольченко страждає на рак головного мозку, а також на рак жіночої сфери, а її тримають у підвальному приміщенні, що не обігрівається і практично не освітлюється, і не надають жодної медичної допомоги“, – зазначила Тимошенко на прес-конференції. Лідію Сокольченко випустили з-під варти просто в залі суду, новий запобіжний захід щодо неї ще не обрано. Водночас суд залишив за гратами трьох інших колишніх керівників компанії – Геннадія Тимошенка, Євгена Шаго та бухгалтера Антоніну Балюру.

„Я хочу нагадати, що по всіх епізодах цієї справи існує рішення Києво-Святошинського суду. Те, що робить зараз Генпрокуратура, – це репресії, пресинг на людей, які мене оточують. Щоб уявити весь бруд і всю жорстокість цієї системи, яка сьогодні знущається над нами, хочу навести такі дані. Наприклад, головному бухгалтеру ЄЕСУ, жінці 65 років, щоденно подають документи і говорять: „Або підписуйте покази на Тимошенко, або будете гнити в цій камері стільки, скільки буде треба“. В таких же жахливих умовах утримуються і інші. Якщо справу передадуть до суду, то після певних кадрових призначень у судовій системі розраховувати на справедливість не доводиться. Це просто буде судилище“, – розповіла Юлія Тимошенко.

(„Україна молода“, №5, 11 січня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа «9 березня», УНА-УНСО

   

„Справа 9 березня“ розглядатиметься Апеляційним судом. Попри надто стислі терміни подачі апеляції, які до того ж звужувалися штучним шляхом (підсудним та адвокатам вчасно не був наданий текст вироку), сторона захисту встигла вчасно підготувати апеляцію на вирок по „справі 9 березня“. Після вердикту Апеляційного суду вирок вважатиметься таким, що набув сили. Це означає можливість етапування засуджених до місць відбування покарання, але не виключає касаційного подання до вищої судової інстанції – Верховного Суду України. Саме рішення цього органу є остаточним і таким, що не підлягає оскарженню.

26 грудня 2002 року Верховна Рада вже приймала звернення до керівництва Верховного Суду, а також до Апеляційного суду Києва з проханням „уважно розглянути“ справу учасників березневої акції, але наразі про реакцію з боку цих судових структур поки що нічого не відомо. Юлія Тимошенко, як видно з її слів на прес-конференції 2 січня 2003 року, схиляється до скептичної оцінки можливого неупередженого правосуддя в нашій країні, що, однак, не заперечує необхідності активних дій і привертання громадської уваги до розгляду резонансних справ, в тому числі і „справи 9 березня“.

(„Україна молода“, №3, 9 січня 2003 р.)

***

Тим часом полку політв’язнів може прибути ще й за рахунок студента педінституту Любомира Гайсака, який під час проголошення вироку у „справі 9 березня“ кинув стілець у скупчення задоволених собою суддів. Останні не постраждали, а от студенту реально загрожує рік ув’язнення. Його справа слухатиметься вже сьогодні у Дніпровському місцевому суді Києва, про що повідомляє агентство УНІАН.

(„Україна молода“, №6, 14 січня 2003 р.)

***

Михаил Волынец, народный депутат Украины:

„... На „скорой“ меня отвезли в 17-ю травматологическую больницу, где сделали рентген. На следующий день мне отказали в обследовании в Киевском Бюро судебно-медицинских экспертиз, ссылаясь на то, что я должен был привезти им направление из Голосеевского РОВД и справку из 17-й больницы. Лишь на 10-й день по настоянию Генеральной прокуратуры меня обследовали. Сейчас мои медицинские карточки изъяла прокуратура и передала в Бюро судебно-медицинских экспертиз. Я собираюсь привлечь к уголовной ответственности 20 сотрудников милиции – лжесвидетелей, давших по моему делу показания“.

На сегодняшний день по делу о превышении сотрудниками милиции полномочий во время судебного заседания по делу Ա марта“ нет ни одного задержанного, ни одного отстраненного от выполнения служебных обязанностей.

(„Сегодня“, №6, 11 січня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа Костянтина Григоришина

   

По крутій спіралі розкручується справа колишнього фінансового директора ВАТ „Запоріжжяобленерго“ Олега Рижкова. Заарештований у Полтаві за підозрою у зловживанні службовим становищем, він був доставлений до Запоріжжя. Адвокат Олег Прудівус два місяці тому добився, аби пана Рижкова випустили з СІЗО під заставу, однак того ж дня екс-керівника знову „пов’язали“. Невдовзі суддя Орджонікідзевського місцевого суду Запоріжжя Роман Васецький ухвалив рішення продовжити термін утримання О. Рижкова під вартою до чотирьох місяців. А за кілька днів до нового року колегія Апеляційного суду за клопотанням адвоката скасувала постанову судді Васецького і вивільнила Рижкова з-під варти, задовольнившись заставою в 20 тисяч гривень. Доки рішення Апеляційного суду везли до СІЗО, звільненому під заставу ставало дедалі гірше. Після термінової операції на кишечнику у міській лікарні №9 Запоріжжя колишній арештант опинився у реанімації. Адвокат О. Продівус акцентує, що біля палати його підопічного постійно вартують бійці УБОЗу – у тих свій інтерес в оздоровленні соратника по бізнесу „того самого“ бізнесмена Костянтина Григоришина, з чиїм іменем пов’язана епатажна сторінка діяльності убозівців.

(„Україна молода“, №2, 4 січня 2003 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

08.04.2004

Українскі ЗМІ повідомляють

   

Наші читачі, мабуть, пам’ятають історію про переслідування владними структурами колективу кінотеатру „Україна“ (стаття „Беременную незаконно продержали в отделении милиции 5 часов, после чего она родила раньше срока“ та інші).

Місцевий суд у Суворівському районі вирішив: „Визнати незаконними дії працівників міліції Пономарьова Володимира Сергійовича, Кузнєцова Михайла Валерійовича, Текутьєва Віктора Вікторовича, Борисовського Вадима Олеговича...“.

Редакція газети „Вгору“ 6 грудня 2002 р. направила інформаційний запит до начальника УМВС в Херсонській області А.В. Науменка. В інформаційному запиті було 5 питань:

– Чи проводилося службове розслідування цього факту?

– Які висновки зроблені комісією під час службового розслідування?

– Чи були неправомірні дії службовців Пономарьова, Кузнєцова, Борисовського особистою ініціативою, чи вони виконували наказ керівництва?

– Які результати службового розслідування?

– Чи притягнуті до відповідальності працівники міліції, які незаконно затримали М. Табакаєву та І. Рябошапку?

Відповідь отримали 2 січня 2003 року, майже через місяць Процитуємо лист повністю. „На ваш інформаційний запит повідомляю, що рішенням місцевого суду Суворівського району дії працівників міліції при проведенні перевірки діяльності ОП „Кінотеатр „Україна“ визнані неправомірними. За вказаним фактом проведено службову перевірку. Винні притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Підписано начальником управління І.А.Калніболотським.

Отож доводиться із сумом констатувати, що наші правоохоронці продовжують порушувати законодавство: відповідають на інформаційні запити невчасно і не по суті. Через те ми і досі не можемо повідомити читачам, кого, на якій підставі і до саме якої дисциплінарної відповідальності притягнув І.А. Калніболотський за брутальне порушення прав людини.

(„Вгору“, м. Херсон, №2, 9 січня 2003 р.)

Див. також –„Вгору“, м. Херсон, №5, 30 січня 2003 р.

***

У міліціонерів помер затриманий. І вони це визнали. Цей 34-річний чоловік, який помер у Шевченківському райвідділі міліції Запоріжжя, не впав безпосередньо перед затриманням і не зламав собі голову (така халепа сталася, за однією з „жартівливих“ версій прокуратури з Георгієм Гонгадзе). Він також не послизнувся зимової днини і не набив собі гулі об міліцейські кийки (подібна історія, схоже, трапилася з Валентиною Семенюк 9 березня 2002 року). Він був доставлений як підозрюваний у скоєнні крадіжки до одного з приміщень дільничних інспекторів згаданого райвідділу, де після кількох годин перебування помер. Як повідомляє УНІАН, судмедексперти встановили, що безіменний „гість“ запорізьких міліціонерів помер не від серцевої недостатності, як Юрій Вередюк, а від завданих йому тілесних травм. І щоб уже зовсім приголомшити користувачів новин, інформагенція передає, що „керівництво запорізького управління МВС визнало факт загибелі затриманого“.

„Містом поширилися чутки, – „пліткує УНІАН, – що затриманого забили до смерті співробітники райвідділу, до якого його було доставлено. Правдоподібності цій версії додало те, що розслідуванням інциденту зайнялася не лише прокуратура, а й інспекція з особистого складу Запорізького обласного управління внутрішніх справ“. Водночас, як додають кореспонденти інформагентств, у структурах УВС Запоріжжя відмовлялися коментувати те, що сталося.

Українським журналістам не звикати до „категоричної відмови“ щось коментувати. Їм не звикати і до „годування“ офіційними версіями. А остання, народжена у міліцейських надрах, виглядає наступним чином: ㎠ грудня 2002 року в Шевченківському РВ ЗГУ стався надзвичайний випадок. До орендованого приміщення відділення дільничних інспекторів міліції, розташованого в будинку гуртожитку, за підозрою в скоєнні злочину було доставлено 34-річного П., який зізнався у здійсненні низки крадіжок на території району. Внаслідок невтручання співробітників міліції затриманий був побитий цивільними особами. Від отриманих ушкоджень П. помер. Того ж дня прокуратура Шевченківського району Запоріжжя порушила кримінальну справу щодо дільничного інспектора міліції, який доставив потерпілого, і цивільної особи. Проводиться розслідування“.

Отже, якщо чиїсь зірочки на погонах і затьмаряться від тіні цього неприємного „надзвичайного випадку“, то йтиметься лише про те, що міліція не втрутилася у суворий, але справедливий суд Лінча, коли „цивільні особи“ лупцювали нехорошого наркомана, який копирсався у чужих кишенях. Чутки ж про те, що вищезгаданий П. був забитий до смерті співробітниками міліції, так і залишаться чутками?..

(„Україна молода“, №5, 11 січня 2003 р.)

***

В сообщении Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека Нины Карпачевой о ходе проверок ИВС и комнат для задержанных в Автономной Республике Крым в ноябре 2002 г. пишется, что условия содержания в этих местах не отвечают санитарно-бытовым требованиям. В комнатах для задержанных людей вообще не кормили, а в ИВС давали еду 1-2 раза в сутки. Родственникам взятых под стражу не всегда своевременно сообщалось о задержании. Кроме того, были выявлены случаи жестокого обращения с задержанными, лишения их права на услуги адвоката. В частности, Н. Карпачева отметила, что были нарушены права журналиста Владимира Лутьева, содержавшегося в ИВС Симферополя.

(„Сегодня“, №12, 18січня 2003 р.)

***

Після 1-ї години ночі біля районної поліклініки у Маневичах (Волинська обл.) пролунало кілька пострілів працівника міліції. Останній з них виявився фатальним для мешканця селища Колки, 27-річного Юрія.

Ось що розповів з приводу цього драматичного випадку начальник Маневицького райвідділу міліції Іван Іващенко:

„Тієї ночі працівники патрульно-постової служби на одній з вулиць під час перевірки затримали водія „Жигулів“ з київськими номерними знаками без будь-яких документів і доставили у чергову частину міліції. З підозрою на алкогольне сп’яніння міліціонери повезли його на медекспертизу у районну лікарню. Біля районної лікарні порушник кинувся втікати. Затриманого вдалося наздогнати тільки через кількасот метрів. Він став чинити опір – накинувся на правоохоронця, намагаючись заволодіти його зброєю. Під час сутички пролунав постріл, як виявилось, смертельний. Чи були правомірними дії міліціонера, має відповісти слідство“.

(„Вісник & K° “, №3, 16 січня 2003 р.)

***

Дело было в ночь на Крещение – поздно вечером 18 января. Молодежь села Ялцовка Житомирской области отправилась на дискотеку...

20 Петр Талах, недавно вернувшийся из армии, его друг-студент Владимир Грищенко, посадив в машину отца Петра его 13-летнюю сестру Юлю, ровесницу и подругу Юли Катю и 19-летнюю подружку Петра Лесю, решили съездить в соседнее село за сигаретами.

Петр Талах:

„Чтобы сократить путь, решили поехать по старой дороге. Однако метров за 200 до основной дороги мы увидели, что наверху, в кустах возле самой трассы спрятан какой-то автомобиль. В салоне было темно, никаких опознавательных знаков не видно. От греха подальше я развернулся и поехал назад в село. Проехав метров триста, я заметил, что эта машина следует за нами. Я прибавил скорость, и она поехала быстрее. Мы понеслись, почти не разбирая дороги. Перед въездом в село преследователи почти догнали нас и открыли огонь... Мы были уверены, что это бандиты... Первая же пуля задела мне руку и вышла навылет через лобовое стекло...“

Юля Талах:

„Они стреляли и стреляли. Мы сзади все пригнулись... Спрашиваю Катю: „Что у тебя со спиной?“. А она говорит: „Ничего, только ног не чувствую“. Я закричала...“

Петр Талах:

„Сзади раздавалась стрельба очередями. На улице полно народа, молодежь возвращается с дискотеки. Я повернул на другую улицу, Ленина, и затормозил. Из машины выскочили четверо мужчин, один с автоматом“.

Владимир Грищенко:

„Сомнений в том, что это бандиты, не было. Только потом я увидел, что двое мужчин были в милицейской форме“.

Юля Талах:

„Мы с Лесей вышли, а Катя осталась лежать на заднем сидении. Один из мужчин сунулся в машину, начал ее трясти: „Ты сейчас встанешь и пойдешь!“. Я говорю: „Не трогайте ее, она ранена“. Но мужчины сказали: „Такого не может быть“. Потом, когда убедились, что это правда, тот, который с автоматом, схватился за голову: „Что мы наделали? Зачем стреляли, зачем вообще сюда поехали?“.

Зав. отделением реанимации Малинской районной больницы Юрий Менакер:

„Она была в сознании, жаловалась на боли в области шеи. Левая нога не двигалась. Рентген показал, что в грудной клетке ребенка две пули и два кусочка металла. Возможно, они оторвались от обивки машины. Одна из пуль застряла возле позвоночника, скорее всего, повредив нервные окончания. Вторая пуля попала в легкое... Совместно с приехавшими из Житомира специалистами мы провели операцию. Она длилась около четырех часов, но извлечь пули не удалось...“.

Сергей Талах, отец Петра и Юли:

„Такого, чтобы милиция обстреляла машину с детьми, я даже представить себе не мог!.. Сын при мне прошел экспертизу на наличие алкоголя в крови. Анализ показал, что сын был трезв. Но почему не проверили милиционеров и тех, кто был с ними в машине?.. Я побежал в РОВД... Они заперлись в кабинете с врачом и прокурором. Я хотел как свидетель посмотреть, что покажет анализ. Но мне не разрешили, а на дверях поставили часового...“.

В машине, по предварительным подсчетам, оказалось 11 отверстий от пуль (одна из них прошла в 5 см от бензобака). Не исключено, что в машину бравые правоохранители выпустили полный автоматный рожок. Все возмущены действиями милиции: как можно было стрелять в центре села!

Имена участников погони, находившихся в милицейской машине, скоро стали известны всем:

начальник районного отдела культуры П. Недашкевский, начальник отдела по делам семьи, молодежи и спорта И. Дидковский, заместитель начальника Малинского РОВД Н. Корнейчук и старший инспектор ГАИ Ю.Дидковский. Рейдовая бригада объезжала села, чтобы посмотреть, как проводят досуг сельские парни и девушки. Начальник Малинского РОВД Андрей Высочинский отказался комментировать подробности случившегося, ссылаясь на тайну следствия.

Николай Корнейчук, заместитель начальника РОВД:

„... Недавно в райотдел пришла ориентировка, что в Киеве угнан как раз такой автомобиль. К тому же машина проседала. Значит, подумали мы, перегружена. Не исключено, что краденым. Действуя по инструкции, я дал несколько предупредительных выстрелов из автомата. Водитель „Жигулей“ не остановился, а, наоборот, прибавил скорость... За эти минуты погони мы чего только не передумали... Я выскочил первым и кинулся к водителю. В ту минуту не думалось, что люди в машине могли быть вооружены и что я, возможно, рискую жизнью. Так сделал бы каждый, выполняя свой служебный долг...“

Дело об обстреле несовершеннолетних милицией передано в прокуратуру Коростенского района. Действительно ли на милицейской „пятерке“ не работала, а по другим сведениям, и вовсе отсутствовала милицейская мигалка? И вообще, зачем, отправляясь в рейд по делам молодежи, брать с собой автомат Калашникова?

Сейчас семиклассница Катя Яценко, дочь председателя Любовичского сельсовета, находится в столичном институте нейрохирургии. В конце недели ей предстоит еще одна операция.

(„Факты“, №16, 28 січня 2003 р.)

***

Щоб вибратися з райвідділу міліції, заарештований з’їв металеву ложку. Як повідомив УНІАН прокурор Заводського району Запоріжжя Євген Проценко, історія ця трапилася 30 січня вночі в Заводському РВВС міста. „Напередодні 32-річного чоловіка було арештовано за звинуваченням у пограбуванні. Причиною вчинку раніше двічі судимого зловмисника стало небажання потрапити до слідчого ізолятора, більшість з яких зараз переповнені“, – розказав прокурор.

Зараз потерпілий перебуває в хірургічному відділенні 5-ї міської лікарні. За даними медиків, стан чоловіка – середньої тяжкості.

(„Україна молода“, №19, 31 січня 2003 р.)

Покарання працівників органів МВС

08.04.2004

Декілька справ

   

Факти покарання правоохоронців

У лютому 2002 року у Кременці на Тернопільщині стався резонансний злочин. Старший уповноважений карного розшуку райвідділу міліції старший лейтенант Олександр Крук, перебуваючи у нетверезому стані, вбив легківкою 21-річних дівчат – Світлану Яцкевич та Надію Заблоцьку. Слідство тривало не один місяць. І ось наприкінці року у залі міського суду колишньому міліціонерові зачитали вирок: 8 років позбавлення волі.

Підсудний у судовому засіданні своєї вини не визнав, мотивуючи це тим, що скоїв ДТП ненавмисно.

(„Вісник & K° “, №1, 1 січня 2003 р.)

***

МВД Украины предпринимает шаги по устранению грубых нарушений прав задержанных милицией в Автономной Республике Крым, которые выявила Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека Нина Карпачева в ходе проверок ИВС и комнат для задержанных.

Проверка возымела действие – за допущенные недостатки в работе начальник ИВС Симферополя уволен, ряд должностных лиц получили выговоры.

(„Сегодня“, №12, 18січня 2003 р.)

***

Положение с содержанием задержанных и арестованных изучалось в ноябре 2002 г. За допущенные недостатки в работе привлечены к дисциплинарной ответственности четыре должностных лица из числа руководящего состава.

(„Голос Украины“, №12, 22 січня 2003 р.)

***

Позаторік кілька чернігівських правоохоронців було засуджено до різних термінів ув’язнення. Найбільш резонансна – справа колишнього оперуповноваженого карного розшуку з м. Прилук Р. Корпуся, котрий жорстоко побив затриманого. За самоуправство та недозволену поведінку на допиті „опер“ отримав 4 роки позбавлення волі, правда, з відстрочкою покарання на рік.

(„Робітнича газета“, №9, 22 січня 2003 р.)

***

По результатам проведенной Генеральной прокуратурой Украины проверки соблюдения требований действующего законодательства органами внутренних дел Сумской области во время проведения дознания и досудебного следствия взяли под стражу начальника Ковпаковского райотдела милиции Василия Андрющенко. В ходе проверки, в частности, были установлены факты служебной подделки процессуальных документов в уголовных делах, злоупотребление служебным положением и незаконные закрытия уголовных дел, которые находились в производстве дознавателей Ковпаковского РОВД г. Сум. По информации пресс-группы прокуратуры области, таким образом только в течение ноября 2002 года были вынесены незаконные постановления о закрытии 43 уголовных дел, возбужденных по фактам совершения грабежей, разбойных нападений, краж, ряда других преступлений. Вследствие этого лица, виновные в совершении противоправных деяний, к уголовной ответственности не привлекались, а нанесенные пострадавшим убытки не возмещались. Как показала проверка, нарушения законодательства со стороны дознавателей происходили по личным указаниям начальника Ковпаковского РОВД Василия Андрющенко. Генеральная прокуратура по данным фактам возбудила уголовное дело.

(„День“, №15, 28 січня 2003 р.)

***

Винницкий районный суд приступил к слушанию уголовного дела по обвинению бывшего начальника Стрижавской колонии усиленного режима капитана внутренней службы Александра Гудзя в служебной халатности. Поводом для возбуждения уголовного дела послужило ЧП, произошедшее в Стрижавской колонии в мае прошлого года. Тогда шестеро заключенных, прорыв 27-метровый подкоп, сбежали из охраняемой территории. Вскоре беглецы были пойманы и решением суда получили по 5-6 лет дополнительно к основному сроку. Однако в ходе следствия они, видимо, не смогли отказать себе в удовольствии живописать порядки спецучреждения и в итоге „усадили“ на скамью подсудимых своего начальника. Теперь шестеро зэков будут выступать свидетелями на процессе над ним.

„Следствие напрямую связало возникшую возможность побега с систематическими нарушениями режима и беспорядками, царившими в зоне“, – заявил судья Анатолий Рупак.

Кстати, сразу после инцидента начальник колонии был переведен на более низкую должность в спецучреждение неподалеку от Могилева-Подольского. Ему инкриминируется ст. 367 ч.1 УК Украины.

Интересно, что под судом Александр Гудзь находится один, хотя беспорядки, творящиеся в колонии, явно были „плодом коллективного творчества“ всего пенитенциарного коллектива.

(„Факты“, №19, 31 січня 2003 р.)

Захворюваність в місцях позбавлення волі

08.04.2004

Напряженное положение в Житомирском СИЗО

   

В учреждениях уголовно-исполнительной системы Житомирской области в 2002 году в пяти УИН и одной тюрьме, где содержатся более 6800 осужденных, зарегистрировано 173 случая активной формы туберкулеза, что на 34% меньше, чем в 2001 году. В перерасчете на 100 тысяч населения уровень заболеваемости туберкулезом в этих заведениях почти в 40 раз превышает среднеобластной показатель. Напряженное положение в Житомирском СИЗО, а также других местах предварительного заключения людей, подозреваемых или обвиненных в нарушении законов.

В местах лишения свободы для лечения больных туберкулезом выделяется 1-2 соответствующих препарата вместо 4-5 видов, как того требуют документы Всемирной организации здравоохранения, не проводится должное обеззараживание посуды, которой пользуются больные, и соответствующая дезинфекция помещений, где они содержатся. При лечении осужденных с открытой формой туберкулеза в областном противотубдиспансере возникают серьезные проблемы, учитывая склонность последних к асоциальному поведению.

Очевидна закономерность – значительная часть тех, кто попал за решетку, во всяком случае, на Житомирщине, обречены на туберкулез. Но по решению суда преступников приговаривают к лишению свободы, а не к туберкулезу. И право на здравоохранение гарантировано Конституцией Украины всем гражданам, в том числе и заключенным. Очень может быть, что рано или поздно среди тех, кто заболеет серьезными заболеваниями во время отбывания наказания или в СИЗО, в частности, туберкулезом, отыщутся такие, кто предъявит иск за утрату здоровья. И будут правы.

(„День“, №12, 23 січня 2003 р.)

Опис фактів знущань в установах кримінально-виконавчої системи

08.04.2004

Дело Владимира Матицына

   

Наша газета не раз рассказывала о злоключениях экс-руководителя „Укртатнафты“ Владимира Матицына, которого правоохранители держат под стражей, невзирая на степень вины (или ее отсутствие), решение суда освободить, наконец, серьезнейшую болезнь. То, что происходит с Матицыным в области соблюдения процессуального законодательства и прав человека, вызывает серьезные вопросы не только у журналистов, но и у омбудсмена Нины Карпачевой, ряда народных депутатов, поддержавших обращение к Генеральному прокурору Украины Святославу Пискуну.

(„Сегодня“, №21, 29 січня 2003 р.)

Армія: «дідівщина» в фактах

08.04.2004

Дело Олега Ткачука

   

23 января в Новоград-Волынском Житомирской области должны были хоронить Олега Ткачука, осенью призванного в армию. Его родители отменили похороны, потому что считают, что их сын погиб из-за неуставных отношений, и настаивают на проведении повторной судебно-медицинской экспертизы. Первая причину смерти их сына не определила.

Василий Ткачук, дядя погибшего:

„В октябре Олега призвали на службу, и он попал в бригаду охраны Министерства обороны Украины. Перед Новым годом Олег заболел ангиной и его положили в инфекционное отделение филиала Центрального военного госпиталя, который находится в Святошине (Киев). От ангины парня вылечили, но возникли проблемы с сердцем, и Олега перевели в отделение терапии. Он стал беспокойным, замкнутым, на вопросы врачей отвечал невразумительно и не полно. Олег открылся мне, что в инфекционном отделении ему пришлось „по-новому“ принимать присягу – некий старшина сильно бил его по голове. Племянника направили в психиатрическую клинику Центрального госпиталя, где ему назначили какие-то сильнодействующие уколы и таблетки. Он жаловался, что от таблеток у него сильно болит голова. Я рассказал врачу о рукоприкладстве в инфекционном отделении, и врач снизил дозу. Олег должен был находиться в госпитале полторы – две с половиной недели. Возник вопрос о его комиссовании из Вооруженных Сил, хоть он и говорил, что хотел бы продолжить служить в армии. 17-го января, не предупредив ни отца Олега, ни его мать, ни меня, его выписали из госпиталя и с готовыми документами на увольнение из рядов СВ в сопровождении офицера отправили... в часть. Олега поместили в медпункт, в палате вместе с ним находились еще пять человек. По их словам и словам врачей, 20 января во время утреннего осмотра Олег выпрыгнул в окно и разбился...“

Как сообщили в пресс-службе Министерства обороны Украины, „Рядовой Ткачук Олег 20 января вследствие нервного заболевания выпрыгнул из окна второго этажа и в 5 часов утра 21 января от полученных травм умер в Главном военном клиническом госпитале (ГВКГ)...“

По факту смерти солдата прокуратура Киевского военного гарнизона возбудила уголовное дело.

(„Факты“, №14, 24 січня 2003 р.)

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2003, №01

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори