пошук  
№02
2003

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа «9 березня», УНА-УНСО

   

До 1,5 року випробувального терміну та 1 року (умовно) засуджено студента Національного педінституту ім. М. Драгоманова Любомира Гайсака, який 25 грудня 2002 року в кінотеатрі „Загреб“ під час оголошення вироку 18 учасникам масових заворушень 9 березня 2001 року кинув стілець у суддів. Такий вирок виніс позавчора Дніпровський місцевий суд столиці, визнавши студента 3-го курсу винним у хуліганстві за ч.1 ст. 296 Кримінального кодексу.

(„Україна молода“, №30, 15 лютого 2003 р.)

Установи МВС: деякі загальні проблеми

08.04.2004

Дело Вячеслава Романовского

   

Прошлым летом Вячеслав Романовский стал начальником Черкасского райотдела милиции. По словам его сотрудников, решил поработать „на земле“, чтобы собрать материал для диссертации. Самоубийство молодого офицера стало для всех неожиданностью. Еще больше потрясло заявление его родных, которое они направили прокурору области, Генпрокурору и министру внутренних дел. В нем они обвиняют начальника УМВД Украины в Черкасской области генерал-лейтенанта Олега Кочегарова в том, что именно он довел „систематическими издевательствами“ Вячеслава Романовского до самоубийства. Родители и вдова офицера утверждают, что, добиваясь высоких показателей раскрываемости преступлений, генерал принуждал В. Романовского „заниматься фальсификацией и служебным подлогом“, кроме того, при свидетелях унижал его честь и достоинство, „оскорбляя в нецензурной форме“. Когда Романовский, не выдержав, подал рапорт о возвращении на службу в УБОП, ему было отказано. Последующий рапорт о выходе на пенсию по выслуге лет тоже остался без удовлетворения. По утверждению родственников офицера, генерал Кочегаров продолжал преследовать офицера и в стенах больницы, куда Вячеслав лег на обследование. Заявители считают, что начальство шантажировало покойного, поскольку он, принимая дела в райотделе, расписался за 8 уголовных дел, которые, как позже выяснилось, к тому времени пропали. „Доведенный до отчаяния, наш сын и муж покончил жизнь самоубийством, написав перед этим на стене ?,2%“ — показатель раскрываемости преступлений Черкасским РО УМВД“, — говорится в заявлении.

Выяснилось также, что в УМВД исчез последний рапорт В. Романовского от 12.12.2002 года — о выходе на пенсию. Там заявляют, что никакого рапорта не было.

(„Свобода“, №7, 18-24 лютого 2003 р.)

***

По утверждению родственников В. Романовского, реальный показатель раскрываемости преступлений в райотделе был ниже 4,8%.

(„Вечерний Харьков“, №20, 20 февраля 2003 г.)

Опис фактів знущань в органах МВС

08.04.2004

Деякі факти

   

Врачи делают все возможное, чтобы 13-летняя школьница, тяжело раненная майором милиции во время проведения „рейда по наблюдению за досугом молодежи“, в Житомирской области, не осталась инвалидом. Сейчас девочка может понемногу двигать левой ногой. А кисть левой руки пока остается неподвижной — это следствие ранения спинного мозга.

Тем временем служебное расследование установило, что заместитель начальника Малинского РОВД, открывший пальбу из автомата на центральной улице села, действовал... согласно инструкции.

Мы попросили ЦОС МВДУ прокомментировать ЧП. В частности, нас интересовало, положено ли в случае задержания матерых преступников открывать автоматную стрельбу в людном центре населенного пункта? И вообще — зачем, отправляясь в рейд по проверке досуга молодежи, брать с собой автомат Калашникова?

Александр Зарубицкий, начальник ЦОС МВДУ:

„... Водитель „шестерки“ сам спровоцировал активные действия со стороны милиции по его задержанию... Въехав в село на большой скорости, водитель тем самым создал угрозу жизни прохожих...“

Выходит, водитель, мчась по людной улице, представлял опасность для окружающих, а милиционер, стреляя на этой улице из автомата Калашникова, никакой опасности не представлял! Насколько стрелок был уверен в своей меткости? Но первый же выстрел, „направленный в колесо“, раскрошил заднее стекло и ранил водителя в правую руку, еще несколько пуль угодили в скорчившегося на заднем сидении ребенка. Даже если бы в машине находились угонщики и воры, произошедшее скорее напоминало расстрел на месте, чем задержание преступников.

42-летний Николай Корнейчук, заместитель начальника Малинского РОВД Житомирской области, после происшествия подал рапорт об увольнении, мотивируя его моральными и этическими побуждениями“, — продолжает Александр Зарубицкий. Он и его семья страшно переживают случившееся.

В институте нейрохирургии подтвердили, что малинские милиционеры переводят деньги на лечение Кати, которое обходится очень дорого. Часто только за одни сутки родственникам приходится тратить на лекарства до 600 гривен. По факту ЧП возбуждено уголовное дело, которое передано на рассмотрение в Коростенскую районную прокуратуру.

(„Факты“, №25, 8 лютого 2003 р.)

***

Эта история потрясла Хмельницкий. В октябре 2001 года исчез молодой хмельнитчанин Сергей М. Спустя какое-то время правоохранители начали расследование и уже ко Дню милиции готовы были раскрыть дело.

Из заявления Ростислава Колесника на имя старшего следователя прокуратуры г. Хмельницкого Ю. Кирика и прокурора Хмельницкого В. Шевчука:

„... 13 декабря 2001 г. меня и моего брата — М.В. Колесника вызвали в Юго-западное отделение милиции г. Хмельницкого для дачи пояснений по факту исчезновения Сергея М. из бара „Диана“, где мы с братом работали. Невзирая на то, что я и мой брат дали пояснения о непричастности к исчезновению указанного лица, нас обоих изолировали в разные кабинеты, где с применением физической силы работники милиции утверждали, что это — работа наших рук, при этом применяли электрический ток с помощью телефонного аппарата. Меня заставили подписать отказ от участия в деле защитника, а также придуманные ими обстоятельства убийства Сергея. Только после окончания таких допросов мне предоставили возможность встретиться с защитником“.

Братья Колесники — студенты факультета бизнеса и права Хмельницкого университета. Старший — Мирослав — в то время учился на пятом курсе, младший — Ростислав — на втором. Оба подрабатывали в кафе „Диана“ ди-джеями.

13-го братьев задержали. И лишь через два дня к ним пришел адвокат. Но его сразу не пустили к парням. Под дверью следователя отец, Владимир Григорьевич, с адвокатом провели часа четыре. Обвинение на то время предъявлено не было. Родители двое суток не знали, где находятся их дети. Когда отец увидел Ростислава, лицо того было опухшим и красным. Парень сказал адвокату, что написал явку с повинной, „потому что там, у следователя, сидят конвоиры, которые меня пытали“. В присутствии адвоката парень отказался от своего признания. Защитник написал ходатайство прокурору, чтобы разрешили провести экспертизу побоев и расследование этих обстоятельств. Судебно-медицинскую экспертизу все-таки провели. Есть акт о получении легких телесных повреждений, возможно, в те дни, когда Ростислав давал показания в милиции. После этого суд дал „добро“ на задержание Ростислава еще на 10 суток. Затем его выпустили.

В прошлом году в местных газетах появилась информация о том, что нашли тело Сергея М. без следов насилия. Спустя почти год после первого задержания Ростислава забрали опять. Состоялся суд, который дал санкцию на его арест. Старший брат, Мирослав, остается под подозрением, хотя у него есть алиби. Ростиславу предъявляют обвинение в умышленном убийстве...

(„Голос Украины“, №27, 12 лютого 2003 р.)

***

До справи Романа Цупко, якого звинувачували у вбивстві 13-річної дівчинки

Валентина Цупко, мать Романа:

„... Нам даже не сообщили, что уголовное дело закрыто. Оказывается, это случилось 26 декабря, а я узнала об этом только в середине января от адвоката. А постановления о прекращении дела мы до сих пор не получили на руки. Когда 30 января я пришла к следователю прокуратуры Подольского района и попросила его выдать постановление, он отказал. Тогда я попросила хотя бы почитать бумаги. Суть такова. 18 ноября 2001 года Рома написал явку с повинной, в которой дал правдивые показания, дело передали в суд, подсудимый отказался от своих показаний. Суд вернул дело на доследование. И в конечном итоге следователю пришлось закрыть дело, так как против Ромы нет доказательств. Получается, что моего сына не оправдали, а просто не смогли подтвердить его вину...“.

Координатор Украинско-Американского бюро защиты прав человека Татьяна Яблонская, являющаяся законным представителем Романа Цупко, сказала следующее: „Мы собираемся подать в прокуратуру г. Киева иск о возбуждении уголовного дела против правоохранителей по пяти статьям Уголовного кодекса Украины. Мы считаем, что задержание и привлечение Романа к уголовной ответственности было незаконным, а также, что его принуждали к даче показаний и нарушали права на защиту“.

(„Сегодня“, №42, 22 февраля 2003 г.)

***

Задержанный по подозрению в хранении наркотиков выбросился из 4-го этажа горотдела милиции в Кировограде. С различными переломами и повреждением позвоночника пострадавший госпитализирован в травматологическое отделение больницы. Адвокат несостоявшегося самоубийцы сделала заявление, что поступок подзащитного является следствием пыток, которые якобы к нему применялись. В пресс-службе милицейского управления этого не подтвердили, сказав, что областная прокуратура проводит проверку по факту.

(„Сегодня“, №47, 28 февраля 2003 г.)

***

Центр громадських зв’язків обласного управління МВС надав місцевим ЗМІ інформацію про виявлення міліцією Кіровограда найбільшої за останні 10 років партії макової соломки — 170 кг. Затримано й двох місцевих громадян, яких запідозрено у зберіганні цього добра.

26-річний підозрюваний у зберіганні наркотиків 21 лютого, близько 13 години викинувся з вікна.

Як повідомив підозрюваний своєму захисникові — адвокату Людмилі Сосні, викинутися з вікна його змусив страх не перед покаранням (до суду ще далеко, та й винним він себе не визнає), а перед тортурами, які, на його думку, ще чекали на нього з боку слідчих.

Під тортурами, стверджує Л. Сосна, було й написано її довірителем так зване зізнання. Крім застосування звичного в таких випадках протигаза із закритим клапаном (про нього кажуть багато осіб, які скаржаться на незаконні методи дізнання), підозрюваного катували ще й електрострумом шляхом підключення до вух проводів від магнето (генератора). Характерні сліди на вухах, що залишили зажими-„крокодильчики“, вже зафіксовано медекспертом. Л. Сосна розцінює те, що чинили з її клієнтом у міліції, доведенням до самогубства. Про це адвокат із своїм підзахисним вже поінформували органи прокуратури різних рівнів. У скаргах Л. Сосна веде мову і про інші порушення закону, з якими вона зіткнулася, взявшись захищати цього клієнта. Невідомо звідки у провадженні взявся адвокат (до Л. Сосни), з яким ні затриманий, ні його родичі не укладали договору. Його тактика, стверджує Л. Сосна, суперечила інтересам затриманого. До речі, він викинувся з вікна, перебуваючи наодинці з тим самим захисником.

До речі, кілька років тому місцеві ЗМІ повідомляли про аналогічний випадок. Тоді політ одного кіровоградця з вікна тієї ж міліцейської установи, розташованої на вулиці Жовтневої Революції, так і не отримав належної правової оцінки.

(„Голос України“, №41, 4 березня 2003 р.)

***

Один из самых больших успехов Кировоградской милиции в деле борьбы с распространением наркотиков обернулся трагедией. Как сообщили в конце февраля все газеты областного центра (со ссылкой на Центр общественных связей областного управления МВД), сотрудники отделения по борьбе с незаконным обращением наркотиков выявили самую большую за последние десять лет партию маковой соломки, которая хранилась в одном из гаражных кооперативов Кировограда. Сообщалось и о задержании двух граждан, местных жителей, подозреваемых в хранении небывало большого количества наркотического зелья. А через несколько дней, 21 февраля, один из этих двоих выбросился из окна четвертого этажа здания горотдела милиции. Произошло это во время его встречи с неким адвокатом. Редакция „УЦ“ задалась целью получить ответы на вопросы: почему это произошло и какие последствия из этого вытекают?

Рассказывает нынешний (третий по счету) адвокат подследственного, сделавшего этот трагический прыжок, Людмила Сосна, взявшая на себя его защиту уже после свершившейся трагедии: – Это беспрецедентный случай для всей мировой адвокатской практики, – говорит Л.Сосна, – подозреваемый почему-то выбрасывается из окна во время беседы с адвокатом! Возникают вопросы: что же это за адвокат? По какому договору он работал? Кем заключен договор, если он есть?.. Но это вопросы для дисциплинарной палаты адвокатов... Со мной договор был заключен официально 20 февраля в офисе. Я попыталась выяснить, где находится мой подзащитный, и... нашла его на следующий день уже в отделении реанимации областной больницы, в гипсе, с двумя переломами позвоночника. Процитирую жалобу моего подзащитного в Генеральную прокуратуру: „... из последних сил я держался в лапах беспредельщиков и садистов... мне угрожали бросить на „петушатник“, „опустить“... 20 февраля появился адвокат, но, боясь за свою жизнь, я ему о пытках не сказал и вообще отказался давать показания... Когда же он ушел, меня вновь пытали, а затем сказали: „Раздевай спортивные брюки для подключения тока к половому органу“. Это вконец сломило меня... Я готов был подписать все что угодно“.

Могу официально заявить: в отдел розыска на втором этаже городской милиции войти простому смертному, и даже адвокату, просто невозможно. Многие подзащитные (не только мои) не раз сообщали, что именно там применяются изощренные пытки – „поза попугая“, противогаз с перекрытым клапаном, подвешивание на палке, продетой под локтевые суставы скованных рук. Но я еще не слышала о пытках электрическим током с помощью магнето, с зажимами-"крокодильчиками“ на ушах. Есть заключение судмедэкспертизы, проведенной по моему ходатайству. В нем зафиксированы такие следы, которые, каксвидетельствует эксперт, могли оставить узкие зажимы с зубцами – и в срок, когда подзащитный находился в стенах городского отдела внутренних дел.

Вернемся к 21 февраля. В тот день у моего подзащитного появился уже второй адвокат. Цитирую вновь жалобу: „... мужчина, который любезничал с операми, сказал, что он бывший следователь, а теперь адвокат... я понял, что моя жизнь закончилась, так как он сказал, что он здесь работал и поэтому, чтобы я по-хорошему признавался и не вздумал отказаться от явки с повинной... Я понял, что мама так и не узнает о том, что со мной вытворяют...“ Это происходило в кабинете следователя, в его отсутствие. Теперь этот следователь отстранен, оказался „крайним“. А это, я убеждена, порядочный человек. Но цитирую дальше: „... адвокат заявил, что я должен согласиться на его защиту и отказаться от предыдущего адвоката... и я действительно понял, что мне пришел конец... Я, опасаясь угроз и убедившись в своей беспомощности, решил покончить жизнь самоубийством...“ Это написал 26-летний человек, который даже не был женат, морской пехотинец в прошлом, ранее не судимый...

Кировоград – мой родной город, мне больно, что в нем такое произошло... Уже две жалобы, отмечает Л.Сосна, направлены ею в Генеральную прокуратуру Украины и прокурору области. Вторая, от 26 февраля, появилась в связи с тем, что, по ее оценке, не была обеспечена защита материалов дела с целью неразглашения тайны следствия, а подозреваемому, реально опасающемуся за свою жизнь, не обеспечены меры безопасности, согласно ст. 521 УПК Украины, в больничной палате. В ней же высказаны сомнения в подлинности отдельных документов в деле, указанных в них времени и дат, а также в имеющихся разночтениях в документах. В связи с этим, считает Л.Сосна, проверку должны провести не областные правоохранительные органы, а следственная комиссия Генпрокуратуры. – Кроме того, – говорит адвокат, – возникла уже, и я заявляю об этом, и реальная угроза моей жизни. Мне, адвокату, звонят неизвестные и угрожают, что мне проломят голову и дело будет в „нераскрытке“ – я даже слова такого не слышала...

Редакция „Украина-Центр“ попросила прокомментировать ситуацию областное управление внутренних дел. – Немедленно по факту, – сообщил нам заместитель начальника УМВД Владимир Фильштейн, – было начато служебное расследование. Начальник управления генерал С.Никитенко категорически поставил вопрос о наказании виновных и увольнении из органов. Административные меры будут приняты. Сделать нас это обязывает сам факт: встреча подследственного с адвокатом проходила вне изолятора – уже этим была создана возможность для совершения попытки самоубийства. Нет в городском отделе соответствующих помещений. Но все это, разумеется, не снимает ответственности с наших сотрудников. – Что инкриминировалось подследственному? – Было возбуждено дело по факту хранения наркотиков – только хранения, возможно, даже без цели сбыта. Речь шла о крупной партии, как вы знаете, сообщались разные цифры, но окончательная оценка экспертов – 132 кг маковой соломки. – По сообщениям прессы, в этом деле много странностей... – С этим можно согласиться. Странная ситуация, например, со сменой адвокатов. Вначале появился один адвокат. Затем – другой. Почему-то в присутствии этого другого подследственный и выбросился из окна. – Что же могло толкнуть его на этот шаг? – Мотивов и версий может быть множество. Среди них – и боязнь ответственности за содеянное, и страх перед возможными подельниками, и насилие со стороны милиции. – Однако, как сообщают СМИ, применялись якобы не просто „меры физического воздействия“, а пытки электротоком, с „крокодильчиками“ на ушах. – Мы сами вынесли постановление о проведении судебно-медицинской экспертизы. Выводы бюро – отрицательные, хотя какие-то следы на мочках ушей у подследственного имеются. Но на фоне многочисленных ушибов и порезов, которые он получил, выбивая стекло, и при падении, судить об их происхождении было бы преждевременно. Свое слово должны сказать медицина и прокуратура.

Естественно, редакция „УЦ“ обратилась к прокурору Кировоградской области Юрию Данильченко с просьбой дать комментарий. В ответ на просьбу мы получили заявление пресс-центра облпрокуратуры, которое цитируем: „Викинутися з вiкна пiдозрюваного, як повiдомляють газети, змусив не страх перед покаранням, а страх перед тортурами, яких вiн зазнав з боку працiвникiв мiлiцiї. Прокуратурою Кiровського району м. Кiровограда проведено перевiрку даного факту, у результатi якої у порушеннi кримiнальної справи щодо працiвникiв мiлiцiї було вiдмовлено за вiдсутнiстю у їх дiях складу злочину. Прокуратурою областi перевiрено законнiсть прийнятого рiшення i скасовано постанову про вiдмову у порушеннi кримiнальної справи, оскiльки виявленi новi обставини, якi потребують додаткової перевiрки. У даний час прокуратурою проводиться додаткова перевiрка, у тому числi i за фактом замаху на втечу затриманої особи, пiсля чого буде прийнято рiшення, вiдповiдно до вимог Закону“. Добавить к этому остается немного. Смерть подследственного могла стать событием, бесповоротно обрывающим нити для продолжения следствия. Кому это было бы на руку? („Украина-центр“, №10, 7 марта 2003 г.)

(„Права людини“, м. Харків, №7, 1-15 березня 2003 р.)

Покарання працівників органів МВС

08.04.2004

Деякі факти

   

Сколько бы ни боролись в УМВД Херсонщины с сокрытием преступлений от учета, все равно эта практика остается привычным злом для муниципальных „низов“. По даным областной прокуратуры, только в 2002 году по настоянию надзорных органов „принудительно“ поставили на учет 1765 незарегистрированных эпизодов криминала. Прокурор Херсонщины Николай Банчук говорит, что наиболее распространенными темами 10824 жалоб, направленных в облпрокуратуру за 2002 год, были две — злоупотребления и нарушения при распаевании колхозных угодий да недовольство дознавателями, следователями, оперативниками. На Херсонщине по результатам прокурорского реагирования привлекли к ответственности 603 работников милиции. В отношении 15 из них возбуждены уголовные дела.

По фактам пыток на допросах подобных дел сегодня нет. Однако это вовсе не значит, что нет и пыток.

(„Вгору“, №6, 6 лютого 2003 р.)

***

Микола Курка, начальник департаменту роботи з персоналом МВС України:

„... У ході операції „Чисті руки“ внутрішньою безпекою виявлено 55 випадків вчинення працівниками органів внутрішніх справ діянь, в яких вбачаються ознаки злочину, складено 33 протоколи про скоєння корупційних правопорушень.

Наведу конкретні приклади. Двоє оперуповноважених карного розшуку Сімферопольського міськуправління мало того що незаконно затримали громадянку, та ще й побили її, за що засуджені: один до трьох, другий — до чотирьох років позбавлення волі...

Загалом за негативними мотивами за час проведення операції звільнено 747 працівників...

Робочими групами розглянуто 1749 звернень про неправомірні дії посадових осіб міліції, у тому числі — від депутатів всіх рівнів, керівників держустанов та відомств і найбільше — від громадян. Проведено перевірки також за критичними публікаціями ЗМІ. Підтвердилося 9,3% негативних фактів, наведених у зверненнях. За результатами перевірок 308 працівників, які допустили порушення чи не відреагували належним чином на звернення, притягнено до дисциплінарної відповідальності, в тому числі 21 звільнено з органів внутрішніх справ...“

(„Іменем закону“, №7, 14 лютого 2003 р.)

Армія: деякі загальні проблеми

08.04.2004

Майя Крюкова, м. Харків: Звіт про результати моніторингу якості весняного призову 2002р.

   

Харківська обласна спілка солдатських матерів (ХОССМ) та Харківська робоча група МТПЛ-УС продовжує моніторинг якості призову солдат строкової служби, які призвані з Харкова та Харківської області. Через два місяці після весняного призову 2002 р. нами було надіслано 56 листів з анкетами – запитами командирам військових частин, до яких потрапили юнаки – харків’яни. Ми отримали 34 листа з військових частин з відповідями на анкету. Це становить 60,7 % від загальної кількості надісланих запитів, що є достатньою кількістю для визнання дослідження репрезентативним. Треба підкреслити, що майже всі відповіді надійшли у жовтні, тобто через п’ять місяців після призову.

З Харкова та Харківської області під час весняного призову 2002 року до лав Збройних сил України було спрямовано 2322 призовника. В тих військових частинах, звідки ми одержали відповіді, строкову службу проходять 975 молодих солдат. Це становить 41,99% від загальної кількості призовників – харків’ян.

Командири 12 військових частин відповіли, що у них немає ніяких претензій до новобранців, а, навпаки: „у порівнянні з Київським регіоном харків’яни відзначаються на краще“, „більш якісна початкова військова підготовка“, „якість призовників значно покращилась“. Але, на жаль, це становить тільки 21,42 % від загальної кількості військових частин та стосується всього 143 військовослужбовців, що складає 19, 69% від загальної кількості військовослужбовців, стосовно яких ми маємо відомості. Відповіді інших командирів військових частин наведені в таблиці:



Досліджено 975 осіб


Кількість


З них:


Абсолютні одиниці


% від загального числа досліджених


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


85


8,71


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


49


5,02


3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики


99


10,15


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


52


5,33


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону „Про військовий обов’язок“)


1


0,1


6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії


12


1,23


7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


17


1,74


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


1


0,1


9. Чи були спроби самогубства, скільки


-


-


10 Мають суттєвий дефіцит ваги


28


2,87


Але це – загальні дані.

Командир однієї з військових частин, в яку прибули 249 харків’ян, наводить таки дані;


Досліджено 249 осіб


Кількість


З них:


Абсолютні одиниці


% від загального числа досліджених


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


18


7,22


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


14


5,62


3. а) мають відхилення норм поведінки


38


15,26


б) мали приводи в міліцію


4


1,6


в) вживали наркотики


10


0,4


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


5


2


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону „Про військовий обов’язок“)






6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії






7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


15


6,02


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


1


0,4 Московський РВК


9. Чи були спроби самогубства, скільки






10. Мають суттєвий дефіцит ваги


23


9,23


 

Далі наводимо висновки командира цієї військової частини:

„На думку командування військової частини, з весняного призову 2002 року кількість в повній мірі неготових до служби в армії молодих солдат складає 70 – 75 відсотків від загальної кількості призваних (за фізичними та психологічними показниками, за станом здоров’я).

Аналіз соціально – психологічного вивчення молодого поповнення „весна-2002“ свідчить, що до головних проблем молодого поповнення минулих призовів (стан здоров’я і загальна фізична підготовка) додалось те, що військовими комісаріатами призиваються на строкову військову службу особи з низькою ступінню (за методикою „Прогноз-2“) або IV групою (за методикою „Прогноз“) нервово – психічної стійкості, а також з дефіцитом ваги.

Це свідчить про суттєві недоліки в роботі по психологічному та медичному відбору призовників у військових комісаріатах м. Харкова і Харківської області (особливо у САХНОВЩАНСЬКОМУ, КУП’ЯНСЬКОМУ, ПЕРВОМАЙСЬКОМУ, БАЛАКЛІЇВСЬКОМУ, ВАЛКІВСЬКОМУ, ЧУГУЇВСЬКОМУ, ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РВК області, ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКОМУ, КИЇВСЬКОМУ, ДЗЕРЖИНСЬКОМУ, МОСКОВСЬКОМУ і ЖОВТНЕВОМУ РВК м. Харкова), недобросовісне відношення працівників військових комісаріатів до формування та комплектування команд, які не надають в повному обсязі необхідних документів та даних на призовників ( про те, чи стояли вони на обліку в органах МВС, наркодиспансерах, психдиспансерах та ін.) представникам військової частини, що прибувають для отримання команд.“

З цієї ж військової частини за рішенням військово-лікарських комісій були звільнені 12 військовослужбовців-харків’ян весняного призову 2002 року. Лист був направлений 16.10.2002 року, тобто хлопці перебували в армії всього 5 місяців.

З інших військових частин в перші 5 місяців було комісовано ще 6 військовослужбовців, призваних: Київським РВК (1), Валківським РВК (1), Краснокутським РВК (2) Вовчанським РВК (1), Балакліївським РВК (1). Висновок командира однієї з військових частин з цього приводу: „Лікарськи комісії у військкоматах працюють незадовільно, призиваючи до лав Збройних сил юнаків з такими хворобами.“

Всього комісовано з травня по жовтень з загальної кількості досліджених 975 осіб 18 військовослужбовців, що становить 1,84%.

На нашу думку, яку ми висловлюємо постійно, доки командири військових частин не будуть мати право подавати позов до суду за неякісний призов, таке ганебне явище, як призов хворих до лав Збройних сил, викорінити не вдасться. Сподіватися на те, що медичні комісії РВК та ОВК колись змінять своє ставлення до призову юнаків, не будуть кожного з них підозрювати в бажанні ухилитись від служби в армії, а будуть кваліфіковано розбиратись з кожною скаргою на стан здоров’я, майже не доводиться.

Тому ми маємо таку кількість комісованих військовослужбовців в перші півроку служби. Хоча насправді їх значно більше, тому що є командири військових частин, які направляють хворих військовослужбовців відразу до шпиталю, іноді по декілька разів, і тільки потім до ВСЄК, на комісію. Це займає набагато більше часу, ніж півроку. А такі військовослужбовці, на жаль, вже не підпадають під відповідальність РВК. Є випадки, коли юнак знаходиться у шпиталі на протязі 1,5 років з невеликими перервами. Так, потрапив в черговий раз до частини, його стан знов погіршується, його знов направляють до лікувального закладу. Такий стан є свідченням недосконалості наказів №2 та №207, які передбачають придатність юнаків до служби в армії із деякими захворюваннями, такими, наприклад, як гастрит.

Перебування в армії таких юнаків призводить до погіршення їх стану здоров’я, необхідності термінового лікування. Потрапивши після лікарні до частини, повернувшись знов до фізичних та психологічних навантажень, до несприятливої для хворої людини їжі, стан юнака погіршується і він знову опиняється у шпиталі. Таким чином, неодноразово витрачаються гроші та ще й в декілька разів більше, якби юнак лікувався би в звичайній лікарні.

Як відомо, в армії не вистачає грошей...

Непоодинокі випадки, коли юнаки повертаються після армії інвалідами, з невиліковними хворобами. Але, на жаль, за це теж ніхто не несе відповідальності.

Нижче надаємо порівняльну таблицю призовів 2000 – 2001 – 2002 років.

 

% від загального числа досліджених


З них:


Весна 2000


Осінь 2000


Осінь 2001


Весна 2002


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


11,73


8,5


13,15


8,71


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


3,94


2,01


9,1


5,02


3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики


1,58


5,05


1,82


10,15


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


5,52


5,57


3,25


5,33


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону „Про військовий обов’язок“)
   

0,26


0,1


6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії


2,46


0,74


0,39


1,23


7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


0,49


0,22


0,52


1,74


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


0,29


0,074


0,0


0,1


9. Чи були спроби самогубства, скільки


0,1


0,074


0,13




10 Мають суттєвий дефіцит ваги




3,78


2,8


2,87


Наші висновки:

Аналізуючи результати моніторингу призову в 2000-2002 р.р., ми бачимо, що якість призова стабільно залишається низькою. Значно збільшилась кількість військовослужбовців, які вживали наркотики, мають відхилення норм поведінки. На нашу думку, це свідчить про недосконалість тих програм, якими користуються психологи медичних комісій ОВК та РВК. До того ж є розбіжності в самих програмах між військкоматами та військовою частиною. Мабуть, ще й тому такі різні показники.

Велика кількість комісованих (в одній в/ч із 249 військовослужбовців – 12, в другій з 202 юнаків – 4, ще в одній із 22 – 2), призов з такими хворобами, як „двостороння плоскостопість обох ступнів з артрозом„ (Харківський РВК), „привычний вывих височного нижне – челюстного сустава“ (Комінтернівський РВК) тільки підтверджує правоту висновків командирів військових частин про неякісну роботу медичних комісій ОВК та РВК.

Можна припустити, що загальний стан ще гірше, оскільки у військових частинах, звідки відповідей не надійшло, імовірно, ситуація ще гірше.

Ми після кожного звіту про результати моніторингу якості призову звертаємось до держадміністрації області та міста з нашими пропозиціями. На жаль, вони не знаходять підтримки.

Міське управління охорони здоров’я хвилює тільки відсутність грошей, а те, що трапляється з малюками при їх народженні, що до Збройних Сил України потрапляють юнаки хворі, недостатньо обстежені, що призовники, які одержали відстрочку за станом здоров’я на деякий час, як правило, не одержують ніякого лікування – не хвилює нікого. Навпаки, якщо їм потрібне будь-яке обстеження, з цих призовників ще й вимагають гроші, яких у них немає. Тому що хворі юнаки це, найчастіше, діти з малозабезпечених сімей, з найбільш вразливих верств населення. А саме вони і складають більшу частину наших Збройних Сил. Мабуть, тому і трапляються в нашій державі і Склинів, й інші трагедії з великою кількістю жертв.

Безвідповідальність, небажання щось змінювати, приховування дійсної кількості комісованих замість виявлення та усунення причин та недоліків, захист „честі мундира“ – мабуть, це ті дійсні причини, що приводять до тих результатів, які ми маємо протягом останніх років .

Наші пропозиції:

Вимагати від МО:

а) терміново переглянути Накази № 2 та № 207 у зв’язку з їх неповною відповідністю сучасному стану здоров’я призовної молоді, а саме – включити у розклад хвороб статтю, яка передбачає непридатність юнака через сукупність хвороб. Зараз такої статті немає, і це призводить до призову хворих, які потім майже весь час служби мають лікуватись.

б) ввести норму особистої відповідальності лікарів призовних комісій РВК та ОВК щодо призову хворих і надати можливість командирам військових частин подавати позови до суду для притягування до відповідальності лікарів, які допустили призов хворих. Не може бути помилок там, де справа стосується здоров’я і тим більше життя людини.

(„Права людини“, м. Харків, №4, 1-15 лютого 2003 р.)
Армія: «дідівщина» в фактах

08.04.2004

Інші справи

   

12 февраля с 10 часов утра Генеральную прокуратуру Украины пикетировали несколько женщин с плакатами в руках. Черкасчанка Тамара Науменко приехала в Киев защитить своего 19-летнего сына, который, по ее словам, был искалечен в армии. Трагедия произошла в августе прошлого года.

„В тот день Сережа уже сдал наряд, а „деды“ потребовали, чтобы он принес им сигареты. Возле столовой его поджидали два парня. Жестоко избив моего сына, они ушли. На следующее утро, 22 августа, Сережу, еле живого, заставили мыть умывальники, а один из тех парней, что избивали его вечером, зашел и еще раз ударил сына в грудь. Носом пошла кровь. Сереже стало совсем плохо. Он просился в санчасть, говорил, что больно дышать, но ротный пригрозил, мол, будешь жаловаться, мы тебя в психушку отправим. В течение недели Сережу никто не лечил, только сделали флюорографию, но ее результаты скрыли. Фельдшер попросил врача написать, что Сергей здоров. Когда я приехала и забирала сына, мы заехали в часть к командиру. Он сделал вид, будто в первый раз слышит о произошедшем, кроме того, настаивал, чтобы я не афишировала эту историю“.

28 августа в Черкасской областной больнице С. Науменко поставили диагноз „правосторонний посттравматический напряженный пневмоторакс“. Через два дня рядового Науменко прооперировали. До 2 октября Сергея продолжали лечить в Черниговском военном госпитале, где поставили иной диагноз — „спонтанный пневмоторакс“. 5 сентября 2002 года военный прокурор Черкасского гарнизона возбудил уголовное дело против рядовых И. и Б. по статье 406 ч.2 („нарушение уставных правил взаимоотношений между военнослужащими при отсутствии отношений подчиненности“). Тамара Науменко написала в Генеральную прокуратуру жалобу о недоверии Военной прокуратуре. Мать пострадавшего солдата добивается, чтобы дело взяла в свое производство Генеральная прокуратура.

(„Сегодня“, №34, 13 лютого 2003 р.)

***

В ноябре 2002 года военными было завершено расследование, подтвердившее „факты морального и физического издевательства над рядовым Сергеем Науменко“. Министр обороны Украины Владимир Шкидченко встретился с матерью и лично извинился перед ней. Сергею была выделена путевка в санаторий в Крыму.

По словам Тамары Науменко, сын служил в воинской части недалеко от Черкасс. Командир части во время разговора с ней предложил дать согласие на то, чтобы полученные травмы оформили как бытовые.

Поставив после избиения диагноз „здоров“, Сергею подписали смертный приговор. В таком состоянии его продолжали гонять в наряды, отжиматься. „Даже во время операции мне не давали покоя. В больничном коридоре от меня не отставал майор, уговаривая, чтобы я все-таки согласилась оформить травму сына как бытовую. Затем Сергея положили в Киевский центральный военный госпиталь. После обследования его комиссовали без инвалидности. Сейчас сын находится дома, но ему необходимо делать еще одну операцию, потому что на легком образовалась большая гематома. Возможно, придется удалять часть легкого. Судебный процесс над солдатами, жестоко избившими моего сына, постоянно блокируется...“.

(„Факты“, №29, 14 лютого 2002 р.)

***

Володимир Слонецький, заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону:

„... В ході прокурорської перевірки в/ч А-1355 з’ясовано, що 9 жовтня 2002 року старший сержант А. Пожилий близько 20.30 у кімнаті для куріння завдав рядовому С. Чуприні таких ударів, після яких наступного дня останнього було доставлено до військового госпіталю, де йому видалили відбиту селезінку. Рішенням військового суду від 24 грудня 2002 р. А.Пожилого позбавлено волі на 3 роки...

Під час наглядової перевірки в/ч А-0574 була отримана інформація про начальника одного з підрозділів. Упродовж листопада 2002 року старший прапорщик Б. систематично направляв військовослужбовців строкової служби, які проходили стаціонарне лікування в медпункті, для виконання робіт, не із службовим завданням в Український державний НДІ медико-санітарної експертизи Дніпропетровська. Одного разу, не заставши в НДІ солдат, він побив рядового Літуна. 2 грудня 2002 року стосовно старшого прапорщика Б. порушено кримінальну справу.

У ніч з 12 на 13 грудня 2002 року командир парашутно-десантної роти в/ч 1126, старший лейтенант С. побив молодшого сержанта Грищенка, який був у стані алкогольного сп’яніння — два удари по голові, удар в груди, близько 10 ударів ногою по спині. Проти старшого лейтенанта порушено кримінальну справу.

26 грудня 2002 року за матеріалами наглядової прокурорської перевірки в/ч А-4036 було порушено кримінальну справу стосовно прапорщика Я. Близько 21-ї години він у нетверезому стані прибув у підрозділ, вишикував рядових Десятирика, Скока, Коваленка, Нікончука і побив їх за спробу привернути до себе увагу його співмешканки. О 2-й годині ночі прапоршщик проліз через вікно у казарму і продовжував виховувати солдат кулаками. Рубана та Скока прапорщик Я. Бив кулаками, ногами, пліткою та граблями у підсобному господарстві.

(„Сільські новини“, м. Дніпропетровськ, №8, 20 лютого 2003 р.)

Армія: «дідівщина» в фактах

08.04.2004

Дело Дмитрия Шевчука из села Вертокиевка

   

Дмитрия Шевчука из села Вертокиевка Житомирской области призвали в армию. Дима, закончивший музыкальную школу по классу фортепиано, попал в военный оркестр Харьковского института танковых войск им. Верховной Рады Украины.

Дмитрий Шевчук:

„Служба шла хорошо, пока начальник оркестра, старший лейтенант Павел Грабовский не завел в казарме огромного ротвейлера. Собаку почти никогда не выводили на прогулку. Дирижер заставлял всех оркестрантов по очереди носить ротвейлеру еду из солдатской столовой. Если собака не желала есть то, что приносили, начинались разборки. Когда наступила моя очередь красть еду для пса, я отказался. Грабовский пришел нетрезвым, обрушился на меня с нецензурной бранью и избил. Вскоре после этого я на своей шкуре узнал, что такое „дедовщина“. Как-то среди ночи меня разбудил один из оркестрантов, повел в умывальник и там принялся обливать холодной водой. А потом стал бить меня в грудь. После этого я всю ночь не мог заснуть от боли. На следующий день он снова меня избил. Так и пошло. То и дело мой мучитель отводил меня в сторонку, бил кулаком в голову или плечо, иногда целился в печенку. Бывало, что он не разрешал мне идти на завтрак, забирал мои „солдатские“ — 17 гривен. Если я не отдавал деньги по первому требованию, то он обещал, что ночью я спать не буду. Так что деньги в конце концов приходилось отдавать...

Через четыре месяца после призыва, не выдержав побоев и унижений, я покинул часть. Поехал в Житомир к родителям, хотел посоветоваться с отцом и матерью, что же мне делать. Добирался автостопом, на попутках. Но доехать до места мне не удалось. К вечеру следующего дня, когда я был уже в Бердичеве, в 50-ти километрах от дома, работники ГАИ сняли меня с попутки, доставили в Бердичевскую прокуратуру, там допросили и на двое суток посадили на гауптвахту. Затем из части за мной приехал майор Коваленко, который и отвез меня обратно в Харьков...“

Владимир Шевчук, отец Дмитрия:

„... Вместе с сыном и сопровождающим его майором мы поехали в часть. По дороге офицер подтвердил, что дирижер завел в казарме пса и что моральная обстановка в оркестре нездоровая. Мы хотели побеседовать с командиром и найти выход из ситуации. В начале нашего разговора начальник института генерал-майор Николай Качев высказался в том смысле, что вина Дмитрия очевидна: он самовольно оставил часть без уважительной причины. Поэтому его, мол, придется перевести в обычную роту — на перевоспитание. Но тут выяснилось, что незадолго до побега Дмитрия 20 музыкантов оркестра, среди которых был и наш сын, написали по поводу собаки рапорты на имя начальника института, но их, оказывается, просто спрятали. Генерал был возмущен. Прощаясь, он заверил нас, что примет надлежащие меры по наведению порядка в оркестре. Успокоенные, мы уехали домой. Но, как выяснилось позже, с увольнением дирижера в институте не очень-то спешили...“

Дмитрий Шевчук:

„... Моя дальнейшая жизнь превратилась в сплошные издевательства и избиения“.

Владимир Шевчук:

„... Заместитель командира по воспитательной части полковник Александр Дычко уверял нас по телефону, что руководитель оркестра старший лейтенант Грабовский уже уволен и проводит в части последние дни... Как вдруг в начале ноября, то есть через месяц после возвращения сына в Харьков, к нам домой приехали военные: „Ваш сын опять самовольно оставил часть“. Оказалось, что несколько дней назад Дима в чем был — в камуфляжной форме, без шинели — вышел после ужина в столовой и в казарму не вернулся... Оказалось, что дирижер служит как ни в чем не бывало...“

Галина Шевчук, мать Дмитрия:

„Дима появился на пороге, когда мы почти потеряли надежду. Это произошло на 25-й день после его ухода из части. Сын пришел днем — в рваных штанах, в чужой куртке — в том, что дали добрые люди. Оказалось, Дима шел пешком, ночевал в скирдах, поесть просил у людей. За две с половиной недели похудел на 10 килограммов...“

Валентина Назарчук, председатель Житомирского областного комитета солдатских матерей:

„В Харьковской военной прокуратуре по факту ЧП открыли уголовное дело. И когда Шевчук нашелся, следователь занял жесткую позицию: привозите его в Харьков, в Житомире никто с ним разбираться не будет. Уж как там, в части, хотели заполучить беглеца обратно Оставшийся год Дмитрий дослуживал в 95-й аэромобильной бригаде, дислоцирующейся в Житомире, а документы его по-прежнему лежали в Харьковском институте.

Несмотря на приказ командующего Сухопутных войск о переводе рядового в другую часть, из Харькова не прислали ни вещевого, ни денежного аттестата. И лишь когда до увольнения Шевчука из армии оставались считанные дни, документы все-таки вернули...“

Два месяца прошло с тех пор, как Дмитрий Шевчук, уволившись из армии, зажил спокойной гражданской жизнью. Но после телевизионной передачи „Без Табу“, где он рассказал о своих армейских злоключениях, эта история получила неожиданное продолжение. В Житомирский комитет солдатских матерей пришла молодая женщина, Наталья Коваленко, недавно оставшаяся вдовой. Вот что она сообщила:

„Мой муж, майор Иван Коваленко, работал в отделе воспитательной работы Харьковского института танковых войск и занимался делом Дмитрия Шевчука. Когда Дима покинул часть второй раз — дело опять досталось мужу... Последний раз Иван мне сказал по телефону: „У меня большие неприятности. Дело связано с пропавшим рядовым“. Подробностей никаких он не сообщил, только добавил, что не знает, чем это все кончится...“

Через несколько дней после этого разговора майор Коваленко... пропал. Ушел из дому на 20 минут, отнести какие-то служебные документы и не вернулся. Лишь четыре месяца спустя в полузатопленном карьере нашли его тело с признаками насильственной смерти. Связаны ли между собой эти две истории, предстоит узнать харьковским правоохранителям, которые периодически то закрывают, то снова открывают уголовное дело по факту смерти майора Коваленко.

(„Факты“, №15, 25 січня 2003 р., „Слобідський край“, м. Харків, №25, 8 лютого 2003 р.)

Армія: «дідівщина» в фактах

08.04.2004

Нестатутні відносини в цифрах

   

В течение прошлого года в Днепропетровском военном гарнизоне было возбуждено 25 уголовных дел против военнослужащих. Большая часть уголовных дел касается нарушения уставных правил взаимоотношений между военнослужащими, иначе — „дедовщина“.

По словам Алексея Зелинского, военного прокурора Днепропетровской области, подобные преступления раскрываются на 100%.

(„Популярные ведомости“, г. Павлоград, №7, 13 лютого 2003 р.)

***

Володимир Слонецький, заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону:

„... Упродовж жовтня 2002 року-січня 2003 року у військових частинах Дніпропетровського гарнізону виявлено 8 злочинів, пов’язаних із застосуванням насильства, як серед військовослужбовців один до одного, так і з боку командирів до своїх підлеглих. І це викликає стурбованість... Тенденція до укриття молодшими командирами фактів нестатутних стосунків від командирів частин, що є суб’єктами дізнання, сприяє злочинним проявам та заважає їх викоріненню...“

(„Сільські новини“, м. Дніпропетровськ, №8, 20 лютого 2003 р.)

Армія: покарання військовослужбовців

08.04.2004

Дело Дмитрия Тренина

   

Сержант приговорен к 4-м годам лишения свободы. Такой приговор вынес военный суд в отношении сержанта одной из воинских часей в Западном Донбассе — Дмитрия Тренина. В конце октября прошлого года он, неосторожно обращаясь с оружием, убил своего сослуживца. Как сообщает „Укринформ“ со ссылкой на военного прокурора Днепропетровского гарнизона Алексея Зелинского, ЧП произошло ночью на площадке Павлоградского механического завода, который охраняют солдаты срочной службы одной из воинских частей. Пуля угодила в голову сержанта Игоря Пивторака, который скончался на месте. Погибший по призыву был на полгода старше стрелявшего, оба сержанта дружили. Мать погибшего обратилась к суду с просьбой максимально смягчить приговор Дмитрию Тренину. Женщина считает, что произошла трагическая случайность. Суд вынес и частное определение: за год службы солдатам части только три раза удалось участвовать в учебных стрельбах.

(„Сегодня“, №30, 8 лютого 2003 р.)

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2003, №02

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори