пошук  
№03
2003

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа Юлії Тимошенко

   

Апеляційний суд Києва скасував постанову Генпрокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо здійснення замаху на життя народного депутата Олександра Турчинова у вересні 2002 року. 13 вересня минулого року при затриманні помічника-консультанта народного депутата невідомими особами Турчинову було завдано тілесних ушкоджень. Як потім з’ясувалося, особами, що напали на депутата від БЮТ та його помічника, були співробітники податкової міліції. Генеральна прокуратура тоді відмовилася порушувати кримінальну справу — прес-служба ДПАУ стверджувала, що „ніякого побиття депутата Турчинова, а тим більше, замаху на його життя з боку податкової міліції не було і бути не могло“. Печерський суд зробив висновок у цьому ж руслі.

(„Україна молода“, №48, 15 березня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа «9 березня», УНА-УНСО

   

14 березня вранці було випущено з-за грат слідчого ізолятора одного з учасників масових заворушень 9 березня 2001 року Андрія Косенка — члена УНА-УНСО, попередньо засудженого рішенням Голосіївського суду до двох років ув’язнення. 14 березня як раз минув дворічний термін з часу перебування Косенка в тюрмах, і той самий Голосіївський суд прийняв рішення звільнити хлопця. За словами унсовця Арсена Чернети, перед цим адвокат Андрія написав відповідне клопотання, і Косенка випустили, взявши підписку про невиїзд.

(„Україна молода“, №48, 15 березня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа Бориса Фельдмана

   

Дату 13 березня 2003 року засоби масової інформації оминули. Хоча цього дня виповнилося три роки з моменту арешту податковою міліцією Бориса Фельдмана та початку розгрому запорізького банку „Слов’янський“, який входив у п’ятірку найбільших у країні та тримав перше місце за прибутковістю.

Борис Фельдман був першим, хто провів у Київському ізоляторі тимчасового утримання на Подолі 38 діб замість 72 годин по закону.

Фельдман став першим, кого суд звільнив з-під варти, а заступник Генерального прокурора В. Кудрявцев видав припис начальникові СІЗО не виконувати це рішення.

Проти Фельдмана податківці порушили кримінальну справу за фактами, які до цього були спростовані в суді. У матеріалах справи є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи проти посадових осіб банку, винесена 6 травня 1999 року, попри це справу було відкрито за письмовою вказівкою Піскуна.

Безграмотні жреці Феміди примудрилися засудити екс-банкіра на 9 років позбавлення волі за діяння, які наш Кримінальний кодекс не визнає злочином взагалі.

12 березня 2003 року все в тому ж Артемівському райсуді м. Луганська відкрилася „друга черга“ слухань по „справі Фельдмана“. В чому саме звинувачують екс-банкіра та його колишніх колег, невідомо, бо обвинувальний висновок по цій справі їм не вручався. Відомо лише, що обвинувачення вимагає визнати підсудних винними в тому, що вони виплачували вкладникам занадто високі відсотки. Злочин, на думку прокуратури, в тому, що якби відсотки по депозитах не сплачувалися зовсім або були меншого розміру, то банк мав би більший прибуток.

(„Свобода“, №11, 18-24 березня 2003 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

08.04.2004

Декілька справ

   

Миколу Шимона (м. Дніпропетровськ) затримали 6 квітня 2002 року, через кілька тижнів після виборів до Верховної Ради України, на яких він балотувався, та не виграв.

Ще недавно, під час передвиборчих баталій, обличчя Миколи Івановича буквально не сходило з телеекранів. Та й послужний список у нього вартий поваги. І раптом відразу 7 (!) порушених стосовно Шимона карних справ, до яких згодом додасться ще дві (звинувачення пред’являть за чотирма). Чого тільки у цих матеріалах немає... Постановою від 24 жовтня 2002 року місцевий суд Жовтневого району м. Дніпропетровська направляє карну справу на додаткове розслідування, залишивши без змін запобіжний засіб стосовно Шимона — утримання під вартою. У відкритому листі до гаранта Конституції Микола Іванович повідомляє й таке: „... обмотавши зап’ястя обох рук ганчіркою, наділи наручники. Після чого одягнули на голову протигаз, у „хобот“ якого вклали підпалену цигарку, від чого я за лічені секунди втратив свідомість. До тями мене приводили, обливаючи водою, після чого завдавали гумовими кийками ударів по голові і п’ятах ніг, вимагаючи при цьому визнання провини. Тривало це кілька годин...“.

„Коли я з’явився до слідчого ізолятора, аби поспілкуватися зі своїм підзахисним, три чоловіки його буквально винесли з камери, тримаючи за ноги, — пригадує адвокат Микола Бондар. — Глянув на потилицю Миколи Івановича — закривавлена рана, підняв одяг — увесь побитий. Після того я у свого підзахисного через день бував і бачив, як він навіть присісти не міг. Його виносили до мене. Звісно, Микола Іванович почав вимагати проведення незалежної експертизи. Однак її не можемо домогтися донині...“

Сам Шимон у вищезгаданому відкритому листі до Президента України заявляє: „... Це була продумана тактика і розрахунок Шевченка Є.В. (начальник Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України у Дніпропетровській області), яка полягала у втягуванні в хід слідства міліцейських, судових чинів та інстанцій і якомога тривалішій ізоляції мене від суспільства“. Для таких передбачень Микола Іванович має підстави. Адже за ним стоїть ціла низка структур — ВАТ „Будівельно-монтажний трест „Дніпроважбуд“ та „П’ятихатський цегельний завод“, трести „ЖПТ №1“ і „ЖПТ №2“, три агропідприємства... А якщо раптом станеться диво, і факти знущання та тортур стосовно Шимона підтвердяться офіційно? Навряд чи варто на цю тему розмірковувати навіть теоретично, бо у Дніпропетровську крук круку очей не виклює за будь-яких обставин. Наступне таку переконаність підтверджує мимоволі.

Били, приміром, відразу дев’ятьох потерпілих з Індустріального району Дніпропетровська. Щоправда, від них ніяких свідчень не вимагали. Ситуація тут була значно банальнішою. Двоє молодих чоловіків намагалися поставити свою „дев’ятку“ на автостоянці гаражно-будівельного кооперативу „Енергетик“ на зайняте місце. Охоронці зробили їм зауваження. Зухвальці сіли до своєї „дев’ятки“ і поїхали зі словами: „А ви чо? Не розумієте, на кого „наїхати“ хочете?“. Згодом ті двоє повернулися з автоматом у руках і нарядом патрульно-постової служби. Голова кооперативу Віталій Зубарєв тільки й пам’ятає, як один з них (згодом виявиться, що це був сам начальник слідчого відділу Індустріального райвідділу внутрішніх справ капітан міліції Юрій Федотов) налетів на нього з автоматом і з усього розмаху вдарив по голові. Били усіх ногами та гумовими кийками. За свідченнями очевидців, підлога в кафе, де співробітники міліції розправлялися з людьми, була всуціль залита кров’ю. Однак, за наказом Федотова, усіх, надівши наручники, повезли до райвідділу внутрішніх справ. На той час уже й родичі затриманих почали приїздити — хтось зміг повідомити про своє місцезнаходження додому. Пригадує сестра Віталія Зубарєва: „Людей так побили, що страшно було на них дивитися. Юра Кісенко, водій маршрутного таксі, лежав у крові і бився на підлозі в судомах. Женя Пех лежав обличчям донизу, не подаючи ознак життя. У Гени Гаврилова було перебите перенісся і обличчя усе синє від побоїв. А брата мого... Господи, ви б бачили, що вони зробили з моїм братом!.. Міцний бритоголовий чоловік, котрий там усім розпоряджався, наказав нас вивести звідти: „Не пускай слину, ти все одно нічого не доведеш!““.

Пізніше лікарі засвідчать: у Віталія Зубарєва вдавлений перелом основи черепа, опік мозку, численні переломи кісток. Іншим теж дісталося добряче. Навіть самі міліціонери намагалися утихомирити Федотова — мовляв, ти ж їх уб’єш. Але той не вгавав: „Нічого — цих двох можна добити. Два трупи я завжди знайду куди списати“. Фактично по гарячих слідах стосовно співробітників міліції було порушено карну справу за ознаками ст. 166, частина 2 (перевищення службових повноважень) КК України. Навіть сам слідчий з особливо важливих справ міської прокуратури П.П. Орєшин тоді відверто заявив на сторінках місцевої газети: „В Індустріальному райвідділі міліції затриманих поставили в холі під стінами. Потім Ю. Федотов і з ним ще один, тепер уже колишній співробітник міліції, поклали усіх на підлогу і вдвох стали завдавати ударів ногами. Це побиття тривало з певними інтервалами, періодично протягом однієї-двох годин, після чого черговий по райвідділу викликав бригаду „швидкої допомоги“. Двоє потерпілих з відкритими черепно-мозковими травмами, переломом вилочної частини черепа були доставлені в реанімацію. Ще двоє з переломами носа та тілесними ушкодженнями звернулися за допомогою до лікарні й понад місяць перебували на стаціонарному лікуванні. Ліг до лікарні і Ю. Федотов, котрий намагався представити справу так, начебто на нього напали й вдарили кулаком по голові. Однак у ході розслідування міської прокуратури встановлено, що це було не так“.

Однак Федотову вдалося зникнути в невідомому напрямі. Всі решта учасників побоїща начебто нікуди і не ховаються. Однак справа до суду так і не дійшла, незважаючи на те, що потерпілі від міліцейської розправи постійно надсилають заяви до найрізноманітніших інстанцій. Як розповів один з них, Геннадій Гаврилов, колись він навіть зателефонував на „пряму лінію“ до тодішнього начальника УМВС України у Дніпропетровській області Юрія Черкасова. Той пообіцяв вжити відповідних заходів, але його слова теж виявилися порожнім звуком... Справа гальмується відверто й безцеремонно. Тож тепер потерпілі вдалися до кроку безпрецедентного — звернулися до Жовтневого місцевого суду зі скаргою на дії прокуратури області.

(„Україна молода“, №47, 14 березня 2003 р.)

***

Отрывок из жалобы, только что отправленной Луганским общественным комитетом защиты прав человека в Европейский суд:

„Непосредственно после задержания, находясь в городском отделении милиции г. Торез Донецкой области, Лопатин Сергей Юрьевич был подвергнут психическому, психологическому и физическому воздействию с целью добиться от него желательных для следствия поведения и показаний.

Он был принуждаем к даче показаний против себя с применением угроз, запугивания и бесчеловечных пыток. Пытали его различными способами: надевали на голову противогаз, перекрывая при этом доступ воздуха, подвешивали за руки в застегнутых за спиной наручниках, связывали сзади наручниками ноги и руки, продевали металлический прут и затем подвешивали вниз головой до потери сознания. При этом собирали пот Лопатина для того, чтобы использовать его для опознания по запаху с помощью собаки во время следственного эксперимента.

Во время бесчеловечных пыток Лопатин неоднократно терял сознание. После, находясь в следственном изоляторе, Лопатин свидетельствовал в жалобе, направленной в Комитет Верховной Рады: „После того, как я пришел в себя, лежа на полу, один из избивавших меня работников милиции облил меня водой, приводя в чувство. Видя мою слабость, мне дали возможность отдышаться и привели в кабинет начальника уголовного розыска, который представился мне Скрипичниковым. Он показал статью из газеты, в которой говорилось, что в Торезе было совершено убийство какого-то человека, и предложил мне написать явку с повинной. Я просил его, чтобы мне пригласили адвоката, и что я никакого преступления не совершал и к убийству не имею никакого отношения. Скрипичников ударил меня кулаком в лицо и сказал, что он меня все равно посадит, а адвоката не пустит на порог горотдела. Также он сказал, что посадить они могут кого угодно, кроме Президента, и что я еще не через все прошел“.

Следует отметить, что родители Лопатина направляли жалобы и обращения во все возможные компетентные органы прокурорам Тореза и Донецка, Генеральному прокурору, министру внутренних дел, Уполномоченному Верховной Рады по правам человека, в Верховный Суд, в Администрацию Президента, — им отвечали, что суд установит истину, а прокуратура в порядке надзора нарушений не находила“.

В общественный комитет за защитой своих, нарушенных милицией, прав обратился и настоятель храма Христа Спасителя в г. Петровское Луганской области отец Валерий. Полтора месяца назад он узнал, что в соседнем городе Красный Луч милиция задержала его шофера. 15 января отец Валерий приехал в милицию узнать, за что и почему задержан Г.

Как оказалось, шофер был лишь приманкой — следователю Р. нужен был сам служитель Бога. Причина прозаическая: незадолго до этих событий одна прихожанка добровольно отписала церкви свое имущество. Но следователь потребовал дар обратно — якобы об этом заявили наследники прихожанки.

Вот что пишет отец Валерий:

„Сразу начался допрос... с позиции силы, угроз и пыток. В кабинет приходил другой человек и насильственным путем заставлял меня давать показания, шантажировал, душил, угрожал расправой. Порвал мой документ, который был дан епископом Украинской греко-православной церкви для предъявления в мэрию... Продержали меня двое с половиной суток без еды и воды. На ночь приковывали к батарее наручниками. Путем насилии заставили меня написать расписку о согласии на обыск моей квартиры... Я спросил у них: „Что вы будете у меня искать?“. Они ответили: „Наркотики и оружие“... Устроили в моей квартире полный погром: копались в церковных документах, забрали Евхаристический набор серебряный (916-й пробы) 1816 года, осквернили освященный Антиминс со Святыми мощами, разбили икону на столе, перед которой я молюсь. После этого стали приставать к жене и требовать: „Где находятся оружие, наркотики и деньги?“. В пятницу вечером меня выпустили. Сейчас мне и моей семье постоянно угрожают, бьют в окнах стекла, бросали в окно взрывпакет. Была попытка изнасиловать мою дочь, которой 15 лет. По этому поводу я обращался в милицию г. Петровское, но меры не принимались...“.

(„Свобода“, №10, 11-17 березня 2003 р.)

***

Сергей Гриценко, депутат городского совета г. Александрия, председатель правления Союза предпринимателей Александрии, заместитель директора Центрального рынка, 18 марта 2003 г.:

„... 22 февраля 2003 года работниками ОБОПа были задержаны четыре контролера Центрального рынка... Я поехал в прокуратуру. Возле здания городской прокуратуры меня остановили двое в штатском. Я вышел из автомобиля, представился. И они представились как майор Колтырин и его заместитель Левченко, хотя удостоверений своих не показали, а показали санкцию, что меня необходимо доставить к следователю прокуратуры Болгарину. Я показал им свое депутатское удостоверение... Однако они сказали: „Нам все равно, кто ты такой. И раз мы уж тут тебя остановили, то ты сейчас поедешь с нами“. Я отказался это сделать. Подъехали еще два их работника, они насильно впихнули меня в машину и увезли в отделение ОБОП. И это несмотря на то, что я говорил им, что они нарушают ст. 31 Закона Украины „О статусе депутатов местных советов“, согласно которой следует уведомлять городской совет в случае задержания депутата.

В горотделе милиции Колтырин сказал: „Ты нам, в принципе не нужен. Нам нужен твой мэр. Давай показания на Цапюка и можешь идти гулять“...

Я сразу попросил вызвать мне адвоката. Через некоторое время приехал Черныш (депутат областного совета, юрист по образованию). Они дали мне время с ним побеседовать. Он при этом не заявил, что я был незаконно арестован, и что они не имеют права меня допрашивать, и что все это незаконно. Черныш сказал: „Ты держись, не переживай. Все будет нормально“ и уехал, а я остался с ними... Они сказали: „Сейчас мы тебя пока в камеру посадим, там над тобой другие люди поработают. А потом, когда будешь уже готов, пойдешь к Болгарину“... Не знаю, чего они выжидали. Пришли незнакомые мне люди и привезли меня к следователю Болгарину. Я зашел к Болгарину и сразу же ему заявил о том, что был незаконно задержан и что протестую против того, что в отделении ОБОП мне угрожали. Он это нигде не зафиксировал... „Вас же не били?“, — задал он мне такой вопрос. Я сказал, что физическое насилие по отношению ко мне применяли тогда, когда сажали меня в машину, психологическое же давление осуществлялось постоянно. Тогда он говорит: „Мне нужны от вас три ответа, и вы идете домой... Только же вы должны ответить так, как мне интересно. Вы же понимаете“. Я говорю: я отвечу так, как оно было на самом деле... Вышел он из кабинета, затем зашел и сказал: „Я задерживаю вас на трое суток“. И меня отвезли в камеру в горотдел милиции. Хочу сказать, что там, где я был закрыт, вообще не кормят. Еды как таковой там вообще нет. Сколько бы там человек не находился, еды ему вообще не дают. Задержанные там находятся в ужасном состоянии...

Около 16.00 следователь Болгарин вызвал меня и сказал, что будет проводить очную ставку... Сама очная ставка состояла из двух вопросов. Контролер Гаращенко сказал, что давал мне деньги, что это было в 13.30, в пятницу. Но в это время я был в горсовете, меня там видели... Мне потом сказали, что контролер может поменять этот день на другой. После этой очной ставки меня снова закрыли в камеру, где я просидел еще двое суток...

В 10 часов утра 27 февраля за мной пришли работники ОБОП. Это как раз по истечении трех суток после моего задержания. И повезли меня ко мне домой, где произвели обыск. Им нужен был мой холодильник... Мои обвинители упорно заявляли, что холодильник был взяткой... Вынесли из квартиры холодильник, после чего забрали у меня паспорт и депутатское удостоверение... Затем они меня вывели и повезли назад в отделение ОБОП. Минут через десять туда приехал следователь Болгарин. Я ему сразу заявил, что трое суток моего задержания истекли, поэтому я хочу, чтобы меня либо освободили, либо везли к судье. Он сказал: „Мы тебя и так везем к судье“. И повезли меня в сторону Кировограда... В Кировограде, где-то с 11.00 до 18.00 меня катали по городу, постоянно угрожая, добиваясь того. чтобы я подписал признание, которое они мне скажут. Они возили меня и запугивали. Говорили, что я дурак, и что у них есть возможность пустить меня паровозом: „Мы пустим тебя паровозом и будешь сидеть по самому максимуму, если не скажешь, что ты давал деньги тому-то“... Но я отказывался давать нужные им показания. Тогда с их стороны пошли уже конкретные угрозы: „Мы тебя сейчас или завезем куда-нибудь, и никто тебя не найдет, или поедем в тюрьму: у нас там есть специальные камеры, где с тебя выбьют эти показания“. В итоге они подъехали к областному суду, взяли там еще несколько человек и поехали в Ленинский суд. Было уже начало седьмого. Там я первый раз увидел своего адвоката — Мазуренко Наталью Юрьевну. Когда я понял, что Черныш пытается меня обмануть, я ее нанял. Оказывается, они меня все это время прятали от нее, не говорили, где я нахожусь. С адвокатом в этот раз я так и не пообщался... Судья продлил мне еще на семь суток арест до выяснения дел и сказал моему адвокату, что меня повезут в Александрию, а на самом деле меня оставили в Кировограде и там закрыли. Камера там, конечно, страшная была, не чета александрийской: постоянно вода бежала, никакого света, бриться мне не давали, мыться тоже не давали, выводили меня на пять минут утром сходить в туалет. И все. Все остальное время я был закрыт... За это время приезжали работники ОБОП, уже областного, и все меня уговаривали, чтобы я дал показания. Там физических воздействий ко мне не применяли, но постоянно было психологическое давление. Уже находясь в областном СИЗО, на четвертые сутки, в общей сложности, на седьмые, мне разрешили встречу с адвокатом... В Кировограде тоже не кормят. Жена привозила мне передачу, а начальник ИВС витамины не принимал, говорил в мой адрес: „Пусть туберкулез подхватит“. Половину заберет, половину разрешит. Витамины забирал, сок, воду сладкую, все то, что содержало витамины. Я постоянно заявлял, что у меня болит желудок. На что мне отвечали: „Скажешь как надо, тогда пойдешь гулять“... Когда адвокат смог ознакомиться с делом и разобраться во всем этом, судья выпустил меня под подписку о невыезде. Работники ОБОПа были шокированы. Сейчас мое дело ведет уже третий следователь... Я делаю вывод, что все это — „заказ“. Если дело возбудили в Александрии, то почему его забрала областная прокуратура?.. Кроме всего этого, оказывается всяческое давление на свидетелей. Со всех сторон идет давление. На контролеров идет давление. Один наш контролер, Чупринец Андрей, избит и находится сейчас в отделении неврологии ЦГБ. Он до сих пор отойти не может. Его так избили за то, что он не хотел говорить „как надо“. Остальных немного побили, и они сразу сказали то, что надо...“

С. Гриценко после 10-дневного содержания в местах предварительного заключения 14 марта поступил в блок интенсивной терапии хирургического отделения ЦГБ с диагнозом „Язвенная болезнь 12-перстной кишки, осложненная кровотечением“.

(„Городской курьер“, г. Александрия, №12, 20 марта 2003 г.)

***

Сначала этот сюжет разворачивался довольно банально: в Репкинский райотдел внутренних дел (Черниговская область) 19 января нынешнего года обратился житель Мекшуновки относительно того, что у него украли электросварочный аппарат. Потерпевший назвал несколько возможных „кандидатов“, среди которых и 51-летнего пенсионера-отставника Александра Ивашова. Когда участковый вместе с потерпевшим приехал к дому Ивашова, в „Жигулях“ на заднем сидении все места уже были заняты тремя подозреваемыми мекшуновцами. Среди бела дня спавшего мужчину растормошили и, не дав ему даже надеть какую-нибудь куртку или фуфайку, сонного затолкали... в багажник(!). Можно было бы понять такое отношение к нему, если бы участковый имел неопровержимые доказательства вины подозреваемого. Однако он лишь надеялся их найти! В Мекшуновке сельсовета нет, отсутствует и какое бы то ни было общественное помещение. Поэтому на допрос решили всех везти в выселенное село Редьковку, где стоит охраняемый вагончик блок-поста райотдела внутренних дел. Это где-то в 25-30 километрах.

Допрос „с пристрастием“, длившийся несколько часов, отсеял первых троих подозреваемых: у них было алиби. А путаные отнекивания-признания А. Ивашова не вызвали доверия. Капитан милиции, надев на него наручники, прибегнул к неразрешенным методам дознания. Жесткая экзекуция проводилась на глазах многих свидетелей. Впрочем, так и не выбив из подозреваемого признания в краже, рассвирепевший участковый, по словам свидетелей, вытолкал его... в 10-градусный мороз(!), без верхней одежды, на улицу. Ночью мороз был еще сильнее. 24 января родные Ивашова обратились в райотдел внутренних дел по поводу его исчезновения. Лишь 27 января закоченевший труп допрашиваемого нашли в одном из погребов в Редьковке. Как сообщил заместитель прокурора Черниговской области Виктор Шахов, смерть Ивашова наступила, по заключению судмедэкспертизы, от переохлаждения ориентировочно 19-20 января. У погибшего обнаружены кровоподтеки, характеризующиеся как повреждения средней тяжести. По данному факту районной прокуратурой возбуждено уголовное дело. Вскоре участковому милиционеру придется предстать перед судом. „В этом деле на сегодняшний день практически все вопросы выяснены, — отметил В. Шахов. — Никто не пытается снять с участкового ответственность. Нынче его освободили от служебных обязанностей. Как ни досадно, правоохранитель не только допустил нарушение закона своим рукоприкладством, но и поступил просто не по-человечески, оставив раздетого мужчину на морозе в безлюдном населенном пункте. Факт возмутительный, и никакого оправдания в том, якобы потерпевший вел себя как-то не так, сегодня невозможно принять. Из-за постыдных действий, равнодушия погиб человек. И за это нужно теперь отвечать по закону“.

(„Голос Украины“, №55, 21 марта 2003 г.)

Покарання працівників органів МВС

08.04.2004

Маневицька районна прокуратура (Волинська обл.) завершила слідство у справі за фактом перевищення службових повноважень працівником міліції

   

Маневицька районна прокуратура (Волинська обл.) завершила слідство у справі за фактом перевищення службових повноважень працівником міліції Сергієм В. 6 січня 2003 року він застосував зброю під час переслідування жителя селища Копки, в результаті чого останній загинув. Йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 365 ч.3 та ст. 119 ч.1 КК України перевищення влади або службових повноважень і вбивство через необережність.

(„Вісник“ & К° , м. Луцьк, №11, 13 березня 2003 р.)

Армія: деякі загальні проблеми

08.04.2004

Деякі факти

   

У Вінницькому військово-медичному центрі від грипу помер рядовий цивільних військ Володимир Крижанівський, а ще 29 солдатів продовжують лікування. Позавчора у Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій начальник медичної служби МінНС Петро Волянський коментував цю НП. За його словами, посмертний діагноз — „лівостороння тотальна, правостороння середньо- та нижньодольова пневмонія“. Начальник медслужби стверджує, що імунна система Крижанівського виявилася нездатною боротися із захворюванням: після того як Володю привезли до шпиталю, він прожив усього три дні (в організмі рядового Крижанівського виявили вірус типу „Гонконг“, який розвивається миттєво, без попереднього прояву). „Однією з причин смерті стала імунна недостатність: у Володимира було сильне запалення легенів, а температура при цьому — лише 36 градусів“, — розповів Петро Волянський. Окрім цього, у крові солдата не збільшилася кількість лейкоцитів. Як це буває зазвичай при такому захворюванні.

„Ми разом із начальником штабу три доби розслідували цей трагічний випадок. З’ясувалося, що у дитинстві Володимир Крижанівський часто важко застужувався, він мав четвертий ступінь обмеження — міг або взагалі не йти до війська, або служити у військах „обслуги“. Проте батько наполіг, аби син служив“, — продовжує головний медик МінНС.

Петро Волянський запевняє, що рота солдата Крижанівського не брала участі у ліквідації повені у Могилів-Подільському районі. Що ж до листа, якого написав Володя своїй коханій, пан Волянський вважає, що хлопець просто хотів похизуватися.

Та здається, щзо навряд чи солдат може „замалюватися перед дівчиною рядками: „Замерз, як суслик. Мені б гарячого чаю!!!“.

Петро Волянський також повідомив, що в Андрія Синиці (хлопця, який лікувався разом з Володею в шпиталі) була вроджена патологія легенів. А куди ж дивилися медики, коли хлопця з таким діагнозом брали до війська? За словами головного лікаря, Андрій Синиця також не брав участі у ліквідації повені. Що стосується решти начебто хворих на пневмонію солдатів (а їх у вінницькому шпиталі лікується 27), то далеко не у всіх навіть підвищена температура. За словами Петра Волянського, лише троє із них брали участь у ліквідації повені. Повернулися вони звідти 9 лютого, а захворіли набагато пізніше. В одного з хворих діагноз ОРЗ, у другого — хронічний гайморит на стадії загострення, у третього гострий бронхіт.

(„Україна молода“, №40, 1 березня 2003 р.)

Див. також. — „Факты“, №41, 4 марта 2003 г.

***

За словами начальника Військово-медичного центру ВПСУ Петра Мельника, солдати, які проходять строкову службу у рятувальному загоні МЧС, що дислокується у с. Якушинці поблизу Вінниці, брали участь у ліквідації паводка і протягом 4-х діб ночували у вантажних автомобілях.

(„Вісник“ & К° , м. Луцьк, №10, 6 березня 2003 р.)

Армія: «дідівщина» в фактах

08.04.2004

Дело В. Тетери

   

Сбежавший 16 декабря прошлого года из военной части А-1175, которая дислоцирована близ Кременчуга Полтавской области, Владимир Тетеря чувствует себя удовлетворительно, рассказал старший помощник военного прокурора Полтавского гарнизона Вячеслав Витко. Материалы уголовного дела практически собраны, осталось провести следственные действия с участием В. Тетери, однако пока это невозможно — солдат находится на психиатрическом обследовании. Поэтому следствие в данный момент приостановлено. Напомним, что сбежавший рядовой прихватил с собой автомат Калашникова с двумя магазинами патронов. Спустя несколько часов в тот же день солдата задержали. Во время задержания произошла перестрелка. В. Тетеря, начавший стрелять первым, получил четыре ранения. Истинная причина поступка рядового Тетери пока еще не установлена. Объяснить его сам он не может.

(„Факты“, №45, 12 марта 2003 г.)

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2003, №03

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори