пошук  
№04
2003

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа Юлії Тимошенко

   

Апелляционный суд Киева признал незаконным и отменил решение о возбуждении уголовного дела в отношении Юлии Тимошенко и ее мужа Александра Тимошенко, а производство по всем уголовным делам закрыто. Как сообщила Ю.Тимошенко, суд не удовлетворил апелляцию Генеральной прокуратуры на постановление Киево-Святошинского районного суда Киевской области, который отменил постановления о возбуждении уголовного дела в отношении нее и А. Тимошенко.

Это касается обвинений в контрабанде валюты Ю. Тимошенко и А. Тимошенко, обвинений в контрабанде газа, подделке документов и должностном подлоге, в даче взятки Павлу Лазаренко, а также обвинений в отношении разворовывания государственного имущества в особо крупных размерах, отметила лидер БЮТ.

(“Зеркало недели”, №14, 12-18 апреля 2003 г.)


***

Фракція БЮТ ініціює створення парламентської комісії для розслідування фактів незаконних дій силових структур та тиску на суддів і захисту суддів від свавілля влади. Про це заявив представник фракції Олександр Турчинов. За його словами, в Україні стає нормою, коли силові структури перетворюються на знаряддя політичної боротьби, коли на суддів, яким не бракує мужності діяти відповідно до закону, чиниться несамовитий тиск.

(“Юридичний вісник України”, №16, 19-25 квітня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа «9 березня», УНА-УНСО

   

Наталія Лебідь про справу “9 березня”:

“Відверто кажу: такого лікування на свободі ви не отримуєте”. Ці слова належать Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Ніні Карпачовій. Ніна Іванівна шарудить якимись паперами і цитує по телефону: “Так, у Мазура туберкульоз, уражена верхівка правої легені. Але є розсмоктування... Ага, у Зайченка грижа. Але здебільшого там емоційні проблеми... Хто ще цікавить? Самохвалов? Так, і в нього проблеми. Але відверто вам кажу, що на свободі він такого лікування не отримав би”...

Признайтеся, Ніно Іванівно, коли вам щось болить, то чи не стукаєте ви, бува, до Лук’янівського СІЗО?

А Ніна Іванівна тим часом править своє: “У Самохвалова були наші представники, і він їм письмово підтвердив, що претензій у нього немає”. “Але, можливо, на нього тиснули, хоча б те саме тюремне начальство, від якого він цілком залежить?”, — припускаю я. “До мене ніхто не звертався з жодними претензіями. А Ляхович навіть просив переказати Ніні Іванівні свою вдячність”, — говорить про себе в третій особі Карпачова.

А ось інші голоси. “Руслан знаходиться в камері на 26 чоловік, близько місяця чекає, поки прийде хірург, — говорить дружина Руслана Зайченка. — Два тижні він чекав на терапевта”. Продовжує розмову мама Ігоря Мазура: “Бачилася із сином я давно, тоді виглядав він нібито краще, але, щоб усе з’ясувати, потрібні рентгенівські знімки, яких не роблять. Знаю, що у нього було запалення легенів”. І це на додачу до туберкульозу, який у Мазура на тій стадії, коли ще є можливим медикаментозне лікування. Але починати треба негайно і протягом щонайменше шести місяців суворо дотримуватися режиму прийняття ліків. Та чи буде хтось за цим слідувати в умовах тюремної лікарні? Якою в контексті рішення Апеляційного суду буде подальша доля Ігоря Мазура. І що чекатиме на Руслана Зайченка, котрого одного разу вже невдало прооперували в умовах СІЗО? Навряд чи його суто “емоційні проблеми” спричинили необхідність хірургічного втручання. Важко визначити, до кого з політв’язнів ставлення є найбільш бездушним. Можливо, претендентом на це є Станіслав Самофалов, який має вийти на волю наприкінці травня, але термінової операції потребує вже зараз.

А тим часом “стан здоров’я у більшості політв’язнів є негативним. Хто на нього не скаржиться, той просто рахує дні до виходу”, — говорить народний депутат України Андрій Шкіль. Знадобилися два депутатські запити Шкіля і два місяці очікування для того, щоб Ігор Мазур зміг отримати фахову консультацію в інституті пульмонології. Після чого Мазура знову зустріли тюремні стіни. Водночас Станіславу Самохвалову вдалося привернути увагу до своїх проблем зі здоров’ям лише після того, як він оголосив голодування, до якого приєдналися ще кілька політв’язнів. Цей факт у розмові зі мною категорично спростовували і Ніна Карпачова, і начальник Лук’янівського СІЗО Іван Скоробогач. Днями Самофалова перевели до тюремного стаціонару, де вже знаходиться Ігор Мазур, повідомив адвокат Євген Ніколенко.

Проте самим лише ненаданням належної медичної допомоги “принади” тюремного життя не обмежуються. Приміром, перманентні обшуки, які закінчуються вилученням у в’язнів предметів, дозволених законом, заборона листування та передач, “буц-команди”... “Напередодні апеляційного розгляду справи умови для політв’язнів створюються найгірші, — розповідає Андрій Шкіль. — Неодноразово вже вривалися до камер, де сидять наші хлопці, так звані “буц-команди”, тобто структури, які займаються силовим вирішенням питань у тюрмі. Вони заходять, б’ють, кого бачуть, і йдуть собі. Навіщо? А так: бити заради бити — щоб залякати, “заспокоїти”. Такого раніше не було, ніхто не наважувався. Плюс до цього заборона на листування, на передачі. Репресії в Лук’янівці проти політв’язнів стали звичним явищем. Як тільки перестали забороняти передачі, почали забороняти листування, почали заганяти “буц-команди”, тобто використовують по черзі весь арсенал”.

Підзахисний адвоката Ніколенка Сергій Гальчик постраждав від “роботи” “буц-команди” і “описав у листі до Карпачової, як його били”. Начальник СІЗО Іван Скоробогач не пригадав жодного випадку “позастатутної” поведінки його підлеглих по відношенню до в’язнів.

(“Україна молода”, №65, 9 квітня 2003 р.)


***

Початок апеляційного розгляду справи відзначився інцидентом з підсудним Олегом Бойком. Чимало людей (і преса зокрема) були свідками того, як відбувалося транспортування до суду учасників подій 9 березня. Журналісти, що припали до маленьких вікон, які виходять з коридору Апеляційного суду до його внутрішнього двору, були неприємно вражені тим, як брутально поводилася з підсудними конвойна служба. Її новими атрибутами, яких не було раніше, стали автомати та здоровезні пси.

“Хлопців вважають уже засудженими, тому й етапують, як засуджених”, — пояснив потім Андрій Шкіль. У якийсь момент при виході з автозаку Олег Бойко опинився під ногами конвоїрів, які кинулися його бити, допоки гуркіт у вікна свідків цього випадку не поклав край міліцейській люті. В зал засідань Бойка — єдиного з усіх підсудних — ввели у наручниках.

(“Україна молода”, №78, 26 квітня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа О. Ляшка

   

Головному редактору газети «Свобода» О. Ляшку
Ваші заяви, які надійшли до Генеральної прокуратури впродовж лютого-березня 2003 року, в тому числі і звернення народного депутата України Омельченка Г.О. щодо неналежного розслідування кримінальних справ, порушених за фактами умисного пошкодження тиражу газети «Свобода» №11 і зловживання службовим становищем особами МП «Видавництво «Республіка», невідкладного надання інформації про наслідки слідства у цих справах, необхідності, на Вашу думку, вирішити питання про порушення кримінальної справи стосовно прокурора Черкаської області та з інших питань розглянуті...

Упродовж досудового слідства, у зв’язку з потребою у проведенні допиту як свідка у цій справі, працівники Золотоніської міжрайонної прокуратури неодноразово направляли Вам повістки про необхідність з’явитися для допиту, але Ви з невідомих причин цього не зробили.
На цей час слідство у справі триває.

Стосовно розслідування кримінальної справи, порушеної 24.03.02 р. за фактом зловживання службовим становищем службовими особами МП «Видавництво «Республіка» за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 ч.1 КК України, повідомляю, що підставами для її порушення стали матеріали перевірки щодо друкування зазначеним видавництвом газети «Свобода», №11 від 26 березня-2 квітня 2002 року, у якій містились відомості, що принижують честь і гідність окремих громадян, чим заподіяно істотну шкоду їх охоронюваним законом правам і інтересам...

На цей час у справі призначена зустрічна документальна перевірка додержання податкового законодавства редакцією газети «Свобода». Після її завершення та проведення ще ряду необхідних слідчих дій у справі буде прийнято відповідне рішення...
Незгода з постановленими рішеннями не може бути підставою для притягнення прокурорів, суддів та інших працівників правоохоронних органів до кримінальної відповідальності...

З повагою
Заступник начальника слідчого управління Генеральної прокуратури України А.І. Колісник.

(«Свобода», №13, 1-7 квітня 2003 р.)

Справи з політичним забарвленням

08.04.2004

Справа «Обком.нет»

   

Журналіст-правник Володимир Бойко повідомив про перебіг справи інтернет-видання «Обком.нет». 19 лютого минулого року «Обком» обшукали співробітники податкової міліції, після чого з редакції було вилучено комп’ютери, документи, а журналістів у кайданах доставлено у відділок. Пізніше податківці назвали інтернет-видання «фіктивним» і звинуватили у конвертації грошей. «Обкомівці» подали до Шевченківського райсуду позов про захист честі і гідності. Наразі слухання у справі зупинено, бо замість ознайомлення з аргументами податківців «суддя вирішила дослідити, що було вилучено в комп’ютерах», повідомив Бойко, який є представником «Обкому» в суді. За його словами, для проведення експертизи потрібно 2723,04 гривні, інакше справу не розглядатимуть. Крім того, Володимир Бойко виступає в судах як обвинувачений: до цього часу не закрита кримінальна справа, де його обвинувачують у несплаті податків, хоча експертиза свідчить, що Бойко їх переплатив. Інша справа — за позовом працівника податкової міліції до газети «Свобода» за публікацію матеріалу Бойка «Пограбування для прокурора». У статті жартома робилося припущення, що на гроші, вилучені під час перевірки «Обкому», колишній начальник слідчого управління ДПАУ Святослав Піскун придбав собі годинник, увагу до якого привернула в парламенті Юлія Тимошенко.

(«Україна молода», №63, 5 квітня 2003 р.)
Див. також — «Голос Украины», №66, 5 апреля 2003 г.

***
Із приміщення редакції «Обкому» зник сейф, у якому заступник головного редактора С. Сухобок тримав власні 1380 доларів. У принципі, свою непричетність до погрому в редакції нинішній Генпрокурор С. Піскун міг би довести просто — порушити за цим фактом кримінальну справу та зобов’язати податківців повернути вилучене. Але оскільки Піскун ніколи не приховував, що журналістів водили Києвом в наручниках за його вказівкою, то замість того, щоб винести відповідну постанову, державний папір було витрачено на складанні позову до нашої газети. Із заявою до суду звернувся оперуповноважений податкової міліції О. Скворцов. Він вимагає з газети та автора статті «Пограбування для генпрокурора» Володимира Бойка матеріальної сатисфакції в розмірі 100 тисяч гривень. Претензії податківець виклав однією фразою: «Категорично стверджую, що відомості, викладені в статті «Пограбування для генпрокурора» не відповідають дійсності, є надуманими і брехливими». Виявляється, не було ніякого незаконного обшуку в приміщенні редакції і наручників ніяких не було, і гроші не зникали, і комп’ютери редакційні, виявляється, на місці. «Таким чином, — пише пан Скворцов, — поширення відповідачами відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять мою честь і гідність, а також ділову репутацію, завдало мені моральну шкоду, оскільки спричинило моральні страждання в зв’язку з порушенням нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також погіршення стану здоров’я». Але й це не все, виявляється, «стресовий стан, в якому я знаходжуся, перешкоджає виконанню своїх безпосередніх обов’язків, знижує працездатність та негативно позначається на результатах роботи», — пише пан Скворцов. А оскільки перешкоджання виконанню професійних обов’язків працівникові правоохоронного органу становить склад злочину, у пана Піскуна є всі підстави «помилково» влаштувати обшук у редакції вже нашої газети.

(«Свобода», №7, 18-24 лютого 2003 р.)

Установи МВС: деякі загальні проблеми

08.04.2004

З доповіді Ніни Карпачовой

   

Найпоширенішими видами катувань омбудсмен Ніна Карпачова називає тривале побиття, застосування протигазу чи поліетиленового пакета, що позбавляє можливості дихати, підвішування людей у наручниках і навіть електрострум.

(«Україна молода», №73, 19 квітня 2003 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

08.04.2004

З українських ЗМІ

   

Инженер группы договорных отношений Лутугинского районного управления электрических сетей (Луганская обл.) Михаил Иваняк заглянул в районное управление внутренних дел, решив предупредить его работников, чтобы они отключили от сети компьютеры и другую оргтехнику: управление с минуты на минуту должны были отключить от энергоснабжения за долги. Инженер не мог предположить, что милиционеры квалифицируют его визит как попытку давления на органы внутренних дел. Они занялись... выяснением личности инженера, взяли у него отпечатки пальцев и продержали в отделении три часа. Михаилу Иваняку милиция инкриминировала... связь с преступными группировками. В итоге для М. Иваняка дело закончилось нервным срывом и больничным отделением.

Необходимость устанавливать личность человека, который, войдя, представился и показал документы, начальник РОВД Андрей Жданов объяснил так: «У меня на столе десятки фотографий людей, которые тоже могли бы предъявить не один документ, а за ними столько преступлений!..».

(«Факты», №60, 2 апреля 2003 г.)

***
У ніч з 5 на 6 квітня луцькі правоохоронці обстріляли автомобіль «Нива» волинської організації Української народної партії і побили всіх його пасажирів. Про це повідомила «УМ» прес-служба УНП, посилаючись на голову Волинської обласної парторганізації Бориса Загреву. «Зупинивши «Ниву», міліціонери витягли з машини водія та пасажирів, поклали їх на асфальт і почали бити. Від завданих травм водій втратив свідомість і його відправили в лікарню. Двох пасажирів — молодих людей віком 18-19 років, які не чинили опору, — били троє працівників міліції. Згодом під’їхав другий автомобіль із працівниками ДАІ, які теж узяли участь у побитті, а опісля прибув третій автомобіль, і правоохоронці продовжили розправу», — повідомив пан Загрева. Він додав, що після конфлікту водія госпіталізували, так само як і одного із хлопців, бо в нього в сечі виявили кров. Зараз постраждалого готують до операції. За попередніми даними, по машині випустили 11 куль. «Ми проводимо багато конференцій, виїжджаємо в райони. Не виключено, що за автомобілем велося спостереження, і цей інцидент є спробою налякати партійців, зупинивши партійну роботу», — відзначив представник партії Костенка. За інформацією «Нашої України», правоохоронці наполягають, що автомобіль не зупинився на вимогу працівників ДАІ, однак є всі підстави підозрювати, що таке пояснення вигадали, щоб виправдати розправу.

Заступник голови Волинської організації УНП Микола Пасаман повідомив, що 5 квітня луцькі оперативники за фактом побиття почали розслідування, а 7 квітня народні депутати Борис Загреба, Василь Червоній та Сергій Олексіюк зустрічалися з прокурором області Олексієм Баганцем, який пообіцяв провести об’єктивне розслідування.
Водночас начальник УМВС у Волинській області Олександр Справедливий відмовився переговорити з нардепами на їх прохання. Борис Загрева не виключає, що існує зв’язок між побиттям і тим, що «машина постійно у вихідні їздить до районів на збори та конференції». «Суто випадково цього разу вона була без членів обласного проводу УНП та помічників-консультантів. Не виключаю, що хтось думав, що в машині є представники керівництва волинської організації УНП», — зазначає він.

(«Україна молода», №64, 8 квітня 2003 р.)

***
Прокурор Волинської області Олексій Баганець уже сьогодні не вважає інцидент провокацією проти народного депутата Бориса Загреви, голови облУНП: «Дослідча перевірка не підтвердила факт політичної провокації».

Після події «рахунок» між представниками УНП і МВС виявився рівним — двоє міліціонерів потрапили до лікарні слідом за партійцями. Водночас пан Загрева скаржиться на тиск з боку правоохоронців. «У лікарняну палату, де перебуває потерпілий водій машини, яку розстріляли працівники ДАІ, була спроба покласти співробітника Державтоінспекції. На мою думку, це робиться з метою залякати потерпілих», — припускає нардеп. Водночас депутат побоюється, що працівники міліції використовуватимуть усі методи, аби «зам’яти» проблему, яку вони ж створили. Від прокурора області він очікує законних дій, які «могли б привести до об’єктивного розслідування».

(«Україна молода», №66, 10 квітня 2003 р.)

***
29 марта около 8 часов утра на одной из улиц Львова в салон маршрутного автобуса зашел мужчина 30 лет (как потом оказалось, старший прапорщик отдела быстрого реагирования «Сокол», подразделение УБОП). Закончилось все пальбой из пистолета с резиновыми пулями, рукоприкладством, больницей. Водителя с пулевым ранением в грудную клетку прооперировали, старшего прапорщика госпитализировали с сотрясением мозга и сломанными ребрами, раненный в живот кондуктор от госпитализации отказался. По версии водителя маршрутки Владимира Панькова и кондуктора Дмитрия Панькова (отца и сына), мужчина в гражданском вошел в автобус и показал издалека «какое-то удостоверение». А когда водитель потребовал показать удостоверение ближе, отказавшийся оплатить свой проезд пассажир начал материться и ударил кондуктора. Водитель предложил хулигану выйти. В ответ тот выстрелил в водителя. Кондуктор-сын бросился к стрелявшему и также получил пулю. Другие пассажиры-мужчины помогли свалить стрелка, обезоружить его и вызвать милицию и скорую помощь. Они подтвердили, что стрелявший употреблял ненормативную лексику и был нетрезв.

Начальник Львовского областного УБОПа Богдан Шкарада предложил на пресс-конференции иную интерпретацию событий. Шкарада настаивает на том, что его подчиненный Виталий Сорокин был трезв. У милиции на этот случай имеется заключение медицинской экспертизы. А к применению оружия убоповец, возвращавшийся со смены домой, прибегнул потому, что со стороны водителя и кондуктора исходила угроза для его жизни. Шофер, со слов Богдана Михайловича, набросился на стража порядка с резиновой дубинкой.

Прокуратура Франковского района г. Львова возбудила уголовное дело.
Милиция уверена, что ее работники имеют право на бесплатный проезд в общественном транспорте, независимо от того, находится ли работник при исполнении служебных обязанностей или нет. Беда только в том, что, как проинформировал корреспондента «ЗН» один из функционеров Львовского городского управления милиции, бюджетно эти социальные гарантии не закреплены: для МВД деньги на погашение задолженностей по коммунальным услугам и транспорту не выделены.

(«Зеркало недели», №13, 5-11 апреля 2003 г.)

***
Прапорщик міліції Віталій С., повертаючись зі служби додому, зайшов до автобуса 55-го маршруту. Коли кондуктор наказав оплатити проїзд, той пояснив, що він — працівник міліції і, згідно з Законом України «Про міліцію», має право на безкоштовний проїзд. На вимогу кондуктора він пред’явив своє службове посвідчення. Останній почав виривати документ з рук міліціонера, запевняючи, що він недійсний. На допомогу кондуктору поквапився його батько — водій автобуса, який на очах у пасажирів почав палицею бити прапорщика, намагаючись при цьому викинути його з салону. Віталія били і закликали інших. Він із метою самооборони вихопив спецзасіб «Форт 12Р» і двічі вистрелив з нього у нападників, після чого втратив свідомість від побоїв.

(Іменем закону», МВС, м. Київ, №14, 4.04-10.04.2003)

***
Навряд чи істину вдасться встановити швидко. Адже свідки, а такі є, будуть на боці потерпілих водія та кондуктора. Хоча б з огляду на те, що ставлення пасажирів до тих, хто користується якимись пільгами за проїзд, не вельми доброзичливе. Як зазначив журналіст «Львівської газети» Микола Савельєв, у міліціонера спрацював рефлекс спротиву, вироблений на службі, мовляв, як це так, випроваджувати правоохоронця за двері. Натомість водій маршрутки, який важкою працею заробляє собі на хліб, просто так не стане виштовхувати чи бити пасажира.

(«Україна молода», №59, 1 квітня 2003 р.)

***
Стрілянина у львівській маршрутці стала приводом до порушення прокуратурою Франківського району Львова кримінальної справи за статтею 122 ч.1 КК України (завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Оскільки обидві сторони є потерпілими, справу порушено за фактом інциденту (а не проти котроїсь зі сторін конкретно).
Стаж старшого прапорщика Віталія Сорокіна в УБОЗі — майже 9 років, а в міліції він з 1991 року.

(«Україна молода», №60, 2 квітня 2003 р.)

***
В Запорожский центр экстремальной хирургии в тяжелейшем состоянии (черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, ушиб грудной клетки, контузия левого легкого, перелом костей таза) была доставлена 32-летняя Наталья Борисова, получившая травмы при падении в лестничный пролет с 4-го этажа УБОП УМВДУ в Запорожской области. В УБОП пострадавшая попала после того, как была задержана по ст. 263 Административного кодекса Украины (хранение наркотиков без цели сбыта). Существуют две неофициальные версии происшествия Первая: женщина споткнулась на высоких каблуках и упала в пролет. Вторая: она оттолкнула конвой и сама бросилась вниз. Прокуратурой возбуждено уголовное дело по факту превышения служебных полномочий сотрудниками УБОП.

(«Факты», №71, 17 апреля 2003 г.)

***
Минулої неділі народний депутат Євген Жовтяк їхав по Києву у власному авто з рівненськими номерами. Позаду нього на великій швидкості наближався інший автомобіль та сигналив фарами, вимагаючи, аби його пропустили вперед. Депутат зупинився на червоне світло світлофора, чим змусив пригальмувати водія іншої машини. Троє істот вискочили з автомобіля-переслідувача та з погрозами і брутальною лайкою почали виламувати двері, викрикуючи: «Я тебя научу, лоха ровенского, как ездить по Киеву». При появі міліцейського патруля «вчитель» їзди по Києву вихопив з кишені посвідчення майора МВС та заходився командувати патрулем. Євген Жовтяк, у свою чергу, вийняв посвідчення народного депутата. За його словами, капітан міліції, який керував патрулем, власноруч витяг з-за керма того чоловіка (ним, до речі, виявився майор київського обласного управління міліції Стародубцев) і доставив його у відділення міліції. Там зробили експертизу на наявність алкоголю в крові і підтвердили, що майор був п’яний. Справу про погрози і напад на автомобіль народного депутата взяло до свого провадження Солом’янське відділення міліції. А з обласного відділення міліції уже дзвонило тамтешнє начальство і вибачалося за дії майора. Жовтяк дізнався про те, що любитель «крутих» розборок на дорозі в міліції більше не працює.

«Цей епізод засвідчив те, що може дозволити собі міліція у випадку, коли йдеться про звичайного громадянина. Я так просто цю справу не залишу», — сказав Є. Жовтяк.

(«Україна молода», №77, 25 квітня 2003 р.)

***
З доповіді Уповноваженого ВР з прав людини:
«Так, наприклад, у даний час Садгірським місцевим судом міста Чернівці розглядається кримінальна справа стосовно трьох оперуповноважених карного розшуку міськвідділу міліції, які 14 травня минулого року безпідставно затримали 22-річного Олександра Кирилюка, вимагаючи у нього зізнання у викраденні нібито комп’ютера. Через 7 годин прямо з міліції його було доставлено у міську лікарню з травмами голови, кінцівок та розривом прямої кишки. Тепер цей юнак став інвалідом на все життя...».

(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)

***
Напередодні Великодня до редакції звернувся Валерій Михайлович Даманський, водій, який проживає в передмісті Кременчука, у с. Садки.
Лист В. Даманського до обласного прокурора М. Гаврилюка, а також Акт судово-медичного дослідження його стану за №1821 подано з незначними скороченнями.

З пояснень Валерія Даманського:
«23 ноября, находясь на рабочем месте — возле магазина «Виктория» по улице Чапаева, около 11 часов я был приглашен для беседы представившимся зам. начальника районной милиции по поводу найденной мной барсетки. Нашел я ее 16 ноября в с. Садки, в районе маслобойни. Все, что было мною рассказано, на веру не приняли, и я был отведен на первый этаж к майору (в очках, при встрече узнаю). У него в кабинете я был минут 10, а потом меня отвели в соседний кабинет. Там были люди в гражданской одежде, они стали обвинять меня в преступлении, которое я не совершал. Я пытался объяснить, что являюсь инвалидом 3-й группы, что я еле хожу. Но мне сказали, что в этом районе 19 нераскрытых преступлений и одно убийство, и что все это повесят на меня... После этого на меня надели наручники, закрепили их за спиной стула, перед глазами водили проводами, называя их «детектором лжи». Мол, под действием этих проводов должен был сознаться во всем, что мне скажут. Когда надевали наручники, снимали часы, я запомнил время: было около 12.00. В кабинете было человек 6-7. Два в форме — майор и лейтенант, остальные в штатском. В лицо я их всех запомнил. Дальше меня пытали при помощи электричества, при этом ввели в глаза какую-то жидкость, которая вызывала жжение и слезотечение. Жидкость вливал майор, нанося при этом мне удары по голове. После каждого вопроса я получал удар током и руками по голове, грудной клетке. Все это продолжалось до 16.00. После этого меня снова завели в кабинет к майору, где на мои возмущения он сказал: ребята немного перестарались. После этого меня отвели в другой кабинет, где сидела женщина, которая представилась следователем милиции. Она предложила мне подписать протокол о моем задержании в с. Садки. Мол, якобы я был задержан за то, что выражался нецензурной бранью. Мне было сказано: если я откажусь подписать, пытки будут продолжены. Я вынужден был подписать. После этого меня отвели к дежурному. Он отправил меня в камеру 1,5 на 1,5 м, где находился еще один задержанный. В камере меня держали с 16.00 23 ноября до 16.00 25 ноября. Утром 24 ноября я был вызван к зам. начальнику милиции. Я попросил вызвать «скорую», так как после пыток глазами я не видел, на что получил ответ: «Все заживет, а если будет хуже, дежурный вызовет врача». На последующие мои просьбы к дежурному тот отвечал: «Терпи, и все пройдет». 25 ноября меня снова привели в тот кабинет, где пытали, сказав, что скоро поведут меня на суд, но при этом требовали, чтобы я сказал на суде, что травмы получил на улице... К тому времени следы побоев на лице не сошли. Кроме того, глаз, куда они вливали жидкость, затек полностью. Я отказался врать. После этого меня отправили в кабинет начальника милиции, который, увидев меня, направил в центральную районную больницу к окулисту. Врач, осмотрев меня, оказав первую помощь, распорядился отправить меня в первую горбольницу на лечение. Но меня снова привезли в милицию, где упорно настаивали не говорить в суде, где я получил травмы. Я категорически отказался. Потом в кабинет зашел человек в штатском, представился начальником уголовного розыска и заявил, что если я напишу жалобу на его подчиненных, то они меня или сами убьют, или прикажут это сделать знакомым уголовникам. После этих угроз привели к дежурному, вернули документы и предложили заплатить штраф. Платить я тоже отказался. После этого меня снова завели в кабинет, где пытали, и под угрозой, что сейчас сделают со мной то же самое, вынудили подписать заявление, что к работникам милиции я претензий не имею. После этого мня отпустили. Сейчас я нахожусь на лечении. Прошу разобраться и наказать виновных».

Листа датовано 2 грудня 2002 року. Але досі відповіді потерпілий не отримав. У прокуратурі району йому кажуть, що справа знаходиться на дослідуванні у слідчого С. Левицького. Міліція (Кохнівська) між тим не припиняє спроби вирішити справу з Даманським «полюбовно», як вони висловлюються. Мол, дамо 100 баксів, лише мовчи... А Даманський мовчати не хоче...

Є акт судово-медичного дослідження, яким підтверджено:
«У гр. Даманского В.М. обнаружены телесные повреждения в виде травматического кератоирита правого глаза, сотрясения головного мозга, кровоподтеков в области ушных раковин, груди, ссадин в паховых областях, которые образовались от действия тупых предметов...».

(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)

Покарання працівників органів МВС

08.04.2004

Декілька повідомлень

   

Прес-секретар Херсонської обласної прокуратури Федір Самойленко розповів, що тортури в нашому краї мають місце: у минулому році від затриманих і ув’язнених надійшло 30 скарг, усі вони перевірені. За результатами перевірок було внесено три прокурорських протести, зроблено 15 приписів, 6 працівників притягнуто до адміністративної відповідальності, а ще 5-х працівників звільнено.

(“Вгору”, №15, 10 квітня 2003 р.)


***

12 тисяч (!) громадян шукали захисту в омбудсмена через застосування до них тортур з боку правоохоронців. Як каже Карпачова, це робиться “заради підвищення відсотка розкриття злочинів”, й у зв’язку з цим були притягнуті до відповідальності близько 400 осіб, за “схильність до насильства” було звільнено з роботи понад тисячу міліціонерів.

(“Україна молода”, №73, 19 квітня 2003 р.)


***

За повідомленням Інформагентства “Обозреватель”, “Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева высказала обеспокоенность “грязным нарушением неотъемлемых прав человека на жизнь” со стороны работников правоохранительных органов. По ее словам, на протяжении 4 лет 400 работников милиции, 158 из которых были осуждены, привлекались именно по этому виду преступления. В прошлом году за применение насилия во время исполнения служебных обязанностей было уволено из правоохранительных органов более 1 тысячи милиционеров. В 52% случаев избиение задержанных проводят оперуполномоченные”.

(“Інформаційний бюлетень”, №17, 30 квітня 2003 р.)

Кримінально-виконавча система: деякі загальні проблеми

08.04.2004

Декілька повідомлень

   

Європейський Комітет з запобігання катуванням та жорстокому поводженню закликав владу України забезпечити ув’язнених предметами особистої гігієни, надати можливість вмиватися та приймати теплий душ, забезпечити осіб, які перебувають в ізоляторі тимчасового утримання, літературою, переглянути норми та практику щодо контактів затриманих із зовнішнім світом.

Подібні зауваження Комітет робить нашому Урядові вже четвертий рік, але раніше вони не були доступні для широкої громадськості. У 2002 році Уряд України вперше дав згоду на оприлюднення трьох Доповідей Європейського Комітету та трьох звітів Уряду про вжиті заходи. Але доповіді ніде не були надруковані. Лише завдяки громадським організаціям ця інформація стала доступною широкому загалу. Керівник Донецького «Меморіалу» Олександр Букалов знайшов можливість надрукувати Доповідь Європейського Комітету по запобіганню тортурам окремою брошурою, а Херсонський міський прес-клуб реформ наприкінці березня запросив його на зустріч із місцевими журналістами. До розмови також були запрошені представники управління СБУ, управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області та УМВС України в Херсонській області, але вони прийти на зустріч не змогли. Херсонська обласна прокуратура прислала прес-секретаря Федора Самойленка

(«Вгору», №15, 10 квітня 2003 р.)

***
Сегодня только в Харьковской области содержится 16,7 тысяч отбывающих срок лишения свободы. Более 4 тысяч обвиняемых «сидят за судом» в следственном изоляторе. И еще 12 тысяч отбывают наказание, не связанное с лишением свободы. Требования к минимуму «жилой площади» на одного осужденного — не менее 2-х квадратных метров.

Владимир Бутенко, начальник Харьковского областного управления по вопросам исполнения наказаний:
«Сегодня этот стандарт соблюдается во всех харьковских колониях. К сожалению, несколько хуже пока обстоят дела в СИЗО (его заключенным положено по 2,2 кв. метра) и Куряжской ВТК. Выполнено также (по крайней мере, харьковчанами) требование Совета Европы иметь в каждой области Украины исправительные учреждения всех режимов. За последние годы изменились длительность и периодичность свиданий с осужденными, объем посылок (передач), условия питания. Сейчас ежедневные затраты на питание каждого из «подопечных» в некоторых колониях доходят до 3-х гривен (еще три-четыре года назад они исчислялись копейками)...».

К сожалению, не столь благополучно обстоят дела с медицинским обслуживанием заключенных. Отстает Украина и в подготовке законодательного обеспечения деятельности учреждений по исполнению наказаний. В частности, Верховная Рада все еще готовится принять подготовленный по всем европейским правилам Уголовно-исполнительный кодекс.

(«Время», г. Харьков, №42, 17 апреля 2003 г.)

Кримінально-виконавчий кодекс прийнятий Верховною Радою України в середині травня. – Прим. Ред.

***
Як повідомила під час звіту в парламенті Уповноважений ВР з прав людини Ніна Карпачова, станом на 1 січня 2003 року у виправних трудових установах перебувало близько 150 тисяч засуджених, а в слідчих ізоляторах — понад 43 тисячі громадян.

Тюремні умови у нас «далеко не відповідають європейським стандартам». Переповнення ж ізоляторів пов’язане з не виваженим підходом щодо визначення взяття під варту як запобіжного заходу. Ніна Карпачова наголосила на тому, що в цьому плані від судової реформи змін не відбулося — Україна залишилася світовим лідером щодо застосування арешту як запобіжного заходу (в нас арештовують 37 відсотків осіб, яким висунуто кримінальні звинувачення).

(«Україна молода», №73, 19 квітня 2003 р.)

***
Щорічно через слідчі ізолятори України проходять півмільйона осіб, кожна друга з яких не скоїла суспільно небезпечного злочину.
Михайло Поплавський, фракція БЮТ:
«Сьогодні в тюрмах молоді перебуває більше, ніж служить в армії...»

(«Україна молода», №74, 22 квітня 2003 р.)

***
В Украине в течение 10 лет в местах лишения свободы побывали 800 тысяч человек. Согласно статистическим данным, 30% людей, покинувших тюрьмы и зоны, юридически исчезают. Они не фиксируются никакими государственными органами, то есть превращаются в бомжей. Поскольку ежегодно в стране выходят на свободу от 60 до 80 тысяч зэков, получается, что число бомжей в Украине ежегодно возрастает на 24 тысячи. 0,2% людей, вышедших из мест заключения, сразу же поступают в больницы, чаще всего с туберкулезом и ВИЧ-инфекцией. В прошлом году в Донецкой области лишь 27% освободившихся из мест заключения были обеспечены работой. Частота рецидивов уже в течение первого года после освобождения составляет от 15 до 25%. Кстати, 5% рецидивов — среди тех, кто освободился из зоны досрочно за примерное поведение. 13 тысяч заключенных больны туберкулезом. 45% осужденных находятся в местах лишения свободы повторно.

(«Популярные ведомости», г. Павлоград, №16, 17 апреля 2003 г.)

Армія: самогубства в армії

08.04.2004

Повідомлення українських ЗМІ

   

У Горлівці, на Донеччині, в Калінінській виправній колонії суворого режиму №27, покінчив з життям охоронець. Молодий солдат-контрактник Максим Б. скоїв самогубство, використавши для цього зброю, просто на посту. Незадовго до зміни караулу колеги помітили, що вартового чомусь нема на звичному місці — на вишці. Щоб потрапити на пост, співробітникам колонії довелося виламувати двері, за якими й виявили мертвого охоронця. Самогубець затиснув автомат ногами і вистрелив собі у праву скроню. Перед слідством, яке веде з’ясування причин трагічного випадку, відтепер стоїть низка запитань, на які непросто відшукати відповіді. Покійний не залишив ніякої посмертної записки, і попередньо ніхто з колег по службі не помічав у його поведінці бодай натяків на депресію чи пригніченість, які іноді передують подібним вчинкам. Також навряд чи юнак потерпав від служби, на яку добровільно прийшов за контрактом трохи більше двох місяців тому і проявив себе тут з позитивного боку. Отже, що саме змусило молоду людину вкоротити собі віку, поки залишається загадкою.

(«Україна молода», №69, 15 квітня 2003 р.)

***
Схожий випадок стався у колонії суворого режиму в селищі Стрижавці Вінницької обл. (тієї самої, звідки торік втекли шестеро ув’язнених). Хвилин через десять після заступання на пост застрелився сержант-контрактник відділу охорони — 24-річний Віталій Н. Дві кулі з табельного автомата АК-74, які увійшли в рот, не залишили хлопцеві жодних шансів. Сталося це о пів на дванадцяту ранку на очах кількох засуджених: люди побачили, як після пострілів з вишки зник вартовий. За даними керівництва колонії, Віталій прослужив рік і два місяці, на службі характеризувався позитивно — не мав жодного стягнення, до того ж двічі його заохочували. Стосунки з колегами теж складалися цілком нормально, ні з ким не конфліктував, на особисті проблеми не скаржився. Судово-медична експертиза алкоголю в крові хлопця не виявила. В бушлаті Віталія знайшли коротеньку записку: «По своїй волі. Записка в паспорті». Щоправда, і друга записка, яка лежала удома в документі, причини самогубства не прояснила. Він лише коротко побажав усім щастя і додав: «Вибачте. Все набридло. Пока».

(«Україна молода», №71, 17 квітня 2003 р.)

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2003, №04

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори