пошук  
№01
2004

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Справи з політичним забарвленням

09.04.2004

Юрій Оробець: Рядовим міліціонерам Закарпаття соромно за своїх керівників

   

“Правоохоронці в Мукачеві поводяться просто ганебно,” – наголосив народний депутат України Юрій Оробець, коментуючи заяву начальника центру громадських зв’язків Управління МВС України в Закарпатській області Олександра Макiвчука, що дії співробітників міліції в Мукачеві направлені на забезпечення громадського порядку i виконання Указу Президента Леоніда Кучми “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян і нормалізації життєдіяльності міста Мукачева Закарпатської області”.

“Обласне керівництво міліції – пани Василь Варцаба та Віктор Русин – поводяться як кримінальні злочинці. Саме вони 27 грудня дали команду не пускати депутатів до будівлі міської ради Мукачева, виставили кордон. Так само вони діяли і 9 січня цього року – не дозволили брати участь у засідання сесії міської ради тим депутатам, які є в опозиції до призначеного виконуючим обов’язки мера Мукачева, натомість пропускали тих, хто згоден прислуговуватися чинній владі та СДПУ(о). Не пустили на засідання і народних депутатів України, зокрема Віктора Балогу та Івана Іванчо, а це – кричуще порушення законодавства”, – відзначив Оробець.

“Закарпатська міліція намагається будь-що виправдати свої ганебні дії. Я особисто бачив, як 31 грудня, перед Новим роком десятки міліціонерів із собаками без будь-яких санкцій прокурора проникли на приватне підприємство “Барва”, хапали людей, не питаючи імен садили в автобус, хоча для подібних дій у них не було жодних підстав.

Ці факти свідчать, що міліцією Закарпаття керують звичайні кримінальні злочинці, і прийде час, коли їм доведеться відповідати перед законом. Я особисто звинувачую закарпатську міліцію в тому, що вона керувала кримінальними елементами під час мітингу в Мукачеві на підтримку Василя Петьовки. Бритоголовим наказали провокувати бійки у колоні мітингуючих, і лише моє особисте втручання дозволило уникнути побоїща. Влада централізовано звозить цих кримінальних елементів на час масових зібрань у місто, використовуючи бандитів як ударну силу”, – повідомив парламентарій.

“Я зустрічався з рядовими міліціонерами, багато спілкувався з правоохоронцями, і вони неодноразово заявляли, що їм соромно за своїх керівників і за те, що їм доводиться виконувати такі вказівки”, – заявив народний депутат України (Прес-служба “Нашої України”).

(Старий Замок, № 1-2, 15 - 21 січня 2004 р.)

Установи МВС: деякі загальні проблеми

09.04.2004

Валерий Полюшко, собкор «Ведомостей» (из Запорожья). Принципиальность прокурора

   

Прокуратура возбудила уголовные дела против двух офицеров Коммунарского РОВД Запорожья за сокрытие преступлений от учета. Оба уже уволены из милиции. Как сообщил прокурор коммунарского района Вячеслав Трунов, поводом для проверки райотдела милиции послужило обращение в прокуратуру жительницы областного центра. В конце прошлого года ее ограбили на улице. Но в милиции заявление потерпевшей категорически отказались принять и зарегистрировать. В ходе проверки вскрылись и другие факты, когда стражи порядка отказывались принимать от граждан заявления о преступлениях.

(«Киевские ведомости», №18, 29 января 2004 г.)

Установи МВС: деякі загальні проблеми

09.04.2004

Форум Центру громадських зв’язків МВС України

   

«від: 18.12.03 15:31:01»

Добрий день!

Запитання до керівництва МВС:

Як протистояти незаконним діям Ваших працівників?

Вже майже рік тягнеться історія з побиттям мого(тоді ще неповнолітнього сина) працівниками міліції, є свідки, є результати експертизи. На мої скарги не відповідає ні міліція ні прокуратура...
А мені особисто "ватажок" цієї зграї cказав так: -Можеш скаржитися куди хочеш, а я твого сина посадю або приб’ю і фірму твою закрию...

«Відповідь від: 12.01.04 09:52:19»

На ваше запитання повідомляємо:
Заявнику слід звернутися до органів прокуратури у порядку ст. 95 КПК України із заявою про вчинення злочину.
За наслідками перевірки цієї заяви прокурор відповідно до ст. 97 КПК України у строк не більше десяти днів повинен прийняти одне з таких рішень:

1. порушити кримінальну справу;

2. відмовити в порушенні кримінальної справи;

3. відправити заяву за належністю.

При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 КПК України, прокурор (слідчий або орган дізнання, якщо заяву направлено їм) зобов’язаний винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий або орган дізнання своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб.

Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а (якщо) таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.

Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 Кримінально-процесуального кодексу України.

З повагою Управління правового забезпечення
Головного штабу МВС України

19.01.04 22:27:22

Дякую управлінню правового забезпечення Головного Штабу МВС України за відповідь-пораду, але я вже звертався і в Генеральну прокуратуру, і у відділ внутрішньої безпеки, але ні слуху ні духу.
А погрози в мою адресу продовжуються, мабуть доведеться захищати сім’ю та себе самому.

Установи МВС: деякі загальні проблеми

09.04.2004

Наказ Державного Казначейства України №11 від 23.01.2004 р.

   

ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ

Н А К А З
23.01.2004 N 11

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
9 лютого 2004 р.
за N 174/8773

Про затвердження
Порядку виконання
Державним казначейством України рішень суду
щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури, а також судів

На виконання частини четвертої статті 47 Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" (N 1344-IV [1344-15] та відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95 N 590 [590-95-п],

Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів (додається).

2. Начальникові Управління організації діловодства та контролю виконавської дисципліни Ливун С.В. забезпечити доведення наказу до відома управлінь Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у триденний термін після його затвердження.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Голови Пашину Н.П. та заступника Голови Чечуліну О.О.

Голова  П.Г.Петрашко

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Державного
казначейства України
23.01.2004 N 11

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
9 лютого 2004 р.
за N 174/8773

 

ПОРЯДОК
виконання Державним казначейством України
рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої
громадянинові незаконними діями органів дізнання,
досудового слідства, прокуратури, а також судів

1. Загальні положення

1.1. Цей Порядок розроблено на виконання частини четвертої статті 47 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" [1344-15] та відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95 N 590 [590-95-п].

1.2. Виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за приписами Державної виконавчої служби України за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

1.3. У разі потреби в таких видатках понад обсяг бюджетних призначень в установленому порядку подаються відповідні пропозиції щодо виділення коштів відповідно до абзацу сьомого статті 47 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15).

2. Порядок проведення безспірного списання коштів

2.1. Після отримання розпису державного бюджету на поточний рік Управління видатків державного бюджету Державного казначейства України формує пропозиції щодо виділення асигнувань загального фонду державного бюджету на суму в межах річного розпису бюджетних асигнувань за КПКВ 3511250 "Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду" та спрямовує їх у встановленому порядку на відкритий рахунок.

2.2. Асигнування для проведення зазначених видатків відкриваються на початку місяця відповідно до затверджених пропозицій у загальновстановленому порядку за КПКВ 3511250 "Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду" на всю суму затверджених пропозицій.

2.3. Списання коштів проводиться у безспірному порядку з рахунку, який відкривається в Управлінні обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів Державного казначейства України на ім’я Державного казначейства України за балансовим рахунком 3525 "Рахунки для обліку операцій за загальнодержавними видатками за коштами загального фонду державного бюджету".

2.4. За умови недостатності коштів на рахунку для виконання припису Державної виконавчої служби Управління обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів Державного казначейства України здійснює облік цих документів на рахунках позабалансового обліку документів, неоплачених у строк, а також готує лист Департаменту по бюджету Міністерства фінансів України з обгрунтованими пропозиціями щодо збільшення бюджетних асигнувань на поточний або наступний місяць. За умови внесення Міністерством фінансів України змін до помісячного розпису Управління видатків Державного казначейства України включає суму, на яку були збільшені помісячні асигнування, до проекту пропозицій на найближчий тиждень.

2.5. Виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється у разі надходження до Державного казначейства постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, виконавчого документа та оформленої належним чином у двох примірниках платіжної вимоги . Реквізит "Призначення платежу" платіжної вимоги має містити інформацію про назву, дату виконавчого документа, статтю закону про Державний бюджет України, якою передбачено проведення загальнодержавних видатків Державного бюджету України. Якщо платіжна вимога оформлена з порушенням вимог до заповнення реквізитів розрахункових документів, установлених Національним банком України, Державне казначейство України повертає органу державної виконавчої служби платіжну вимогу та виконавчий документ без виконання. Підстави для повернення зазначаються на зворотному боці розрахункового документа.

 

2.6. Безспірне списання коштів проводиться Управлінням обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів Державного казначейства України на підставі постанови державного виконавця, платіжної вимоги та виконавчого документа. Постанова державного виконавця, один примірник платіжної вимоги, копія виконавчого документа залишаються на зберіганні у Державному казначействі України. інший примірник платіжної вимоги та виконавчий документ з відміткою про виконання повертаються органу державної виконавчої служби.

2.7. Оплата платіжної вимоги оформляється платіжним дорученням, яке засвідчується підписом відповідального виконавця та відбитком штампа казначея. Дата складання платіжного доручення має відповідати даті списання коштів. У реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення орган Державного казначейства зазначає номер і дату платіжної вимоги, яка сплачується, та зазначає текст, що наведений у реквізиті "Призначення платежу" цієї платіжної вимоги. Для підтвердження оплати відповідальний виконавець окреслює в платіжній вимозі реквізит "Сума" та на звороті поданих до органу Державного казначейства її примірників, а також на виконавчому документі зазначає дату, суму платежу, засвідчуючи це своїм підписом.

2.8. Відшкодована сума обліковується Державним казначейством України наростаючим підсумком та відображається у звітності про виконання державного бюджету як видатки державного бюджету за КПКВ 3511250 "Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду".

2.9. У разі, якщо бюджетні призначення за відповідною бюджетною програмою вичерпуються до завершення бюджетного періоду, Державне казначейство України повертає надіслані органами державної виконавчої служби документи з відміткою про відсутність коштів бюджету за бюджетною програмою.

2.10. Облік операцій щодо виконання судових рішень здійснюється у загальновстановленому порядку.

Начальник Юридичного управління  О.Л.Зіневич

Опис фактів знущань в органах МВС

08.04.2004

Валерий Жаровный. Папа, защити меня... от милиции

   

В прошлом номере газеты «Новый ракурс» был опубликован материал «Мама, защити меня... от милиции». В нем глава Луганского областного отделения Комитета избирателей Украины Алексей Светиков рассказывал, как их организация встала на защиту прав подростков, которых незаконно задержали в Северодонецке сотрудники милиции. Тот случай произошел в октябре прошлого года. Еще не высохла типографская краска, как на редакционный стол легли новые документы о подобном же, но уже в другом регионе области.

В конце декабря в одном из районных центров на Луганщине вдруг (вдруг ли?) разразилась настоящая «Ментель», застудившая души детей лютым морозом милицейского произвола, неоправданного насилия и циничного глумления. Сейчас «зимники» в милицейских бушлатах метут пургу в оправдание своих незаконных действий при ледяном созерцании вышестоящих Дедов Морозов, которые, как видно из ниже приведенного, никак не выйдут из новогоднего бала самоуспокоения и бесснежной идиллии в душах своих подчиненных.

Два луганчанина, специально не будем называть их фамилии, отцы сыновей-подростков, еще две недели назад считали, что живут, учатся, работают и платят налоги в свободной и демократической стране, где уважаются Конституция, человеческие права, как взрослых, так и детей. Родители полагали, что их дети, которые учатся в 8-м классе одной из престижных школ областного центра, владеют несколькими иностранными языками, никогда не проявляли ни в школе, ни на улице недостойного и противоправного поведения. Но вдруг в глазах сотрудников одного из отделов милиции они предстали отъявленными и злостными нарушителями общественного порядка, которые якобы дали повод для возбуждения сразу трех уголовных дел. И это в отношении тринадцатилетнего Бориса (имена изменены – ред.) и четырнадцатилетнего Антона. Далее передаем личную оценку событий со слов родителей.

В школьные каникулы их сыновья с 27 декабря 2003 года находились на отдыхе у родной бабушки Антона в поселке городского типа. 28 декабря примерно в 13-14 часов на центральной улице поселка на Антона беспричинно набросился неизвестный человек в форме сотрудника милиции. Сбив с ног мальчишку, повалил его на землю и стал выкручивать руки. Борис начал звать людей на помощь и просил вызвать милицию. У Антона в руках был предмет, которым подстригают ногти, открывают бутылки и консервные банки. Мужчина, пытаясь силой вырвать предмет из рук мальчика, сильно его поранил. Рана обильно кровоточила. Неизвестный объяснил прохожим и очевидцам применение насилия тем, что является сотрудником милиции и проводит задержание хулиганов, которые якобы причастны к повреждению оконных стекол местной школы. Приехавший дежурный наряд милиции силой затолкал мальчишек в патрульную машину и доставил в райотдел милиции. Там сотрудники милиции, вопреки установленному порядку об обязательной регистрации доставленных и задержанных лиц, не сделали в журнале никаких отметок о задержании детей. Требования принудительно доставленных сообщить их родителям или бабушке об их задержании были проигнорированы.

Один из их сыновей, имея при себе мобильный телефон, воспользовался минутным отсутствием в дежурке сотрудников милиции и успел сообщить родителям о факте их избиения, необоснованного задержания и пребывания в райотделе милиции.

В ходе последующих бесед милиционеры от ребят требовали признаться в совершении хулиганских действий и сопротивлении работнику милиции при их задержании. Несмотря на то, что у Антона кровоточила рука, сотрудники милиции не оказали ему медицинской помощи и не вызвали «скорую» или врача. Затем увели его в дальнюю комнату якобы на допрос.

Бориса с синяком под глазом, полученным от удара милиционера, поместили в «обезьянник» – то есть к взрослым правонарушителям. Вскоре одного из тех, кто находился в «обезъяннике», подозвал сотрудник милиции к себе и что-то сказал ему шепотом на ухо. Тот, кто минутой ранее подставлял ухо милиционеру, подошел к Борису и сказал: «Говорят, ты богатенький Буратино, но сейчас ты станешь богатенькой Мальвиной».

Чем бы закончилось глумление над малолетним, можно представить, если бы в этот момент – 16.00 – в здание РОВД не вошел отец Бориса.

На входе, в дежурке, никого из работников милиции не оказалось, и приехавший из Луганска беспрепятственно прошел во внутренние помещения здания милиции.

Перед взором отца открылась следующая картина. Посреди большого кабинета был накрыт стол, заставленный бутылками со спиртным и закуской. А за столом под густым табачным дымом восседали сотрудники милиции в форме в обнимку с пьяными женщинами – видимо, отмечались наступающие праздники.

На вопрос вошедшего, где мой сын, из уст застольников понеслась брань и угрозы расправы. Была даже попытка выдворить нежелательного гостя.

В этот момент Борис, услышав родной голос, крикнул, что он здесь - в первой комнате от входа, за сеткой. Застигнутые врасплох милиционеры, опасаясь изобличения в массовой пьянке, устроенной в здании РОВД, беспрепятственно выпустили Бориса из комнаты доставленных. Другие задержанные, сочувствуя детям, показали направление, в котором ранее увели Антона.

Следуя по коридору и открывая двери всех комнат, отец Бориса в самом дальнем кабинете увидел следующее. За столом с пистолетом, извлеченным из кобуры, сидел сотрудник милиции, а в противоположном углу в окровавленной одежде и с пораненной рукой стоял Антон. На вопрос вошедшего, что здесь происходит, милиционер, спрятав огнестрельное оружие под стол, ответил, что он проводит допрос задержанного за хулиганство. И в подтверждение предъявил объяснительную, которая была написана рукой... самого милиционера.

В этот момент в здание РОВД уже прибыл отец Антона с друзьями, которые вызвались ему помочь. Вскоре здесь появился мужчина в гражданской одежде. Не предъявляя служебного удостоверения, он представился начальником райотдела. Последний по требованию родителей задержанных детей, имевших следы телесных повреждений, выписал направление на медицинское освидетельствование, пообещав провести служебное расследование случившегося.

В районной больнице дежурный врач-травматолог отказался освидетельствовать детей, сказав, что приезжих больница принимает на освидетельствование только во вторник (а был выходной день).

В здании больницы в приемном отделении Антон увидел и указал родителям того самого неизвестного, который был в форме работника милиции и избивал его на улице. Последний, заметив мальчишек и сопровождавших их мужчин, бросился наутек и скрылся, даже оставив свой милицейский бушлат.

Отцы вместе с детьми возвратились в здание райотдела милиции и убедились, что в журнале происшествий и доставленных лиц отсутствовали какие-либо отметки как о факте задержания сыновей, так и о факте заявленного кем-либо хулиганства, совершенного якобы в школе.

На следующий день уже в Луганске отцы приехали в областное управление милиции и передали жалобу на имя руководства УМВД Украины в Луганской области о неправомерных действиях их подчиненных и грубейших нарушениях прав детей.

При этом они указали, что были нарушены:

- Конституция Украины: применение мер физического и психического воздействия, нанесение телесных повреждений и неоказание медицинской помощи;

- Уголовный кодекс Украины: статья 371 (незаконное задержание, привод или арест), ст. 373 (принуждение давать показания), ст. 365 (превышение власти или служебных полномочий);

- права детей и несовершеннолетних, которых водворили в комнату для задержанных вместе со взрослыми, допрашивали без участия родителей, адвоката и понятых, унижали достоинство, не пуская в туалет, демонстрируя угрозу применения табельного оружия;

- указания министра внутренних дел № 1619, №1690, а также № 1718/АН от 22.03.1999 г. «О профилактических мерах предупреждения фактов превышения власти, избиения граждан в органах и подразделениях внутренних дел».

После избиения, незаконного задержания, допроса детей и их трехчасового пребывания в РОВД мальчики прошли медицинское освидетельствование в травматологическом отделении одной из луганских больниц и областной психиатрической больнице. Полученные во время задержания и пребывания в здании РОВД телесные повреждения зафиксированы документально.

Сейчас дети находятся на лечении в стационаре. Им поставлен диагноз – «депрессия». У них появилась боязнь темноты и мужчин в форме милиции, симптомы нарушения сна, снижение аппетита, а также заторможенная речь и заикание.

Но это еще не конец мытарств, во всяком случае, для родителей.

После передачи письма руководству областной милиции непрерывным потоком пошли телефонные звонки с угрозами расправы в случае отказа забрать заявление. Сообщали, что в райотделе якобы возбуждены три уголовных дела: о нападении их сыновей на школьного сторожа и его избиении; о сопротивлении сотрудникам милиции при задержании и нанесенных оскорблениях им со стороны детей; о физическом противодействии отцов сотрудникам милиции и самоуправстве при вызволении сыновей.

Анонимы предложили торг: закрыть эти уголовные дела в обмен на отказ от преследования сотрудников милиции.

Уже 6 января во внерабочее время сотрудник прокуратуры, личность которого родителями установлена, пытался прорваться в больничную палату якобы для проведения допроса детей. Но от общения с адвокатом потерпевших он отказался.

И вновь слово родителям:

- По месту нашего постоянного жительства несколько дней подряд толкутся, особенно не таясь, от одного до четырех подозрительных типов. В квартирах время от времени блокируется на продолжительное время телефонная связь.

В результате всего этого родители вынуждены самостоятельно предпринимать дополнительные меры, чтобы обезопасить себя и своих близких. Вышеуказанные действия они рассматривают как грубое давление на них со стороны, сравнимое с методами организованной бандитской группы.

Родители потерпевших сообщили, по их мнению, только достоверные факты. О большем сказать им не позволяет закон и этика.

Отцы пострадавших ребят решили обратиться с открытым письмом ко всем родителям, независимо от их социального и служебного положения, с призывом объединить усилия с целью остановить милицейское насилие, глумление и произвол в отношении детей.

Они согласны свидетельствовать, что ныне в Луганской области безнаказанно нарушаются конституционные права детей, грубо и цинично попираются их достоинство и честь.

О распространенности этих противоправных проявлений органов милиции говорят публикации в местных печатных изданиях. В них отражены сообщения, подтверждающие, что работники милиции Луганского региона регулярно, если не сказать систематически, превышают властные и должностные полномочия.

Создается впечатление, что правоохранители совершенно не знают прав несовершеннолетних.

Общественности не известно, в скольких случаях были привлечены к судебной ответственности милиционеры, допустившие нарушения в отношении задержанных и незаконно привлеченных к уголовной ответственности граждан, а также факты избиения, оказания психологического воздействия на подозреваемых и подследственных.

В стране, где власти позволяют нарушителям в милицейском мундире безнаказанно формировать порочную систему круговой поруки и оправдания своих незаконных действий, жить нельзя.

Что можно ответить родителям на вопрос детей, сомневающихся отныне в правомерности обращения к милиции по поводу антиобщественного поведения отдельных граждан: «Папа, ты же с малых лет внушал мне, что при столкновении с преступниками и несправедливостью помощь найду только у милиционера?»

Ссадины и ушибы сойдут, психическую травму при наличии денег на дорогие лекарства можно поправить, но чем излечить отравленную душу ребенка, в которую плюнул «дядя мент»?

От редакции. «Новый ракурс» специально не только не называет фамилии и изменил имена детей и родителей, но даже не указал районный центр, в котором произошел инцидент. Мы предоставляем право сделать это руководству областной милиции после соответствующего служебного расследования.

 Все мы, конечно же, должны знать как своих героев в милицейских погонах, так и тех, кто эти погоны позорит. Дегероизация милиции, похоже, в последнее время постоянно усиливается. И это очень тревожит. Не зря министр внутренних дел Украины Николай Билоконь в недавнем интервью «Фактам» заявил, что самое большое его желание – чтобы люди лучше относились к милиции.

Желает ли этого же руководство Луганской областной милиции?

Ждем ответа

(«Новый ракурс», г. Луганск, №3, 14 января 2003 г.)

 

Открытое письмо

Мы, Андреев Ю.М., отец 13-летнего Богдана, и Подлегаев Г.Н., отец 14-летнего Артема, еще две недели назад считали, что живем в стране, где уважаются Конституция и человеческие права. Наши дети прилежно учатся, никогда не проявляли недостойного и противоправного поведения. И вдруг усилиями сотрудников Славяносербского отдела милиции они предстали отъявленными и злостными нарушителями общественного порядка, которые якобы дали повод для возбуждения трех уголовных дел.

28.12.2003 г. в 14.00 в г. Славяносербск Луганской области наши дети были жестоко избиты сторожем местной школы, а затем сотрудниками Славяносербского РОВД. Непосредственно в РОВД дети были подвергнуты физическим пыткам. Издевательствам. Противоправному психическому давлению.

Из-за полученных значительных телесных повреждений, психической травмы дети в настоящий момент проходят лечение в больнице.

В силу их состояния здоровья и полученных травм доступ к детям ограничен (даже для родственников), потому что мальчики нуждаются в реабилитационном курсе — их психика надломлена из-за физических и психических пыток в правоохранительных органах.

Однако уже 30.12.03 г. работники Славяносербского РОВД предприняли попытку допросить наших детей в больнице — в отсутствие родителей, педагогов и врачей. Лечащий врач отказал милиционерам в разрешении на допрос, более того, выдал справку о категорическом запрете какого-либо общения с правоохранителями.

Несмотря на это, 6.01.04 г. помощник прокурора Славяносербского района Луганской области С.В. Задороженко также пытался проникнуть в больничную палату с целью допросить детей. При этом, естественно, ни родители, ни педагоги не были уведомлены о желании помощника прокурора. Лечащий врач вновь объяснил ретивому правоохранителю, что дети не могут быть допрошены, что мальчиков нужно спасать, а не добивать их надломленную пытками психику.

Но это еще не конец мытарств, во всяком случае для нас, родителей. После передачи письма начальнику областной милиции непрерывным потоком пошли телефонные звонки с угрозами расправы в случае отказа забрать заявление обратно. Нам сообщили, что Славяносербским РОВД против нас возбуждены три уголовных дела: о нападении наших сыновей на школьного сторожа и его избиении; о сопротивлении при задержании и нанесенных оскорблениях сотрудникам милиции со стороны наших детей; о нашем — отцов — физическом противодействии сотрудникам милиции и самоуправстве при освобождении сыновей.

Анонимно был предложен торг — закрыть эти уголовные дела в обмен на отказ от преследования сотрудников милиции Славяносербского РОВД.

По месту нашего постоянного жительства несколько дней подряд дежурят, особенно не таясь, от одной до четырех подозрительных личностей. При этом в наших квартирах блокируется на длительное время линейная и мобильная телефонная связь.

В результате всего этого мы, родители, вынуждены самостоятельно предпринимать дополнительные меры. Чтобы обезопасить себя и своих близких. Вышеуказанные действия мы рассматриваем как грубое давление на нас со стороны, сравнимое с методами организованной бандитской группы.

Подлегаев Г.Н., Андреев Ю.М.

PS. Редакция связалась с директором Луганской СШ №30, где обучаются Артем Подлегаев и Богдан Андреев, Линой Анатольевной Вокаловой.

— Богдан и Артем — нормальные дети, которые никогда не вызывали тревоги у педагогов. Родители мальчиков также принимали активное участие в воспитании своих сыновей… Никаких плохих наклонностей за этими детьми не наблюдалось. Мы более чем уверены. Что ни Богдан, ни Артем не могли совершить какое-либо противоправное действие…

(«XXI век», г. Луганск, №2, 14 января 2004 г.)

***

В настоящий момент дети проходят курс лечения в неврологическом отделении ЛГК МДБ №4 Луганска. У обоих мальчиков закрытая черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, ушиб мягких тканей в области скуловой дуги справа, у Богдана — ушиб мягкой ткани в области средней трети правой голени, у Артема — ссадины правой кисти, резаные раны 1, 4 и 5 пальцев правой кисти, ушиб, кровоподтек верхней трети правого бедра. Состояние мальчиков осложнено острой реакцией на стресс, депрессией, тревожным сном, боязнью темноты, мужчин.

После избиения, незаконного задержания, допроса детей и их трехчасового пребывания в РОВД мальчики прошли медицинское освидетельствование в травматологическом отделении 9-й ГБ Луганска и областной психиатрической больнице №1. Полученные во время задержания и пребывания в РОВД телесные повреждения зафиксированы документально.

(«XXI век», г. Луганск, №2, 14 января 2004 г.)

Опис фактів знущань в органах МВС

09.04.2004

«Міліція так довго «шукала» моїх односельців, що вони встигли поховатися. А мені сказали, що це я сам бився головою об землю і завдав собі важкі тілесні ушкодження»

   

Ця історія тягнеться з 1999 року. Але Василь Слободянюк до 2003 року вірив у справедливість правоохоронців. І лише коли побачив, що його справа «заглохла», дізнався, що слідчим, які займалися його справою, оголошено сувору догану, а пізніше вони взагалі пішли з правоохоронних органів — лише тоді прийшов у редакцію:

— У жовтні 1999 року я повертався додому. Того дня отримав зарплату, купив дещо додому, залишалося ще 360 гривень. Неподалік дому мене покликали троє і почали бити. Я знаю цих хлопців — ми живемо в одному селі. Коли я втратив свідомість, вони мене заволокли до дитячого садка і почали приводити до тями, питаючи: «Васьок, ти живий?» — і забрали в мене усі гроші. Після цього знову побили.

Я пролежав без свідомості близько 3 годин. А коли прийшов до тями, то побачив, що одяг подертий, грошей і пакета з покупками немає. Ледве дійшов додому, батьки викликали «швидку». Але вона не приїхала. Наступного ранку сусідка своєю машиною відвозила мене до лікарні. У нейрохірургічному відділенні я пролежав місяць.

З Вінницького райвідділу прийшов слідчий, якому я назвав прізвища хлопців, які мене побили. Зробили судмедекспертизу — мої пошкодження кваліфікували як важкі.

Коли я вийшов з лікарні, то разом з одним з нападників був у райвідділі, знову давав пояснення. Після цього він мені сказав, мовляв, забери заяву, дам 100 доларів, а не забереш — дам 100 доларів адвокату та слідчому і мене не будуть зачіпати.

Так воно і сталося. Почалася тяганина. Лише через три місяці справу передали у слідчий відділ. А потім мені почали приходити повідомлення, що мене побили невідомі, що мої пошкодження — легкі, що матеріали справи десь загубилися. Мовляв, усі ті пошкодження виникли внаслідок того, що я сам оступився і вдарився головою об бордюр. І так три рази — підіймався і бився головою об землю. Словом, через півроку справу просто закрили за відсутністю складу злочину.

В мене є підстави стверджувати, що слідчі райвідділу свідомо прикривали злочинців. Я приходжу і питаю, чому не затримуєте хлопців, а мені кажуть, що ми їх шукаємо. Як же ви їх шукаєте, якщо вони вдома сидять! І дійшло вже до того, що ці хлопці просто втекли. І тільки через рік після побиття їх оголосили у розшук. Але ті хлопці — один вже у Мурманську, другий — у Москві, третій чи то у матері в Італії, чи то теж десь у Росії. От і дошукалася наша міліція.

А усі працівники райвідділу, які займалися моєю справою — а це 5 правоохоронців — усі вони звільнилися. Так моя справа стала «глухарем». Я був молодою здоровою людиною, а тепер втратив здоров’я, дев’ять місяців знаходився на лікарняному, продовжую хворіти і витрачаю великі кошти на лікування, потребую сторонньої допомоги.

Мене як людину, як громадянина, було проігноровано. І вийшло, що порушників усі захищали, їхні справи закривали, а мені, потерпілому, доводиться самому себе захищати, оббивати пороги інстанцій і доводити, що мене дійсно побили. В мене ніколи не було досвіду такого спілкування з правоохоронною «машиною», і лише зараз я зрозумів, що, мабуть, у злочинців більше прав, ніж у потерпілих. Кому потрібен такий захист у дужках? Це ж загравання зі злочинцями і напускання туману в очі потерпілому. Правоохоронці — люди, які давали присягу, що будуть боротися зі злочинністю, захищати громадян від протиправних посягань на життя, майно, здоров’я. То для кого написана ця присяга? (Ірина СУШИНСЬКА)

(“33-й канал, м. Вінниця, №4, 21 січня 2004 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

09.04.2004

Анатолій Сторожук: “Міліціянти катують мене, як собаку”

   

20 грудня минулого року, на День міліції, у селі Федорівка Карлівського району, що на Полтавщині, бандити розстріляли п’ятьох беззахисних жертв – сім’ю Чинахових. Живою залишилась лише 16-літня донька Наталка, яка, повернувшись із дискотеки, знайшла бездиханні тіла дідуся з бабусею, мами, тата і 13-річного братика. Про це жахливе вбивство вже повідомляли ЗМІ. Вбивство ще не розкрито, як не розкрито по Карлівському району, принаймні, ще з десяток убивств.

Не мав би неприємностей, якби нікуди не писав

31 грудня правоохоронці затримали жителя села Бабайкове Карлівського району Анатолія Сторожка у власному помешканні. У жовтні 2002 року А. Сторожуку правоохоронці вже інкримінували подвійне вбивство Героя Соціалістичної Праці Андрія Фисуна та його дружини. Лише втручання журналістів зберегло, за словами жертви міліцейського терору, йому життя, бо міліціонери піддали Анатолія нелюдським тортурам. Екс-про­ку­рор Кар­лів­сь­ко­го рай­о­ну Ми­хай­ло Чо­лан добре знав, що А. Сто­ро­жук не вби­вав А. Фи­су­на. “Діда Сторожук не вбивав, його вбили інші”, - зізнався журналістові у присутності свідків М. Чолан. "Тоді для чо­го ви на­ма­га­ли­ся "по­ві­си­ти" спра­ву на без­вин­ну лю­ди­ну?" - спи­тав я у М. Чо­ла­на, здивований його відвертістю. -  "Якби нікуди не писав, то кому він був би потрібним?" 

Майже те ж саме, але іншими словами, нам з журналісткою Людмилою Кучеренко сказав восени 2002 начальник відділення карного розшуку Полтавського УМВС Микола Михайлик: „Ми знаємо, що головна зброя Сторожука – його друкарська машинка”. 

Що ж тепер правоохоронці інкримінують А. Сторожуку? Офіційно – незаконне зберігання зброї, ухилення від слідства та перешкоджання слідству. Неофіційно – вбивство Фисунів, Чинахових, двох “бомжів” тощо.

У 2002 році А. Сторожук у суді відмовився від вибитої у нього полтавськими міліціонерами явки з повинною щодо вбивства родини Фисунів. Коли “вибиті” докази почали давати “тріщини”, то, ймовірно, для того, щоб арештанта (найкращу кандидатуру на роль убивці) не випускати на волю, міліція порушила стосовно А. Сторожука кримінальну справу, передбачену ст. 263 ч.1 КК України, - незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухової речовини.

Під час обшуку оперативники двічі сантиметр за сантиметром “перевернули” хату покійної бабусі Анатолія, що багато років стоїть пусткою, з десяток разів заглядали під стареньку, радянських часів, радіолу, в інші кутки і закутки. Не знайшли нічого, що підпадало б під кримінал. І лише після того, як у справі Героя міліція і прокуратура не змогли довести причетність Сторожука до вбивства, у помешканні покійниці під тією ж радіолою міліціонери чомусь знаходять саморобний пістолет. Через це й закрадаються сумніви щодо законності професійної діяльності правоохоронців. Утім, багатьом українським громадянам відомі грубі оперативні методи української міліції – фальсифікація факту адмінправопорушення. У більшості випадків суд “об’єктивно” підходить до розгляду матеріалів адмінсправи, що дає можливість міліціонерам 10-15 діб „працювати” над “явкою з повинною”. Більшість людей міліцейських тортур не витримує і беруть на себе все, що “люб’язно” запропонують наші захисники в погонах.

Якось від правоохоронців з досвідом чув, що у скоєнні злочину не зізнаються у більшості випадків  лише злочинці. Нормальна людина тортур не витримує. Тому цілком логічно, що у нашому випадку в хід пішов запасний варіант (ноу-хау оперативників), так званий “паровозик” - кримінальна справа по незаконному зберіганню Сторожуком вогнепальної зброї. Просто так жертву ніхто не відпускає.

Слід зазначити, що незважаючи на масований тиск міліції та прокуратури, у 2002 році Карлівський районний суд об’єктивно підійшов до розгляду подання слідчого Карлівського РВВС старшого лейтенанта міліції Сергія Дробітька про зміну щодо А. Сторожука запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд на взяття під варту. Суд залишив попередній запобіжний захід. І більше року Сторожук фактично міліції не був потрібен. 

Правозахисником в Україні бути небезпечно

Після страшних подій 2002 року мати Анатолія, Любов Сторожук, як могла, берегла сина. Намагалася заліковувати йому фізичні й психічні рани, які йому нанесли нелюди - колишні колеги. Щоночі у підсвідомості Анатолія знову і знову проносилися страхітливі картини катувань, які він пережив. Ставало моторошно, пересихало в горлі та щеміло під грудьми, коли він кричав своїм катам уві сні: “Не треба... не треба... я не знаю” і прокидався в холодному поту.

Шість місяців мати відпоювала його травами, козиним жиром, ліками. Після міліцейських знущань в Анатолія хронічно болить голова, у грудях і животі, значно погіршився слух і зір. Лише восени він почав їсти, бо були відбиті всі нутрощі.

Анатолій розповідав (про це писала й преса), що 14 та 24 жовтня 2002 року в Полтавському ізоляторі тимчасового тримання катування супроводжувалися тицянням йому до рук якихось предметів. Оскільки міліціянти поклали його обличчям на підлогу, а руки були сковані наручниками за спиною, то Анатолій не бачив, що саме. Тепер з‘ясувалося, що то був пістолет, за який і хочуть запроторити його за грати. 14 жовтня 2002 року, не витерпівши катувань (душили поліетиленовим пакетом, підвішували за вивернуті руки вниз головою, лупцювали по статевому органу, поглумились, всунувши йому в анус якусь палицю), під диктовку начальника відділення карного розшуку УМВС України в Полтавській області Миколи Михайлика та заступника начальника Полтавського міського відділу карного розшуку УМВС Олександра Ковжоги написав явку з повинною про те, що нібито в ніч з 4 на 5 жовтня 2002 року в с. Лип’янка вбив Героя Соцпраці А.Фисуна та його дружину, хоча насправді їх не вбивав.

Понад рік у Карлівському районі було відносно спокійно, а далі знову прийшла біда. Після вбивства сім’ї Чинахових місцеві телеканали екстренно передали повідомлення УМВС, що розшукується особливо небезпечний злочинець Анатолій Сторожук, причетний до ряду резонансних убивств.

Про міліцейське звернення односельчани розповіли матері А. Сторожука. “У мене потемніло в очах, защеміло серце від болю й образи, – розповіла Любов Василівна. – То наркоманом і п’яничкою намагалися зробити Анатолія, то нетрадиційно орієнтованим. А він же запаху цигарки та алкоголю не переносить. Усе життя був спортсменом, на змаганнях отримував нагороди, а на службі – почесні грамоти аж від заступника міністра внутрішніх справ СРСР. Коли побачив, що голови сільгосппідприємств грабують майнові і земельні паї, став допомагати селянам. А з прокуратури чи міліції на їхні звернення відповідь одна – підстав для порушення кримінальної справи немає. Уявіть таку ситуацію. Голова КСП на цукровий комбінат відвозить 1000 тонн цукрового буряку, який буцімто він зібрав зі своєї присадибної ділянки в... 0,50 га. Реальний такий урожай? Звичайно, ні. А прокуратура так не вважає...

Любов Сторожук наголошує: “Коли син писав на захист місцевих, то ще якось жити давали, а коли звернувся до Генпрокурора з вимогою по­ру­ши­ти проти Пре­зи­ден­та Украї­ни Л.Куч­ми кри­мі­наль­ну спра­ву за оз­на­ка­ми геноциду проти власного народу, почали цькувати, немов собаку. Біль­ше то­го, мій син став на захист 6-річного Миколки Білявського, якого службовим авто збив, покалічивши, тодішній начальник УМВС України в Полтавській області генерал-майор міліції Микола Паламарчук. Тепер він - заступник міністра МВС України, перший міліціонер Криму, а ДТП “повісив” на свого водія. А справу, як відкрили, так і закрили...

Ось за такі “злочини” насправді переслідують А.Сторожука. Бо хто ж таку “бомбу” триматиме під боком? Тому місцева влада, на догоду центральній зробила з нього злочинця.

Після вбивства сім’ї з Федорівки правоохоронці носили фотографії понівечених трупів - невпізнаних осіб. Показали фото й Л.Сторожук, додавши, що всі односельчани на одній із світлин впізнають її загиблого сина. Який цинізм, які психологічні тортури здумали вони застосувати до жінки, яка знала, що син 7 місяців не виходить з хати, що вона ледве витягла його з того світу.

“Хто вам дав право по телебаченню зробити з мого сина злочинця?” – звернулась жінка до міліціонерів, які демонстративно кілька днів наприкінці грудня ставали машиною напроти її обійстя.

“Це не та міліція зробила заяву по телебаченню, – повідомили їй. – Повірте, до тієї міліції не маємо ніякого відношення. Ми хочемо, щоб усе було мирно. Хай прийде Анатолій. Поспілкуємось і відпустимо”.

“Я не знаю де Анатолій”, – заявила їм мати . – А вашу міліцейську ласку вже не раз я і син на собі відчули. Якби й знала де він, у руки катів сина ніколи б не віддала...”

Скарга на міліціонерів – „доказ” незаконного зберігання зброї

Зранку 31 грудня 2003 року міліціонери вибили вхідні двері й увірвались до хати. Назустріч їм вийшов спокійний Анатолій. Він не залишив штурмовикам можливості всадити при затриманні кулю в себе та стати мертвим серійним убивцею. Тому заручник злочинної системи і ситуації лише попросив міліціонерів дотримуватися закону і добровільно простягнув руки, на які ті миттєво накинули наручники. Під час обшуку вони забрали як речові докази цукерки, які Л.Сторожук придбала в Полтаві, баночку з-під кави, деякі синові речі та півтори тисячі аркушів зі зверненнями до вищих державних посадовців та установи про злочини в Україні. Навіщо? Яке папери мають відношення до інкримінованого Анатолію незаконного зберігання зброї? Так само, як і друкарська машинка та ксерокс, які вилучили в нього ще восени 2002 року і не повернули й до цього часу?

„Коли сина забирали, – пригадує Любов Василівна, – я зомліла, впала на землю біля хвіртки. Міліціонери – хто пройшов біля, хто переступив – сіли в машину і поїхали катувати мого Толька. Більше Анатолія я не бачила. Що з ним і де він — мені ніхто не повідомляв. Лише адвокат Геннадій Журба зміг розшукати сина, але й адвоката до сина не допускали. Сказали, допустять, коли виб’ють зізнання...”

Закон, як дишло...

О 7.30 ранку 4 січня цього року адвоката Геннадія Журбу карлівські міліціонери підняли з теплого ліжка й повідомили, що в Октябрському суді м. Полтави буде розглядатись подання старшого слідчого Карлівського РВВС С.Дробітька про зміну А.Сторожуку запобіжного заходу. Оскільки А.Сторожук заявив про недовіру судді Карлівського районного суду, то справа буде розглядатись в Октябрському суді. Принаймні, адвокат не знайшов у матеріалах справи документу за підписом голови апеляційного суду Полтавської області про зміну підсудності.

Присутність“ у „відкритому” судовому засіданні непроханого журналіста збентежила правоохоронців та прокурора й сплутала всі карти щодо втаємничення від громадськості самого факту суду й фізичного стану правозахисника. На жаль, наші з адвокатом припущення підтвердилися: на обличчі А.Сторожука рясніли сліди побоїв.

Коли суддя пішла до нарадчої кімнати, я несподівано для міліціянтів, по-партизанськи  сфотографував побитого арештанта. Що тут почалось! Правоохоронці грудьми стали „на захист” розцяцькованого синцями Сторожукового обличчя. Найбільше старався начальник Карлівського райвідділу С.Козиний, штовхаючи й відтісняючи мене від об’єкта моєї професійної цікавості:

„Хто ви такий, що втручаєтесь в судовий процес? Це службове приміщення і тут ви не маєте права фотографувати!”

„Анатолію Григоровичу! - тим часом звернувся до мене Анатолій Сторожук. – Міліціонери катують мене, вимагаючи явки з повинною по Федорівці, Фисуну і “бомжах”. Убивають! У-би-ва-ю-ю-ть! Та я у Федорівці жодного разу в своєму житті не був, а вони кажуть: “Ми тобі й схему намалюємо, і розкажемо, що і як”. Катують мене міліціянти Ковжога, Сідак і Городецький. Хотіли мене зґвалтувати. Особливо старається Ковжога (заступник начальника відділу карного розшуку Полтавського міського управління УМВС, підполковник - авт.) Саме він мені представлявся Лаврентієм Павловичем Берією і катував як у 2002 році, так і тепер. Це він з розмаху вдарив мені по хребту каблуком, накидав на шию петлю і давив, допоки я не втрачав свідомість. А скільки разів “ластівку” робили – рахунок втратив. На Новий рік, 1 січня, Ковжога знову щось прикладав до моїх рук, затискав у них. Мабуть, готує речові докази по злочинах, до яких я не маю ніякого відношення. Знайти ж справжніх убивць у них “кеби” в голові не вистачає. Б’ють не тільки міліціонери, а й співкамерники: Пасічник з Кременчука та Нікітін з Полтави і ще один, схожий на Колобка. Ковжога їх направив, сказав, що – колишній „мент”. Я звертався до слідчого Дробітька, щоб той дав дозвіл на судово-медичне обстеження. Не дозволяє. Та що говорити - ручки і паперу в руки не дають. Зверніть увагу, поламали мені носа, отримав струс мозку”.

„Чому людина побита?” – звернувся я до начальника Карлівського райвідділу С.Козиного.

— Не бив я його...

— Хто його побив?

— Не знаю, будемо розбиратися.

Далі підполковник Козиний заявив, що йде скаржитись на мене судді. І справді зайшов до судді Л.Хіль, чим порушив таємницю нарадчої кімнати. Цей момент я зафіксував на фотоплівці.

Через хвилин десять із нарадчої кімнати вийшла суддя Л.Хіль і виголосила постанову про зміну А.Сторожуку запобіжного заходу на тримання під вартою.

На сьогодні А.Сторожук утримується в Полтавському ІТТ. У СІЗО, кажуть, немає вільних місць. Люди, кого спіткала гірка доля потрапити в ІТТ, воліють, аби швидше їх перевели до СІЗО: там не так б’ють, а ІТТ – то гестапівські застінки, то – пекло на землі.

До речі, апеляційна скарга на постанову судді Л.Хіль була розглянута в апеляційному суді без присутності адвоката Г.Журби і його клієнта А.Сторожука: слідчий Дробітько тривіально не сказав йому, що апеляція слухатиметься 10 січня, призначив Геннадію Васильовичу зустріч в ІТТ на цей час, на яку, звісно, не прийшов.

Я сам маю вищу юридичну освіту, і можу впевнено сказати, що у справі А.Сторожука порушено ряд норм кримінально-процесуального законодавства. А саме: незаконно змінена підсудність; порушена таємниця нарадчої кімнати; зброя знайдена у помешканні, яке не належить Анатолію; порушено його право на допомогу адвоката; не належним чином направлялися повістки про виклик в РВВС. Адже у судовому засіданні 4 січня 2004 року С.Дробітько заявив, що А.Сторожука треба взяти під варту, бо, мовляв, той не з‘являвся на виклики слідчого, а повістки 6 та 21 листопада 2002 року нібито були вручені сусідам А.Сторожука. Поштових документів, які б підтверджували слова слідчого, він суду не надав.

Замість післямови

Анатолій Сторожук - колишній лейтенант міліції, юрист середньої кваліфікації, фермер, правозахисник, позаштатний кореспондент газети „Приватна справа”, романтик, який, ніби Дон Кіхот, почав нерівну боротьбу з корупцією й організованою злочинністю, захищаючи права і свободи жителів Карлівського та Машівського районів. Своєю правозахисною діяльністю він собі нажив не одного ворога. Але то був його вибір – допомагати скривдженим владцями людям і жити по-іншому він просто не міг.

Ситуація з Анатолієм – закономірність у бандитській державі, в державі манкуртів, де всіма і всім заправляють люди з подвійною мораллю - державні злочинці в законі. Канули в Лету часи, коли дітки із захопленням декламували вірші Сергія Михалкова про дядю Стьопу-міліціонера. Тепер міліція в очах трудового народу – новітня потвора авторитарно-поліцейської держави.

Кому потрібне таке розкриття вбивства сім’ї Чинахових, якщо гинуть невинні люди? Так, у село Білухівку Карлівського району після “дружнього” спілкування міліціонери привезли жителя цього села і висадили край дороги. Не пройшовши і 50 метрів чоловік впав і помер. А на похоронах заборонили навіть труну розкривати, щоб односельці не побачили, в якому жахливому стані знаходився покійник.

Перед Різдвом Христовим в останню путь провели і жителя Голобородьківки цього ж району В’ячеслава Азарова, якого, щоб приховати факт жорстокого побиття, правоохоронці відвезли у психлікарню, де він і помер. Звісно, не від міліцейських тортур, а від “білої гарячки”. Чоловік, зрозумівши, що став на шлях Господній, попросив, щоб дозволили попрощатись зі старенькою мамою. Не дали. Цей список можна продовжити іншими фактами. А поки що убивці спокійно ходять на роботу і нібито  розшукують інших убивць... (Анатолій Банний). 

(Полтавський обласний медіа-клуб, №68, 14 січня 2004 р.,“Інформаційний бюлетень”, №3, 22 січня 2004 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

09.04.2004

Людмила Кучеренко, президент Полтавського медіа-клубу. Жертвою кіднепінгу в Полтаві ледве не став син журналіста-правозахисника

   

В один з грудневих вечорів 2003 року 10-річний син редактора полтавської газети „Приватна справа” Анатолія Банного повертався з другої зміни школи разом з двома однокласниками.

Несподівано поблизу магазину „Молоко”  (це в центрі Полтави) буквально висмикнули з гурту хлопчаків саме Тараса (він ішов посередині), й за ранець потягли за собою. Дитина пручалася, але вирватися, звісно, не могла. „Хто ви такі?” – запитав Тарас своїх викрадачів. „Ми з міліції”, - була відповідь. „А як ваші прізвища?”, - допитувався Банний-молодший. „Ми не можемо сказати, бо виконуємо спецзавдання!” – парирували ті.

Один з товаришів Тараса побіг додому дзвонити батькам Банного, а інший перебіг на  протилежний бік вулиці й спостерігав, куди ж тягнуть друга. А. Банний якраз був удома й одразу ж зателефонував на 02, повідомивши про спробу викрадення сина двома невідомими. Натомість черговий Полтавського міського управління міліції порадив йому звертатися за територіальністю – в Октябрський РВВС.

 Журналіст зателефонував в Октябрський райвідділ міліції, попросив очепити квартал (у цьому ж кварталі — Октябрський РВВС м. Полтави). „А кого ми повинні шукати, опису ж викрадачів немає”, - спокійно заявили йому на тому кінці дроту. Доводи схвильованого батька про те, що основною прикметою злочинців є те, що вони тягнуть дитину, яка опирається, ніякого враження на міліціонерів не справили. І це при тому, що до місця викрадення від райвідділу 5 хвилин пішки й рівно одна хвилина машиною!

На щастя Тараса, суддя апеляційного суду Полтавської області Наталія Орлова, котра поверталася з роботи, побачила, що хлопчика проти його волі тягнуть двоє чоловіків, втрутилася й відбила дитину, яка не на жарт злякалася. Товариш Тараса, що спостерігав звіддаля, одразу ж забрав його додому й передзвонив батькам Банного, що того вже врятовано.

Через півгодини усі трійко хлопчиків разом з батьками прийшли в Октябрський райвідділ, змалювали словесний портрет викрадачів. Але знову борці зі злочинністю не кинулися ловити злочинців.

Через деякий час Анатолій Банний мав розмову з начальником Полтавського міського управління міліції полковником Плішем. Пан Пліш вибачився перед журналістом за нерозторопність міліціонерів, мовляв, у Полтаві давно не було випадків викрадення дітей, тому оперативники й не спрацювали належним чином.

Погодьтеся, що від такого „посипання голови попелом” батьку ніскільки не легше. Адже зловмисники знали конкретно, кого хотіли викрасти. А для якої чорної мети – можна тільки здогадуватися.

Анатолій Банний – відомий журналіст-правозахисник, якого ненавидять чиновники, в тому числі, й міліцейські, адже він багато разів ставав на захист громадян, скривджених злочинцями в погонах. Напередодні жахливого випадку Анатолій разом з активістами екологічних організацій якраз подав заяву до прокуратури Полтавської області стосовно того, що будівництво у центрі Полтави підземного торговельного містечка ведеться без проведення екологічної експертизи. А цього дня в опозиційній газеті „Полтавська думка” була опублікована інформація А. Банного про смерть у застінках Полтавського УБОЗу молодого чернігівця В. Цисельського.

Тож, певно, є чимало таких, які б хотіли А.Банному „закрити рота” навіть у такий бузувірський спосіб...

(“Полтавський обласний медіа-клуб”, №67, 12 січня 2004 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

09.04.2004

В грудні минулого року до редакції нашого видання двічі приходили кременчужани — батьки потерпілого К. — з метою передання звернення до парламентського профільного комітету, осібно до заступника голови комітету — народного депутата Григорія Омельченка.

   

Звернення було зумовлене трагедією, яка сталася з їхнім сином у липні минулого року. З письмових заяв батьків (згодом заяву написав і сам потерпілий) стало відомо, що у липні їх сина затримали без будь-яких пояснень троє невідомих осіб, наділи на руки наручники, на голову мішок, на автомобілі вивезли за межі міста Кременчука у ліс. Там у схроні захопленого катували протягом двох тижнів, вимагаючи від нього та родичів 15 тисяч американських доларів в якості викупу за його життя. При цьому погрожували батькам: якщо не отримають викупу, незабаром надішлють їм пальці від рук сина і відрубану голову... Батьки потерпілого К., щоб викупити свого сина, продали квартиру, а дружина позичила у друзів та знайомих останні гроші. Назбиравши у такий спосіб 11,5 тисяч американських доларів (більше не вдалося), батьки передали гроші катам потерпілого, а ті відпустили К. додому.

Останній звернувся до судово-медичної експертизи, якою й було встановлено наслідки його катувань: перелом п’яти ребер, струс головного мозку, перлом ключиць, побиття ступнів та колін і глибока психологічна травма, внаслідок якої К. до цього часу не виходить з квартири.

На офіційні звернення К. до начальника Полтавського УБОЗу, з яким він був (зі слів потерпілого та батьків) тривалий час у дружніх стосунках, відповідь так і не надійшла. І це незважаючи на те, що у зверненні К. називав конкретні прізвища злочинців і місце їхнього перебування. Відмовившись у такий спосіб перейматися справою потерпілого К., Полтавський УБОЗ переправив матеріали до Кременчуцького підрозділу УМВС, далі матеріали перекочували в Автозаводський райвідділ МВС, згодом — у підрозділ МВС мікрорайону Молодіжного, а далі — у сільський підрозділ. Сьогодні справою доручено займатися молодому, без достатнього досвіду, працівникові міліції. Хтось явно був зацікавлений у цьому поетапному переадресуванні по інстанціях доволі темної справи. На всі ці пересилки витрачено було більше трьох місяців. І лише у жовтні минулого року було порушено кримінальну справу за фактом отримання К. тілесних ушкоджень. З того часу куди тільки не зверталися і сам потерпілий, і його батьки за захистом своїх конституційних прав. До Адміністрації Президента Л. Кучми, до голови профільного комітету при Президентові України О. Колінько, до міністра внутрішніх справ України, до Генерального прокурора України... Доказом того є численні поштові квитанції та повідомлення про отримання перерахованими посадовими особами матеріалів, надісланих К. Але всі вони згодом повідомили К., що його матеріали направлені до Полтави... А там, у Полтаві, отримані матеріали відкладали вбік. Висновок один: Полтавські силові структури не зацікавлені в розкритті цього злочину...

Потерпілий К. стверджує, певне, не випадково: його викрадення, катування і каліцтво організоване самим керівником Полтавського УБОЗу.

Підтверджує свій здогад потерпілий К. такими міркуваннями: ті, хто його катував, вимагали від нього компрометуючих матеріалів на начальника Полтавського УБОЗу. На думку К., це робилося навмисне, аби відвести підозру від замовників його викрадення та катувань... Отримавши такі компрометуючі матеріали та записавши їх на відеокасету, кати вимагали 15 тисяч американських доларів викупу за життя К. У заявах потерпілого, крім того, наголошується, що злочинці-кати були знайомі з начальником Полтавського УБОЗу і ще раніше виконували його доручення... У зверненнях К. до вищеназваних інстанцій зазначається немало фактів бездіяльності полтавських правоохоронців. Але ті інстанції вперто надсилають матеріали потерпілого К. до Полтави, себто до тих, на кого К. їм скаржиться.

До речі, відповіді К. на свої скарги досі не отримав.

("Інформаційний бюлетень", №2, 15 січня 2004 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

09.04.2004

Допрос с пристрастием

   

Двух работников Сосновского райотдела милиции в Черкасской области задержали по подозрению в превышении власти. Как сообщила УНИАН пресс-секретарь прокурора области Жанна Чумак, оба являются фигурантами уголовного дела, которое возбуждено на основании заявления 25-летней жительницы Черкасс. Женщина утверждает, что во время допроса к ней применяли «незаконные методы дознания».

(«Киевские ведомости», №19, 30 января 2004 г.)

***

Потерпіла поскаржилась в обласну прокуратуру на те, що двоє правоохоронців завдали їй тілесних ушкоджень під час допиту. Побої засвідчили судмедексперти та двоє криміналістів, які провадили дізнання. Колеги затриманих міліціонерів зі свого боку сумніваються у твердженнях свідка. Як аргумент вони наводять те, що потерпілу притягували до відповідальності за статтею "Сутенерство".

Це вже сьома кримінальна справа, порушена проти черкаських міліціонерів за перевищення службових повноважень. Начальник черкаської міліції до рішення суду від коментарів утримується.

(«1+1», ТСН, 28 січня 2004 р.)

Див. також — "Правда Украины", 29 января 2004 г.

Кримінально-виконавча система: деякі загальні дані

09.04.2004

Школы в колониях

   

Во время очередной «горячей линии» в Кабмине председатель Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний Владимир Левочкин, подводя итоги минувшего года, привел несколько показательных цифр.

82 тысячи человек из числа осужденных были обеспечены работой, а это 74,5% от общей численности трудоспособных заключенных.

341 млн. гривен — на такую сумму их руками изготовлено товарной подукции в швейной, камне-, деревообрабатывающей и сельхозмашиностроительной отраслях.

109 исправительных колоний начали общеобразовательную работу с осужденными. Здесь открыты 23 вечерние школы и 67 учебно-консультационных пункта. При 19 колониях открыты классы с вечерней формой обучения, которые посещают 8.3 тысячи человек.

18 тысяч осужденных в 2003 году получили профессию в системе профтехобразования. Их обучили 35 рабочим профессиям, сообщает УНИАН.

(«Киевские ведомости», №20, 31 января 2004 г.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

09.04.2004

Январь — время повсеместного подведения итогов. В конце прошлой недели подсчитывали достижения и промахи прошлого года работники системы исполнения наказаний

   

Похоже, для харьковских исправительных колоний год прошел не так уж плохо. Подводя его итоги, начальник областного Управления Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний Владимир Бутенко охарактеризовал обстановку в местах лишения свободы как “стабильную и контролируемую”: убийств нет, беспорядков нет, прочих сколько-нибудь значимых внештатных ситуаций тоже не замечено. Если же попробовать очертить главные проблемы харьковской системы исполнения наказаний, это, скорее всего, будут перегруженность колоний и нехватка профессиональных кадров для работы с теми, кем эти колонии перегружены. Ну и, конечно, здоровье заключенных и условия их содержания.

Последний аспект особенно актуален в свете принятия нового Уголовно-исполнительного кодекса, ориентированного на “европейские стандарты”, а значит, и решается наиболее активно. Только в прошлом году в колониях были оборудованы четыре блочных общежития для заключенных, в этом году на очереди — еще десять. Самым сложным жилищный вопрос выглядит в следственном изоляторе, и рассчитывать на его решение в ближайшем будущем пока не приходится. Еще с 2000 года здесь ведется строительство нового корпуса на тысячу мест, но даже при самом благоприятном раскладе к концу этого года удастся выполнить лишь половину объема работ.

В области здоровья заключенных тоже есть свои плюсы и минусы: с одной стороны, имеет место вполне позитивная тенденция снижаемости заболеваний туберкулезом, с другой — показатель смертности увеличился в 1,3 раза. За прошедший год в учреждениях пенитенциарной системы области умерло 78 человек.

Из выступления начальника областного Управления Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний Владимира Бутенко на заседании коллегии 23 января:

Мы ссылаемся на объективные причины, но давайте смотреть в глаза правде: все ли мы делаем для того, чтобы летальных случаев было еще меньше? Нет! Есть факты невыявления тяжелых больных и непринятия решения об их немедленной изоляции. В течение первых трех суток после госпитализации умерло двенадцать человек. У нас был печальный случай, когда человек на протяжении двух недель обращался к руководству 117 колонии с жалобами на плохое самочувствие. И когда его наконец привезли в больницу, через полчаса он умер...

Еще один штрих к вопросу о здоровье обитателей харьковских колоний. В этом году областной бюджет выделил деньги на обследование заключенных на ВИЧ и СПИД. В результате из трех тысяч осужденных 144 человека оказались вирусоносителями. Подобная работа, равно как и обследование на предмет туберкулеза, будет проводиться и впредь.

СТАТИСТИКА:

В тринадцати учреждениях системы исполнения наказаний Харьковской области содержится около 16,6 тысяч человек. В 2003 г. по амнистии было досрочно освобождено 350 человек. Восемь из 167 осужденных, направивших президенту свои прошения, были помилованы (всем им сокращены сроки заключения). В этом году президентского помилования уже удостоилась одна женщина, отбывающая сейчас срок в Качановской колонии за убийство сожителя.

(“Объектив-Но”, г. Харьков, №4, 29 января 2004 г.)


Умови утримання в місцях позбавлення волі

09.04.2004

Средняя оценка харьковских колоний — 2,3 балла

   

Ни одна колония Украины не соответствует европейскому уровню. Такие выводы можно сделать по результатам аккредитации учреждений исправительной системы, завершившейся в стране.

Тюрьмы тоже бывают разными

К концу прошлого года все колонии получили сертификаты соответствия европейским нормам по 4-балльной шкале. Если посчитать средний балл по исправительным учреждениям Харьковской области, он составит 2,3. Самые плохие условия содержания оказались в Балаклейской колонии №106 — она единственная не смогла подняться выше первого уровня аккредитации. В число лучших учреждений, оцененных в три балла, попали пять из тринадцати колоний области: Холодногорская №18, Алексеевская №25, Харьковская №43, Темновская №100 и Качановская №54. На наивысший — четвертый — уровень никто и не рассчитывал, слишком много требований он предполагает: от отличного медицинского обслуживания до кабельного телевидения в камерах и улучшенных жилищных условий. Последний момент — самый трудновыполнимый. По европейским стандартам, на одного заключенного должно приходиться не меньше 3 кв. м, у нас же этот показатель редко превышает 2 кв. м. Способов исправить ситуацию два: расширять жилые помещения и тюремные площади или сокращать количество заключенных. Начальник областного Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний Владимир Бутенко не сомневается в том, что второй путь более реальный и правильный: 234 тысячи человек, населяющих сейчас украинские тюрьмы, — это многовато. Надо лишь не бояться применять альтернативные виды наказания, то есть провести своеобразный переворот не только в исполнительной, но и в судебной системе.

Главным событием наступившего года для тюремщиков Украины стало введение в действие с 1 января Уголовно-исполнительного кодекса. По словам Владимира Бутенко, главное достоинство тюремной конституции в том, что ее лейтмотивом является человек и исполнение наказаний без ущемления его достоинства. Принятие кодекса ознаменовало собой завершение первого этапа реформирования уголовно-исполнительной системы Украины, которая теперь полностью обеспечена европейски выдержанной правовой базой. Задача второго этапа — воплотить все благие планы в жизнь. По расчетам В. Бутенко, если государство будет и впредь идти навстречу, то лет за десять с этим вполне можно справиться.

(«Объектив-Но», г Харьков, №2, 15 января 2004 г.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

09.04.2004

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова обурена умовами утримання людей у місцях позбавлення волі та ВТУ Криму й розцінює їх як різновид катувань.

   

Про це вона заявила на депутатських слуханнях про стан дотримання прав людини в автономії у Верховній Раді АРК.

Так, у Сімферопольському СІЗО, побудованому ще 1803 року і розрахованому на утримання 1,4 тис. чоловік, постійно перебуває в 1,5 разу більше засуджених і осіб, узятих під варту. Сьогодні в місцях позбавлення волі в автономії налічується 4320 чоловік.

Крім того, на обліку у відділі кримінально-виконавчої інспекції перебуває 8,3 тис. чоловік. Водночас у Криму функціонують 17 ВТУ, розрахованих на 650 чоловік. Ізолятори Сак, Красноперекопська, Керчі, Євпаторії, Севастополя, спецприймальник Сімферополя та інші спецустанови, зазначила Н.Карпачова, “за умовами нагадують просто середньовіччя і становлять реальну небезпеку не лише для тих, хто там перебуває”. Приміром, в Алушті через такі “казематні, середньовічні умови” занедужав на туберкульоз і сам начальник ВТУ.

Як повідомила омбудсман, здебільшого ці камери переповнені, напівтемні, “нагадують просто бетонний мішок”, іноді там немає вікон, обмежений доступ до питної води. Люди місяцями не виходять на прогулянки, ув’язнені позбавлені будь-якого зв’язку з зовнішнім світом та рідними. У більшості ВТУ годують один раз на добу, а в кімнатах для затриманих люди, як правило, харчуються лише за рахунок родичів. Без передач людина просто приречена на голод, підкреслила вона.

Особливо багато серйозних недоліків у Севастопольському ВТУ. За санітарними нормами, в ізоляторі мають утримуватися 82 особи, фактично ж середньодобова наповнюваність за 2003 рік становила 206 осіб.

Головною причиною наявності великої кількості осіб у місцях позбавлення волі Н.Карпачова вважає невиправдано широке застосування в Україні такого запобіжного заходу, як взяття під варту, повідомило агентство УНІАН.

(“Зеркало недели”, №3, 24-30 сiчня 2004 р.)

Армія: деякі загальні проблеми

09.04.2004

Оксана Гуцалюк. Я бы в армию пошел…

   

В памяти многих бывших советских граждан еще свежи те времена, когда - дважды в год - сердца парней призывного возраста и особенно их родителей болезненно сжимались при одном только слове “военкомат”. Косили тогда от армии изощренно и изобретательно: “ломились” в вузы и “по-быстрому” обзаводились семьей, “покупали” несуществующие хронические заболевания и пережидали очередной призыв в психушках... В наши дни ситуация изменилась с точностью до наоборот.

Кто становится сегодняшними защитниками Отечества и легко ли стать солдатом нынешней украинской армии?

Для начала обратимся к беспристрастной статистике. Весной 2003 года на призывные пункты Кировоградщины прибыли 11 тыс. 541 допризывник. Из них после прохождения медицинской комиссии годными к строевой службе были признаны 76,8% новобранцев. Около 6% юношей были “забракованы” военными медиками и вернулись в родные пенаты, чуть более 5% по заключению врачей нуждались в лечении.

Осенний призыв того же года собрал 11 тыс. 458 молодых жителей области. И хотя годными к несению службы оказались уже 79,6%, число несостоявшихся солдат увеличилось до 7,6%, нуждающихся в лечении - до 5,4%.

За прошлый год в общем списке недугов, которые являются сегодня препятствием для допуска к армейской службе, у призывников области увеличилось количество костно-мышечных заболеваний (с 8,3 до 12,5%), болезней желудочно-кишечного тракта (с 6,9 до 10%), сердечно-сосудистых заболеваний (с 4,3 до 5,3%), а также психических отклонений (с 6,7 до 10%). Кстати, только среди допризывников 2003 года в Кировограде на учете в психиатрическом диспансере находились 1,5 тыс. человек.

Нельзя не сказать еще об одной проблеме, с которой все чаще приходится сталкиваться медикам при отборе будущих солдат украинской армии. Многие из них еще школьниками становятся заложниками страшной болезни - наркомании: только в 2003 году на учете в наркодиспансере находилось 589 кировоградцев, впервые явившихся на городской призывной пункт. “Мы можем определить наркомана даже при беглом осмотре, по внешним признакам, - рассказывает начальник медицинского отделения Кировоградского облвоенкомата подполковник Александр Рудь. - Характерные движения, мимика, выражение глаз, сухие губы, специфические поведенческие рефлексы человека, как правило, позволяют безошибочно определить наличие у него пагубной склонности уже в первые минуты общения. Многие из них приносят в карманах “колеса” даже на призывной пункт”. Примечательно, что зачастую вызванные на сборный пункт родители таких призывников впервые узнают, что их резко повзрослевший ребенок попал в беду.

В связи с этим нужно упомянуть и еще об одной тенденции последнего времени, связанной с набором в армию: многие родители прилагают немало усилий, чтобы определить сына на службу и тем самым изолировать свое чадо от “дружеских” компаний, в которых принято злоупотреблять алкоголем или “травкой”, а то и более серьезной наркотой.

Если оплатить лечение непутевого чада в дорогостоящих клиниках семья не в состоянии, служба в армии представляется отчаявшимся матерям и отцам единственной надеждой на избавление “кровинушки” от пагубного пристрастия. Поэтому так упорно ходят в народе слухи о якобы существующих “специальных” воинских частях, куда обеспеченные, как правило, родители отдают на попечение “отцов-командиров” сыновей-наркоманов.

“Действительно, последнее время подобные обращения с просьбой “перевоспитания” в жестких армейских условиях юных наркоманов имеют место, - подтверждает Александр Рудь. - Однако такие заявления без исключения нами отклоняются, а призывники направляются на обследование в психиатрический, а затем, в случае необходимости, наркологический диспансер”. Если же наркоман все же принял воинскую присягу и проходит армейскую службу, то его дальнейшая судьба, в большинстве случаев, такова: горе-защитника отправляют на обследование в госпиталь, затем, в соответствии с приказом Минобороны, военные медики дают заключение, насколько пагубным оказалось воздействие наркотических веществ на его физическое и психическое состояние и может ли он проходить дальнейшую срочную службу.

Все вышеизложенное позволяет весьма однозначно ответить на поставленные в начале публикации вопросы, а значит, выделить основные характеристики призывной кампании последнего времени. Во-первых, в результате намеченного реформирования и реорганизации украинской армии численность личного состава ВСУ неуклонно сокращается, а значит, требования к потенциальным защитникам Отечества значительно возрастают. Так, большинство из перечисленных выше заболеваний являются сегодня основанием для признания призывника негодным к несению строевой службы.

Во-вторых, значительно увеличилось количество этих самых недугов среди ребят призывного возраста, плюс венерические заболевания и дефицит общей массы тела. В результате, скажем, из 5 тысяч подлежащих призыву кировоградцев реальные шансы принять присягу на верность Родине имеют не более четырех сотен... К слову, сегодня при огромном количестве желающих попасть на службу в Президентский полк кроме отменного здоровья и твердых моральных устоев к претендентам выдвигаются и дополнительные требования: рост не менее 1,85 метра, отсутствие дефектов кожи на лице и любых татуировок на теле.

В-третьих, несмотря на сокращение численности Вооруженных сил Украины, все больше молодых людей стремятся пройти “школу мужества”, которая является обязательным условием при их последующем трудоустройстве в целый ряд силовых и фискальных ведомств: органы МВД, СБУ, налоговую инспекцию, таможенную службу, подразделения охраны и т.д. Кроме того, отметка о “дембеле” в военном билете является пропуском в любой военный вуз. А это - ни много, ни мало - обеспечение бесплатным питанием, жильем, одеждой, гарантированное трудоустройство и получение сразу двух - военного и гражданского - дипломов. Между прочим, несмотря на право получения отсрочки, многие студенты кировоградских вузов стремятся принести присягу Родине еще до получения диплома о высшем образовании. Возможно, и потому, что зарплата лейтенанта Сухопутных войск ВСУ составляет сегодня 900 гривен в месяц, Военно-морских и Военно-воздушных сил - 1,3 тыс. гривен ежемесячно, милиции - 1,5 тыс. гривен...

И все же вернемся к главной теме публикации - кому служить сегодня в украинской армии.

“Армия уже не учит и не лечит, - завершает наш разговор подполковник Александр Рудь. - Нам нужны морально здоровые и физически крепкие солдаты, и сегодня, в связи с сокращением численности Вооруженных сил Украины, мы можем себе позволить выбирать самых достойных”.

(«Украина-Центр», г. Кировоград, №4. 23 января 2004 г.)

Армія: «дідівщина» в фактах

09.04.2004

У Харківський області сержант побив прапорщика

   

Військова прокуратура Харківського гарнізону порушила кримінальну справу за фактом побиття молодшим сержантом контрактної служби прапорщика однієї з військових частин, дислокованих у Харківській області.

Як повідомив кореспонденту УНІАН слідчий у справі Артем Багрій, ця подія трапилася 28 жовтня минулого року. “Зайшовши вночі в казарму і перебуваючи в нетверезому стані, молодший сержант пред’явив прапорщику необґрунтовані претензії, а потім завдав йому кілька ударів”, — розповів про деталі інциденту слідчий. За його словами, молодший сержант звільнений з контрактної служби і зараз знаходиться під слідством. А.Багрій зазначив, що це не зовсім типовий випадок нестатутних відносин в армії. “Значно частіше таке трапляється в середовищі солдатів строкової служби”, — зауважив військовий слідчий.

(UNIAN, 22.01.2004 13:32)

Армія: «дідівщина» в фактах

09.04.2004

Аты-баты. Офицер сдирал с солдат последние гроши. Алла Дунина ("Сегодня"). Военная прокуратура Днепропетровского гарнизона направила в суд уголовное дело в отношении капитана одной из местных воинских частей, которого обвиняют в бессовестных поборах.

   

Как рассказал "Сегодня" следователь военной прокуратуры Александр Бровко, капитан Владимир К. требовал и получал от своих подчиненных деньги за предоставление очередного законного отпуска. Как известно, перед тем как отправиться на побывку домой, солдат должен получить разрешение старшего офицера. Когда счастливые ребята паковали чемоданы, капитан являлся к ним и разъяснял, что только от него зависит, отпустить их со службы либо нет. Но ежели очень хочется увидеть маму, то он готов смилостивиться. Однако за "услугу" родители должны передать 100 гривен, иначе сына им не видать. Солдаты безоговорочно выполняли требования.

Откровенные поборы были не единственной статьей дохода для предприимчивого офицера. Хорошо изучив не только психологические характеристики подчиненных, но и финансовые возможности их семей, к каждому из выбранных в жертву он находил особый подход. Так, одного из ребят периодически заставлял платить по 20 гривен, дабы тот мог избежать наказания за провинность. А уж к чему придраться, офицер всегда мог найти, поэтому парнишка то и дело посылал домой слезные письма с просьбой выслать денег. А когда в очередной раз не рассчитался с командиром, капитан его отлупил. Через несколько дней в его кармане покоилась свеженькая "двадцатка".

Другого солдата Владимир заставлял приносить из каждого законного увольнения в город по 15 гривен. А когда парень собирался на дембель, капитан потребовал за положительную характеристику 700 гривен или мобильный телефон. Устав от бесконечных поборов, родители юноши обратились в СБУ. По факту вымогательства взятки и превышения власти было возбуждено уголовное дело. В ходе расследования военной прокуратурой было установлено, что с ноября 2002 по сентябрь 2003 года таким образом он выманил несколько тысяч гривен. Но это далеко не все. Многие солдаты разъехались по домам, так и не раскрыв "военной тайны".

(Сегодня №22, 31.01.2004 г.)

Армія: покарання військовослужбовців

09.04.2004

Накануне Нового года коллегия Военного апелляционного суда Центрального региона Украины под председательством судьи Владимира Говорухи приговорила к 13 годам лишения свободы сержанта-контрактника Донецкого погранотряда Сергея Бойко, застрелившего 28-летнего прапорщика Алексея Павлова. (Елена Смирнова, "Факты", (Донецк)

   

Как уже сообщали "Факты", 14 июля прошлого года тело Алексея Павлова с четырьмя ранениями в грудную клетку и голову было найдено возле села Холодное в Новоазовском районе Донецкой области, недалеко от участка границы, который вышли охранять сержант и прапорщик. А утром сержант обратился к пастуху из села Сигнальное Волновахского района Донетчины (в 100-120 км от места, где произошло убийство), сообщив, что на пограннаряд напали нарушители границы, возможно, чеченцы, и он ранен. По тревоге были подняты все подразделения милиции Донецкой, Луганской, Запорожской, Днепропетровской областей, на усиленный вариант несения службы также перешли сотрудники транспортной милиции Донецкой, Южной и Приднепровской железной дороги, пограничная застава и российские коллеги наших правоохранителей. Но, как установило следствие, сержант сам застрелил прапорщика и легко ранил себя из автомата.

На первом заседании суда обвиняемый по девяти(!) статьям Уголовного кодекса Украины сержант заявил, что дважды случайно выстрелил в своего напарника — автомат, мол, "сработал" сам по себе, хотя и не отрицал, что поссорился с прапорщиком, с которым впервые заступил на охрану Государственной границы. После этого, по словам сержанта, он решил покончить жизнь самоубийством, но перед этим хотел попрощаться с родными и близкими. Процесс прощания затянулся: сержант сел за руль "Нивы" убитого Павлова, поехал домой, но не решился переступить родной порог и отправился в пансионат к знакомым девушкам. С ними сержант выехал в поле, где все втроем развлекались стрельбой из автомата и пистолета убитого прапорщика. После этого пистолет прапорщика сержант выбросил в поле.

На вопрос военного прокурора Донецкого гарнизона Родиона Пугача, выступавшего обвинителем на процессе, почему Бойко не оставил пистолет убитого рядом с его телом, обвиняемый ответил: "Я знал, что неподалеку от села Холодное находится детский летний лагерь, и не хотел, чтобы оружие попало в руки детям". В чьи руки теперь попал боевой пистолет прапорщика, остается загадкой — оружие так и не удалось найти.

Из девяти статей, которые вменяли в вину сержанту, осталось шесть. В том числе и статья 115 часть 1 Уголовного Кодекса Украины ("Убийство из корыстных побуждений") — сержант катался на автомобиле, принадлежащем прапорщику, а также завладел его вещами и деньгами. В числе инкриминируемых Сергею Бойко статей также нарушение правил несения службы по охране Государственной границы — уехав "прощаться с жизнью", сержант оставил границу, так сказать, "без присмотра".

Приговор, пока не вступил в законную силу и еще может быть обжалован.

Суд также постановил лишить осужденного воинского звания и конфисковать его имущество. Воинская часть, выступающая соответчиком по гражданскому иску потерпевших, по решению суда должна будет выплатить отцу и вдове погибшего по 70 тысяч гривен.

Ровно через три месяца после гибели мужа, 14 октября 2003 года, вдова прапорщика Ирина Павлова родила сына. Роды были трудными. Мальчика в честь отца назвали Алексеем. Младший брат убитого — тоже пограничник, он служит на другой заставе.

(«Факты», №3, 14 января 2004 г.)

Громадські організації проти катувань

09.04.2004

Виталий Варбанец. Сумы. "Правозахист" против беззакония

   

"Сам признаешься или будем беседовать?" Этот случай произошел с двумя молодыми людьми, которые занимались предпринимательством в одной из областей Украины. Так сложилось, что именно в той местности неизвестные с неслыханной жестокостью зарезали членов одной семьи, забрав деньги за недавно проданный дом. Подозрение правоохранительных органов пало на двух ребят, и те были задержаны. Всем хорошо известны методы допросов, к которым зачастую прибегают работники силовых структур. "Беседы" длились часами, ребят вынуждали "признаться в содеянном". Кто знает, как бы дело пошло дальше, если бы родители задержанных не обратились за помощью к юристам из "Правозахиста". И только последние, задействовав народных депутатов и Генеральную прокуратуру Украины, с большими трудностями доказали невиновность юношей. А это значит не только оправдание невиновных, но и продолжение поисков настоящих преступников. Надеемся, им не удастся скрыться от справедливого наказания.

http://www.tovarish.com.ua/news/Za_svoy_prava/29-01-2004/Sumy__Pravozakh.html

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2004, №01

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори