пошук  
№04
2004

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005)

Опис фактів знущань в органах МВСПодії на БерезнівщиніАдвокат стверджує, що чемпіон світу з кікбоксингу зазнає тортур від правоохоронців23 лютого львівські газети повідомили про звільнення з-під варти чемпіона світу з кікбоксингу Сергія Лапінського, якого затримали 17 лютого співробітники ДАІ. Проте, як повідомив адвокат боксера Ігор Савка, Лапінський продовжує перебувати за ґратамиЭто небольшие выдержки только из двух читательских писем, в которых люди жалуются на противоправные действия милиции. Спустя месяцы после случившегося помочь можно разве что дельным советом...С днем Победы – Белая Церковь!“Неправомірні дії працівників міліції дискредитують усю виконавчу владу”. Про це сказано у зверненні народного депутата України Сергія Олексіюка до Генерального прокурора Г. ВасильєваУ Мелітополі родина Загачевських оплакувала свого годувальника, замордованого у СІЗОСлідами п’яного вбивстваCправедливость по-милицейскиПрокуратура Полтавской области задержала бывшего сотрудника милиции, подозреваемого в причастности к жестоким истязаниям, приведшим к смерти 1 декабря 2003 года задержанного 30-летнего Владимира Цисельского в здании Управления по борьбе с организованной преступностью УМВД Украины в Полтавской областиОфицеры УМВД Херсонщины признаны виновными в пытках, злоупотреблении властью и подделке документов
Умови утримання в місцях позбавлення воліУ Cокирянській колонії робочий тиждень скорочено з 48 до 40 годинП’ятдесят восьма виправно-трудово колонія - найбільша у колишньому СРСР"Є засуджені, котрі не вміють читати. Ми їх вчимо"Владимир Бутенко: заключенный не должен чувствовать себя загнанным зверемВ Запорожье справили новоселье 36 пожизненно осужденныхПресс-конференция заместителя прокурора Запорожской области Владимира Мазурика и начальника отдела за соблюдением законов при выполнении судебных решений Алексея Стулова носила несколько необычный характер и была посвящена тем, кто сидит в местах лишения свободыИзвестный политик сказал, что тюрьма, как и армия, — зеркало обществаБасейн для малолітніх правопорушниківТимчасове затримання у стилі «євро»Почему почти вся администрация, даже при наличии нескольких высших образований, называет осужденных осУжденными (ударение на "у"), а освобожденных - освобОжденными (ударение на "о")? Ощущение - что это своеобразная визитка "своего" в системеНовий Кримінально-виконавчий кодекс дає ув’язненим більше шансів на виправлення
Справи з політичним забарвленням

22.05.2004
джерело:
«Факты и комментарии», 26 февраля 2004 г.

В Апелляционном суде Одесской области продолжается слушание уголовного дела так называемых комсомольцев-террористов

   

Как ранее сообщали "ФАКТЫ", эту группу молодых людей обвиняют в совершении ряда преступлений: грабежей, разбойных нападений, убийств, подготовке терактов (в том числе у здания СБУ в Киеве), изготовлении и хранении взрывных устройств — всего по двум десяткам статей Уголовного кодекса Украины.
На скамье подсудимых — девять парней и одна девушка. Судебная коллегия под председательством Владимира Тополева проводит допрос одного из организаторов группы — Андрея Яковенко. Молодой человек признал себя виновным лишь в составлении и распространении листовок с призывами к созданию Причерноморской советской социалистической республики. По словам подсудимого, это была только его фантазия.

Жорстоке поводження щодо вразливих груп населення (меншини, іноземці тощо)

22.05.2004
джерело:
«Романі Яг», Ужгород, №2, 10 березня 2004 р

"Моє материнське серце розривається від жалю і розпуки: шістнадцятилітнього сина наприкінці лютого побили працівники міліції. А було все так...”

   

До нашої редакції звернулася жителька м. Ужгорода пані Ірина Лацко з заявою:

"Моє материнське серце розривається від жалю і розпуки: шістнадцятилітнього сина наприкінці лютого побили працівники міліції. А було все так...

Йони на сміттєзвалищі збирав папір, металобрухт. Там він знайшов кульок із різними металевими речами - кліщами, іншим залізяччям. У цей час повз проїжджала міліцейська патрульна машина. Сина затримали і сказали, що, мовляв, він усе вкрав. І хоч Йони заперечував, його ніхто не слухав, згодом обшукали. Взяли навіть гривню, яку виручив за металобрухт та макулатуру.

Важко мені описувати все те, що відбувалося потім. Коли його повезли в одноповерховий будинок, через вікно я бачила, як сина били. Від ударів Йони кілька разів падав на підлогу. Я тоді дуже кричала: "За що вбиваєте невинного? Хто дав таке право?.."

Потім я поїхала на Радванку до Бірова, депутата Ужгородської міської ради Йосипа Адама. Він кілька разів дзвонив у міліцію. Лише вночі сина відпустили. Жахнулися, коли побачили, що зробили з ним міліціонери. Викликали негайно "швидку допомогу". Йони нам розказав, що його змусили підписувати якісь папери. Школу він не відвідував, тому ставив під документами, складеними міліціонерами, хрестики, щоб не били.

Аби зняти побої, довелося побувати спершу в обласній лікарні, а потім у міській. Я довідку додаю.

Звернулася до прокуратури із заявою. Прикро мені, що є сьогодні такі правоохоронці, які замість того, аби дотримуватися закону, проводити серед молоді правове виховання, вдаються до катувань. Я - мати. Мені гірко, боляче. Розраховую на вашу допомогу."

Від редакції. Сподіваємося, що прокуратура вникне у справу шістнадцятилітнього рома. Документи про стан здоров’я потерпілого знаходяться у редакції.

Жорстоке поводження щодо вразливих груп населення (меншини, іноземці тощо)

22.05.2004
джерело:
«Романі Яг», м. Ужгород, №2, 10 березня 2004 р

Якщо побутує стереотип з приводу ромської національності (мовляв, роми всі шахраї, розповсюджувачі наркотиків тощо), так існує й стереотип щодо правоохоронців. У народі кажуть: краще до них не потрапляти…

   

Людмила Кравченко, м. Бровари, Київська область:

Переконалася на власному досвіді: не такий страшний чорт, як його малюють. А справа була така. Недавно мені зателефонували з м. Переяслав-Хмельницький і розповіли одну історію. На ромську сім’ю було скоєно розбійний напад із пограбуванням. Потерпілі написали заяву в міліцію, що учасником нападу був ром - один із мешканців міста Переяслав-Хмельницький. Іншим - його знайомий, українець із Черкас. Були в масках, але їх упізнали.

Вислухавши сім’ю підозрюваного, я зрозуміла: він не причетний до злочину. Але всі знають, що таке слідчі ізолятори. Ще й коли там допитують рома. Іноді під тиском зізнаються навіть у тому, чого не скоювали. А тут ще й заява, де звинувачується конкретна людина.

Розслідування вели правоохоронні органи. Я вирішила паралельно почати своє, аби довести непричетність підозрюваних у розбійному нападі.

У м. Черкаси приїхала надвечір. Чекати до ранку не було як, бо о 10-й годині наступного дня повинен був розпочатися допит підозрюваного рома в м. Переяслав-Хмельницький.

Звернулася у чергову частину м. Черкас до головного дільничного Юрія Миколайовича Удовенка. Він зрозумів мене, увійшов у становище. Мені була надана відповідна інформація про підозрюваного мешканця м. Черкас. Юрій Миколайович відклав усі свої справи, бо зрозумів: треба об’єктивно розглянути справу.

Отже, подібна допомога у моєму власному розслідуванні була вкрай потрібна. Вона суттєво вплинула на хід розслідування слідчого відділка м. Переяслав-Хмельницького. Було доведено непричетність підозрюваних до розбійного нападу.

Установи МВС: деякі загальні проблеми

22.05.2004
джерело:
“Україна молода”, №58, 30 березня 2004 р

загальні проблеми

   

Микола Хандурін, кандидат юридичних наук:

Судову владу в Україні, завданням якої є захист прав і основних свобод людини і громадянина на засадах верховенства права, у період становлення незалежності України, як і інші гілки влади, також не обминула глибока криза.

Фактично новий Закон України «Про судоустрій України», який передбачав реформування судової влади, тільки поглибив її кризу — суди не стали незалежними, неупередженими і справедливими. На кінець 2003 року в судах України залишилися нерозглянутими кожна шоста цивільна і кожна п’ята кримінальна справи, у Верховному Суді України — більш як десять тисяч цивільних справ, на розгляд яких треба роки. Спроби посадового впливу на суди в особистих і корпоративних інтересах, як і раніше, не є поодинокими.

У судах триває тяганина з розглядом справ, зростає бюрократизація судів, з’явилися тенденції збільшення кількості судових помилок, порушення правил судової етики, суди стали менш доступними для населення, про що свідчить зростання у геометричній прогресії кількості скарг на роботу судів.

Як і в тоталітарні часи, суди залишаються органами кримінального переслідування з боку держави. Бо й досі при відсутності достатніх доказів для постановлення обвинувальних вироків, усупереч юридичним канонам і європейській традиції, суди направляють десятки тисяч справ на додаткове досудове слідство замість виправдувальних вироків. Незважаючи на прийняття нового Кримінального кодексу України, який гуманізував кримінальні покарання, суди, як за радянських часів, щодо третини засуджених призначають покарання у вигляді позбавлення волі. Незважаючи на те, що право арешту підозрюваних і обвинувачених у ході дізнання і досудового слідства від прокуратури передано судам, становище не змінилося — кiлькiсть затриманих і арештованих у процесі дізнання і досудового слідства не зменшилась і залишилась на тому ж рівні.

Як наслідок, у місцях позбавлення волі перебувають майже 200 тисяч засуджених і 50 тисяч обвинувачених і підсудних — у місцях попереднього ув’язнення. Це один із найгірших показників у світі: 400 осіб на сто тисяч населення в Україні щорічно, за вироками судів, перебувають у місцях позбавлення волі, у той час, як у європейських країнах — 60 осіб на 100 тисяч населення. Якщо додати до цього арешти за адміністративні правопорушення, які в європейських країнах є кримінальними проступками, то цей показник становитиме приблизно 1000 осіб на 100 000 населення (щорічно кожний сотий громадянин України, тобто один відсоток, опиняється в місцях позбавлення волі). Показник судимості населення в Україні у три рази перевищує середній показник у країнах Європи. Виникає запитання: що ми будуємо — декларовану правову чи реальну поліцейську державу?

Питання реформування кримінальної політики держави в нас звели до реформування системи виправно-трудових установ, яке, по суті, не змінить вищенаведене становище. На мій погляд, потрібно комплексно реформувати кримінальну політику держави і систему відбування покарань, аби поетапно гуманізувати її упродовж 2-3 років і зменшити кількість засуджених до позбавлення волі і виправно-трудових установ принаймні втричі. Це відповідатиме засадам справедливості, закріпленим у принципі верховенства права, реаліям життя і європейським стандартам.

У 2003 році через те, що немає законодавчого врегулювання конституційного права громадян на отримання безоплатної юридичної допомоги, у випадках, встановлених законом, 27 відсотків громадян України, які живуть за межею бідності, 60 відсотків бідних громадян та майже половина підсудних, які були малозабезпеченими і захищали себе у кримінальних справах у судах самостійно, без участі захисників, фактично були позбавлені свого конституційного права на судовий захист. Це є кричущим порушенням основних прав і свобод людини.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Волинь”, м. Рівне, №5, 30 січня 2004 р

Події на Березнівщині

   

Події, що відбулися нещодавно на Березнівщині, яскраво свідчать: працівники міліції, усвідомивши свою безкарність, часто вдаються до кримінальних дій навіть з ознаками особливої жорстокості. Про один із таких випадків йтиметься у цій розповіді

Ігор Гошовський:

Поступове перетворення України на поліцейську державу, пріоритет на зростання кількості міліціонерів та їх добробуту, що спостерігається уже не перший рік, на жаль, не супроводжується процесом покращення  якості роботи української міліції

Ввечері 14 січня у селі Кам’янка Березнівського району Станіслав Ціпан, як і завжди, заступив на нічну варту КСП «Шанс». Ніщо не віщувало того, що події цієї ночі він запам’ятає на все життя, так, наче найстрашніший сон став реальністю. «Близько першої години ночі, - розповідає Станіслав, вже перебуваючи на лікарняному ліжку районної лікарні, - до прохідної підприємства, яке я охороняю, на авто під’їхав мій безпосередній начальник Микола К. у супроводі свого сина та дільничного інспектора п. Віктора О. Я відкрив браму, оскільки прибув мій безпосередній керівник, тож ті без перешкод потрапили до середини. Усі вони перебували напідпитку».

Авторитету п’яній «делегації» додавала велетенська вівчарка. Дільничний інспектор заповзявся з’ясовувати, скільки Ціпан вжив алкоголю перед тим, як вийти на роботу, і після запевнень останнього про свою абсолютну тверезість зі словами: «Зараз наша собака з’ясує, скільки ти випив!» спустив оскаженілу вівчарку з повідка. На підтвердження своєї розповіді постраждалий демонструє свої покусані обидві руки та ноги: «Мене врятував кожух, що пес пошматував, але укуси виявилися відносно не глибокими. Я притулився до стіни, і собака мав змогу атакувати мене лише зі спини. Перебуваючи на межі між життям і смертю у стані шоку, я схопив невеличкий ніж, що лежав поруч, і пхнув ним пса». Це подіяло, нападники відтягли вівчарку, але тортури на цьому не завершилися. Наляканого сторожа запхнули до багажника авто і повезли у райцентр для визначення рівня вмісту алкоголю у його організмі.

  Лікар, який проводив аналіз, запевнив, що постраждалий був цілком тверезий, тож розрахунок списати інцидент на п’яний дебош сторожа фактично провалився. Тим не менше його потягли до відділку міліції і там заховали від сторонніх очей. Станіслава врятувало те, що він зумів зателефонувати до рідної сестри Зої і повідомити, що він у небезпеці. Вона одразу з’явилася у відділку, але там факт перебування її брата приховали, а самого Ціпана пізніше викинули на вулицю. Зоя підібрала стікаючого кров’ю брата та з заключенням про сильний струс головного мозку, забій, травми обличчя та голови, укуси поклала до лікарні на лікування. Дільничний інспектор, очевидно, ще не дійшовши до тями від оп’яніння, почав тероризувати медперсонал клініки, зайшовши туди в супроводі свого чотириногого друга

Вже наступного дня на ім’я районного прокурора було подано заяву зі скаргою на дії міліції. Відчувши, що пахне дуже смаженою розборкою між своїми (прокуратурою і міліцією), прокурор приймати заяву не став. І тільки згодом поставити резолюцію на заяві погодився заступник прокурора. Проте, вже понад тиждень кримінальна справа ні за фактом побиття Станіслава Ціпана, ні проти дільничного інспектора не відкривається. Офіційно прокуратура посилається на проведення до слідчих дій, але, схоже, у Березно вже не залишилося жодного мешканця, який би в це повірив. «Вони покривають один одного і покриватимуть надалі», - так стверджують всі. Впевненості для таких висловлювань додає попередня діяльність майора Віктора О., яка також не була безславною.

Наприклад, у грудні мешканець села Кам’янка п. Андрій був збитий автомобілем його односельця і досі лежить у лікарні. Про те, що важкі травми він отримав внаслідок аварії, знають всі, і винуватець це не дуже то й приховує, проте дільничний інспектор Віктор О. справу сфальсифікував і вийшло, що начебто пан Андрій у стані алкогольного сп’яніння сам впав у яму, внаслідок чого і травмувався. Іншим разом відзначився особисто дільничний, коли жорстоко побив мешканця села Яринівка. Справу навіть не відкривали, а жертва залишилася на все життя інвалідом. Очевидно, хочуть вийти сухими з води, щоб авторитет березнівської міліції був беззаперечним і цього разу. Відповідні можливості є. Усі лікарі, причетні до справи, ті, які робили огляд потерпілого, медичне заключення і навіть ті, які просто його лікують, категорично відмовляються від будь-яких коментарів взагалі і ховаються від диктофону як чорт від ладану. Один з них пошепки пояснив: «Розумієте, це велике село, один одному всі родичі, а хто не родич, той сусід, тому ніхто вам нічого не скаже». У відділку міліції мене зі словами: «Ми вам нічого не скажемо, своїх не обговорюємо» відіслали подалі... Ось так наша міліція нас береже.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Високий замок”, м. Львів, №34, 21.02.2004 р.

Адвокат стверджує, що чемпіон світу з кікбоксингу зазнає тортур від правоохоронців

   

Наша газета продовжує відстежувати обставини, пов’язані із затриманням чемпіона світу з кікбоксингу, чемпіона Східної Європи та Центральної Азії з професіонального боксу львів’янина Сергія Лапінського.

17 лютого, о 6-й годині ранку, співробітники львівського взводу окремого батальйону ДАІ Львівської області у Золочівському районі за перевищення швидкості затримали автомобіль “Ауді”, в якому, окрім водія, були двоє пасажирів. Під час огляду автомобіля даішники знайшли та вилучили пакет, в якому були два пістолети іноземного виробництва, набої до них, два кастети, в’язані шапочки з прорізами для очей, рукавиці. У багажнику автомобіля знайшли кустарний пристрій для злому замків автомобілів всіх марок. Після цього всіх, хто був в іномарці, відправили у камеру попереднього затримання Золочівського райвідділу міліції. Серед затриманих опинився й один із найвідоміших спортсменів Львівщини, чемпіон світу з кікбоксингу Сергій Лапінський.

Рішенням місцевого суду Золочівського району затриманих — Сергія Лапінського, Романа Рехліцького та Володимира Бориса – покарали адмінарештом (Лапінського терміном на 10 діб, його товаришів – на 15 діб) “за спротив працівникам міліції”. А адмінарештованим, зрозуміло, адвокати не потрібні.

Через ці юридичні нюанси адвокат затриманих Ігор Савка отримав дозвіл суду на зустріч із адмінарештованими лише 20 лютого. На цей час трійця перебувала в ізоляторі тимчасового утримування, що на вулиці Степана Бандери, 1, у Львові. “Незважаючи на дозвіл суду, - розповів адвокат, - зранку у міліції мені відмовили у зустрічі із підзахисними. І лише після звернення до керівництва УМВСУ у Львівській області дали змогу зустрітися із підзахисними у приміщенні ІТУ. Мені здається, що ця тяганина була потрібна лише для того, щоб за цей час поставити апаратуру прослуховування у кабінеті, де відбувалася наша зустріч. Всі затримані відмовляються від того, що знайдена в автомобілі зброя належить їм. А Сергій Лапінський та Роман Рехліцький, заявляю про це офіційно, розповіли мені, що у Золочівському райвідділі зазнали тортур. Сергія допитували люди у цивільному, які представлялися співробітниками міліції з Києва. За словами мого підзахисного, у нього вимагали зізнання у вчиненні ряду пограбувань та розбійних нападів у різних областях України. При цьому, заявляє Лапінський, його били металевим прутом по п’ятах. Потім зняли з ніг кросівки і продовжували бити по ногах дерев’яною дошкою. Після цього завели руки за спину, одягнули на них наручники і силоміць запхали у долоні пістолет, щоб на ньому з’явилися його відбитки. Лапінському також погрожували, що розповсюдять серед впливових людей, які постраждали від розбійних нападів, інформацію, що за цими нападами стоїть Лапінський. І ці люди розправляться з його дружиною та дітьми. Другий підзахисний, Роман Рехліцький, також розповів, що до нього застосовували схожі тортури і його також примусили силою залишити відбитки пальців на пістолеті”.

Зустріч адвоката з Володимиром Борисом правоохоронці перенесли на вечір. Проте Савка побачив, як у сусідній кабінет людина у цивільному вводила для допиту його клієнта. “Він розмовляв російською зі східноукраїнським акцентом. Мені здається, що це людина не з львівської міліції,— зауважив Ігор Савка (як адвокат він багато років бере участь у найгучніших кримінальних справах, а до правозахисної діяльності тривалий час працював слідчим з особливо важливих справ прокуратури області, отож усіх львівських офіцерів відповідних його фахові служб міліції знає в обличчя. – Авт.). – Я вже написав скарги про застосування тортур на адреси прокурора області та керівництва УМВСУ у Львівській області”.

Адвокат також повідомив, що 18 лютого у квартирі, де проживають дружина та мати Сергія Лапінського, було проведено обшук, під час якого правоохоронці знайшли та вилучили більше 20 дрібнокаліберних патронів. Проте присутні при обшуку свідки у протоколі про вилучення зазначили, що не бачили самого моменту знахідки набоїв.

Ми спробували перевірити інформацію про допити, які проводять співробітники столичних спецслужб (місцевим не довіряють?) у керівників обласного управління міліції. Та жоден телефон не відповідав. Як пояснили “ВЗ” у Центрі громадських зв’язків УМВСУ у Львівській області, 20 лютого майже весь день тривала колегія обласного управління міліції, в яку входить весь керівний склад міліції.

У прес-центрі прокуратури Львівської області нам повідомили, що справою, порушеною за статтею 263 ККУ - “незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами”, займаються слідчі управління боротьби з організованою злочинністю УМВСУ у Львівській області.

P.S. Під час зустрічі кореспондента “ВЗ” з адвокатом Сергія Лапінського, що відбулася в одному з міських кафе, за сусіднім столиком сидів чоловік у цивільному, який, не криючись, записував нашу розмову на диктофон.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Високий замок”, м. Львів, №36, 24.02.2004 р.

23 лютого львівські газети повідомили про звільнення з-під варти чемпіона світу з кікбоксингу Сергія Лапінського, якого затримали 17 лютого співробітники ДАІ. Проте, як повідомив адвокат боксера Ігор Савка, Лапінський продовжує перебувати за ґратами

   

Термін перебування чемпіона світу під адмінарештом закінчується 27 лютого, і навіть якщо Лапінський доведе, що опинився у машині зі зброєю випадково, ніхто його до цього дня з-під варти не випустить.

Зараз Сергій Лапінський та інші заарештовані перебувають в ізоляторі тимчасового утримування, що на вулиці Степана Бандери, 1 у Львові. Оскільки за фактом зберігання зброї було порушено кримінальну справу, співробітники управління боротьби з організованою злочинністю УМВСУ у Львівській області проводять із затриманими певні слідчі дії. 23 лютого, у другій половині дня, адмінарештованим влаштували ставки віч-на-віч. Правоохоронці підозрюють, що товариші Лапінського брали участь у пограбуваннях та розбійних нападах у різних регіонах країни. Отже, жертви нападів мають їх упізнати на очних ставках. Та напередодні цих слідчих дій адвокат затриманих у скарзі до прокуратури Львівської області вказав, що його підзахисних знімали на фото та відео, що, на думку правника, є грубим порушенням процесуальних норм. Адже перед упізнанням чи ставкою віч-на-віч фотографії підозрюваних могли показати зацікавленим особам, щоб вони знали, кого “упізнавати”.

Як повідомила кореспонденту “ВЗ” дружина одного із заарештованих, Романа Рехліцького, Зоряна, вона помітила, що у її квартирі, коли нікого не було вдома, хтось побував. Про це свідчили нещільно закриті шухляди та інші нюанси, які могла помітити лише жінка. Зоряна побоюється, що у квартиру могли щось підкинути або, навпаки, винести.

Дружина третього заарештованого, Володимира Бориса, Тетяна, повідомила, що міліція не дозволила провести медичну експертизу затриманих, на якій наполягав адвокат після скарги своїх підзахисних на те, що у Золочівському КПЗ їх катували.

Обізнані особи запевняють, що дехто з трійці адмінарештованих справді причетний до однієї з найжорстокіших банд автовикрадачів.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Мелитопольские ведомости”, 18 марта 2004 г.

Это небольшие выдержки только из двух читательских писем, в которых люди жалуются на противоправные действия милиции. Спустя месяцы после случившегося помочь можно разве что дельным советом...

   

«...Моего мужа три дня ни за что продержали в милиции. В связи с чем его забрали я узнала спустя несколько дней. Чтобы мужа выпустили из изолятора временного содержания на третьи сутки, мне пришлось написать жалобу прокурору. Еще через сутки его вновь пригласили повесткой в отдел милиции, где сообщили, что накануне у него изъяли незаконно хранящиеся наркотики. Я точно знаю, что наркотиков у него никогда не было, но опровергнуть это не удалось. Муж рассказывал, что его в милиции били и угрожали упечь на самый большой срок. Суд рассмотрел составленный милицией админматериал и наказал мужа десятью сутками ареста...»

«...Сын жил у бабушки в Херсонской области. Я каждую неделю с ним созванивалась, контролировала, все ли в порядке? А позвонив в очередной раз, узнала, что его забрала милиция. Я приехала, чтобы разобраться, но ничего, кроме того, что возбудили уголовное дело, разузнать не смогла. Между тем парня четыре месяца продержали в СИЗО, а потом выпустили, даже не извинившись.. Приехав домой, сын рассказывал, что его били и заставляли подписывать какие-то бумаги. Могу ли я подать в суд на милицию, потребовав возместить моральный ущерб, причиненный сыну?»

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004 | Станислав Речинский
джерело:
“Украина криминальная”, www.cripo.com.ua, 30

С днем Победы – Белая Церковь!

   

Именно такими словами вчера поздравили автора этих строк жители города Белая Церковь. Город уже сутки празднует свою большую победу – 29 апреля был снят с должности прокурор Белой Церкви Александр Лупейко. Как сообщили «УК», по поводу этого события местный суд в полном составе выехал на пикник. А белоцерковчане пишут письма с благодарностью генеральному прокурору Васильеву. Пишут и нам.

Потому что и мы причастны к этому событию. И писали о белоцерковских «оборотнях» начиная с февраля 2003 года. За это время было опубликовано двадцать (!) статей посвященных деятельности Лупейко и его подручных. И вот, наконец, этот человек лишен возможности калечить людские судьбы и дискредитировать отечественную правоохранительную систему. И это, безусловная победа жителей Белой Церкви и тех людей, которые, столкнувшись с произволом «белоцерковского оборотня», нашли в себе мужество бороться с ним. В числе этих людей – адвокаты Сычевы, следователь прокуратуры Шкляр, милиционеры Гаркавенко и Мусиенко, нотариусы Магдич и Богдашевская. Кстати, нотариусу Богдашевской суд уже присудил 67 тысяч гривен в качестве компенсации за моральный ущерб, причиненный действиями Лупейко. И впереди еще множество таких же исков. Напомним читателю некоторые моменты из «правоохранительной» деятельности Лупейко, за которые ему еще придется нести ответственность.

Рассказывает следователь прокуратуры Александр Шкляр:

«А ночью началось. Меня вдруг вывели из карцера и я вижу что хлопцы-коридорные какие-то перепуганные. Подводят к какой-то комнате и останавливаются. И даже не заводят в двери, а просто показывают, мол в ту комнату иди. Я без всякой задней мысли открываю дверь и захожу. А там стоят двое в масках и еще четверо во главе с Лупейко. И сходу меня кто-то бьет ногой в живот. После этого как-то по-хитрому завернули руки за спину и за наручники подвесили на крюк. А потом начали бить и руками и ногами, куда попало. Потом надевали целлофановый пакет на голову и так держали пока я не задыхался. Продолжалось это часа три с половиной, четыре.

Потом меня сняли с крюка. Лупейко говорит: пиши как убивал прокурора, рассказывай о Сычевых, про Гудыка. И начинает диктовать. Я честно говоря, тогда от боли уже ничего не соображал. Понимал только, что если не напишу – убьют. И стал писать, хотя руки совершенно не слушались, одной рукой держал другую и выводил какие-то каракули. Интересно, что сейчас этой бумаги даже нет в деле. Наверное, слишком по ней понятно в каком состоянии я ее писал. Тогда мне отбили почки и поломали ребра. Когда все кончилось, коридорные потащили меня в общую камеру. Хотя по закону, меня как работника правоохранительных органов должны были содержать отдельно. Но расчет был видимо на то, что заключенные со мною расправятся. Открыли дверь, вбросили меня, следом кто-то из оперов крикнул в камеру: «Вот вам следак из прокуратуры».

Из тюремного дневника Павла Сычева:

2.12.98г. Среда. Восьмой день. После обеда приехали Фесун и Лупейко. Лупейко сказал, что у него сегодня почетная миссия – «колоть» адвоката. Фесун вынул из внутреннего кармана листки бумаги и говорит: «Вот повинное заявление твоего друга Кости. Он во всем сознался». Начал тыкать мне этим листком в лицо и кричать: «Ты понял, вам п..здец! Вы – трупы! Вас надо е..нуть, чтобы всем было проще!» Лупейко смотрел на это и ухмылялся. Я сказал: «Вы прекрасно знаете, что мы к этому непричастны». Фесун взорвался и с криками начал показывать мне «повинную». И я увидел, что это почерк не Кости. Фесун опять стал кричать, что мы допрыгались, что если я сам добровольно все не расскажу, то меня будут пытать до последнего. «А когда ты признаешься – тебя со спокойной душей е..нут или повесят. Я спросил у Лупейко, как он – представитель прокуратуры может допускать такое? Лупейко ответил: «Ничего страшного, я сам такие методы использую в своей практике. Я – сталинист и следователь-беспредельщик. И все свои незаконные действия облекаю в законные формы». А Фесун неожиданно успокоился и предложил мне переоформить на него свою дачу в Крыму. «Я там греться буду. А тебе она уже все-равно не понадобится.» Перед уходом я сказал, что не удивлюсь, если с Костей что-то случится. Лупейко ответил – посмотрим.» Павел не знал, что в это время Костя уже лежал в морге и санитар старательно гриммировал его изуродованное тело.

Из тюремного дневника Павла Сычева:

3.12.98 г. Четверг. Девятый день. После обеда приехал Фесун – показал фото Кости на носилках. Говорит: «Одному уже п..здец, тоже самое ожидает и вас. Только Костя сделал это быстро, а вас будут долго пытать.» Обещал вывезти из ИВС, надеть кулек на голову, подвесить за ребро, «опустить», советовал самому повеситься.

4. 12. 98 г. Пятница. Десятый день. Приехал Лупейко, говорил то же, что и Фесун. Добавил, что адвокатов мне не видать, что он меня тут сгноит, что лучше мне повеситься. Напоследок сказал мне, что мама повесилась, у меня был нервный срыв.

5.12. 98 г. Суббота. Одиннадцатый день. Перед обедом приехал Фесун, начал разговор о повинке, начал опять угрожать: «Мы вас е..нем, лоб – зеленкой, до суда не доживешь. А если и доживешь – суд наш, приговор один – расстрел или на этапе задушим. А если кто-то вмешается сверху и дело пойдет в другую сторону, то есть люди, которые с вами расправятся. Мы будем стрелять, вешать, казнить всех – адвокатов, судей, прокуроров!!! Всех кто будет стоять нам поперек дороги. Время сейчас ментовское – что хотим, то и делаем!

Из письма супруги Константина Роги Ирины президенту Украины Леониду Кучме:

25 ноября этого года друг моего мужа Павел Сычев попросил Константина отвезти его по служебным делам в г.Белая Церковь. В этот день у Кости в 15:00 был зачет (у него сессия в академии) и уезжая он сказал, что прямо из Белой Церкви поедет на занятия, а вечером заедет за мной на работу. Больше я своего Костю не видела. В последние несколько дней все мои и Костиных близких попытки выяснить его судьбу ничего не дали: ДТП с его участием не зарегистрировано, в больницу не поступал, в морге нет... Только вечером 28 ноября, то есть на четвертые сутки после исчезновения, позвонила какая-то женщина и сказала, что Костя задержан белоцерковской милицией, скоро будет дома и, если мы не хотим ему навредить, то ничего не должны предпринимать. После этих слов она положила трубку. В таком неведении я и Костины родные находились до 1-го декабря, когда сотрудники милиции приехали с обыском к родителям Константина. Но и тогда они сообщили лишь то, что Костя задержан и находится у них, ничего более не объясняя – сослались на тайну следствия. На следующий день был обыск и в моей квартире. И снова никаких объяснений, в чем виновен мой муж. А вечером 2-го декабря опять звонок таинственной незнакомки. Тот же голос сказал, что Косте нужно привезти теплые вещи, продовольственную передачу, зубную щетку... И снова не представившись быстро положила трубку.

На следующий день, 3-го декабря я с передачей для мужа была в Белой Церкви и дежурный по ГОВД направил меня к младшему советнику юстиции Лупейко А.В., который допрашивал моего мужа и который мне «все объяснит». Лупейко ничего объяснять не стал, сообщил только, что Константин мертв и что завтра, 4-го декабря я могу забрать его тело из морга... На следующий день, 4 декабря мне отдали обезображенное тело моего мужа, вернее то, что от него осталось. Смерть Константина наступила в здании ГОВД г.Белая Церковь, куда он вошел живым и здоровым и откуда его вынесли изуродованным и мертвым. Перед смертью его зверски пытали. У Кости сломаны пять ребер (некоторые в нескольких местах), сломан позвоночник, левая рука и нога, голова проломлена в нескольких местах и с разных сторон, фаланги пальцев на руках изуродованы так, словно их зажимали в дверной проем, все тело покрыто бесчисленными ссадинами и кровоподтеками, на теле множество следов (особенно на пальцах рук) свидетельствующие о том, что его жгли сигаретными окурками, внутренние органы превращены в кровавое месиво – легкие и почка отбиты, порвана селезенка. Перед смертью мой муж испытывал такие нечеловеческие страдания, что наручники врезались в кости рук. Убийцы с целью сокрытия преступления попытались инсценировать самоубийство, выбросив уже мертвое тело Кости из туалета на пятом этаже. По словам следователя Босенко Ю.Г. допрашивали Константина на третьем этаже, и выводили его в туалет, расположенный на третьем этаже в наручниках и под усиленной охраной. Ни на четвертый, ни тем более на пятый этаж его не выводили. Одежда, в которую был одет Костя, его личные вещи и автомобиль, оставленный им у входа в прокуратуру родственникам возвращены не были.

Рассказывает бывший начальник Белоцерковского городского отдела внутренних дел, полковник милиции Петр Федорович Мусиенко:

Начиная с конца весны 2002 года у Лупейко начались проблемы. Несколько дел, инициатором которых был белоцерковский прокурор в судах «лопнули». И люди начали обращаться с исками на Лупейко о возмещении морального и материального ущерба. В том числе и нотариус Татьяна Магдич. Последовала соответствующая реакция и со стороны прокуратуры области. Начались проверки. И под Лупейко серьезно зашаталось кресло. И вот, однажды, ко мне пришел адвокат Татьяны Магдич и сказал, что Лупейко в областной суд предоставил справку о том, что следствие по делу Магдич возобновлено. В этом случае производство по гражданским делам приостанавливается до вынесения приговора по уголовному делу. Адвокат обратился в штаб, чтобы ему дали справку о движениях по этому уголовному делу. Штаб ему отказал. Я понял, что запрос адвоката абсолютно справедлив, дал указание начальнику штаба и тот подготовил ему выписку. В справке значилось, что никаких движений по уголовному делу не было. То есть, Лупейко, с целью уйти от ответственности и от уплаты иска фальсифицировал свою справку о том, что по делу Магдич ведется следствие. На самом деле, дело было закрыто по отсутствию состава преступления. Я понимал, что будет крупный скандал, но не мог отказать адвокату, потому что требование его было совершенно законным. Но фактически получилось, что я подставил Лупейко под статью. Но прокурор тогда от ответственности ушел, возбудив новое дело по тому же эпизоду.

Однако, положение Лупейко все-равно оставалось шатким. В сентябре 2002 года по городу прошел слух о том, что он готовит на себя покушение. Я посмеялся и не поверил. До тех пор, пока ко мне не обратился человек, которому непосредственно предлагали поучаствовать в этом лжепокушении. Фамилию человека я назвать не могу. Это бизнесмен, у которого до этого возникла конфликтная ситуация со своим партнером. И ему последовало предложение от друга Лупейко подполковника милиции старшего оперуполномоченного ГУБОПа Валерия Козуба. Он предложил помочь бизнесмену, если тот заявит на своего бывшего партнера.

Разговор с этим свидетелем я на всякий случай записал на диктофон. Через какое-то время ко мне приходит старший группы внутренней безопасности Станислав Штучный. И сообщает, что действительно Лупейко готовит покушение на самого себя. И что Валерий Козуб ищет для этого людей, уже даже нанимает кого-то. Лупейко вся эта афера нужна была для восстановления своей репутации. Чтобы пошли разговоры и статьи о таком принципиальном прокуроре, на которого даже покушались. Я после этих двух заявлений серьезно задумался и понял, что в результате этого лжепокушения получу как минимум «строгача», а в отделе появится «висяк», который никогда не раскроем. Кроме того, из-за этого бреда всему личному составу пришлось бы месяцами не спать. Это меня просто возмутило. Я посоветовался с сотрудниками службы внутренней безопасности и отправил об этом рапорт на имя начальника областной милиции генерала Зарубенко. Как он поступил с этой информацией, я не знаю, но знаю, что Лупейко после этого вызвали в прокуратуру области и посоветовали не заниматься ерундой. Сказали, что насчет его планов все известно и если покушение произойдет, то будут приняты соответствующие меры.

А потом начались ваши публикации. Все ждали, что последует за этим. Ждали и реакции Лупейко. В Белой Церкви опять пошел слух о том, что его снимают, люди начали роптать, в прокуратуре прошел ряд увольнений. Начались проверки. А 20 июля вечером Лупейко позвонил мне и попросил зайти. Приезжаю, а он сразу начинает: «Ты все это закрутил, ты включишь заднюю, чтобы все оставалось на своих местах.» Я не могу понять, о чем он говорит и спрашиваю: «Что закрутил?» Он отвечает: «Все эти публикации и весь пресс на меня. Я все проанализировал и вынужден был серьезно заняться этим делом, потому что я считаю, что не заслужил того, чтобы меня снимали с должности.» Я пытался убедить его в том, что не имею никакого отношения к публикациям и посоветовал обратиться к психиатру. Тогда он мне дает несколько страниц какого-то текста. Это было заявление бывшего милиционера Одрыны о том, что в сентябре месяце 2002 года он получил от меня 40 тысяч долларов и указание организовать физическую ликвидацию Лупейко.

И это далеко не все люди, пострадавшие от деятельности старшего советника юстиции, бывшего белоцерковского прокурора Лупейко. Сейчас они уже свободны от страха за свою жизнь. Потому что до последнего дня своей работы на посту прокурора Лупейко всячески пытался мстить тем, кто осмеливался протестовать против его беспредела. Уже в этом году он пытался «прессовать» родственников Татьяны Магдич с тем, чтобы она отказалась от иска, пытался «бороться» и с нотариусом Богдашевской.

Как могло случиться, что пять лет прокурором крупного города был человек, не дружащий не только с законностью, но, видимо и с головой? Как могли «проходить» в судах явно сфабрикованные им дела? Как множество прокурорских следователей и сотрудников милиции могли исполнять явно незаконные приказания Лупейко? Почему никто за все время следовательской и прокурорской работы Лупейко не обратил внимания на его мягко говоря, странности? Все просто. С одной стороны, Лупейко устраивал систему, давая хорошие показатели раскрываемости. С другой – «отстегивал» кому нужно долю из разграбленного имущества подследственных. И, наконец, самое главное – Лупейко был не один. У него были могущественные покровители в генеральной прокуратуре и в прокуратуре области. У него были «ручные», прикормленные судьи. С ним в одной «банде» работали и некоторые сотрудники милиции. Прокурорская проверка деятельности Лупейко, насколько нам известно, еще не закончена. И будет очень печально, если она ограничится выводами в отношении только бывшего белоцерковского прокурора. Потому что такой беспредел не мог твориться без пособничества других сотрудников правоохранительной системы. И для того, чтобы эту систему приводить к норме – нужны не только терапевтические методы, но и скальпель хирурга. Сегодня в Генеральной прокуратуре должна состояться расширенная Коллегия, на которой будет рассматриваться деятельность прокуратуры Киевской области. Есть информация о том, что на ней будет больше «хирургии», чем консервативных методов лечения. Видимо, процесс зашел слишком далеко.

И в заключение, несколько слов о прессе. Лупейко, прощаясь со своими подчиненными в Белой Церкви, заявил, что он стал «жертвой интриг и подводных течений в генпрокуратуре». Однако, мы все-таки надеемся, что Александр Васильевич стал жертвой собственной преступной деятельности. И мы, пресса, исполнили свой долг, рассказав об этом. Интересно, что за этот год, за все время написания белоцерковского сериала, к нам обращались только жертвы. Преступники упорно избегали контактов. Когда автор этих строк звонил Лупейко и предлагал встретиться и записать интервью – Александр Васильевич отказывался и говорил, что не может сделать этого без разрешения прокурора области Юрия Гайсинского. Попытки получить комментарий от Гайсинского также не увенчались успехом. Соратник Лупейко судья Киевского апелляционного суда Шевченко требовал лишь прекратить публикации и подал иск о возмещении морального ущерба размером в 50 тысяч гривен против автора публикаций. «Они» очень боятся света, боятся огласки. «Они» сильны в камерах, в своих кабинетах и в «своих» судах. На свету «они» все-таки дохнут. И это главный вывод из всей этой истории. Правоохранители не могут сами реформировать правоохранительную систему. Даже если захотят. Сделать систему действительно правоохранительной могут только те, чьи права она должна охранять, то есть все мы, не облеченные властью и погонами. И в Белой Церкви уже сделан первый шаг на пути к этой цели. Первый, и, надеемся, не последний.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Схід-Захід”, м. Харків, №10, 25 березня 2004 р.

“Неправомірні дії працівників міліції дискредитують усю виконавчу владу”. Про це сказано у зверненні народного депутата України Сергія Олексіюка до Генерального прокурора Г. Васильєва

   

А причиною такої різкої заяви стала скарга мешканця села П’ятигірськ Балаклійського району Харківської області Василя Вишнякова та його сина Володимира. Причому Володимир був у такому стані, що не міг говорити, а його батько повідомив, що 9 березня близько 20-ї години його сина жорстоко побили троє співробітників Балаклійського райвідділу міліції, після чого Володимира в наручниках доставили у районне відділення міліції, де на нього був сфабрикований адмінпротокол, і наступного дня за цим протоколом суддя місцевого суду Носов виніс рішення про адмінарешт затриманого на три доби.

“Мене на судове засідання не допустили, а суддя навіть не поцікавився, чому у молодого хлопця розбите все обличчя, розірване вухо, і він ледь тримається на ногах”, — сказав Василь Вишняков. Він також розповів, що у райвідділі міліції, куди він прибув разом з дружиною, щоб з’ясувати причини затримання свого сина, йому не дали написати скаргу на неправомірні дії працівників міліції, які, за його словами, були у нетверезому стані.

“На жаль, це не перший випадок, коли до мене звертаються мешканці Харківщини зі скаргами на неправомірні дії працівників міліції”, — говорить Сергій Олексіюк, — але останній випадок мене просто вразив, адже двоє з тих міліціонерів, що били Володимира, були його ровесниками, більше того — однокласниками, і це їх не зупинило”.

С. Олексіюк також сказав, що вимагатиме від Генпрокурора дати правову оцінку діям міліціонерів, які, на його думку, перевищили свої службові повноваження.

До речі, після того як Володимир Вишняков відсидів три доби і звернувся за допомогою до Балаклійської райлікарні, його тут відмовилися госпіталізувати, незважаючи на те, що у потерпілого зафіксували струс мозку. І лише завдяки втручанню помічника-консультанта народного депутата Василя Третецького Володимира госпіталізували у Харківську обласну клінічну лікарню. Відповідне звернення з цього приводу Сергій Олексіюк також направив Міністру охорони здоров’я України та особисто передав прокурору Харківської області Василю Синчуку. Під час зустрічі з народним депутатом прокурор запевнив, що до Балаклеї виїде бригада обласної прокуратури, і за фактом протиправних дій працівників міліції буде проведено ретельну перевірку. Які результати цієї перевірки, поки що невідомо. А тим часом В. Вишнякова і його батьків, які домагаються покарання хуліганів у погонах, почали “опрацьовувати” працівники міліції. Гінці від них навіть побували в обласній клінічній лікарні, де пропонували потерпілому гроші в обмін на мовчання. Оборудка не відбулася.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004

У Мелітополі родина Загачевських оплакувала свого годувальника, замордованого у СІЗО

   

Андрій Багнюк:

Микола Загачевський був затриманий співробітниками відділу боротьби з організованою злочинністю. За неофіційною версією, він не зізнавався у скоєнні інкримінованого йому злочину. І «нарвався» на лють слідчих! Ті, судячи з перебігу подій, перестаралися: пан Микола помер. Аби відвести вину від «правопохоронців», експерти списали чоловіка рятівним для ментів висновком: цироз печінки. Дружина померлого обурилася: та ж на тілі сліди жорстоких побоїв! І звернулася з відповідною заявою до прокуратури.

У Мелітополі на родину чинили неабиякий тиск. Родичі не злякалися, і врешті-решт прокуратура Запорізької області порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень співробітниками мелітопольської філії УБОПу. Однак це не гарантує стовідсоткове покарання причетних до смерті людини: рука, як відомо, руку миє...

(“Україна молода”, №75, 23 квітня 2004 р.)

***

По факту превышения служебных обязанностей сотрудниками отдела по борьбе с организованной преступностью города Мелитополя, прокуратурой Запорожской области возбуждено уголовное дело по статье 365 ч.3 УК

Основанием для возбуждения дела явилось заявление супруги погибшего. В нем она сообщила, что ее муж, в отношении которого было возбуждено уголовное дело по факту сбыта наркотиков, был взят под стражу. Видимо, в процессе “выбивания” информации из обвиняемого, сотрудники милиции нанесли ему травмы, которые могли повлечь за собой смерть. По предварительным данным, причиной смерти гражданина З. явился цирроз печени. Однако в ходе проведения экспертизы на теле мужчины были обнаружены следы телесных повреждений. 

(“Запорізька Січ”, 22.04.2004)

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004 | О. Семенів

Слідами п’яного вбивства

   

Історія поїздки у Броди міліціонера з Рівного ще й досі залишається оповитою таємницею. Після офіційного повідомлення у ЗМІ України, що в ніч із суботи на неділю 4 квітня оперативний працівник карного розшуку Рівненського міського відділу внутрішніх справ застрелив з табельної зброї мешканця районного центру Броди, що на Львівщині, почалися незрозумілості. Зокрема, спершу говорили про те, що оперативник, який стріляв у Бродах, перебував на лікарняному і поїхав на Львівщину провідувати батьків… Потім рівненська міліцейська прес-служба оприлюднила інформацію, де до «батьківської» версії додалися відомості про те, що міліціонер опинився у ситуації, яка загрожувала його життю, і змушений був застосувати табельну зброю. Прес-реліз квапливо склали за... рапортом самого оперуповноваженого, який безперешкодно повернувся до Рівного і, з’явившись на роботу, доповів «по начальству» про свою стрілянину у Бродах.

Найцікавіше, що службові характеристики Мирослава Козицького виявилися різними – то буцімто він скромна і виважена людина, яку неможливо вивести з рівноваги, то начебто він же за 10 років роботи в органах одержав десять службових стягнень, і навіть постало питання про його звільнення з лав міліції за підсумками останньої атестації. Достеменно відомо тільки одне – через нічну стрілянину у бродівському кафе «Партнер» загинув 26-річний чоловік, батько п’ятилітнього хлопчика. Те, що обидва були напідпитку, тільки обтяжує обставини справи. Поки що у разі доведення вини підозрюваного, якому інкримінують умисне вбивство, рівненському стрільцю загрожує ув’язнення на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Як би там не було, а для керівництва міського відділу внутрішніх справ ситуація маловтішна. Відповідь на запитання, чому їхній працівник, не перебуваючи на службі, подорожував Львівщиною з табельним пістолетом, може коштувати комусь погонів. Тим більше, що одразу ж після вбивства у Бродах до Рівного для позапланової перевірки роботи міського відділу внутрішніх справ прибула інспекція з МВС, і цей візит пов’язують саме з бродівською трагедією. Що ж до обтічної оцінки, яку надано самому факту вбивства, дивуватися не доводиться. Нещодавно на Рівненщині випущено з-під варти іншого правоохоронця, що так само з табельної зброї застрелив неповнолітнього, якому на свою біду закортіло покататися на дідовій «іномарці». Щоправда, інспектор ДАІ перебував «при виконанні», а машину з малолітнім водієм довелося переслідувати. Втім, будемо сподіватися, що розслідування, яке проводить «чужа», незаангажована бродівська прокуратура, дозволить з’ясувати реальну картину хоча б цієї кримінальної справи і належним чином покарати п’яного вбивцю в погонах.

(“Волинь”, м. Рівне, №16, 16 квітня 2004 р.)

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004
джерело:
“Донбасс”, г. Донецк”, №53, 19 марта 2004 г.

Cправедливость по-милицейски

   

В зале суда этот теперь уже бывший милиционер заявил: "Считаю, что не сделал ничего предосудительного, на моем месте так поступил бы любой работник милиции". Это откровенно циничное заявление вызывает целую гамму ощущений: недоумение, возмущение и даже страх. Неужели объявить ни в чем не повинного человека преступником, продержать его всю ночь в райотделе милиции, вышибая несуществующий долг, выполняя при этом "просьбу" знакомых - это нормально? И так должен поступать каждый, чья служба жутко опасна и невероятно трудна? Досадно, что это делают те люди, кто по долгу службы обязан защищать нас от преступных посягательств. На деле же все происходит по-другому.

Старые друзья

Олег Пискунов и Марина Гуленя (все фамилии изменены) были приятелями еще с середины 80-х, когда оба работали в Константиновском горисполкоме. Со временем судьба разбросала их в разные стороны: Олег ушел работать в милицию по линии ОГСБЭП, Марина открыла частное предприятие. Можно только предполагать, насколько плодотворным и тесным было их сотрудничество, но дальнейшие события показали, насколько важна для коммерсанта "дружба" с милиционером.

И вот однажды эта бизнес-дама обратилась к Пискунову, работавшему на тот момент начальником штаба Константиновского райотдела милиции с "невинной" просьбой. Дескать, есть у нее в селе Русин Яр магазинчик. А в магазинчике том ею выявлена недостача в 4,5 тыс. гривен. Продавщица, некая Светлана Булычева, недостачу не признает и платить отказывается. Надо бы помочь!

Капитан милиции Пискунов выслушал старую знакомую и вызвался нарушительницу примерно наказать и "исчезнувшие" денежки вернуть. Но вот загвоздка - продавщица к тому времени из села уехала, магазин закрыла. Вероятно, прячется у матери в Артемовске. "Нет проблем! - ответствовало должностное лицо, - отыщем, никуда не денется!"

На следующий день Пискунов, не имеющий, заметим, ни малейшего отношения к розыску преступников (согласно должностным инструкциям), отправляет от имени начальника райотдела в Артемовский горотдел милиции служебную телетайпограмму о розыске особо опасной преступницы. Той самой, Светланы Булычевой. Затем еще одну, указав в них возможные адреса, по которым та могла "скрываться".

Получив столь серьезный запрос, артемовские сыщики, не зная ничего об истинной подоплеке этого дела, принялись за работу. Найти "преступницу" особого труда не составило - та жила с дочерью в квартире своей матери. Перепуганную женщину отвезли в горотдел, где и оставили. Позвонили в Константиновку, сообщили о том, что задание выполнено и задержанную можно забирать.

С подачи Пискунова в Артемовск была отправлена дежурная машина с оперативным сотрудником, которому было дано указание привезти Булычеву и... закрыть в кабинете до прибытия Пискунова. Опер так и сделал - провел Светлану со двора, минуя дежурную часть, и запер в кабинете на втором этаже. Отметим, что ни телетайпограммы, ни само задержание не были зарегистрированы надлежащим образом, что само по себе наводит на размышления.

Наутро Пискунов прибыл в райотдел и стал "заниматься" Булычевой. Женщина была уже готова ко всему, так как, по ее словам, никогда в своей жизни не оказывалась в подобных ситуациях.

Ну, а дальше пошла откровенная психологическая "обработка" - в кабинет вошли Гуленя с мужем и бухгалтером. Пискунов предложил решить все полюбовно - только сумма была уже другая - 5 тыс. 700 гривен. Очевидно, с учетом "услуг" милиции. Гуленя интересовалась, что Светлана может продать, чтобы рассчитаться, словом, начался обычный полукриминальный наезд. Под милицейской "крышей".

Без вины виноватая

Светлана согласилась на все условия, пообещала привезти часть денег и даже написала расписку в том, что обязуется по первому требованию явиться к Пискунову. Сама же, вырвавшись из цепких рук "компании", отправилась прямиком в прокуратуру, где и написала подробное заявление обо всем. Это явилось полной неожиданностью для Пискунова, уверенного в том, что жертва запугана и жаловаться никуда не пойдет.

Постепенно выяснились подробности этого весьма странного инцидента. Теперь обвиняемым стал сам Пискунов.

Светлана Булычева рассказала следователю много интересного как о ЧП, где она работала, так и о самой хозяйке. Выяснилось, что магазин работал с постоянными нарушениями правил торговли. Дневная выручка составляла не менее 200 гривен, но Гуленя требовала, чтобы через кассовый аппарат проводили не более 20 гривен. Продукты, со слов Светланы, она получала без накладных, нигде за них не расписывалась. Так что никаких документов, подтверждающих недостачу, не было, и быть не могло.

Светлана рассказала, как ее с дочерью обрабатывал Сергей Сергеевич, муж Гулени. Орал: "Приедут менты и будут с тобой разбираться!" Испугавшись, она с дочерью уехала в Артемовск, к матери. Булычева также вспомнила, что хозяйка все время говорила: "Мне бояться нечего, я всех ментов кормлю и решу любые проблемы". Все пережитое Светлана воспринимает, как кошмарный сон.

А главное, что с Гуленей они были знакомы давно, когда Светлана еще работала на Артемовском колбасном заводе. Тогда Гуленя с подругой брали у нее колбасу. Им было мало, они просили еще и еще. И она под свою ответственность отпускала им продукты. Так образовалась недостача, и Светлану уволили. "Пожалев", Гуленя взяла ее к себе в магазин.

Суд и приговор

В чем заключался смысл этой "доброты"? Об этом в суде рассказал бывший бухгалтер ЧП, охарактеризовавший Гуленю как человека жадного, злопамятного, нечестного, способного на подлости. Она на самом деле заставляла продавцов не пробивать чеки, пропускать через кассу заниженные суммы. Товары не оприходовались, продавцы официально на работу не устраивались (со Светланой - тот же случай). Но главное - не в этом.

Как оказалось, Светлана - далеко не первый продавец, обвиненный в недостаче. Это был излюбленный прием хозяйки. Очевидно, что другие - платили. И Гуленя зарвалась. Следствию неизвестно, какое участие принимал Пискунов в выбивании "долгов" из других экс-продавцов и было ли что-то подобное раньше. Сам он, как и Гуленя, вряд ли стал бы распространяться на эту тему. Но слишком уж все отработано, даже чересчур.

Совершенно непонятно, почему у правоохранителей не возникло никаких вопросов к самой хозяйке ЧП. Судя по всему, там есть чем заняться.

Рассказывает прокурор отдела облпрокуратуры Ирина Кравченко,: "Преступление, которое совершает работник милиции, отличается от других прежде всего цинизмом и неуважением к закону. И этим оно еще более опасно, ведь милиционер прекрасно осведомлен о последствиях".

В зале суда вина Пискунова была полностью доказана, хотя сам он ее и не признавал. Поэтому при принятии окончательного решения у суда сомнений не было.

Олег Пискунов приговорен к двум годам лишения свободы с конфискацией имущества, лишен права заниматься правоохранительной деятельностью три года. Его взяли под стражу в зале суда.

В заключение можно сказать одно: многие люди становятся жертвами нечистоплотных блюстителей порядка. Многие терпят, считая, что против милиции не попрешь, у них "все схвачено", добиться справедливости нельзя.

На самом же деле это далеко не так. И большинство должностных преступлений совершается именно благодаря этому нелепому "молчанию ягнят". И пример Пискунова - лишнее тому подтверждение.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004

Прокуратура Полтавской области задержала бывшего сотрудника милиции, подозреваемого в причастности к жестоким истязаниям, приведшим к смерти 1 декабря 2003 года задержанного 30-летнего Владимира Цисельского в здании Управления по борьбе с организованной преступностью УМВД Украины в Полтавской области

   

Как сообщили в пресс-службе прокуратуры Полтавской области, в ходе досудебного следствия установлено, что четверо оперуполномоченных УБОП УМВД в Полтавской области, злоупотребляя служебным положением, склоняли В.Цисельского к даче показаний относительно совершения им преступлений. Вследствие физических и психических истязаний потерпевший умер.

Прокуратура получила доказательства применения вышеуказанными лицами неразрешенных методов дознания и следствия в отношении еще шести пострадавших, сообщило агентство УНИАН.

Как сообщалось, прокуратура Полтавской области возбудила уголовное дело по ст.115, ч.2, пп. 4,9,12 Уголовного кодекса Украины (умышленное убийство, совершенное по предварительному сговору группой лиц с целью скрыть другое преступление или облегчить его совершение) по факту жестоких истязаний, приведших к смерти 1 декабря 2003 года жителя Чернигова В.Цисельского.

Опис фактів знущань в органах МВС

22.05.2004 | Сергей Яновский

Офицеры УМВД Херсонщины признаны виновными в пытках, злоупотреблении властью и подделке документов

   

Глухие слухи о пытках в херсонской милиции годами разбивались о столь же глухую “оборону” руководителей местных правоохранительных органов. Они неизменно заявляли, что жалобы на применение недозволенных методов следствия - всего лишь жалкие потуги махровых уголовников выгородить себя.

Ведь, как известно, лучший способ защиты - нападение. Поэтому приговор местного суда Суворовского района Херсона грянул громом с ясного неба “безоблачной” отчетности.

Двух экс-офицеров УМВД в Херсонской области (еще в процессе следствия они подали рапорты о добровольной отставке) приговорили к 7, а третьего - к 5,5 годам лишения свободы с конфискацией личного имущества и лишением права занимать какие-либо должности в правоохранительных органах. Майор и лейтенанты входили в состав опергруппы, разыскивавшей преступную группу профессиональных автоугонщиков. Заподозрив официанта-бармена херсонского кафе “Китайская кухня» в контактах с ОПГ, они решили действовать по методике гитлеровских карателей: чем больше нагнать на угодившего “под раздачу” жути, тем скорее он признается во всех мыслимых и немыслимых грехах.

Лейтенанты-оперативники забрали официанта прямо из кафе. Никакими доказательствами его причастности к раскрываемым преступлениям они не располагали. Но задержание надо было обосновать, для чего изобретательные опера мигом сфабриковали административный протокол о том, что херсонец нецензурно бранился на улице. Впоследствии Апелляционный суд отменил его, да только “сюрпризы” для официанта на этом не закончились.

Доставив незаконно задержанного в кабинет оперсостава, горе-сыскари под “чутким руководством” тогдашнего начальника оперативно-поискового отделения приступили к так называемому допросу 3-й степени. Он заключался в том, что юношу принуждали к откровенности, устроив ему “физзарядку”: завели руки за спину, жестко защелкнули наручники (необходимости в них не было, поскольку бедолага не сопротивлялся) и заставляли допрашиваемого приседать, ходить по комнате “гусиным шагом”. В промежутках без вины виноватому обывателю плевали в лицо и задавали “наводящие” вопросы. Однако растерянный официант понятия не имел, о чем его спрашивают. Сочтя, что подозреваемый упорствует из вредности, оперативники ужесточили истязания - били его ладонями по ушам и в живот, а один из лейтенантов со всего маху “зарядил” ногой в пах, сопроводив подлый удар ехидной фразочкой: “Сейчас мы тебя наследства лишим».

Садисты в погонах образумились лишь после того, как потерпевшему со всей очевидностью стало плохо. Но отпустили на свободу официанта только после того, как он подписал “оправдательную расписку» - мол, травмы получил во время драки и к милиции претензий не имеет. Требуемую бумагу официант составил - в тот момент он признал бы себя виновным в чем угодно, лишь бы только очутиться подальше от импровизированной камеры пыток. Возможно, юноша постарался бы как можно скорее все забыть и не предавать историю огласке. Но истязания не прошли для него бесследно. На следующий день горожанин вышел на работу, и директор кафе ужаснулась: подчиненный был весь в синяках и едва держался на ногах. Коллеги посоветовали ему проконсультироваться у врачей, однако советами тут не обошлось. В больнице Днепровского района парня госпитализировали. Кроме кровоподтеков и ссадин, у него диагностировали разрыв левого яичка. Операция на половых органах прошла успешно, однако иные последствия травм необратимы - вероятно, иметь детей жертва милицейской ретивости уже не сможет.

По факту нанесения телесных повреждений средней тяжести областная прокуратура возбудила в отношении оперативников уголовное дело. Им предоставили великолепные служебные характеристики, но палочкой-выручалочкой они не стали.

“Обвиняемые исправно являлись на допрос к следователю, однако отрицали свое участие в избиении потерпевшего. Тем не менее, версия о том, что гражданина покалечили в ходе бытовой драки, при проверке “рассыпалась». Сожительница работника кафе подтвердила: до того, как ее будущий муж побывал в милиции, на его теле она не заметила ссадин, и в интимной жизни у них все было нормально. Работники кафе тоже дали подобные показания. Отыскался и сосед по камере в изоляторе временного содержания, который видел избитого и слышал его жалобы на оперативников”, - комментирует старший прокурор отдела Херсонской облпрокуратуры Ирина Гришко, поддерживавшая на процессе обвинение.

А что же милиция? Какое наказание понесли руководители скорых на кулачную расправу офицеров? О результатах служебного расследования нашему корреспонденту удалось узнать лишь то, что письменных и устных поручений пытать задержанного оперуполномоченным никто не давал - это установлено точно.

“Как заместитель начальника областного УМВД я, конечно же, имею сведения о состоявшемся суде над бывшими офицерами милиции. Однако суд частных определений о должностных упущениях в наш адрес не присылал. Следовательно, высшая правовая инстанция считает: в том, что случилось, виновны осужденные и никто кроме”, - сказал подполковник милиции Евгений Корнишев.

За все годы украинской независимости на Херсонщине это первый случай, когда офицеров УМВД области приговорили к реальным срокам лишения свободы именно за применение пыток. Но эта криминальная сенсация как-то не вдохновляет. Ни законопослушным украинцам, в частности, ни обществу в целом не нужны ни “раскрытия преступлений» через самооговор невиновных, ни милиция с репутацией карательного органа.

Покарання працівників органів МВС

22.05.2004

У понеділок суд звільнив з-під варти міліціонера Івана Гуменюка, який у травні минулого року застрелив підлітка на проспекті Миру, що в обласному центрі.

   

Сніжана Андрійчук:

Як повідомив адвокат обвинуваченого Володимир Цуняк, це сталося у зв’язку з тим, що Апеляційний суд 9 березня скасував вирок інспектору ВДАІ Рівного Івану Гуменюку, і оскільки не ухвалив іншого запобіжного заходу, то його відпустили з-під варти, проте з підпискою про невиїзд.

Нагадаємо, 24 грудня минулого року міський суд Рівного виніс старшому інспектору державтоінспекції міста Івану Гуменюку вирок, за яким підсудний отримав три роки ув’язнення. Як розповіла державний обвинувач Оксана Федорова, у тексті вироку було сказано, що злочинець перевищив службові повноваження, які потягнули за собою тяжкі наслідки — смерть 14-річного підлітка. Суд оголосив, що в ніч з 20 на 21 травня 2000 року Іван Гуменюк, який ніс службу, помітив на одній з вулиць Рівного підозрілий автомобіль “Пежо-309” і вирішив переслідувати його. За кермом “Пежо” знаходився 14-річний Денис Матвійчук, крім того у салоні перебував пасажир.

Суд довів, що після переслідування обидві машини зупинилися, і що Матвійчук і пасажир вийшли з автомобіля. Після цього Гуменюк зробив шість пострілів з табельного пістолета Макарова. Одна куля стала для хлопця смертельною.

Івану Гуменюку інкримінували статтю 166 частину 3 Кримінального кодексу Української РСР 1960 року, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 5 до 12 років.

При цьому адвокат потерпілих Олександр Бражніков і адвокат підсудного Володимир Цуняк заявили про намір опротестовувати вирок в Апеляційному суді Рівненської області, що й сталося у вівторок, 9 березня.

Як повідомив одразу після судового засідання начальник відділу підтримання державного обвинувачення в судах Ігор Пилипів, у постанові Апеляційного суду зазначено, що справа направляється в місцевий суд Рівного на новий розгляд в іншому складі суду. За його словами, суд прийняв таке рішення, врахувавши скаргу потерпілої сторони, які вважають, що Іван Гуменюк заслуговує на більш суворе покарання, яке відповідало б ступеню важкості злочину. До цього тижня Іван Гуменюк, повідомив Іван Пилипів, залишався під вартою.

(“ОГО”, м. Рівне, 31 березня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

У Cокирянській колонії робочий тиждень скорочено з 48 до 40 годин

   

Віктор Дудар:

Відтепер Сокирянська колонія суворого режиму буде виправною установою із середнім рівнем безпеки для засуджених, що вперше відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Житлові умови в колонії вже покращено. Про це повідомив Василь СОЛОВЕЙ, начальник відділу Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернівецькій області.

Зараз там утримується 1420 в’язнів, а розрахована вона на більшу кількість. Минулими роками покарання там відбувало дві чи дві з половиною тисячі осіб.

Ці зміни введені у зв’язку з набуттям чинності з 1 січня 2004 року нового Карно-виправного кодексу, відповідно до якого також зменшено тривалість робочого часу в’язнів до загальноприйнятого 40-годинного. Раніше робочий тиждень зека тривав 48 годин.

Як заявив голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Володимир ЛЬОВОЧКІН, Кодекс направлений на поліпшення матеріальної сторони утримання в’язнів. Зокрема, він передбачає, що норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою, ніж 3 квадратні метри (раніше – не менше 2 квадратних метрів), у виховних колоніях і колоніях, призначених для утримання жінок, – 4 квадратні метри (раніше – 2,5 і 2 квадратних метри відповідно), у лікувальних установах при виправних колоніях, призначених для утримання і лікування хворих на туберкульоз, – 5 квадратних метрів (раніше – не менше 4 квадратних метрів).

У в’язницях скасовано види режимів. Відтепер вони розрізняються за рівнем безпеки: мінімальний з полегшеними умовами утримання, мінімальний із загальними умовами утримання, середній і максимальний – залежно від складності контингенту, що утримується. Засуджені неповнолітні, відбуватимуть покарання в спеціальних виховних установах. Раніше в країні діяли три режими утримання в’язнів – суворий, загальний і виправні установи відкритого типу.

Новий кодекс також відмінив деякі види покарань, наприклад, позбавлення права отримувати передачі.

Гуманізація умов відбування покарання, на думку Василя Соловея, позитивно вплине на дисципліну серед в’язнів. Відсоток тих, кого умовно достроково звільняють, зріс майже вдвічі. 2002 року достроково на волю вийшло 158 осіб, а 2003 року – 237.

Зменшуватиметься і кількість в’язнів, бо судова практика дедалі частіше застосовує альтернативні види покарання, як умовне засудження, громадські роботи, виправні роботи.

На 1 січня 2004 року у 181 виправній установі України перебувало близько 200 тисяч засуджених. У 2003 році з установ з виконання покарань було звільнено майже 60 тисяч ув‘язнених, з них 4620 – за амністією, 411 – помилувані.

(“Молодий буковинець”, м. Чернівці, №11, 31 січня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

П’ятдесят восьма виправно-трудово колонія - найбільша у колишньому СРСР

   

Михайло Жила:

Невтішна статистика свідчить, що майже третина всього населення слов’янських країн побувала у виправно-трудових колоніях. Можливо, це пов’язано з низьким рівнем життя, можливо, з нашою вкоренілою войовничістю, але мова піде не про це.

З Ларисою Висоцькою, президентом асоціації сприяння вирішенню проблем наркоманії та СНІДу "Вікторія", Олександром Чернецьким, президентом асоціації "Доля" (адаптація раніше засуджених) та етнографічним ансамблем ми побували в Кліментовичах, у виправно-трудовій колонії.

Колонія в Кліментовичах, поблизу Шепетівки, була заснована у 1964 році. Мало кому відомо, що при Радянському Союзі вона була найбільшою за територією (по периметру понад п’ять кілометрів).

Атрибутом кожної колонії є високий паркан, вкритий колючим дротом. Климентовичі не виняток.

Пройшовши всі необхідні "процедури", потрапили всередину. Нам вдалося поспілкуватися з заступником начальника колонії з соціально-психологічної роботі майором внутрішньої служби Сергієм Козарецьким.

Нині в колонії перебуває близько двох тисяч ув’язнених. Сама назва "виправно-трудова колонія" говорить про те, що засуджена людина має змінитися, працюючи і приносячи користь державі. Однак не кожна колонія має своє виробництво. Звідси виникають найрізноманітніші проблеми (недостатність медичного обслуговування, погане харчування тощо). В виправно-трудовій колоній № 58 виробництво налагоджене. Тут випускають залізобетонні вироби, бруківку. Також на її території є кар’єр, тому ведуться найрізноманітніші роботи, пов’язані з обробкою каменю. Щомісяця з нарахованої заробітної платні людям, котрі працюють на виробництві, йдуть відрахування на їх утримання (харчування, комунально-побутові послуги).

На жаль, нам не вдалося побувати в їдальні колонії, і на власні очі побачити, чим годують ув’язнених. Натомість нам запропонували обід в офіцерській їдальні. Меню виявилося доволі різноманітним. На перше - борщ та суп, на друге - картопля та рис з котлетою, салат, а запивали все це узваром або кип’яченим молоком (кому що до вподоби). До того ж, все виявилося смачним. Та відверто кажучи, навряд чи ув’язнених годують хоча б приблизно так.

(“Є!”, м. Хмельницький, 30 січня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

"Є засуджені, котрі не вміють читати. Ми їх вчимо"

   

Михайло Жила:

У свідомості більшості людей в’язниця і бідність асоціюється з найжахливішими випробуваннями, гіршим за них хіба що може бути смерть чи невиліковна хвороба. Люди бояться невідомого. І якщо бідність може уявити будь-хто (бо для більшості населення незалежної України вона є реальністю), то зону уява кожного малює по-своєму. І тим багатша наша уява, чим менше ми про неї знаємо.

Сьогоднішня наша розмова піде саме про виправно-трудові колонії. Наш співрозмовник - заступник начальника управління державного департаменту України з питань виконання покарань в області Іван Мельничук.

- Іване Олександровичу, скільки є виправно-трудових колоній на території Хмельницької області, і яка кількість засуджених відбуває в них покарання?

- На території нашої області є чотири виправно-трудових колонії (дві в Ізяславі, в Клементовичах, і в Райківцях). Нині загальна кількість ув’язнених становить близько п’яти з половиною тисяч.

- Розумію, що публіка тут найрізноманітніша. Однак, за які злочини люди найчастіше відбувають покарання?

- Найчастіше засуджені відбувають покарання за злочини, що пов’язані з наркотиками. На жаль, їх кількість не зменшується.

- Нещодавно була амністія. Скільки засуджених амністовано?

- Загалом під амністію підпадала одна тисяча сім осіб, з яких дев’ятсот п’ятнадцять (враховуючи і тих, що перебували на обліках в кримінально-виконавчій інспекції) було звільнено та сімдесяти шістьом засудженим скорочено терміни покарання.

- З 1 січня 2004 року в законну силу вступив новий кримінально-виконавчий кодекс. Які конструктивні зміни в ньому стосуються саме умов уртимання ув’язнених?

- Їх досить багато. Це і 15% відрахування засудженим на їх особистий рахунок заробітної плати (раніше було лише 10%). Кошти людина має право знімати кожного місяця, а також, за бажанням, надсилати певну кількість грошей додому. Також значно збільшилася площа на утримання одного засудженого.

Якщо казати загалом, то кодекс надає більше можливостей реалізувати себе в соціально-корисному аспекті навіть в умовах ізоляції. До того ж, зміни в законодавстві щодо утримання ув’язнених наближають нас до європейських стандартів.

- Наскільки відомо, в нашій країні досить гостро стоїть питання з харчуванням засуджених. Як цю проблему вирішують в наших виправно-трудових колоніях і скільки коштів держава виділяє на одну особу?

- Почну з останнього. У минулому році державою на харчування одного ув’язненого виділялося трохи більше двох з половиною гривень на добу. Які зміни відбудуться в цьому році - нам поки що невідомо. А тепер перейдемо до конкретики. 80% заготовленої картоплі на осінньо-зимовий період 2002-2004 року у виправно-трудових колоніях області було зібрано на їх підсобних господарствах. Крім того, на території кожної колонії збудована теплиця, в котрій вирощують різні овочі, що дає змогу розширити раціон. До того ж, в кожній виправно-трудовій колонії випікають свій хліб, а також змайстровані преси для виготовлення макаронів (борошно ми закуповуємо).

Якщо говорити про загальну норму харчування, то вона складає 3 026 калорії на добу. Безумовно, ми зобов’язані її дотримуватися.

- Не менш гостро, напевне, стоїть питання і з медичним обслуговуванням, особливо щодо захворювання на туберкульоз. Що ви можете сказати з цього приводу?

- В кожній установі є медична частина в якій працюють досвідчені фахівці. Крім того, в Шепетівці є міжобласна соматична лікарня на 120 ліжок. І, незважаючи на те, що вона обслуговує чотири області (Хмельницьку, Тернопільську, Івано-Франківську та Чернівецьку), повністю лікарня ніколи не заповнюється хворими. Щодо медикаментів, то лікарня забезпечується ними по потребі. Кошти виділяються департаментом. За бажаннями (і з дозволу лікаря) рідні хворого можуть привезти йому якісь особливі, дорогі ліки.

Що стосується захворювання на туберкульоз, то якщо брати загальну кількість засуджених і загальну кількість населення, воно в виправно-трудових колоніях ніяк не більше, ніж на свободі. Крім того, захворюваність на активний туберкульоз в порівнянні з минулими роками скоротилося на 42%.

- А як щодо освіти засуджених?

- З усієї кількості засуджених нашої області (5,5 тисяч) близько 800 чоловік не мають повної середньої освіти. Близько 400 не мають базової середньої освіти (дев’яти класів). А є й такі, котрі взагалі не вміють читати і писати.

Для того, щоб їх навчити, в кожній виправно-трудовій колонії з першого вересня минулого року створені навчально-консультаційні пункти, в котрих засуджений може здобути повну середню освіту (9, 10 та 11 класи). З першого вересня 2004-го в Кліментовецькій та Ізяславській колоніях плануємо відкрити загальноосвітні школи.

Крім того, наше обласне управління і Хмельницький філіал МАУП підписали угоду, за якою засуджені можуть отримувати освіту за дистанційною формою навчання, від молодшого спеціаліста до магістра.

- Пане Мельничук, всі добре розуміють, що коштів, котрі виділяє держава на утримання засуджених, м’яко кажучи, не вистачає. В кожній виправно-трудовій колонії має бути виробництво. Це вигідно як для держави, так і для засуджених. Як щодо цього в колоніях нашої області?

- У всіх чотирьох виправно-трудових колоніях області є виробництво. До прикладу, в Ізяславській колонії виготовляються розмикачі (заказник "Укрзалізниця"), крім того, виготовляють спецодяг, взуття, займаються деревообробкою, металообробкою тощо.

- А як щодо відпочинку?

- Засуджені займаються художньою самодіяльністю. В Кліментовичах, Райківцях і в одній з Ізяславських колоній є вокально-інструментальні ансамблі, котрі на релігійні та державні свята дають концерти.

В кожній колонії є бібліотека. Щоправда, вибір літератури небагатий і, як на теперішній час, дещо морально застарілий. Але, по можливості, бібліотеки поновлюються новими виданнями.

У трьох виправно-трудових колоніях побудовані церкви. Ведеться будівництво четвертої церкви в Райківцях.

- Ну і під кінець нашої розмови Іван Олександрович хотілося б отримати відповідь на таке запитання. На вашу думку, з якими проблемами стикається людина, коли потрапляє у виправну колонію, і які проблеми на неї чекають після відбуття покарання?

- Як на мене, це питання доволі складне і однозначної відповіді на нього немає. Та, на мою думку, найважчим психологічним аспектом перебування у виправно-трудовій колонії є те, що людина не може побути на самоті.

(“Є!”, м. Хмельницький, 30 січня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Владимир Бутенко: заключенный не должен чувствовать себя загнанным зверем

   

Начальник управления Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний в Харьковской области, генерал-майор внутренней службы Владимир Бутенко:

Укрепление режима не должно быть сопряжено с репрессивными мерами по отношению к заключенным… И условия жизни у них должны быть нормальными… Для того, чтобы осужденные не чувствовали себя загнанными зверьми, им надо создать нормальные условия содержания.

В Харьковской области такая работа ведется уже несколько лет. Все колонии постепенно переходят от казарменного к блочному содержанию. Приводятся в порядок медико-санитарные части, пищеблоки и другие помещения. Учитывая имеющееся финансирование, эта работа рассчитана на 10 лет. Ведь государственные дотации покрывают потребности колоний только на 25—30 %. Остальные средства приходится зарабатывать самим, за счет производственных мастерских. Параллельно реализуется и ряд программ: психологического сопровождения заключенных, получения образования и других. Во многих начинаниях мы — первые. Примером может служить недавнее открытие в СИЗО плавательного бассейна — единственного в Украине. Открытие бассейна — часть одной из программ, ведь когда заключенные целый день заняты, то у них нет времени для подготовки преступлений. Работники харьковского следственного изолятора выиграли грант (430 тысяч долларов США), представляемый правительством Швейцарии для капитального ремонта помещений. Также по решению коллегии создана специальная комиссия, которую возглавляет первый заместитель начальника Государственного департамента исполнения наказаний Александр Пташинский. Задачей комиссии является разработка мер “гуманизации”, содержание осужденных к пожизненному заключению.

(«Слобода», м. Харків, 6 квітня 2004 р.)
Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

В Запорожье справили новоселье 36 пожизненно осужденных

   

Первые 36 человек из 52 приговоренных Апелляционным судом Запорожской области к высшей мере наказания этапированы в сектор для пожизненно осужденных, построенный на территории Софиевской исправительной колонии строгого режима №55 в райцентре Вольнянск. До недавних пор эти заключенные содержались в следственных изоляторах Запорожья и Вольнянска.

Как сообщил "ФАКТАМ" начальник отдела по надзору за соблюдением судебных решений по уголовным делам областной прокуратуры Алексей Стулов, эта мера осуществлена после решения Госдепартамента исполнения наказаний об определении во всех областях мест, где в специально выделенных секторах исправительных заведений должны отбывать наказание те, кто приговорен к пожизненному заключению. В соответствии с требованиями нового Уголовного-исполнительного кодекса и нормами европейских конвенций, размеры камер для осужденных увеличены. В камерах (всего их 20) должно содержаться по два человека, но по желанию заключенные могут сидеть в одиночестве или втроем. Режим дня участка максимального уровня безопасности (так называется это место) общий для всей колонии: подъем в 6, отбой в 22. Помещение, где бы эти люди могли трудиться, еще не построено. В камерах же обеспечить такой контингент работой (зэк не должен иметь дела со стеклом, острыми металлическими предметами) непросто.

Невозможность побега заключенных, по словам Алексея Стулова, — стопроцентная. Охраняемый корпус находится на территории тюрьмы, которая тоже охраняется. Персонал, имеющий доступ к участку максимального уровня безопасности, определен начальником СИЗО. Другие люди (как это было в Лукьяновском СИЗО в Киеве, где недавно пытались совершить побег пожизненно осужденные) войти в здание просто не смогут.

Всем Софиевским новоселам выдана новая форма ярко-желтого цвета.

(«Факты и комментарии», 22 апреля 2004 г.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Пресс-конференция заместителя прокурора Запорожской области Владимира Мазурика и начальника отдела за соблюдением законов при выполнении судебных решений Алексея Стулова носила несколько необычный характер и была посвящена тем, кто сидит в местах лишения свободы

   

Владимир Соловов:

У нас в области на сегодняшний день 9 исправительно-трудовых колоний, два следственных изолятора, 30 отделов государственной исполнительной службы. Сейчас идет гуманизация по отношению к отбывающим наказания, которых насчитывается 12 тысяч человек. Это люди, которые совершили различные правонарушения и в зависимости от степени преступления раньше сидели в различных колониях, где было несколько режимов содержания: общий (за нетяжкие преступления); усиленный (для такой же категории, но совершивших тяжкие преступления); строгий (это для ранее сидевших); особый (для особо опасных рецидивистов). Теперь же колонии общего режима отныне будут колониями минимального уровня безопасности с общими условиями. Усиленный и строгий режим — это теперь средний уровень безопасности. А тюрьма для приговоренных к пожизненному заключению и для «особистов» — это максимальный уровень безопасности. Ликвидированы штрафные изоляторы как мера дисциплинарного воздействия. Максимальный срок пребывания в помещении камерного типа сокращен с 6 до 3 месяцев. Краткосрочные свидания продлены до четырех часов. На длительные свидания теперь могут приехать гражданские супруги, если у такой пары есть совместные дети. Разрешена переписка с родственниками, которые отбывают срок в другом месте. Денежные переводы зэкам не ограничены. Время работы в период отбывания срока теперь будет засчитываться в трудовой стаж для начисления в пенсионный фонд.

Зашел разговор о питании заключенных. Норма потребления — не менее 3470 килокалорий в сутки на одного заключенного. В связи с тем, что прошлый год был неурожайный на зерновые, в некоторых колониях эта норма потребления снижалась до 1700 калорий. В связи с этим приняты необходимые меры.

Зам. прокурора области Владимир Мазурик сообщил также, что в прошлом году прокуратурой области возбуждено в отношении работников колоний три уголовных дела, в этом году — одно, составлено пять протоколов о коррупции. Был поднят вопрос о существовании туберкулезной больницы для зэков, расположенной в 55-й Вольнянской колонии, и о безопасности населения Вольнянска. Как отметил зам. прокурор, эта проблема является надуманной.

После пресс-конференции я подошел к начальнику отдела Алексею Стулову и попросил его ознакомиться с письмом нашего читателя Петра Ванюшкина и заодно прокомментировать прочитанное. Если вкратце речь вести о тексте написанного, то оно сводится к следующему. Петр Савельевич считает, что свои 58 лет он прожил в хорошее время, с верой в будущее. А сегодня ему обидно уже не за свое поколение, а за детей, будущее внуков.

«Вглядитесь в молодежь, — пишет он, — тусклые глаза, пьяные улыбки, тоска и зависимость от денег. Отсюда и бандитизм, воровство, проституция. Недалеко от вашей редакции расположен следственный изолятор. Там сидят молодые люди, дети, женщины. Вот где ломаются судьбы. В каких условиях они живут? Таких не было даже в военное время. Ведь этих воришек, наркоманов, проституток породило наше перестроечное время, и их надо не озлоблять, а воспитывать.

Если говорить о СИЗО, то даже внешне он вызывает отвращение. Окон нет — просто железные листы с просверленными дырочками. В камерах сырость, вонь, вши, клопы. Солнце сюда не пробьется, отопления нет, бетонный пол, нары. В камере от 10 до 28 человек с поломанными судьбами, психикой. Спят по очереди, едят то, что передадут родственники раз в 15 дней. Стирают и сушат в камере. Запрещается передавать газеты, книги, только на библиотеку. Считаю, зло порождает зло. Ведь выйдя оттуда, они за подобное обращение «отыграются» опять же на нас, нашем обществе. В истинно демократических странах преступники получают и образование, и специальность. А в наших «исправилках» можно учиться только друг у друга. Мы сами порождаем преступность. А каких только болезней нет в СИЗО — от бронхита до туберкулеза! А сколько несправедливости заключенные видят от следователей, охраны! Последняя дежурит возле СИЗО, ловят тех, кто переговаривается с заключенными, хотя нигде нет предупреждающих знаков, вызывают наряд, забирают записки, деньги. Я где-то читал, что экономику города определяют по базару, чистоту — по дальним улицам, а безопасность — по количеству заключенных. Вот и вся статистика!»

Конечно, в этом письме немало эмоций, но и немало правды, от которой никуда не уйдешь. Поэтому и хотелось, чтобы Алексей Александрович более подробно остановился на фактах, сообщенных читателем.

— В последний раз мы проверяли следственный изолятор с новым прокурором области, — сказал А.Стулов. — Валерий Викторович специально захотел посмотреть осужденных женщин и детей. В СИЗО есть дети, которые не первый раз совершили тяжкие и особо тяжкие преступления. Их не так много. Но они есть. Другое дело, в каких условиях они содержатся. Конечно, они не такие, в которых я бы хотел содержать своего ребенка, чтобы были чистые простыни, свежий воздух, калорийное питание. Но ведь заключение это и не предусматривает. И в то же время, всю гуманитарную помощь, что мы получаем, направляем в первую очередь на стол детям. И ни разу от них не было ни одной жалобы на питание. Это один фактор. Другой — в какой семье они живут, что толкнуло их на преступление. Многие из них жили в неблагополучных семьях. Они не виноваты, что у многих родителей депрессия — нет работы, свои профессиональные навыки они уже не смогут применить в жизни, да и возраст поджимает. Главное, сейчас у молодежи нет четко поставленных в жизни целей: хорошо учиться, приобрести профессию, достичь чего-то в жизни. Немало проблем у нас и с персоналом в СИЗО. Людей не хватает. Да, были у нас мобильные группы, которые реагировали на нарушения. Сейчас таких уже нет.

Более подробного интервью у нас с Алекеем Александровичем не получилось. Но и без того ясно, что не все благополучно в пенитенциарной системе. И разговор об этом стоит подробного анализа.

(“ВЕРЖЕ”, г. Запорожье, №17, 23 апреля 2004 г.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Известный политик сказал, что тюрьма, как и армия, — зеркало общества

   

Сергей Кузин:

Украинскому государству в этом году исполняется 13 лет — столько же существует и пенитенциарная система независимой Украины. Какие изменения произошли в украинских местах лишения свободы?

На этот и другие вопросы «2000» отвечает председатель Донецкой общественной историко-просветительской и правозащитной организации «Донецкий мемориал» Александр Букалов.

— Александр Павлович, как, на ваш взгляд, изменилась украинская пенитенциарная система за 12 лет независимости? И чем отличаются условия жизни и содержания заключенных в 1992 году от нынешних?

— Я бы хотел сразу упомянуть об очень важном моменте, касающемся условий содержания заключенных. Есть зэки, отбывающие срок наказания в тюрьмах, и есть те, кто еще не осужден, но находится «вне свободы». Речь идет о следственных изоляторах (СИЗО). Условия содержания заключенных в тюрьмах и в СИЗО различаются очень существенно.

— То есть сидеть в тюрьме или в СИЗО — далеко не одно и то же?

— Именно по СИЗО возникает много вопросов, касающихся непосредственно нарушений прав человека, обращений и жалоб по этому поводу мне приходится читать ежедневно огромное количество. СИЗО можно назвать «структурой в структуре» — здесь особенные правила игры, отличающиеся от тех, что действуют в тюрьмах. Первая проблема следственных изоляторов — страшная теснота. Содержащихся в них людей попросту некуда девать. Сталкиваешься с ужасающими цифрами. К примеру, в Артемовском СИЗО (Донецкая область) не обеспечены спальным местом 148 человек. Люди вынуждены спать стоя или по очереди, представители администрации советовали им также ложиться на одну койку «вон с тем мужиком». Когда обитатели СИЗО «ложиться с мужиком» не соглашались, это расценивалось как невыполнение требований администрации. Часто заключенные находятся в подобных условиях по нескольку лет — до вынесения приговора.

— Неужели ничего нельзя изменить? Или это кому-то выгодно?

— В первую очередь данная ситуация выгодна следователям, которые не могут вызвать человека повесткой, и следствие, за ход которого следователь ежедневно отчитывается перед руководством, затягивается. Куда проще засадить подследственного в СИЗО, таким образом, тот никуда не денется — и следователю его приведут на допрос в любую секунду. Утверждение «Если человек попадает под суд, то его засудят, а если задержан, то посадят» для нашей пенитенциарной системы уже стало аксиомой. Как правило, если человек невиновен, то его невиновность или доказывают на начальной стадии, или же он проходит весь путь от задержанного до осужденного, а процесс этот может затянуться надолго. Тех, кто дождался решения суда, переводят в тюрьмы, где условия содержания заключенных совсем другие. Человек уже не в состоянии неопределенности, а знает срок, который должен отбыть. Именно поэтому многие спешат признаться даже в том, чего не совершали, лишь бы закончилось невыносимое ожидание приговора в тесных камерах следственных изоляторов с их антисанитарными условиями, туберкулезом, вшами, клопами и допросами следователей. Стремятся поскорее попасть в тюрьму или пытаются покончить с собой — психика не выдерживает...

— Получается, что в СИЗО содержится гораздо больше людей, чем в тюрьмах?

— Приведу немного статистики. В 2003 году из 191677 украинских заключенных 40743 — обитатели следственных изоляторов. Остальные находились в колониях общего, усиленного, строгого и особого режимов. В целом количество узников в местах лишения свободы в Украине достаточно велико. В расчете на 100000 населения в Украине содержатся в заключении 400 человек. Для сравнения: в США этот показатель значительно превышает 700, в России около 650. В странах Западной Европы — 100. Значительный рост тюремного населения в Украине происходил в первой половине 90-х годов ХХ века. Если в 1989 году в местах лишения свободы отбывали наказание 88807 человек, то в 1992-м — 110538, в 1994-м — 138970, а в 1996-м их число возросло до 172163 чел. В последнее время эта статистика становится стабильной — в тюрьмы приходит практически то же количество, что и освобождается. Образовался некий баланс, чего не наблюдалось в первые годы независимости. К примеру, в 2003 году число лиц, поступивших в учреждения исполнения наказаний, составило 61260 человек, а освободилось, в том числе по амнистии, 58983 человека.

— Вы упомянули о нечеловеческих условиях содержания заключенных в СИЗО, в связи с чем многие стремятся попасть в тюрьму... А ведь в украинских тюрьмах по-прежнему умирают люди. Насколько официальная статистика соответствует реальному положению вещей?

— На начало нынешнего года: число лиц, умерших во время пребывания в учреждениях уголовно-исполнительной системы в 2003 г. составляло 824, в том числе в результате суицида — 41.Но сегодня психологическое и физическое состояние здоровья заключенных все же получше, чем на заре независимости. Серьезная борьба ведется с туберкулезом — узников стараются лечить самыми новыми методами, изолируя их от остальных. Правда, это не касается СИЗО. Сегодня больных туберкулезом в учреждениях исполнения наказаний насчитывается 9080, а ВИЧ-инфицированных — 1917. Ситуация находится под контролем...

— Александр Павлович, содержание заключенных в СИЗО, по вашим словам, не выдерживает никакой критики — получается, что «обитателей» следственных изоляторов попросту некуда девать. А как содержатся осужденные к пожизненному заключению?

— Они находятся в специальных зонах. Их в Украине всего две — в Житомире и Виннице. Таких зэков немного... Но с каждым годом становится все больше. Содержат заключенных либо по двое в камере, либо поодиночке — речь идет об особо опасных субъектах. К примеру, я был в Виннице в камере Оноприенко — тот сидит в одиночке. Условия содержания весьма приличные — холодильник, кровать, книжные полки... Всего осужденных пожизненно в Украине — 891 человек, 10 из них — женщины. Проблема здесь в том, что апелляцию заключенные могут подать лишь раз в 20 лет, а потом добиваются, чтобы решение суда было пересмотрено. В Европе этот срок сокращен до 5 — 7 лет, то есть тамошний пожизненно заключенный может примерно вести себя и через этот промежуток времени получить надежду на освобождение, несмотря на столь строгий приговор. А украинские зэки о подобном и не мечтают — за 25 лет проходит четверть жизни, и именно поэтому он может решиться на побег, видя в нем последнюю возможность попасть на свободу.

— Мы любим сравнивать нашу страну с другими государствами, в частности с Россией. На ваш взгляд, украинская пенитенциарная система имеет преимущества перед российской?

— Положение дел в этой сфере у соседей, как это ни удивительно, хуже. Россия еще во многом отстает по «тюремным вопросам» от Украины — у нас не те масштабы и не те проблемы. Однако российская пенитенциарная система более гибкая по своей сути и развивается большими темпами. Там люди быстро учатся и схватывают все на лету. У нас же период застоя — перемен нет в первую очередь из-за отсутствия финансовой базы. Украинской пенитенциарной системе требуется сегодня 1 млрд. 700 грн. в год только на самое необходимое. А в бюджете всего 600 млн. грн. О каком развитии можно вести речь? В России суммы, выделяемые на эти нужды, на два порядка выше. Как-то я увидел в столице Латвии, как заключенные работают на станции техобслуживания при тюрьме. Зарабатывают деньги и помогают государству, у которого латвийская пенитенциарная система не клянчит на пропитание. Работа налажена, а государство только помогает, создавая благоприятные условия. Я пообщался с начальником зоны в Донбассе, где создана подобная станция техобслуживания. «Да мы в убытках от этой станции», — жаловался он. «Ведь к нам едут машины ремонтировать и ГАИ, и начальник УВД, и налоговая. Разве я могу с них деньги требовать за зэковскую работу?»

Господа начальники, а вы тоже считаете допустимым не платить за ремонт ваших машин? (Ред. — «2000»)

— То есть ситуация в пенитенциарной системе Украины оставляет желать лучшего?

— К сожалению. Однако что-то двигается, пусть и небольшими темпами. Главные проблемы — нарушения прав человека и... бюрократия на местах. Мне часто говорят: «Зачем ты этих убийц защищаешь? Это же бандиты и преступники, и нечего для них тепличные условия создавать...» Считаю, если человека по ту сторону решетки еще больше обозлить на весь мир, то вряд ли он выйдет на свободу с чувством раскаяния... Скорее всего, снова пойдет грабить, насиловать и убивать. Лучше не провоцировать эту ситуацию. В конце концов заключенные, простите за банальность, тоже люди. И некоторые из них осуждены несправедливо... Кем они выйдут из тюрьмы и что ждет общество при встрече с обиженными судьбой людьми? Ответ чаще всего не особо оптимистичный. Нашу пенитенциарную систему нужно сделать как можно гуманнее, тогда есть надежда, что люди, покинувшие места не столь отдаленные, будут гуманнее относиться к принимающему их обществу...

(“2000”, 16.04.2004)

***

Генеральна прокуратура зазначає, що порушення конституційних прав громадян, вимог законодавства і медико-санітарного забезпечення ув’язнених у слідчих ізоляторах носять систематичний характер і можуть призвести до непередбачуваних тяжких наслідків. Як повідомляє Інтерфакс-Україна, з посиланням на прес-службу Генпрокуратури, через переповнення слідчих ізоляторів, усупереч закону про попереднє ув’язнення, значну частину ув’язнених не забезпечено навіть спальними місцями. Результати прокурорської перевірки свідчать також про неналежне виконання органами внутрішніх справ вимоги закону про боротьбу із захворюванням на туберкульоз, зокрема, відносно своєчасного, повноцінного та якісного обстеження осіб, що тимчасово перебувають у спеціалізованих установах і приміщеннях. Про результати перевірок Генпрокуратура проінформувала Кабінет Міністрів iз метою вживання заходів для виправлення ситуації.

(День», №68, 16 квітня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Басейн для малолітніх правопорушників

   

Уперше в Україні в харківському СІЗО відкрито басейн для неповнолітніх правопорушників. Тепер діти за гратами зможуть покупатися й поплавати в штучній водоймі глибиною близько метра, якщо до справжньої їм заборонено виходити. Це право для них витребувала Європейська конвенція з захисту прав людини. На даний момент у слідчому ізоляторі перебуває до двохсот підлітків. Під наглядом вихователя і тренера з плавання в басейні можуть перебувати одночасно лише шість осіб, а інші чекають на свою чергу.

(День», №61, 6 квітня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Тимчасове затримання у стилі «євро»

   

У понеділок після реконструкції прийняв перших арештантів Славутський ізолятор тимчасового утримання (ІТУ). Підозрювані в злочинах поки що не можуть отямитися — куди ж то їх запроторили?.. «Тут зроблено ремонт у стилі «євро». Для тих, хто тут не вперше, є з чим порівняти. До послуг затриманих — окремі унітази, вмивальники, ванни. Всі блага цивілізації — в камері. От тільки джакузі ще немає. Затриманi слухають радіо, дивляться телевізор. Для них же — бібліотека, настільні ігри. Харчуванням задоволені», — повідомив для «Дня» начальник центру громадських зв’язків управління МВСУ в Хмельницькій області Віктор Коверзюк. Він вважає, що декому із затриманих буде тяжко вийти з ІТУ, бо «на волі далеко не всі мають отакі умови життя». Камери й коридори цього закладу устатковані системою відеонагляду. Все зроблено відповідно до рекомендацій Європейського комітету проти тортур і Міністерства внутрішніх справ України. До справи реконструкції ІТУ, що тривала довгі два роки, міліції вдалося залучити місцевих філантропів, прізвища яких не розголошують. З їхньої ж волі. Аби, мовляв, ніхто не висунув версію, що то вони передбачливо постаралися й для себе. Бо ж загальновідомо, що від тюрми й жебрацької торби ніхто не застрахований. Віктор Коверзюк вказав, що раніше в такому ж стилі перебудували ІТУ в Хмельницькому.

(День», №62, 7 квітня 2004 р.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Почему почти вся администрация, даже при наличии нескольких высших образований, называет осужденных осУжденными (ударение на "у"), а освобожденных - освобОжденными (ударение на "о")? Ощущение - что это своеобразная визитка "своего" в системе

   

Татьяна Заровная:

Западная исправительная колония №97 (Макеевка) относится к колониям среднего уровня безопасности. Это означает: здесь сидят граждане, "оступившиеся" как минимум второй раз, но все-таки еще не самые отпетые. Расположена она слишком близко к Донецку и, соответственно, к начальству. Потому ей судьба - быть образцовой. И, помнится, в советские годы сидеть в 97-й считалось едва не престижно - не голодно, не холодно. А здесь и теперь все "как надо" - любо-дорого комиссиям посмотреть.

С 1 сентября здесь открыли среднюю школу: 25 учеников-переростков заканчивают образование (за это условие особенно боролись правозащитники). Уже теперь, спустя пару месяцев после введения нового Уголовно-исполнительного кодекса, успели устроить участок усиленного контроля (такой себе "штрафняк", но с сохранением всех прав - на свидания, посылки и прочее).

Говорят, мусороуборочные и прочие "коммунальные" машины, которых так не хватает Донецку, комплектуют именно здесь. К сожалению, некоторые деловые партнеры в последнее время посчитали невыгодным сотрудничать с колонией, а то, глядишь, меньше было бы пробок в период снежных заносов. Общие правила выживания распространяются и на зону - никаких условий "особого благоприятствования" у "колониального" производства нет. А занятость зэков на работе - это и погашенные иски (кстати, по этому показателю 97-я лидирует), и выплаченные алименты, и профилактика очагов напряженности.

Не впервые совершая "экскурсию" в зону, никогда не видела такой четкой поотрядной локализации: в 97-й колонии все 16 отрядов изолированы друг от друга.

Утверждают, что последний блатной по прозвищу Гвоздь из этой колонии освободился больше года назад. Еще кое-кого вывезли в другие, менее "красные" (в переводе с местного сленга - милицейские) зоны. Таких, кто не хочет исправляться и ведет себя недостойно, отыскалось всего пятеро - и это из полутора тысяч отбывающих наказание!

Жизнь по мастям

Моя мама, скажу вам прямо, увидев фотоснимок зоновской столовой, сказала: "Сельское кафе застойных времен". В этом "кафе" два раздаточных окошка. Две нормы - для диетиков и здоровых. Те, кому назначено доктором, скажем, переболевшие туберкулезом, получают особое, обогащенное питание.

Одеты и обуты осужденные по-разному. "Петухи", конечно, похуже. А помощники администрации - дневальные, которых простые зэки зовут "завхозами" (а блатняки - "козлами") - красавцы-молодцы: в черных свитерах, черных модных ботинках и черных штанах. О том, что перед вами невольники, говорят лишь спецнашивки на левой стороне груди. Черный цвет - официальный цвет одежды зэка. В основном же каждый одет соответственно материальным возможностям мам, жен, сестер и прочих родственников.

Осужденный Александр Егупов, бывший рэкетир из Александровки, переметнулся в "завхозы" из "смотрящих" (это неформальные вожаки, которых избирает не администрация, а "босяки"). Во время первого срока считался блатным и служил воровским "идеалам". А в 97-м сообразил, что заблуждался, и стал служить администрации.

- Жизнь по воровским законам вспоминаю, словно бред, - говорит он. - По этим понятиям и досрочно освобождаться нельзя. А я скоро выйду, женюсь (меня девчонка ждет в Житомире) и начну жить по-человечески.

"Петухи" - низшая "масть" в колонии, которую в отличие от "блатняков" истребить, пожалуй, невозможно. И, скажу вам, это журналистские враки, будто все насильники прямиком отправляются в эту касту. Вот сидит в Макеевке, скажем, Виталий Шурин (фамилия изменена - авт.), осужденный за то, что насиловал собственную дочь. Оправдываясь, рассказывал в суде, что малышка возражала, чтоб он, вдовец, привел в дом женщину, и тогда он заявил ребенку: "Тогда ты сама будешь и дочерью, и женой, и матерью". И вот сумел, представьте, постоять за себя, остался "мужиком". Зато недавно освободившийся лидер горловской лиги геев Нос (выясняется, есть там такая) имел "экстравагантную" ориентацию по природе своей и сам приставал к другим осужденным с "нетрадиционными" предложениями.

Поговорим о любви

Осужденный Игорь Журкин, бригадир ремонтно-инструментального цеха, сочетался законным браком с Натальей в моем присутствии.

- Наташа, чем привлек вас Игорь, чем он лучше других мужчин?

- Даже не знаю... (новобрачная хохочет).

- Игорь, а почему вы решили жениться на Наталье?

- Пора! (Молодожен серьезен.)

Представители администрации скептически оценивают крепость брачных союзов, заключенных в зоне. Аргументов в пользу этой точки зрения много. Скажем, осужденный Владимир Дуданов вскоре тоже вступит в брак - а известно ли невесте, что от этого человека бывшая жена и дети не знали, куда деваться? И сидит он за то, что собственному сыну насильно влил яд "Регент 800" от колорадского жука. Таким образом Владимир вымогал у ребенка деньги, вырученные от сдачи металлолома - уж очень самогона папе хотелось. Или взять Эдуарда Шевчука - недавно он в очередной раз развелся, а женился в этой же колонии не далее как минувшей осенью. Причина развода, по меткому выражению работницы загса, которая регистрирует всех здешних женихов, - "лучше узнали друг друга". А парень - симпатяга, на снимке в анкете осужденного улыбается. Сидит за то, что в белой горячке зарубил топором человека.

Апартаменты молодым предоставили почти класса "люкс". Арка в комнате длительных свиданий разделяет спальню с кухней-залом. Немаловажные удобства, правда, через коридор. Но мебель, посуда и покрывала со шторами вполне пристойные.

Офицер, шутя, рассказывает: "Сегодня одна молодая задала вопрос: сколько бутылок шампанского можно привезти?" "А вы б ей сказали - ящик, но в фонд администрации", - это уже шучу я. "Ну да! Чтоб вы нас в коррупции обвинили?!" - смеясь, отвечает он.

Ухо, румба и оклад

Легенды об Ухе живут, а самого кота уж не найти. "Это такой был котище, - говорит дневальный Есепчук, - но вам не удалось увидеть микроскопического тигра в натуре". В соответствии с новым кодексом не только красавец Ухо, но и другие коты, голуби, рыбки и даже цветы оказались под строгим запретом. Из образцовой зоны "четвероногих зэков" насильно выдворили на волю. Однако нередки случаи, когда выбрасываемые за пределы колонии животные, преодолевая охранную полосу, умудряются пробраться обратно.

Кто-то скучает по своему коту, а осужденному Александру Манко - недосуг, он занимается изготовлением окладов к иконам. Милый юноша "со взглядом горящим" и внешним смирением настоящего послушника второй раз отбывает срок за кражу.

- Саш, а до этой ходки было такое хобби?

- Да, в 32-й (это надо понимать так: в 32-й колонии, где он сидел в первый раз. - авт.)

- А на воле, значит, оклады не приходилось делать?

- А на воле - кому это надо?

Не прав Александр. Четыре больших оклада по просьбе православного батюшки отца Евгения из ближайшего прихода изготовила и подарила колония... И не знают прихожане, что молятся на творения грешных рук...

Во время утреннего развода на работу настроение осужденным создают румба, самба, танго в исполнении местного ансамбля с остроумным названием "Пожарный выход". Ансамбль хорош, а поет его солист и руководитель Анатолий Шеленков не хуже своего любимца Новикова. Сидит Анатолий четвертый раз, и все из-за плохого характера: то "хулиганка", то нанесение телесных повреждений. В последний раз он (профессиональный музыкант) проломил пареньку череп гитарным грифом. Шел с работы и откликнулся на пьяное обращение: "Поговори со мной, гитара семиструнная", которое показалось ему оскорбительным. А в зоне приходится сдерживать свои эмоции.

- Если бы я вас попросила составить хит-парад из мотивов и музыкантов, пользующихся здесь популярностью, кого бы вы назвали?

- Слава Медяник - "Вьюжится от холода ночь", Новиков - "А помнишь, девочка", Петр Лещенко - "Здесь, под небом чужим", Успенская, Круг, "Лесоповал"...

- Репертуар радио "Шансон"?

- ...Здесь буги-вуги не уважают, со смыслом любят.

Вместо послесловия

Случайно подслушала разговор двух охранников, один из которых уволился и пришел за расчетными. Он делился с товарищем:

- Работаю шесть дней, с десяти до семи, понедельник - выходной. Охраняю магазин женского платья. Пятьсот гривен - не напрягаясь.

- А что делать-то надо?

- Да весь день смотреть телевизор на стуле. А в перспективе - перевод в менеджеры с повышением оклада.

- Телефон оставь!

Работающие в зоне, в условиях опасности и огромной психологической нагрузки, сотрудники имеют маленькую зарплату, не пользуются льготами, а с нового года еще и платят подоходный налог.

 (Автор благодарит за помощь в подготовке материала капитана внутренней службы Олега Гекавчука, замначальника колонии №97).

(“Донбасс”, г. Донецк”, №66, 8 апреля 2004 г.)

Умови утримання в місцях позбавлення волі

22.05.2004

Новий Кримінально-виконавчий кодекс дає ув’язненим більше шансів на виправлення

   

Поява цього кодексу, на відміну від Цивільного чи Кримінального, пройшла повз увагу широкої громадськості. Хоча в Україні, за найскромнішими підрахунками, близько 300 тисяч громадян перебувають у місцях позбавлення волі. Роз’яснити, що саме змінилося у житті за колючим дротом, кореспондент “ВЗ” попросив старшого радника юстиції, старшого помічника Львівського спецпрокурора Василя Тупчія.

- Василю Федоровичу, новий Кримінально-виконавчий кодекс - це черговий юридичний документ, який у буденному житті нічого не змінює, чи справді це реформація пенітенціарної системи країни?

- Законодавчо чітко визначено дванадцять видів покарань, що призначаються судами. Це - штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк і, нарешті, довічне позбавлення волі.

З нового кодексу вилучено такі анахронізми, як поняття “особливо небезпечний рецидивіст”. Раніше цей термін застосовували до осіб, які багато разів перебували в ув’язненні. До таких на свободі застосовували жорсткі санкції нагляду, які практично позбавляли людину права на повноцінне життя, а відтак і шансів на виправлення.

- На Львівщині функціонує кілька колоній суворого режиму. Щось змінилося в їхній діяльності?

- Згідно з новим кодексом, відтепер немає виправних установ суворого, загального та відкритого типу. У кожній колонії створено дільниці карантину, діагностики і розподілу, які обов’язково проходить кожен новоприбулий. Протягом 14 діб новачка піддають медичному обстеженню, а також психологічно-педагогічному вивченню. І за результатами цих обстежень складають індивідуальну програму соціально-виховної роботи. За висновками спеціалістів засудженого відправляють до однієї з дільниць установи. Скажімо, у дільниці посиленого контролю утримуватимуть засуджених з високим ступенем соціальної занедбаності та потягом до продовження протиправної поведінки. Є також дільниці з полегшеними умовами утримування, дільниці соціальної адаптації. В останні переводитимуть за шість місяців до звільнення засуджених, які не порушували режиму і сумлінно працювали.

- А чим відрізняється покарання обмеженням волі від позбавлення волі?

- Обмеження волі – це щось на кшталт колишньої “хімії”: засуджені працюють на примусових роботах і живуть у гуртожитках виправних центрів. На практиці щодо цього виду покарання є певні труднощі. Згідно з законодавством, обмеження волі має тривати на теренах області, де проживав покараний. Та на Львівщині виправних центрів поки що немає, і ми змушені скеровувати людей до Рівненської області.

- Прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу щось змінить на краще у житті зека?

- Звичайно. Пам’ятаю, двадцять років тому, коли я став першим в області прокурором з нагляду за додержанням законів у виправно-трудових установах, у зонах фіксували умисні вбивства, масові бійки, злісну непокору адміністрації, бунти. Та з демократизацією виправної системи ці явища відходять у минуле. За останні десять років у пенітенціарних установах Львівщини не було зафіксовано жодного умисного вбивства, а у Самбірській виховній колонії для неповнолітніх за цей час не було скоєно жодного злочину. Засуджені сьогодні намагаються швидше вийти на волю і не псують собі характеристики блатною бравадою. Цьому сприяють і щорічні амністії, під які підпадають лише люди, які стали на шлях виправлення.

Новий кодекс значно поліпшив умови відбування покарання. У ньому зафіксовано, що житлова площа на одного засудженого має бути не менше трьох квадратних метрів (попередня норма - не менше двох квадратних метрів). Для засуджених жінок житлова площа має становити не менше чотирьох квадратних метрів. Для хворих на туберкульоз - не менше п’яти квадратних метрів.

Зони залишаються зонами, на санаторії вони аж ніяк не схожі. Отож від себе побажаємо нашим читачам ніколи на практиці не стикатися з вимогами Кримінально-виконавчого кодексу.

(“Високий замок”, м. Львів, №62, 03.04.2004 р.)
Захворюваність в місцях позбавлення волі

22.05.2004

В настоящее время общее количество больных туберкулезом, находящихся под наблюдением лечебно-профилактических учреждений, составляет около 67 тысяч человек

   

Министерство здравоохранения Украины:
В настоящее время общее количество больных туберкулезом, находящихся под наблюдением лечебно-профилактических учреждений, составляет около 67 тысяч человек, в том числе страдающих активными формами – свыше 130 тысяч. Ежедневно в Украине впервые заболевают 72-90 человек, ежесуточно умирают 30-35 больных туберкулезом.
Большинство отечественных экспертов считает, что угроза распространения болезни в обществе заключается в пенитенциарной системе. Сегодня в отечественных учреждениях отбывания наказаний находятся 195 тысяч человек, 9 500 из них лечатся от туберкулеза. Проблему представляют следственные изоляторы, где содержатся две тысячи больных с открытой формой туберкулеза.

(“Слово”, г. Одеса, №7, 20 февраля 2004 г.)

Армія: деякі загальні дані

22.05.2004

Нема кому служити у війську

   

Влад Ісаєв:

Більше половини призовників у Рівному користуються різними видами відстрочок, що дозволяє ухилятись від служби у війську. За словами начальника відділення призову Рівенського міського військового комісаріату Миколи Малявчика, це ускладнює процес якісного підбору молоді для проходження строкової служби, навіть незважаючи на те, що цьогорічна кількість призовників, яких мають набрати військкомати Рівенщини, зменшилася на сто чоловік.

Найбільше, як зазначив майор Малявчик, а це понад 35% юнаків, беруть відстрочки за станом здоров’я. Страждають призовники на різні хвороби: від викривлення хребта та плоскостопості до підвищеного тиску. Начальник відділу призову не виключає можливості, що таке погіршення стану здоров’я призовників зумовлене тим, що тепер для проходження строкової служби військкомати призивають юнаків, які народилися у 1986 році, тоді, коли трапилася катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Крім того, за словами Миколи Малявчика, залишається складною ситуація щодо призовників, які навмисно ухиляються від служби у війську, виїжджаючи за кордон на заробітки або переховуючись у рідних чи знайомих. Таких молодих людей протягом минулого призовного року було майже сто.

("Рівне вечірнє", №23, 26-3-2004)

***

Роман Любера:

Статистика свідчить, що тільки один з п’яти призовників справді потрапляє на військову строкову службу. Незважаючи на це, план призову строковиків Буковина виконала на сто відсотків. Щоправда, не впоралися з нарядом Герцаївський, Глибоцький та Новоселицький райони. Про це йшлося на нараді у Чернівецькій облдержадміністрації щодо підбиття підсумків минулорічного призову.

За словами заступника голови ОДА, голови обласної призовної комісії Василя Кошмана, восени на службу до Збройних сил України облвійськкоматом було направлено 920 юнаків, на призовну кампанію витрачено майже 80 тисяч гривень. Щоправда, обласну призовну комісію хвилює низька якість молодого призову. Так, лише 48 юнаків мали на час призову вищу освіту, 404 — базову середню, 536 перед тим, як іти в армію, ніде не працювали і не навчалися, 1432 хлопців визнано торік не придатними до служби у Збройних силах за станом здоров’я. 125 юнаків не з’явилися на призовні дільниці, з них 58 — у Чернівцях. До того ж, 6 хлопців через кілька місяців служби в армії відправлено назад додому, 4 з них — з психічними відхиленнями.

А першого квітня 2004 року розпочинається новий весняний призов. Наразі в облдержадміністрації підписано розпорядження про проведення в краї чергової призовної кампанії. Голів райдержадміністрацій, військові комісаріати області зобов’язано створити до 1 квітня міські та районні призовні комісії та групи розшуку для доставки на призовні пункти громадян, які ухиляються від виконання загального військового обов’язку. Для керівництва і контролю за діяльністю районних та міських призовних комісій створено обласну призовну комісію. На обласну комісію покладається організація медичного огляду призваних на строкову військову службу до відправлення їх у військові частини, а також перевірка законності надання відстрочок від призову або звільнень від служби в армії.

У переддень нового призову, за словами обласного військового комісара Олександра Островського, з 5621 призовників, котрі перебувають нині на обліку в райвійськкоматах, лише 707 стовідсотково відповідають встановленим вимогам (йдеться про стан здоров’я, морально-ділові якості, освіта, схильність до правопорушень тощо). Зі 100 призовників лише 12 знають перші рядки українського Гімну, 8 — можуть описати Герб нашої держави.

(“Доба”, м. Чернівці, № 11, 19 березня 2004 р.)

Див. також — “Львівська газета”, 18 березня 2004 р.

Армія: деякі загальні проблеми

22.05.2004

Винницкий аварийно-спасательный батальон приобретает репутацию смертельного

   

С 1 апреля в стране начнутся очередной весенний призыв и долгожданное увольнение в запас. Рекламную кампанию первого подпортил, а второго не дождался рядовой Василий Морозовский.

Во время работ в лесу солдат, которому оставалось меньше двух месяцев до дембеля, попал под рухнувшее дерево, получив травмы, не совместимые с жизнью.

По официальной версии, военнослужащие дислоцированного под Винницей батальона МинЧС в/ч Д-0055 в тот день заготавливали веники для хозработ. Рядом местное лесничество проводило валку леса. Говорят, пильщик, стоявший спиной к приблизившемуся солдату, не заметил его.

Военная прокуратура Винницкого гарнизона проводит проверку обстоятельств случившегося. Однако мать парня уже подписала заявление о том, что произошел несчастный случай, и претензий к части она не имеет.

Аналогичное ЧП было в прошлом году ("Ведомости" писали об этом). Тогда из этого же батальона госпитализировали 29 солдат с диагнозом "вирусная пневмония". Один из них, поступивший на лечение в почти безнадежном состоянии, умер три дня спустя. Причина - все те же хозработы, на которые ребят отправили распаренными после бани. Уголовное дело по тому случаю находится на дорасследовании в Генпрокуратуре. Может, там разберутся с роковыми заданиями в фатальном батальоне.

В данном случае мать-одиночка никого не обвиняет в смерти сына: "Мне его никто уже не вернет, а кому-то калечить жизнь не хочу". Между тем Василия Морозовского вообще не должны были призывать на службу - не добирал по весу. Но на это почему-то закрыли глаза. Наверное, уж очень не хватает рабочих рук для заготовки веников...

(“Киевские ведомости”, №68, 30 марта 2004 г.)

Армія: деякі загальні проблеми

22.05.2004

Солдата травмувало дерево. Якби не пошуки машини, мама застала б його живим. Це вже другий трагічний випадок у цій військовій частині

   

Людмила Головашич із Верхівки:

Василь був незвичайним хлопцем, добрим, безвідмовним, слухняним. Його мати Наталія Миколаївна Морозовська розповіла, що не мала з молодшим сином жодних проблем. Він ріс їй на радість, слухняним помічником. Любив природу, тварин. Ще з дитинства Василь розводив кролів, нутрії. А якось приніс додому голубку з переламаним крилом. «Мамо, давайте її вилікуємо, бо загине». Хіба вона могла йому відмовити, коли дивилася у такі добрі очі? Так і вигодував її, виходив. Якесь особливе добро, що випромінював цей юнак, дісталося йому у спадок від матері. Вона зараз працює у селі сестрою милосердя, і під її опікою майже два десятки самотніх та стареньких людей, котрим щодень потрібна її допомога.

Після школи Василь не вагався з вибором професії — вирішив присвятити себе куховарству. Вчився відмінно, одержав спеціальність кухаря -кондитера. Працював у дитячому садочку села. Його так любили дітки, що коли він ішов до війська, навіть плакали та просили не забирати від них кухаря-няньку. А він на згадку про себе подарував їм усім шоколадки.

Вже з армії писав, що мріє далі продовжити навчання в Одеському університеті, але на навчання хоче собі сам заробити. Навіть у Вінниці домовився з одним ресторанчиком, що піде до них працювати. Та зла доля розпорядилася геть по-іншому...

П’ятого березня після обіду Наталії Миколаївні повідомили, що її син, воїн Якушинецького батальйону МНВ, потрапив до реанімації. Їй терміново потрібно було приїхати до сина у Вінницю. Шлях з села Верхівка, що у Тростянецькому районі, до області не близький. Виїхати ось так зненацька проблема, автобуси ж тільки зранку добре ходять. А тут ще напередодні Восьмого березня. Усе село збирало гроші приголомшеній матері, сільський голова Анатолій Манзюк машину виділив.

— Я дуже вдячна усі цим людям, котрі мені допомогли, — розповідає Наталія Миколаївна, — і голові, і водію О.Мостовику, котрий довіз мене до Вінниці. Прикро, та якби не витрачали часу на пошуки машини, то сина застала б живого. А так запізнилася усього на двадцять хвилин.

Медсестри розповіли, що мій Василько розмовляв з ними. Просив не турбувати мене, доки з лікарні його не випишуть. Запитував тільки, чи не залишиться інвалідом, бо не хоче бути тягарем для родини.

Лікарі одразу розповіли про причини смерті, та я вже нічого не чула. Зрозуміла тільки, що внутрішня кровотеча була. А далі усе, як в тумані.

Василя Морозовського в армію не повинні були брати. Він не добирав у вазі. Але, певно, так вже були потрібні армії вояки, що на це прикрили очі. Сподівалися, наздожене на казенних харчах. Першим місцем служби Василя був Харків. Їздити туди для родини далекувато. Тому Наталія Миколаївна написала листа командиру, аби її сина перевели поближче до рідної домівки. Усе ж таки без батька виріс. Матері пішли на поступки і сина перевели до Вінниці. Служба Василю подобалася. Писав, що має друзів, до нього гарно ставляться. А нещодавно цілий місяць гостював вдома — молодша сестра Людмила виходила заміж.

— Я ще жартувала, що відроблю брату на його весіллі. Особливо йому добре вдавалися пиріжки з різними начинками, — розповіла Людмила.

— Сина мені ніхто не поверне, а комусь життя калічити не хочу... Тим більше, що офіцери частини допомогли з похованням, ще пам’ятник поставлять.

Василя поховали поряд з батьком, котрий помер при загадкових обставинах. Петру Яковичу було усього 42 роки. Він лікував у обласній лікарні гастрит, на вихідні відпросився, аби допомогти викосити сіно, а коли повертався назад у Вінницю, зник. Його тіло знайшли неподалік дороги у посадці. У висновку про смерть було написано, що причини смерті тимчасово не з’ясовані. Це тимчасово триває і досьогодні, принаймні, для родини. Наталії Миколаївні тоді натякали заплатити, аби знайшли вбивць, але вона залишилася сама на руках з трьома дітьми, їй було не до того.

Загалом, родина пережила вже дев’ять жахливих втрат. Напасть якась на цих Морозовських, кажуть у селі.

Наталія Миколаївна й сама почала підозрювати, може, хату вони неправильно збудували. Місце тут погане. Кілька поколінь тому тут жила старенька, котра приторговувала самогоном. Гроші людям позичала, а одного разу з клієнтом не поладила, він її і повісив.

Містика була і вже після смерті Василя. Машина з труною, що їхала до села, заблукала та потрапила аж у сусідній Гайсинський район. Чи справді над цією родиною тяжіє якесь прокляття, чи просто жахливий збіг обставин?

(“33-й канал”, м. Вінниця, №13, 24 березня 2004 p.)

Армія: деякі загальні проблеми

22.05.2004

Тяжкі тілесні ушкодження отримав солдат трьохсотого полку, в руках якого вибухнув патрон

   

Віктор Дудар:

7 березня 21-річний Роман Г., якого призвали до війська з Конотопа Сумської області, був у добовому наряді з охорони військового містечка. За словами військового прокурора Чернівецького гарнізону Андрія Зубача, солдат охороняв порожні приміщення містечка, з яких військове обладнання і боєприпаси мали бути вже вивезені. На маршруті свого патрулювання солдат знайшов серед порожніх ящиків регенеративний патрон РП-4, який використовується у танках. Солдат почав розбирати патрон, і він вибухнув у нього в руках. Хлопцю відірвало кисть та передпліччя лівої руки, фалангу пальця правої руки. Також потерпілий отримав рвані рани правої руки, опіки ніг першого та другого ступенів, опік очей та обличчя. Його прооперували у лікарні швидкої допомоги. Зараз загрози життю юнака немає. За фактом цієї події порушено кримінальну справу. Здійснюється дізнання. Правоохоронці з’ясовують, звідки взявся патрон у порожньому складі, хто його там забув чи приніс туди.

(“Молодий буковинець”, м. Чернівці, №29, 13 березня 2004 р.)

Див. також — "Доба", м. Чернівці, № 12, 26 березня 2004 р.

Армія: деякі загальні проблеми

22.05.2004

В некоторых воинских частях, дислоцирующихся в Днепропетровской области, офицеры предоставляли солдатам право купить отпуск

   

Раньше солдатам срочной службы поездку домой "на побывку" нужно было заслужить. Но в некоторых частях, дислоцирующихся в Днепропетровской области, офицеры решили внедрить новинку — "коммерческий отпуск", благодаря чему решались сразу несколько задач: во-первых, солдат мог отдохнуть от тягот воинской службы, во-вторых, родители могли чаще видеться с сыном, а в-третьих, командиры получали возможность поправить свое материальное положение.

Как сообщил собкору "ФАКТОВ" Наталье Гармаш военный прокурор Днепропетровской области Алексей Зелинский, уголовные дела по фактам "незаконного получения материальных благ" возбуждены против двух армейских командиров. Предоставление отпуска за определенную сумму прокуратура расценила как коррупцию. Солдаты-"отпускники" должны были платить по 20 гривен в сутки или 150 гривен за неделю. К тому же отпускникам офицеры часто давали "дополнительное задание": привезти из дома мебель, стройматериалы, лампочки, канцтовары и тому подобное.

(«Факты и комментарии», 13 марта 2004 г.)

Армія: «дідівщина» в фактах

22.05.2004

Івана Назаревича призвали в армію з рідного міста Дубна 31 жовтня 2001 року абсолютно здоровим, що було засвідчено відповідною медичною комісією

   

Службу Іван розпочав в “учебці” військ Міністерства надзвичайних ситуацій у Мерефі, де здобував військовий фах радиста. Там, під час фізичних вправ, хлопчина потягнув сухожилля у правому коліні, і його поклали у Харківський військовий госпіталь.

Лікарі підлікували хлопця, почувався він нормально, отож 19 березня його виписали для подальшого проходження служби у в/ ч Д-0080, яка дислокується у селищі Городищі Рівненської області. Знаючи, що травма при навантаженнях може відновитися, лікарі госпіталю відповідною довідкою звільнили хлопця від будь-яких навантажень, стройової та фізичної підготовки до 5 травня 2002 року.

5 квітня провідати молодого солдата приїхала до частини його мама Ольга Тимофіївна. На КПП їй сказали, що син у наряді. Це насторожило жінку, адже термін, на який звільнили сина від навантажень, ще не минув. А коли побачила Івана… Сльози покотилися з очей матері. Син йшов назустріч кульгаючи, зсутулений, на вигляд явно не здоровий. Коли обняла, побачила синці на тілі. Почала допитуватися, чи не знущаються над ним, і Іван заплакав: “Мамо, я не витримаю цього жаху!” Заспокоївшись, розповів, що коли прибули з “учебки” в частину, кілька днів їх ніхто не чіпав. А потім “діди” почали “виховувати” молоде поповнення. Через злощасну медичну довідку найбільше дісталося Іванові. “Щоб не шлангував”, примушували віджиматися від підлоги, робити фізичні вправи до виснаження. Мати вирішила це так не залишати. Примусила командира військової частини полковника Головка та його заступника з виховної роботи викликати “дідів”. Такі зухвалі у нічній казармі “діди” перестрашилися жіночого гніву і у присутності своїх командирів написали письмові зізнання про те, що били Назаревича. Під цими зізнаннями поставили свої підписи й офіцери. Ользі Тимофіївні слід було одразу бігти у військову прокуратуру. Та пожаліла панів офіцерів, вирішила не ламати їм кар’єри. До того ж командир пообіцяв покласти сина у санчастину, і надав йому 10 діб відпустки. Та вже у перші дні після повернення молодого солдата знову почали “виховувати”. “У нас донощиків не люблять”, - кинув хтось з офіцерів його матері.

Закінчилися ці знущання тим, що Івана поклали у військовий госпіталь у Рівному, де поставили діагноз “застаріле пошкодження медіального меніска”. Звідти вже на костилях Івана перевезли у Львівський військовий госпіталь, а там лікарі визнали молодого солдата непридатним до військової служби і поставили діагноз “комбінована посттравматична контрактура правого колінного суглоба”.

До речі, після комісування хлопчину на костилях ще місяць для чогось утримували у військовій частині, і лише після цього він опинився удома. Довелося за свій рахунок робити повторну операцію на розірвану зв’язку…

Іван Назаревич пішов в армію здоровим хлопчиною. Повернувся інвалідом на костилях. Хтось має за це відповідати? Після скарг вчорашнього солдата на знущання над ним у частині 6 лютого 2003 року військова прокуратура Рівненського гарнізону порушила кримінальну справу. Та через два місяці закрила її “за відсутністю складу злочину”. Після звернення у Головне управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України розслідування справи поновили. І слідчі підтвердили факти знущання над солдатом. “Досудовим слідством встановлено, — йдеться у матеріалах справи, — що під час проходження дійсної строкової служби у в/ч Д-0080 до рядового Назаревича застосовували нестатутні заходи впливу, а саме: ст. солдат Дубінь М.В. та ст. солдат Вислогузов О.В., ряд. Пась В.В., будучи військовослужбовцями більш раннього призову, ніж рядовий Назаревич, неодноразово при неналежному виконанні останнім стройової пісні та обов’язків з прибирання казарми примушували його виконувати фізичні вправи з віджимання на руках від землі, з тих же причин ст. солдат Дубінь та ст. солдат Вислогузов декілька разів наносили рядовому Назаревичу удари в область грудної клітки.”

Закінчилося це тим, що хлопець став інвалідом і був комісований з армії. Та за втрату бійця нікого не покарали. Справу вдруге було закрито з мотивацією: “ Хоча до рядового Назаревича застосовували заходи нестатутного впливу, які формально містять ознаки злочинного діяння, але є малозначущими і не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди рядовому Назаревичу”. Що це? Узаконення “дідівщини” в українському війську?

(“Високий замок”, м. Львів, №23, 05.02.2004 р.)

Громадські організації проти катувань

22.05.2004

Як повідомив правовий відділ Комітету виборців України, питання взаємовідносин міліції та громадськості є надзвичайно складним і актуальним для Рівненщини

   

Ігор Гошовський:

Про це свідчать численні звернення громадян до громадських приймалень КВУ в містах Рівне, Сарни та Дубно. За результатами соціологічного опитування, проведеного у цих містах, виявилося, що «позитивно» до міліції ставиться лише 11% опитаних, «скоріше позитивно, ніж негативно» - 21%, «ніяк» - 27%. «Скоріше негативно, ніж позитивно» до міліції ставляться 26% опитаних, «негативно» ставляться 15% респондентів. Тож у цілому можна стверджувати про те, що мешканці регіону роботою міліції незадоволені.

На запитання, чому так ставляться до міліції, громадяни вибрали декілька найголовніших причин. Так більшість опитаних негативно ставляться через те, що працівники міліції вважають, що їм усе дозволено, не виконують покладених на них обов’язків, часто порушують права громадян, грубо, неввічливо та зверхньо спілкуються з громадянами, вимагають хабарі, часто не реагують на повідомлення про вчинені правопорушення та злочини, грубо та брутально поводяться із затриманими, застосовують до них фізичну силу.

Опитані також запропонували і шляхи покращення взаємовідносин громадян з міліцією. Серед запропонованих варіантів найбільшу підтримку отримало побажання керівництву міліції не покривати працівників міліції, що порушують Закон та притягувати до відповідальності працівників міліції, які зловживають своїм службовим становищем.

(“Волинь”, м. Рівне, №5, 30 січня 2004 р.)

Громадські організації проти катувань

22.05.2004

Проект "Захист прав ромів в Україні і забезпечення доступу до правосуддя", профінансований Європейським Союзом, допоможе ромам отримати більшу інформацію про засоби і методи правозахисної роботи

   

Робота численних ромських організацій в Україні є свідченням демократичних процесів у суспільстві. Консолідація ромських громад з відродження культури (музичної, мовної, духовної, матеріальної) й традицій є позитивним явищем. У місцевих осередках згуртовуються , як кажуть, і старші, і молодь. Проте, крім просвітницької роботи, лідерам організацій доводиться займатися і правозахисною діяльністю, коли той або інший член колективу, громади потрапляє у конфліктну ситуацію з правоохоронними органами. Ось тут виявилося невміння ромів захистити свої права. Тому проект "Захист прав ромів в Україні і забезпечення доступу до правосуддя", профінансований Європейським Союзом, допоможе ромам отримати більшу інформацію про засоби і методи правозахисної роботи. Дія проекту розрахована на три роки і, в першу чергу, буде спрямована на проведення семінарів і тренінгів для лідерів, активістів ромських громад та представників правоохоронних органів (міліції, суду, прокуратури), щоб зруйнувати стереотип взаємонедовіри.

Робота за проектом буде проведена разом із Європейським Центром по захисту прав ромів (Будапешт) та Міжнародним Центром політичних вчень (м. Київ). Її мета - майбутнє реформування правової системи України.

Для поліпшення правозахисної роботи 16 ромських організацій будуть залучені досвідчені юристи, які надаватимуть кваліфіковану юридичну допомогу. За необхідності розроблятиметься стратегія діяльності для визначення проблем. Розглядатимуться всі випадки на місцевому рівні, які потребуватимуть втручання, роботи адвоката.

Перед початком роботи, за програмою, буде проведено 4-денний тренінг для помічників юристів і юристів місцевих громадських організацій. Надалі проводитимуться дводенні семінари для ромів, які візьмуть участь у проекті, та триденний семінар для місцевих адвокатів, а також тренінги для суддів і прокурорів з метою взаємообізнаності про специфіку діяльності, ліквідації упередженості щодо ромів та рівного доступу до правосуддя.

Підтримка правових реформ в Україні у рамках проекту буде вестися за двома напрямами. Перший - впровадження у дію антидискримінаційного законодавства. Це пов’язано з тим, що щороку у звітах Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наводяться факти дискримінації ромів. Тому будуть досліджуватися випадки порушення прав людини щодо ромів, зокрема насильства з боку органів влади (міліція, військові), під час розглядання кримінальних справ, у системі освіти, охорони здоров’я. Внесок громадських організацій у цей процес буде життєво важливим. Завдяки моніторингу і звітам про дискримінацію вони зможуть впливати на процеси, вносити свої пропозиції, реагувати на ті чи інші негативні факти.

Другий напрям - підтримка прецедентного права Європейського Суду з прав людини через розповсюдження в Україні резюме основних рішень Європейського Суду щодо проблем насильства міліції і доступу до правосуддя.

Ромським громадським організаціям буде надана значна матеріальна допомога в офісному забезпеченні, комп’ютерами та зв’язком через систему Інтернет, оплата комунальних послуг.

Кінцевим результатом діяльності проекту буде навчання і робота активістів ромських організацій у ефективній правозахисній роботі та створення всеукраїнської мережі правозахисних організацій "Чачіпе".

(«Романі Яг», м. Ужгород, №3, 24 березня 2004 р.)

Громадські організації проти катувань

22.05.2004

У Вінниці відкрився регіональний центр документування тортур

   

Він є одним із чотирьох, які підтримав Міжнародний фонд «Відродження» у рамках проекту «Розробка інструментарію документування тортур, пілотний моніторинг тортур та жорстокого поводження, правові дії та стратегічна судова тяжба в чотирьох регіонах України». Такі ж центри розгорнуть діяльність в Луганську, Львові та Севастополі. Крім того, передбачається проведення у згаданих регіонах семінарів-тренінгів для лікарів, адвокатів, журналістів, правозахисників з методики документування тортур і принципів протидії їм.

Людям, які потерпіли від катувань, жорстокого поводження та інших незаконних методів ведення слідства з боку правоохоронних органів, буде надаватись правова допомога, зокрема, їхні інтереси за участю центрів представлятимуть у національних судах, а при необхідності — і в Європейському суді з прав людини.

Щоправда, як стало зрозуміло після короткої прес-конференції з нагоди відкриття центру, членам громадської організації «Вінницька правозахисна група», на яких покладено реалізацію проекту, спочатку доведеться зіткнутися із серйозними проблемами. Не секрет, що люди, які справді скоїли важкі злочини і перебувають під слідством, нерідко починають безпідставно обвинувачувати правоохоронні органи в катуванні, хоч насправді його не було, — для них це лише одна з форм захисту. В таких ситуаціях іноді важко відрізнити правду від вигадок, і це додасть ускладнень. Вочевидь, подолати труднощі допоможе випущений у Великобританії підручник Torture Reporting Handbook, переклад і видання якого українською мовою також передбачено проектом.

(“Україна молода”, №59, 31 березня 2004 р.)

Див. також — Корреспондент.net, 2 апреля 2004 г.

Громадські організації проти катувань

22.05.2004

Во Львове начал работу Центр документирования пыток

   

Центр начал работу в рамках реализации проекта "Разработка инструментария документирования пыток, пилотный мониторинг пыток и жестокого обращения, правовые действия и стратегическая судебная тяжба в четырех регионах Украины". Проект администрируется Винницкой правозащитной группой, поддерживается и финансируется Международным фондом "Возрождение". Во Львове и области его реализовывает Региональный общественный фонд "Право и демократия".

Как сообщил ЛІГАБізнесІнформ координатор программ по реформированию пенитенциарной системы Регионального общественного фонда "Право и демократия", юрист-консультант Львовского центра документирования пыток Остап Тимчий, данный проект направлен на решение проблем, связанных с применением пыток, жестоким и унижающим достоинство человека обращением с людьми в Украине со стороны правоохранительных органов во время следствия и в ходе несения службы по обеспечению общественного порядка.

Проект будет работать до 31 января 2005 года. Предусматривается, что во время его реализации будет проводиться действенный мониторинг пыток по уникальной, признанной в мире методике. Также усилия будут направлены на распространение знаний о возможностях профессионального противодействия пыткам среди врачей, адвокатов и журналистов.

Центр намерен предоставлять бесплатные правовые консультации. Услуги адвокатов по делам о защите жертв пыток будут оплачиваться за счет бюджета проекта.

Также планируется наладить сотрудничество с Уполномоченным Верховной Рады по правам человека Ниной Карпачевой, издать "Пособие по документированию пыток" тиражом 1000 экземпляров, разработать рекомендации по усовершенствованию законодательства Украины с целью предотвращения пыток. Эти рекомендации будут поданы на парламентские слушания.

Фонд "Право и демократия" начал работу в 1994 году с создания первой на Львовщине общественной юридической приемной. К его успехам следует отнести среди прочего участие в разработке законодательства об общественных организациях в рамках программы ICNL (International Center for Not-for-Profit Law) и Института демократии им. П.Орлика, разработку законодательства Украины, регулирующего деятельность неправительственных организаций.

Цель его деятельности - становление демократического общества в регионе и развитие местного самоуправления путем поддержки и содействия социально незащищенным юридическим и физическим лицам, нуждающимся в правовой помощи.

Фонд тесно сотрудничает с значительным количеством общественных и правозащитных организаций, особенно с "Международной амнистией", с Федерацией хельсинских организаций и пр.

(ЛIГАБiзнесIнформ, 29.04.2004)

Проти катувань. Електронне видання ХПГ (2003-2005) , 2004, №04

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори