MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Безпека в Україні жертв переслідувань російською державою. Короткий огляд

24.03.2018   
Борис Захаров

Резюме

Цей документ є витягом з аналітичної доповіді «Безпека в Україні жертв переслідувань іноземними авторитарними режимами». Внаслідок численних систематичних порушень прав людини Україна не може вважатися «безпечною країною походження» і «безпечною третьою країною». Українська держава мусить вжити всіх можливих заходів для виправлення ситуації і забезпечення прав людини і гарантій безпеки в сфері захисту осіб від переслідувань Російською Федерацією, а також іншими авторитарними режимами.

Загальний огляд

В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації АР Крим і м. Севастополь, війни на сході України і створення квазідержавних утворень, т. зв. ЛНР та ДНР під ефективним контролем РФ, вкрай загострилося питання безпеки українських та іноземних громадян, які стали жертвами переслідувань Російської Федерації та її сателітів.

Протягом останніх років авторитарний режим Володимира Путіна у Російській Федерації став ще більш централізованим і жорстким. Війна проти України і окупація Кримського півострова супроводжується придушенням громадянських та політичних свобод в самій Росії. Були прийняті нові репресивні закони, а вже діючі також вибірково застосовуються для переслідування, дискредитації, висунення обвинувачень, позбавлення волі, утримання під вартою, накладення штрафів, а також тиску на приватних осіб та організації, що виступають з критикою влади. Зміни до антитерористичних законів, відомі як «пакет Ярової», надали владі широкі повноваження[1]. Головною мішенню переслідувань стали українські громадяни, а також російські громадяни та організації, які підтримують уряд України або критикують окупацію Криму та воєнну агресію Росії на сході України.

У деяких аспектах режим Путіна має ознаки тоталітаризму. Його не можна назвати класичним тоталітарним режимом, тому що зберігається відносно відкрите суспільство, але такі ознаки, як монополія держави на «правду», підміна понять і брехлива пропаганда, індоктринація з використанням сучасних технологій комунікації в комплексі з терором проти інакодумців дозволяють говорити про гібридність авторитарного і тоталітарного режиму в РФ. В Росії йде процес історичного ревізіонізму радянського тоталітаризму. Він проявляється не тільки в заявах політиків і в галасливих святах з вивішуванням портретів «вождів». У сталінському стилі відбуваються викрадення, затримання, арешти, обшуки і катування затриманих, яким інкримінують вигадані злочини.

На даний момент в окупованому Криму за нашими підрахунками перебуває 44 українських політв’язня, і ще 20 відбувають покарання на території РФ[2]. Крім того, за даними СБУ, в так званих ЛНР і ДНР, що знаходяться під ефективним контролем РФ, знаходиться 103 заручники, як військових, так і цивільних, 402 особи вважаються зниклими безвісти[3].

На думку експертів Правозахисного центру «Меморіал», в РФ за політичними мотивами переслідується 228 осіб. Політв’язнями визнані 46 осіб, жертвами переслідувань за релігійні переконання – 97 осіб, жертвами переслідувань без позбавлення волі – 39 осіб, і ще 46 особи є ймовірними жертвами[4].

В таких умовах багато які росіяни, жертви переслідувань російською владою, намагаються знайти притулок в Україні, а українці, яких переслідує РФ, сподіваються на захист української держави. Але чи є Україна безпечною країною?

Відповідно до параграфу 52 доповіді УВКБ ООН «Обговорення питань міжнародного захисту, пов’язаних з розвитком ситуації в Україні – Оновлення III» від 24 вересня 2015 року Україна не повинна розглядатися як «безпечна країна походження». УВКБ ООН роз’яснює: «За нинішніх обставин УВКБ ООН не вважає належним визнання України «безпечною країною походження». Держави повинні вилучити Україну зі списків «безпечної країни походження». Відповідно, УВКБ ООН закликає уряди не застосовувати прискорені процедури із зменшенням процесуальних гарантій (у тому числі, без припинення виконання) до заяв про міжнародний захист громадянами України або звичайними мешканцями України; і не піддавати цих осіб різним умовам прийому, ніж інші заявники на міжнародний захист»[5].

Так само, Україна не розглядається як «безпечна третя країна». УВКБ ООН у п. 54 зазначеного документу стверджує: «УВКБ ООН не вважає за доцільне, щоб держави призначали або підтримували призначення України як так званої «безпечної третьої країни». Позначення країни як «безпечної третьої країни» може призвести до того, що запит про міжнародний захист не розглядається по суті, але оголошується неприйнятним, або обробляється в прискореній процедурі з обмеженими процесуальними гарантіями… УВКБ ООН просить держави розглядати заяви про притулок від громадян третіх країн, які раніше проживали в Україні або слідували транзитом через Україну, з застосуванням справедливих та ефективних процедур з повним набором процедурних гарантій»[6].

У Додатку 1 до Директиви 2013/32 / ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄС від 26 червня 2013 р. про загальні процедури надання та скасування міжнародного захисту (нове видання) надається визначення безпечної країни походження: «Країна розглядається як безпечна країна походження, в якій, на основі правової ситуації, застосування закону в рамках демократичної системи та загальних політичних обставин, можна продемонструвати, що загалом і послідовно немає переслідувань, як визначено в Стаття 9 Директиви 2011/95/ ЄС, не має жодних катувань або нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та немає загрози через невибіркове насильство в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту. При здійсненні цієї оцінки враховуються, зокрема, ступінь захисту від переслідувань або поганого поводження:

(а) відповідні закони та положення країни та спосіб, яким вони застосовуються;

(b) дотримання прав і свобод, закріплених у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод та / або Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та / або Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катувань, зокрема прав, відступ від яких не може бути зроблено відповідно до пункту 2 статті 15 згаданої Європейської конвенції;

(c) повага до принципу неповернення відповідно до Женевської конвенції;

(d) забезпечення системи ефективних засобів захисту від порушень цих прав та свобод»[7].

На превеликий жаль, на нашу думку, Україна не відповідає критеріям ЄС, як безпечна країна походження. Хоча українське законодавство загалом відповідає міжнародним стандартам у цій сфері, правозастосувальна практика залишається далекою від таких стандартів. У річній аналітичній доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2016» наводяться дані про вбивства, насильницькі зникнення, невибіркове насильство під час конфлікту з РФ, застосування катувань та поганого поводження тощо[8].

Ст. 3 Конституції України (КУ) визнає життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку людини найвищою соціальною цінністю, а відповідно до ст. 25 КУ «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами»[9]. Незважаючи на ці конституційні гарантії Україна не є спроможною ефективно захистити своїх громадян від переслідувань російською владою. Це також стосується й росіян – шукачів притулку, яких переслідує РФ. Система надання притулку в Україні демонструє цілий комплекс системних порушень прав людини, які детально проаналізовані у повній версії доповіді:

  1. Викрадення і незаконна видача в країну походження;
  2. Відмова у можливості подати заяву про притулок в Україні та зловживання з процедурою подачі заяви;
  3. Передача конфіденційної інформації державним органам країни походження;
  4. Безпідставна відмова у наданні притулку;
  5. Порушення процедури оскарження;
  6. Невиконання рішень суду і багатократні оскарження судових рішень з боку ДМСУ;
  7. Порушення права на свободу та особисту недоторканність в екстрадиційних справах через безальтернативність тимчасового арешту, застосування практики повторних арештів, незаконного збільшення терміну екстрадиційного арешту;
  8. Катування та погане поводження.

Повна версія доповіді також містить опис конкретних справ порушень прав шукачів притулку, яких переслідує РФ.

За останні роки маємо багато випадків вбивств, насильницьких зникнень в Україні й викрадень з території України, а також катувань осіб, яких переслідує РФ. Приклади наведені нижче.

Вбивства осіб на території України, яких переслідує РФ

На території України, не враховуючи окуповані території та зону бойових дій, було скоєно низку злочинів, однією з версій яких, на думку слідства, було замовлення з РФ.

Так, 1 червня 2017 року замовним вбивцею було вчинено замах на Адама Осмаєва і Аміну Окуєву. Осмаєв був поранений, а Окуєва поранила нападника. Йому було оголошено про підозру. Народний депутат, член колегії МВС Антон Геращенко назвав нападника «агентом російських спецслужб». За даними Геращенко, чоловік був легалізований в Україні в лютому 2016 року, під ім’ям Олександра Дакара[10]. Окуєва вважала, що кілером є агент ГРУ або ФСБ РФ[11]. Але вже 30 жовтня під час повторного замаху Аміну Окуєву було вбито, а Адам Осмаєв отримав поранення. Вона загинула біля селища Глеваха Київської області – невідомі обстріляли з кущів автомобіль Окуєвої та Осмаєва[12].

Денис Вороненков, екс-депутат Держдуми Росії, який отримав українське громадянство, був розстріляний у центрі Києва 23 березня 2017 року. Охоронець Вороненкова вогнем у відповідь поранив нападника. Вбивця помер у лікарні. Ним виявився уродженець Павлограда Павло Паршов, який раніше служив у Нацгвардії, але був звільнений за невиконання умов контракту. Антон Геращенко назвав його «російським диверсантом» – за даними українських правоохоронців, перед нападом на Вороненкова Павло Паршов відвідував РФ. Вороненков вважався одним із головних свідків «російської агресії проти України й, зокрема, ролі Януковича щодо введення до України російських військ"[13].

8 вересня 2017 року, у центрі Києва, в районі Бессарабського ринку, був підірваний автомобіль Тимура Махаурі, в якому також знаходилася його знайома зі своєю дитиною. Махаурі загинув, жінка отримала тяжкі тілесні ушкодження, а дитина– незначні. Загиблий був громадянином Грузії, добровольцем чеченського Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. На думку товариша загиблого, Махаурі був «особистим ворогом Кадирова», на його життя неодноразово чинили замах, і у вбивстві є «російський слід». Слідство розглядає різноманітні версії злочину: російський слід, терористичний акт, кримінальні , особиста помста тощо[14].

Павло Шеремет, білоруський журналіст, який вже кілька років працював в Україні, був підірваний в автомобілі від закладеної у нього міни у центрі Києва 20 липня 2016 року. Пізніше у мережу потрапили відео з камер спостереження, на яких видно, як у ніч перед вибухом кілька людей закладають міну під авто журналіста[15]. У травні журналісти «Слідство.Інфо» оприлюднили фільм-розслідування, де стверджувалося, що біля будинку Шеремета у ніч перед вбивством начебто перебував і екс-співробітник СБУ Ігор Устименко[16]. Крім того, автор журналістського розслідування Дмитро Гнап повідомив, що працівники СБУ вилучили сервер із відео з камер спостереження в одному з магазинів поблизу будинку Шеремета, і повернули його порожнім[17]. Попри гучні заяви перших осіб держави про необхідність швидкого та ефективного розслідування вбивства і надання йому статусу пріоритетного, слідство досі не знайшло вбивць Павла Шеремета чи замовників злочину.

Також було скоєно два вбивства українських офіцерів: начальника управління спеціального резерву Головного управління воєнної розвідки Максима Шаповала, та полковника СБУ Олександра Хараберюша. 27 червня 2017 року автомобіль Шаповала був підірваний у Києві. Підлеглі Шаповала проводили операції у зоні АТО та на непідконтрольних територіях Донбасу. Основні версії – російський слід та помста за успішні операції на непідконтрольній території ОРДЛО[18]. Машину Хараберюша було підірвано 31 березня 2017 року в житловому кварталі Маріуполя. СБУ заявила про розкриття злочину. За версією СБУ, підозрювана у вбивстві входила до «центру спецоперацій під егідою «МГБ ДНР». За інформацією голови СБУ, «центр» координується і фінансується спецслужбами РФ, а його очолює Василь Євдокімов, з позивним «Ленін»[19].

Івана Мамчура, який раніше служив у спецпідрозділах ЗСУ на Донбасі та був майором внутрішньої служби, застрелили 16 вересня 2016 року в коридорі будинку, де він жив, у Рівному. Згодом одного з підозрюваних у вбивстві затримали під час спроби потрапити до Росії. Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що затриманий – житель Маріуполя – повідомив, що вчинив вбивство Івана Мамчура на замовлення органів ФСБ Росії[20].

Єдиним позитивним прикладом роботи СБУ з запобігання вбивства є затримання двох зловмисників, які, за версією СБУ, планували прикріпити до автомобіля Антона Геращенка вибуховий пристрій і активувати за допомогою мобільного телефону[21]. СБУ завершила досудове розслідування щодо посягання на життя народного депутата Антона Геращенка через його громадську та державну діяльність. Як встановило слідство, замах на депутата організував один з активних членів терористичної організації «ЛНР» на виконання завдання головного управління Генштабу ЗС РФ. Підозрюваний переховується від слідства в РФ та на тимчасово окупованих територіях[22].

Насильницькі зникнення, викрадення і виманювання осіб з території України, яких переслідує РФ

Викрадення опозиціонерів спецслужбами РФ з території України практикувалися і до Євромайдану. Так 20 жовтня 2012 року біля офісу УВКБ ООН був викрадений Леонід Розвазжаєв. У ГУ МВС України в Києві заявили, що жодних заяв про зникнення даної людини не надходило. Свою причетність до перевезення Розвазжаєва в Росію заперечила ДПСУ. Проте є обґрунтовані підозри вважати, що українські спецслужби сприяли викраденню[23].

Після Євромайдану і з початком агресії РФ проти України насильницькі зникнення, викрадення і виманювання осіб з території України стають елементом гібридної війни. Олександр Костенко, мешканець Криму, колишній співробітник міліції, брав участь у Євромайдані. Зі слів його адвоката Дмитра Сотникова, вже після Євромайдану він був викрадений невідомими і, якимись каналами без фіксації в документах, вивезений до м. Брянська, РФ. Там Костенку вдалося втекти від викрадачів. Не ризикуючи перетинати державний кордон, він дістався Криму. 5 лютого 2015 року він був викрадений з власного будинку в Сімферополі невідомими і вивезений у мікроавтобусі без розпізнавальних знаків. В домі було проведено несанкціонований обшук. 6 лютого Костенко «знайшовся» у ФСБ у важкому стані, після катувань зі зламаною рукою і вивихом передпліччя. Костенка катували колишні кримські співробітники СБУ, а нині співробітники ФСБ Тишенін і Шамбазов[24]. Костенко був засуджений за те, що, перебуваючи в Києві, він брав участь “у заворушеннях, спрямованих на повалення конституційного ладу” і “кинув камінь у співробітника міліції, керуючись ідеологічною ненавистю до співробітників органів внутрішніх справ» (п. “б” ч. 2 ст. 115 КК РФ). Треба відзначити, що в РФ немає юрисдикції судити за правопорушення вчинені на території іншої держави, а також за незаконне зберігання зброї та її основних частин (ч. 1 ст. 222 КК РФ)[25].

Батько Олександра Костенка Федір Костенко зник безвісти. 1 березня 2015 року він виїхав до Києва на прес-конференцію. Після повідомлення про другий обшук, він вирішив повернутися додому. На зворотному шляху, ймовірно 2 березня, Федір Костенко зник. Спочатку повідомлялося, що Федір Костенко встиг в’їхати на територію Криму, але пізніше ці дані не підтвердилися. Кримські слідчі органи відмовили в порушенні кримінальної справи. Державна прикордонна служба України заявила, що адміністративний кордон він не перетинав. Очевидно, він був викрадений на підконтрольній Україні території. В Україні було порушено кримінальну справу за статтею 115 КК (умисне вбивство) [26].

Мешканець Сімферополя Ескендер Ібраїмов невдовзі після анексії Криму Росією переїхав на материкову частину України. За словами його дружини, він виїхав з Вінниці до Москви на зустріч з майбутнім діловим партнером, вихідцем з Кабардино-Балкарії Рустамом Манном. Востаннє Ібраїмов потелефонував дружині вночі з 19 на 20 червня 2014 року. Відтоді вона не має звісток від нього, а про його місце перебування нічого не відомо. Звернення до державних установ України і Росії не дали інформації, достатньої для ефективних пошуків Ібраїмова. З матеріалів кримінальної справи, порушеної ФСБ проти втікача з Росії, інгуша Руслана Мейрієва, відомо, що Рустам Манн був допитаний в якості свідка, а згодом підозрюваного за два місяці до запланованої зустрічі із Ібраїмовим. Відтак, є серйозні підстави припускати, що на момент зникнення Ібраїмова та Манна, який перестав відповідати на телефонні дзвінки також 20 червня 2014 року, Манн був контрольований ФСБ і був використаний для того, аби виманити Ібраїмова з-поза меж України. Вочевидь зникнення Ібраїмова є насильницьким і до нього причетні російські спецслужби[27].

Станіслав Клих та Микола Карпюк були виманені на територію Росії і згодом обвинувачені у так званій «чеченській справі» – у створенні банди та вбивствах російських військовослужбовців під час чеченських подій двадцятитрирічної давнини. За словами Юрія Тандита, голови Координаційного центру зі звільнення заручників, Микола Карпюк виїхав до Росії 17 березня 2014 року «на запрошення одного з генералів російських спецслужб на переговори, фактично з білим прапором»[28]. За словами матері Станіслава Клиха, його виманили до РФ через його дівчину Вікторію, під приводом її вагітності[29]. До Клиха і Карпюка застосовували страшні катування, через які Клих став психічно хворим. З підслідних витягли звинувачення в бік А. Яценюка, Д. Яроша та братів Тягнибоків. Є підстави вважати цю справу організованою з метою дискредитувати нове керівництво України. В обвинувальному висновку ім’я прем’єр-міністра України Яценюка згадується 228 разів. У травні 2016 р. Верховний суд Чеченської Республіки засудив Клиха і Карпюка до 20 та 22,5 років колонії суворого режиму відповідно[30].

Павло Гриб, 19-річний український блогер, був викрадений російськими спецслужбами 24 серпня 2017 р. на території Білорусі. Його насильно доправили до РФ, де обвинуватили у підбурюванні до підриву школи, яке буцімто виявили у його спілкуванні з онлайн-подругою. Співробітники ФСБ шляхом шантажу примусили її відіграти роль приманки у транскордонній спецоперації, що мала на меті переконати Гриба прибути до Білорусі із подальшим його викраденням. Життя Павла перебуває під загрозою, оскільки він живе з інвалідністю, пов’язаною з порушеннями роботи серцево-судинної системи. Павлу не надають необхідних йому ліків, а українським лікарям заборонено доступ до нього[31].

У червні 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень і зобов’язана дотримуватися усіх її норм. За статтею 2 цієї Конвенції «насильницьким зникненням уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону» [32]. За міжнародним правом насильницьке зникнення є злочином, а за певних обставин навіть злочином проти людяності. У ч. 2 статті 1 Конвенції зазначено: «Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення»[33]. В українському законодавстві незаконне позбавлення волі або викрадення людини є тяжким кримінальним злочином (ст. 146 ККУ)[34]. Натомість, ми змушені констатувати, що СБУ здійснює насильницькі зникнення вже протягом тривалого періоду[35]. Зокрема, нам відомо про три випадки викрадення співробітниками СБУ і незаконної видачі РФ осіб, які бажали звернутися, або звернулися за статусом біженця в Україні.

Амінат Бабаєва була затримана 9 вересня 2016 року прикордонниками на пункті перетину кордону в аеропорту «Харків», хоча жодних законних підстав для затримання не було. Вона була депортована з Туреччини у зв’язку з тим, що її колишній чоловік підозрювався в участі у військових діях в Сирії на боці ІДІЛ. Бабаєва стверджувала, що вже два роки не бачила свого колишнього чоловіка. В Стамбулі вона викладала дітям арабську мову та Коран. Її друзі звернулися до Харківської правозахисної групи (ХПГ) з проханням про правову допомогу, але адвоката ХПГ до Бабаєвої в порушення закону не допустили. Співробітники СБУ, які приїхали до аеропорту, вмовляли Бабаєву погодитися на повернення до Росії, потім до Білорусі. Після втручання керівництва МВС Бабаєву впустили до країни. Вона поселилася в готелі і в понеділок 12 вересня звернулася до Харківського регіонального відділення міграційної служби для подання заяви про отримання притулку, звідки невідомі особи викрали її, силоміць посадили до машини та повезли. В одному з викрадачів Амінат впізнала співробітника СБУ на ім’я Артур, який розмовляв з нею в аеропорту. Артур забрав в неї планшет і не повернув. Бабаєву привезли до пункту перетину кордону з Росією «Гоптівка» і передали російським прикордонникам. Її речі залишилися в готелі. На сайті СБУ було опубліковане повідомлення, що у зв’язку з підозрою в тероризмі щодо Бабаєвої було застосоване примусове повернення, і вона добровільно перетнула кордон України з РФ[36].

У квітні 2017 року представники українських компетентних органів, ймовірно ДПСУ або СБУ, незаконно передали до РФ вихідця з дагестанського міста Буйнакськ Ахмеда Ісакова. До Харкова він був депортований з Туреччини. Після того, як він виїхав з Росії, Ісаков певний час мешкав в Україні. Згодом він виїхав до Туреччини, де, за непідтвердженими відомостями, проживав за фальшивим паспортом громадянина України. Одразу після прибуття до Харківського аеропорту в нього було виявлено фальшивий український паспорт, Ісаков був затриманий. У проханні написати заяву про притулок йому було відмовлено і, без належних законних процедур він був примусово відправлений до Росії без можливості оскаржити до суду це рішення. В Росії він був взятий під варту, проти нього порушено справу за незаконне зберігання зброї[37].

Проти Володимира Єгорова, члена партії «Яблуко», в 2016 року було порушено кримінальну справу за заклики до екстремістської діяльності за пост у соціальній мережі «Вконтакте» (ч. 2 ст. 280 КК РФ), в якому він різко висловився про президента Росії Володимира Путіна. 13 червня 2017 року Єгоров перетнув кордон з Україною по внутрішньому паспорту РФ і написав заяву про притулок на КПП Сеньківка. ДМС в Чернігові оформила документи і видала довідку особи, що шукає притулок в Україні. 5 липня 2017 року співробітники СБУ викрали його з місця тимчасової роботи, завезли додому за речами і вивезли на нейтральну смугу біля КПП Сеньківка. Єгорову заборонили в’їзд в Україну на три роки. Після цього на запит Громадського телебачення СБУ офіційно відповіла, що рішення про примусове повернення чи примусове видворення і заборону в’їзду не приймала[38]. Єгоров в’їхав до Білорусі, де зник 27 липня, а згодом був знайдений у тимчасовому ізоляторі рідного м. Торопець Тверської області, РФ. Як виявилося, він був затриманий білоруським КДБ, йому оформили «дрібне хуліганство» і через 3 дні вивезли до РФ[39]. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Єгорова політв’язнем[40]. Після завершення досудового розслідування і передачі матеріалів справи до суду Єгорова звільнили з-під варти 16 листопада 2017 року.

Підсумовуючи вищенаведене ми змушені констатувати, що внаслідок численних систематичних порушень прав людини Україна не може вважатися «безпечною країною походження» і «безпечною третьою країною». Українська держава мусить вжити всіх можливих заходів для виправлення ситуації і забезпечення прав людини і гарантій безпеки в сфері захисту осіб від переслідувань Російською Федерацією, а також іншими авторитарними режимами.

Дослідження виконане за проектом «Реформа системи надання притулку в Україні», підтриманим Норвезьким Міністерством іноземних справ


[1] https://state.gov/j/drl/rls/hrrpt/humanrightsreport/#wrapper

[2] http://letmypeoplego.org.ua/uk/

[3] https://radiosvoboda.org/a/news/28997900.html

[4] https://memohrc.org/ru/content/programma-podderzhka-politzaklyuchennyh-i-drugih-zhertv-politicheskih-repressiy

[5] http://refworld.org/docid/56017e034.html

[6] http://refworld.org/docid/56017e034.html

[7] http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ALL/?uri=celex%3A32013L0032

[8] https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2016/12/Prava-2016-povna-versiya.pdf

[9] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

[10] https://unian.ua/society/1963016-pidozryuvanogo-u-zamahu-na-osmaeva-i-okuevu-zaareshtuvali-bez-prava-zastavi.html

[11]https://ua.censor.net.ua/news/442739/okuyeva_pro_kilera_yakyyi_strilyav_u_osmayeva_yiogo_fsb_gotuvala_abo_gru

[12] https://pravda.com.ua/articles/2017/10/30/7160146/

[13] http://bbc.com/ukrainian/features-40418876

[14] https://tsn.ua/kyiv/use-pro-vibuh-u-kiyevi-zagiblim-viyavivsya-pidozryuvaniy-u-vbivstvi-basayeva-postrazhdaloyu-vidoma-model-988465.html

[15] http://bbc.com/ukrainian/features-40418876

[16] https://pravda.com.ua/photo-video/2017/05/11/7143545/

[17] https://pravda.com.ua/news/2017/05/10/7143499/

[18] https://pravda.com.ua/articles/2017/06/27/7148093/

[19] https://pravda.com.ua/news/2017/10/31/7160303/

[20] http://bbc.com/ukrainian/features-40418876

[21] https://youtube.com/watch?v=tJSYhGMKAuM

[22] https://ssu.gov.ua/ua/news/1/category/2/view/3560#.yqZbmqOH.dpbs

[23]https://unian.ua/world/707754-vlada-ssha-nepokojitsya-za-vikradenogo-v-kievi-rosiyskogo-opozitsionera.html

[24] https://ukrinform.ua/rubric-society/1962640-dmitro-sotnikov-advokat-krimskogo-majdanivca-oleksandra-kostenka.html

[25] http://letmypeoplego.org.ua/uk/prisoner/oleksandr-kostenko/

[26] https://pravda.com.ua/articles/2017/03/24/7139085/

[27] Матеріал на підставі заяви дружини Ескандера Ібраїмова Мар’яни Кудінової до Харківської правозахисної групи.

[28]https://zik.ua/news/2016/06/21/tandyt_rozpoviv_u_parye_yak_spetssluzhby_rf_pidlashtuvaly_zatrymannya_mykoly_710108

[29] https://svitua.org/kolonka-podii/item/5680-ukraintsia-stanislava-klykha-pozviriachomu-katuvaly-v-rosiiskii-viaznytsi-shchob-vybyty-svidchennia-pro-uchast-u-chechenskii-viini-yatseniuka-i-tiahnyboka.html

[30] http://letmypeoplego.org.ua/uk/prisoners/war/

[31] http://letmypeoplego.org.ua/uk/prisoner/pavlo-hryb/

[32] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_l54

[33] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_l54

[34] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5

[35] https://helsinki.org.ua/sluzhba-bezpeky-ukrajiny-ta-prava-lyudyny-e-zaharov/

[36] https://helsinki.org.ua/sluzhba-bezpeky-ukrajiny-ta-prava-lyudyny-e-zaharov/

[37] За інформацією наданою журналістом Радіо Свобода Анваром Деркачем, який веде моніторинг порушень прав мусульман в Україні

[38] https://hromadske.ua/posts/istoriia-nevdaloi-vtechi-z-rosii

[39] https://svoboda.org/a/28866295.html

[40] https://memohrc.org/ru/news/memorial-arestovannyy-za-kritiku-putina-vladimir-egorov-politzaklyuchyonnyy

 Поділитися