MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Політичні репресії на Харківщині під час Голодомору в дзеркалі статистики

14.05.2018   
Вадим Золотарьов

Є всі підстави вважати, що проведення хлібозаготівель 1932 року радянське керівництво з самого початку збиралося використати для проведення «великої чистки» українського суспільства. Про це красномовно свідчить лист генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. В. Сталіна до секретаря ЦК ВКП(б) Л. М. Кагановича від 11 серпня 1932 року. В ньому «батько народів» докладно зупиняється на становищі в УСРР і аргументує необхідність змінити керівництво України, яке не бачить «контрреволюційної загрози»: «Погано по лінії ДПУ. Реденсу[1] не під силу керувати боротьбою з контрреволюцією в такій великій республіці, як Україна. Якщо не візьмемося тепер за виправлення стану в Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не спить і його агентура в Україні в багато разів сильніша, ніж думає Реденс або Косіор. Майте на увазі, що в Українській компартії (500 тисяч членів, хе-хе) обертається чимало (так, чимало!) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, нарешті – прямих агентів Пілсудського. Як тільки справи стануть гірше, ці елементи не затримують відкрити фронт всередині (і поза) партії. Найгірше це те, що українська верхівка не бачить цих небезпек»[2].

Л. М. Каганович, Й. В. Сталін, П. П. Постишев, К. Є. Ворошилов

Серед тих, хто на думку Й. В. Сталіна «бачив небезпеку», був колишній голова ДПУ УСРР В. А. Балицький[3], який з серпня 1931 року працював 3-м заступником голови ОДПУ СРСР. Генеральний секретар ЦК ВКП(б) пропонував «перевести на Україну Балицького на посаду голови українського ДПУ… із залишенням його заступником голови ОДПУ, а Реденса зробити заступником Балицького по Україні… Про Балицького та Реденса я вже розмовляв з Менжинським[4]. Він згоден і всіляко вітає цю справу»[5].

Заступник голови ДПУ УСРР Хома Якимович Леонюк

Втім з невияснених досі причин повернення В. А. Балицького до Харкова у серпні 1932 року не відбулося – напевно Й. В. Сталін все ж таки вирішив дати шанс своєму свояку С. Ф. Реденсу виправити ситуацію. Відповідно до «Довідки про притягнутих і засуджених за справами, заведеними органами ДПУ УСРР і міліцією у зв’язку з хлібозаготівлями за серпень–листопад 1932 року», підписаної 8 грудня 1932 року заступником голови ДПУ УСРР Х. Я. Леонюком[6] : «всього за серпень–листопад органами ДПУ притягнуто до відповідальності, у зв’язку з хлібозаготівлями – 21197 чоловік, з них в серпні притягнуто 1491 чоловіка; у вересні – 2526; у жовтні – 2850; у листопаді – 14230». В Харківській області протягом серпня–жовтня було заарештовано 1648 осіб (24 % від числа всіх заарештованих в республіці), у листопаді – 3225 осіб (22,66 % від числа всіх заарештованих в УСРР). Всього ж протягом 4-х місяців було заарештовано 4873 мешканців Харківщини (34,24 % від загальної кількості ув’язнених в Україні)[7]. Додамо також, що за період з 1 січня по 1 листопада 1932 року в республіці було заарештовано «по сільському терору» 1187 чоловік, серед яких 255 чоловік (21,48 %) припадало на Харківську область. 218 (85,1 %) з них проходили по групових справах, 37 (14,9 %) – по одиночних[8].

Різке збільшення репресій у листопаді 1932 року пояснюється спеціальною постановою політбюро ЦК КП(б)У від 18-го числа того ж місяця, в якій доручалося голові ДПУ УСРР С. Ф. Реденсу спільно з генеральним секретарем КП(б)У С. В. Косіором «розробити спеціальний оперативний план ліквідації основних куркульських і петлюрівських контрреволюційних кубел»[9].

Голова ДПУ УСРР Станіслав Францевич Реденс

Через чотири дні С. Ф. Реденс направив С. В. Косіору «Доповідну про заходи з проведення оперативного натиску на куркульсько-петлюрівські та контрреволюційні елементи», в якій сповіщав, що «органи ДПУ намічають проведення масової операції з завдання оперативного удару по класовому ворогу. Основна мета операції – виявлення контрреволюційних центрів, які організують саботаж і зрив хлібозаготівель і інших господарсько-політичних заходів[10]… Внаслідок підготовлених заходів намічено до ліквідації по Україні 436 агентурних розробок з 2117 чоловік фігурантів. Крім того в операції включено 1308 контрреволюційних одинаків. Операція має охопити 243 райони України»[11]. Голова ДПУ УСРР звітував, що «всього по Харківській області передбачається ліквідувати 88 агентурних розробок, по яких проходить 375 фігурантів. Крім цього, 112 контрреволюційних одинаків»[12]. Таким чином на область припадало 20,18 % агентурних розробок і 10,95 % намічених до арешту осіб. За словами С. Ф. Реденса по лінії особливого відділу, який зокрема займався боротьбою з контрреволюційним повстанством і шпигунством, Харківській обласний відділ ДПУ мав заарештувати 237 осіб по 25 агентурним розробкам[13]; по лінії секретно-політичного відділу (боротьба з троцькізмом, антирадянськими партіями, «буржуазними націоналістами» і церковниками) – 225 осіб по 59 агентурним розробкам[14]; по лінії економічного управління (саботаж, економічне шпигунство, шкідництво) передбачалося «ліквідувати 4 агентурні справи з загальною кількістю фігурантів у 25 чоловік»[15]. Втім, якщо ми просумуємо кількість намічених до арешту осіб по підрозділам, то отримаємо цифру 487 замість проанонсованої С. Ф. Реденсом загальної кількості у «375 фігурантів», хоча кількість агентурних розробок співпадає. Звідки взялися «зайві» 112 осіб, незрозуміло.

Крім того у цій же доповідній голова ДПУ УСРР наголошує, що більшість арештованих являють собою «куркульсько-петлюрівський і антирадянській елемент… в Харківській області серед 303 чоловік заарештованих є 38 куркулів, 34 колишніх білих і петлюрівських офіцерів (тепер – всі рахівники в колгоспах) і 23 чоловіки з антирадянським минулим»[16]. Чому саме мова йде про 303 осіб і коли саме вони були арештовані, лишається загадкою. Тим більше, що відповідно до «Зведення про арештованих по оперативному натиску за час з початку операції по 21-е листопада [19] 32 [р.]»[17], складеної за статистичними таблицями обласних відділів ДПУ та підписаної 27 листопада 1932 року начальником обліково-статистичного відділу ДПУ УСРР М. М. Букшпаном[18] у Харківській області було всього заарештовано 230 осіб (12,48 % від загальної кількості 1843 арештованих в республіці). Всі заарештовані були класифіковані за двома критеріями «За забарвленням» та «За родом занять та соціальним складом». Слід також відмітити, що в цьому зведенні Харківська область була єдиною, в якій серед заарештованих не було жодного члена ВКП(б).

За «забарвленням» всі заарештовані розподілялися так: за розкрадання, розбазарювання та приховування хліба було заарештовано 47 осіб ( з яких 34 працювали в колгоспах, 1 – в радгоспі; 4 – на зсипних пунктах; 8 – на млинах); за спротив вивезенню хліба – 96 осіб; за агітацію проти хлібозаготівель – 5 осіб; за спекуляцію хлібом – 35 осіб; за терор, підпали та вбивства – 2 особи; за викривлення в роботі та службово-посадові злочини заготівельного апарату – 23 особи; за інші злочини – 22 особи.

За «родом занять та соціальним складом» ув’язнені поділялися на: адміністративно-керівний склад – 11 осіб; голови та члени правлінь колгоспів – 22 особи; комірник – 1; інші службовці – 34; робітники – 7; рядові члени колгоспів – 19 осіб; куркулі – 53 особи; середняки – 55 осіб; бідняки – 10 осіб; торговці – 7 осіб; інші – 11 осіб[19].

Виникає слушне питання: чи відповідає статистика ДПУ УСРР про соціальний стан заарештованих реальному стану справ? На нашу думку ні, оскільки у 1939 році було встановлено, що під час «великого терору» 1937–1938 рр. чекісти фальсифікували об’єктивні дані заарештованих. Не має сумніву, що «ігри з цифрами» почалися набагато раніше. Так, на допиті 20 червня 1938 року заарештований Г. Н. Шмушко[20], який у 1932–1933 роки очолював обліково-статистичний відділ Харківського обласного відділу ДПУ, показав, що коли він у 1932 році «склав зведення (динаміку) арештованих з якої було видно, що арештовано багато середняків, то Самовський[21] запропонував мені включити в графу куркулів – середняків і бідняків»[22]. Невдовзі Г. Н. Шмушка викликав заступник начальника обліково-статистичного відділу ДПУ УСРР Д. І. Джирін[23] і отримав аналогічні вказівки[24]. Зрозуміло, що до свідчень отриманих на допитах, слід ставитися дуже обережно, але не в цьому випадку.

20 грудня 1937 року генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор і нарком внутрішніх справ УРСР І. М. Леплевський з нагородженими співробітниками НКВС. Крайній справа – начальник 2-го (оперативного) відділу УДБ НКВС УРСР капітан державної безпеки Д. І. Джирін

Порівнюючи цифри Х. Я. Леонюка від 8 грудня з даними М. М. Букшпана від 27 листопада, можна дійти до висновку, що з 21 по 30 листопада 1932 року Харківським обласним відділом ДПУ було заарештовано 2995 осіб (3225 - 230).

Згідно з відомостями про результати розгляду судами наркомату юстиції (НКЮ) УСРР справ по оперативному натиску з 15 листопада по 1 грудня 1932 року, складених М. М. Букшпаном на початку грудня 1932 року, судами було розглянуто 542 справи, підготовлені Харківським обласним відділом ДПУ, по яких проходило 846 обвинувачених. До страти були засуджені 14 осіб, до позбавлення волі – 788 осіб, до примусових робіт та інших заходів – 35 осіб, виправдано – 9 осіб[25].

Існує ще дві офіційні довідки стосовно засуджених з 15 листопада по 1 грудня 1932 року у справах, підготовлених Харківськім обласним відділом ДПУ «по колгоспах» і переданих на розгляд загальним судам НКЮ УСРР: про великі справи та дрібні. Згідно з довідкою, підписаною М. М. Букшпаном 3 грудня 1932 року Харківській обласний відділ ДПУ у зазначений період передав до судів 32 справи, по яких проходило 165 осіб (46 керівників колгоспів [з них 3 комуністи], 5 бухгалтерів, 10 рахівників, 27 комірників). На час складання довідки вже було розглянуто судами 9 справ на 40 обвинувачених, лишилися не розглянутими 23 справи на 125 обвинувачених. З 40 засуджених 17 чоловік отримали вирок смерті, 10 чоловік – 10 років позбавлення волі, 10 чоловік – 5 років позбавлення волі, 1 чоловік – 3 роки позбавлення волі, 2 чоловіка – 2 роки позбавлення волі[26]. Відразу впадає в очі невідповідність у кількості засуджених до страти з 15 листопада до 1 грудня 1932 року – 17 проти 14 у попередній довідці.

Начальник обліково-статистичного відділу ДПУ УСРР Михайло Маркович Букшпан

Друга довідка М. М. Букшпана про «дрібні справи по колгоспах», передані обласними відділами ДПУ до загальних судів НКЮ, складена на початку грудня 1932 року (без числа) і не містить відомостей про судові вироку. В ній зазначено, що Харківський обласний відділ ДПУ передав до судів 234 «дрібні» справи на 304 особи (у тому числі 92 голови правлінь колгоспів, 4 бухгалтери, 21 рахівник). 27 обвинувачених були членами або кандидатами у члени ВКП(б)[27].

Таким чином відповідно до офіційної статистики органів держбезпеки Харківським обласним відділом ДПУ у період з 15 листопада до 1 грудня 1932 року було передано до загальних судів НКЮ 266 справ по колгоспах, по яких проходило 469 осіб. А ось у «Відомостях про справи, розглянуті трійкою та особливою нарадою при колегії ДПУ УСРР у вересні–листопаді 1932 року» немає даних про те, яким саме територіальним відділом держбезпеки ці засуджені були заарештовані[28].

Втім, ні темпи «оперативного натиску», ні «розворот» кримінальних справ не задовольняли союзне керівництво. 24 листопада 1932 року політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про особливоуповноваженого ОДПУ на Україні»: «Через особливу державну важливість швидкого поліпшення роботи органів ОДПУ на Україні та враховуючи наявність у т. Балицького великого досвіду української роботи ЦК ВКП(б) постановляє: запропонувати ОДПУ направити в якості особливоуповноваженого ОДПУ на Україні т. Балицького з підпорядкуванням йому ПП (повноважного представника – авт.) ОДПУ України т. Реденса та всього апарату ОДПУ України, зобов’язавши т. Балицького через кожні дві декади представляти до ЦК ВКП(б) стислу доповідь про роботу органів ОДПУ України»[29].

1 грудня 1932 року політбюро ЦК КП(б)У опитом ухвалило постанову «Про тов. Балицького»: «Зважаючи на командирування тов. Балицького на довгий час на Україну для підсилення роботи ДПУ – внести пленуму ЦК пропозицію (опитом) обрати тов. Балицького на члена пролтбюро ЦК КП(б)У»[30]. До речі, С. Ф. Реденс був лише кандидатом в члени політбюро ЦК КП(б)У. Згодом, коментуючи це відрядження 3-го заступника голови ОДПУ СРСР, газета «Известия» напише, що В. А. Балицький «в дні жорстокого куркульського спротиву колективізації знову надсилається на Україну, щоб допомогти мільйонам колгоспників подолати куркульський саботаж та забезпечити молодим колгоспам України можливість спокійно рости та квітнути»[31].

В. А. Балицький відразу заявив, що в Україні існує «організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів і активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок» та зробив висновок про «безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов’язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом». Розвиваючи свою теорію про існування в Україні селянської змови, він 5 грудня 1932 року видав «Оперативний наказ ДПУ УСРР № 1», яким поставив підлеглим «основне та головне завдання – нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всіх контрреволюційних куркульсько-петлюрівських елементах, які активно протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі»[32].

Командувач військами Українського військового округу Й. Е. Якір, генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор і голова ДПУ УСРР В. А. Балицький

На жаль, на сьогодні ні в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, ні в інших вітчизняних державних архівах «Оперативний наказ ДПУ УСРР № 1» виявити не вдалося, як і звіти В. А. Балицького про роботу ДПУ УСРР, які згідно з постановою політбюро ЦК ВКП(б) він мав надсилати до Москви кожні дві декади[33].

Маховик репресій розкручувався все сильніше. Відповідно до «Довідки про рух справ і заарештованих по операції в органах ДПУ УСРР» за період з 1 по 20 грудня 1932 року, підписаної М. М. Букшпаном 30 грудня 1932 року, до Харківського обласного відділу ДПУ «прибуло» 2337 арештованих (40,8 % від загальної кількості заарештованих в УСРР 10330 осіб) по 1370 справах. За той же період харківські чекісти передали до суду 1040 справ на 1719 осіб, а станом на 20 грудня проводили слідство по 882 справах на 1559 арештованих[34].

Перший ряд, сидять зліва направо: 1-й заступник наркома внутрішніх справ СРСР Я. С. Агранов, нарком внутрішніх справ СРСР Г. Г. Ягода, 2-й заступник наркома внутрішніх справ СРСР Г. Є. Прокофєв, нарком внутрішніх справ УСРР В. А. Балицький. Другий ряд, стоять зліва направо: начальник УНКВС по Далекосхідному краю Т. Д. Дерибас, начальник УНКВС по Московській області С. Ф. Реденс, начальник УНКВС по Ленінградській області Л. М. Заковський. Листопад 1935 року

Втім, ці дані дещо суперечать «Довідці про рух справ і арештованих у зв’язку з оперативним натиском по обласних відділах за період з 20 грудня 1932 року по 1 січня 1933 року», підписаної М. М. Букшпаном 5 січня 1933 року, де відзначається, що станом на 20 грудня 1932 року в Харківському обласному відділі ДПУ був наступний «залишок справ і арештованих»: 916 справ на 1625 арештованих. З них 169 групових справ на 903 арештованих і 717 одиночних справ на 722 осіб[35].

Руїни будівлі УНКВС по Харківській області у 1942 році (до 1934 року тут містилося ДПУ УСРР)

Як бачимо, кількість арештованих, слідство у справах яких тривало на 20 грудня 1932 року, збільшилося на 66 осіб (1625 проти 1559), а кількість справ – на 34 (916 проти 882). Не зрозуміло також, як проти 722 осіб могло бути заведено 717 одиночних справ.

У цій же довідці М. М. Букшпана від 5 січня 1933 року відзначалося, що «за останню декаду грудня» Харківським відділом було заведено 831 справу, по яких було арештовано 1465 осіб (27,96 % від 5240 заарештованих у республіці). Причому по 104 групових справах проходило 680 арештованих, а по 727 одиночних справах – 783 ув’язнених[36]. І знову недоречність – 727 одиночних справ проти 783 арештованих. Крім того відзначено, що станом на 1 січня 1933 року «у виробництві» Харківського обласного відділу лишалося 1337 справ на 2503 арештованих, з яких 232 справи на 1398 осіб, 1105 одиночних справ на 1105 арештованих[37].

Існує ще «Довідка про рух справ і арештованих по операції по обласним відділам ДПУ за період з 1 грудня 1932 року по 10 січня 1933 року», підписана М. М. Букшпаном 16 січня 1933 року. В ній зазначається, що у «виробництві» Харківського обласного відділу ДПУ «по операції» станом на 1 грудня 1932 року перебувало 733 справи з 1172 арештованими (групових справ 78 з 359 арештованими)[38]. Нагадаємо, що Х. Я. Леонюк 8 грудня звітував про 3225 арештованих Харківським обласним відділом ДПУ з 15 листопада по 1 грудня. Якщо ці цифри правильні, то виходить, що за другу половину листопада за справами, закінченими харківськими чекістами було засуджено 2053 особи (3225 - 1172). Оскільки в довідці М. М. Букшпана про результати розгляду судами НКЮ у період з 15 листопада по 1 грудня справ, підготовлених Харківським обласним відділом ДПУ, фігурує цифра 846 чоловік, то можна приступити, що 1207 осіб (2053 - 846) були засуджені судовими трійками ОДПУ СРСР або ДПУ УСРР.

В довідці від 16 січня повідомляється також, що «протягом грудня» Харківським обласним відділом ДПУ «заведено по операції» 2201 справа з 3802 арештованими (з них 230 групові справи з 1412 арештованими)[39]. Оскільки в довідці від 5 січня відзначається, що протягом останньої декади грудня харківськими чекістами було заарештовано 1465 чоловік, то виходить, що протягом перших 2-х декад «взяли» 2337 чоловік(3802 - 1465). Довідка від 5 січня свідчить також, що станом на 20 грудня «залишок» не засуджених арештованих складав 1625 осіб. Отже виходить, що з арештованих за першу та другу декади грудня 2337 осіб до 20 грудня були засуджені 712 осіб (2337 - 1625).

В тій же довідці від 16 січня вказується, що «за грудень місяць по операції закінчено справ» у Харківському обласному відділі ДПУ – 1594 на 2471 арештованого: до суду НКЮ направлено 1314 справ на 2121 арештованого; на особливу нараду ОДПУ СРСР і судову трійку ДПУ УСРР направлено 184 справи на 216 арештованих; припинено 96 справ проти 134 арештованих[40]. Протягом грудня 1932 року суди НКЮ розглянули 1274 справи Харківського обласного відділу ДПУ на 2027 осіб: засудили на смерть 57 чоловік, позбавили свободи – 1661 особу; застосували «інші заходи» покарання проти 265 осіб, виправдали 44 особи[41].

Довідка від 16 січня також свідчить, що станом на 1 січня 1933 року в Харківському обласному відділі лишилося 1340 справ на 2503 арештованих, з них 151 групова справа на 1000 арештованих і 1503 одиночних справи[42]. Нагадаємо, що згідно з довідкою від 30 грудня станом на 20 грудня лишалося 882 справи на 1559 осіб. Тобто, за останні одинадцять днів року додалося 458 незакінчених справ (1340 - 882) на 944 особи (2503 - 1559). Звичайно, це не означає, що з незакінчених на 20 грудня 882 справ якусь кількість не передали до судових органів до кінця року. Якщо, як ми вже писали, протягом грудня було заарештовано 3802 особи, а станом на 1 січня лишилося 2503 особи, то за місяць мали осудити 1299 осіб з числа грудневих арештованих (3802 - 2503). Відомо, що в грудні засудили 2451 особу. Якщо з цієї цифри віднімемо ймовірну кількість засуджених грудневих арештованих, отримаємо 1152 особи (2451 - 1152), які за логікою мали бути заарештовані до 1 грудня.

Михайло Михайлович Тимофєєв (1896–1977) – начальник Харківського облвідділу ДПУ у листопаді 1932 року – березні 1933 року

В довідці від 16 січня також повідомляється, що «за першу декаду січня 1933 р. …по операції» Харківським обласним відділом ДПУ заведено 694 справи, за якими заарештовано 1296 осіб (з них 86 групових справ на 622 особи»[43], а станом на 11 січня столичні чекісти мали «у виробництві» 1727 справ на 3214 арештованих (з них 190 справ на 1350 арештованих)[44].

Таким чином станом на 11 січня 1933 року під слідством у Харківському обласному відділі ДПУ перебувало 3214 чоловік. Якщо ми віднімемо від цієї кількості 1296 арештованих за 10 днів осіб, то отримаємо 1918 чоловік, які могли б числитися «у виробництві» станом на 1 січня 1933 року, втім, у довідці від 16 січня фігурує зовсім інша цифра – 2503 особи. Звідки взялося 585 осіб, слідство по яких не було закінчено, не зрозуміло.

На жаль, довідка від 16 січня 1933 року – це останній статистичний документ стосовно чекістських операцій часів Голодомору, які зберігаються в архівах України. Ретельні пошуки науковців протягом майже чверті сторіччя нічого не дали.

 


[1] Реденс Станіслав Францович (1892–1940). З травня 1931 р. – повпред ОДПУ по Білоруському військовому округу та голова ДПУ Білоруської РСР. З 31 липня 1931 р. – голова ДПУ УСРР. З 20 лютого 1933 р. – повпред ОДПУ по Московській області. З 20 січня 1938 р. – нарком внутрішніх справ Казахської РСР. Заарештований 21 листопада 1938 р. 21 січня 1940 р. засуджений на смерть. 12 лютого 1940 р. страчений.

[2] Сталин и Каганович. Переписка. 1931 – 1936. – М., РОСПЭН, 2001. – С. 273 – 274.

[3] Балицький Всеволод Аполонович (1892–1937). З 1 вересня 1923 р. – голова ДПУ УСРР. З 31 липня 1931 р. – третій заступник голови ОДПУ СРСР. З 20 лютого 1933 р. – голова ДПУ УСРР та за сумісництвом заступник голови ОДПУ СРСР. З 10 липня 1934 р. – нарком внутрішніх справ УСРР. З 11 травня 1937 р. – начальник УНКВС по Далекосхідному краю. Заарештований 4 липня 1937 р. засуджений на смерть та розстріляний 27 листопада 1937 р.

[4] Менжинський В’ячеслав Рудольфович (1874–1934). З 20 липня 1926 р. по 10 червня 1934 р. – голова ОДПУ СРСР.

[5] Сталин и Каганович. Переписка. 1931 – 1936. – М., РОСПЭН, 2001 – С. 274.

[6] Леонюк Хома Якимович (1892–1967). З 22 квітня 1932 р. по 22 лютого 1933 р. – другий заступник голови ДПУ УСРР. Під репресії не підпав.

[7] Довідка про осіб, засуджених за справами, заведеними органами ДПУ УСРР та міліції у серпні–листопаді 1932 р. у зв’язку із хлібозаготівлями. 8 грудня 1932 р.// Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – К.: ВД «Стилос», 2007 – С. 427.

[8] Аналіз цифрових даних про оперативну роботу органів ДПУ УСРР з 1 січня до 1 листопада 1932 року // Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали. – К.:ВД «Києво-Могилянська академія», 2007 – с. 465.

[9] Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп». 18 листопада 1932 р. // Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали. – с. 396–397.

[10] Доповідна записка голови ДПУ УСРР С. Реденса генеральному секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору про заходи з проведення операції проти «куркульсько-петлюрівських та контрреволюційних елементів». 22 листопада 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – К.: ВД «Стилос», 2007 – С. 320.

[11] Там само. – С. 321.

[12] Там само. – С. 324.

[13] Там само. – С. 322.

[14] Там само. – С. 323.

[15] Там само. – С. 323.

[16] Там само. – С. 341.

[17] На звороті цього документу олівцем зроблено помітку «по 25/ХІ – 32 р.»

[18] Букшпан Михайло Маркович (1896–1937). У 1931–1936 рр. начальник обліково-статистичного відділу ДПУ / НКВС УСРР. З 16 березня 1936 р. – начальник відділу резервів НКВС УСРР. Заарештований 19 липня 1937 р. Засуджений на смерть і страчений 31 жовтня 1937 р.

[19] Зведення ДПУ УСРР про осіб, заарештованих за період з початку операції на селі до 27 листопада 1932 // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 345.

[20] Шмушко Георгій Наумович (1888–?). У1932–1933 рр. начальник обліково-статистичного відділу Харківського облвідділу ДПУ. Перед арештом 30 травня 1938 р. – помічник начальника відділу кадрів УНКВС Харківської області. 20 жовтня 1938 р. засуджений до 15 років позбавлення волі. 14 березня 1940 р. звільнений з-під варти.

[21] Самовський Самуїл Ізраїльович (1898–1977). З березня 1932 р. – начальник особливого відділу Харківського облвідділу ДПУ. З 12 грудня 1932 р. по 1934 р. – другий заступник начальника Харківського обласного відділу ДПУ. З 1934 – заступник начальника Чернігівського облвідділу ДПУ. Під репресії не підпав.

[22] Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ), Київ. – Ф.5. – Спр. 67398. – Т. 2. – Арк. 186.

[23] Джирін Давид Ізраїльович (1904–1938). З 11 листопада 1931 р. по 26 вересня 1933 р. помічник начальника обліково-статистичного відділу ДПУ УСРР. Перед арештом 6 квітня 1938 р. – начальник 2-го відділку 2-го (оперативного) відділу 1-го Управління НКВС СРСР. 29 серпня 1938 р. засуджений на смерть і розстріляний.

[24] ГДА СБУ, Київ. – Ф. 5. – Спр. 67398. – Т. 2. – Арк. 187.

[25] Відомості про результати розгляду судами НКЮ УСРР справ у ході репресивної операції органів ДПУ УСРР на селі за період з 15 листопада по 1 грудня. Не раніше 1 грудня 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 353.

[26] Відомості про великі справи по колгоспах, що були передані обласними відділами ДПУ УСРР у загальні суди НКЮ УСРР з 15 листопада до 1 грудня 1932 р. 3 грудня 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 355.

[27] Відомості про дрібні справи по колгоспах, що були передані обласними відділами ДПУ УСРР у загальні суди НКЮ УСРР з 15 листопада до 1 грудня 1932 р. Не раніше 1 грудня 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 354.

[28] Відомості про слідчі справи, передані обласними відділами ДПУ УСРР до суду у вересні–листопаді 1932 р. 15 грудня 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 475–476.

[29] Лубянка. Сталин и ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД. Январь 1922 – декабрь 1936. – М.; МФД, 2003. – с. 340.

[30] Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 535. – Арк. 109.

[31] Известия. – 1935. – 27 ноября.

[32] Шаповал Ю. І., Золотарьов В. А. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення. – К., Стилос, 2002. – С. 189.

[33] Шаповал Ю. И., Золотарёв В. А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и его судьба. – М., Политическая энциклопедия, 2017. – С. 199.

[34] Довідка про рух справ та осіб, заарештованих у ході репресивної операції органів ДПУ УСРР на селі у період з 1 по 20 грудня 1932 р. 30 грудня 1932 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 481.

[35]Довідка про рух справ і арештованих у зв’язку з оперативним натиском по обласним відділам за період з 20 грудня 1932 р. по 1 січня 1933 р. 5 січня 1933 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 484.

[36] Там само. – С. 485.

[37] Там само. – С. 486.

[38] Довідка про рух справ та осіб, заарештованих обласними відділами ДПУ УСРР у ході операцій на селі за період з 1 грудня 1932 р. по 10 січня 1933 р. 10 січня 1933 р. // Розсекречена пам’ять: Голодомор 1832–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. – С. 491.

[39] Там само. – С. 491.

[40] Там само. – С. 493.

[41] Там само. – С. 494.

[42] Там само. – С. 494.

[43] Там само. – С. 495.

[44] Там само. – С. 496.

 Поділитися