Адміністративний суд скасував рішення комісії Мінюсту України про відмову у переведенні довічно засудженого за місцем проживання його рідних (ОНОВЛЕНО)
19 лютого 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року. Рішення апеляційного суду доступне за посиланням.
Рішенням від 19 жовтня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва частково задовольнив позовну заяву засудженого до довічного позбавлення волі, інтереси якого представляв Центр стратегічних справ Харківської правозахисної групи, скасувавши рішення про відмову у задоволенні клопотання засудженого щодо його переведення до іншої установи відбування покарання та зобов’язав Міністерства юстиції України повторно розглянути клопотання засудженого .
Витяг із рішення суду: «Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача не було зауважень щодо оформлення ОСОБА_1 клопотання про його переведення до іншого місця відбування покарання. Оспорюване рішення вмотивоване виключно відсутністю підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виправного кодексу України, відповідно до якої переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії, а також відсутністю вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі.
Однак, ні указане рішення, ні письмове заперечення відповідача на позовну заяву та додані до нього докази не містять жодної оцінки, здійсненої відповідачем, щодо відсутності підстав для переведення позивача до іншої установи відбування покарання, а також доказів щодо відсутності вільних місць у місцях відбування покарань для засуджених до довічного позбавлення волі м. Дніпра, Дніпропетровської та Запорізької області, про переведення до яких просив позивач. Наведене дає підстави суду дійти висновку про необґрунтованість та безпідставність винесеного відповідачем рішення про відмову позивачу у переведенні до іншої колонії, тому вимога позивача щодо визнання його протиправним і скасування підлягає задоволенню судом.
При цьому, за висновком суду, при визначенні місця продовження відбування покарання позивачем на території, контрольованій українською владою, в тому числі при поміщенні до ЗВК № 58, після його передачі у 2016 році з Єнакіївської виправної колонії (№ 52), яка перебуває на непідконтрольній території, відповідачем не дотримано приписи частини першої статті 93 Кримінально-виправного кодексу України, відповідно до якого засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
При вирішенні даної адміністративної справи слід звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2014 року у справі «Вінтман проти України» (Заява № 28403/05)».
Рішення окружного суду доступне за посиланням.