MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Короткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у першій половині 2018 року

06.12.2018   
Геннадій Токарев

ЗМІСТ

 

Шість справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2018 р

Боєць проти України

Макаренко проти України

Радченко проти України

Сінькова проти України

Закордонець проти України

Михайлова проти України

4 справи, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України  8

Га-єв проти України

Новіков проти України

По-ренко проти України

Су-нін проти України0

11 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду0

10 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні0

1 справа щодо майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України0

К. проти України і Росії

5 справ щодо полонених, вбитих та поранених під час обстрілів в ході збройного конфлікту на сході України

Гера-менко проти України та Росії

Ко-ненко Євген проти України та Росії

Ко-ненко Ігор проти України та Росії

Ла-ренко проти України та Росії

7 випадків загибелі під час похоронної церемонії:

4 справи засуджених, які були залишені на окупованих територіях

Л. проти України і Росії

М. проти України і Росії

О. проти України і Росії

Са-он проти України та Росії

1 інша справа в якій було подано заяви до Європейського суду з прав людини

Пор-ська проти України

75 справи ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

11 справ іноземців, які потребують правового захисту

Справа ДА

Справа Ке-жаєва

Справа М.І

Справа Му-ру

Справа МАА

Справа На-зе

Справа Р.М

Справа Шер-єва0

Справа ТЦ0

Справа Це-дзе0

Справа Ху-она

9 справ щодо конфлікту на Сході України

Справа Гре-нюченко

Справа Гу-нової

Справа Ді-ка

Справа І-щенко

Справа К. (національні інстанції)

Справа Ла-нюк

Справа Лів-ця

Справа Жи-нко

Справа щодо подій за участі військовослужбовців у Маріїнці

19 справ наркозалежних, людей, які страждають від тяжких хвороб та інших вразливих груп

Справа А-ра

Справа Бо-мана

Справа Ба-лова

Справа Бо-рова

Справа Вой-нка

Справа Дро-дова (кримінальне провадження за статтею 307)

Справа Го-вого

Справа Ла-ва0

Справа Лу-ва0

Справа Ма-мова

Справа П-ва

Справа Р-ної

Справа Ще-цева

Справа Тел-ова

Справа З-аса

Справа Бо-на

Справа Ш-ця

Справа Чи-ка

Справа Ма-синського

21 інші справи

Справа А.Л

Справа Фе-ренко

Справа Б-ди

Справа про антиукраїнську газету

Справа про побиття ЛГБТ-активістів

Справа про побиття ЛГБТ-активіста в Києві

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

Справа Да-скіна

Справа Г-ва0

Справа І-ва

Справа Ка-лінцева

Справа Ле-нової

Справа Л-кої

Справа М-ого

Справа Ме-єва

Справа Се-нова

Справа У-кова

Справа В.О. та В.В0

Справа БКА0

Справа ІАВ

Справа Дро-дова (справа щодо тортур)

5 справ, що завершилися успіхом

Справа Аб-вої

Справа Аса-бекова

Справа Т-енко

Справа Ту-єва

Справа Ма-ка

 

Шість справ Центру стратегічного захисту (ЦСЗ), у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2018 р.

 

Боєць проти України

Заявниця, пані Тетяна Анатоліївна Боєць, є громадянкою України, яка народилася в 1955 році і зараз проживає в Харкові, Україна.

Під час подій вона працювала у паспортному столі в одному з відділів житлово-комунальної служби м. Харків.

7 лютого 2004 року особа М. подала до Київського відділу поліції м. Харків письмову заяву про те, що заявниця вимагала у неї хабар у розмірі 100 доларів, щоб прискорити процедуру видачі паспорта. Того ж дня заявниця написала пояснення, в якому вказала, що вона справді взяла 100 доларів США від пані М.

10 лютого 2004 року, під час допиту слідчим, заявник змінила свої показання щодо події та заявила, що її первісна заява була зроблена в шоковому стані та не відповідала дійсності

 11 лютого 2004 року проти заявниці було порушено кримінальну справу за підозрою у підбурюванні до хабарництва.

29 лютого 2004 року прокуратура Київського району затвердила обвинувальний акт проти заявниці. Він містив наступний список осіб, яких слід викликати до суду: заявниця, потерпіла (М.) та два свідки (Г. і Т.).

16 лютого 2006 року Київський районний суд визнав заявницю винною у шахрайстві та підбурюванні до хабарництва та засудив її до штрафу у розмірі 5000 гривень (на той час – еквівалент 830 євро). Хоча заявниця стверджувала про свою невинуватість, суд визнав, що її провину доводять сукупність доказів. Він спирався на заяву М., потерпілої від злочину, яка була подана під час досудового слідства, та свідчення свідків, які ті дали – Г. у суді та Т. під час досудового слідства.

25 квітня 2006 року апеляційний суд залишив у силі вирок від 16 лютого 2006 року. Він вважав, що заявниця спочатку визнала свою провину і не надала жодного переконливого пояснення щодо її подальшої зміни позиції.

18 жовтня 2007 року Верховний Суд відхилив апеляцію заявниці з питань права та підтримав рішення судів нижчих судів. Загальний висновок полягав у тому, що порушення кримінального законодавства не було встановлено.

27 березня 2009 року Прокуратура Київського району порушила другу кримінальну справу проти заявниці за невиконання вироку від 16 лютого 2006 року, і суд застосував до неї запобіжний захід у вигляді зобов’язання не залишати своє місце проживання.

22 березня 2013 року було розпочато кримінальне розслідування невиконання заявницею вироку від 16 лютого 2006 року та було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Провадження було призупинено у невідомий заявниці строк. Однак 8 квітня 2013 року воно було відновлено. 5 червня 2013 року таке провадження було закрито ще раз на підставі того, що в діях заявниці не було знайдено складу злочину.

26 лютого 2013 року заявниця подала позов до Державного казначейства, вимагаючи відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок її нібито незаконного кримінального переслідування з 27 березня 2009 року по 12 жовтня 2012 року. Три інстанції національних судів відхилили вимоги заявниці.

30 січня 2018 року Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (d) статті 6 Конвенції у звязкуз відсутністю беспосереднього допиту М.

Представники заявниці в Європейському суді – Геннадій Токарев та Олена Ащенко, юристи ЦСЗ, які практикують у Харкові.

Макаренко проти України

Заявник, пан Анатолій Вікторович Макаренко, є громадянином України, який народився в 1964 році і проживає в Києві.

23 червня 2010 року заявник з’явився для допиту в якості свідка у провадженні проти Д. у присутності свого адвоката. Після закінчення допиту заявника о 14.43 слідчий повідомив йому про порушену кримінальної справу проти нього. Заявник залишався в Службі безпеки, без будь-яких запобіжних заходів, застосованих проти нього. За словами заявника, йому не дозволили піти.

О 6:44 ранку 23 червня 2010 року заявник підписав постанову про порушення кримінальної справи проти нього із зазначенням про те, що він фактично був арештований о 14.43 у той самий день.

О 07:02 слідчий склав постанову про затримання заявника з посиланням на статті 106 § 2 та 115 Кримінально-процесуального кодексу. Заявник написав на постанові, що затримання фактично тривало з 14.43.

О 08:05 23 червня 2010 року заявник був затриманий у якості підозрюваного. Він підкреслив, що він готовий співпрацювати зі слідством і що його поведінка під час розслідування була бездоганною. Він також заявив, що немає підстав для поміщення його під варту та що він готовий сплатити заставу як запобіжний захід відповідно до КПК.

24 червня 2010 року Печерський районний суд Києва ("Печерський суд") помістив заявника під варту на строк два місяці.

Заявник оскаржив це рішення, зокрема, посилаючись на те, що його затримання було свавільним, а не відбувалося на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину. 2 липня 2010 року Київський міський апеляційний суд (далі "Апеляційний суд") відхилив апеляцію заявника щодо запобіжного заходу.

28 липня 2010 року Верховний Суд України виніс ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника, оскільки подання такої заяви не було передбачено законом.

30 липня 2010 року заявник оскаржив законність його затримання 23 червня 2010 року у Шевченківському районному суді м. Києва ("Шевченківський суд"). 27 вересня та 12 жовтня 2010 року Шевченківський суд та Апеляційний суд відповідно відхилили скаргу заявника, виходячи з того, що слідчий діяв відповідно до закону.

20 серпня та 6 жовтня 2010 року Печерський суд продовжив строк тримання під вартою заявника. Заявник безуспішно оскаржив дане продовження.

22 жовтня та 9 грудня 2010 р. та 5 січня, 7 лютого та 9 березня 2011 року Апеляційний суд продовжив тримання заявника під вартою на один місяць.

5 липня 2011 року Апеляційний суд звільнив заявника під зобов’язанням з’являтися на виклик слідчого та суду.

20 липня 2012 року Печерський суд визнав заявника винним у інкрімнованих йому злочину і присудив його до чотирьох років позбавлення волі

30 січня 2018 року Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з позбавленням волі заявника з 14.43. до 19.02 23 червня 2010 р .; порушення пункту 1 статті 5 Конвенції з причини арешту заявника без судового ордера з 07.02. з 23 червня по 24 червня 2010 року, порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – Аркадій Бущенко, адвокат ЦСЗ, який практикує у Києві.

Радченко проти України

Заявник, пан Степан Степанович Радченко, громадянин України, який народився в 1976 році і відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У грудні 2005 р. відбулися жорстокі пограбування у двох пунктах збору металобрухту в Одесі. Один з працівників був застрелений. У ході розслідування поліція організувала засідку, яка призвела до затримання заявника та його знайомого пана Д. Як встановили вітчизняні суди, перед тим, як його затримали, заявник направив рушницю у бік поліцейського, який вибив з його рук зброю за допомогою володіння технікою бойових мистецтв.

У невизначений день заявнику було надано адвоката, який був призначений державою для його захисту у процесі досудового слідства та провадження у суді першої інстанції.

4 вересня 2006 року Одеський обласний апеляційний суд, виступаючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю, пограбування поєднаного з насильством, навмисному вбивстві заради наживи та замаху на життя правоохоронця . Він спирався, зокрема, на твердження кількох очевидців, які впізнали заявника. Враховуючи той факт, що заявник раніше був засуджений за умисне заподіяння тілесних ушкоджень, які призвели до смерті особи, і що він вчинив злочини, про які йшлося, у жовтні 2005 року під час випробовувального терміну, суд засудив його до довічного позбавлення волі.

Заявник, який більше не користувався послугами захисника, подав касаційну скаргу. Він скаржився, зокрема, на відсутність доступу до безкоштовної юридичної допомоги на цьому етапі розгляду справи. Заявник стверджував, що суд першої інстанції невірно дав оцінку щодо фактів справи та їхньої юридичної класифікації.

30 січня 2007 року, після слухання за участю пана Д. (іншого відповідача) та його адвоката, а також прокурора, але без участі заявника чи будь-якого представника з його боку, Верховний Суд залишив у силі вирок від 4 вересня 2006 р.

11 червня 2007 року заявник, який не був обізнаний з вищезгаданим рішенням, звернувся до Верховного Суду із проханням забезпечити його особисту присутність на слуханні.

 17 серпня 2007 року заявникові було надіслано копію рішення Верховного суду від 30 січня 2007 року.

1 лютого 2018 року Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (c) статті 6 Конвенції через відсутність безоплатної правової допомоги для заявника під час провадження у Верховному суді Конвенції; порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з порушенням принципу рівності сторін у провадженні Верховного Суду.

Представник заявника в Європейському суді – пан Михайло Тарахкало, адвокат ЦСЗ, який практикує у Києві.

Сінькова проти України

Заявниця, пані Анна Олегівна Сінькова, є громадянкою України, яка народилася у 1991 році і проживає у Києві.

На момент подій вона належала до художньої групи, яку називають Братством святого Луки, яке було відоме провокаційними публічними виступами.

16 грудня 2010 року заявник разом із трьома іншими членами згаданого братства здійснила публічну акцію, яка полягала в наступному. Вони пішли до Меморіалу Вічної Слави тим, хто загинув у Другій світовій війні, в якому містилися могили тридцяти двох солдатів, в тому числі і невідомих солдат. Заявниця заздалегідь приготувала сковороду, розбила у неї яйця і посмажила їх над Вічним вогнем біля Могили Невідомого солдата. Двоє з її друзів приєдналися до неї і посмажили ковбаски на шампурах над полум’ям. Інший учасник групи знімав цю акцію. Двоє співробітників міліції підійшли до учасників групи та зробили зауваження щодо неприпустимості їх поведінки, але без подальшого втручання. Того ж дня заявник опублікував відео в Інтернеті від імені Братства св. Луки. Це супроводжувалося заявою про протест проти використання природного газу замість реальної допомоги для ветеранів в Україні.

21 грудня 2010 року було порушено кримінальну справу проти пані Д. та трьох невідомих осіб за підозрою у хуліганстві.

18 лютого 2011 року слідчий порушив кримінальну справу стосовно заявника та двох невідомих осіб за підозрою в наругою над могилою Невідомого солдата, що була здійснена групою осіб за їх попередньої змови.

Того ж дня заявниця була оголошена у розшук міліцією.

25 березня 2011 року суддя Печерського суду виніс ухвалу про затримання заявниці з метою доставки її до суду для розгляду справи.

29 березня 2011 року о 21 годині заявницю було арештовано на квартирі пана З. у Києві.

31 березня 2011 року заявницю було повідомлено про те, що вона має статус обвинуваченої особи у присутності її адвоката. Того ж дня слідчий звернувся до Печерського суду із клопотанням про застосуванні до заявниці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

31 березня та 1 квітня 2011 р. два депутати Київської обласної ради звернулися до Печерського суду з проханням про звільнення заявника за умови взяття її на поруки.

1 квітня 2011 року Печерський суд обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до розгляду справи по суті. Він зазначив, що її звинувачують в тяжкому злочині, за який передбачено позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Крім того, суддя послався на те, що заявниця переховувалася, і тому була оголошена у розшук. Адвокат заявника подав апеляцію.

11 квітня 2011 року Апеляційний суд м. Києва відхилив вищевказану апеляцію.

25 травня 2011 року заявнику було пред’явлено обвинувачення. Того ж дня справа була направлена до Печерського суду.

10 червня 2011 року заявник звернувся до суду з проханням про звільнення під заставу. Вона стверджувала, що вона має позитивні характеристики, не мала судимості та співпрацювала з слідством.

17 червня 2011 року Печерський суд провів підготовче слухання, в ході якого він відхилив клопотання заявниці про звільнення з-під варти, із посиланням на серйозність обвинувачення проти неї.

30 червня 2011 року заявниця ще раз подала клопотання про звільнення з-під варти. У той же день Печерський суд задовольнив дане клопотання і звільнив її, наклавши зобов’язання не залишати місто.

4 жовтня 2012 року Печерський суд визнав заявницю винною в нарузі над Могилою Невідомого солдата, скоєною групою осіб за попередньої змови. Заявниця оскаржила даний вирок.

18 грудня 2012 року Апеляційний суд м. Києва залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Заявник також підтвердив свої аргументи в касаційній скарзі, але її було відхилено Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ 11 квітня 2013 року.

27 лютого 2018 року Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо тримання заявниці під вартою з 29 травня по 17 червня 2011 року; порушення пункту 3 статті 5 Конвенції; порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

Представники заявника в Європейському суді – пан Аркадій Бущенко, пані Яна Заїкіна та пані Тетяна Журба, юристи ЦСЗ, які практикують у Харкові.

Закордонець проти України

Заявник, пан Владислав Філіппович Закордонець, громадянин України, який народився в 1967 році і зараз проживає у Харкові.

З 13 жовтня 2010 року по 18 липня 2012 року заявник перебував у слідчому ізоляторі, як особа, проти якої було порушено кримінальне провадження.

Заявник стверджував, що його досудове затримання було безпідставно тривалим, він скаржився на надмірну тривалість судового контролю затримання: суди не врахували аргументи заявника щодо необхідності змінити запобіжний захід.

Він також стверджує, що компенсація за незаконний арешт або затримання була невідповідною: він не мав жодного права на відшкодування.

8 лютого 2018 року Європейський суд визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції стосовно того, що тривалість попереднього ув’язнення заявника була надмірною; порушення пункту 4 статті 5, що стосується надмірної тривалості судового контролю затримання та порушення пункту 5 статті 5 щодо несправедливості або недостатності компенсації за незаконний арешт або затримання.

Представник заявника в Європейському суді – Аркадій Бущенко, адвокат ЦСЗ, який практикує у Києві.

Михайлова проти України

Заявниця, пані Олена Олександрівна Михайлова, є громадянкою України, яка народилася у 1957 році і зараз проживає в м. Нова Каховка, Україна.

1 червня 2007 року було проведено попереднє слухання у справі, в якій позивачем виступала муніципальна комунальна компанія, яка вимагала відшкодування заборгованості за комунальні послуги, суддею М., процес фіксувався на аудіо запис, за клопотанням заявниці.

Заявниця постала перед судом, і на підготовчому засіданні озвучила відвід головуючій судді М. і процитувала статтю під назвою «Батько за сина, брат за брата» в муніципальній газеті, що стосується повторного судового розгляду, який було проведено суддею М., яка, згідно з цією статтею, була змушена засудити пана Г. «з причин корпоративної суддівської солідарності».

Слухання було відкладене до 9.30 Після перерви суддя М. доручила своєму секретарю, пані П., скласти протокол про адміністративно-правопорушення відносно заявниці за неповагу до суду.

Протокол було складено о 10.04 ранку. Ознайомившись з ним, заявниця відмовилась підписати його.

Протокол супроводжувався письмовими поясненнями пані С. (адвокат муніципальної компанії) та пані Ме. (на твердження заявниці, пані Ме. була стажером у судді М.), яка була присутня на слуханні і підтвердила інформацію, викладену у протоколі.

Того ж дня суддя Б. провів слухання у присутності заявниці. Слухання було розпочато о 10:27 ранку.

О 11.46 суддя Б. виніс рішення, згідно з яким заявниця була визнана винною у неповазі до суду і засуджена до адміністративного затримання протягом п’яти днів. Суддя Б. постановив, що заявниця «в ході судового розгляду позову по суті звинуватила суддю М. у прийнятті незаконних рішень [і вчиненні] протиправних дій, зробила неправдиві заяви, що завдають шкоди честі та гідності судді, мав не реагувала на нагадування суду щодо об’єктивності, і продовжувала робити образливі заяви, які продемонстрували чітку зневагу до суду».

Накладаючи стягнення на заявницю, суд спирався на протокол судді М., заяви свідків М. і С., і аудіо запис слухання.

2 липня 2007 року перший заступник голови Херсонського обласного апеляційного суду, діючи за власним бажанням, розглянув справу. Він перевірив матеріали справи без проведення слухання по суті та підтримав рішення судді Б. У своїх міркуваннях перший заступник голову суду відзначив, що заявниця не подала жодного клопотання у своїй справі щодо збору доказів або користування правом на адвоката.

6 березня 2018 року Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги неупередженості; порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (b) статті 6 Конвенції, оскільки заявникові не було надано достатньо часу та можливостей для підготовки її захисту; порушення статті 10 Конвенції; порушення статті 2 Протоколу № 7.

Представник заявника в Європейському суді – Андрій Кристенко, адвокат ЦСЗ, який практикує у Харкові.

4 справи, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України

 

Га-єв проти України

Пан Г. (далі – заявник) був затриманий 06 квітня 2014 року за підозрою у вчиненні службового злочину.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. До заявника також було обрано альтернативний запобіжний захід – заставу у розмірі 2500 мінімальних заробітних плат (більше 100 тис. євро). Після цього запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався відносно заявника ще 11 разів до моменту винесення вироку. При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обставини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

З квітня 2014 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у СІЗО.

18 серпня 2015 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, була направлена на розгляд по суті до Краматорського міського суду Донецької області, а потім за підсудністю до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

За час розгляду кримінальної справи Ізюмський суд також періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

21 грудня 2016 року Ізюмський суд виніс вирок, яким Заявника визнано винним у вчинені службового злочину, а запобіжний захід – тримання під вартою – залишив без змін до вступу вироку в законну силу.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

25 квітня 2017 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), Європейської конвенції з прав людини.

На початку 2018 року справу було комуніковано урядом України.

15 лютого 2018 року юрист ЦСЗ направила заперечення на комунікацію Уряду.

Новіков проти України

Заявник Сергій Сергійович Новиков (перший заявник), який жив у Харкові до своєї смерті у 2017 році. Після смерті його мати, пані Майя Миколаївна Клементьєва, яка народилася в 1958 році і проживає в Харкові, отримала статус потерпілої .

25 червня 2010 року перший заявник був заарештований співробітниками Служби безпеки за підозрою в незаконному обігу наркотиків.

29 червня 2010 р. перший заявник був доставлений до Червонозаводського районного суду м. Харкова, який виніс ухвалу про його тримання під вартою. Згодом цей суд та Апеляційний суд Харківської області ще кілька разів виносили ухвали про продовження тримання заявника під вартою. Він перебував під вартою до 6 квітня 2012 року, коли його звільнили під особисте зобов’язання. З 26 червня по 20 липня 2011 року заявник перебував під вартою, оскільки справа знаходилася на розгляді у Комінтернівському районному суді. Рішення про тримання заявника під вартою під час цього періоду не було прийняте.

Ухвали судів, які санкціонували тримання першого заявника під вартою, були засновані в основному на тій підставі, що справа була складною, розслідування ще продовжувалося, заявника було звинувачено в тяжких злочинах, він міг ухилитися від розслідування та судового розгляду та перешкоджати встановленню фактів у випадку звільнення, і що він міг продовжувати вчиняти злочини.

Суди знехтували або не зробили суттєвої оцінки аргументів першого заявника щодо його тримання під вартою, включаючи аргументи про наявність медичних проблем. Зокрема, під час його арешту в червні 2010 року перший заявник страждав від ускладнень, які відбулись після операції на правій нозі заявника. До арешту 25 червня 2010 року перший заявник переніс декілька операцій на правій нозі, всі п’ять пальців були ампутовані, а отримані ушкодження не загоювалися.

Першому заявникові не було надано можливості брати участь у розгляді клопотань про продовження тримання його під вартою перед Апеляційним судом Харківської області, і у нього не було адвоката, який представляв би його на цих слуханнях.

У червні 2011 року розслідування було завершено, а справа передана до Комінтернівського районного суду.

У липні 2011 року перший заявник призначив Л. для його представництва в Європейському суді з прав людини та підписав відповідну довіреність. Перший заявник та Л. подали ряд заяв до судів для отримання дозволу на побачення в умовах Слідчого ізолятору у Харкові, в якому перший заявник утримувався, для того, щоб Л. могла надати консультацію першому заявнику щодо складання заяви до Суду. Тільки одна така заява була задоволена, інші були ігноровані або у їх задоволенні було відмовлено.

У 2011 році адвокат ЦСЗ подав скаргу до Суду про порушення статті 3 Конвенції про неналежне надання медичної допомоги при знаходженні під вартою першого заявника, а також на пункти 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції про те, що його затримання між 26 червня та 20 липня 2011 року не було належним чином санкціоновані, що ухвали про подовження строку його тримання під вартою не мали достатніх або відповідних до матеріалів справи доводів, і що законність його тримання під вартою не розглядалася; статті 34 Конвенції про порушення права на доступ до свого представника для складання заяви до Суду.

15 січня 2018 р. юрист ЦСЗ подав відповідь на зауваження уряду до ЄСПЛ.

 

По-ренко проти України

Ввечері 07.04.2016 року пана По-ренко (надалі – заявник) з застосуванням сили було затримано в м. Києві працівниками поліції та доставлено до Подільського управління поліції в місті Києві (Подільське управління). Там заявника били по голові та інших частинах тіла, душили, надягли наручники, при чому залякували, а під час цих катувань вимагали у заявника зізнатись у вчиненні зґвалтування та змаху на зґвалтування. Дані знущання над заявником тривали протягом 3-х годин допоки не з’явився адвокат, після чого заявника завели в кабінет до адвоката, який викликав швидку медичну допомогу та сфотографував заявника. Лікарі зафіксували наявні в побої та відмовили в госпіталізації.

08.04.2016 р. слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва (Подільський суд) розглянула скаргу адвоката щодо катування заявника та винесла ухвалу по необхідність проведення невідкладного судово-медичного обстеження заявника.

08.04.2016 р. заявнику повідомлено про підозру та слідчим суддею Подільського суду йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 05.06.2016 р. Тримання під вартою постійно продовжувалось.

10.05.2016 р. заявника поміщено до Київського слідчого ізолятора (СІЗО) та взято на ВІЛ облік.

В жовтні 2016 р. заявник скаржився керівництву СІЗО на погіршення самопочуття, підвищення температури тіла до 41 градуса та на випадки втрати свідомості, йому зробили рентгенологічне дослідження та встановили діагноз туберкульоз. 26.10.2016 року заявника у важкому стані помістили до медичної частини СІЗО та ризначили лікування. 19.11.2016 р. стан заявника погіршився через гостру респіраторну вірусну інфекцію.

27.03.2017 р. стан заявника різко погіршився і він у важкому стані швидкою медичною допомогою був госпіталізований до Київської міської клінічної лікарні №5 (лікарня №5) для проходження стаціонарного лікування. 03.04.2017 року заявник був виписаний до СІЗО. Незважаючи на те, що в довідці лікарні вказано, що заявник був виписаний в задовільному стані, він стверджував, що під час виписки його стан значно погіршився і він ледве міг розмовляти, не міг пересуватись без сторонньої допомоги.

Його стан після виписки 03.04.2017 р. продовжував погіршуватися до повної втрати можливості розмовляти, рухатись, ковтати, контролювати випорожнення, що призвело в подальшому до його смерті 07.08.2017 року.

04.05.2017 р. захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу у зв’язку з погіршенням стану здоров’я заявника.

05.05.2017 р. Подільський суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотань захисника про зміну запобіжного заходу, про забезпечення заявника безперервним лікуванням та забезпечення його безпеки, та окремою ухвалою продовжив строк тримання заявника під вартою до 19.07.2017 року

20.07.2017 р. заявник через свого представника звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини з проханням застосувати тимчасові заходи (Суд). 21.07.2017 р. Суд в терміновому порядку прийняв рішення про застосування тимчасових заходів за правилом 39 Регламенту Суду, яким зобов’язав Уряд України забезпечити заявника належним лікуванням, а у випадку необхідності – госпіталізувати до спеціалізованого медичного закладу.

27.07.2017 р. СІЗО повідомив для Подільського суду про те, що стан заявника важкий і може призвести до смерті, він потребує госпіталізації та лікування в умовах профільного стаціонару

31.07.2017 р. захисник звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу, в задоволені якого судом було відмовлено.

07.08.2017 р. заявник помер в цивільній лікарні.

17.08.2017 року до Суду направлено заяву про порушення ст. 3 Конвенції через не лікування заявника, порушення ст. 34 Конвенції через невиконання тимчасових заходів застосованих судом, порушення ст. 3 Конвенції через страждання матері заявника та порушення ч. 3 ст. 5 Конвенції через невідповідність запобіжного заходу стану заявника.

Судом запропоновану Уряду надати заперечення до 28.02.2018 року.

Представником заявника 26.04.2018 року направлено до Європейського суду зауваження на заперечення Уряду.

Су-нін проти України

Пан С. (далі – заявник) був затриманий 06 квітня 2014 року за підозрою у вчиненні службового злочину.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. До заявника також було обрано альтернативний запобіжний захід – заставу у розмірі 2500 мінімальних заробітних плат (більше 100 тис. євро). Після цього запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався відносно заявника ще 11 разів до моменту винесення вироку. При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обставини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

З квітня 2014 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у СІЗО.

18 серпня 2015 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, була направлена на розгляд по суті до Краматорського міського суду Донецької області, а потім за підсудністю до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

За час розгляду кримінальної справи Ізюмський суд також періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

21 грудня 2016 року Ізюмський суд виніс вирок, яким Заявника визнано винним у вчинені службового злочину, а запобіжний захід – тримання під вартою – залишив без змін до вступу вироку в законну силу.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

24 квітня 2017 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), Європейської конвенції з прав людини.

На початку 2018 року справу було комуніковано урядом України.

15 лютого 2018 року юрист ЦСЗ направила заперечення на комунікацію Уряду.

11 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду

10 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні

1 справа щодо майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України

В середині квітня 2014 року в деяких містах Донецької та Луганської областей України почалися захоплення адміністративних будівель проросійськи налаштованими групами озброєних осіб. Були утворені самопроголошені сепаратистські територіальні об’єднання – Донецька народна республіка (далі по тексту – «ДНР») та Луганська народна республіка (далі по тексту – «ЛНР»).

14 травня 2014 року в Донецькій та Луганській області було розпочато проведення Антитерористичної операції (АТО).

З червня 2014 року на території Станично-Луганського району Луганської області почались активні бойові дії між бойовиками незаконних збройних формувань та українськими військовими підрозділами, які протягом 2014 року в смт Станиця Луганська набули особливо жорстокого характеру (щоденні обстріли артилерії та мінометів, дії диверсійно-розвідувальних груп і т.д.).

Внаслідок попадання снарядів в житлові будинки частина з них була пошкоджена, а деякі з них повністю зруйновані. За даними Станично-Луганської селищної ради, за період з 2014 по 2015 рік під час цих подій загинули 28 і були поранені 36 мешканців Станиці Луганської.

До середини 2016 року ніхто не інформував потерпілих від бойових дій з числа мирних мешканців про хід розслідування цих подій, які за визначенням КК України є терористичними актами, як і взагалі про існування такого розслідування.

Деякі з потерпілих отримали від органів влади та місцевого самоврядування компенсації у сумі 1000 гривень – 40 Євро. Пошкоджене внаслідок артобстрілів житло ніхто не відновлював, а на усі звернення місцевих мешканців до органів влади була надана відповідь про те, що коштів на такі роботи немає. Лише за допомогою волонтерів та іноземних донорів окремі мешканці відновили частину своїх помешкань.

Місцеві мешканці, потерпілі від постійних обстрілів, звертались до Управління СБУ Луганської області та, оскільки Росія здійснює ефективний контроль за так званою «ЛНР» (що підтверджено Резолюцією ПАРЄ), до Слідчого комітету (далі по тексту – СК РФ) із заявами про вчинені злочини.

СК РФ надіслав всім заявникам відповіді про те, що з метою перевірки відомостей, вказаних у заявах були підготовлені запити про надання правової допомоги до компетентних органів України.

Слідчі СБУ не повідомили заявників про реєстрацію їх заяв та початок розслідування у встановлений Кримінальним процесуальним кодексом строк. Тому заявники подали скарги на бездіяльність слідчого до Сєвєродонецького міського суду. Слідчий суддя скарги задовольнив та зобов’язав слідчого вносити відомості до ЄРДР.

Лише після цього слідчий із затримкою більше місяця виконав ухвалу слідчого судді та повідомив заявників про те, що за їх заявами було розпочато досудове розслідування. Разом з тим, виявилось, що за фактами влучання снарядів в житлові будівлі в 2014 -2015 роках слідчими підрозділами Національної поліції було відкрито вісім кримінальних проваджень.

Оскільки за час, що минув з часу подій обстрілів, минуло від одного до двох років, а ніхто із них не допитувався в кримінальному провадженні щодо обставин цих подій, заявники надсилали слідчому клопотання про проведення слідчих дій, які після значної затримки були розглянуті і задоволені. Але і після задоволення клопотань, слідчі дії, наскільки це відомо заявникам, не проводились. Слідчий СБУ доручив їх проведення відповідному слідчому підрозділу Національної поліції, але жоден із заявників не був допитаний за місцем їх мешкання, яке одночасно є і місцем події злочину.

Після звернення заявників до прокуратури Луганської області з клопотанням про об’єднання матеріалів досудових розслідувань за тими самими подіями більшості з них прокуратура відмовила у розгляді даних клопотань на підставі того, що їх не було визнано потерпілими, отже вони не мають права заявляти клопотання.

Зважаючи на очевидну неефективність досудового розслідування органами як Росії, так і України, при якому явно відсутня перспектива встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, як і, зважаючи на практику українських судів, відшкодуванні завданої заявникам майнової шкоди, вони вирішили звернутися до Європейського суду проти цих держав, обидві з яких, як вважають заявники, є відповідальними за статтею 1 Конвенції за порушення їх прав, передбачених Конвенцією. Адвокати ЦСЗ від їх імені підготували скарги про порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, статті 8 Конвенції, а у випадках настання смерті або завдання поранень (каліцтв) мирним мешканцям – також і про порушення статті 2 Конвенції або статті 3 Конвенції, в залежності від конкретної ситуації заявника.

К. проти України і Росії

 Заявниця К. проживає в селищі міського типу Станиця Луганська в одноповерховому житловому будинку, який належить їй на праві власності.

31 січня 2015 о 19 годині 40 хвилин заявник з сім’єю вечеряли вдома, коли почули вибухи снарядів, вся сім’я під обстрілами побігли ховатися в підвалі-погребі. Коли вибухи трохи вщухли, заявник вийшла з підвалу і побачила, що снаряд потрапив безпосередньо в дах її будинку, в результаті чого від будинку залишилися тільки стіни, всі особисті речі були знищені.

Розслідування фактів пошкодження майна заявника правоохоронними органами України:

16 вересня 2016 року заявник відправила заяву про вчинений злочин до Управління Служби безпеки України в Луганській області (далі – Управління СБУ) за фактом пошкодження її домоволодіння під час артилерійського обстрілу

Оскільки протягом півроку заявник не отримувала ніяких відомостей про результати розслідування кримінального провадження, а більш цього, не залучалася до проведення слідчих дій, вона 1 березня 2018 року звернулася до Управління СБУ з клопотанням про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в кримінальному провадженні

15 березня 2018 заявнику надали можливість ознайомилася з матеріалами кримінального провадження. Заявник звернула увагу, що за півроку з моменту отримання відповіді від 22 вересня 2017 року, не було проведено жодної слідчої (розшукової) дії. Крім того, під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, заявник отримала аналогічну за змістом відповідь, датовану вже 15 березня 2018 року про те, що слідчі дії до цих пір продовжуються. Крім того, заявника дуже здивувала ситуація, коли слідчий замість допиту її по суті за фактом руйнування її будинку, здійснював на неї тиск. Основним питанням, яке хвилювало слідчого, були саме причини звернення заявника до правоохоронних органів, а не обставини пошкодження будинку. На цьому етапі заявник зрозуміла, що таке розслідування не буде ефективним.

Розслідування фактів пошкодження майна заявника правоохоронними органами Російської Федерації.

14 березня 2017 року Заявник відправила заяву про скоєний злочин до Слідчого комітету Російської Федерації

14 листопада 2017 року Заявник отримала відповідь слідчого відділу управління з розслідування злочинів, пов’язаних з використанням заборонених засобів і методів ведення війни Головного слідчого управління Слідчого комітету Російської Федерації (далі по тексту ГСУ СК РФ) У відповіді зазначалося, що ГСУ СК РФ підготовлений запит до компетентних органів України з метою перевірки доводів, викладених в заяві заявника про вчинений злочин

 Оскільки розслідування прав заявника на національному рівні виявилося неефективним, в квітні 2018 року юрист Центру стратегічних справ Харківської правозахисної групи подав від імені заявника заяву до Європейського суду з прав людини на порушення Статей 2, 3, 8, 13 Європейської конвенції з правом людини і Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

5 справ щодо полонених, вбитих та поранених під час обстрілів в ході збройного конфлікту на сході України

Гера-менко проти України та Росії

Заявник є громадянином України, який зараз проживає у Дніпропетровській області, Україна.

З січня 2015 року за наказом Головнокомандучого АТО пан Г. був направлений до Донецької та Луганської областей для участі у антитерористичній операції.

9 лютого 2015 року заявник був взятий у полон озброєними представниками Донецької Народної Республіки та російськими військами.

10 лютого 2015 року на сайті «Youtube» було опубліковано відео російської телекомпанії «Lifenews», в якому повідомлялося, що українські військові, чиї імена не були названі, були захоплені повстанцями самопроголошеної ДНР. Дружина заявника впізнала його на цьому відео.

21 лютого 2015 р. у рамках Мінських угод було обміняно 139 українських військовополонених, у тому числі солдати з батальйону "Кривбас", але заявника серед них не було.

23 березня 2015 року адвокат ЦСЗ підготувала та подала до Суду заяву про застосування невідкладних заходів за правилом 39 Регламенту Суду на тій підставі, що заявник перебуває під серйозною небезпекою через те, що він знаходиться у полоні під контролем терористичних організацій.

27 грудня 2017 року заявник був звільнений з полону. Він був підданий систематичним катуванням та поганому поводженню з боку представників озброєних угрупувань так званої ДНР.

20 квітня 2018 р. адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статей 3 та 5 про те, що пан Г. перебував у полоні за обставин, що представляли небезпеку для його життя та здоров’я, а також відсутність обґрунтованої підозри при його затриманні.

Ко-ненко Євген проти України та Росії

Заявник є громадянином України, який народився в 1978 році, і зараз проживає в Київській області, Україна.

13 серпня 2015 року заявник незаконно був затриманий в Донецьку представниками так званої "Донецької Народної Республіки". Протягом тижня його кілька разів били та катували і змушували зізнатися у "шпигунстві" проти ДНР за відсутності адвоката.

Як тільки заявник зміг наняти адвоката, він відмовився від своїх попередніх свідчень та заявив, що вони отримані внаслідок фізичного та психічного тиску. Відразу після цього так звані "куратори" Міністерства державної безпеки пояснили йому, що якщо заявник не відкликає свої скарги на тортури та жорстоке поводження, його дружина буде піддана тортурам. На підтвердження серйозності своїх загроз «куратор» показав документ про порушення кримінальної справи проти дружини заявника за статтею «Шпигунство» Кримінального кодексу. Заявник розумів реальність загроз, і до 2 лютого 2016 року він дотримувався показань, які дав внаслідок тортур.

2 лютого 2016 року досудове слідство проти заявника було закінчено, а його справа передана до суду. Того ж дня було закрито кримінальну справу за звинуваченням дружини заявника у шпигунстві.

З 20 квітня 2016 року у Ворошиловському районному суді м. Донецька почався розгляд кримінальної справи проти заявника. У 2017 році справа була передана до Верховного військового трибуналу ДНР.

 13 липня 2017 року заявник був засуджений за шпигунство Верховним військовим трибуналом ДНР до 16 років позбавлення волі.

27 липня 2017 року заявник був переведений до Макеєвської виправної колонії № 32 для відбування покарання – 16 років строгого режиму.

27 грудня 2017 року заявник був звільнений з полону.

26 червня 2018 р. Адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статей 3 та 5 про те, що пан К. перебував у полоні за обставин, що представляли небезпеку для його життя та здоров’я, а також відсутність обґрунтованої підозри при його затриманні.

Ко-ненко Ігор проти України та Росії

Заявник є громадянином України, який народився в 1987 році і зараз проживає в Донецькій області, Україна.

13 серпня 2015 року заявник незаконно був затриманий в Донецьку представниками так званої "Донецької Народної Республіки".

Того ж дня він був змушений зізнатися в «шпигунстві» проти так званого ДПР за відсутності адвоката. До заявника застосовували електрошок і душили пластиковим пакетом. Метою катувань було отримання від заявника інформації, яку він нібито передавав Службі безпеки України.

У липні 2016 року досудове слідство щодо заявника було закінчено, а його справа передана до суду.

21 грудня 2017 року заявник був засуджений Ворошиловським районним судом м. Донецька ДНР за шпигунство до 3,5 років обмеження волі.

27 грудня 2017 року заявник був звільнений з полону.

26 червня 2018 р. адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статей 3 та 5 про те, що пан К. перебував у полоні за обставин, що представляли небезпеку для його життя та здоров’я, а також відсутність обґрунтованої підозри при його затриманні.

Ла-ренко проти України та Росії

Заявник є громадянином України, який зараз проживає у Дніпропетровській області, Україна.

З січня 2015 року за наказом Головнокомандучого АТО пан Л. був направлений до Донецької та Луганської областей для участі у антитерористичній операції.

9 лютого 2015 року заявник був взятий у полон озброєними представниками Донецької Народної Республіки та російськими військами.

10 лютого 2015 року на сайті «Youtube» було опубліковано відео російської телекомпанії «Lifenews», в якому повідомлялося, що українські військові, чиї імена не були названі, були захоплені повстанцями самопроголошеної ДНР. Дружина заявника впізнала його на цьому відео.

21 лютого 2015 р. у рамках Мінських угод було обміняно 139 українських військовополонених, у тому числі солдати з батальйону "Кривбас", але заявника серед них не було.

23 березня 2015 року адвокат ЦСЗ підготувала та подала до Суду заяву про застосування невідкладних заходів за правилом 39 Регламенту Суду на тій підставі, що заявник перебуває під серйозною небезпекою через те, що він знаходиться у полоні під контролем терористичних організацій.

27 грудня 2017 року заявник був звільнений з полону. Він був підданий систематичним катуванням та поганому поводженню з боку представників озброєних угрупувань так званої ДНР.

20 квітня 2018 р. Адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статей 3 та 5 про те, що пан Л. перебував у полоні за обставин, що представляли небезпеку для його життя та здоров’я, а також відсутність обґрунтованої підозри при його затриманні.

7 випадків загибелі під час похоронної церемонії:

Заявники: пані Надія Балджи, пані Наталія Балджи, пан Іван Каци, пані Марія Максма, пан Микола Рябченко, пан Іван Шердиць, пані Людмила Узун. Всі заявники зараз проживають у м. Сартані, Донецька область.

14 жовтня 2014 р. під час церемонії поховання відбувся артилерійський обстріл міста Сартана (Донецька область). 7 осіб – близькі родичі заявників – були вбиті, більше 10 осіб отримали поранення.

У жовтні 2014 року заявники подали заяви про злочин до національних правоохоронних органів України та Росії. Розслідування в Україні було розпочато.

У березні 2017 р. Адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення допиту потерпілих та інших слідчих дій до слідчого.

У вересні 2017 р. Адвокат ЦСЗ подав заяву до Слідчого комітету Російської Федерації з проханням повідомити про те, які слідчі дії були здійснені у справі.

У жовтні 2017 р. Слідчий комітет РФ направив відповіді, що заяви про злочин були пере направлені українській владі, однак, на думку заявників, розслідування не проводилося.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальних справ та з’ясував, що слідчі дії не проводились.

У січні 2018 року адвокати ЦСЗ подали 7 заяв в інтересах заявників щодо порушення статей 2, 3,8 Конвенції до Європейського суду з прав людини.

 

4 справи засуджених, які були залишені на окупованих територіях

Починаючи з 2014 року Україна постійно стикається із труднощами, що виникають у зв’язку із воєнним конфліктом у східних регіонах. Незаконні воєнізовані групи захопили села та міста аби сформувати так звану “народну республіку”. Щоб зберегти територію та життя людей Україна була змушена організувати проведення Антитерористичної операції, але деякі території все ж таки були захоплені незаконними збройними формуваннями. Тому у серпні 2014 – листопаді 2014 органи державної влади прийняли рішення про переведення своїх місцевих осередків до інших, більш безпечних, територій. Державна влада евакуювала майже всі територіальні підрозділи державних органів, судів, відділків поліції, багато місцевих жителів залишили свої домівки у пошуках притулку в інших містах. У той же час засуджені, що перебували під контролем держави, залишилися на окупованій території. Під час сильних атак вони не могли покинути свої камери та сховатися, а адміністрація установ виконання покарань не виводили засуджених до бомбосховищ, коли це було необхідно. Частину ув’язнених під час обстрілів було вбито, інші отримали поранення.

У листопаді 2014 року Президент України видав Указ, у відповідності до якого всі засуджені мали бути негайно евакуйовані з небезпечних територій. Однак указ так і не був виконаний належним чином. Збройні сили України та поліція відклали евакуацію аж на чотирнадцять днів, коли терористи продовжували захоплювати все більші території. В кінці кінців уряд спробував евакуювати засуджених, але евакуація була відмінена в останній момент через організаційні недоліки. Інших спроб евакуації не проводилося.

27 листопада 2014 року підприємство “Укрпошта” припинило доставку та відправлення листів з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Тому засуджені втратили останній шанс поскаржитися на умови тримання під вартою чи заявити про вчинення кримінального правопорушення до відповідних органів державної влади. У лютому 2015 року службові особи адміністрації установ виконання покарань залишили окуповану територію, при цьому частина з них перейшла на бік терористичних груп.

Представники незаконних озброєних угрупувань не забезпечили засуджених медичною допомогою, харчуванням та належними умовами тримання під вартою. Тому засуджені страждали від голоду, холоду та вологи. Місяцями вони їли лише рідкий суп або невеликі шматки хліба, вони не могли навіть помитися. Температура у камерах взимку падала до п’яти градусів за Цельсієм – стіни, речі, постільна білизна були холодними та холодними. Тому люди часто хворіли, деякі померли чи вчинили самогубство.

На сьогоднішній момент на тимчасово окупованій території тримається майже десять тисяч засуджених. За підтримки уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було евакуйовано шістдесят осіб, перемовини тривають.

Л. проти України і Росії

Заявник Л. протягом довгих років відбував покарання в Єнакіївській виправній колонії № 52 на території Донецької області.

На сьогоднішній момент Заявник знаходиться у Вольнянській виправній колонії.

У березня 2014 року проросійські активісти почали захоплювати адміністративні будівлі і будівлі правоохоронних органів в Донецькій області, а згодом утворили самопроголошені територіальні об’єднання – "Донецька народна республіка".

У квітні 2014 року на території Донецької області почалося проведення Антитерористичної операції. У наступні місяці ситуація на сході країни тільки загострювалася – незаконні збройні формування так званої "Донецької народної республіки" використовували важке озброєння, обстрілюючи житлові квартали міст. Вони почали захоплювати все нові і нові території. Разом з тим питання про евакуацію в’язнів органами влади України не ставилося.

14 листопада 2014 року своїм указом Президент України затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони, згідно з яким Міністерство юстиції України повинно було негайно евакуювати засуджених з небезпечної території. Однак евакуація так і не відбулася. Заявник разом з іншими засудженими залишився на тимчасово окупованій території під контролем незаконних збройних формувань. Місяцями він перебував в закритій камері без світла і з перебоями у водопостачанні, чуючи вибухи снарядів поблизу і вдалині від колонії. Так звана "нова адміністрація" колонії не виводила заявника в бомбосховища, практично не годувала його і не надавала ніякого медичного лікування.

8 грудня 2016 року заявника було нарешті евакуйовано з тимчасово окупованої території.

5 травня 2017 року заявник подав заяву про злочин до правоохоронних органів України за фактом залишення його в небезпеці на окупованій території.

24 січня 2018 заявник звернувся до Великоновосілківського відділення поліції із заявою про інформування його про хід розслідування вказаного кримінального провадження.

30 січня 2018 року було винесено постанову про відмову заявникові у визнанні його потерпілим. Слідчий також зазначив, що оскільки з 2014 року по теперішній час на території Донецької області проводиться АТО і ця територія не підконтрольна владі України, тому провести необхідні слідчі розшукові дії у межах даного кримінального провадження не представляється можливим.

Заявник оскаржив цю постанову до слідчого судді Великоновосілківського районного суду Донецької області, однак постановою суду від 27 березня 2018 року в задоволенні його скарги було відмовлено.

У квітні 2018 року юрист ХПГ підготував і направив заяву до ЄСПЛ про порушення статей 3, 5 §1, 8, 13 Конвенції.

М. проти України і Росії

Заявник М. знаходиться в Єнакіївській виправній колонії №52 (на даний момент – тимчасово окупована територія).

 У квітні 2014 року на території Донецької області почалося проведення Антитерористичної операції. У наступні місяці ситуація на сході країни тільки загострювалася – незаконні збройні формування так званої "Донецької народної республіки" використовували важке озброєння, обстрілюючи житлові квартали міст. Вони почали захоплювати все нові і нові території. Разом з тим питання про евакуацію в’язнів не ставилося.

14 листопада 2014 року своїм указом Президент України затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони, згідно з яким Міністерство юстиції України повинно було негайно евакуювати засуджених з небезпечної території. Однак евакуація так і не відбулася. Заявник разом з іншими засудженими залишився на тимчасово окупованій території під контролем незаконних збройних формувань. Місяцями він перебував в закритій камері без світла і з перебоями у водопостачанні, чуючи вибухи снарядів поблизу і вдалині від колонії. Так звана "нова адміністрація" колонії не виводила заявника в бомбосховища, практично не годувала його і не надавала ніякого медичного лікування.

На його запити про переведення на територію України представники влади т.зв. «ДНР» відповіли відмовою.

У червні 2018 року юрист ХПГ підготував і направив заяву до ЄСПЛ про порушення статей 3, 5 §1, 13 Конвенції.

О. проти України і Росії

Заявник О. протягом довгих років відбував покарання в Єнакіївській виправній колонії № 52 на території Донецької області.

На сьогоднішній момент Заявник знаходиться у Дніпровській установі виконання покарань №4.

У березня 2014 року проросійські активісти почали захоплювати адміністративні будівлі і будівлі правоохоронних органів в Донецькій області, а згодом утворили самопроголошені територіальні об’єднання – "Донецька народна республіка".

У квітні 2014 року на території Донецької області почалося проведення Антитерористичної операції. У наступні місяці ситуація на сході країни тільки загострювалася – незаконні збройні формування так званої "Донецької народної республіки" використовували важке озброєння, обстрілюючи житлові квартали міст. Вони почали захоплювати все нові і нові території. Разом з тим питання про евакуацію в’язнів органами влади України не ставилося.

14 листопада 2014 року своїм указом Президент України затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони, згідно з яким Міністерство юстиції України повинно було негайно евакуювати засуджених з небезпечної території. Однак ця евакуація так і не відбулася. Заявник разом з іншими засудженими залишився на тимчасово окупованій території під контролем незаконних збройних формувань. Місяцями він перебував в закритій камері без світла і з перебоями у водопостачанні, чуючи вибухи снарядів поблизу і вдалині від колонії. Так звана "нова адміністрація" колонії не виводила заявника в бомбосховища, практично не годувала його і не надавала ніякого медичного лікування.

19 жовтня 2016 року заявника було нарешті евакуйовано з тимчасово окупованої території.

5 квітня 2017 року заявник надіслав заяву про вчинення кримінального злочину, а саме, залишення його в небезпеці, однак належного розслідування не відбулося.

Від імені заявника юрист ХПГ підготував і направив скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статей 3, 5 §1, 8, 13 Конвенції.

Са-он проти України та Росії

29 жовтня 2001 року Апеляційний суд Чернігівської області засудив заявника до довічного ув’язнення.

З 13 жовтня 2004 року по 19 жовтня 2015 року він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії № 52 (тимчасово окупована територія – з 2014 року).

З жовтня 2016 року заявник відбуває покарання у Новгород-Сіверській виправній колонії №31 Чернігівської області.

17 січня 2017 року заявник подав заяву про злочин: залишення його у небезпеці.

Не отримавши у встановлений термін відповіді, заявник подав скаргу до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя про бездіяльність прокурора щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань його заяви про злочин. Його скарга була задоволена судом 8 лютого 2017 року.

18 березня 2017 року заявник звернувся до Донецької обласної прокуратури з клопотання про проведення слідчих дій, зокрема щодо тимчасового доступу до речей та документів, проведення допиту.

23 березня 2017 р. Донецька обласна прокуратура відмовилася надати відповідь на клопотання заявника, оскільки він нібито мав лише процедурний статус заявника, а не статус потерпілого.

4 квітня 2017 року заявник подав скаргу на відмову слідчого на відповідь на клопотання про проведення слідчих дій до Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області.

18 квітня 2017 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника.

10 жовтня 2017 року заявник надіслав заяву про інформування його про результати розслідування.

18 жовтня 2017 року слідчий знову відмовився надати відповідь на заяву заявника.

У січні 2018 року адвокат ЦСЗ підготувала та подала заяву відповідно до статей 3, 5 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона вказала на те, що умови утримання у виправних колоніях та психологічний тиск, відсутність можливості подавати скарги можуть розглядатися як порушення вищевказаних статей.

1 інша справа в якій було подано заяви до Європейського суду з прав людини

Пор-ська проти України

До затримання, Пор-ська – заявниця – перебувала на психіатричному обліку та проходила періодичне лікування

24.11.2016 року, органом досудового розслідування, заявницю було оголошено в розшук.

26.02.2017 року, заявниця народила сина

11.04.2017 року заявницю було затримано та доставлено до суду на підставі рішення слідчого судді, як таку, що оголошена в розшук, за підозрою у вчиненні грабежу та шахрайства після чого слідчим суддею Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської (районний суд) їй обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 11 діб.

24.04.2017 року слідчим суддею районного суду за заявниці продовжено тримання під вартою на 44 доби.

06.06.2017 року районний суд продовжив заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 04 серпня 2017 року.

19.06.2017 року Державна установа «Житомирська установа виконання покарання №8 (надалі – СІЗО) повідомила захиснику заявниці: «психічний стан заявниці змінився 15.06.2017 року, наданий час виявляє ознаки афективно-маячного психотичного розладу. Доцільна госпіталізація заявниці до психіатричного стаціонару »

Після отримання даної довідки захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу, але 02.08.2017 року судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання та продовжено заявниці запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів до 30 вересня 2017 року.

07.08.2017 року районний суд призначив заявниці первинну амбулаторну судово-психіатричну експертизу.

08.09.2017 року СІЗО повідомив захиснику заявниці: «… На даний час психічний стан її (заявниці) розцінюється, як важкий психічний розлад, який загрожує її життю (катонія, відмова від їжі та пиття). Надання спеціалізованої медичної допомоги в умовах медичної частини установи в такому стані неможливе. … Враховуючи вищевикладене доцільно клопотати перед судом про винесення ухвали на підставі ст. 508 КПК України про поміщення заявниці до психіатричного стаціонару на певний термін ».

Після отримання даної довідки захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на підставі ст. 508 Кримінально процесуального кодексу України ( КПК) та передачу заявниці на догляд батькам з обов’язковим лікування в спеціалізовано медичному закладі.

18.09.2017 року подана заява до Європейського суду з прав людини з проханням застосувати до заявниці тимчасові заходи та зобов’язати Уряд забезпечити її необхідно медичною допомогою.

19.09.2017 року Європейський суд з прав людини, у відповідь на заяву, звернувся до Уряду України з вимогою надати інформацію про стан здоров’я Раїси, про медичну допомогу, яку вона отримує та якої потребує, а також про те, як забезпечена її безпека в умовах утримання під вартою.

28.09.2017 року районний суд області відмовив в задоволенні клопотання захисника в зміні запобіжного заходу та продовжив заявниці тримання під вартою строком на 45 діб та призначив їй проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в Київському міському центрі судово-психіатричних експертиз (КМЦ СПЕ).

10.03.2017 року Європейський суд застосував до заявниці тимчасові заходи та зобов’язав Уряд забезпечити її необхідно медичною допомогою.

11.11.2017 року заявницю звільнено з під варти. Вона проходить психіатричне лікування.

19.01.2018 року до Європейського суду подано основну заяву щодо порушень прав заявниці.

У відповідь на запити отримано додаткові матеріали кримінальних проваджень щодо заявниці та 07.02.2018 року направлено до Європейського суду доповнення до основної заяви

 

75 справи ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

11 справ іноземців, які потребують правового захисту

Справа ДА

Іноземець Д. утримувався в пункті тимчасового перебування іноземців без відповідного рішення суду з 11.02.2018 року до 13.03.2018 року на підставі норми кодексу адміністративного судочинства України, що не узгоджується з нормами Конституції.

14 березня 2018 року адвокат звернувся із позовом про незаконність утримання заявника без рішення суду через порушення Конституції. В той же день позов був розглянутий та частково задоволений, визнано незаконним утримання заявника з 6 березня 2018 року по 13 березня 2018 року в іншій частині позову відмовлено

17.03.2018 року рішення суду 14.03.2018 року було оскаржено до апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову.

04.04.2018 року апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги, та залишив в силі рішення суду першої інстанції без змін.

01.05.2018 року було подано касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанції. 10.05.2018 року відкрито касаційне провадження, розгляд триває.

Справа Ке-жаєва

Громадян К., проживаючи в Узбекистані входив до політично-релігійної організації «ХТІ», учасників якої переслідували в даній країні, а згодом взагалі було віднесено до терористичної організації. Через кримінальне переслідування учасників даної групи в Узбекистані він був змушений покинути батьківщину, та в 2013 р. переїхав до України.

В Україні заявник також займався діяльністю ХТІ. В 2013 році заявник втратив паспорт, але не міг його відновити хвилюючись, що зазнає переслідування в Узбекистані. В вересні 2016 р. заявник намагався покинути Україну за паспортом іншої особи і був затриманий працівниками прикордонної служби України.

Після чого 10.09.2016 р. судом прийнято рішення про примусова видворення заявника за межі України та його затримання в пункті тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) строком на шість місяців. 28.02.2017 р. строк затримання заявника було продовжено на три місяці. 02.06.2017 р. строк затримання заявника був повторно продовжено ще на три місяці.

01.09.2017 року постановою районного суду позов прикордонної служби задоволено в повному обсягу, продовжено строк затримання заявника на три місяці до 04.12.2017 року.

01.12.2017 року постановою районного суду позов прикордонної служби задоволено в повному обсягу, продовжено строк затримання заявника на три місяці до 04.03.2018 року. Рішення районного суду було оскаржено до апеляційного суду.

04.01.2018 року апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційного скарги.

11.02.2018 року рішення суду першої та апеляційної інстанції оскаржено до касаційного суду. Касаційним судом було відмолено у відкритті касаційного провадження.

Процедури щодо біженства

Під час перебування в ПТПІ, через загрозу його переслідування в Узбекистані, 04.10.2016 р. заявник звернувсь до міграційної служби України з заявою про надання йому статусу біженця. 17.02.2017 р. рішенням міграційної служби в наданні такого статусу було відмовлено. Дане рішення про відмову було оскаржено до суду.

Заявника не доставляли в судові засідання для розгляду даної справи, тому заявник звертався до суду та до ПТПІ, з вимогою доставити його в суд, ці звернення були проігноровані судом, а 20.07.2017 р. суд своєю ухвалою залишив без розгляду позов заявника, через неявку до суду заявника, який самостійно не міг покинути ПТПІ.

31.07.2017 року дану ухвалу суду було оскаржено до апеляційного суду. 14.08.2017 року апеляційним судом було залишено без розгляду апеляційну скаргу заявника, оскільки вона була відправлена працівниками ПТПІ 01.08.2017 року.

Відповідачем отримано довідку з ПТПІ про те, що він надав для відправки апеляційну скаргу 31.07.2017 року, але вона була відправлена працівника ПТПІ лише 01.08.2017 року.

28.08.2017 р. дана довідка з клопотанням про поновлення строку направлена до апеляційного суду.

19.09.2017 року апеляційним судом було відмовлено у відкриті провадження.

02.10.2017 року рішення апеляційного суд оскаржено до касаційного суду. 12.10.2017 року відкрито касаційне провадження, рішення по якому не прийнято по даний час. 12.10.2017 року відкрито касаційне провадження, рішення по якому не прийнято по даний час.

Справа М.І.

Громадянин Російської Федерації Р.М. з 2013 року живе в Україні. До своєї втечі з Росії у 2012 році піддавався утискам та переслідуванням з боку держави за свої релігійні переконання — він є практикуючим мусульманином-сунітом, та за етнічною належністю, він є чеченцем.

У 2014 році М.І. внаслідок окупації АР Крим був змушений переміститися спочатку до Вінниці, потім до Запорозької області. М.І. брав активну участь у добровольчому русі захисників України від російської агресії, зокрема, був волонтером Міжнародного миротворчого батальйону ім. Іси Мунаєва, громадської організації з охорони громадського порядку та державного кордону «Аскер» у 2014-2016рр.

У 2015 році правоохоронними органами РФ було порушено кримінальну справу відносно нього за ч. 2 ст. 208 КК РФ (участь у збройному формуванні на території іншої держави), він був оголошений у розшук в РФ та за лінією Інтерполу.

14.01.2016р. його було затримано в Запорізькій області співробітниками СБУ. До 17.02.2017р. Р.М. був ув’язнений в Запорізькому СІЗО за екстрадиційним арештом.

Знаходячись в ув’язненні, та побоюючись видачі на розправу до російської Федерації, звернувся до ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відмовлено у жовтні 2016 року, після чого цю відмову було оскаржено до Окружного адміністративного суду міста Києва попереднім адвокатом. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017р. М.І. було відмовлено повністю у задоволенні позову. Попередній адвокат подав апеляційну скаргу 20.02.2018р. після отримання копії постанови.

Адвокат ЦСЗ приступив до справи на стадії апеляційного оскарження.

Справа була призначена до апеляційного розгляду спочатку на 21.03.2018р. Під час засідання, яке з власної ініціативи відвідав народний депутат України Р. Чубаров та журналісту декількох телеканалів та видань, серед них «Еспресо» та «ATR», Київський апеляційний адміністративний суд (КААС) зажадав обов’язкової участі перекладача з/на російську мову, незважаючи на той факт, що до цього під час розгляду заяви в ДМС та справи в суді першої інстанції, позивачу перекладач не надався, оскільки він розуміє українську мову. Через це справу било відкладено до 17.04.2018р.

17.04.2018р. адвокат ЦСЗ організував перекладача з/на російську мову, а народний депутат України Р. Чубаров та журналісти телеканалів «Еспресо», «ATR» та інших знову відвідали засідання. Головуючий суддя перебив адвоката ЦСЗ на пів-слові під час надання ним пояснень та оголосив перерву до 24.04.2018р. без жодних пояснень.

24.04.2018р., в судовому засіданні, куди знову з’явилися народний депутата та журналісти, головуючий суддя після суперечки дозволила адвокату ЦСЗ закінчити свої пояснення, які були мотивовані, у першу чергу тим, що справу належить розглядати з огляду на те, що М.І. є «біженцем на місці», а по-друге, порівнянням його справи зі справою Р.М., згаданої в іншому звіті. У підсумку апеляційного розгляду справи, КААС ухваливсвою постанову, якою скасувала постанову суду першої інстанції та задовольнила позов М.І. частково, визнавши протиправним та скасувавши рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язавши ДМС повторно розглянути його заяву

Далі, ДМС України подала касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку було повернуто скаржнику через підписання скарги неповноважною особою.

Одночасно Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області у червні 2018 року розпочало повторний розгляд заяви М.І.

18.06.2018р. адвокатом ЦСЗ направлено адвокатський запит до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з метою дізнатися, на якій стадії повторного розгляду зараз знаходиться заява.

Справа Му-ру

Шукач притулку М. із Сирії звернувся 25.12.2017 року за допомогою в зв’язку з тим, що розгляд його заяви про надання статусу біженця призупинено від 31.01.2017 року з невідомих йому причин. Документи, що підтверджують факт його звернення за захистом в Україні та законність перебування в Україні були вилученні представниками міграційної служби.

03.01.2018 року адвокат ознайомився з матеріалами особової справи шукача притулку та з’ясував, що розгляд його справи було зупинено, нібито у зв’язку з неявкою шукача притулку на співбесіду. До міграційної служби було надано документи, що шукач притулку не прийшов на в казану співбесіду через хворобу його доньки. Після подання відповідних документів наказ про зупинення розгляду було скасовано, а розгляд його справи відновлено.

Справа МАА

Іноземець А. утримувався в пункті тимчасового перебування іноземців без відповідного рішення суду з 11.02.2018 року на підставі норми кодексу адміністративного судочинства України, що не узгоджується з нормами Конституції.

28 лютого 2018 року адвокат звернувся із позовом про незаконність утримання заявника без рішення суду через порушення Конституції. В той же день позов був розглянутий та задоволенні позову відмовлено повністю.

12.03.2018 року рішення суду від 28.02.2018 року було оскаржено до апеляційного суду.

04.04.2018 року апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги, та залишив в силі рішення суду першої інстанції без змін.

Заявник відмовився оскаржувати дані рішення в апеляційному порядку.

Справа На-зе

Громадянин Грузії який оскаржував у судовому порядку відмову узаконити його перебування в Україні був незаконно видворений за межі України.

17.11.2017 року він був незаконно затриманий в ресторані та видворений за межі України.

Адвокатом отримані відеозаписи незаконного затримання заявника. 20.12.2017 року направлено заяву до прокуратури щодо викрадення заявника.

05.01.2018 року до слідчого судді та прокуратури направлено скаргу щодо невнесення відомостей до єдиного реєстру досудового розслідування.

02.07.2018 року слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги. Рішення не отримано по даний час.

Отримано відповідь на запит щодо викрадення заявника, в якій повідомлено про відкриття кримінального провадження. Цивільна дружина заявника звернулась із заявою про залучення її до провадження в якості потерпілої. В залученні в якості потерпілої їй було відмовлено, рішення про відмову було отримано після численних запитів. Після отримання рішення воно було оскаржено до слідчого судді 04.06.2018 року. Розгляд триває.

Адвокатом також було отримано копії документів на підставі яких було здійснено видворення а саме рішення про примусове повернення та заборону в’їзду в Україну на три роки.

15.02.2018 року дані рішення були оскарженні до окружного адміністративного суду.

25.02.2018 року відкрито провадження у справі. Триває судовий розгляд.

Справа Р.М.

Громадянин Російської Федерації Р.М. з 2013 року живе в Україні, одружений на громадянці України, вони мають двох дітей, мав посвідку на постійне проживання. До своєї втечі з Росії у 2012 році піддавався утискам та переслідуванням з боку держави за свої релігійні переконання — він є практикуючим мусульманином-сунітом, та за етнічною належністю, він є інгушем.

У 2014 році Р.М. та його родина внаслідок анексії АР Крим були змушені переміститися спочатку до Вінниці, потім до Запорозької області. Тут Р.М. брав активну участь у добровольчому русі захисників України від російської агресії, зокрема, був волонтером Міжнародного миротворчого батальйону ім. Іси Мунаєва, громадської організації з охорони громадського порядку та державного кордону «Аскер» у 2014-2016рр.

У 2015 році правоохоронними органами РФ було порушено кримінальну справу відносно нього за ч. 1 ст. 205.1 КК РФ (сприяння терористичній діяльності) та ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (участь у терористичній організації), він був оголошений у розшук в РФ та за лінією Інтерполу.

14.01.2016р. його було затримано в Запорізькій області співробітниками СБУ. До 17.02.2017р. Р.М. був ув’язнений в Запорізькому СІЗО за екстрадиційним арештом. Перебуваючи в ув’язненні, крім ускладнення серйозної хвороби кісток, на яку Р.М. страждав з дитинства, він також захворів на онкологічне захворювання шлунку. Ці захворювання призвели до декількох операцій.

Знаходячись в ув’язненні, та побоюючись за своє життя, а також катувань, нелюдського та принизливого поводження у разі видачі до Російської Федерації, Р.М. звернувся до ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відмовлено у жовтні 2016 року, після чого цю відмову було оскаржено до Окружного адміністративного суду міста Києва попереднім адвокатом. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2017р. позов Р.М. було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язано ДМС повторно розглянути його заяву.

Адвокат ЦСЗ приступив до справи на стадії апеляційного оскарження з боку Державної міграційної служби України цієї постанови.

Адвокат ЦСЗ підготував відзив на апеляційну скаргу, та 13.02.2018 року колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в письмовому провадженні залишила скаргу ДМС без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Далі, ДМС України подала касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на яку адвокатом ЦСЗ було подано відзив.

Станом на час підготовки звіту касаційний розгляд справи триває.

Крім цього, адвокат ЦСЗ ініціював включення Р.М. до програми соціальної допомоги біженцям за фінансування УВКБ ООН, в результаті чого УВКБ ООН та його соціальний партнер БФ «Рокада» оплатили лікування Р.М. та надали йому матеріальну допомогу для утримання родини.

Одночасно Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області у квітні 2018 року розпочало повторний розгляд заяви Р.М.

18.06.2018р. адвокатом ЦСЗ направлено адвокатський запит до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з метою дізнатися, на якій стадії повторного розгляду зараз знаходиться заява.

Справа Шер-єва

Член політичної опозиційної партії Таджикистану «ПІВТ» Шер-єв покинув Таджикистан через оголошення даної партії екстремісткою організацією в 2015 р., кримінальне переслідування та нелюдське поводження щодо її членів. В 2015 р. Шерал-єв прибув до Туреччини де організував роботу сайту, який висвітлював питання корупції та незаконних дій діючої влади Таджикистану, за що на його адресу надходили неодноразові погрози розправи з боку діючої влади.

В грудні 2016 року в офіс Шер-єва прийшла поліція Туреччини з представником посольства Таджикистану та без будь-яких законних підстав закрили його офіс, а його самого депортували з країни. Шер-єв приїхав в Україну де в травні 2015 року звернувся з заявою на отримання статусу біженця. 24.10.2017 р. рішенням міграційної служби в наданні такого статусу було відмовлено.

Рішення про відмову оскаржено до окружного суду.

28.12.2017 року в задоволенні позову та скаАсуванні рішення було відмовлено.

Дане рішення було оскаржено до апеляційного суду. 06.03.2018 року апеляційним судом відмовлено в задоволенні скарги. Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржено в касаційний суд. 02.04.2018 року касаційним судом відкрито провадження. 

Справа ТЦ

Громадянка Грузії Т.Ц. останній рік живе в Україні, користуючись безвізовим режимом, та виїжджаючи з України на 3 місяці кожні 90 днів. Вона опікується своїм чоловіком — громадянином Грузії Г.Ц., який є іноземцем-військовослужбовцем ЗСУ та одночасно шукачем захисту, оскільки його розшукує Російська Федерація за участь у збройному конфлікті на боці України. Г.Ц. хворіє на важке онкологічне захворювання й не може повернутися до Грузії, оскільки існує реальна можливість його видачі Росіїї або викрадення російськими спецслужбами там. Отже, Т.Ц. змушена залишатися біля хворого чоловіка.

Крім того, Т.Ц. de jure є громадянкою України, оскільки вона народилася в Україні, до 2001 року мешкала разом з родиною у м. Чернігові та мала український паспорт. Після переїзду до Грузії, вона отримала грузинське громадянство, але не відмовлялася від українського. Свій український паспорт вона загубила при переїзді. Ситуацію ускладнює ще той факт, що первинні документи, які слугували підставою для отримання грузинського громадянства, залишилися на тимчасово окупованій території Південної Осетії, а в Україні вона обліковується як громадянка під дошлюбним прізвищем, оскільки шлюб брала як громадянка Грузії.

19.02.2018р. адвокат ЦСС проконсультував ЦСС з приводу можливих рішень щодо її міграційного статусу.

20.02.2018р. адвокат ЦСС направив адвокатський запит до УДМСУ в Чернігівській області стосовно її актуального статусу як громадянки України.

Одночасно адвокатом ЦСС було підготовлено документи та проконсультовано Т.Ц. стосовно продовження її строку перебування як громадянки Грузії до червня 2018р. у зв’язку із хворобою чоловіка.

06.03.2018р. адвокат ЦСС отримав відповідь УДМСУ в Чернігівській області з документами, що підтверджують, що Т.Ц. досі обліковується як громадянка України під своїм дошлюбним прізвищем.

Одночасно Т.Ц. було продовжено строк перебування в Україні до червня 2018р.

Подружжям Т.Ц. та Г.Ц. після неодноразових консультацій з адвокатом ЦСС, будучи проінформованими про наслідки кожного можливого шляху дій, було прийнято спільне рішення не відновлювати документи Т.Ц. про українське громадянство, а отримати посвідку на тимчасове проживання в Україні, як волонтерці ЦК «АЗОВ».

У травні 2018р. Т.Ц. отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні як волонтерка ЦК «АЗОВ» на 1 рік.

 

Справа Це-дзе

Громадянин Грузії Г., був затриманий на території України за запитом Російської Федерації. Після затримання він звернувся за захистом в Україні. У захисті заявнику було відмолено 17.07.2017 року. Він оскаржив це до суду.

В лютому 2018 року Г. звернувся за допомогою в представництві його інтересів в суді щодо оскарження рішення про відмову в наданні статусу біженця. 19.02.2018 року проведено ознайомлення з матеріалами справи в суді.

12.04.2018 року підготовлено та подано до суду відповідь на відзив міграційної служби. Розгляд триває.

Справа Ху-она

Шукач притулку із Таджикистану звернувся за допомогою в оскарженні рішення від 05.01.2018 року про відмову у оформленні документів для розгляду його заяви про біженство.

«23» січня 2018 року адвокатом було оскаржено дане рішення до окружного суду. 07.05.2018 року судом прийнято рішення про скасування оскаржуваного рішення міграційної служби.

Міграційною службою дане рішення суду було оскаржено до апеляційного суду. 07.08.2018 року апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги та залишив рішення в силі.

9 справ щодо конфлікту на Сході України

Справа Гре-нюченко

У лютому 2015 року під час обстрілу міста Дебальцеве приватний дім пана Г. попав під артилерійський обстріл і був зруйнований. Пан Г. не міг жити у своєму будинку і був змушений залишити Дебальцеве та переїхати до міста Миронівський Донецької області.

У березні 2018 року пан Г. надіслав заяву про злочин до Служби безпеки України. Кримінальне провадження було відкрито.

Того ж дня пан Г. надіслав заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації.

Розслідування триває.

Справа Гу-нової

       Гр-ка Г., мешканка м. Горлівка, Донецької області, раніше не судима, працююча, має малолітню дитину 01.04.2013 р.н., освіта вища.

       У жовтні 2012 р. приїхала до м. Харкова до свого цивільного чоловіка, у зв’язку з відсутністю роботи за місцем проживання. З жовтня 2012 р. по січень 2013 р. працювала, після чого пішла у відпустку по пологах та догляду за дитиною. Після народження дитини повернулася до м. Горлівка. Приїздила до м. Харкова для отримання допомоги по догляду за дитиною. Весь цей час вона була зареєстрована в м. Горлівка, Донецької області.

       Після початку антитерористичної операції у Донецькій області Г. приїхала до м. Харкова.

       У серпні 2015 р. Г. звернулася до Управління праці та соціального захисту населення (УПтСЗН) за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Така довідка їй була видана. При видачі довідки працівник УПтСЗН повідомила їй, що вона має право на щомісячну адресну допомогу. Тому Г. було подано заяву про надання такої допомоги. В період з 04.11.2015 р. по 03.02.2016 р., 22.02.2016 р. по 21.08.2017 їй виплачувалась така допомога.

       З серпня 2017 р. УПтСЗН припинило виплати та анулювало довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи без пояснення причин. Тільки 09.11.2018 р. Г. по телефону їй було повідомлено про рішення про анулювання довідки та припинення виплат, а також що вона зобов’язана повернути виплачені кошти в розмірі 22113 грн. 91 коп.

       27.03.2018 р. Г. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 190 КК України. Міра запобіжного заходу до С. не обиралась.

       27.03.2018 р. на прохання Г. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

       Кримінальне провадження направлено до Московського районного суду м. Харкова з обвинувальним актом.

       15.05.2018 р. призначено попереднє судове засідання. У судовому засіданні адвокатом було заявлено усне клопотання про повернення обвинувального акту прокурору у зв’язку з тим, що він невідповідає вимогам КПК. Судом було постановлено, що таке клопотання повинно бути тільки письмовим. Засідання перенесено. Наступне судове засідання призначено на 11.06.2018 р.

       11.06.2018 р. у судовому засіданні адвокатом було заявлено письмове клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Судом в задоволенні клопотання відмолено. Судовий розгляд призначено на 11.06.2018 р.

       11.06.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 10.07.2018 р.

       Справа триває.

Справа Ді-ка

Кримінальне провадження щодо скарг заявника на жорстоке поводження з ним

24.02.2014 р. військовослужбовець майор внутрішніх військ Д. прибув з планової відпустки у військову частину де проходив службу за контрактом з запізненням на декілька днів. Про дану ситуацію доповів командиру та надав документи, які підтверджували, що він хворів та не міг з’явитись на службу, після чого командир почав поводити себе агресивно та побив Д. прямо в своєму кабінеті. Далі за наказом командира військові одягли на Д. наручники та в автомобілі для перевезення засуджених завезли до будинку міської адміністрації, яка була захоплена протестуючими особами, де його також били, різали ножем та застосовували електрошокер, після чого на цьому ж автомобілі його доставили до психіатричного закладу куди примусово помістили його на 1 добу погрожуючи вбивством.

Такі дії Д. аргументував тим, що командир вимагав від Д. перевестись до іншої військової частини, оскілки на його посаду та службове житло в нього вже чекає інша людини. Таку вимогу Д. виконувати відмовився, після чого командир почав йому погрожувати звільненням та розправою.

27.02.2014 р. Д. подав заяву про злочин до прокурати за фактом його побиття 24.02.2014 р. та поміщенням до психіатричного закладу. Того ж дня Д. звернувся до закладу судово-медичної експертизи та отримав висновок спеціаліста про наявні тілесні ушкодження. 28.02.2014 р. було відкрито кримінальне провадження за заявою Д. 28.02.2014 та 01.04.2014 р. було проведено допит Д. в якості потерпілого.

13.09.2014 р. та 15.09.2014 р. подано запити для отримання відеозаписів до трьох телеканалів, оператори яких були присутні коли Д. виводили з автомобіля в наручниках до будинку міської адміністрації. У надані відеозаписів відмовлено.

У відповідь на запит від 15.09.2014 р. поданий до військової частини 26.09.14 р. отримано документи про автомобіль призначений для транспортування засуджених, які підтверджували, що гр. Д. примусово перевозили саме на цьому автомобілі.

02.10.14 р. подано запит для отримання відео з камер відеоспостереження на території військової частини, 14.10.14 отримано лист в якому запитувана інформація не надана.

17.10.2014 р. отримано відповідь про всі звернення Д. щодо його побиття поданих до міліції на запит від 13.10.2014 р.

В даному провадженні щодо побиття Д. кримінальне провадження в частині, що стосується неправомірних дій командира було закрито, але дана постанова не надавалась для Д. Для отримання даної постанови було здійснено наступні дії: 02.10.2014 р. подано запит до прокуратури для отримання постанови про закриття провадження в частинні побиття Д. командиром військової частини. Відповідь не була надана. 05.11.2014 р. подано запит про причини ненадання відповіді на запит від 02.10.2014 р. 21.11.2014 р. отримано відповідь на запит в якій не було надано, документів які б підтверджували направлення постанови про закриття. 13.01.2015 р. подано скаргу до Генеральної прокуратури щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження. 01.02.2015 р. отримано відповідь прокуратури центрального гарнізону, в якій прокуратуру в розпорядженні якої знаходиться постанова зобов’язано надати копію постанову.

19.02.2015 р. отримано постанову про закриття кримінального провадження щодо побиття Д. 24.02.2015 р. дана постанова була оскаржена до слідчого судді. 14.08.2015 р. в скасуванні даної постанови було відмовлено.19.08.2015 р. подано апеляційну скаргу на дану хвалу. 03.09.2015 р. апеляційним судом скарга була скасована ухвала суду 1-ї інстанції та постанова про закриття провадження.

12.11.2015 р. подано запит до бюро судових експертиз про виконання постанови про проведення Д. експертизи тілесних ушкоджень. 26.11.2015 р. надано відповідь, що під час виконання експертизи подано запит до слідчого про надання медичної документації яка так і не була надана, а тому експертиза була невиконана.

13.11.2015 подано запит про відновлення розслідування побиття Д. командиром. У відповідь отримано інформацію про те що ухвала про відновлення розслідування не виконувалась на протязі 2-х місяців.

18.11.2015 подано запит до поліції про проведення розслідування провадження за фактом побиття Д. 04.12.2015 р. повідомлено, що таке провадження в поліції не перебуває.

15.12.2015 р. та 25.12.2015 р. до прокуратури подано клопотання про допит свідків. 05.01.2016 р. подано клопотання про долучення аудіо запису на якому командир погрожує Д. вбивством, проведення експертизи даного запису та клопотання про одночасний допит свідків.

11.01.2016 р. направлено скаргу до Генеральної прокуратури на бездіяльність органу досудового розслідування. 05.08.2016 р. повідомлено, що за результатами розгляду скарги сплановано проведення додаткових слідчих дій, в тому числі про якій йшлось в скарзі та зобов’язано внести зміни до групи слідчих для активізації розслідування. Дані вказівки виконані не були в зв’язку з чим в листопаді 2016 р. повторно подана скарга на бездіяльність слідчих.

24.03.2016 р. проведено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень Д., згідно якої вони відносяться до легких тілесних ушкоджень.

15.09.2016 р. проведено огляд транспортного засобу яким примусово транспортували Д. з військової частини.

За клопотанням потерпілого проведено ряд одночасних допитів, в тому числі 28.05.2017 р. під відеозапис допитано командира. Направлено клопотання про проведення експертизи щодо належності голосу на аудіозаписи з погрозами вбивством для командира.

Проведено одночасні допит з військовослужбовцями, що незаконно позбавили волі гр. Д. та транспортували його в автомобілі для перевезення засуджених.

17.01.2018 року подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, матеріали не були надані.

23.02.2018 року направлено скаргу, щодо ненадання матеріалів справи для ознайомлення. 28.02.2018 року адвокат ознайомився з матеріалами справи де знаходилась постанова про закриття справи від 27.12.2018 року. Дана постанова оскаржена до слідчого судді та нерозглянута по даний час, оскільки прокуратура не надає до суду матеріали справи.

Кримінальне переслідування Д

Після побиття командиром 24.02.2014 р. Д. повідомив про данні обставини правоохоронні органи, уповноваженого з прав людини та вище військове керівництво. При чому на службу не з’являвся декілька днів, оскільки хвилювався за своє життя. Будь яких дій зі сторони правоохоронних органів та військового керівництва направлених на перевірку викладених фактів вчинено не було. 27.03.2014 р. Д. намагався приступити до служби та зайшов до військової частини з своєю сестрою та її малолітньою дитиною, яких взяв як свідків. Сестра та малолітня дитина були примусово затриманні військовослужбовцями на території військової частини та утримувались в якомусь приміщенні. Для визволення сестри та її дитини Д. викликав міліції, після приїзду яких сестру та дитину відпустили. Після цього Д. неодноразово намагався приступити до служби, але його не пропускали до військової частини, аргументуючи це наказом командира.

У відповідь на те, що Д. заявив про його побиття командиром, останній заборонний пропускати на територію військової частини Д. після чого направив заяву на гр. Д. про те, що Д. не з’являвся на службу протягом 1-го місяця. Після цього розпочалось кримінальне переслідування гр. Д.

01.07.2014 р. Д. було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, а саме за неявку на службу без поважних причин до військової частини понад один місяць за яке передбачене покарання позбавлення волі від 3 до 5 років. Д. повідомляв слідству, про об’єктивні причини неявки на службу, а саме його недопущення на території військової частини та надав докази погроз командира та застосування ним сили.

07.11.2014 р .судом обвинувальний акт щодо Д. було повернуто прокурору для усунення недоліків. Прокурором було подано апеляційну скаргу на дану ухвалу. Апеляційним судом 26.03.2015 в задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, ухвалу залишено без змін.

23.04.2015 р. Д. був вручений обвинувальний акт з усунутими недоліками та направлений до суду. За результатами розгляду обвинувального акту 23.12.2015 р. він був повернутий прокурору для усунення недоліків.

Прокурором подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення. За результатами розгляду справи 16.03.2017 р. судом було скасовано ухвалу про повернення обвинувального та призначено новий розгляд в судії 1-ї інстанції. Триває судовий розгляд.

До суду наданні матеріали зібранні стороною захисту, заявлено клопотання про виклик та допит свідків. 13.12.2017 року відбулося судове засідання під час якого було допитано 5 свідків сторони обвинувачення.

У судді по даній справі закінчились повноваження, очікується перерозподіл справи

Справа І-щенко

08 серпня 2014 року І-нко під час роботи в шахті «Новопавлівський механізований цех» м. Красний Луч Луганської області отримала вогнепальне поранення н/3 лівого стегна та в/3 голені, внаслідок обстрілу в зоні АТО.

Підприємство, в якому працювала І- нко до отримання вогнепального поранення, знаходиться на непідконтрольній Україні території та до теперішнього часу не здійснило оплату за листками непрацездатності стосовно перебування на стаціонарі в період з 09.08.2014 року по 19.08.2014 року; з 19.08.2014 року по 19.09.2014 року; з 20.09.2014 року по 22.10.2014 року; з 23.10.2014 року по 27.11.2014 року; з 28.11.2014 року по 30.12.2014 року; з 31.12.2014 року по 19.02.2015 року; з 20.02.2015 року по 06.04.2015 року. Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області (далі – Відділення) відмовило І-нко. у виплаті за листками непрацездатності у зв’язку із тим, що підприємство, на якому стався нещасний випадок знаходиться на тимчасово окупованій території, та підприємство на цей час не перереєстровано на території, що контролюється Українською владою відповідно до «Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», зазначивши, що проведення розрахунків можливе безпосередньо після повернення території міста, у якому зареєстровано страховика під контроль Української влади чи після переміщення та перереєстрації страхувальника, на контрольовану Українською владою територію».

Вказана відмова у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності суперечить ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, ст. 1, 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ЗУ "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Справа починаючи з липня 2016 року переносилась з різних підстав, здебільшого за проханням Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області.

Отже, розгляд справи перевищує розумні строки передбачені ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України.

На останньому засіданні Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області ініціювало питання про підтвердження розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв’язку із чим підготовлена уточнена позовна заява із врахуванням нової довідки про середню заробітну плату.

Відповідач ніяким чином так і не спростував той факт, чому вищевказана допомога по тимчасовій непрацездатності не була виплачена І-нко., як це передбачено нормами законодавства.

23 березня 2017 року Чугуївський міський суд задовольнив позов І-нко та зобов’язав Відділення виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 24 тис. гривень, а також стягнути судовий збір у розмірі більше 500 грн.

На це рішення суду Відділенням було подано апеляційну скаргу яка 24 квітня 2017 року була відхилена Апеляційним судом.

25.01.2018 р. судове засідання відкладено в зв’язку із відпусткою одного з членів колегії. Наступне судове засідання призначено на 15.02.2018 р.

15.02.2018 р. судове засідання перенесено на 31.05.2018 р. в зв’язку із занятістю суддів.

31.05.2018 р. судове засідання перенесено без визначення дати, в зв’язку із відпусткою одного з членів колегії..

       Справа триває.

Справа К. (національні інстанції)

Заявник – пан К., який проживає у Донецькій області.

13 січня 2015 року з окупованої території Донецької області відбувся розстріл автобуса з мирними жителями, який рухався за маршрутом «Златоустівка – Донецьк» поблизу блок-поста біля м Волноваха, Донецька область.

В результаті обстрілу 12 осіб загинули і 19 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, в тому числі загинула дочка заявника К., 1994 р.н.

В зв’язку із загибеллю дочки, на початку 2016 року К. подав до ЄСПЛ скаргу на порушення статті 2 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З приводу цієї події Служба безпеки України здійснює кримінальне провадження за фактом вчинення терористичного акту – артилерійського обстрілу цивільного автобусу. За заявою адвоката ХПГ батько загиблої К. був визнаний потерпілим. Адвокат ознайомився з матеріалами справи, вивчив експертизи (судово-медична, вибухотехнічна та хімічна), протоколи огляду місця події та інші матеріали.

Провадження по одній з осіб, обвинувачених в даному терористичному акті, було виділено і направлено до Пологівського районного суду Запорізької області. Всі інші особи, причетні до загибелі людей, залишаються не притягнутими до кримінальної відповідальності. Адвокат ХПГ підготував від імені К. цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, отриманого у зв’язку зі смертю дочки.

Додаткові матеріали, отримані адвокатом в національних органах, готуються для подачі до Європейського суду з прав людини з приводу невиконання Україною обов’язку ефективного розслідування факту загибелі людей.

Справа Ла-нюк

2 лютого 2015 року під час обстрілу міста Дебальцево чоловік пані Л. потрапив під артилерійський вогонь і отримав поранення.

Того ж дня чоловік пані Л. був доставлений до Бахмутської лікарні для надання першої медичної допомоги.

На наступний день його перевели до лікарні у Харківській області, де він перебував до своєї смерті 7 вересня 2015 року.

Розслідування кримінальної справи про факт смерті пана Л. було розпочато 8 вересня 2015 р. Ізюмським районним відділом поліції. 9 вересня 2015 року було проведено судово-медичну експертизу, яка підтвердила, що смерть пана Л. настала у результаті травм, отриманих під час обстрілу.

У 2017 році кримінальну справу було передано до Управління Служби безпеки у м. Маріуполь.

25 червня 2018 р. юрист ЦСЗ направив запит про інформування пані Л. про результати розслідування. Того ж дня пані Л. надіслала заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації.

Розслідування триває.

Справа Лів-ця

У червні 2016 року під час обстрілу міста Бахмут пан Л. потрапив під артилерійський обстріл і отримав поранення.

Того ж дня він був доставлений до Бахмутської лікарні для надання першої медичної допомоги.

Кримінальне розслідування за фактом спричинення поранень пану Л. внаслідок обстрілу було розпочато в червні 2016 р. Бахмутським районним відділом поліції. Пана Л. допитали та надали пам’ятку про визнання потерпілим у злочині, інкримінованому як «тероризм».

У 2017 році кримінальну справу було передано до Управління Служби безпеки у м. Маріуполь.

18 червня 2018 р. юрист ЦСЗ відправив заяву про інформування пана Л. про результати розслідування. Того ж дня пан Л. надіслав заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації.

Розслідування триває.

Справа Жи-нко

Пан Ж. 1978 р.н. є громадянином України, який проживає у м. Харків.

30 жовтня 2014 року під час вбирання врожаю він підірвався на вибухівці. Внаслідок цього він отримав важкі травми: ампутація лівої ноги, рани правої ноги та обох рук, втрата слуху.

16 березня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана Ж. було подано заяву про злочин до Управління СБУ у Донецькій області. Розслідування було розпочато та продовжується.

6 квітня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана Ж. було подано заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації.

У червні 2017 року надійшла відповідь від слідчих органів Росії – заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

У березні 2018 р. пан Ж. надіслав запит про інформування про результати розслідування, але слідчий не надав йому відповіді.

Розслідування триває.

Справа щодо подій за участі військовослужбовців у Маріїнці

20 червня 2017 р. чоловік пані Р. – пан Р., який служив в українських збройних силах, загинув внаслідок вибуху гранати біля м. Маріїнка Донецької області.

Того ж дня було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 115 Кримінального кодексу України за фактом смерті пана Р.

У вересні 2017 р. пані Р. отримала статус потерпілого в такому процесі, і її було допитано як жертву злочину.

28 квітня 2018 року адвокат ЦСЗ від імені пані Р. надіслав запит про інформування про результати розслідування. Розслідування триває.

19 справ наркозалежних, людей, які страждають від тяжких хвороб та інших вразливих груп

Справа А-ра

Гр-н А-ра., мешканець м. Харкова.

02.02.2017 р. А. звернувся до районного лікаря-нарколога та був направлений на лікування. Згідно довідки від 13.02.2017 р. КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» А. перебував по направленню районного нарколога на стаціонарному лікуванні та був виписаний по закінченню курсу лікування в задовільному стані.

13.03.2017 р. А. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 309 КК України. Міра запобіжного заходу до А. не обиралась.

06.04.2017 р. на прохання А. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

07.04.2017 р. призначено попереднє судове засідання. Судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 19.05.2017 р.

19.05.2017 р. відбулося підготовче засідання. Суду надано клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України (добровільне лікування від наркотичної залежності), а також довідка про проходження лікування. Прокурор проти задоволення клопотання не заперечував. Ухвалою суду у задоволенні клопотання відмовлено. Наступне судове засідання призначено на 02.06.2017 р.

Адвокатом направлені запити до районного лікаря-нарколога та лікувального закладу з питаннями про добровільність звернення А. за лікуванням, потребу в лікуванні і т. і. Отримано відповіді на запити. Підготовлено повторне клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з тих самих підстав.

02.06.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

16.06.2017 р. А. був запрошений до Московського районного сектору Харківського міського відділу з питань пробації для участі в складенні досудової доповіді.

05.07.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю прокурора в іншому судовому засіданні.

21.08.2017 р. в ході судового засідання повторно заявлено клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України, до клопотання додано додаткові довідки щодо добровільності звернення до лікувального закладу. Ухвалою суду у задоволенні клопотання відмовлено з тих же підстав, що і попереднього разу. Судом винесено вирок яким А. визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

13.09.2017 р. подано апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 07.12.2017 р.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07.12.2017 р. вирок Ленінського районного суду від 21.08.2017 р. скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

       16.01.2018 р. відбулося підготовче засідання. Судове засідання призначено на 07.02.2018 р.

       07.02.2018 р. в судовому засіданні прокурором оголошено обвинувальний акт, встановлено порядок дослідження доказів та відбувся допит обвинуваченого А. Потім судове засідання перенесено на 14.03.2018 р. в зв’язку з неготовністю прокурора надати докази по кримінальному провадженню.

       14.03.2018 р. досліджені докази по кримінальному провадженню. Захисником подано клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України. Ухвалою Ленінського районного суду від 14.03.2018 р. А. звільнено від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України.

       Заступником прокурора області А. Гончаренко на дану ухвалу подано апеляційну скаргу.

       Адвокатом на апеляційну скаргу подано заперечення.

       Апеляційний розгляд призначено на 03.07.2018 р.

       Справа триває.

Справа Бо-мана

Громадянин Бо-ман І. наркозалежна особа, пацієнт ЗПТ, інвалід дитинства 3 – ї групи, має захворювання серця,  був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України.

Адвокатом ЦСЗ прийнято справу 01.04.2015 року.

01.04.2015 року Бо-ману І. вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України.

03.04.2015 року Бо-ману було вручено обвинувальний акт, а справу направлено до суду.

Адвокатом ЦСЗ було направлено запит до Кіровоградського наркодиспансеру у зв’язку із припиненням надання препаратів по програмі ЗПТБ. Питання було вирішено на користь особи, відновлено порушене право пацієнта.

Судом було призначено підготовче судове засідання, проте розгляд справи відкладався за клопотанням адвоката ЦСЗ , у зв’язку з погіршенням стану здоров’я обвинувачуваного та його перебуванням у лікувальних закладах.

Судові засідання по справі тривають, досліджено лише частину доказів сторони обвинувачення, не допитані свідки обвинувачення, не досліджено матеріали провадження.

Захисником – адвокатом підготовлено клопотання про визнання неналежними та недопустимими частини доказів в кримінальному провадженні, через допущені порушення органами досудового розслідування, позиція узгоджена з Б.І.

Захисником адвокатом збираються дані з приводу наявних захворювань у підзахисного, зважаючи на встановлену інвалідність та скарга на стан здоров’я особи.

Cудовий розгляд по справі триває, судом досліджено письмові докази та визначено необхідність допиту свідків.

Розгляд справи часто відкладається у зв’язку з перебуванням Б. на лікарняних та через необхідність проходження медичних обстежень захворювання серця.

Судові розгляди справи 15.06.2017 та 29.06.2017 року не відбулися через неявку свідків до суду та відсторонення головуючого судді від виконання посадових обов’язків.

Після визначення нового складу суду, в судовому засіданні протягом липня – листопада було оголошено обвинувальний акт та досліджено письмові докази, кілька разів викликалися свідки.

14.02.2018 року в судовому засіданні досліджувались докази ( звукозаписи телефонних розмов ( НСРД)), по справі оголошено перерву до 20.03.2018 року зв’язку з розкладом роботи суду

20.03.2018 року продовжено дослідження доказів в справі , не з’явились свідки, оголошено перерву по справі до 20.04.2018 року.

20.04.2018 року судове засідання відкладено на 17.05.2018 року за клопотанням обвинуваченого ( перебував на лікарняному);

17.05.2018 року судове засідання відкладено 25.07.2018 року у зв’язку з клопотанням прокурора ( відпустка).

Наступна дата судового засідання 25.07.2018 року.

Справа Ба-лова

12.06.2013 р. гр-н Б., мешканець с. Покотилівка, Харківського району, Харківської області, раніше судимий, працюючи, одружений, має малолітню дитину, був затриманий разом із своїм братом після проведення органами міліції трьох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

13.06.2013 р. Б. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

14.06.2013 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання Б. під вартою. Слідчим суддею застосовано особисте зобов’язання.

27.06.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області Б. було обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

04.01.2014 р. Б. був затриманий.

06.01.2014 р. за рапортом працівника СБНОН про те що Б. збував наркотичну речовину, зберігав сильнодіючі медичні препарати, схиляв односельців до вживання наркотиків було відкрито три кримінальних провадження. Підозра Б. по ним не пред’являлася. Результати по цим кримінальним провадженням невідомі

В ході досудового слідства та судового розгляду Б. не визнавав винуватість у скоєнні за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінуємого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

10.12.2014 р. Харківським районним судом Харківської області винесено вирок, яким Б. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання – 6 років позбавлення волі.

Б. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

14.04.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Харківського районного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25.03.2016 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., ініційовано розслідування судом використання органами міліції провокації злочину.

Судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з недоставлянням свідків обвинувачення.

19.05.2016 р. допитаний «закупний Петров», в ході допиту з’ясовано, що він раніше знайомий з оперативними співробітниками міліції, вживав наркотичні засоби, співробітники міліції сказали йому вмовити братів Б. виготовити для нього наркотичний засіб. Однак, хто з братів надавав йому наркотичний засіб, він не впевнений, так як вони схожі.

Щодо понятих, встановлено, що вони є особами раніше судимими, один з них за злочин в сфері незаконного обігу наркотиків, тобто є «агентами держави». Один із понятих змінив місце проживання та його місцезнаходження невідоме.

18.07.2016 р., 06.09.2016 р. допитані свідки сторони захисту.

28 жовтня 2016 року свідок не з’явився до суду, а 19 грудня 2016 року судове засідання знову не відбулося через неявку свідків та з інших причин.

11.01.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.       

28.02.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

28.03.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із повідомленням про мінування Харківського районного суду. Наступне судове засідання призначено на 25.04.2017 р.

25.04.2017 р. судовий розгляд закінчено та відбулися судові дебати. Прокурор просив визнати винним та призначити покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Адвокат просив виправдати Б. в зв’язку з недоведеністю винуватості, відсутністю речових доказів та використанням провокації злочину.

26.04. 2017 р. судом винесено обвинувальний вирок яким Б. визнаний винним у збуті наркотичних засобів та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

25.05.2017 р. адвокатом на вирок суду подано апеляційну скаргу з проханням вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.

Справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 30.11.2017 р.

Судове засідання перенесено на 08.02.2018 р. в зв’язку з тим, що прокурор не ознайомлений з доповненнями до апеляційної скарги поданими обвинуваченим.

Судове засідання призначено на 21.06.2018 р. Засідання перенесено у зв’язку із неповідомленням захисника про час та дату засідання

       Наступне судове засідання призначено на 05.09.2018 р.

       Справа триває.

Справа Бо-рова

Пан В. Б. народився в 1975 та постійно мешкав в м. Харкові. 19 серпня 2014 року він, разом з іншими особами, які підозрювалися у вчиненні злочину, був вивезений з Харківського СІЗО до Фрунзенського райвідділу. Там вони були допитані в якості свідків. В обмін на їх зізнання у вчиненні злочину невідома особа надала їм неякісні наркотики. Він ввів їх собі внутрішньовенно. Разом з іншими особами пан В. Б. утримувався в приміщенні райвідділкку до ранку. Під час його перевезення в лікарню, він помер. Пан П. (особа, яку разом з Бпаном В. Б. привезли до райвідділу, та який теж вживав надану їм наркотичну речовину) був поміщений в реанімацію лікарні швидкої допомоги.

Ні адміністрація СІЗО, ні міліція не повідомили матір пана В. Б. про його загибель. Вона дізналась про смерть сина від представника Харківської правозахисної групи.

Тільки після одержання повідомлення від адвоката ХПГ мати змогла звернутися до прокуратури та одержати дозвіл на поховання сина, при цьому в лікарському свідоцтві про смерть від 29.08.2014 р.,в якому вказано, що воно є попереднім, зазначено, що причину смерті не встановлено до отримання результатів додаткових експертиз.

В смерті пана В. Б. обвинувачується старший конвойної групи оперуповноважений А. Г. Відносно нього вже складено обвинувальний акт, за яким він підозрюється у скоєні злочину, передбаченого ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). З 25 лютого і по теперішній час ця справа розглядається в Фрунзенському районному суді м. Харкова. Також, в рамках даної справи, потерпіла – пані Л. Б. заявила цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

 01.09.2014 р. мати пана В. Б. подала до прокуратури Харківської області складений для неї адвокатом ХПГ повідомлення про скоєння злочину з боку службових осіб Фрунзенського РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України, проте:

1. Прокуратура Харківської області відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури м. Харкова, доказом чого є лист від 09.09.2014 р. , підписаний начальником управління 04 прокуратури Харківської області старшим радником юстиції Н. А.

2. Прокуратура м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

3. Прокуратура Фрунзенського району м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратура Харківської області, доказом чого є лист від 29.09.2014, підписаний прокурором Фрунзенського району м. Харкова радником юстиції О. А.

4. Прокуратура Харківської області своїм листом від 09.10.2014 р. відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України на підставі того, що 20.08.2014 р. до ЄРДР занесені відомості про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ст. 115,ч.1 КК України, при цьому з наданого витягу з кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження по Пастухову окремо до ЄРДР не заносилося та з витягу не відомо, за якою датою та якою посадовою особою було внесено відомості про скоєння злочинів до ЄРДР.

На даний час в Червонозаводському районному суді м.Харкова знаходиться на розгляді скарга, подана в порядку ст.303 КПК України про відмову занесення до ЄРДР відомостей про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 КримінальногоКодексу України.

Також , до прокуратури Харківської області подано заяву про залучення в якості потерпілої мати пана В. Б.

В 2015 році обвинувальний акт передано до Фрунзенського районного суду м.Харкова відносно оперуповноваженого А. Г., а відносно двох опреуповноважених справи виділені у окремі провадження.

На даний час у суді оголошено цивільний позов пані Л. Б. про стягнення з оперуповноваженого Гапона та ГУ УМВСУ в Хо 1 200 000 гривень моральної шкоди та прокурором в наступному судовому засіданні планується подати клопотання про продовження домашнього арешту та відсторонення від посади.

11 травня 2017 року судове засідання було перенесене на 26 травня 2017 року. Було визначено порядок вивчення доказів судом. Після цього було викликано до суду декількох свідків, однак жодний з них не з’явився. Також не був доставлений із колонії підозрюваний. Тому засідання було перенесено, як і декілька наступних засідань також. Протягом 2017 року не відбулося жодного засідання по суті справи.

В 2018 році через відсутність свідків обвинувачення прокуратура відмовилася від таких свідків. Було опитано опитано лише шість свідків. Також засідання переносяться в зв’зку із знаходженням судді в нарадчій кімнаті.

Судовий розгляд справи триває.

Справа Вой-нка

Пан В., постійно мешкає в м. Харкові, є пацієнтом замісної підтримуючої терапії, наркотики приймає більш ніж 15 років

 В квітні 2014 р. пана В разом з пані Ф було затримано оперуповноваженими разом з іншим чоловіком та привезено до Фрунзенського РВ, де пана В катували , а пані Ф. били з метою дізнатися про осіб, які мають гроші та вживають наркотики, а також з метою надання ним згоди бути їхнім негласним агентом.

 09.01.2015 р. біля приміщення Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області під відеокамерами на її вході В. було нанесено удар ногою в праве бедро працівником поліції в цивільній формі, а потім іншими працівниками поліції було проведено залякування Войтенко з метою дати потрібні працівникам свідчення в судовому засіданні, в якому обвинувачується останній в продажу наркотиків

 12.03.2015 р. складено заяву про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В та Ф

 16.03.2015 р. складено та здано до суду скаргу про зобов’язання внести до ЄРДР відомості про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В та Ф

 10.06.2015 р. участь в судовому засіданні по результатм якого суддею було відмовлено в задоволенні скарги про зобов’язання внести до ЄРДР відомості про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В та Ф

Пану В було висуното звинувачення за незаконний обiг наркотичних засобів та узято під варту.

 Пана В обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який систематично продовжувався кожні два місяці. Адвокат приймав участь у цих судових засіданнях.

Протягом 2015-2017 років судові засідання періодично переносилися з різних причин, серед яких неявка свідків, зайнятість судді в інших судових засіданнях, самовідводом суддів.

       За 2018 рок жодного разу прокуратура не надала свідків обвинувачення та прокурору мінялися та суддею неодноразово складалися ухвали про привід свідків.

 В червні 2018 року суддею Фрунзенського районного суду було задоволено клопотання адвоката про зміну порядку дослідження доказів та вирішено досліджувати докази в зв’язку з тим, що свідків обвинувачення прокурор не доставляє.

Справа Дро-дова (кримінальне провадження за статтею 307)

26 жовтня 2017 року за рішенням слідчого судді було проведено обшук у квартирі пана Д. Поліцейські вилучили три полімерні пакети із застібками посередині з білою речовиною, готівку в сумі 1641 грн., електронні ваги з шаром синьої речовини, капелюх. Того ж дня пану Д. було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення відповідно до ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України і він був затриманий.

27 жовтня 2017 року слідчий суддя Чугуївського міського суду Харківської області застосував до пана Д. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

23 листопада 2017 року була проведена експертиза матеріалів речовин загальною вагою 0.933 грам.

22 січня 2018 року досудове слідство було закінчено. Обвинувальний акт було направлено до Чугуївського міського суду Харківської області.

 У червні 2018 року було проведено попереднє судове засідання, розгляд справи по суті заплановано на розгляд 9 вересня 2018 року. Судовий розгляд триває.

Справа Го-вого

Засуджений Г. хворів на рак щитовидної залози. Та не отримував належного лікування за даною хворобою.

02.03.2018 року подано клопотання про звільнення останнього від подальшого відбування покарання за станом здоров’я.

12.04.2018 року до суду направлено запит щодо результатів розгляду клопотання про звільнення заявника.

05.05.2018 року отримано рішення про відмову у відкритті провадження щодо розгляду клопотання. На дане рішення підготовлено апеляційну скаргу, проте вона була не подана через смерть заявника.

Справа Ла-ва

19.06.2017 року до адвоката звернулися з проханням надати правову допомогу її співмешканцю Ла-ву, якого підозрюють у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

На той час у відношенні останнього було обрано запобіжний захід – тримання під вартою і він знаходився в Херсонському слідчому ізоляторі.

В ході побачення із Ла-вим, останній пояснив, що його підозрюють у зберіганні з метою збуту метадону.

Зі слів Ла-кова даний наркотичний засіб він купував та зберігав для особистого вживання.

До справи адвокат вступив на стадії ознайомлення з матеріалами. 22.06.2017 року судом розглядалося клопотання слідчого про встановлення строку на ознайомлення з цими матеріалами справи. Адвокатом було подано заперечення до суду та слідчому відмовлено у задоволенні цього клопотання.

27.06.2017 року Ла-ву судом продовжено строк тримання під вартою на 30 діб. На цю ухвалу подано апеляційну скаргу.

04.07.2017 року судом знову розглядалося клопотання слідчого про встановлення троку ознайомлення з матеріалами справи. Адвокатом було подано заперечення на це клопотання та судом відмовлено слідчому у встановленні строків.

Під час ознайомлення з’ясувалося, що Ла-ву вміняють «зберігання з метою збуту» лише на підставі того, що слідчий та прокурор вважають, що кількість та фасовка наркотика, яку зберігав Ла-в булі у нього для продажу.

17.07.2017 року апеляційним судом Херсонської області відмовлено в задоволенні апеляційної скарги про скасування ухвали суду від 27.06.2017 року щодо продовження строку тримання під вартою.

Після ознайомлення з матеріалами справи, слідчому подано клопотання про закриття провадження через недоведеність вини по факту «зберігання з метою збуту». У задоволенні цього клопотання слідчим було відмовлено.

11.07.2017 року проведено попередній розгляд справи, в якому суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м’який.

05.09.2017 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися, Ла-ву продовжено строк тримання під вартою, розгляд справи перенесено.

12.11.2017 року в черговий раз свідки сторони обвинувачення не з’явилися, Ла-кову лише продовжено строк тримання під вартою, розгляд справи перенесено.

До прокуратури області подано заяву про вчинений злочин збоку працівників правоохоронних органів по ст. 373 КК України щодо Лашкова.

       Відомості по вказаній заяві до ЄРДР внесені не були. У зв’язку із зазначеним до Херсонського міського суду Херсонської області подано відповідну скаргу.

01.12.2017 року судом призначено розгляд даної скарги. Через неявку представника прокуратури, справу перенесено на пізнішу дату.

14.12.2017 року задоволено вищевказану скаргу. На даний час проводиться досудове розслідування.

07.12.2017 року через неявку свідків сторони обвинувачення, розгляд основної справи перенесено на більш пізнішу дату.

26.12.2017 року ситуація із свідками обвинувачення аналогічна, у зміні запобіжного заходу на більш м’який, відмовлено, розгляд справи перенесено на більш пізнішу дату.

18.01.2018 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися, розгляд справи перенесено на більш пізнішу дату.

13.02.2018 року обвинуваченому продовжено строк тримання під вартою, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м’який, не задоволено.

20.03.2018 року допитано свідків обвинувачення, вирішено перейти до вивчення письмових доказів. Розгляд справи перенесено.

11.04.2018 року продовжено строк тримання обвинуваченого під вартою, у зміні запобіжного заходу на більш м’який, відмовлено.

07.05.2018 року розпочато дослідження письмових доказів. Через брак часу у судді, розгляд справу перенесено.

05.06.2018 року продовжено строк тримання обвинуваченого під вартою, відмовлено стороні захисту у зміні запобіжного заходу на більш м’який.

Справа Лу-ва

Лозівським міськрайонним судом Харківської області розглядається кримінальна справа за звинуваченням пана Лу-ва, 1978 р.н., за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 307 КК України.

Епізоди за ст. 185 КК обвинувачений визнає, збитки відшкодовано, по ст. 307 КК України обвинувачений провину не визнає.

За обставинами справи і наданим доказам є підстави говорити про провокації збуту наркотиків і неприпустимість доказів сторони обвинувачення.

Л. є наркозалежним і неодноразово притягувався за зберігання наркотичних речовин без мети збуту.

У двох оперативних закупівлях брала участь одна і та ж закупна особа, одні і ті ж поняті. Немає відомостей про збут іншим, крім закупного особам. У сторони захисту є відомості що ця ж закупна особа і поняті брали участь в оперативних закупках по інших справах.

Закупного обвинувачений знав більше 20 років (відомі справжні анкетні дані). Незважаючи на це закупний є залегендованим. Захист наполягав на допиті відомого йому закупного (називали ПІБ і адресу). Обвинувачення тривалий час не забезпечувало явку закупного для допиту. Закупний помер так і не будучи допитаний в суді. Відомий факт про 7 судимостей закупного. Під час оперативних закупівель закупний перебував під випробувальним терміном за останньою судимістю.

Перша закупка була проведена за межами терміну дії постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину.

В обох оперативних закупках є невідповідність в різних документах обсягів виданих закупному шприців. При перегляді відео з оперативних закупівель встановлено, що закупний передавав 250 грн., хоча йому інкримінували 210 грн. Просив допомогти йому купити, посилаючись на «ломку», крім того видно що закупний контактував з іншими особами і вводив ін’єкцію. У постановах прокурора немає відомостей про відсутність провокації, відсутні ухвали слідчого судді, який санкціонував аудіо-відеоконтроль та ін.

Трохи більше 1 року діючий щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за клопотанням сторони захисту був змінений на домашній арешт. В даний час термін домашнього арешту закінчився, інший запобіжний захід обраний не був.

У вересні 2016 року суд першої інстанції постановив вирок, яким визнав пана Л. винним у вчиненні крадіжки, а також збуту наркотичних засобів.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на вирок суду першої інстанції, оскільки вважає вирок в частині визнання пана Л. винним у збуті наркотичних засобів за ч.2 ст.307 КК України необгрунтованим. Зараз пан Л. очікує апеляційного розгляду справи.

16 січня 2018 року апеляційний суд залишив обвинувальний вирок (1 епізод виправдано) без змін, виключивши з вироку посилання на недопустимі докази.

12.03.2018 адвокатом ЦСЗ подано касаційну скаргу.

07.06.2018 адвокатом ЦСЗ подано заяву про перерахунок зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбуття покарання (з 21.06.2017 по 16.01.2018 – зарахувати день за два).

Справа Ма-мова

Пан Ма-мов проживає в м. Харків.

13 травня 2015 року Ма-мов був затриманий за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів. Попередньо щодо нього було проведено дві контрольні закупівлі.

15 травня 2015 року слідчий суддя обрав щодо Ма-мова запобіжний захід – тримання під вартою.

Ма-мов звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

7 липня 2015 року справа Ма-мова була передана до суду.

Адвокат ЦСЗ багато разів подавав обґрунтовані клопотання щодо зміни запобіжного заходу, однак вони судом не були задоволені.

Адвокат ЦСЗ неодноразово заявляв клопотання про виклик та судовий допит закупного – пана Хащ. із вказівкою адреси останнього. Судом клопотання були задоволені, однак працівниками поліції вони не виконувались. Суд відмовився оголосити пана Хащ. в розшук.

Адвокат ЦСЗ заявляв клопотання про витребування секретних матеріалів, які судом не були задоволені.

19 липня 2016 року суд виніс щодо Ма-мова обвинувальний вирок.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вирок. Апеляційний суд Харківської області скасував вирок у зв’язку з тим, що відсутній аудіо запис допита закупного. Запобіжний захід змінено не було.

Справу було передано до Київського районного суду м. Харкова. Ма-мову в черговий раз було подовжено строк тримання під вартою. Клопотання адвоката ЦСЗ про зміну запобіжного заходу з посиланнями на практику ЄСПЛ (Худенко проти України, Войтенко проти України) не було задоволено судом.

Ма-мов знаходиться під вартою більше 2 років.

Судові засідання по справі переносяться у зв’язку з неявкою свідків обвинувачення.

12 січня 2018 року пану Ма-мову було змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Згодом замінено на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.

Справа П-ва

28.05.2014 р. пана Па-ва було затримано працівниками міліції в автомашині приватного таксиста, перевезено до супермаркету, де обшукано та без складення протоколу затримання та обшуку перевезено до квартиру, де він мешкає, для проведення обшуку, де нічого не знайшли, після чого відвезли до слідчого управляння ГУ УМВС України в Харківській області, де після складення протоколу затримання йому було надано адвоката.

24.07.2014 року справа була направлена до Московського районного суду м. Харкова за обвинуваченням по ст. 307 ч. 2 КК України. 12.01.2015 було винесено вирок.

07.05.2015 року Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07.05.2015 року було скасовано вирок судді Московського районного суду та справу направлено на новий розгляд до цього суду, при цьому свідки обвинувачення не доставляються прокурором

Тільки після спливу 1 року 7 місяців тримання під вартою, 20.01.2016 р. Па-ва було звільнено під домашній арешт. Після цього в судове засідання прокурором не надавалися свідки обвинувачення та закупний.

В кінці 2016 році суддя, у якого знаходилася на розгляді справа, пішов у відставку та справу на розгляд було передано іншому судді, яка розпочала слухати справу спочатку.

В судових засіданнях за 2017 рік були опитані в якості свідків слідча, яка здійснювала затримання Па-ва та експерт, який складав експертний висновок, при цьому слідча пояснила, що вона нічого не пам’ятає по матеріалам справи, а експерт пояснив, що недостовірна інформація, зазначена в його експертному висновку є простою опискою.

Крім цих двох свідків, за 2017 рік не було опитано жодного свідка обвинувачення, якими є працівники оперативних підрозділів, які затримували обвинуваченого, закупного та свідків, які зазначені в документах, складеними оперативними працівниками в якості понятих.

При цьому здійснювалися неодноразово заміни прокурора, які кожний раз повідомляли, що не можуть здійснити доставлення свідків обвинувачення в зв’язку з тим, що обіцянку доставити свідків до суду здійснював попередній прокурор.

За 2018 рок жодного разу прокуратура не надала свідків обвинувачення та суддею неодноразово складалися ухвали про привід свідків .

В червні 2018 року суддею було задоволено клопотання адвоката про зміну порядку дослідження доказів та вирішено досліджувати докази в зв’язку з тим, що свідків обвинувачення прокурор не доставляє

Справа Р-ної

Пані Р-на є громадянкою України, яка обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених статтями 186 (грабіж), 190 (шахрайство) та 307 (незаконний обіг наркотиків) Кримінального кодексу України.

Пані Расщепкіна визнала свою вину у чиненні грабежу та шахрайства, але заперечувала проти інших обвинувачень. Згодом вона звернулась до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

Ознайомившись з матеріалами справи адвокат визнав, що торгівля наркотиками була спровокована співробітниками міліції.

Обвинувачення базувалося на недопустимих доказах і допиті контрольного закупщика, який брав участь у двох контрольних закупках. Не було жодної інформації про те, що наркотики продавалися комусь іншому окрім контрольного закупщика. У адвоката не було доступу до постанов прокурора, що стосувалися контрольних закупок, а також до судових рішень, відповідно до яких співробітники міліції мали право втручатися в особисте життя. Контрольний закупщик був допитаний як засекречений свідок, хоча Пані Расщепкіна знала його протям тривалого часу. Також, сторона обвинувачення втратила грошові кошти, які використовувалися в якості доказу торгівлі наркотиками.

Адвокат ЦСЗ вважає, що суд, який розглядає справу не є безстороннім. Продовжуючи термін попереднього ув’язнення головуючий суддя зазначив, що Пані Расщепкіна скоїла злочин, хоча жодного рішення щодо доведеності її вини ще не прийнято. В цьому випадку було порушено презумцію невинуватості. Раніше той самий суддя розглядав справу у якій свідки обвинувачення звинувачувались у вчиненні злочинів. Вони були визнані винними, але апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції через надання їм занадно легкого покарання.

Адвокат ЦСЗ подав клопотання про відвід судді.

Також адвокату було відмовлено в задоволенні клопотання про проведення дактилоскопічної експертизи. Після цього суддя почав упереджено відноситися до адвоката, безпідставно відмовляючи в задоволенні його клопотань.

Пані Р. після заміни судді всупереч порадам адвоката ЦСЗ визнала себе винною та 12.06.2017 р. отримала обвинувальний вирок з призначенням мінімального покарання (6 років 1 місяць позбавлення волі). 

 26.02.2018 р. апеляційний суд за апеляційною скаргою прокурора скасував цей вирок та постановив новий вирок яким призначив таке ж покарання але з конфіскацією майна.

Справа Ще-цева

Громадянин України Щегорцев Олександр є особою, яка вживає наркотичні засоби.

 В ході оперативно-розшукових заходів, без внесення відомостей в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань була здійснена оперативна закупка. Оперативна закупка носила провокаційний характер та під час неї самого факту передачі наркотиків не було, клієнт взяв гроші та пішов.

Через два тижні після цього в Щегорцева О. було проведено обшук. В ході якого знайшли наркотики.

10 червня 2015 року Щегорцева О. засуджено до 7 років позбавлення волі.

На вирок було подано апеляцію. Вирок скасували і призначили новий розгляд у справі.

Проведено підготовче засідання та одне судове засідання (зачитано обвинувальний акт та встановлено порядок дослідження доказів).

24 листопада 2017 року запобіжний захід з тримання під вартою змінено на домашній арешт цілодобово. 

 15.01.2018 запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту змінено на домашній арешт у нічний час до 15.03.2018 г.

В подальшому домашній арешт не продовжувався. На цей час жодного запобіжного заходу обвинуваченому не обрано. Судові засідання переносяться найчастіше у зв’язку з відсутністю свідків обвинувачення.

Справа Тел-ова

Пан Тел. проживає в м. Харків.

Тел.– наркозалежна особа. Разом зі своїм знайомим паном Бар. вони придбавали сім’я маку, виготовляли з нього наркотик та разом його споживали.

10 лютого 2015 року після спільної закупівлі сім’я маку та виготовлення з них наркотичної речовини, пан Бар. вколов собі половину своєї частини. Після цього сказав, що за рештою дози зайде пізніше. Коли він повернувся, то непомітно підклав Тел. гроші, забрав решту наркотичного засобу та пішов. Того ж дня Тел. був заарештований поліцією за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів.

12 лютого 2015 року слідчий суддя обрав тримання під вартою як запобіжний захід для заявника.

Заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

27 травня 2015 року адвокат ЦСЗ склав клопотання про зміну запобіжного заходу.

Суддя Московського районного суду задовольнив клопотання та запобіжний захід було змінено на домашній арешт.

Після зміни запобіжного заходу заявник став учасником програми замісної терапії.

У 2017 році не було проведено жодного судового засідання, в якому б були допитані свідки звинувачення, так як вони переносяться через те, що не з’явились свідки звинувачення, зайнятість судді або участь адвоката в інших справах.

У 2018 році судові засідання перносяться, через неявку свідків, або зайнятість судді в інших судових засіданнях.

Справа З-аса

Заявник, громадянин України пан З., звернувся по правову допомогу 18.12.2015 року у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 309 КК України (2 епізоди).

Заявник раніше судимий та інкримінований злочин він скоїв під час невідбутої частини покарання.

Зі слів заявника, працівники міліції змусили його «взяти на себе» зберігання наркотиків без мети збуту, інакше «повісили б» збут.

У 2016 році проведено 6 судових засідань.

На даний час призначено попередній розгляд справи у зв’язку зі зміною підсудності за територіальністю.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії попереднього розгляду. Попередній захисник та обвинувачений, при ознайомленні з матеріалами справи, їх копії не зробив. Тому на сьогоднішній день із матеріалами справи юрист ЦСЗ не знайомий, так як у суді вони відсутні.

Чергове судове засідання по справі призначено на 20.09.2016 року, проте воно не відбулось. Лише два місяці потому – 22 листопада 2016 року суд провів попереднє судове засідання та викликав свідків на засідання на 29 листопада 2016 року. Однак свідки не з’явились на судове засідання. Не з’явились вони на засідання і 24 грудня 2016 року.

14 лютого 2017 року та 11 квітня 2017 року судові засідання були відкладені через неявку свідків обвинувачення та прокурора.

15 серпня 2017 року відбулося попереднє судове засідання

12 вересня 2017, 28 вересня 2017 року, 15 листопада 2017 року через неявку свідків зі сторони обвинувачення засідання було перенесено.

18 грудня 2017, 31 січня та 28 березня 2018 року засідання знову були відкладені через неявку свідків. На останньом засіданні прокурор просив змінити порядок дослідження доказів. У задоволенні клопотання було відомвлено.

2 справи щодо катування та жорстокого поводження у Олексіївській виправній колонії № 25

В м. Харкові знаходиться Олексієвська виправна колонія № 25 максимального рівня безпеки, стосовно якої багато років поширювалася інформація про застосування жорстокого насильства до засуджених з моменту приймання їх до установи з метою досягнення їх абсолютного підкорення адміністрації колонії.

Європейський Комітет з питань запобігання катуванням у доповіді про візит на Україну в грудні 2012 року зазначив, що стосовно Олексіївської ВК № 25 у делегації Комітету склалося враження, що жорстоке поводження з ув’язненими стало майже штатною функцію підтримки порядку та боротьби з тюремною субкультурою. Співробітники колонії використовують ретельно підібрані групи ув’язнених з метою забезпечення покірної поведінки всіх ув’язнених з самого початку їх перебування в колонії. Опитані в’язні скаржилися на жорстоке поводження, яке може бути визначено як катування.

Деякі із засуджених після звільнення з цієї колонії або переведенні до інших місць відбування покарання подали заяви про злочин, вчинений співробітниками колонії №25 до органів прокуратури. За їх словами навіть мали випадки катування засуджених до смерті. За такого способу поводження із засудженими всі вони під час відбування покарання в колонії побоювались скаржитись на адміністрацію особам, які приїздили в колонію з перевірками.

За їх заявами було відкрито кримінальне провадження за перевищення влади та владних повноважень з боку персоналу колонії за ч. 2 ст 365 КК України.

Кримінальне провадження неодноразово закривалося та відновлювалося, згодом матеріали досудового розслідування були передані до Генеральної прокуратури України. Особи, які звернулися із заявами на співробітників колонії, були визнані потерпілими у справі. Частина з них звернулась до Харківської правозахисної групи з проханням представляти їх інтереси під час проведення слідчих дій з ними, і організація надала ним адвокатів.

 

Справа Бо-на

Пан Б., мешканець м. Ізюм Харківської області, раніше неодноразово судимий, непрацюючий, самотній, страждає на психічні розлади, у 2014 – 2017 р.р. відбував покарання в Олексієвській виправній колонії № 25 в м. Харкові. Під час відбування покарання до нього та інших засуджених застосовувалося катування та нелюдське поводження. П. Б. розповідав, що засуджених, які намагалися скаржитись на незакрнні вимоги адміністрації під вигаданими приводами поміщали до дисциплінарних камер і там жорстоко били, надівали пакети на голову та інші способи катувань.

28.08.2017 р. Б. звернувся за правовою допомогою, так як його викликали до слідчого прокуратури Харківської області.

29.08.2017 р. Б. був допитаний в якості свідка у присутності адвоката. Адвокатом для Б. була підготовлена заява про визнання його потерпілим.

Справа Ш-ця

Гр. Ш. відбував покарання в Олексіївській виправній колонії (№25). Гр. Ш. заявив про застосування до нього під час відбуття покарань в ВК №25 тортур (викручування рук і зґвалтування гумовою палицею в анальний отвір).

Після відбуття покарання Ш. тривалий час домагався відкриття кримінального провадження до працівників ВК-25. В даний час кримінальне провадження відкрито.

За участю адвоката ХПГ представляє інтереси Ш. медичним експертом бул оглянутий Ш. і підтверджені наслідки заламування (викручування) рук (обстеження проктологом не підтвердило зґвалтування внаслідок тривалого часу після зґвалтування). Слідчі дії затягуються без поважних причин на те. Планується провести слідчий експеримент, судово-медичну експертизу за результатами слідчого експерименту, допит в якості свідків осіб, які відбували з Ш. покарання в ВК-25, працівників ВК-25.

В листопаді 2017 року була проведена медична експертиза пана Ш. та підтвердженго наявність травм, характерних при заламуванні рук.

На даний момент зв’якок адвоката ЦСЗ та пана Ш. втрачено.

Справа Чи-ка

На початку червня 2018 року до адвоката ЦСЗ звернувся гр. Чи-ов з проханням надати правову допомогу щодо його звільнення від подальшого відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою.

       Адвокатом отримано медичні документи на останнього про стан його здоров’я до засудження.

       Згідно отриманих документів стан здоров’я засудженого в місцях позбавлення волі значно погіршився. Він хворіє на ВІЛ-інфекцію (4 клінічна стадія), має ряд інших захворювань.

       21.06.2018 року в задоволенні клопотання відмовлено у зв’язку з тим, що представники колонії надали медичну довідку, відповідно якої стан здоров’я засудженого стабілізувався,

       Подавати апеляційну скаргу засуджений відмовився.

Справа Ма-синського

В середині травня 2018 року до адвоката ЦСЗ звернувся гр. Макусинський щодо надання йому правової допомоги під час судового засідання з питань звільнення від подальшого відбування покарання умовно – достроково.

       Останній відбуває покарання за скоєння злочинів, передбачених ст.ст. 307, 310 КК України, хворіє на СНІД (4 клінічна стадія) та інші захворювання.

       18.05.2018 року у задоволенні клопотання засудженого відмовлено. Останній відмовився подавати апеляційну скаргу.

21 інші справи

Справа А.Л.

За версією обвинувачення, громадянка Російської Федерації А.Л. входила до складу терористичної організації так званої «групи Лісника», тому їй інкримінується ч. 1 ст. 258-3 КК України (участь у терористичній організації), ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 258 КК України (готування до терористичного акту у складі терористичної організації), ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України (зберігання, придбання та передача вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв у складі терористичної організації).

Досудове розслідування в кримінальному провадженні №42015220080000130 від 09.12.2015 року проводилось Головним слідчим управлінням Служби безпеки України.

З 09.12.2015р. по 17.05.2016р. А.Л. перебувала під вартою, перші декілька тижнів у так званій «таємній тюрмі СБУ» – Відділі забезпечення досудового слідства СБУ, потім — у Лук’янівському СІЗО. Для оскарження незаконного затримання, поганих умов утримання у неволі та поганого поводження, її першим адвокатом було подано заяву до ЄСПЛ за статтями 3 та 5 ЄКПЛ.

У серпні 2016 року справу було передано до суду. Оболонський районний суд міста Києва (за територіальною підсудністю) не став розглядати справу через відсутність на той час в ньому списку присяжних. Справа у тому, що одна з обвинувачених по справі, якій також інкримінується ст. 348 КК України (вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків) попросила про розгляд справи саме судом присяжних. Апеляційний суд міста Києва розподілив справу до Голосіївського районного суду міста Києва. В цей час А.Л. змінила свого попереднього адвоката на адвоката ЦСС (першого).

Судові засідання по справі багато разів зривалися:

10.11.2016р. судове засідання не відбулося через неявку перекладача та потерпілих;

05.12.2016р. судове засідання не відбулося через неявку перекладача та потерпілих;

16.01.2017р. судове засідання не відбулося через неявку потерпілих;

13.02.2017р. судове засідання не відбулося через зайнятість суддів в іншій справі;

15.03.2017р. судове засідання не відбулося через неявку потерпілих;

19.04.2017р. судове засідання не відбулося через неявку потерпілих;

11.05.2017р. судове засідання не відбулося через спробу суїциду одного з обвинувачених та надання йому медичної допомоги;

12.05.2017р. оголошено перерву у зв’язку з необхідністю прокуратурою підготувати переклад обвинувального акту на російську мову та вручити його обвинуваченим;

08.06.2017р. прокурор не зміг забезпечити переклад обвинувального акту, отже засідання було знов відкладено;

09.08.2017р. судове засідання не відбулося через відпустку судді.

19.10.2017р. в підготовчому судовому засіданні адвокатом заявлено клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, проте суд виніс ухвалу про призначення справи до судового розгляду.

27.10.2017р. судове засідання не відбулося через неявку адвоката ЦСС, потерпілих, присяжних.

19.12.2017р. судове засідання не відбулося через неявку адвоката ЦСС та присяжних.

15.02.2018р. судове засідання не відбулося через неявку присяжних.

Новий адвокат ЦСС вступив у справу у квітні 2018 року.

Під час засідання 16.04.2018р. вдалося сформувати склад присяжних та визначити порядок дослідження доказів: спочатку письмові та речові, потім допит свідків та потерпілих, наостанок — допит обвинувачених.

10.04.2018р. адвокат ЦСС зробив адвокатський запит до Генеральної прокуратури України, щоб прояснити долю паспорта громадянина РФ, який було вилучено в А.Л. під час обшуку квартири, в якій вона проживала, та не було повернуто після її звільнення з-під варти досьогодні;

Перед засіданням, 10.04.2018р. адвокат ЦСС подав клопотання про здійснення відеотрансляції судових засідань технічними засобами суду на порталі «Судова влада України», з огляду на великий суспільний інтерес до справи (у кожне засідання приходять журналісти щонайменше з двох телеканалів та 2-3 друкованих та інтернет-видань). Але суд присяжних відмовив адвокату у задоволенні клопотання, мотивувавши відмову неактуальністю справи для суспільства. У справі було оголошено перерву до 05.06.2018р.

До наступного засідання, адвокат ЦСС:

- 08.05.2018р. зробив адвокатський запит до прокуратури міста Києва, яка мала здійснювати досудове розслідування за заявою А.Л. про перевищення влади та службових повноважень відносно неї з боку працівників Генеральної прокуратури України;

- 23.05.2018р. повідомив ЄСПЛ про нового представника та нову адресу листування у справі Leonova v. Ukraine (заява № 3649/16);

- 04.06.2018р. подав клопотання про зобов’язання сторони обвинуваченням повернути паспорт А.Л., посилаючись на висновки ЄСПЛ у справі «Смірнови проти Росії» (заяви № 46133/99 та 48183/99);

- 04.06.2018р. подав клопотання про долучення до матеріалів справи та дослідження в судовому засіданні письмових доказів сторони захисту на 246 аркушах.

05.06.2018р. судове засідання не відбулося через неявку перекладача, відкладено на 04.07.2018р.

Отримавши відповідь від прокуратури міста Києва про те, що кримінальне провадження за заявою А.Л. було закрито ще у квітні 2017 року, адвокат ЦСС 06.06.2018р. подав скаргу на постанову про закриття кримінального провадження до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.

Слідчий суддя, якому було розподілено скаргу, з наступного дня після розподілу знаходиться на лікарняному, отже справу досі не призначено до розгляду.

Також, адвокатом ЦСС 12.06.2018р. взято участь у круглому столі «Транслювання судових засідань та їх коментування як інструменти захисту права на справедливий суд та освіти для правників», організований ГО «Вектор прав людини» та Академією адвокатури України, де він поділився своїм негативним досвідом запиту відеотрансляцій засідань у справі А.Л.

Справа Фе-ренко

Громадянин України Ф. Євген 26 лютого 2015 року був затриманий працівниками міліції за підозрою в грабежі. Був складений протокол огляду місця події.

Того ж дня Ф. відвезли у відділок міліції, де катували та заставляти визнати вину у ряді кримінальних правопорушень. Його так сильно побили, що не могли більшу утрамувати у відділку міліції. Ф. відвезли додому і наказали не з’являтися в Харкові і забути про всі події. На порозі Ф. втратив свідомість і його рідні викликали швидку медичну допомогу. Він був госпіталізований. Лікарі повідомили міліцію про кримінальний характер травми. Приїхали співробітники міліції, які катували Ф. і забрали його в Харків. Там тримали його дньом в відділку поліції, а на ніч відвозили в підвальне приміщення.

3 березня 2015 року Ф. привезли до слідчого, де провели впізнання, вручили повідомлення про підозру та відвезли в суд, де вибрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ф. подав в прокуратуру Харківської області заяву про вчинене кримінальне правопорушення. Було відкрито кримінальне провадження. Формально було допитано працівників міліції, які катували Ф.

28 грудня 2015 року кримінальне провадження було закрито. Таке рішення було оскаржено і слідчий суддя відмінив постанову про закриття кримінального провадження.

8 червня 2016 року слідчий прокуратури знову закрив кримінальне провадження. Таке рішення було оскаржено і слідчий суддя відмінив постанову про закриття кримінального провадження.

17 січня 2017 року слідчим суддею відмінено постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим.

11 січня 2018 року слідчий суддя за скаргою пана Ф. скасував чергову (четверту!!!) постанову про закриття кримінального провадження за ознаками ст. 365 КК.

За самим обвинуваченням пана Ф за ст. 186 КК 16лютого 2018 р. ухвалено обвинувальний вирок (5 років 3 місяця позбавлення волі), зараховано попереднє ув’язнення у строк відбуття покарання та звільнено з під варти у залі суду у зв’язку з фактичним відбуттям покарання.

Від подальшого оскарження вироку, пан. Ф відмовився.

Справа Б-ди

24 березня 2012 року був затриманий гр. Б. за підозрою у вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та в розбещенні неповнолітніх. Доказами підозри вчинення даного доказу являлись свідчення потерпілих про події 5-ти річної давності та відеозаписи прихованих камер з квартири проживання гр. Б. Слідство так і не змогло надати докази законності встановлення даних відеокамер за місцем проживання гр. Б. Судом обрано гр. Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

10 липня 2014 р. вироком суду 1-ї інстанції гр. Б було засуджено до 7 років позбавлення волі. НА даний вирок засудженим була подана апеляційна скарга про скасування вироку та закриття справи, за відсутності події злочину. Під час ознайомлення з матеріалами справи стороною захисту було виявлено, що журнали судового засідання не відповідають аудіозапису судового засідання, в зв’язку чим було подано близько 120-ть зауважень на журнали судового засідання. Значна частина даних зауважень була судом задоволена та винесені 23, 26 червня 2015 р. ухвали про внесення змін до журналу судового засідання.

Адвокатом була подано доповнення до апеляційної скарги на вирок, оскільки під час досудового та судового слідства було допущено значну кількість порушень, а саме справа була повністю сфабрикованою починаючи з незаконного відкриття кримінальної справи Шевченківським РУ ГУМВС України без наявних законних підстав з порушенням підслідності визначених ст. 116 КПК України, проведення слідчих дій без наявних на те повноважень, винесення незаконних постанов про проведення обшуку, незаконна змінна підслідності без залучення прокурора, незаконні призначення експертиз, повторних експертиз,

При проведенні судового розгляду в суді першої інстанції висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оцінка доказів на їх допустимість судом загалі не проводилась, а й в разі визнання незаконними отримання певних доказів, суд все одно на них посилається у вироку, як на належні,

В грудні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про визначення строку тримання під вартою для гр. Б з урахуванням практики ЄСПЛ, яке було задоволено судом та гр. Б. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.

У вересні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про часткове відновлення досудового слідства для дослідження доказів та допиту свідків, в задоволенні якого було відмовлено, в той час, як аналогічне клопотання прокурора про відновлення судового слідства було задоволено.

У грудні 2015 р. набрав чинності закон за яким день попереднього ув’язнення необхідно рахувати за два дні позбавлення волі, а враховуючи той факт що гр. Б. попередньо ув’язнений більше 3,5 роки, а судом першої інстанції йому призначено покарання у вигляді 7 років гр. Г був звільнений 11.01.2016 р. з під варти в залі судового засідання ка клопотанням сторони захисту.

20.04.2016 р. апеляційний суд скасував вирок суду 1-ї інстанції, а справу направив на новий судовий розгляд.

Адвокат почала захищати також спільника Б. громадянина З.

У січні – червні 2017 року суд першої інстанції мав провести декілька судових засідань. Судом було встановлено порядок дослідження доказів, згідно якого першими повинні бути допитані свідки. Через незабезпечення прокурором явки свідків судовий розгляд постійно відкладається.

В березні 2018 року суд змінив порядок судового розгляду та перейшов до дослідження письмових доказів.Триває судовий розгляд.

Справа про антиукраїнську газету

Адвокат Л. в якості кореспондента 14.11.2014 р. брала участь у візиті до Бердичівської виправної колонії №70 у складі комісії в порядку ст. 24 Кримінально виконавчого кодексу України. На території вказаної колонії засуджені передали адвокату Л. газету «Общественно-политическое движение «Новороссия».

Адвокатом Л. була направлена заява про злочин до Служби безпеки України та управління Служби безпеки України у Житомирській обл., щодо розповсюдження на території Бердичівської виправної колонії №70 газети «Новороссия», яка містить заклики до сепаратизму та повалення існуючої влади. Згідно даної заяви було відкрито кримінальне провадження.

 В подальшому управління СБУ в Житомирській обл., адвоката Л. допитали в якості свідка.

До адвоката Л. звернулися 14 засуджених, які відбували покарання у Бердичівській виправній колонії №70 щодо захисту їх інтересів під час проведення допиту в якості свідків по даному кримінальному провадженні. Адвокат захищав інтереси вказаних осіб під час їх допиту.

За результатами проведеного досудового розслідування слідчим 27.08.2015 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

Дана постанова 06.09.2015 р. була оскаржена до слідчого судді. Перед засіданням адвокатом було подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи, проте всупереч процесуального кодексу в задоволенні даного клопотання було відмовлено. В зв’язку з даною відмовою адвокатом було заявлено відвід судді в задоволенні якого було відмовлено. Даний факт отримав розголос у ЗМІ, після чого суддя самостійно відмовився від даної справи, а справа була надана на розгляд іншому судді.

За результатами розгляду скарги на постанову про закриття та дослідженням матеріалів справи слідчим суддею 25.12.2015 р. було прийнято рішення в задоволенні скарги та скасуванні постанови про закриття кримінального правопорушення, вказано на необхідність проведення додаткових дій органом досудового розслідування.

На виконання ухвали було відновлено досудове розслідування. 28.04.2016 р. слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Після отримання даної постанови було проаналізовано реєстр судових рішень де було встановлено вирок, що набрав законної сили, в якому особу засуджено за розповсюдження газети, яка містила антидержавний характер, що підтверджувалось судово-лінгвістичною експертизою. Проте в даній постанові проведена експертизи того ж випуску газети стверджувала про відсутність антидержавних закликів. Також під час відновлення слідства не були виконані вказівки слідчого судді.

За таких обставин постанова про закриття кримінального провадження була оскаржена до слідчого судді 10.05.2016 р.

Судове засідання по розгляду скарги було призначено на 24.05.2016 р., 06.06.2016 р., 03.08.2016 р., 15.11.2016 р., 12.12.2016 р., 26.12.2016 р. але дані судові засідання не відбулись через участь заявника у інших судових засіданнях та по технічним причинам.

04.04.2017 р. скарга судом була задоволена, постанова про закриття розслідування скасована, а розслідування відновлено.

26.07.2017 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Дана постанова була оскаржена до слідчого судді. На даний час триває судовий розгляд.

 

Справа про побиття ЛГБТ-активістів

17 травня 2017 року близько 18.00 біля Центрального РАГС м. Харків відбувся напад групи чоловіків спортивної статури на мирну акцію на підтримку Всесвітнього дня боротьби з гомофобією та трансфобією з мотивів ненависті та нетерпимості до представників спільноти ЛГБТ. вони били кийками та іншими підручними засобами учасників акції та демонстративно спалили флаг ЛГБТ-спільноти.

В результаті більше 10 осіб отримали ушкодження, двоє поліцейських були поранені. Акція була зірвана.

25 травня 2017 року п’ять ЛГБТ активістів (пані Б., П., Ши., Ша. та пан Т. )звернулися до юристів ЦЗС, які склали від їх імені заяви про злочин на підґрунті ненависті та направили до Шевченківського відділу поліції м. Харків.

Оскільки відповіді на заяви про злочин не були отримані, 16 червня 2017 року юристи ЦСЗ направили заяви про оскарження бездіяльності поліції до Дзержинського суду м. Харків.

У липні 2017 року всі чотири заяви адвоката ЦСЗ були задоволені судом, справа про побиття ЛГБТ-активістів була внесена до ЄРДР за ч. 3 ст. 161 КК України (дискримінація за ознакою приналежності до певної групи).

У грудні 2017 року були проведені допити потерпілих за участі адвоката ЦСЗ. Ведеться досудове слідство.

Наприкінці 2017 р. та на початку 2018 р. слідчі Шевченківського відділу поліції м. Харкова провели допити всіх активістів ЛГБТ-спільноти, які стали свідками побиття, у присутності адвоката ЦСЗ.

У березні 2018 р. адвокат ЦСЗ надіслав запит про інформування його про результати розслідування, але відповіді від слідчого не отримав.

Справа про побиття ЛГБТ-активіста в Києві

3 травня 2017 року група активістів Радикальної партії України напала на пана Ч. через його особистість та належність до групи ЛГБТ-активістів. Вони висловили погрози особисто пану Ч. та попередили, що якщо він не поїде з Києва, його поб’ють .

22 жовтня 2017 р. на пана Ч. знову напали два радикальних активіста. Він був змушений поїхати з Києва та сховатись у домі своєї родини у Вінниці. Але якимось чином активісти знайшли його у Вінниці, та з 29 жовтня 2017 року знову почали погрожувати.

31 жовтня 2017 р. невідомі люди стукали у двері квартири пана Ч. в Києві та кричали йому загрози.

Через кілька днів, у під’їзді біля квартири пан Ч. знайшов написи з особистими погрозами та нацистськими символами.

У січні 2018 р. пан Ч. надіслав заяву про злочин до Подільського районного відділу поліції м. Києва. Однак заяву не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Адвокат ЦСЗ оскаржив це в Подільський районний суд.

12 березня 2018 року Подільський районний суд виніс рішення про задоволення скарги пана Ч. та зобов’язав внести до ЄРДР його заяву про злочин.

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

 20 грудня 2013 року п’яний поліцейський Орджонікідзевського РВ подзвонив в квартиру 84-річної жительки Харкова і попросив її відкрити двері.

Після того, як літня жінка відкрила двері поліцейський почав бити її. Її сусіди чули шум та крики жінки, а тому викликали поліцію. Як виявилося, тіло заявниці та її голова були всі в синцях.

Після побиття жінки п’яний поліцейський почав обшукувати кімнати в її квартирі. Поліцейський патруль, який прибув на місце події затримав хулігана, який намагався напасти на сина і онука заявниці, і здійснив доставлення бунтівника до поліцейської дільниці.

Незважаючи на похилий вік і той факт, що потерпіла є учасником бойових дій, слідчий відділ УВС Орджонікідзевського району порушив кримінальну справу тільки через десять днів після події, а саме 1 січня 2014 року, відповідно до статті 125 § 1 Кримінального кодексу України (легкі тілесні ушкодження). Насправді, розслідування цього злочину не проводилося.

У березні 2014 року ця жінка звернулася до ХПГ із заявою про надання правової допомоги. Адвокат ЦСЗ почав надавати правову допомогу потерпілій.

У березні 2014 року адвокат подав скаргу в прокуратуру Орджонікідзевського району, в якій він просив провести розслідування злочину, скоєного співробітником міліції.

Прокуратура не відповіла на цю скаргу. Більш того, скарга не була включена у матеріали кримінальної справи.

У квітні 2014 року адвокат ознайомившись з матеріалами справи, виявив, що обвинувальний акт був відсутній, про що він зазначив під час ознайомлення. В описовій частині підозри вказується, що співробітник міліції підозрюється у вчиненні злочинів за статтею 125 і статтею 162 КК, але основна частина підозри стосується лише статті 125.

09 липня 2014 р. адвокат брав участь в судовому засіданні. Його клопотання про залучення співробітників міліції, які заарештували міліціонера, який побив літню жінку в якості свідків, було відхилено суддею Клименко на тій підставі, що клопотання не містили домашню адресу міліціонерів і їхні ім’я та по батькові. До судового засідання прокурор просив адвоката не повідомляти суду під запис, що обвинувачений був співробітником міліції, так як суддя закриє справу на підставі відсутності в його діях складу злочину.

Суддя відхилив призначення повторної експертизи травм, оскільки в обвинувальному висновку не пред’явлено звинувачення у заподіянні серйозних травм.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на Управління Орджонікідзевської районної прокуратури про не бажання направити обвинувальний акт до суду і отримання хабарів.

Під час слухання суд визнав порушення слідчим юрисдикції, а саме, справу стосовно злочину співробітником поліції розслідували органи поліції, хоча згідно з КПК це таке розслідування має проводитися прокуратурою.

З урахуванням цього в березні 2015 року Орджонікідзевський районний суд не знайшов складу злочину в діях співробітника поліції.

30 квітня 2015 року суд ухвалив виправдувальний вирок, згідно з яким поліцейський був повністю виправданий на тій підставі, що прокурор повинен був провести попереднє розслідування.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на цей вирок до Апеляційного суду Харківської області. 2 липня 2015 року Апеляційний суд Харківської області скасував цей вирок.

30 липня 2015 року інший суддя районного суду пан Маслов повернув обвинувальний акт у прокуратуру.

11 серпня 2015 гр-н Б. був визнаний в якості законного представника літньої жінки та допитаний в якості свідка.

17 вересня 2015 року було підписано обвинувальний висновок. Г-н П. повідомили про підозру.

15 жовтня 2015 року суд провів попереднє слухання. Справа була призначена до розгляду.

8 листопада 2015 року позовна заява подана до суду.

10 листопада 2015 року судове засідання було проведено, визначено порядок дослідження доказів.

3 грудня 2015 р судове засідання було відкладено, оскільки суддя перебував у нарадчий кімнаті.

16 грудня 2015 року адвокат подав скаргу на дії судді Клименко до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВКК).

18 грудня 2015 року судове засідання було відкладено через те, що прокурор не з’явився в судове засідання.

22 грудня 2015 р. відправлено адвокатський запит на ознайомлення та копіювання матеріалів наглядового провадження.

Справа була призначена до розгляду на 26 січня 2016 року, однак рух по справі відсутній.

Судове засідання, призначене на 11 травня 2017 року було перенесено на 9 червня 2017 року через те, що новий прокурор заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

В 2018 році відбулася заміна прокурора, який просив надати йому час на ознайомлення зі справою та збирання доказової бази, через що судові засідання не відбувалися.

В лютому 2018 року суддя задовольнив клопотання адвоката ЦСЗ про призначення повторної експертизи тілесних ушкоджень. На даний момент експертиза і досі не проведена.

 

Справа Да-скіна

Гр. Д. утримувався під вартою в Харківському установі виконання покарань № 27 (далі – СІЗО) за звинуваченням в груповому викраденні людини.

19.06.2016 Д. поскаржився до медсанчастини на болі в області живота, слабкість, запаморочення, нудоту. Був оглянутий лікарем СІЗО і направлений в стаціонар медчастини СІЗО з діагнозом хронічний гастрит в стадії загострення і виразкова хвороба під питанням. Лікарем складений список ліків і переданий хворому для придбання рідними.

22.06.2016 через кімнату прийому передач СІЗО запропоновані лікарем ліки були передані для лікування Д.

22.06.2016 в зв’язку з різким погіршенням стану Д. бригадою швидкої допомоги був вивезений з СІЗО і поміщений в лікарню

26.06.2016 р Д помер у лікарні через внутрішню кровотечу внаслідок виразки 12-палої кишки (запропоновані лікарем СІЗО ліки були протипоказані при виразці 12-палої кишки).

28.02.2017 р Було відкрито кримінальне провадження ч. 1 ст. 140 (неналежне виконання медичними працівниками своїх обов’язків). В рамках цього провадження розслідується обставини смерті Д. і ще 5-х укладених Харківського СІЗО, які померли в лікарнях м. Харкова протягом другої половини 2016 р

Протягом тривалого часу не було проведено результативних слідчих дій, спрямованих на належне розслідування причин смерті Д. Після вступу в справу адвоката ХПГ, що представляє вдову Д. вона отримала статус потерпілої, і були ініційовані ряд слідчих дій (отримання медичних документів з СІЗО, станції швидкої медичної допомоги, лікарні, проведення експертиз). В даний час справа знаходиться на перевірці в прокуратурі.

22 .12.2017 року подано клопотання слідчому про ініціювання тимчасового доступу до медичної документації у СІЗО, Станції швидкої медичної допомоги, лікарні та призначенню після цього комісійної експертизи якості наданих медичних послуг.

 23.12.2017 р. Слідчий повідомив, що справу витребував прокурор, та після повернення клопотання буде задоволено. Але 24.01.2018 р. прокурор змінив підслідність справи та передав її для подальшого досудового розслідування до Слідчого відділу управління Державної кримінально-виконавчої служби.

 У червні у зв’язку з змінами у КПК щодо підслідності справу було повернуто до Шевченківського РВ ГУ НП у Харківській області.

Справа Г-ва

Пан Г-в є учасником добровольчого батальйону «Айдар», який був заснований після початку проведення антитерористичної операції на Сході України.

1 липня 2014 року військові з добровольчого батальйону «Айдар» прийшли до квартири пана С., який, за інформацією, що надійшла, надавав допомогу сепаратистським групам. Під час їхнього візиту один з військових почав вимагати від пана С. надати їх мобільний телефон та ноутбук з ціллю перевірки наявності на них будь-яких матеріалів, які підтверджували його сепаратистську діяльність.

2 липня 2014 Г-в разом з іншими війковими був затриманий співробітниками міліції за підозрою у вчиненні розбою щодо пана С. У той же день Г-в був затриманий у якості підозрюваного та звільнений з під варти.

24 червня 2015 року Г-в був затриманий співробітниками міліції Управління МВС у Харківській області, куди він прийшов подавати заяву про вбивство його дружини на території так званої «Луганської Народної Республіки".

25 червня 2015 року Г-ва було взято під варту згідно постанови Печерського районного суду міста Києва, відповідно до якої він підозрювався у скоєнні розбою з обтяжуючими обставинами стосовно пана С., незважаючи на те, що потерпілий безпосередньо не вказував на Г-ва як на особу, яка вчинила розбійний напад.

29 червня 2015 адвокат Г-ва подав скаргу на вищезазначену постанову Печерського суду до Апеляційного суду Києва.

Фактичний розгляд апеляційної скарги відбувся лише 5 серпня 2015 року, тобто через один місяць і десять днів після взяття Г-ва під варту, що суперечить вимогам національного законодавства, згідно з яким такі апеляційні скарги повинні бути розглянуті протягом трьох днів після їхньої подачі.

Затримка в розгляді скарги була викликана незаконними діями суду нижчої інстанції, який не вчасно не доставив матеріали справи в Апеляційний суд, а також в діями Апеляційного суду, який організував належним чином ні доставку Г-ва у судове засідання, ні проведення судового розгляду у режимі відеоконференції.

У своїй постанові від 5 серпня 2015 року Апеляційний суд міста Києва прийняв рішення про заміну запобіжного заходу для Г-ва із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Однак, через затримку в інформуванні адміністрації Кіровоградського СІЗО, Г-в був звільнений з під варти лише 7 серпня 2015 року.

26 жовтня 2015 року юрист Центру стратегічного судового захисту направила підготовлену скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення права Г-ва на свободу та своєчасний перегляд законності тримання під вартою, закріплених у Статті 5 § 1, 5 § 3 Конвенції.

28 серпня 2015 року Г-ву вручили письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, в якій до попередньої кваліфікації його дій як розбій була додана також нова обтяжуюча ознака, як вчинений за попередньою змовою групою осіб з розподілом ролей.

Оскільки інші підозрювані у справі переховувалися від правосуддя, наприкінці серпня 2015 з матеріалів кримінального провадження були виділені матеріали, що стосуються Г-ва, а 1 вересня 2015 року прокуратура склала обвинувальний акт щодо нього, і направила для розгляду по суті до Троїцького районного суду Луганської області (далі – Троїцький суд).

1 жовтня 2015 року адвокат ЦСЗ подав до Троїцького суду заяву до застосування заходів безпеки до його дітей, які перебувають на території, підконтрольній незаконним збройним формуванням. Обгрунтуванням цієї заяви було те, що обвинувачення їх батька за діяльність проти активістів сепаратистського руху під час участі у бойових діях на стороні української армії складало загроза для них з боку бойовиків. Троїцький суд не лише відмовив у застосування заходів безпеки, але й більш того, після надходження зазначеної заяви до дітей Г-ва приходили невідомі люди і цікавилися їхнім розкладом життя, контактами із батьком і т.і. Розуміючи те, що із Троїцького суду відбувся виток інформації до так званої ЛНР, і це дає підстави для сумніву в неупередженості суддів цього суду, Г-ва подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) заяву направлення його справи для розгляду до іншого суду. 7 жовтня 2015року ВССУ відхилив цю заяву

 В Троїцькому суді на 25 листопада 2015 року було призначено підготовче судове засідання у складі колегії з трьох суддів, але під час підготовчого судового засідання один із суддів судової колегії заявив самовідвід, оскільки він перебуває в приятельських стосунках з потерпілим. Цей відвід було задоволено судовою колегією, а розгляд справи відклали до формування нового складу суду.

Поки йшло провадження у справі, поліція затримала іншого обвинуваченого у справі – пана Л., після чого 01.12.2016 р. Троїцький суд об’єднав кримінальні провадження проти пана Г. та проти Л. в єдине провадження.

14 січня 2016 року Троїцький суд задовольнив самовідвід іншого судді цього судової колегії цього суду, оскільки його дружина є хрещеною матір’ю дочки потерпілої у кримінальній справі, відтак, в нього може виникнути конфлікт інтересів при розгляді справи.

Після цього самовідводу судді в Троїцькому суді, у складі якого не має не залишилось нових суддів для розгляду справи, і суд направив подання разом з матеріалами кримінального провадження направили до апеляційного суду Луганської області для вирішення питання про підсудність справи. Одночасно з цим поданням адвокат Г. направив до апеляційного суду клопотання про направлення справи до одного із судів Харківської області, де мешкають більшість свідків по справі. 1 лютого 2016 року Апеляційний суд Луганської області відмовив у клопотанні і запропонував звернутися з поданням з цього питання до ВССУ.

14 березня 2016 року адвокат ЦСЗ заявив клопотання про виклик для допиту до суду свідків захисту, яке суд задовольнив. Після цього адвокат заявив клопотання про направлення справи до ВССУ для вирішення питання про підсудність на тій підставі, що більшість свідків проживає в іншому регіоні України. Троїцький районний суд задовольнив це клопотання і направив справу до ВССУ.

ВССУ призначив для розгляду справи Сватівській районний суд Луганської області (далі – Сватівський суд).

Підготовче засідання у справі в 2016 році призначалось декілька разів, але не проводилось з причини хвороби суддів, їх зайнятості в іншому процесі, неявки адвокатів та прокурора тощо. На початку 2017 року був затриманий третій підозрюваний у справі, п. С. Після складання обвинувального акту матеріали кримінального провадження щодо нього були направлені до Сватівського суду, де вони були об’єднані з матеріалами провадження за обвинуваченням Г-ва і п. Л.

Впродовж 2017 року у справі багаторазово призначалось підготовче судове засідання, яке в більшості випадків мало проводитись в режимі відеоконференції, але воно не відбулося внаслідок перебування обвинувачених на стаціонарному лікуванні, незабезпечення обвинуваченого п. С. захисником, зайнятості суддів, неявки захисника, а останнім часом з причини неявки прокурора. За інформацією керівника військової прокуратури яка підтримує обвинувачення в суді, внаслідок ротації прокурорів виникла необхідність заміни у складі групи прокурорів.

Наступна дата підготовчого засідання призначена на 23 січня 2017 року.

Справа І-ва

17.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації І-ва, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 208 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, І-в. обвинувачується у участі у збройному формуванні на території іноземної держави не передбачений законодавством цієї держави, з метою, що суперечать інтересам Російської Федерації

У міжнародному розшуку І-в. перебуває з 02.04.2015 року, ініціатор розшуку – слідчий відділ органів внутрішніх справ Росії по Грозненському району Чеченської Республіки.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до І-ва. тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі – адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції І-ва .до Чеченської Республіки Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції І-в. до Чеченської Республіки Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження, окремо було зібрано та подано відомості про поширення у Чеченській Республіці (місця екстрадиції) катування, насильницькі зникнення та вбивства мирного населення.

 З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції І-ва, є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до І-ва.

 25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до І-ва було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. І-в за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувсяз апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту.

03.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою І-ва, відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

11.01.2017 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

15.02.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

17.02.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

12.04.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва продовження заходу у вигляді домашнього арешту.

18.04.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

12.06.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва продовження заходу у вигляді домашнього арешту.

16.06.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

25 травня 2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва проведено підготовче судове засідання в справі, під час якого адвокатом було подано додаткові пояснення до позову і додатки та заяву про ознайомлення з матеріалами особової (міграційної) справи пана І-ва

Суд зобов’язав відповідача надати матеріали особової справи та призначив справу до судового розгляду.

       Тільки 03 жовтня 2017 року відповідно до даних з сайту судової влади було призначено склад суду, який буде розглядати справу. 21 листопада 2017 року справа була розглянута в порядку письмового провадження, в задоволенні позову було відмовлено.

Адвокат ЦСЗ підготував апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду.

Адвокат ЦСЗ знайшов перекладача з/на російської мови.

На судовому засіданні були присутні представники преси та громадянського суспільства, що вчинило позитивний вплив на суд.

17 квітня 2018 року судове засідання тримало півтори години, після чого було оголошено перерву до 24 квітня 2018 року.

Судом було частково задоволено апеляційну скаргу адвоката ЦСЗ, скасовано постанову суду першої інстанції та зобов’язано державну міграційну службу повторно розглянути заяву І-ва.

На початку червня Державна міграційна служба подала касаційну скаргу, підписану невповноваженою особою. Касаційна скарга ДМС була повернута позивачу. ДМС повторно подала касаційну скаргу, яка залишена без руху через нресплату судового збору.

Справа Ка-лінцева

В середині січня 2018 року до адвоката звернувся гр. Ка-лінцев, який повідомив, що на нього працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.

       Зі слів останнього, він стояв біля автомобіля, до нього під’їхали працівники поліції та зобов’язали пройти освідування на стан сп’яніння.

       К відмовився, так як не керував транспортним засобом, після чого на нього склали протокол про адміністративне правопорушення.

       30.01.2018 року адвокат ознайомився із матеріалами справи.

       02.02.2018 року під час судового засідання стороною захисту заявлено клопотання про виклик для допиту у якості свідків понятих та працівників поліції. Дане клопотання було задоволено, розгляд справи перенесено на більш пізнішу дату.

       13.02.2018 року свідки та працівники поліції на судове засідання не з’явилися, розгляд справи перенесено на іншу дату.

15.02.2018 року, після допиту свідків, адміністративна справа закрита за недоведеністю вини К.

Справа Ле-нової

Заявник, пані Л. обвинувачується у скоєнні підготовки та формування терористичної групи або організації, вчиненні терористичного акту організованою групою та незаконного поводженні зі зброєю.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні проводилось Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України.

На даний момент кримінальне провадження передано до суду та перебуває в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.

Адвокат приймав участь в підготовчому судовому засіданні по справі :

-10.11.2016 року ( засідання відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих);

-05.12.2016 року ( засідання повторно відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих).

-16.01.2017, 13.02.2017, 15 03.2017, 19.04.2017, 11.05.2017 судові засідання було відкладено з різних причин: неявка потерпілих, зайнятість судді в іншому судовому засіданні та надання медичної допомоги обвинуваченому.

-12. 05.2017 року у судовому засіданні було оголошено перерву для надання прокуратурі часу для здійснення перекладу обвинувального акту на російську мову.

-08.06. 2017 року прокуратурою і досі не було підготовлено російськомовний текст обвинувального акту, у зв’язку з чим в судовому засіданні знову оголошено перерву.

-09.08.2017 судове засідання відкладено на 19.10.2017 року на 11 год.00хв. у зв’язку з відпусткою судді.

-19.10.2017 року в підготовчому судовому засіданні адвокатом заявлено клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, проте суд виніс ухвалу про призначення справи до судового розгляду на 19.12.2017 року

-19.12.2017 року відбудеться перше судове засідання ( судовий розгляд справи).

Окрім участі в судових засіданнях адвокатом складено процесуальні документи на вимогу заявника:

заяву про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В. ( процесуальний прокурор);

заяву про відвід процесуальному прокурору;

скаргу слідчому судді на невнесення відомостей до ЄРДР згідно заяви про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В.;

адвокатський запит до Генеральної прокуратури України з приводу несанкціонованого втручання в приватне спілкування заявника із захисником Губським В.

скаргу на адресу суду на несанкціоноване втручання в приватне спілкування пані Л з її захисником.

клопотання до суду про зобов’язання прокурора повернути пані Л. її паспорт.

клопотання про повернення обвинувального акту прокурору

У справі відбулася заміна одного адвоката ЦСЗ на іншого. Адвокт ознайомився з матеріалами справи та узгодив позицію по справі.

11.04.2018р адвокат ЦСЗ подав клопотання про дозвіл на відеотрансляцію та забезпечення відеотрансляції судових засідань технічними засобами суду на сайті «Судова влада України» у зв’язку з актуальністю справи, а також адвокатський запит до Генпрокуратури з метою прояснити актуальне місцезнаходження та правовий статус паспорта Л-нової.

16.04.2018р. відбулося судове засідання, на який з’явилися всі учасники крім одного потерпілого, який подав клопотання пророзгляд у його відсутність. Вперше за останні 2 роки відбулося засідання по суті, було сформовано суд присяжних, розглянуто та відхилено клопотання адввоката ЦСЗ щодо відеотрансляції (з мотивів неактуальності справи для громадськості), прокурор оголосив обвинувальний акт, суд визначив за клопотаннями сторони захисту порядок дослідження доказів (письмові докази, речові докази, допит свідків, допит потерпілих, допит обвинувачених) та оголосив перерву до 05.06.2018р. Всього разом з технічними перервами судове засідання тривало 3 години.

04.07.2018г. судове засідання не відбулося через неявку двох запасних присяжних та перекладача.

Справа Л-кої

Заявниця, пані Л-ка, є громадянином України, яка народилася в 1958 році і зараз проживає в Харківській області України.

У квітні 2010 року заявник звернулася до лікаря, який зробив їй фармакологічну блокаду у порушення порядку надання медичної допомоги.

Крім того, лікар на той час отримав лише сертифікацію лікаря-нейрохірурга, а маніпуляції проводив у власному будинку, перетвореному на медичний офіс, там не було необхідного обладнання, яке могло б допомогти у випадку ситуації, яка потребує надзвичайної допомоги.

Внаслідок ін’єкцій, зроблених лікарем, пані Л. втратила зір і слух і відчуття нюху, стан її здоров’я було надзвичайно ускладнений. У результаті травми вона стала інвалідом.

Пані Л. перебувала у відділенні інтенсивної терапії протягом 20 днів, це завдало їй та її родині значні психічні страждання. Протягом цього часу заявниця, її чоловік і дочка не знали, чи зможуть лікарі повернути її до життя, що завдавало заявниці та членам її сім’ї значні моральні страждання.

Згідно з цим фактом, у квітні 2010 року за заявою адвоката ЦСЗ було порушено кримінальну справу, розслідування якої ще триває.

У квітні 2013 року адвокат ЦСЗ від імені заявника подав цивільний позов до лікаря до Октябрського районного суду м. Полтави.

5 червня 2014 р. Октябрський районний суд Полтави відхилив всі вимоги заявника.

21 липня 2014 року апеляційний суд Полтавської області залишив без змін дане рішення.

У 2014 році касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України була відхилена.

6 листопада 2014 року адвокат ЦСЗ подав скаргу відповідно до статті 303 Кримінально-процесуального кодексу України на рішення слідчого Октябрського відділу поліції про закриття кримінального провадження.

2 лютого 2015 р. Октябрський районний суд Полтави вирішив скасувати дане рішення та повернути справу для додаткового розслідування.

3 березня 2015 р. адвокат ЦСЗ подав запит до слідчого Октябрського районного відділу поліції про комплексне медичне обстеження заявника.

У 2016 році адвокат ЦСЗ подав заяву до ЄКПЛ про порушення статей 2, 3, 8 Конвенції.

У липні 2017 року в Харківському обласному управлінні судово-медичної експертизи була проведена судова експертиза стану здоров’я заявника. Висновки були передані слідчому.

28 грудня 2017 р. адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи в Октябрському районному відділі поліції та подав кілька запитів.

У березні 2018 р. адвокат ЦСЗ надіслав запит про інформування його про результати розслідування і отримав відповідь, що розслідування ще проводиться

У липні 2018 р. було проведено комплексне медичне обстеження пані Л., яке виявило прямий причинно-наслідковий зв’язок між діями та бездіяльністю лікаря Г. та серйозними наслідками для здоров’я пані Л.

Справа триває.

Справа М-ого

Засуджений М-ий звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про скасування рішення про переведення його для відбування покарання до іншої установи виконання покарань. М-ий вказував, що хоче відбувати покарання ближче до місця проживання його родичів

19 червня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Таке рішення суд ухвалив виходячи з правового аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги пов’язані з виконанням вироку суду в кримінальній справі, та підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства. М-ий оскаржив таке рішення.

18 вересня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2017 року про відмову у відкритті провадження та направив справу в суд першої інстанції для продовження розгляду.

У грудні 2017 року суд першої інстанції почав розгляд, але засідання було відкладено.

В червні 2018 року суд перейшов у письмове провадження, очікується рішення по справі

 

Справа Ме-єва

16.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації Ме-єв, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 205.1 та ч. 2 ст. 205.5 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, Ме-єв обвинувачується у тому, що перебуваючи на території Криму, Ме-єв здійснював схиляння іншої особи до терористичної діяльності та здійснював підготовку у здійсненні терористичного акту.

У міжнародному розшуку Ме-єв перебуває з 26.02.2015 р., ініціатор розшуку – ФСБ Росії.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до Ме-єва тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі – адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження. З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції Ме-ева, є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до Ме-єва

25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до Ме-єва було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. Ме-єв за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

Адвокатом було зібрано та подано до прокуратури додаткові відомості, які дають обґрунтовано вважати про те, що у разі екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації, до нього буде застосовано катування та нелюдське поводження, які були застосовані російськими спецслужбами до знайомих Ме-єва, після їх затримання спецслужбами Російської Федерації, їх допиту, під час якого представники російських спецслужб вимагали надати свідчення проти Ме-єва та інших невідомих осіб. Наразі вищевказані особи, знаходяться поза межами Російської Федерацію та мають відповідний статус біженців.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єва екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи, та було надано змістовні аргументи щодо можливості застосування до Ме-єва особистої поруки, яку був готовий надати народний депутат України Чубаров Р.

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту.

18.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єва екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою Ме-єва, відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

23.01.2017 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

07.02.2017 р. – адвокатом подано заяву про повернення оригіналів документів до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. 23.01.2017 року під час перегляду ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2016 р в Апеляційному суді Запорізької області було долучено до справи оригінали довідок про взяття на облік ВПО пані Р. у кількості 4 шт.

15.02.2017 р. – прокурором прокуратури Запорізької області з міжнародно-правових відносин подане клопотання про зміну запобіжного заходу відносно пана Ме-єва у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

17.02.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя винесено ухвалу про зміну запобіжного заходу відносно пана Ме-єва на запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

19.03.2017 р. – адвокатом подана скарга до Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя скаргу на бездіяльність прокурора щодо повернення тимчасово вилученого майна.

23.03.2017 р. – Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя залишено без задоволення зазначену скаргу.

05.04.2017 р. – адвокатом подано апеляційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

07.04.207 р. – ухвалою Апеляційного суду Запорізької області було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката на бездіяльність прокурора щодо повернення тимчасово вилученого майна.

12.04.2017 р. – адвокатом подано вимогу до УСБУ в Запорізькій області про повернення оригіналів документів виучених у особи під час її затримання, а саме що посвідчують особу та його громадянство.

24.04.2017 р – листом, УСБУ в Запорізькій повідомило, що : «у слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області відсутні законні підстави прийняття будь-яких процесуальних рішень стосовно вилучених у Ме-єва документів, що посвідчують особу та його громадянство»

03.05.2017 р. – адвокатом надіслано копію договору оренди житлового будинку де мешкає Ме-єв, у зв’язку із зміною його місця проживання.

04.05.2017 р. – адвокатом подана скарга до Генеральної прокуратури України на неправомірні дії прокурора щодо неповернення тимчасово вилученого майна.

19.05.2017р. – отримана відповідь від Генеральної прокуратури України щодо неправомірних дій прокурора щодо неповернення майна, та зазначено: « …питання щодо подальшої долі вилучених у пана Ме-єва посвідки на тимчасове проживання в Україні та паспортів громадянина РФ буде вирішено після прийняття рішення стосовно запитуваної особи.»

11.05.2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва проведено судовий розгляд справи.

Суд заслухавши доводи та клопотання представника позивача та позивача, пояснення за позовом представника позивача, доповнення позивача та заперечення відповідача, долучивши до матеріалів справи додаткові документи ( докази), подані стороною позивача, продовжив судовий розгляд в порядку письмового провадження ( за згодою сторін).

Адвокатом через канцелярію суду подано заяву про видачу постанови суду від 11.05.2017 року, винесену судом в порядку письмового провадження. До теперішнього часу на поштову адресу позивача та представника позивача постанова за результатами розгляду справи поки що не надходила.

08.11.2017 року Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва позов пана М.е-єва задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27.10.2016 № 547-16. Зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву пана Ме-єва про надання статусу біженця у відповідності з процедурою передбаченою законодавством.

 Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції від 08.11.2017 року, проте на сьогоднішній день скарга залишена без руху, у зв’язку з несплатою відповідачем судового збору.

Незважаючи на подання касаційної скарги, Головне Управління Державної Міграційної Служби у Дніпропетровській області викликало Ме-єва на співбесіду 12.04.2018р.

 Далі, Касаційний суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДМС України та надав строк до 30 квітня для подання відзиву та направлення його копій іншій стороні.

С апреля 2018 года находится на рассмотрении в касаційному суді, при это ГУ ДМС Украины в Днепропетровской области продолжает повторно рассматривать его заявление. В середине июня адвокат ЦСЗ направив адвокатский запрос, ответа до сих пор нет.

Справа Се-нова

03.02.2012 р. гр-н С., мешканець м. Харкова, раніше судимий, працюючий, був фактично затриманий органами міліції за підозрою у вчиненні злочину передбаченому ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

04.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова Н., С. було проведено слідчі дії з С. без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

06.02.2012 р. ухвалою суду С. обрано тримання під вартою.

09.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова К., в умовах Харківського СИЗО, С. було пред’явлено обвинувачення та проведено його допит без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

29.04.2015 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова Н. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

22.01.2016 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова К. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова К. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України, 01.02.2016 р. за ухвалами слідчого судді К. відсторонена від посади, та до неї застосовано – особисте зобов’язання.

В ході досудового слідства К. не визнавала винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова Н. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України,     12.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Н. відсторонений від посади.

В ході досудового слідства Н. не визнавав винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

01.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова.

04.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова.

10.03.2016 р. на прохання потерпілого С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

В ході судового слідства допитані майже всі свідки, обвинувачена та потерпілий.

Судовий розгляд декілька раз відкладався в зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченої та занятістю судді.

Обвинувачена звільнилася з посади.

06.10.2016 р. судове слідство закінчено. На 21.10.2016 р. перенесено останнє слово обвинуваченої.

21.10.2016 р. судове засідання відкладено в зв’язку з зайнятістю судді.

21.03.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою обвинуваченого.

24.05.2017 р. розгляд справи не відбувся у зв’язку із закінченням повноважень судді.

       Судове засідання в новому складі суду призначено на 29.08.2017 р.

       29.08.2017 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченого. Наступне засідання призначено на 28.09.2017 р.

       28.09.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку з участтю прокурора та представника потерпілого в іншіх судових засіданнях. Наступне засідання призначено на 01.11.2017 р.

       01.11.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку з знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне засідання призначено на 06.12.2017 р.

       06.12.2017 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку з участтю судді в судовій колегії в іншому кримінальному провадженні. Наступне засідання призначено на 29.01.2018 р.

       29.01.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 07.03.2018 р.

       07.03.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 19.04.2018 р.

       19.04.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 12.06.2018 р.

       12.06.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 11.07.2018 р.

Справа триває.

Справа У-кова

Заявниками у справі були пан Сергій Вікторович У-ков (надалі – Перший Заявник), якого було затримано працівниками міліції та пані Ганна Михайлівна У-кова (надалі – Другий Заявник) – мешканка Харкова.

27 червня 2008 року до Заявника та його дружини додому завітали представники міліції та забрали їх до Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління внутрішніх справ МВС України в Харківській області для того, щоб вони дали показання стосовно вбивства чоловіка Л., тіло якого було знайдено у його помешканні вранці того ж дня.

Кожен з Заявників після звинувачення дав свідчення, що вони непричетні до цього вбивства, та послалися на своє алібі, однак працівників міліції не влаштовували такі показання, і вони протримали подружню пару протягом усієї ночі у райвідділі. Після того, як стало зрозуміло, що Заявник не зізнається у вбивстві пана Л. добровільно, до нього почали застосовуватися тортури – труїли його сигаретним димом через протигаз, закувавши руки у наручники, наносили удари у різні частини тіла. Працівники міліції весь час повторювали, що планують повторити те саме з його дружиною, якщо Заявник не зізнається у вбивстві. Після декількох годин катування пан Ушаков зізнався у вчиненні вбивства пана Л. Паралельно з цим його дружину примушували змінити свої показання, спростувавши алібі її чоловіка, застосовуючи до неї штурхання, тягання за волосся, потиличники та інші види жорстокого поводження. Адвоката ані Заявнику, ані його дружині надано не було.

Заявника було доставлено до прокуратури 1 липня 2008 року для подовження йому запобіжного заходу тільки після того, як він підписав всі документи, які були потрібні міліціонерам, та взяв участь у слідчих діях, на яких знову обмовив себе. Як тільки він отримав доступ до адвоката і провів з ним конфіденційну бесіду, Заявник поскаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і пред’явив прокурору свої побої. Прокурор відмовився підтримувати представлення про поміщення під варту Заявника, та дійшов до висновку після опитування Заявника та вивчення документів, що показання пана Ушакова були отримані за допомогою примусу.

Однак, всупереч вказівкам прокурора, четверо працівників Фрунзенського райвідділу ввірвалися у приміщення прокуратури, схопили пана Ушакова, закували у наручники та силоміць доставили його та дружину знову до райвідділу. По дорозі його знову вдарили, а потім для того, щоб сховати сліди його незаконного перебування – незаконно вивезли на приватному автомобілі з будівлі райвідділу, та тримали його у зачиненому автомобілі невизначений час, схиляючи його до того, щоб він відмовився від своїх попередніх скарг на катування та жорстоке поводження.

Працівники прокуратури обшукали будівлю райвідділу у той же день, однак знайшли лише дружину Заявника, яка плакала у одному із кабінетів райвідділу.

Незважаючи на такі суттєві порушення прав Заявника та норм процесуального права, і на те, що приговор вже раз відмінявся вищестоячими інстанціями як раз на підставі того, що пана Ушакова катували для отримання пізнавальних показань, Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ 22 січня 2013 року поставив крапку у цій частині історії, залишивши у силі вирок, яким Заявника було визнано винним у навмисному вбивстві пана Л. та засуджено до 14 років позбавлення свободи.

Адвокат Заявника неодноразово подавав скарги на катування та жорстоке поводження, однак у 2012 році прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження стосовно пані У-ої. Кримінальна справа проти співробітників міліції відносно тверджень першого заявника про жорстоке поводження, яка була порушена 2 липня 2008 року, також була закрита. Заявники безуспішно оскаржували дані рішення в національних судах.

У 2012 році юрист ЦСЗ направив скаргу до Європейського суду з прав людини.

18 червня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції щодо обох Заявників та процесуальне порушення відносно ефективності судового розслідування за статтею 3 Конвенції, а також порушення пункту 1 (а) Статті 6 Конвенції щодо першого Заявника.

У жовтні 2015 року адвокат ЦСЗ звернувся до Верховного суду України (далі – ВСУ) для перегляду рішення суду в зв’язку з встановленням порушення статті 6 Конвенції.

22 грудня 2015 року Верховний суд України скасував усі судові рішення та передав справу відносно Ушакова до суду першої інстанції, при цьому цей суд не розглянув питання щодо застосування запобіжного заходу відносно Ушакова, статус якого після рішення ВСУ

Після цього Ушакова не звільнили з колонії, а перевели до Харківського СІЗО, хоча судового рішення про тримання його під вартою не було.

Наприкінці січня 2016 року адвокат звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова, до юрисдикції якого відноситься розгляд скарг на незаконність тримання Ушакова під вартою в Харківському СІЗО зі скаргою, але 6 лютого 2016 слідчий суддя відмовив у його звільненні, посилаючись на те, що під час провадження у справі йому обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, який згодом багаторазово продовжувався.

18 лютого 2016 у Фрунзенському районному суді м.Харкова розпочався новий судовий розгляд справи, перед початком якого Ушаков і його адвокат заявили клопотання про зміну Ушакову запобіжного заходу на менш суворий. Суд задовільнив це клопотання і обрав Ущакову запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

У серпні 206 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції з приводу тримання під вартою Ушакова без відповідного судового рішення в період з часу скасування судових рішень ВСУ і до моменту зміни йому запобіжного заходу.

У 2016 році відбулося декілька судових засідань у справі, під час яких були допитані обвинувачений Ушаков та свідки обвинувачення. У листопаді 2016 року внаслідок тривалої хвороби одного із суддів судової колегії відбулася заміна судді.

Після заміни судді розгляд справи начався спочатку. Було призначено більше 10 слухань у справі, але фактично відбулося лише чотири. Була допитана частина свідків, але допит експертів і дослідження письмових і речових доказів ще не відбувався. Наступне слухання у справі призначені на середину липня.

В 2017 році було призначено також більше 10 слухань справи, частина з яких не відбулася зрізних причин, хоча п.У. та його адвокат завжди з’являлись до суду.

У жовтні 2017 року в складі колегії знов відбулася зміна судді, і справу втретє стали слухати спочатку. Після цього до кіня року жодного слухання по суті справи не відбулося.

 

Справа В.О. та В.В.

В провадженні СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.07.2017 року за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником.

Потерпілими у вказаному кримінальному провадженні є В. О., 1988 р.н. та В. В. 1971 р.н. Вказане кримінальне провадження розпочато за заявами потерпілих, що пов’язано із смертю двох новонароджених дітей В.О.– хлопчика Х Т А А, дівчинки –Х С А А. Третя дитина, що народилася одночасно з немовлятами, які померли, вижила та здорова. Потерпіли були допитані слідчим та надали покази з приводу всіх обставин справи.

Адвокатом складено клопотання про витребування слідчим із медичних закладів медичних карток і документів, які містять інформацію про діагнози та стан здоров’я В. О., та новонароджених дітей, про витребування протоколів паталого-анатомічного дослідження тощо.

Окрім того, адвокатом від імені клієнта складено скаргу до Уповноваженого ВРУ з прав людини з вимогами вжити заходів щодо запобігання та протидії порушенням прав і свобод людини, про які йдеться в скарзі та сприяти їх поновленню.

Окрім того, адвокатом складено та подано слідчому клопотання про призначення комплексної судово – медичної експертизи. Слідчим винесено постанову про призначення комплексної судово – медичної експертизи та направлено матеріали кримінального провадження та всі зібрані медичні документи в експертну установу.

Справа БКА

В провадженні СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником.

Потерпілою у вказаному кримінальному провадженні є пані БКА., 1993 р.н. Вказане кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілої, що пов’язано із смертю новонародженої дитини. Потерпіли були допитані слідчим та надали покази з приводу всіх обставин справи.

12 квітня 2018 року Адвокатом складено клопотання про витребування слідчим із медичних закладів медичних карток і документів, які містять інформацію про діагнози та стан здоров’я БКА.

02 квітня 2018 року адвокатом складено та подано слідчому клопотання про допит свідків ( лікарів) медичного закладу.

03 квітня 2018 року адвокатом складено та подано до Перинатального центру Кіровоградської обласної лікарні заяву про ознайомлення з медичною документацією БКА.

04 квітня 2018 року адвокат приймав участь під час допиту слідчим свідка на стороні потерпілої.

13 квітня 2018 року адвокат ознайомився із медичною документацією БКА. в медичному закладі.

13.06.2018 адвокатом складено та подано слідчому клопотання про призначення комплексної судово – медичної експертизи.

Справа ІАВ

В провадженні СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником.

Потерпілою у вказаному кримінальному провадженні є пані ІАВ. Вказане кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілої, що пов’язано із заподіянням їй тяжких наслідків під час оперативногоь втручання.. Потерпіли були допитані слідчим та надали покази з приводу всіх обставин справи.

09 квітня 2018 року Адвокатом складено клопотання про витребування слідчим із медичних закладів медичних карток і документів, які містять інформацію про діагнози та стан здоров’я ІАВ.

12 квітня 2018 року адвокатом складено та подано слідчому клопотання про допит свідків ( лікарів) медичного закладу.

16 квітня 2018 року адвокат приймав участь під час допиту слідчим свідка на стороні потерпілої .

20 квітня 2018 адвокатом складено та подано слідчому клопотання про призначення комплексної судово – медичної експертизи.

16 травня 2018 року адвокатом подано клопотання до суду для витребування звукозапису судового засідання ( цивільна справа, в якій допитувались лікарі, що приймали участь в операції, внаслідок якої потерпілій завдано тілесні ушкодження та значне ушкодження здоров’я).

Справа Дро-дова (справа щодо тортур)

26 жовтня 2017 року за рішенням слідчого судді було проведено обшук у квартирі пана Д. Поліцейські вилучили три полімерні пакети із застібками посередині з білою речовиною, готівку в сумі 1641 грн., електронні ваги з шаром синьої речовини, капелюх. Того ж дня пану Д. було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення відповідно до ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України і він був затриманий та піддавався катуванню співробітниками поліції з метою отримання зізнання від пана Д. щодо збуту наркотиків.

27 жовтня 2017 року Пан Д. був переведений до ІТТ із травмою язика, носа та гематомами на чолі. Він був переляканий, а тому повідомив, що не має жодних скарг на здоров’я.

Вранці 27 жовтня 2017 року пану Д. стало погано, і його доставили машиною швидкої допомоги до Лікарні невідкладної медичної допомоги в Харкові.

16 травня 2018 року було порушено кримінальну справу щодо факту зловживання владою працівниками міліції Чугуївського райвідділу міліції Харківської області

26 червня 2018 року кримінальне провадження було закрито слідчим прокуратури Харківської області.

27 червня 2018 р. Адвокат ЦСЗ оскаржив дане закриття до суду. Очікується розгляд справи.

У червні 2018 року Адвокат ЦСЗ направив запити до ІТТ, Лікарні невідкладної медичної допомоги м. Харків, медичної частини Харківського СІЗО щодо наявності тілесних ушкоджень у пана Д.

5 справ, що завершилися успіхом

Справа Аб-вої

15.08.2017 року громадянка Росії пані А. зі своїми сімома неповнолітніми дітьми прибула в аеропорт «Бориспіль» рейсом з Арабської республіки Єгипет через Туреччину, для зустрічі з її чоловіком, який перебуває в процедурі отримання статусу біженця. Службовими особами прикордонної служби пані А. було відмовлено у в’їзді в Україну з посиланням на рішення уповноваженого органу на заборону в’їзду в Україну. Пані А. звернулась з заявою про захист, але міграційна служба України (ДМС) їй відмовила в розгляді даної заяви.

16.08.2017 року Пані А. з її неповнолітніми дітьми була відправлена з аеропорту.

У вересні 2017 року Пані А. звернулась за захистом. Направлено запити до СБУ та міграційної служби щодо причин заборони в’їзду до України та відмови в розгляді заяви по надання статусу біженця .

02.10.2017 року СБУ надано копію постанови від 29.03.2017 року про заборону в’їзду в Україну Пані А. Дана постанова була винесена, оскільки за отриманими СБУ даними, пані А. є прихильницею терористичної організації «Ісламська Держава» та приймає участь у діяльності вказаної структури.

Оскільки інформація, на думку Пані А., не відповідає дійсності, рішення про заборону в’їзду в Україну було оскаржено до адміністративного суду «21» листопада 2017.

12.12.2017 року отримано від ДМС документи про відмову Пані А. в розгляді заяви про надання статусу біженця.

23.02.2018 року ознайомлення з матеріалами справи щодо оскарження заборони в’їзду подання додаткових доказів по справі. 15 та 29 березня відбулися судові засідання по суті справи, суд перейшов у письмове провадження, очікується рішення суду.

Справа Аса-бекова

Громадянин Таджикистану М., який проживав в Республіці Таджикистан виїхав до міста Москва Російської Федерацій в 2014 р з метою працевлаштування. Працюючи в Москві М. вступив до неурядової організації «Група 24» ( надалі – НО). В даній організації М. поширював серед працюючих в Москві громадян Таджикистану ідеологію організації та долучав їх до діяльності організації. Брав участь в мітингах організації «Група 24» де був зафіксований на одному з відеозаписів мітингу , яке було розміщено на офіційному каналі організації на інтернет порталі «YouTube». Також М. зареєструвався на каналі НО в програмі «ZELLO», яка працює на кшталт рації, де брав активну участь в обговоренні мети та цілей НО.

Метою діяльності НО було донесення до громадян Таджикистану їх прав на вільне волевиявлення їх конституційних прав та необхідність організації мирних масових акції протесту направлених на ненасильницьку зміну діючої влади. За таку позицію та діяльність дана НО 9 жовтня 2014 року була визнана Верховним судом РТ – екстремісткою та незаконною. Після чого розпочалось кримінальне переслідування членів даної НО.

За таких обставин М. побоюючись, що його може бути екстрадовано або незаконно доставлено до РТ та засуджено за участь в НО, М. прийняв рішення покинути Росію та поїхати до України.

В Україну М. потрапив на початку 2015 р. 20.04.2016 р. М. був виявлений в м. Києві працівниками Державної міграційної служби України (надалі -ДМС), якими прийнято рішення про примусове повернення. На виконання цього рішення М. придбав квитки до Туреччини, проте в аеропорту йому не дозволили вилетіти до Туреччини, мотивуючи таку відмову відсутністю зворотного квитка. Після такої відмови М. не маючи коштів на інший квиток вирушив до м. Харків з метою заробити кошти для виїзду.

14.07.2016 р. у місті Харкові М. та ще чотири особи були затримані за місцем проживання М. працівниками правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до М. застосували силу двічі, перший раз під час з’ясування місця перебування втікача, другий раз під час з’ясування обставин його причетності до терористичної організації «ІГІЛ». Також під час з’ясування даних обставин М. сфотографували на фоні прапору «ІГІЛ» та сказали, якщо він розповість про тортури то дані фото направлять до РТ. В даному приміщенні М. утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду де було розглянуто питання про їх екстрадицію. Перед судовим засіданням особи, що застосовували силу до М. погрожували йому розправою у разі, якщо м. розповість про застосування до нього сили. У той же день судом було прийнято рішення про видворення М. з України. Після суду М. було вручено лише вступну та резолютивну частину постанови про видворення. Повний текс Позивачем так і не був отриманий.

На підставі рішення суду М. доставили до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців (надалі – ПТПІ). 19.09.2016 р. Генеральною прокуратурою винесено вказівку що М. перебуває від 22.07.2016 р., без вирішення судом питання про затримання його з поміщенням до ПТПІ, тобто підстави перебування його в Чернігівському ПТПІ відсутні.

21.09.2016 Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось з позов про затримання М. В той же день М. був затриманий судом з поміщенням до ПТПІ до 20.03.2017 р.

30.08.2016 р. М. звернувся з заявою про отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. 21.09.2016 р. М. отримав відмову у наданні статусу біженця. 28.09.2016 р. оскаржив до суду дане рішення з вимогою його скасувати. 11.10.2016 р. судом в задоволенні вимог було відмовлено. Рішення суд було оскаржено до апеляційного суду. 25.01.2017 р. апеляційним судом скасовано наказ міграційної служби про відмову в наданні статусу біженця та зобов’язано повторно розглянути заяву про надання притулку. Рішення апеляційного суду не було оскаржене міграційною службою. Заявник перебуває в процедурі отримання статусу біженця.

Оскарження рішення суду про видворення та затримання М.

06.12.2016 р. було отримано повний текст рішення про видворення М. Дане рішення було оскаржено до апеляційного суду перед яким ставилось питання про поновлення строку на оскарження. Апеляційним судом було поновлено строк на оскарження, та 22.02.2017 р. скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про видворення М.

В зв’язку з скасуванням рішення про видворення заявника, були і відсутні підстави для його подальшого утримання в ПТПІ, про що 23.02.2017 р. повідомлено прокуратуру, міністерство внутрішніх справ міграційну службу та ПТПІ. Також 23.02.2017 р. подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про затримання заявника від 21.09.2016 р. Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами було розглянуто 15.03.2017 р. та прийнято нову постанову, якою постанову про затримання М. скасовано, в задоволенні позову міграційної служби про затримання М. відмовлено, громадянина М. звільнено в залі суду.

У квітні 2017 року пан М. був викликаний на співбесіду до Міграційної служби, там йому повідомили, що розгляд його справи закрито та вилучили його довідку про звернення за захистом в Україні, яка була його єдиним документом та підтверджувала законність його перебування в країні. 12.01.2018 року у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, позов повернуто заявнику. Ухвала суду була оскаржена до апеляційного суду, який 22.02.2018 року також відмовив у звільненні від сплати судового збору та у відкриті провадження.

В зв’язку зі зміною місця проживання заявник відмовився від підтримки даного позову в касаційній інстанції.

11.07.2017 року юрист ЦСЗ подав до адміністративного суду позов про скасування рішення про зупинення розгляду справи пана М. До позову була додана заява про забезпечення позову щодо зобов’язання Міграційної служби видати довідку шукача притулку для заявника на період розгляду справи в суді.

12.07.2017 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено. 20.07.2017 року адміністративним судом було задоволено позов повністю, рішення Міграційної служби скасовано.

Міграційною службою було подано апеляційну скаргу на дане рішення.

28.09.2017 року апеляційний суд відмовив в задоволенні поданої скарги, рішення суду першої інстанції залишив в силі. Міграційна служба подала касаційну скаргу. Розгляд справи заявника було відновлено.

20.10.2017 року Касаційний суд відмовив Міграційній службі у відкритті провадження через необґрунтованість скарги.

Справа Т-енко

На початку липня 2015 року пан Т. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу.

Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Пан Т. обвинувачувався у збуті наркотичних засобів – опію ацетильованого, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року.

Під час судового засідання 19.10.2015 року прокурором вручено Т. новий обвинувальний акт. Прокурор відмовився від обвинувачення по епізоду від 13.05.2015 року так як захисник просив визнати зібрані докази по цьому епізоду недопустимими. У сторони обвинувачення відсутні докази скоєння Т. злочину і по епізоду від 25.06.2015 року.

Судове провадження триває. Чергове судове засідання призначено на 10.11.2015 року.

Пан Т. був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим пан Т. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення І., який пояснив, що приблизно о 10 годині 30 хвилин 27.06.2015 року Б. спільно з Т. знаходячись у домоволодінні по вул. Куйбишева, 32 смт Велика Лепетиха збули йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію».

На час затримання пана Т., а саме на 23 годину 27.06.2015 року, підстави зазначені у протоколі затримання та ч. 1 ст. 208 КПК України відсутні.

Тищенку взагалі не інкримінують злочин, за нібито скоєння якого його затримано.

Так у протоколі затримання зазначено, що Т. нібито 27.06.2015 року об 10 годині 30 хвилин збув наркотичний засіб І.

Затримано обвинуваченого лише о 23 годині. Тобто незрозуміло, де був обвинувачений з 10 години 30 хвилин до 23 години та як він потрапив до Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, де був затриманий.

Відповідно до повідомлення про підозру, Т. інкримінували збут наркотичних засобів, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року, але ж ніяк не в день затримання.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

На адресу пана Т. у жовтні 2016 року надійшов лист прокуратури Херсонської області про те, що за його заявою про причинення йому працівниками міліції під час затримання тілесних ушкоджень, внесено відомості до ЄРДР.

По інформації слідчого, на теперішній час проводять допит свідків цієї пригоди.

Крім цього, зі слів Т., він в матеріалах кримінального провадження не ставив своїх підписів, окрім як в протоколі затримання.

Під час судового провадження будемо ініціювати проведення почеркознавчих експертиз.

Якщо буде підтверджена підробка підписів, будемо ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Зі слів Т., після фактичного затримання, працівники міліції умисно, безпідставно заподіяли йому тілесні ушкодження, так як він не зізнавався у злочині.

Наявність тілесних ушкоджень підтверджена довідкою лікаря місцевої лікарні та зафіксована при доставлені до СІЗО.

В проведенні почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підробки підписів Т. судом відмовлено.

Було призначено та проведено судові дебати по справі. В ході дебатів вказано на ряд невідповідностей по справі, в тому числі ні розбіжності у показах свідків.

Під час останнього слова Т. заявив клопотання про додатковий допит свідків, яке судом було задоволено.

Протягом 2016 року проведено 4 судових засідань в суді 1 інстанції.

09.02.2016 року Т. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що є його власністю.

В апеляційному суді проведено 2 засідання. 18.07.2016 року вирок суду першої інстанції залишено в силі.

17.08.2016 року проведено зустріч із Т. в ІТТ Нижньосірогозького району та обговорено питання щодо касаційного оскарження.

21.02.2017 року Касаційний розгляд справи було перенесено на більш пізнішу дату.

28.03.2017 року касаційна скарга частково задоволена, ухвала апеляційного суду Херсонської області скасована та справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

29.06.2017 року апеляційним судом Херсонської області зобов’язано сторону обвинувачення надати наявні у них документи по справі.

19.07.2017 року справа направлена на новий судовий розгляд до суду 1 інстанції.

16.08.2017 року Горностаївським районним судом Херсонської області під час попереднього розгляду справи за клопотанням сторони захисту обвинуваченому змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнено з під варти із зали суду, а обвинувальний акт направлено прокурору на доопрацювання.

Стороною обвинувачення подано апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду.

17.10.2017 року апеляційним судом Херсонської області в задоволенні даної скарги відмовлено, обвинувальний акт направлено прокурору на доопрацювання.

06.11.2017 року стороною захисту отримано від прокурора доопрацьований обвинувальний акт.

Підготовче судове засідання призначено на 01.12.2017 року, яке не відбулося через неявку обвинуваченого.

19.12.2017 року проведено підготовче судове засідання та вирішено питання про призначення справи до судового розгляду. Запобіжний захід у відношенні обвинуваченого не обрано.

12.01.2018 року допитано одного свідка сторони обвинувачення, інші не з’явилися, розгляд справи перенесено на більш пізнішу дату.

22.01.2018 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися

12.02.2018 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися,

27.02.2018 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися, обвинувачений в судове засідання не з’явився, оголошено привід обвинуваченого,

21.03.2017, 06.04.2018, 25.04.2018, 22.05.2018, 19.06.2018, 10.07.2018 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися

Справа Ту-єва

Процедури екстрадиції

17.06.2016 року Т. був затриманий на території Міжнародного аеропорту «Харків», місто Харків, Україна. Був складений протокол про затримання. Після затримання заявник був поміщений під варту до Харківської установі виконання покарань № 27 (далі – Харківська УВП № 27). Підставою для його взяття під варту був запит про екстрадицію Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Згідно документам, наданих Генеральною прокуратурою РФ, 7 грудня 2015 року була винесена постанова про обрання щодо Т. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на підставі того, що він обвинувачувався у вчинення злочину передбаченого ч. 2. ст. 208 Кримінального кодексу Російської Федерації (участь на території іноземної держави в озброєному формуванні, не передбаченому законодавством даної держави, в цілях, що протирічать інтересам Російської Федерації). 21 березня 2016 року у Російській Федерації була винесена постанова про притягнення Т. у якості обвинуваченого, згідно якої заявник обвинувачувався у вчинення злочинів, передбачених ст. 205.3 (проходження особою навчання, яке завідомо для того, хто навчається, проводиться з метою здійснення терористичної діяльності або вчинення одного із злочинів, передбачених статтями 205.1, 206, 208, 211, 277, 278, 279, 360 і 361 цього Кодексу); ч. 2 ст. 205.5 (участь в діяльності організації, яка відповідно до законодавства Російської Федерації визнана терористичною) Кримінального кодексу Російської Федерації.

22 липня 2016 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова до заявника застосований екстрадиційний арешт строком до 12 місяців.

21 вересня 2016 року слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Харкова виніс ухвалу, у якій визнав наявність підстав для подальшого тримання Т. під вартою.

13 жовтня 2016 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про видачу (екстрадицію) Т. до Російської Федерації.

21 жовтня 2016 року адвокат заявника Найдьонова О. Г. подала скаргу на вищезазначену постанову до Жовтневого районного суду міста Харків.

31 жовтня 2016 року адвокат Глущенко В. Б. подав доповнення до скарги від 21.10.2016 року.

31 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити скаргу адвокатів Т. та скасувати постанову від. 13.10.2016 року. При цьому, суд не взяв до уваги ту обставину, що процедури щодо оскарження Т. відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо надання йому статусу біженця ще не закінчені.

4 листопада 2016 року адвокат Т. подав апеляційну скаргу на ухвалу від 16.09.2016 року до апеляційного суду Харківської області.

10 листопада 2016 року апеляційний суд Харківської області виніс ухвалу, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

23 листопада 2016 року Жовтневий районний суд міста Харкова виніс ухвалу, у якій задовольнив клопотання прокурора про подальше тримання Т. під вартою.

19 червня 2017 року адвокат ЦСЗ подав до Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання про перевірку наявністі підстав для звільнення заявника з-під варти, та доповнення до клопотання.

22 червня 2017 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Харкова ухвалено рішення яким відмовлено у задоволенні клопотання адвоката про визнання наявністі підстав для звільнення заявника з-під варти.

18 липня 2017 року адвокат ЦСЗ звернувся з клопотанням до Жовтневого районного суду м. Харкова про зміну запобіжного заходу у зв’язку зі спливом 12 місячного строку тримання під вартою.

20 липня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова задовольнив клопотання, змінив заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) на особисте зобов’язання, який неодноразово продовжувався.

У 2018 році адвокат приймав участь в судових засіданнях з приводу продовження пану Т. запобіжного заходу.

Процедури щодо отримання статусу біженця

Т. два рази звертався до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (далі –ДМС) з проханням про надання йому статусу біженця в Україні.

 4 липня та 5 серпня 2016 року заявник отримував відповіді від ДМС, у яких зазначалося, що заявник порушив порядок звернення до ДМС за наданням статусу біженця, закріплений у законодавстві.

28 вересня 2016 року ДМС видано наказ №163, яким відмовлено в прийнятті заяви заявника про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту направлену із ДМС України через невідповідність заяви вимогам законодавства, а саме: заява заповнена не на бланку заяви-анкети та до неї не додано копії фотографій заявника і документів підтверджуючих його особу.

29 жовтня 2016 року заявником за допомогою адвоката заповнено власноруч заяву-анкету, додано до неї фотографії та копію документів, які необхідні за законодавством, і через установу виконання покарань направлено до Головного управління ДМС України в Харківській області.      

4 листопада 2011 року ДМС видала наказ, у якому відмовила у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Однак, копія цього наказу не була видана на руки ні заявнику, ні його адвокату.

9 листопада 2016 року представник позивача подав позовну заяву на вищезазначений Наказ ДМС, не будучи ознайомленим з його текстом, до Харківського окружного адміністративного суду.

10 листопада 2016 року Харківський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про відкриття провадження за позовною заявою адвоката.

23 грудня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги заявника на відмову Державної міграційної служби у наданні заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового статусу.

4 січня 2017 року адвокат заявника подав апеляційну скаргу на вищезазначене рішення суду.

15 лютого 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, у якій відмовив задовольнити апеляційну скаргу адвоката.

27 лютого 2017 року адвокат подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду до Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ)).

3 березня 2017 року ВАСУ виніс ухвалу, якою відмовив задовольнити касаційну скаргу адвоката.

У березні 2017 року ДМС відмовила у наданні заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

9 березня 2017 року представник Т. подав позовну заяву на cкасування вищезазначеного Наказу ДМС до Харківського окружного адміністративного суду

 15 травня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги Т. на відмову ДМС у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

 Адвокатом Т. подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції

 05 липня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд скасував рішення окружного адміністративного суду, зобов’язав ДМС повторно розглянути заяву Т. про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

 04 серпня 2017 року ДМС надіслала повідомлення, яким відмовила в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Рішення Головного управління ДМС у Харківській області було оскаржене до ДМС України.

Процедури щодо утримання Т. під вартою

19 червня 2017 року адвокат заявника подав до Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання про перевірку наявності підстав для звільнення заявника з -під варти, та доповнення до клопотання

22 червня 2017 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Харкова ухвалено рішення яким відмовлено у задоволенні клопотання адвоката про визнання наявності підстав для звільнення заявника з-під варти.

18 липня 2017 року адвокат заявника звернувся з клопотанням до Жовтневого районного суду м. Харкова про зміну запобіжного заходу у зв’язку зі спливом12 місячного астроку тримання під вартою.

20 липня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова задовольнив клопотання, змінив заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) на особисте зобов’язання.

22 листопада 2017 року адвокат заявника подав скаргу до ЄСПЛ, про порушення статті 5-1 Конвенції у період тримання під вартою з 22 червня 2017 року по 20 липня 2017 року.

Процедури перед Комітетом ООН з прав людини

21 квітня 2017 року юрист ЦСЗ подала від імені пана Т. заяву до Комітету ООН з прав людини, у якій вказувала на порушення Статті 7 (захист від катувань та поганого поводження) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

31 травня 2017 року Комітет повідомив юриста, що повідомлення заяву було направлено уряду України для надання коментарів.

Крім того, Комітет повідомив, що пан Т. не повинен бути висланий до Росії, поки його справа знаходиться на розгляді Комітету.

Справа Ма-ка

23 листопада 2017 року пана М. побив пан К. – прокурор Прокуратури Московського району Харкова. Того ж дня містер М. подав заяву про злочин до Шевченківського райвідділу поліції м. Харкова. Розслідування було почато за статтею 125 КК України (легке тілесне ушкодження).

Панові М. було поставлено діагноз « незначна закрита черепно-мозкова травма» з кровотечею на обличчі, крововиливи в ліве око, крововилив до правого вуха, струс головного мозку; перелом кісток носа із зсувом, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

26 лютого 2018 року адвокат ЦСЗ надіслав запит про інформування його про результати досудового розслідування, на який було надано відповідь про задоволення. Того ж дня адвокат ЦСЗ подав заяву до Кваліфікаційно-Дисциплінарної комісії прокуроратури про дисциплінарне правопорушення прокурора К.

15 березня 2018 року адвокат ЦСЗ подав заяву про проведення додаткової експертизи ушкоджень, спричинених пану М., яка була задоволена.

17 квітня 2018 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Генеральної прокуратури України про неефективне досудове розслідування кримінального провадження. У результаті провадження було передано до Генеральної прокуратури України.

23 травня 2018 р. Кваліфікаційно-Дисциплінарна комісія прокуратури вирішила застосувати заходи про дисциплінарну відповідальність до прокурора К. і накласти на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

 Поділитися