MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Ткнути пальцем в око Заходу

13.12.2019   
Євген Аронов
Росія заблокувала резолюцію Ради Безпеки ООН про визнання геноцидом убивства мусульман у Сребрениці.

Наступна субота – жалобна дата в календарі міжнародної спільноти: 11–13 липня 1995 року, підрозділи армії боснійської Республіки Сербської під командуванням генерала Ратка Младіча розстріляли в околицях міста Сребрениці 7 або 8 тисяч боснійських мусульман – хлопчиків, дорослих чоловіків і старих – у віці від 13 до 77 років. Територія Сребрениці, невеликого шахтарського містечка у Східній Боснії, за кілька місяців до цього була оголошена ООН «зоною безпеки».


У зв’язку зі скорботною річницею Велика Британія внесла до Ради Безпеки всесвітньої організації проєкт резолюції, у якій ООН знову визнає свою провину за те, що не запобігла загибелі ні в чому не винних людей, а також уперше кваліфікує як геноцид цей злочин, засуджуючи спроби його заперечення. Міжнародний трибунал з покарання військових злочинців у колишній Югославії (свого часу заснований Радою Безпеки ООН за згодою Росії) кілька років тому кваліфікував військові злочини у Сребрениці як акт геноциду. Хоча минулими роками влада Сербії та Республіки Сербської виступили із засудженням масових розстрілів неозброєних людей у Сребрениці, британський проєкт резолюції викликав гнівну реакцію і в сербському Сараєві, і в Белграді. Президент Республіки Сербської Мілорад Додік пригрозив, що ухвалення резолюції буде означати розпад Боснії і Герцеговини, а президент Сербії Томіслав Ніколіч «благав» Володимира Путіна заблокувати резолюцію. Що Росія і зробила.

Голоси в Раді Безпеки розділилися наступним чином: 10 «за», 1 «проти» і 4 утрималися – Китай, Венесуела, Нігерія та Ангола. Аргументи цієї «четвірки» були такими ж, що й доводи Росії: резолюція є однобокою, антисербською і не тільки не сприяє міжнаціональному примиренню в Боснії, але й розхитує і без того хистку ситуацію в республіці. У резолюції, зазначали її противники, слід було би перелічити всі потерпілі у громадянській війні етноконфесійні групи: боснійських мусульман, католиків хорватів і православних сербів.

Голосування в Раді Безпеки спочатку планувалося на вівторок, але було відкладене на добу – сподівалися на досягнення компромісу. Зістикувати підходи так і не вдалося. «Геноцид – це злочин, і винні в ньому мають бути покарані; нічого антисербського в цій позиції немає. Визнання факту геноциду є запорукою справжнього примирення й недопущення таких катастроф надалі», – підкреслював британський постійний представник в ООН Метью Райкрофт в посланні на ім’я сербського члена Президії Боснії і Герцеговини Младена Іваніча.

Британія кілька разів уносила зміни в текст документа, зокрема прибрала з нього згадку про ім’я винуватця трагедії, з метою звузити розбіжності з позицією Росії, яка поширила свій, «більш примирливий», як було сказано, проєкт резолюції, у якому мовиться не про геноцид, а про «тяжкі злочини в колишній Югославії, що викликають тривогу світової спільноти». Сребрениця, однак, у російському тексті взагалі не фігурує; російська делегація навіть не пропонувала свій варіянт резолюції до голосування.

Прем’єр-міністр Сербії Олександр Вучіч, який, коли рівняти з проросійським президентом Ніколічем, відомий своїми симпатіями до Європи, заявив, що готовий поїхати до Сребрениці, щоби вшанувати пам’ять загиблих, але вживати термін «геноцид» теж категорично відмовляється. Белград визнав те, що сталося у Сребрениці, за «тяжкий злочин» і в 2010 році ухвалив відповідну декларацію. Тодішній президент Сербії Борис Тадіч брав участь у жалобних заходах з нагоди 15-х роковин трагедії.

Глава російської делегації при ООН Віталій Чуркін у заяві, зробленій у середу на Раді Безпеки, застеріг від кроків, які можуть підірвати Дейтонську угоду, яка закріпила хай крихкий, але мир у Боснії і Герцеговині. Він просив головуючого не ставити британську резолюцію на голосування, щоби не посилювати розкол, що утворився з її приводу в Раді Безпеки, не кажучи вже про самі Балкани.

Заступник генерального секретаря ООН шведський дипломат Ян Еліассон і Верховний комісар з прав людини йорданець Зейд Раад аль-Хусейн висловили скорботу за всіма жертвами конфлікту в Боснії, додавши однак, що військові злочини у Сребрениці відособлені від загального ряду злочинів. По-перше, як найбільший за масштабами акт масового вбивства в Європі в період після закінчення Другої світової війни. По-друге, тому, що злочин скоєно в районі, проголошеному ООН «зоною безпеки». Усвідомлюючи відповідальність ООН за те, що трапилося – дислокований у зоні трагедії міжнародний миротворчий контингент не зміг запобігти масовим розстрілам – всесвітня організація робить можливе для попередження рецидиву таких злочинів.

До цих зусиль вписалося б визнання на політичному рівні того, що вже юридично підтвердили і Трибунал по колишній Югославії, і Міжнародний суд, а саме – факт геноциду у Сребрениці. У зв’язку з цим Еліассон і аль-Хусейн з прикрістю констатували, що ніщо так не заважає вжиттю заходів щодо запобігання, припинення або осуду геноциду, як протиріччя серед постійних членів Ради Безпеки, що добре видно на прикладах Сирії, Іраку, Бурунді, Центральноафриканської Республіки, Шрі-Ланки, М’янми, Південного Судану. Ну і, звісно, Боснії і Герцеговини, що доводить вето, накладене Росією на британську резолюцію.

За словами аль-Хусейна, визнання складности політичної ситуації, яка склалася в Югославії два десятиліття тому, не означає, що моральні оцінки злодіянь, які там коїлися, повинні бути розмиті. З того, що всі сторони конфлікту скоювали злочини, не випливає, що всі злочини були рівновеликими.

Перечулену промову після голосування виголосила глава делегації США при ООН Саманта Пауер, яка в 1993–1996 роках висвітлювала війни в Югославії як кореспондентка американських і британських видань.

«Через кілька днів після різанини у Сребрениці колега розповів мені про те, що трапилося, і єдине, що я могла вимовити у відповідь, було: „Не може бути!“ Я знала про серйозні злочини, які сторони, що воюють, здійснювали в Боснії, але навіть на їхньому тлі холоднокровне і планомірне знищення сербами восьми тисяч мусульман, включаючи хлопчиків і старих, було злодіянням унікальним. Умисним винищенням групи людей за релігійною ознакою, іншими словами – геноцидом, що згодом, спираючись на вичерпні речові докази, засвідчили різні міжнародні судові інстанції. Коли я дізналася про те, що Росія збирається голосувати проти британської резолюції по Сребрениці, моя реакція, зізнаюся вам, була такою ж самою, як двадцять років тому: „Не може бути, не може бути! Чому Росія робить це?“», – сказала Саманта Пауер.

«Неправильно, що констатація загальновизнаної істини, – продовжила вона, – підірвала би ситуацію в Боснії: подумайте, чи мислимо закликати до примирення боснійських матерів, якщо у верховному органі найавторитетнішого міжнародного форуму заперечується сам факт геноциду? Невже ми би відмовилися засвідчити геноцид у Руанді тільки тому, що жменька тих, хто заперечує геноцид, визнала би наше рішення політично контрпродуктивним? Своїм вето російська делегація ставить ще одну пляму на репутації Ради Безпеки і немов би перекреслює біль і страждання рідних і близьких загиблих у Сребрениці».

У своїй заяві Саманта Пауер не сказала нічого про можливі мотиви російського вето. Своє пояснення дій Москви в інтерв’ю «Радіо Свобода» пропонує аналітик вашингтонського Фонду «Спадщина» Брет Шейфер:

– Гадаю, достатнім поясненням є те, що Росію про це просив її союзник в Європі, президент Сербії Томіслав Ніколіч. Можна припустити, що Росія ще й хотіла вчергове ткнути пальцем в око Заходу, причому цього разу цей тичок їй анічогісінько не коштував. Жодних відчутних наслідків відмова визнати геноцид у Боснії не матиме. Чому б, як кажуть, «за безплатно» знову не привернути увагу всього світу до протистояння Росії і Заходу?

За визнання геноциду вірмен у 1915 році Путін заплатив хоч якусь символічну ціну, спровокувавши осуд з боку важливого для нього партнера, турецького прем’єра Реджепа Ердогана. А тут вся справа обмежилася вже звичною пересваркою із західними дипломатами в Раді Безпеки ООН. До речі, мене не дивує, що на розгляд Ради безпеки ні в одну з минулих круглих річниць трагедії не вносилася відповідна резолюція: Міжнародний суд кваліфікував те, що сталося в 1995 році як геноцид тільки дванадцятьма роками пізніше, а Трибунал по колишній Югославії лише тепер завершує свою роботу. Так що гучні акції Радбезу з цього питання могли бути витлумачені як неправомірний тиск на суддів.

І ще один момент: ми говорили про Росію, але нічого не сказали про ініціатора резолюції Велику Британію. Боюся, вона теж себе не уславила. У тексті в найзагальніших словах автори вказують на те, що Рада Безпеки несе відповідальність за нездатність або небажання запобігти різанині у Сребрениці, і обіцяють докласти всіх зусиль, щоби таке не повторилося. Але автори ніде не вибачаються перед боснійськими мусульманами і не конкретизують, що і коли РБ могла зробити, щоби трагедії не сталося. У резолюції, яку Сполучене Королівство кваліфікувало як програмну, такий промах непробачний, – зазначив Брет Шейфер.

Останки багатьох сотень жертв злочинів у Сребрениці не виявлені, а інших – не ідентифіковані. Щороку на величезному меморіяльному кладовищі у Східній Боснії з’являються нові могили, а у списках загиблих – нові імена. Цього року планується поховання 36 осіб, останки яких ідентифіковані за минулі дванадцять місяців.

Оригінал матеріялу на сайті російської служби «Радіо Свобода»

 Поділитися