Закон Чумака, частина 2: опція вибору ще не активна

Авторський колектив народного депутата В.Чумака ближче за інших законотворців підступився до забезпечення впливу виборців на персональний склад парламенту. Законопроект № 1068-2 про вибори за «відкритими списками» обумовлює серйозні зміни в способі інформування виборців, порядку голосування і підрахунку голосів.

Логічний ланцюжок простий – усвідомлений вибір у партійному списку окремих прізвищ можливий лише за достатньої обізнаності з життям і творчістю кандидатів. Автори законопроекту слушно приділили тому велику увагу: Розділ 8 проекту «Інформаційне забезпечення виборів народних депутатів» містить значні новації —  в частині  інформування виборців безпосередньо на дільницях (умови роботи ЗМІ в період виборчої кампанії запозичені великою мірою з чинного закону).

День поліграфіста, або Рада варта літер

Автори прагнули підготувати виборця до свідомого персонального вибору через його максимально можливе інформування. Тому проект передбачає справжнє свято друкаря:  колегам Йоганна Гутенберга  будуть  суттєві бюджетні замовлення, адже про кожну партію ЦВК має надрукувати інформаційний буклет з її програмою та виборчими списками:  не менше 15 примірників для кожної великої дільниці, не менше 12 — для середньої та не менше 10 — для малої.

Зараз Україна в межах міжнародно визнаної території має 33 545 виборчі  дільниці в 225 округах (з врахуванням закордонних дільниць).  Тобто, для 10 913 наших великих дільниць необхідно надрукувати щонайменше 163 695 буклетів, для 10 949 середніх дільниць  відповідно 131 388 прим.,  а для 11 683 малих — не менше 116 830 прим. Ще для  окружних комісій –1125 примірників (по 5 буклетів на кожну з 225), загалом це мінімум  413 038 гарних  книжечок для кожної партії.

У 2012 р. суб’єктів виборів Ради у нас було  87, в 2014-му — 52 (тобто буклетів про всіх учасників останніх позачергових перегонів знадобилось б понад  21 млн. прим.). Навіть якщо збережеться тенденція до зменшення числа учасників виборів, доведеться надрукувати багато мільйонів буклетів.

А  статтею 100 проекту передбачено ще друк інформаційних плакатів партій: для великих дільниць не менше 25 (загалом про кожну партію  272 825 екз.), для середніх – не менше 20 (відповідно – 218 980), для малих – не менше 15 (відповідно – 175 245). Разом на всі дільниці країни знадобиться мінімум 667 050 інформаційних плакатів для кожної партії (в масштабах  2014 р. для  всіх учасників довелось би друкувати  понад 34 млн. прим.). ЦВК має забезпечити виготовлення однакової кількості плакатів для кожної партії в кожному виборчому регіоні (бо в плакаті міститься унікальний список регіональних кандидатів). 

Ще мають централізовано надрукувати т.зв. «Офіційний перелік партій – суб’єктів виборчого процесу» з їх порядковими номерами та забезпечити ними всі кабіни для голосування. Більша частина інформації в згаданих буклетах та інформаційних плакатах партій, до речі, дублюється.

Бюлетень раннього інформаційного періоду: один клаптик замість метрових простирадл

Поліграфія є найменшою з проблем інформування виборців. У бюлетені, на пропозицію авторів, не буде переліку партій та висунутих ними кандидатів, тому на допомогу виборцям запропоновано розмістити в кожній кабінці «відповідно захищених» стенди з переліком партій та їх порядкових номерів (загалом знадобляться сотні тисяч стендів).

Тобто, після національного місячника поліграфії в округах почнеться тиждень прикладного дизайну: окружні комісії мають забезпечити  виготовлення тих стендів з розрахунку по 1 в кожну кабінку плюс ще 2 для розміщення в приміщенні для голосування. Таке завдання цілком реальне (кабінки для дільниць давно вже майструють практично кустарним способом), на відміну від наступного:  на кожний стенд треба втулити інформаційні плакати кожної партії – суб’єкта виборів у відповідному регіоні (а це напевно десятки, як не сотня аркушів) та й ще офіційний перелік партій.  Уявіть розмір тієї стандартної кабінки та ще й з дощечкою для писання … . Навіть якщо той стенд буде циліндричним, як старовинна рекламна тумба, місця для виборця залишається обмаль.

Проте в членів ДВК відкриється шалений простір для самореалізації – з плакатиків можна творити аплікації, інсталяції  або тематичні композиції «Голосуй, а то усвідомиш». Можна, зрештою, порізати ті плакати маленькими кольоровими трикутничками і розвісити послідовно на канаті. Буде як на військовому кораблі, урочисто і загадково.

Вибух дільничного креативу,  щоправда, здатна брутально перервати ЦВК, якій належить визначити розміри і матеріал тих стендів. Наприклад, запропонує голограми кандидатів, які суттєво зекономлять місце.  Або лазерне шоу з партійним списком по стінках дільниці. Сучасно, яскраво і може забезпечити максимальну явку. В крупних центрах можна творити мурали з портретами лідерів (на панельних багатоповерхівках дуже зручно розміщувати їх офіційний перелік по порядку).

   А ранкова понеділкова, після дня голосування, новина «На дільниці 747 перший виборець прочитав плакати всіх партій і повернувся додому ще засвітла» довго відволікатиме увагу від підрахунку голосів і скоєних порушень.

Натомість власне бюлетень буде виглядати вкрай аскетично, наче рання готика. Його текст складатиметься лише з двох речень: «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №»; «Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». Після кожного речення розміщуються по два трафарети для вписування цифр – порядковий номер партії та порядковий номер кандидата у відповідному регіональному списку цієї партії. Саме для більш-менш усвідомленого вписування в бюлетень тих цифр (автори чомусь впевнені, що їх буде по дві проти кожного речення, хоча партій в Україні близько трьох сотень), така величезна увага авторів проекту № 1068-2 до інформування виборців.

Очевидно, що гортання вже в кабінці десятків плакатів і пошук вподобаних партій/кандидатів може розтягнути свято волевиявлення до грецьких календ. Законопроект Чумака розрахований на виборця, ще більш кваліфікованого, ніж політик, який обирається. Невипадково вперше, здається, в національному виборчому законодавстві запропонована стаття 146  «Порядок голосування виборцем», який той, ймовірно, має знати. Логічно було б ще спонукати до вивчення Закону про вибори не лише членів комісій і кандидатів, але й усе повнолітнє громадянство.

Якщо вірити пояснювальній записці до проекту, законопроект по факту надає право голосувати «проти всіх» –  не вписування у відповідний трафарет якогось порядкового номеру означатиме, що виборець не підтримав жодної партії. Частина 4 статті 154 такий бюлетень вважає «недійсним». Також виборець має повне право не обирати конкретного кандидата, тобто не заповнювати трафарет напроти другого запитання бюлетеня. У такому випадку його голос зарахують до загальної  скарбнички обраної ним партії.

Надалі в підрахунку голосів визначають (крім вже звичних позицій протоколів)

«кількість голосів виборців, які підтримали регіональні виборчі списки кандидатів у депутати кожної партії» та «кількість голосів виборців, які підтримали кожного кандидата, включеного до регіонального виборчого списку кожної партії, та які підтримали увесь виборчий список партії, не підтримавши конкретного кандидата з цього списку» (статті 157-158 проекту).

ЦВК зазначить у власному протоколі результатів виборів відсоток голосів за регіональний список кандидатів від кожної партії, у кожному виборчому регіоні та  відсоток голосів, який здобув кожний  кандидат з регіонального виборчого списку кожної партії у кожному виборчому регіоні (у відношенні до кількості дійсних голосів виборців у цьому виборчому регіоні).

Також буде зазначена кількість голосів виборців, які голосували за регіональний список кожної партії, але не підтримали конкретного кандидата з цього списку, у кожному виборчому регіоні і в межах загальнодержавного округу (стаття 174).

Партії, регіональні списки  яких у межах загальнодержавного виборчого округу  здобули не менше 3%, отримують право на участь у розподілі мандатів у всіх виборчих регіонах та в загальнодержавному виборчому окрузі. Надалі ЦВК вираховує виборчу квоту за знайомою по місцевим виборам 2015 р. процедурою (загальна кількість голосів, поданих за регіональні списки всіх партій, які подолали 3 % бар’єр, ділиться на число мандатів Верховної Ради). Притому порахована виборча квота є єдиною для всіх виборчих регіонів та для загальнодержавного виборчого округу (стаття 176).

Надалі для визначення кількості мандатів, здобутих у регіонах, кількість голосів, отриманих списком партії саме в конкретному регіоні, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого  числа і буде кількістю мандатів, звойованих  кандидатами з відповідного регіонального виборчого списку партії.

ЦВК визначатиме  підсумковий порядок кандидатів у регіональному виборчому списку кожної партії  з урахуванням їх особистих результатів: у порядку зменшення відсотків голосів виборців, які підтримали відповідного кандидата.

Голоси виборців, які підтримали партію, проте не вподобали конкретного кандидата в її списку, підсумовують в загальнодержавному окрузі. На цьому рівні, пишуть автори проекту, між кандидатами загальнодержавного списку розподілять ті мандати, які залишились після поділу в регіональних округах. З такими кандидатами (які, як зазначалось раніше, мають належати обов’язково й до якогось з регіональних списків) трохи простіше: вони отримають мандати в порядку своєї черговості в списку, затвердженої партійним з’їздом на початку кампанії.

Варто, звичайно, з цифрами і прикладами змоделювати як працюватиме така схема. Проте в проекті 1068-2 очевидний зв’язок між персональними уподобаннями виборців і результатами кандидатів – власне те, що й зветься у світах поза межами нашої Ради «відкритими» списками. Адже список кандидатів-переможців складатимуть вже після підрахунку поданих саме за них голосів, а не в кабінеті співвласників фінансово-політичної групи за схемою «мій водій,  його секретарка та її коханці».

Для численних противників такої непевності здобуття майбутніх мандатів проект Чумака надає чимало підстав для критики. Це й складніша за теперішню процедура голосування, суто пропорційна система – така  далека від «гречано» близької до виборця мажоритарки, додаткові зусилля і витрати на інформування виборців, перенавчання членів комісій тощо.

Разом з тим, крім наших «креативних» класів та інших «єврооптимістів» потенційними прихильниками подібної «відкритої» пропорційної системи можуть бути численні регіональні активісти, бізнесмени, фахівці, службовці. Для них персоналізоване голосування за кандидата саме в регіональному виборчому списку здатне перетворитись на потужний політичний ліфт.