Питання залишаються...

Конкурс для обрання кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від України закінчився. Комісія, призначена Указом Президента, обрала трьох кандидатів – Олену Бойченко, Миколу Гнатовського та Павла Пушкаря. З них Парламентська асамблея Ради Європи вибере суддю за відповідною процедурою. Здавалося б, залишається тільки привітати переможців. Але чому ж третій день не вщухають обговорення результатів конкурсу (дивіться, наприклад, тут, тут і тут), одні колишні кандидати пишуть, що радіють своєму програшу, а інші явно думають про оскарження його результатів? І чому в цих обговореннях дуже відчутний присмак гіркоти? А один з кандидатів, єдиний іноземець у конкурсі, доктор права з університету в Ліверпулі Канстантін Дзехцяроу вже опублікував дуже критичну щодо організації конкурсу статтю. Така реакція змушує міркувати, що пішло не так.

Нагадаємо, що повноваження судді ЄСПЛ від України Ганни Юдківської закінчилися в червні цього року, тож вибори кандидатів на посаду судді мали бути проведені в грудні 2018 року. Проте процедуру розпочали в березні 2019 року, і вона суперечила рекомендаціям Парламентської Асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи внаслідок своєї несправедливості, непрозорості, відсутності публічності. Комісія з відбору кандидатів складалася з 5 членів, серед яких були чотири викладача юридичних вишів, не помічені у практичній діяльності у сфері ЄСПЛ, та колишній працівник Секретаріату ЄСПЛ Довідас Віткаускас, знаний фахівець практики ЄСПЛ. Заява про конкурс була опублікована тільки на сайті Адміністрації Президента, умови для кандидатів були дискримінаційними, а сам конкурс проводився з великим поспіхом – так, на подання документів кандидатам було відведено лише 5 діб. Складалося враження, що процедуру підганяють під конкретну особу. Чотири адвоката оскаржили процедуру, і Вищий адміністративний суд призупинив конкурс. В подальшому його не продовжували у зв’язку зі зміною Президента.

10 червня Указом Президента № 356/2019 було створено нові правила і Комісію для проведення конкурсу. Для подання документів було надано достатньо часу – один місяць, у конкурсі могли брати участь іноземці, прийнятною стала й освіта, отримана поза Україною. Сама процедура підготовки та подання документів була значно спрощена. В результаті на конкурс подали документи 26 кандидатів, серед яких було багато відомих фахівців у галузі міжнародного, зокрема європейського, права – науковці, професори-викладачі вишів, судді Верховного суду, практикуючі адвокати, відомі своїми досягненнями в юриспруденції ЄСПЛ. Але іншої інформації, окрім імен кандидатів, надано так і не було. В Україні, зокрема, вже була практика публікації резюме, декларацій про доходи та інших документів кандидатів на посаду. Що ж завадило зробити так само у цьому конкурсі, тим більше, що кількість кандидатів була порівняльно невеличкою (скажімо, на посаду директора Національного антикорупційного бюро претендувало 176 кандидатів, і документи всіх були викладені для публічного доступу)?

Склад Комісії був майже цілком збережений, тільки замість Довідаса Віткаускаса до її складу ввели відомого науковця, професора з міжнародного права, суддю ЄСПЛ ad hoc Михайла Буроменського, який й очолив Комісію (Віткаускас залишився в Комісії з правом дорадчого голосу). Це рішення суперечило пункту 2 Положення «Про проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України», який визначає, що склад Комісії формується з числа фахівців у галузі міжнародного права, які мають високу кваліфікацію і значний досвід роботи у цій галузі, у тому числі провідних вчених, представників міжнародних організацій та всеукраїнських громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у складі комісії відсутні представники міжнародних організацій та громадянського суспільства. Незрозуміло, як деякі члени Комісії будуть оцінювати кандидатів, які мають значно більший досвід в юриспруденції ЄСПЛ, ніж вони самі.

Більш загально, було незрозуміло, а як саме буде проводитись інтерв’ю? Чи буде проводитись в Комісії формальна оцінка знань кандидатів, як буде формуватися рейтинг? Безперечно, ця процедура відбору мала буди підготовлена заздалегідь та оприлюднена, як це робилося з іншими конкурсами раніше, коли кожен кандидат заздалегідь знав, що він має очікувати на інтерв’ю. Отже, відкритість та прозорість конкурсу апріорі були загрожені.

Дійсність виявилася ще гірше, ніж можна було очікувати.

На наступний день після останнього дня подачі документів, увечері 12 липня, учасників конкурсу повідомили про проведення мовного тесту 16-17 липня, тобто за 1 робочий день до тесту. У липні багато-хто знаходиться у відпустках, хтось закордоном. Дехто може поїхати у відрядження і не мати змоги його перервати. Принаймні два поважні кандидати – Олександра Яновська, суддя Верховного Суду, суддя ЄСПЛ ad hoc, та вищезгаданий Канстантін Дзехцяроу не змогли з поважних причин бути присутніми на перевірці. Обом кандидатам було відмовлено в перенесенні дати перевірки або проходження перевірки через скайп. Ще один кандидат – адвокат Олег Веремієнко – взагалі не був повідомлений про дату мовного тесту. Правда, після спільного листа ХПГ та УГСПЛ їм призначили мовний текст пізніше.

Інтерв’ю з усіма кандидатами проводили 25-26 липня, і вже 26 липня Комісія оголосила переможців. Адвокат Олег Веремієнко просив про відстрочку інтерв’ю, оскільки він мав їхати на засідання суду для захисту інтересів свого клієнта. Це прохання було проігноровано. Наскільки докладно Комісія проводила інтерв’ю, якщо їх було 13 на робочий день, важко зрозуміти – середня тривалість інтерв’ю була, судячи з цих даних, 20-25 хвилин, не більше. Як проводилися інтерв’ю, за якою процедурою, лишилося невідомим, як невідомо і те, за якими правилами та критеріями Комісія визначила переможців. Залишається незрозумілим, чи отримали кандидати результати своїх мовних тестів та інтерв’ю, як впливали результати мовних тестів на остаточне рішення. Навіть докладного прес-релізу Комісії з поясненнями про мотиви рішення не з’явилося, вона обмежилася тільки згадкою, що всі кандидати були достойні, конкуренція була високою, і вибір був важким.

Безперечно, кваліфікація та репутація професора Миколи Гнатовського, відомого фахівця у царині міжнародного права, президента СРТ, та Павла Пушкаря, багаторічного юридичного секретаря ЄСПЛ, не викликають сумнівів. Невідомою для багатьох виявилася Олена Бойченко, але можна припустити, що вона також добре знає юрисдикцію та практику ЄСПЛ. Проте, лишилося незрозумілим, чому саме вони краще за інших сильних кандидатів.

Поспіх, з яким усе проводилося, просто дивує. Чи всі так сильно бажали поїхати у відпустку? Для легітимності конкурсу було б значно краще перенести тести та інтерв’ю на вересень. Тим більше, що бажаною була б участь у голосуванні в ПАРЄ української парламентської делегації, а її можуть просто не встигнути сформувати.

Як на мене, є великий ризик, що Комітет ПАРЄ з вибору суддів до ЄСПЛ може відхилили список з-за невиконання вимог Ради Європи до проведення конкурсу. Минулого разу це з українським списком вже трапилось, і конкурс проводили заново. В ПАРЄ відхиляли й списки кандидатів від Азербайджану, Туреччини, Угорщини. Комісія просто зобов’язана пояснити всім процедуру проведення інтерв’ю і визначення трьох переможців, щоб зменшити ризики повернення списку і зняти питання до неї. Поки що вони залишаються.