Чи стикуються між собою спецінтернат – підліткова лікарська служба – РВК – армія?
Нещодавно Харківська обласна спілка солдатських матерів отримала листа з Житомирщини від військовослужбовця, харків’янина К. Юнак був призваний на строкову службу Комінтернівським райвійськкоматом, як він пише: "с болезнью, которая называется энурез". З листа видно, що внаслідок цієї хвороби служба в армії перетворилася для нього в справжнє пекло. Треба зазначити, що командир частини не чекав, як це інколи буває в нашій практиці, доки ця ситуація скінчиться якоюсь трагічною подією. Він досить швидко відправив хворого юнака, якого цькували товариші по службі, до шпиталю. Однак, на жаль, військовий лікарняний заклад, опинився не на висоті. Мабуть, військові лікарі забули, яким чином перевіряти наявність енурезу в умовах стаціонару, і, взагалі забули, що енурез – це не діагноз, а один із симптомів психоневрологічного або урологічного захворювання. Відразу хлопця не комісували, а повернули до частини і запропонували йому надати довідки з медичних закладів Харкова, де він лікувався раніше. Для хлопця знову почалося пекло. І це незважаючи на те, що командири стежили за солдатом. Але що можна зробити у юнацькому колективі, де, як правило, у таких випадках відношення до "постраждалого" презирливе та агресивне. Хлопця вже не били, але й людиною він для своїх товаришів не був.
І ось, коли ми взялися збирати медичні довідки для цього хлопця, щоб надіслати їх до частини, ми зіштовхнулися з незвичайними обставинами. Справа в тому, що про хворобу К. повинні були б знати і підліткові лікарі, і медична комісія РВК Комінтернівського району, бо до дев’ятого класу юнак навчався у школі-інтернаті № 11 (м.Харків) для дітей з психоневрологічними хворобами, лікувався у 5-й клінічній психоневрологічній лікарні для дітей та підлітків.
Питання просте: куди ж подівалися всі медичні документи хлопця: виписки з історії хвороби, рекомендації лікарів? Ні, ми не знімаємо провини з психіатра і невропатолога медичної комісії Комінтернівського РВК. Для того вони і сидять у медичних комісіях, щоб відрізняти хворих від здорових. Але крім них не спрацювала система повідомлення підліткової служби. Адже в спецінтернаті діти навчаються до 9-го класу, а повну освіту отримують, як правило, у закладах професійної освіти. Від керівництва інтернату ми дізналися, що їхні випускники самі отримують всі документи вчасно. Інколи документи забирають батьки. Отже, ані підліткова служба, ані РВК того району, де живе юнак можуть не отримати довідки з інтернату. А таких інтернатів в області декілька, ми маємо досить велику кількість молодих людей, про яких заздалегідь відомо, що брати їх до армії не можна, але ці відомості існують самі по собі, а підліткова служба і РВК – самі по собі. До цього ж за те, що призвали такого хворого як К., РВК нібито й не несе відповідальність, бо хлопця вже комісували, коли зона відповідальності РВК закінчилася, бо, як відомо, РВК відповідає за призов хворих тільки перші півроку після призову. От і з’являються документи на кшталт довідки, наданої на запит ХОССМу від облвійськкомату. В довідці наведені такі дані – за 2002 рік було призвано до лав української армії лише три хворих юнака. Всього-на-всього …
Звісна річ, К. до цього списку не потрапив, як і всі ті, кого комісували таким же чином: повільно і недбало. Отож не дивно, що дані моніторингу, який з ріку в рік проводить ХОССМ, ніяк не збігаються з даними облвійськкомату. Не перший раз ми бачимо, що юнак до того, як його комісують, двічі чи тричі лежить у шпиталі, проходять місяці, і відповідати за призов хворого вже немає кому.
Але й це ще не все. Тут, як у детективі – кожна наступна зміна подій цікавіша, ніж попередня. Справа у тому, що, отримуючи відомості від командирів частин, ми стикаємося з тим, що до звіту військкомату не потрапили хлопці, яких було комісовано у перші місяці служби. І це вже ніяк пояснити не можна.
Як вже "дістав" командирів частин призов хворих юнаків, можна судити по тому, що після поповнення з Харківської та інших областей командування однієї з частин вимушено було скликати свою медичну комісію і переглянути усе молоде поповнення. Командир іншої частини запевняє нас, що 75% молодих харків’ян, які прибули до його частини, непридатні до військової служби. Він надіслав нам повні відомості про них, прізвища, перелік хвороб, тощо. Але де ж ці відомості накопичуються офіційно? Хто це відстежує?
Отож ми змушені зробити невтішний висновок: однією з причин призову до армії хворих є повна анархія в обміні інформацією між військовими частинами та військкоматами, відомча бездіяльність на всіх рівнях. Необхідно налагодити щонайшвидше систему повідомлення комісій РВК, чи, навіть, накопичувати відомості в ОВК про хворих дітей, що вчаться в спецінтернатах та школах. Необхідно зібрати в ОВК інформацію про всіх хворих, яких комісували в армії, чиї захворювання не пов’язані із проходженням військової служби. А ще варто було б розібратися, куди по дорозі до ОВК, в якій чорній дірці зникають відомості про хворих, яких комісували у перші місяці служби.
Інформаційно прозора система – це шлях, який підвищить якість призову. І, навпаки, безладдя з обміном інформацією між підлітковою лікарською, службою, військкоматами і армією – підґрунття для того, щоб до армії і надалі призивалися хворі, третього тут не буває…