MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

ООН: за три місяці росіяни стратили 32 українських військовополонених‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’ Жодної толерантності до путінського режиму! Звернення вчених світу‘Один брат погиб, второго едва спасли’, — история жительницы Загальцев Омбудсмани Турецької Республіки зустрілися з рідними бранців РФНацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в Маріуполі‘Один брат загинув, другого ледве врятували’, — історія мешканки Загальців‘Россияне убивали со звериной жестокостью’Війна з темрявою. Підсумки тижняРосія створила ‘всепроникну атмосферу страху’ на ТОТ‘Росіяни вбивали зі звірячою жорстокістю’ ‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент України‘Суди’ над полоненими: у ‘ДНР’ до тривалого ув’язнення засудили десятьох ‘азовців’Права осіб, що повернулися з російського полонуНавіщо?Зруйновані села Дібрівне та Курулька з повітряRussia moves to ‘revoke’ Soviet decree recognizing Crimea as part of Ukraine Вже отримали дані щодо 170 постраждалих від воєнних злочинів Мілітариzовані: Росія посилює діяльність ‘Юнармії’ у Криму

Артикль 19: Коментар до законопроекту України «Про внесення змін в деякі закони України як результат парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні» Лондон, квітень 2003

04.12.2003   
Article 19 - Global Campaign for Free Expression (Артикль 19 - Всесвітня кампанія за свободу слова)

http://article19.org.ua/laws/index.html

Законопроект України „Про внесення змін в деякі закони України як результат парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні“ передбачає ряд поправок до різних медіа законів. Вони повинні: 1) збільшити прозорість державних інститутів та вільного потоку суспільно важливої інформації; 2) захистити засоби масової інформації від втручання держави; 3) захистити опублікування оціночних суджень і запровадити в законі про дифамацію захист "резонної публікації". Прийняття цих положень, в кінцевому рахунку, покращить ситуацію з свободою слова і інформації.

Артикль 19 вітає прийняття парламентом постанови про "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні" [ Прийняту 16 сiчня 2003 року] , яка чітко декларує зобов’язання збільшити повагу до засобів масової інформації. Тому ми призиваємо український парламент продовжувати процес створення умов для більшої свободи слова через прийняття цього законопроекту. Ми випускаємо цей бюлетень для сприяння дискусії про прийняття закону та надання рекомендацій для його подальшого покращення.

а) Положення про доступ до інформації

Стаття 1 законопроекту запроваджує нову статтю 212(3) в Кодекс України про адміністративні правопорушення, що встановлює покарання за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації державним органом.

Артикль 19 вітає це нововведення. Згідно даних Артикль 19, незважаючи на прийняття у 1992 році закону "Про інформацію", в Україні ще не існує достатньої свободи інформації. Ця поправка стане першим позитивним кроком до реалізації права на доступ до інформації. Але ми наголошуємо, що ряд інших кроків необхідно здійснити, щоб забезпечити повну повагу до права на інформацію. Закон повинен також встановити мінімальні стандарти щодо зберігання інформації державними органами, вимагаючи від них виділення значних ресурсів і приділення уваги забезпеченню належного обліку [ Див. Право громадськостi на iнформацiю. Принцип 1] . Закон також повинен передбачати ряд механізмів спрямованих на проблему культури секретності в уряді, вимагаючи проведення тренінгів по свободі інформації для службових осіб [ Див. Право громадськостi на iнформацiю. Принцип 3] .

б) Заборона цензури

Інші запропоновані поправки доповнюють частину першу статті 45 закону "Про інформацію", в якій мова йде про заборону цензури. В новій частині законопроекту, що доповнить статтю по забороні цензури, зазначається:

Під цензурою розуміється контроль за змістом та тиск у різноманітних

протизаконних формах на засоби масової інформації чи журналістів з метою обмеження чи припинення їхньої діяльності, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) засобів масової інформації з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб.


Артикль 19 вітає включення до медіа законів положень, які обмежують втручання влади в роботу засобів масової інформації. Те, що засоби масової інформації повинні мати повну незалежність редакційної політики від влади, сформульовано в статті 10(1) Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) [ E.T.S. No. 5, прийнятий 4 листопада 1950, вступив в силу 3 вересня 1953] , яку підписала Україна:

Кожен має право на свободу слова. Це право включає свободу дотримуватись певної думки, отримувати і повідомляти інформацію чи ідеї без втручання державних органів і незважаючи на кордони.

Хоча Артикль 19 розуміє намагання прояснити значення терміну "цензура", ми стурбовані тим, що дане визначення є обмеженим за своєю природою, так як надає вичерпний список форм втручання, що обмежує рамки важливої концепції. Засоби масової інформації можуть піддаватися іншим шкідливим формам втручання, проти яких даний закон не зможе надати захист.

Замість цього, краще надати пояснювальне визначення цензури для більшої чіткості, в якому би наводились приклади неприйнятних форм втручання. Щоб було чітко зрозуміло, що наведені приклади не складають вичерпний список, в законі повинно бути наступне речення "такі приклади включають, але не обмежуються наступними випадками:".

c) Звільнення від відповідальності

Якщо запропоновані поправки будуть прийняті без змін, то список випадків звільнення від відповідальності за публікацію збільшиться. Він буде передбачати наступне:

1. Ніхто не може бути осуджений за висловлення оціночних суджень;

2. Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за опублікування суспільно важливої інформації, якщо суд вирішить, що право громадськості на інформацію перевищує всі інші доводи;

3. Журналісти повинні мати перевагу при захисті у справах по дифамації.


1) Звільнення від відповідальності за опублікування оціночних суджень

Законопроект поповнить статтю 47 закону "Про інформацію", в якій йдеться мова про відповідальність за порушення цього закону, положенням, згідно якому ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Артикль 19 вітає цей принцип, який приводить українське законодавство у відповідність до міжнародних стандартів свободи слова. Стосовно цього, Європейський суд з прав людини зазначає:

Необхідно чітко розрізнювати факти та оціночні судження. Існування фактів може бути доведено, в той час як правдивість оціночних суджень не вимагає доказів. ...Що стосується оціночних суджень, то не можливо задовольнити таку вимогу [доказ їх відповідності реальності ], крім того, вона порушує право на свободу думки... [ Обершлiк проти Австрiї, 23 травня 1991, Заява No. 11662/85 (Європейськiй суд з прав людини) частина 13.]

2) Звільнення від відповідальності за опублікування суспільно важливої  інформації

Законопроект також поповнить статтю 47 положенням про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за опублікування суспільно важливої інформації. Артикль 19 вітаю цю поправку, яка приводить українське законодавство у відповідність з міжнародними стандартами. Захист, що надається цією поправкою, повинен стосуватися як початкового джерела інформації (державного чиновника), так і журналіста, який опубліковує інформацію. [ Див. Право громадськостi на iнформацiю. Принцип 9]

Ми рекомендуємо, щоб схожа "перевага інтересу суспільства" була запроваджена в законі "Про інформацію". Згідно цьому принципу, державні органи повинні відповідати на усі індивідуальні інформаційні запити, крім випадків, коли державний орган може довести, що інформація відповідає трьом суровим вимогам:

– Інформація пов’язана з легітимною ціллю зазначеною в законі;

– Розкриття інформації повинно серйозно загрожувати цій цілі; і

– Шкода завдана цілі повинна бути більшою за суспільний інтерес в опублікуванні інформації. [
Див. Право громадськостi на iнформацiю. Принцип 4]

Третя вимоги вказує, що навіть тоді, коли опублікування інформації завдасть значної шкоди легітимній цілі, інформація все одно повинна бути опублікована, якщо її опублікування перевищує завдану шкоду. Цей принцип, наприклад, може застосовуватись, коли інформація особистого характеру опубліковується для розкриття корупції у вищих ешелонах влади.

3) Захист резонної публікації

Стаття 3 пропонує включити нову частину 6 в статтю 17 закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", в якій зазначається:

Журналіст та засіб масової інформації звільняються від відповідальності за

поширення відомостей, що не відповідають дійсності, у тому випадку, коли такі відомості становлять громадський інтерес, а журналіст діяв добросовісно, здійснивши їх перевірку.


Артикль 19 вітає прийняття цього положення, яке надає захист резонній публікації від позивів по дифамації. Міжнародні стандарти чітко вказують, що навіть коли фактична заява, яка викликає публічний інтерес, є неправдивою, відповідач повинен отримувати перевагу захисту резонної публікації. Такий захист встановлюється для відповідача у випадку, коли за будь-яких обставин розповсюдження інформації тим чи іншим чином мало резон. При визначенні того, наскільки резонним було розповсюдження інформації у обставинах окремо взятої справи, суд повинен взяти до уваги важливість свободи слова у суспільно важливих справах і право громадськості отримувати вчасно інформацію про них. [ Визначення дифамацiї, Принцип 9]

Хоча журналісти повинні намагатись досягти найвищих журналістських стандартів журналістської етики, вони просто не в змозі перевірити правдивість усієї інформації, що опубліковується. Громадськість зацікавлена в отриманні своєчасної інформації, тому журналісти повинні швидко її надавати. як зазначає Європейський суд з прав людини:

Новини "це товар, що швидко псується, і затримка публікації навіть на короткий час може позбавити їх цінності та інтересу до них". [ Обзервер i Гардiан проти Об’єднаного Королiвства, 26 листопада 1991, Заява No. 13585/88 (Європейський суд з прав людини)]

Однак, Артикль 19 рекомендує включення положень про цивільну дифамацію в закони загальної дії, а не в специфічні медіа закони.

В статтю 17 необхідно внести ще зміни. В ній не уточнюється, що тільки

неправдиві твердження, що принижують гідність людини, можуть вважатися ганебними та нести за собою відповідальність. [ Визначення дифамацiї, Принцип 2] Зокрема, ніхто не може бути покараний за розповсюдження правдивої інформації незалежно від намірів. Це повинно бути запроваджено законом.

д) Державні органи не можуть подавати позови

Стаття 2(4) пропонує включити нову другу частину до статті 49 про компенсацію матеріальної та моральної шкоди, яка зазначає, що "Органи державної влади, місцевого самоврядування не можуть подавати позови про захист честі, гідності та ділової репутації, а також вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди."

Артикль 19 вітає цю поправку, але ми рекомендуємо, щоб вона стосувалася державних органів, включаючи усі органи, що є частиною законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, чи ті, що якимось іншим чином виконують громадські функції. [ Визначення дифамацiї, Принцип 3] Вищі національні суди у багатьох країнах обмежили можливості державних органів, включаючи виборчі органи, державні корпорації і навіть політичні партії, подавати позови по дифамації. Це зроблено у знак визнання життєвої важливості відкритої критики уряду та державних органів у демократичному суспільстві, обмеженого та громадського характеру їх репутації і достатніх засобів захисту від критики, що є у їх розпорядженні.

ж) Тягар доказу

Стаття 3 законопроекту пропонує доповнити статтю 17 закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" про "відповідальність за замах на життя та здоров’я журналіста, чи інші дії проти нього і відповідальність за моральну (немайнову) шкоду". Змінена стаття 17 зазначає, що у випадках завдання моральної шкоди журналістом чи засобом масової інформації офіційним особам чи державному органу, позивач повинен довести те, що інформація неправдива, і що вона була розповсюджена зі злим умислом [ Злий умисел визначається в запропонованiй статтi 17(5) як усвiдомлення

журналiстом неточностi iнформацiї до її розповсюдження] . В існуючому законі не вказано, хто несе тягар доказу.

Ця поправка, якщо буде прийнята, буде мати позитивний ефект. Вимога, що ставиться до журналістів, довести правдивість розповсюдженої інформації, може створити "стримуючий ефект" в їх роботі, який може легко призвести до само-цензури. Однак ми рекомендуємо, щоб це положення поширювалось на всі заяви, що мають суспільний інтерес, а не тільки на ті, що стосуються офіційних осіб.

з) Плата за подачу позовів по дифамації

Запропоновані зміни до статті 3 закону "Про державне мито" доповнюють пункт 1 підпунктом ж, що зобов’язує позивача у справах по дифамації сплачувати процент від суми позову для відкриття справи проти засобів масової інформації.

Хоча ми розуміємо мету внесення цієї поправки як механізму стримування

зловмисних позивачів, ми стурбовані тим, що нова поправка буде заважати

реалізації права на доступ до суду, а це порушить статтю 6 ЄКПЛ. Тому ми

рекомендуємо, замість цього, забезпечити відповідачів ефективними засобами у випадках, коли позивачі подають необґрунтовані позови, метою яких є створення "стримуючого ефекту", а не захист репутації [ Визначення дифамацiї, Принцип 19] . Вони можуть включати право розпочинати справу проти зловживання цивільним процесом, включаючи відшкодування збитків завданих таким зловживанням, чи наявність механізму закриття справи на ранньому етапі, поки позивач ще не досяг успіху.

Висновки та рекомендації

Поправки запропоновані в законопроекті є своєчасним і важливим кроком вперед у реалізації права на свободу слова в Україні. Ми рекомендуємо парламенту проголосувати за їх прийняття, при умові, що наші рекомендації будуть прийняті до уваги. Необхідно здійснювати і подальші кроки для забезпечення права на свободу інформації, що повинні включати заходи спрямованні на культуру секретності державних органів, перевагу "суспільного інтересу" у виняткових випадках і введення мінімальних стандартів утримання документації. Пояснення поняття цензури є корисним, але її визначення повинно бути не вичерпним, а скоріше пояснювальним.

Що стосується дифамації, то норма, яка забороняє урядовим органам подавати судові позиви, повинна охоплювати також громадські органи та органи, власником яких є держава. Крім того, позивач повинен нести тягар доказу по відношенню до всіх тверджень, що мають суспільний інтерес, а не тільки тих, що стосуються офіційних осіб. Закон не повинен вимагати плати за подачу позову у справах по дифамації, так як вона може перешкоджати доступу до суду. Нарешті, в законі повинно бути чітко вказано, що правдиві твердження не несуть за собою відповідальності.

Ми готові надавати допомогу українському парламенту у процесі гармонізації українських медіа законів з міжнародними стандартами свободи слова.
 Поділитися