До справи судді Юрія Василенка. Коментар не юриста.

(Коментар не юриста)

Сергій Федоринчик, м.Київ

Українська дійсність дає мало підстав для оптимізму, особливо при уважному ознайомленні з людьми, які приймають рішення. Але пристойні – розумні, порядні та дієві – люди все ж таки є. І в громадських організаціях, і в бізнесі, і в державних установах, і в політичних партіях, і в парламенті, і в судах. Таких людей треба цінувати та підтримувати.

Суддя Василенко – один з кращих суддів, які є в Україні, бо насамперед це людина чесна і відповідальна. Це підтверджується усіма фактами, які мені відомі про нього, а їх чимало.

Порушення ним кримінальної справи проти Президента Кучми є актом ЮРИДИЧНИМ у зв’язку зі зверненням до суду народних депутатів та на підставі наданих ними матеріалів. Тільки люди, які взагалі не розуміють, що таке правосуддя (або мають підстави панічно його боятися), можуть робити з цього якусь політичну проблему.

Лаборант в лікарні має однаковими методами робити аналіз, пробачте, сечі – незалежно від того, здав її на аналіз міністр чи двірник. Так і суддя має сумлінно застосувати належну рутинну процедуру, не дивлячись на особу і посаду.

Я за освітою математик, працював деякий час програмістом і на сто відсотків згоден з фундаментальною думкою британців: “Якщо процедура правильна, то результат завжди буде правильний”. Тобто хороша процедура відкине будь-яке сміття, що навмисно чи не навмисно потрапило у справу, залишить лише суттєві дані і дійде об’єктивного висновку.

Якщо Леонід Данилович справді не винуватий, то об’єктивна судова процедура, все перевіривши, лише підтвердить його невинуватість. Така процедура застосовувалась тисячі разів до різних людей, досі правильність її у юристів не викликала сумніву.

Біда для нас – громадян – у тому, що судова гілка влади в Україні є слабкою і не має достатньої незалежності. В Україні лише один суддя наважився почати розбиратись з питаннями, які поставили народні депутати щодо Президента. Та й цим суддею тут же зайнялась Вища рада юстиції. Орган цей описано в ст. 131 Конституції:

“В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Cуду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Cуду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України”.

Про залежність від Президента Генерального прокурора та працівників прокуратури, Міністра юстиції, представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, тим паче – про трьох безпосередньо призначених Президентом представників, можна не говорити. На боці Президента 10 членів, тобто рівно половина складу ВРЮ ще до початку будь-якої справи.

Судова гілка влади (4 представники) та законодавча (3) – разом узяті (7) є слабшими за виконавчу, що суперечить принципу розділення та балансу гілок влади. Юридично-бізнесові кола уособлені в представниках від з’їзду адвокатів (3), але громадянське суспільство, зокрема громадські правозахисні організації, не мають у ВРЮ жодного представника.

Це свідчить про повну незалежність ВРЮ від громадян – платників податків, на гроші яких і вона функціонує, натомість максимальну залежність від виконавчої влади, яка теж харчується з коштів платників податків.

Лише теоретично, за умови ПОВНОГО СПІВПАДІННЯ ПОГЛЯДІВ у всіх інших учасників ВРЮ, вони могли б урівноважувати президентську сторону. Але такого не буває, до того ж на практиці президентська адміністрація ще й доклала всіх зусиль, щоб і серед них були люди, які гарантовано підтримуватимуть Президента.

Президент – це найвища посадова особа в державі, але він не є фюрером, і має бути підконтрольний Закону і судовій процедурі. Вища рада юстиції, засуджуючи суддю Василенка за начебто “неправильне” застосування судової процедури, намагається тим самим перетворити Президента в якогось недоторканного суперфеодала, усіх громадян України – у його холопів. Власне, і без цього різноманітні прояви феодалізму в Україні розквітають все пишнішим цвітом. Але нічого спільного такий розвиток подій не може мати з інтеграцією до Європейського дому.

Замість того, щоб всіляко дбати про зміцнення судової гілки влади, збільшення її ролі у захисті прав громадян, ВРЮ підриває її авторитет.

Кожний свідомий громадянин не повинен терпіти такої наруги над базовими принципами демократичної держави і громадянських прав, яку вчинили члени ВРЮ, прикриваючись крючкотворством. Не треба вважати усіх громадян України за дурнів! У майбутньому жодний член ВРЮ, який голосував за засудження Василенка, не повинен одержувати державної пенсії, що виплачується з коштів платників податків.

Потрібно змінити ст. 131 Конституції таким чином, щоб Вища рада юстиції насамперед уособлювала БАЛАНС між трьома гілками влади, а не домінування виконавчої гілки. По-друге, крім державних юристів з трьох гілок влади та юридичних бізнесменів з адвокатури, у ВРЮ мають бути юристи з неурядових правозахисних організацій, що представляють громадянське суспільство України в цій сфері.

А зараз усім свідомим громадянам треба стати на захист судді Василенка. Треба звертатись до народних депутатів з вимогами відхилити пропозицію ВРЮ про звільнення Василенка з суддівської посади. Настав той рідкісний випадок, коли майбутнє держави та суспільства залежить від долі однієї людини, і цю людину треба боронити разом.