Завдяки солідарності громадськості закрито кримінальну справу проти журналістів за "фактами незаконного впливу на Президента".
11.12.2003
Цілковито абсурдне визначення журналістських матеріалів як "спроб перешкоджати діяльності Президента" могло лише посилити неповагу українського суспільства та інших держав до нинішньої правової системи України, ще більше дискредитувати органи прокуратури та інші органи, які закон зобов’язав стежити за дотриманням правопорядку в Україні, і нарешті сама Генеральна прокуратура визнала абсурдність цієї справи
Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко наголошує, що завдяки солідарності громадськості закрито „абсурдну кримінальну справу проти журналістів за „фактами“ „незаконного впливу“ на Президента“.
Як йдеться у коментарі М.Томенка, переданому агентству УНІАН, на його адресу надійшов лист-відповідь на депутатський запит від заступника генерального прокурора Віктора Шокіна, у якому повідомлено, що в діях працівників видань з Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської та інших областей, щодо яких проводилися слідчі дії за кримінальною справою 149-1120, „не вбачається ознак злочину, передбачених Кримінальним кодексом України“.
Депутатський запит М.Томенка щодо цієї справи було підтримано у Верховній Раді 14 травня 172 голосами „за“.
Як зазначено у листі заступника генпрокурора, „по цій справі підозрюваних та обвинувачених слідством не встановлено“, і „зазначена кримінальна справа на час надходження та розгляду звернення 13 травня 2003 року провадженням закрита на підставі вимог п. 2 ст. 6 Кримінального процесуального кодексу України“. Згідно з цією нормою, „кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину“.
Як нагадав М.Томенко, дана справа була відкрита „за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, спрямованих на незаконний вплив на Президента України з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 344 Кримінального Кодексу України“.
Таким чином, наголосив депутат, „сама Генеральна прокуратура нарешті визнала абсурдність цієї справи. Цілковито абсурдне визначення журналістських матеріалів як „спроб перешкоджати діяльності Президента“ могло лише посилити неповагу українського суспільства та інших держав до нинішньої правової системи України, ще більше дискредитувати органи прокуратури та інші органи, які закон зобов’язав стежити за дотриманням правопорядку в Україні“.
М.Томенко впевнений, що „незамінну роль у тому, що влада нарешті усвідомила всю абсурдність висунутих звинувачень, зіграла солідарна позиція громадськості, зокрема значної частини політиків, ЗМІ, та більшості журналістів.
Саме під впливом громадськості влада у цій справі нарешті припинила дискредитувати себе й Україну“.
30.05.2003
http://imi.org.ua
Як йдеться у коментарі М.Томенка, переданому агентству УНІАН, на його адресу надійшов лист-відповідь на депутатський запит від заступника генерального прокурора Віктора Шокіна, у якому повідомлено, що в діях працівників видань з Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської та інших областей, щодо яких проводилися слідчі дії за кримінальною справою 149-1120, „не вбачається ознак злочину, передбачених Кримінальним кодексом України“.
Депутатський запит М.Томенка щодо цієї справи було підтримано у Верховній Раді 14 травня 172 голосами „за“.
Як зазначено у листі заступника генпрокурора, „по цій справі підозрюваних та обвинувачених слідством не встановлено“, і „зазначена кримінальна справа на час надходження та розгляду звернення 13 травня 2003 року провадженням закрита на підставі вимог п. 2 ст. 6 Кримінального процесуального кодексу України“. Згідно з цією нормою, „кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину“.
Як нагадав М.Томенко, дана справа була відкрита „за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, спрямованих на незаконний вплив на Президента України з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 344 Кримінального Кодексу України“.
Таким чином, наголосив депутат, „сама Генеральна прокуратура нарешті визнала абсурдність цієї справи. Цілковито абсурдне визначення журналістських матеріалів як „спроб перешкоджати діяльності Президента“ могло лише посилити неповагу українського суспільства та інших держав до нинішньої правової системи України, ще більше дискредитувати органи прокуратури та інші органи, які закон зобов’язав стежити за дотриманням правопорядку в Україні“.
М.Томенко впевнений, що „незамінну роль у тому, що влада нарешті усвідомила всю абсурдність висунутих звинувачень, зіграла солідарна позиція громадськості, зокрема значної частини політиків, ЗМІ, та більшості журналістів.
Саме під впливом громадськості влада у цій справі нарешті припинила дискредитувати себе й Україну“.
30.05.2003
http://imi.org.ua