Сімдесят років Генріху Алтуняну

Народився 24.11.1933 в м.Тбілісі в родині кадрового військового. У 1944 родина оселилася в  Харкові. А. закінчив Харківське вище військове авіаінженерне училище. Працював інженером-радіотехніком у цьому ж ВУЗі.

З 1956 по 1968 — член КПРС. Був парторгом кафедри, мав звання майора, готувався до захисту кандидатської дисертації. Але він усе більше відходить від догматичного розуміння радянської дійсності. У 1964 на партійних зборах кафедри відкрито заявив про свою недовіру новому керівництву КПРС, указавши на недемократичні методи зміщення з посади Хрущова.

У липні 1968 А. знайомиться з Петром Якіром, Петром Григоренко, потім з Олексієм Костєріним.

У серпні 1968 за ці зв’язки і відмову засудити діяльність Андрія Сахарова, П.Григоренка й  інших дисидентів А. виключають з партії і звільняють з армії. У наказі головкому ракетних військ маршала Крилова прямо сказано: “...інженер-майор Алтунян відвідував квартири сина командарма Якіра  і колишнього генерала Григоренка, привіз від них ревізіоністський лист академіка Сахарова і тим самим зганьбив високе звання офіцера Радянської армії”. Домагаючись відновлення в партії, А. подавав апеляції в усі інстанції, поки не дійшов до ЦК КПРС. Комісія партійного контролю його апеляцію відхилила. А. склав докладний запис “бесід” і передав її в самвидав.

У травні 1969 після арешту в Ташкенті П.Григоренка А. підписує відкритий лист до громадськості на захист П.Григоренка і кримських татар. У цей же час А. вступає в Ініціативну групу по захисту прав людини в СРСР. У цій якості він встиг  підписати тільки один лист до Комітету захисту прав людини ООН від 20.05.1969 у зв’язку з грубими порушеннями  цих прав в СРСР.

В червні 1969 у числі десяти відомих правозахисників з комуністичними переконаннями звернувся з листом до Міжнародної наради комуністичних і робочих партій із протестом проти введення військ до Чехословаччини, а також підписав лист на захист Івана Яхимовича.

11.07.1969 був арештований і обвинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Однак після приїзду адвоката з Москви для ознайомлення зі справою, КДБ змушений був змінити статтю на 187¹ КК УРСР

26.11.1969 А. засуджений Харківським обласним судом до 3-х років таборів. У порушення виправно-трудового законодавства його відправили в табір за межі України — у Красноярський край (Канський район, станція Н.Інгаш, уст. п/я 288/1 “А”).

Після звільнення 10.07.1972 повернувся в Харків, обійшов 22 організації і з великими труднощами влаштувався слюсарем на Харківське підприємство “Кинотехпром”.

Багато їздить по області. Продовжує читати і поширювати самвидав, підписує ряд листів разом з відомими правозахисниками Москви, Києва, у тому числі листа на захист А.Сахарова, Леоніда Плюща.

24.02.1978 у Харківському КДБ А. оголосили офіційне попередження згідно з Указом ПВС СРСР від 25.12.1972. А. склав запис бесіди в КДБ і передав ці записи в самвидав. Згодом ці факти ставилися йому в провину.

При обшуку 30.05.1980 в А. вилучили “Архіпелаг ГУЛАГ” і багато іншої “ворожої” літератури. Навіть Біблію хотіли вилучити.

16.12.1980 знову арешт. 31.03.1981 А. засуджений Харківським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 7 років таборів і 5 рокам заслання. У 1981, як і в 1969, А. на суді винним себе не визнав. Московська Гельсінкська група прийняла документ № 164 (7.04.1981) “Суд над Генріхом Алтуняном”.

У грудні 1986 А.Сахаров обнародував список політв’язнів, вимагаючи їхнього негайного звільнення. Слідчі КДБ домагалися від А. прохання про помилування. А. у відповідь на це написав заяву з вимогою припинення його справи як незаконної. Не домігшись прохання про помилування, його, проте, звільнили  9.03.1987.

Після звільнення А. активно брав участь у суспільному житті, у створенні Харківського  відділення “Мемо-­
ріалу”, а потім Народного Руху України (НРУ), співробітничав з журналом “Гласність”. У 1990 цілком реабілітований по обох справах.

З 1990 по 1994 народний депутат України, член постійної комісії Верховної Ради України з питань оборони і безпеки, заст. голови комісії з помилування при Президентові України, багато зробив для прийняття закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій”.

Був членом Центрального Проводу НРУ, головою Харківської крайової організації НРУ.

З 1997 співголова Харківського “Меморіалу”. Координатор Українсько-американського бюро з прав людини у Харківській області. Голова Харківського товариства “Україна-Вірменія”.

У 2000 вийшла його книга спогадів “Цена свободы” (рос.).

***
Того, хто мудрий, – тішить вода,
Того, хто гуманний, тішать гори.
Мудрий цінує рух.
Гуманний – спокій.
Мудрий отримує радість.
Гуманний – довголіття.
  Конфуцій

Щиро вітаємо вельмишановного Генріха Ованесовича з ювілеєм! Бажаємо здоров’я, творчої наснаги, успіхів!