MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2001, #07

Хроніка
Гуманизация уголовно-процессуального законодательства: большой шаг вперед Акции протеста оппозиции и реакция власти Конституція і права людини
Всі сили — на боротьбу з опозицією! Звернення Науковців та Фахівців Хто ж є головним ворогом? Відкритий лист Президентові України Леоніду Кучмі Тероризм
Комментарий к постановлению Верховного суда Украины №05-3342 св 00 от 18 сентября 2000 г. постанова Верховного Суду України № 05-3342 св 00 від 18 вересня 2000 Катування та жорстоке поводження
Неправомірні та брутальні дії працівників міліції тривають Право на справедливий суд
Обращение к адвокатам Днепропетровской области Суд скорий і правий В правовом обществе адвокат играет особую роль. А в Украине? Черговий райвідділу як тлумач Конституції Право на приватність
Заява харківських журналістів щодо затримання в Києві Дмитра Шурхала 15 діб "за хуліганські дії" — журналісту "Iнформбюлетень" президента не ображав Громадянське суспільство
"ЧЕРНЫЙ ПИАР" И "СВЕТЛОЕ" БУДУЩЕЕ

Хроніка

Гуманизация уголовно-процессуального законодательства: большой шаг вперед

8 февраля Верховная Рада Украины приняла Закон "О внесении изменений в УПК об урегулировании оснований, порядка и сроков содержания под стражей лиц, подозреваемых или обвиняемых в совершении преступлений" (разработчик Закона — В.В.Онопенко, "за" проголосовало 328 депутатов.)

Суть изменений вкратце такова.

В течение 24 часов с момента задержания должно быть подано мотивированное заявление в суд о применении меры пресечения в отношении лица, подозреваемого или обвиняемого в совершении преступления. Суд в течение 72 часов с момента задержания обязан принять мотивированное решение о мере пресечения, при этом судебный процесс проводится при обязательном участии прокурора или следователя, подозреваемого лица и его защитника. Согласно новому Закону, арест является мерой исключительной. Если по действующему УПК взятие под стражу производится при наличии достаточных оснований считать, что подозреваемый, находясь на свободе, может скрыться от следствия и суда или препятствовать установлению истины по делу, то в принятом законе для взятия под стражу нужно собрать достаточные доказательства, что подозреваемое лицо будет стараться скрыться от следствия и суда, от исполнения процессуальных действий, либо препятствовать установлению истины по делу. При этом арест не может быть произведен, если подозреваемое лицо соглашается исполнять возложенные на него обязанности в связи с избранием иной меры пресечения. Эта норма не применяется к лицам совершившим ранее тяжкое преступление, а также к лицам, обвиняемым или подозреваемым в совершении тяжкого преступления или совершении преступления в составе организованной преступной группы.

Изменены сроки содержания под стражей: на расследование отводится два месяца, в случае невозможности закончить следствие за указанный срок и отсутствия оснований о замене меры пресечения он может быть продлен судьей, избравшим арест в качестве меры пресечения, до четырех месяцев, причем по делам о преступлениях, по которым может быть назначено наказание в виде лишения свободы сроком более 3-х лет. Продление до 6-ти месяцев может быть дано по представлению прокурора области или его заместителей — в случае особенно сложных дел по тяжким и особо тяжким преступлениям. До 9-ти месяцев срок может быть продлен по представлению Генерального прокурора или его заместителей в исключительных случаях особо сложных уголовных дел. Таким образом, максимальный срок содержания под стражей сокращен вдвое.

Закон позволяет направлять дело в суд не целиком, а только в части доказанного обвинения. И здесь таится большая опасность: суд может отправлять дело на дополнительное расследование, и притом не один раз. В итоге может получиться, что следствие и суд будут по несколько раз рассматривать одни и те же эпизоды обвинения, а обвиняемый будет оставаться в СИЗО. К сожалению, закон не ограничивает суммарный срок пребывания под стражей под следствием и судом.

 




Акции протеста оппозиции и реакция власти

Леонид Кучма одобрил разгром палаточного городка 1 марта, подчеркнув, что милиция действовала по закону. С ним фактически не согласились Иван Плющ и виктор Ющенко. Будучи в Баку, Плющ заявил, что не были "полностью использованы возможности для диалога" и что он не поддерживает использование силы ни той, ни другой стороной. Ющенко в этот момент был в Лондоне, он подчеркнул, что, пока не исчерпаны все средства достижения "разумного компромисса, применение силовых методов является преждевременным и недопустимым".

Наш информ.

***

Суддя Старокиївського райсуду Сергій Буравльов розглянув адміністративну справу за ст.185, част. 2 Кодексу про адміністративні порушення України (КпАПУ) справу відносно 14 з 40 затриманих 1 березня активістів акції "Україна без Кучми" прямо в будівлі Печерського райвідділу внутрішніх справ, де їх тримали в ізоляторі тимчасового утримання. Розглянувши надані міліцією матеріали, заслухавши пояснення свідків, суддя закрив провадження в справах за відсутністю в діях затриманих складу адмінпорушення.

Слід зауважити, що правову допомогу підсудним експромтом надав депутат Юрій Кармазін, який приїхав в цей час у райвідділ. А ось іншим затриманим не поталанило: їхні справи розглядали без участі адвоката, і левова більшість засуджена до штрафу.

Олександр Рожко, м.Київ

***

Після сутички учасників акції "Україна без Кучми" з міліцією 9 березня на Банковій органи внутрішніх справ ввечері того ж дня провели затримання різних осіб за підозрою в участі акцій опозиції. Бійці "Беркуту" вторглися в офіс УКРП, як стверджують, без ордеру на затримання і обшук, завдали значної шкоди майну партії, затримали всіх, хто знаходився в офісі, причому багатьох жорстоко побили (за свідченням комітету "Гельсінки-90").

За різними даними тут було затримано від 60 до 70 осіб.

Одночасно міліція почала облаву на залізничному вокзалі та автостанціях у Києві, затримуючи молодих людей, переважно студентів. Тільки на вокзалі було затримано близько 100 осіб.

Як стверджує комітет "Гельсінки-90", ввечері, вже після 20.00, працівники міліції затримали студентів в гуртожитку Університету, політехнічного університету, економічного університету і здійснили при цьому несанкціоновані обшуки.

Загальна кількість затриманих точно невідома. Міліція визнала затримання не менш, ніж 203 осіб, але комітет "Гельсінки-90" стверджує, що число їх сягає 250, причому рідним затриманих про їхнє місцеперебування повідомлено не було.

А деяких активістів люди в цивільному, як стверджують, вихоплювали із натовпу, вивозили невідомо куди, і привозили додому через декілька годин, причому їм зав’язували очі, і тому невідомо, де вони були.

10 березня прямо в райвідділи були викликані судді районних судів, які безпосередньо у камерах оголосили затриманим протоколи про скоєння адмінпорушення (ст.173 КпАПУ) і адміністративного арешту терміном від 3 до 15 діб. Але пізніше голова Київського міського суду відмінив усі рішення за процедурними мотивами.

Проти кількох активістів порушено кримінальну справу за статтею 71 Карного кодексу України ("масові заворушення").

Наш інформ.




Конституція і права людини

Всі сили — на боротьбу з опозицією!

На тлі епічного полотна історичних змагань за Україну без Кучми не можна не звернути уваги на епізоди, що демонструють ставлення до них окремих представників різних прошарків населення. Так би мовити, для тієї ж історії.

Шостого лютого цього року для участі у Всеукраїнській акції до Києва прибула група криворізьців. Очікуючи початку мітингу, що мав відбутися біля пам’ятника Т.Шевченку, зупинилися неподалік від Червоного корпусу університету. Троє демонстрантів розгорнули транспаранти з написами "Кривий Ріг проти режиму Кучми!" та "Кривбасу свободу слова!".

Поряд з ними з прапором стояв автор цих рядків.

"Хто вам дав дозвіл тут стояти?" — раптово запитав поважного виду пан. — Ви — що, студенти університету? Ідіть звідси геть!".

"Ми — криворізькі "студенти", а стоїмо тут, бо є громадянами, і ще й на своїй землі!"

І, дійсно ми стояли на обочині тротуару, який за всіма ознаками університету не належав. До того ж ми ніякому руху не заважали.

За якийсь час люди з транспарантами пішли до пам’ятника Т.Шевченку, а я з прапором України лишився, розмовляючи з людиною, що прибула з Луцька. Та ось із двох сторін підійшли до мене університетські охоронці і зажадали, щоб ми йшли геть і не влаштовували демонстрації. Цього вимагає ректор університету, який нас вже попереджав.

Прикро було чути ці слова від молодиків, які були малолітніми хлопчаками, коли 10 років тому нам довелося змагатися за визнання національних символів.

А як же розцінити претензії ректора Національного університету ім.Т.Шевченко пана Скопенка?

Не можна сказати, щоб він зовсім був поза політикою, та ще й настільки, щоб не терпіти протестів на нейтральній території. Пам’ятається, що під час другої президентської кампанії він, навіть, був довіреною особою кандидата на Президента України Л.Кравчука.



Звернення Науковців та Фахівців

Ми, що підписалися нижче, — науковці та фахівці, які працюють в різних галузях українознавства і славістики в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Європі, Австралії та Японії — поділяємо глибоку стурбованість за добробут України та її громадян, за ефектовне функціонування її демократії та за її місце і роль серед демократичних і правових держав i вважаємо необхідним висловити наші погляди з приводу сьогочасної кризи. Розуміючи, що криза може бути розв’язана лише громадянами України спільно з владою, ми віримо, що загальний моральний обов’язок, почуття солідарності з українськими колегами та друзями та наша особиста заанґажованість Україною зобов’язують нас до слова.

Ми глибоко схвильовані вбивством журналіста Георгія Ґонґадзе і тим, як проходить розслідування його загибелі. Зволікання у визначенні та визнанні особи жертви і, разом з тим, самого факту злочину, його організаторів і виконавців, викликають серйозні запитання щодо незалежності та об’єктивності розслідування.

Ми стурбовані, що це вбивство – лише найбільш помітний приклад залякування та насильства проти незалежних журналістів, політичних діячів та інших відомих громадян України. Запитання довкола вбивств Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня та смерті Вадима Бойка, Вячеслава Чорновола і багатьох інших залишаються без відповіді, без помітного, а то й без жодного поступу в розслідуванні цих справ.

Ми занепокоєні, що законодавство проти корупції продовжує застосовуватися вибірково, головним чином проти опонентів уряду та службовців нижчих ешелонів.

Ми засуджуємо погрози і переслідування щодо тих ЗМІ, журналістів, студентів, вчителів та інших громадян України, котрі наважуються відкрито та вільно висловити свої думки з приводу сьогочасної кризи. Уперті намагання перешкодити, не допустити мирні демонстрації викликають тривожні запитання про гарантовані Конституцією України свободу слова та зібрань.

Ми глибоко стурбовані, що політична та економічна незалежність і суверенітет України, що вже під загрозою широко розповсюдженої корупції, можуть зазнати подальшої деґрадації, якщо національні інтереси будуть принесені в жертву на користь політичним амбіціям.

Ми повністю підтримуємо всі заклики до незалежного, повного, прозорого та гідного довіри розслідування вбивства Ґонґадзе та всіх доказів, що з’явилися у цій справі. Причетні до злочину мусять бути притягнені до відповідальності, незалежно від їхньої посади.

Ми висловлюємо повну підтримку спробам реформувати політичний процес, зміцнити громадянське суспільство, встановити справжній розподіл та баланс між виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади, а також дійсно відкриту, справедливу та підзвітну систему врядування.

Ми не погоджуємося з думкою, що сьогочасна криза має лише негативний вплив на міжнародний імідж України. Попри все інше, вона також дає світові – і нам – надію, що Україна здатна до зрілого самоаналізу, гострої та відвертої критики, де це необхідно, до реформи на ділі, а не тільки на словах. Ми переконані, що лише верховенство закону, належний правовий процес і справжня свобода преси, слова та зібрань без остраху за репресії, a також серйозний політичний діалог зможуть вивести Україну з кризи. Лише ефектовні зусилля виявити правду можуть відновити репутацію та потенціал України, та допомогти Україні уникнути того, щоб перетворитися на парію серед держав світу.

Ми висловлюємо моральну підтримку усім в Україні, хто бореться за досягнення цих цілей. Їхні дії нагадують нам, що демократія — це процес, який вимагає активного та постійного ствердження — а не пуста фраза.

Ми закликаємо Президента, Прем’єр-міністра, Верховну Раду та Верховний Суд України забезпечити повну цілісність цього процесу. Ми також закликаємо уряди наших держав підтримати громадян України в цей критичний момент в історії її молодої демократії.

Всього 160 підписів

7 березня 2001 р.




Хто ж є головним ворогом?

Нещодавно я отримав листа від одного з кореспондентів ПЛ. Ось що він пише: "Більшість лідерів чомусь зайнята гаданням – "Хто, якщо не Кучма?" і т.п., не розуміючи, що основний урок, який треба засвоїти, незалежно від того, хто б не прийшов — це усвідомлення громадським сектором потреби у власному "дорос-лішанні" і необхідність таки опертися на право, а не на політичну доцільність. На нашій провінційній політсцені сюжети все ті ж: настрої однієї половини разом із владою залишаються агресивно-слухняними, певним прошарком керує, якщо фігурально означити, — примітивний конформізм, в діях опозиції дедалі частіше проступають особистісні риси, хто на що здатен: тут і русофобія, і антисемітизм, і антикомунізм, і, даруйте, "анти-

сабоданізм", і романтика барикадних боїв, тобто загалом руйнівні настрої." Я навмисно не вказую невеличке західноукраїнське містечко, де мешкає наш кореспондент, бо гадаю, що він намалював типову для всього українському політикуму картину.

Беззмістовні, руйнівні дії опозиції насичені одним: "Роздушіть гадину!" І для знищення ворога — президента Кучми — всі засоби дозволені, навіть насильницькі. Частина активістів акції "Україна без Кучми!" весь час грає мускулами і провокує правоохоронців на силові дії. А лідери їх не зупиняють, вважаючи, що кровопускання ряди опозиції тільки примножить. Як на мене, такі дії опозицію тільки дискредитують, насамперед в моральній площині.

На жаль, опозиція, як і влада, не хоче опиратися на право, а тільки на політтехнології. Чому активісти опозиції не оскаржують в суді незаконні дії органів державної влади і місцевого самоврядування? Чому не подано жодного позову до Європейського суду з прав людини з приводу січневих (та пізніших) рішень судів про заборону наметових містечок? Ці рішення брутально порушують конституційні права на свободу виявлення поглядів і свободу мирних зборів, які захищаються і Європейською Конвенцією захисту прав людини і основних свобод, крім того, вони, як, і усе адміністративне судочинство, не відповідають вимогам статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Впевнений, що ці позови було б виграно.

Опозиція не зробила навіть таку, здавалося б, очевидну річ: усюди, де є її представники, організувати постійно діючий в центрі міста агітаційний пост без намету, наприклад, з гаслом: "За правду", з поширенням інформаційних матеріалів про свої наміри і дії та про дії владних структур. А у випадку перешкод з боку місцевих влад – звернення до суду.

Місцеві правозахисні організації могли б захистити активістів, надати їм правову підтримку.

Кучма, безумовно, мусить піти у відставку, насамперед, з моральної точки зору. Кожен день його перебування на посаді Президента все більше ганьбить країну. У відкритому листі Романа Романова (див. вище) це прекрасно аргументовано, нема чого додати. А останні дні ясно показали, що Кучма заради збереження влади готовий остаточно перетворити Україну на поліцейську державу: незаконні затримання, облави, вимога до держслужбовців публічно його підтримати і засудити опозицію… Але все це не менш ясно свідчить про безсилість влади, її неспроможність приборкати ситуацію.

На мій погляд, опозиція мала б вимагати проведення незалежного парламентського розслідування "касетної справи", надання комісії Лавриновича відповідних повноважень, наприклад, шляхом подолання вето на закон про спеціальні термінові і слідчі парламентські комісії. Я впевнений, що саме цю ідею не можна відхилити нікому, навіть прихильникам Президента. Більше того, Президент перший зацікавлений у незалежному розслідуванні, довести свою, як він стверджує, непричетність до смерті Георгія Гонгадзе. Але всі його дії свідчать, навпаки, що він не хоче проведення такого розслідування, тобто йому є що приховувати. Це тільки збільшує підозри на його адресу. Отже, як на мене, організація такого розслідування — найкоротший і найбільш адекватний, з правової точки зору, шлях до крапки у "касетному скандалі". Це — гідний вихід з брудної ситуації в цілому і з точки зору іміджу країни на Заході, оскільки там незалежне парламентське розслідування — звичайна практика. Наведу тільки один приклад. Коли у 1989 році випадково виявилося, що поліція Швейцарії прослуховувала телефонні розмови адвоката, виник так званий "каталожний скандал". Була створена спеціальна парламентська комісія, яка встановила, що політична поліція десятиліттями таємно створювала досьє на депутатів парламенту від опозиції, журналістів, профспілкових лідерів, правозахисників, підслуховуючи їхні телефонні розмови — таких досьє було кілька тисяч. Тоді парламентом був прийнятий закон про прослуховування телефонних розмов, передбачений контроль за цими діями поліції й повідомлення тих людей, яких прослуховували, про факт прослуховування, якщо підозри поліції не справдилися.

На мою думку, головним завданням суспільства сьогодні має бути зміна політико-правової системи, яка завжди вагітна перетворенням будь-якої людини на посаді Президента в ось такого Кучму, а захистом слугують тільки особисті якості людини.

Але ж всяка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно, і тому особисті якості захистом слугують погано. Кучма не створив для себе принципу безвідповідальності — тут я не погоджуюся з Романом романовим. Як влучно колись зазначив Володимир Золотарьов, "безвідповідальність є наріжним каменем української державності", а Кучма тільки скористався цим. Наявність двох центрів виконавчої влади — Адміністрації Президента, яка все вирішує і не несе ніякої відповідальності, і Кабміну, який мусить реалізувати накази президентської адміністрації, фактично не маючи права голосу, і виконує роль хлопчика для побиття — це нонсенс.

Бо при цьому парламент вплинути на ситуацію не здатен, у нього нема важелів впливу, а його контрольні функції вкрай обмежені. Необхідно змінити Конституцію, і опозиція вже подала відповідний законопроект.

Але сама по собі зміна політико-правової системи нічого не варта, якщо наш політикум не зрозуміє, що наш головний ворог — це, найчастіше, ми самі, і що моральна відкрита політика повинна стати нашою практикою.



Відкритий лист Президентові України Леоніду Кучмі

Пане Президенте!

Як громадянин України, небайдужий до її долі, і послідовний прихильник державної незалежності, хочу скористатися своїм правом звернутися до Вас і донести свою оцінку Вашої діяльності на посаді Президента України.

Я — громадянин України, Ви — президент, що має владу над всіма її громадянами. Моя позиція є однією п’ятидесятимільйонною думкою у сукупності поглядів людей, що населяють нашу державу. Впевненості мені додає те, що я у своїх оцінках неодинокий, що мій голос додасться до голосів інших свідомих громадян України, а разом ми зможемо Вас переконати у справедливості своїх оцінок.

За останній час ми отримали змогу пересвідчитись в тому, що нетерпимість влади в Україні до іншої позиції може перерости у крайні форми протистояння. Вважаю, що Ваш обов’язок полягає в тому, аби не допустити такого перебігу подій.

Ваша причетність до вбивства журналіста Гонгадзе не доведена. Автентичність плівок з записами Ваших розмов, що нібито мали місце, не встановлена. Ви, як будь-яка інша фізична особа, захищені презумпцією невинуватості. Але, насправді, для себе Ви трансформували цей принцип у презумпцію безвідповідальності. Ви часто повторюєте, що президент відповідальний за все, що відбувається в державі, проте, жодного разу ми не почули від Вас визнання своєї вини. Ви постійно звинувачуєте Павла Лазаренка, Юлію Тимошенко та інших, але за їхні протиправні вчинки, якщо вони дійсно мали місце, Ви також відповідаєте як глава цієї держави. До речі, на них також розповсюджується презумпція невинуватості, але Ви чомусь про це забули. Ви завжди намагаєтесь у всіх негараздах звинуватити будь-кого (уряд, парламент, опозицію, засоби масової інформації, тощо) аби уникнути власної відповідальності.

Ви звикли до того, що український народ надзвичайно терплячий. Можна задіяти "адміністративний ресурс" і вчителі переконуватимуть батьків дітей, що треба підтримати на виборах "стабільність і курс реформ у державі", лікарі будуть ходити по своїх дільницях і збирати підписи за проведення референдуму за так званою народною ініціативою в інтересах президента, міліціонери будуть вилучати листівки опозиційних лідерів, всі бюд-жетники за наказом місцевих адміністрацій будуть трясти на мітингах Вашими портретами і вимагати "рішучих дій". Але чи знаєте Ви що насправді думають про Вас всі ці люди? Чого варта така "всенародна підтримка"?

Політична опозиція в Україні виглядає поки що слабкою. У Вашому розпорядженні є потужний державний апарат, силові структури із відданими Вам керівниками. Однак, все це не є свідченням сили, адже будь-яке її застосування лише послаблюватиме Ваші позиції і посилюватиме опозицію. Ви не маєте головного чинника президентської сили — морального авторитету в очах мільйонів українців. Саме його відсутність і є Вашою головною слабкістю.

В Україні немає реального розподілу влади, оскільки найбільш потужною її ланкою є президентська влада, що прагне встановити повний контроль над урядом, парламентом, судом, засобами масової інформації. Будь-які спроби обмеження, на сьогодні необмеженої ні правовими, ні моральними нормами, президентської влади з Вашого боку викликають несприйняття і спротив.

Державні засоби масової інформації безперестанно ллють бруд на всіх тих, хто має власну позицію, власну думку і наважився виступити проти Вас. Насправді ж таким чином відбувається ще більша дискредитація Вас як голови держави і гаранта дотримання Конституції. Державні засоби інформації не є засобами інформації голови держави, як і держава не є тим же самим, що її президент. Обстоюючи презумпцію Вашої безгрішності і розповсюджуючи компромати на всіх Ваших опонентів, долгановські пропагандисти насправді компрометують саме Вас як президента України.

Ви давно вже стали перешкодою, гальмом для демократичного розвитку України. Ваше близьке оточення переконує Вас в тому, що ситуацію вдасться утримати під контролем, але ж Ви самі маєте оцінити тих, кого Ви наблизили до себе і подумати про методи і, головне, наслідки таких дій. Ви оточили себе людьми, що декларують свою відданість і це — головний принцип Вашої кадрової політики. Однак, саме їх Ви маєте остерігатися найбільше. Люди, що не мають власної свідомої позиції, а керуються ситуативними інтересами, найбільше здатні на зраду. Подумайте про той неминучій момент, коли ваші інтереси у ключових питаннях будуть різними.

Кожен день Вашого подальшого перебування на посаді Президента приносить шкоду Україні. За часи Вашого президенства в очах світової спільноти Україна отримала стійкий імідж держави, пронизаної корупцією на всіх рівнях, де державні органи обмежують свободу вираження поглядів, якщо вони не збігаються з офіційними. За останні роки Вашого президенства Україна стабільно посіла найвищі позиції у рейтингах впливових міжнародних організацій як держава, де придушується свобода слова, де найвищий рівень корупції, де не поважається захист інтелектуальної власності, де населення має майже найнижчі доходи серед країн СНД… За таких умов Україна приречена на міжнародну ізоляцію. Чи варто чіплятися за владу, завдаючи таким чином шкоду своєму народові? Подумайте, пане президенте!

Пане Президенте! Слово "Кучма" зараз стабільно асоціюється із словами "нетерпимість", "корупція", "безвідповідальність". Не дайте приводів продовжити перелік негативних оцінок Вашого перебування на найвищій державній посаді!

Для Вас це є надзвичайно тяжким рішенням, але Ви маєте його прийняти. Закликаю Вас проявити акт громадянської мужності — добровільно подати у відставку з посади Президента України і, у відповідності із Конституцією, передати тимчасове виконання своїх повноважень прем’єр-міністрові України — Віктору Ющенку.

Впевнений, що такий Ваш крок отримає широку підтримку і стане найбільш позитивним Вашим рішенням за часів президенства.

Дуже сподіваюсь на Ваше розуміння,

Роман Романов
Виконавчий директор Севастопольської правозахисної групи




Тероризм

Комментарий к постановлению Верховного суда Украины №05-3342 св 00 от 18 сентября 2000 г.

Данное постановление имеет четыре аспекта: уголовно-процессуальный, международно-правовой, конституционный и политико-правовой.

Действия милиционеров были направлены на проведение обыска, т.е. следственного действия, заключающегося в "принудительном обследовании находящихся в ведении определенного лица помещений, сооружений, участков местности и других объектов с целью отыскания и изъятия предметов и документов, могущих иметь значение для дела, либо обнаружения разыскиваемых лиц и трупов, проводимое при наличии данных о том, что они скрыты в названном месте или у обыскиваемого лица". То есть, специальное издание особо подчеркивает принудительный порядок проведения обыска. Следовательно, обыск относится к т.н. мерам процессуального принуждения.

Под процессуальным принуждением наука понимает "совокупность предусмотренных уголовно-процес-суальным законом мер принудительного воздействия, призванных обеспечить исполнение обязанностей участников уголовного процесса и надлежащее выполнение задач уголовного судопроизводства". С точки зрения милиционеров их действия полностью отвечали приведенному определению: закон (ст. 181 УПК) требует присутствия обыскиваемого во время обыска, ломать двери квартиры намного труднее, чем заставить хозяина их открыть и т.д.

Однако они не учли, что существуют пределы процессуального принуждения, которые не только защищают законные права и интересы граждан, но и упорядочивают и дисциплинируют деятельность государственных и должностных лиц, проводящих расследование.

Пределы принуждения при обыске определяются тремя элементами: возможными средствами принуждения, объектом обыска и кругом обыскиваемых лиц. Последний элемент был соблюден полностью: принуждение действительно было применено в отношении лица, указанного в постановлении следователя о производстве обыска, и т.о. не вызывает особых сомнений. В отношении остальных элементов действия работников милиции не выдерживают критики.

Средства принуждения, применяемые агентами государства во время обыска, обычно ограничены следующими: вскрытием запертых помещений и хранилищ, если владелец отказывается добровольно их открывать, и запретами лицам, находящимся в помещении, в котором проводится обыск, лицам, приходящим в это помещение, покидать его, сноситься друг с другом или иными лицами до конца обыска. Также следователь вправе произвести принудительный личный обыск лица, которое присутствует при обыске, без вынесения дополнительного постановления. Однако этот перечень выработан практикой и не является строго обязательным для лица, производящего обыск. Куда убедительнее выглядят аргументы, связанные с пределами пространственного характера. В постановлении о производстве обыска, которое должно быть санкционировано прокурором или судьей, указывается точное место проведения обыска. Это ограничивает место применения мер принуждения при обыске точно определенным в постановлении объектом обыска (помещением, местностью и т.д.). Таким образом, действия милиционеров, применивших насилие к обыскиваемому лицу в подъезде дома, явно нарушили пределы процессуального принуждения при производстве обыска.

Однако, Верховный Суд указывает на нарушение Конституции и Европейской конвенции о правах человека, а не Уголовно-процессуального Кодекса. Почему? Вероятно, тому есть две причины. Во-первых, те рассуждения которые приведены выше, являются лишь неофициальным толкованием статей УПК, в законе точного и недвусмысленного ответа на исследуемые вопросы. Кроме того, для целей уголовного процесса двухминутное задержание лица вряд ли выглядит сколько-нибудь существенным нарушением, достойным быть отмеченным в уголовном деле. Во-вторых, от незаконных мер публично-правового принуждения в первую очередь пострадали честь и достоинство личности, т.е. о данном нарушении необходимо говорить языком правовых норм защиты прав человека, т.е. в первую очередь норм Конституции и международных договоров о защите прав человека.

Международно-правовой аспект данного решения тесно связан с конституционным и выражается в том, что Верховный Суд установил, наряду с нарушением ст. 29 Конституции еще и нарушение ст.5 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Такое непосредственное применение статьи международного договора Украины стало возможным благодаря ст. 14 Закона Украины "О международных договорах Украины" от 22 декабря 1993 г. и ст. 9 Конституции Украины, которые включают международные договоры Украины в национальное законодательство и тем самым позволяют украинским судам прямо и непосредственно ссылаться в своих решениях на договоры как на источники национального права.

Необходимо отметить, что Конвенция представляет собой не "контрактное", а "правотворческое" соглашение. Основной целью участников таких договоров является не столько создание взаимных субъективных прав и обязанностей, сколько объективных прав для своих граждан с корреспондирующими им обязанностями государств их соблюдать. Следовательно, Конвенция была изначально разработана как самоисполнимый договор, т.е. договор, который может применяться национальными судами без (или до) включения соответствующих норм во внутреннее законодательство.

Однако все же Конвенция — международное соглашение и ее "международность" проявляется в первую очередь в том, что она устанавливает не просто гарантии защиты прав человека, а минимальные гарантии, равные для всех участников договора, при этом не требуя от государств одинаковости в тех мерах, которые они предпринимают для соблюдения Конвенции. Таким образом, для сохранения эффективности инструмента специальному органу — Европейскому суду по правам человека — предоставлено исключительное право осуществлять толкование статей Конвенции применительно к конкретным делам. Впоследствии практика Суда, значительно расширившись и углубившись, стала набором правил, конкретизирующих нормы Конвенции. Эти правила государства должны соблюдать для полной реализации указанных норм под страхом выплат значительных компенсаций, назначаемых Судом жертвам нарушений. Т.е. украинский суд прежде чем применить ст.5 Конвенции должен был обратить внимание на то, как ее толкует Европейский суд.

В отношении данного дела Верховный суд имел в виду п. 1 b статьи 5, запрещающий лишение свободы иначе как в случае законного ареста или задержания лица за невыполнение законного решения суда или с целью обеспечения любого обязательства, предписанного законом. Действительно, действия должностных лиц не были законными. Кроме того, в данном случае у обыскиваемого нет обязанности присутствовать при обыске, если с самого начала его не было в месте проведения — закон предусматривает альтернативную процедуру специально для такого случая — обыск производится в присутствии понятых и с участием представителя жилищно-коммунальных служб, которые обеспечивают его законность и объективность проведения.

Однако, в данном случае имеет место некоторая проблема, связанная с толкованием Судом термина "лишение свободы". Дело в том, что Суд далеко не всякое ограничение свободы передвижения готов признать лишением свободы. Вначале, следует исходить "из конкретной ситуации и принимать во внимание ряд критериев, таких, как: тип, продолжительность, последствия и условия исполнения рассматриваемой меры". Основными критериями, которыми руководствуется Суд в таких пограничных ситуациях с краткими сроками ограничения свободы, зачастую является учет целей действий государства, а не их последствий. В своем основополагающем значении лишение свободы предполагает потерю независимости и контакта с внешним миром. Кроме того, Суд признает, что полиции и службам дознания необходимо дать возможность выполнять свою работу. Поэтому их деятельности в общественных интересах, вероятно, повредило бы, если бы случайное задержание слишком легко квалифицировалось как лишение свободы.

В практике Суда и Европейской комиссии по правам человека (органа, ранее рассматривавшего все дела о нарушении Конвенции, прежде чем направить их для дальнейшего разрешения по существу. Сейчас упразднен, его полномочия перешли к Суду) имели место сходные случаи. В частности, Комиссия признала нарушением кратковременное задержание для принудительной проверки крови, однако другие случаи, в том числе для проведения обыска, не привели к ограничению свободы, достаточному для констатации лишения свободы (хотя, следует отметить, что в указанном случае обыска — задержание было проведено с соблюдением внутреннего законодательства). Поэтому нельзя полностью быть уверенным, что в случае рассмотрения этого дела Европейским судом, он бы вынес решение, признающее действия милиционеров "лишением свободы", подпадающим под действие ст. 5.

Таким образом, ссылка Верховного суда на ст. 5 в связи с незаконным задержанием не выглядит так убедительно, как того хотелось бы. Однако, следует отметить, что Европейская конвенция, как и иные международные документы такого характера, устанавливает лишь минимальный уровень защиты прав, и то, что она не применима к такой ситуации, вовсе не означает, что решение Верховного суда не верно.

Конституционный аспект данного решения связан с тем, что решение Верховного суда основано на ст. 29 Конституции, защищающей право каждого на свободу и личную неприкосновенность. Статья конституции содержит сходные со ст.5 Конвенции гарантии (право быть проинформированным о мотивах задержания или ареста, право оспорить арест в суде и т.д.), но они применяются к более узкому числу случаев – в статье упомянуто только арест или содержание под стражей. Однако, статья 29 Конституции Украины предоставляет более глубокую степень защиты, данного права чем ст. 5 Европейской конвенции о правах человека. Комментируемое решение показывает, что гарантии этой статьи Конституции распространяются и на такую пограничную ситуацию, как задержание на несколько минут с целью доставить обыскиваемое лицо к месту обыска. Свое отражение в решении нашла и не упомянутая в нем статья 8 о прямом действии норм Конституции. Таким образом, Верховный суд показал пример использования своего собственного толкования этой статьи: "Поскольку Конституция Украины, как указано в ст.8, имеет наивысшую юридическую силу, а ее нормы являются нормами прямого действия, суды при рассмотрении конкретных дел должны оценивать содержание любого закона или иного нормативно-правового акта с точки зрения его соответствия Конституции и во всех необходимых случаях применять Конституцию как акт прямого действия". Т.к. соответствие Уголовно-процессуального Кодекса, принятого в 1961 г., действующей Конституции Украины вызывает большие сомнения, то применение непосредственно конституционных норм к данному делу выглядит вполне обоснованно.

Данное постановление, имеет все шансы стать важным прецедентом. Официальная доктрина не признает в Украине действия такого источника права как прецедент. Однако, как это блестяще продемонстрировано в книге В.М. Брынцева "Неофициальный судебный прецедент", мнение вышестоящего суда по тому или иному вопросу толкования права, оказывает большое влияние на процесс принятия судьями нижестоящих судов решений по конкретным делам. Поэтому ссылка адвоката в судебных прениях на практику Верховного суда, вряд ли может быть отброшена судом как факт, не имеющий к делу отношения.

В этом, собственно и заключается политико-правовое значение исследуемого решения. Оно является одним из немногих примеров удачного сочетания судами Украины двух основных принципов правового государства: верховенства права и защиты прав человека, кроме того, в нем предпринята, пускай и не очень удачная, однако ж попытка непосредственного применения международных стандартов защиты прав человека, что несомненно есть знаковым событием, знаменующим постепенное осознание судьями (пускай пока только на самом высоком судебном уровне) необходимости реализации международных обязательств Украины в области прав человека. В свете последнего утверждения крайне многозначительно выглядит постановка в одном ряду статьей Конституции и Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Если данное постановление получит достаточную известность в среде юридической общественности, оно, вероятно, сможет оказать благотворное влияние как на правосознание, так и на развитие юридической практики в Украине.





постанова Верховного Суду України № 05-3342 св 00 від 18 вересня 2000

Голова Верховного Суду України Бойко В.Ф., розглянувши матеріали адміністративної справи стосовно Стеблюка М.М.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Самарського районного суду м. Дні-пропетровська від 13 березня 2000 року Стеблюка М.М. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП України і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 300 грн.

Цю постанову змінено головою Дніпропетровського обласного суду, який виніс постанову від 21 квітня 2000 року про зменшення розміру штрафу, накладеного на Стеблюка М.М. до 255 грн.

Стеблюка М.М. притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 13 березня 2000 року вчинив злісну непокору законним вимогам працівників Самарського районного відділу міліції, а саме перешкоджав їм в проведенні обшуку за місцем його проживання по вул. 20-річчя Перемоги 2, кв.45, в м. Дніпропетровську.

Постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа закриттю з таких підстав.

За змістом ст. 185 КпАПУ злісна непокора вимогам працівників міліції має місце лише у випадку, коли такі вимоги є законними.

З матеріалів справи вбачається, що цю важливу обставину суддя першої інстанції та голова обласного суду залишили поза увагою.

Як видно з пояснень Стеблюка М.М., 13 березня 2000 року після 7 години він прямував до місця роботи і в той час був затриманий працівниками міліції.

Посилаючись на постанову про проведення обшуку в його житлі, застосовуючи фізичне насильство, вони доставили його до квартири, в якій він мешкав, примусили відчинити її і вчинили обшук.

Допитані в судовому засіданні оперуповноважені Самарського районного відділу міліції Комісар О.П. та Широкоступ Є.С. пояснили, що вони на підставі доручення слідчого прибули до Стеблюка М.М. з метою поведення обшуку. В той час він виходив з під’їзду і прямував до зупинки міського транспорту. Вони намагались зупинити його, але він повідомив, що йде на роботу, відштовхував їх, ображав. Супроводивши Стеблюка М.М. до його квартири, вони провели там обшук, під час якого він знову їх ображав.

Обставини цієї події, так як вони викладені Комісаром О.П., Широкоступом Є.С. та Стеблюком М.М., не свідчать про протиправність дій останнього, оскільки доручення старшого слідчого прокуратури Дніпропетровської області та його постанова про проведення обшуку (а.с.11-12), не наділяли оперуповноважених правом затримання Стеблюка М.М. на вулиці, коли він прямував на роботу і припровадження його до квартири.

В такому випадку вважати вимоги працівників міліції законними, підстав немає.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 29 Конституції України та п.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність і в зв’язку з цим не може бути затриманим інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, то в діях Стеблюка М.М. відсутні ознаки правопорушення передбаченого ст. 185 КлАП України, тому, керуючись п.3 ст. 293 цього Кодексу,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову судді Самарського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2000 року та постанову голови Дніпропетровсього обласного суду від 21 квітня 2000 року стосовно Стеблюка Миколи Миколайовича скасувати, а справу закрити.




Катування та жорстоке поводження

Неправомірні та брутальні дії працівників міліції тривають

До громадської приймальні Міжнародного товариства прав людини — Українська секція надійшло ряд звернень від громадян, що зазнали фізичних та моральних утисків з боку правоохоронних органів

29.08.2000 року до приймальні МТПЛ-УС звернувся громадянин України Четвериков А.В. 1981 року народження. Останній скаржиться на неправомірні дії працівників міліції. Зі слів потерпілого, невдовзі після повернення зі Сполучених Штатів Америки, де перебував на навчанні в університеті, 28.08.2000 виходячи зі своєї власної оселі, він зустрів двох осіб, одягнених в цивільне. Вони представились працівниками міліції, не показуючи при цьому службових посвідчень. Не пояснюючи обставин, працівники міліції почали застосовувати фізичну силу: заламували руки, били по лицю. Одягнувши наручники, потерпілого затягнули до його власної квартири. Не дивлячись, на відсутність ордеру на обшук житлового помешкання міліціонери почали нишпорити по квартирі. Після тривалого обшуку потерпілого доставили у райвідділ, звідки невдовзі відпустили. В результаті, з квартири громадянина Четверикова було конфісковано: гітара (подарунок від американських друзів), $100, 150 грн., документи на квартиру. Згодом, все було повернуто окрім $100 і 150 грн.

12.01.2001 до приймальні МТПЛ-УС надійшла скарга від матері потерпілого громадянки Побижецькой Р.І. (м. Вінниця). Заявниця скаржиться на неправомірні та брутальні дії працівників міліції по відношенню до її сина Побижецького Олександра Петровича. Вона розповідає, що 01.08.2000 року о 22.30 в оселю, де проживав її син з родиною, увірвались озброєні люди з автоматами та в бронежилетах. Нічого не пояснюючи і не пред’явивши посвідчень, вони кинули Олександра на підлогу і на очах його маленького синочка почали жорстоко бити ногами, кийками та прикладом автомата. Коли дитина почала сильно ридати та кричати, один з озброєних чоловіків приставив до неї пістолет і почав на неї кричати. Олександра вивели роздягненого на вулицю, а в будинку вчинили обшук. Під час проведення обшуку дружину Олександра та її сестру обзивали та принижували словами. Потім люди в цивільному з автоматами сказали, що забирають Олександра до райвідділу внутрішніх справ і завтра відпустять. Внаслідок цієї події маленькій дитині та дружині потерпілого було завдано моральної шкоди. Згодом Олександру було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину. Дивлячись на такі методи та прийоми затримання підозрюваного, починаєш замислюватись: "Чому під час проведення оперативних заходів працівниками міліції грубо порушуються і ігноруються законні права та свободи ні в чому невинних людей"?

10.02.2001 року надійшла скарга від колишнього громадянина України а відтепер громадянина Ізраїлю Фейгензона Валерія Самуїловича. Фейгензон В.С. у своєму листі стверджує: "В правоохоронних органах фабрикуються кримінальні справи, а задля того, щоб вибити зізнання, застосовуються тортури та побиття. Одягають на голову протигази, б’ють по голові капроновими пляшками наповненими водою, б’ють по п’ятах, ставлять на груди крісло, а також застосовують й інші фізичні методи запозичені в гестапо і сталінських НКВД. Звісно, люди таких знущань не витримують і змушені підписувати все що завгодно". Щоб не бути голослівним, заявник стверджує, що має переконливі докази, які свідчать про брутальні та неправомірні дії правоохоронних органів. Зокрема, на відеоплівці зафіксовано, як працівники міліції м. Кременчук Полтавської області б’ють та знущаються над ні в чому невинними людьми. Наводяться прізвища працівників відділу по боротьбі з організованою злочинністю м. Кременчук, які безпосередньо піддавали тортурам громадян задля вибиття з них зізнання у скоєні злочину. Заявник вимагає від вищих посадових осіб України зупинити хвилю насильства з боку правоохоронних органів проти українців та євреїв зокрема. А проти конкретних працівників міліції м. Кременчук порушити кримінальні справи. В іншому випадку він передасть відеоплівки в міжнародні засоби масової інформації, і як громадянин Ізраїлю він повідомить уряд і кнесет держави Ізраїль.




Право на справедливий суд

Обращение к адвокатам Днепропетровской области

Уважаемые коллеги!
В последнее время в правоохранительной системе нашей области наметилась тенденция систематического нарушения положений Конституции Украины, уголовно-процессуапьного закона, Закона "Об адвокатуре" и других законодательных актов, направленных на защиту прав и законных интересов граждан. Эти проявления, особенно ощутимы в области уголовного судопроизводства на стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования. Сложившаяся ситуация в нашем регионе стала возможной в результате игнорирования работниками правоохранительных органов независимости адвокатов в осуществлении ими профессиональных функций защитника. Во многих случаях, под любым предлогом, предпринимаются меры к отказу лиц от помощи адвокатов на ранних стадиях расследования уголовного дела; адвокатам не предоставляются материалы дела, обосновывающие задержание подозреваемого или избрание меры пресечения либо предъявление обвинения; они ограничиваются во времени и количестве свиданий с подзащитными, нарушаются сроки реагирования на жалобы, заявления и ходатайства адвокатов. Ответы на указанные действия адвокатов носят характер отписок, систематически нарушается трехдневный срок их рассмотрения, необходимые меры по выполнению требований уголовно-процессуального законодательства не принимаются. При выполнении профессиональных обязанностей по защите прав граждан адвокаты идентифицируются с клиентами и их делами. Фактически адвокатов отлучили от уголовной юстиции или во всяком случае к нам относятся, как к "бедным родственникам". Иначе как можно понять тот факт, что в здания прокуратуры, отделов внутренних дел адвокатов не пропускают по удостоверениям? Несмотря на нигилистическое отношение к адвокатам в Днепропетровской области, нельзя забывать, что адвокатура является правовым институтом по защите прав человека. Собрание представителей адвокатов области, проведенное в годовщину принятия Закона Украины "Об адвокатуре" 19.12.2000 г., обращается ко всем адвокатам области срочно направить в Президиум областной коллегии адвокатов по адресу — 49070, г. Днепропетровск, пр. К.Маркса, д. 65, к.12 — сведения о незаконных действиях работников правоохранительных органов в отношении адвокатов для подготовки представления на имя Президента Союза адвокатов Украины и Генерального прокурора Украины. Впредь такую информацию немедленно направлять в названный выше адрес. Настоящее обращение опубликовать в средствах массовой информации.

Принято на собрании адвокатов Днепропетровской области 19.12.2000




Суд скорий і правий

Саме так висловлювалися наші предки про належне правосуддя. Вони влучно сформулювали головні вимоги до роботи суду — справедливе рішення за мінімальних витрат. У наш час основні принципи, засади роботи судді, прокурора, слідчого визначені кримінально-процесуальним кодексом. Питання справедливості в них розроблено детально. А ось про часовий, економічний аспекти роботи навіть не згадується. Так склалося за адміністративно-командної системи, для якої непритаманне публічно аналізувати витрати державного апарату.

Немає згадки про економічність і в проекті нового кримінально-процесуального кодексу, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів. Можливо, в цьому немає й потреби, вказаний принцип діє неписаним? На жаль, це не зовсім так. Наведу два приклади.

Візьмемо розгляд у суді типової кримінальної справи про скоєння громадянином А. разом з громадянином Б. розкрадання на невелику суму. Заарештовано тільки Б., которий, крім цього злочину, скоїв ще десятки в групах з іншими особами, частина з яких теж знаходиться під вартою. Громадянин А. про ці злочини навіть не знав.

Проте, згідно з діючим КПК та вказаним проектом, розглядати їх у суді за відсутності А. неможливо. І він отримує від суду том обвинувального висновку, в якому описано всі злочини по справі, ходить до суду місяцями, а то й роками, щоб врешті довідатись, що засуджений умовно. Таким чином А., всупереч Конституції, фактично позбавляється можливості мати в суді захисника (ніякий адвокат не буде місяцями слухати чужі епізоди). При цьому він зазвичай, через хворобу чи інші причини, неодноразово не з’являється в суді. І тут уже збитків зазнає держава, оскільки розгляд справи зупиняється, марнують час суддя та інші учасники процесу, затягується утримання підсудних під вартою. А щоб уникнути цих витрат, досить кількома словами передбачити в КПК можливість (краще обов’язковість) розгляду епізодів, до яких підсудний не причетний, за його відсутності.

Друге. Закінчивши розслідування справи, слідчий складає підсумковий документ — обвинувальний висновок, обсягом від кількох сторінок до кількох томів машинописного тексту. Цей єдиний документ складається з кількох частин, у тому числі містить опис злочину та обвинувачення, що разом становлять більше сорока відсотків обсягу тексту. Ці частини слово в слово, буква в букву повторюються. Але навіщо в одному документі те ж саме писати двічі? Це якщо обвинувачений один. А якщо, скажімо, п’ять, то текст повторюється шість разів: в описовій частині і в обвинуваченні кожного. Обвинувальний висновок пише і підписує слідчий, затверджує прокурор, його від імені держави оголошує в залі суду суддя (шість разів те ж саме). А згідно з названим проектом КПК, не тільки слідчий буде писати такий документ, а й прокурор. Правда, оголошувати в залі суду його буде не суддя, а прокурор і повторів буде на один менше. За вказаних обставин — не шість, а всього п’ять разів підряд одне й те ж саме. Чи виправдані в даному випадку втрачені робочі години та матеріальні витрати? Що ми втратимо, якщо, дещо змінивши форму документа, вказуватимемо в обвинувальній, резолютивній, частині тільки кваліфікацію злочину з посиланням на вже викладені в цьому ж документі обставини його скоєння?

На жаль, цей перелік можна продовжити. Отже, наявна необхідність доповнення в проекті основних засад кримінального судочинства принципом економічної ефективності процесуальної діяльності, тобто обов’язком посадових осіб — учасників процесу — ефективно й економно витрачати час та кошти. Варто також відповідно скоригувати у проекті весь ланцюжок процедури. Прогрес і в судочинстві — це виробництво одиниці продукції швидше, раціональніше, дешевше, ніж у минулому. До речі, процес, що застосовується, наприклад, у США, на порядок оперативніший.

Газета "Народне слово", 18.01.2001 р.




В правовом обществе адвокат играет особую роль. А в Украине?

В России уже больше года как принят закон, в соответствии с которым свидетели по делу имеют право требовать, чтобы при допросе у следователя присутствовал адвокат. Однако в правоприменительной практике гражданам России далеко не всегда удается реализовать это право. Например, в одной из передач "Итоги" Евгений Киселев рассказал о том, что положение свидетелей по-прежнему остается неопределенным: следователи, вызывая его на допрос по делу Медиамоста, в одних случаях запрещали ему являться с адвокатом, а в другом случае следователь выразил удивление, что Киселев явился без адвоката.

В Украине ситуация еще плачевнее. 13 января 2000 года в уголовно-процессуальный кодекс внесена статья 691, в которой перечислены дополнительные права свидетеля. К сожалению, среди этих дополнительных прав нет права свидетеля являться на допрос к следователю вместе с адвокатом. Отсутствие такой нормы грубо нарушает права граждан, которые впоследствии могут быть привлечены к уголовной ответственности. Этим умело пользуются следственные органы. Например, очень часто в следствии по дорожно-транспортному происшествию обвиняемого сначала допрашивают в качестве свидетеля. В то же самое время в его отсутствие выполняются основные следственные действия, следователь назначает автотехническую экспертизу. В процессе экспертизы следователь ставит эксперту определенные вопросы для выяснения превышения скорости, движения по своей полосе движения и т.д. Очень часто вопросы формулируются таким образом, чтобы однозначно доказать вину обвиняемого в ДТП. Если бы во время следственного эксперимента присутствовали свидетель (в перспективе — обвиняемый) и его адвокат, они могли бы задать эксперту вопросы, которые иначе отразили происшедшее. Однако на этой стадии процесса свидетель бесправен, а когда все следственные действия уже завершены и написано заключение эксперта, следователь предъявляет обвинение, свидетель тут же объявляется обвиняемым, и следователь предлагает ему сразу же знакомиться с материалами дела.

Ходатайства о проведении дополнительной экспертизы для выяснения других обстоятельств, как правило, отклоняются. Жалобы на действия следователя в районную прокуратуру остаются без ответа, и дело быстро направляется в суд. Именно это является одной из причин большого процента брака в работе следователей и в дальнейшем — уже из суда — дела направляются на дополнительное расследование. Очень часто судья в процессе рассмотрения дела косвенно или прямо рассматривает как доказательство вины подсудимого заключение автотехнической экспертизы, которая была проведена односторонне. К сожалению, подобная практика существуют не только в делах о ДТП. Харьковская правозащитная группа принимала участие в рассмотрении уголовного дела против гр-на Б., против которого в 1997 году было возбуждено уголовное дело по обвинению в краже драгоценностей. Из-за отсутствия всяких доказательств его вины дело в конце 1997 года было прекращено Мерефянским РОВД. Летом 1998 года его снова вызывают на допрос уже в Харьковское областное Управление милиции и снова допрашивают по этому же делу. Когда подозреваемый попросил следователя Мороза пригласить на допрос адвоката, следователь отказал, заявив, что гр-н Б. допрашивается как свидетель. Кстати, подозреваемый страдает легкой степенью дебильности и именно по этой причине ранее был освобожден от службы в армии. 9 февраля 1999 года его снова вызывают на допрос, который проводится без адвоката, возбуждают против него уголовное дело по тем же основаниям, берут под стражу и уже как обвиняемого в течение 10 дней допрашивают, и содержат под стражей полтора года.

Отсутствие в уголовно-процессуальном законодательстве Украины права свидетелей на юридическую помощь в любой стадии следствия грубо нарушают и права гражданина, и интересы государства. Множество уголовных дел тянутся годами, доводятся до суда, из-за недостатка доказательств отправляются на доследование, после чего часто прекращаются. Никто не несет никакой ответственности за некачественное расследование, чем наносится не только моральный и материальный ущерб подследственному, но и прямой экономический ущерб государству. А люди чаще всего все это время проводят в заключении.






Черговий райвідділу як тлумач Конституції

Право на правову допомогу закріплено в ст.59 конституції України і будь-які обмеження цього права недопустимі, тим більш, що постійно декларується побудова правової держави. Крім того, Україна взяла на себе обов’язок дотримуватися пріоритету прав людини при розгляді будь-яких питань. Саме тому особливо прикро, що, аналізуючи звернення громадян та намагаючись надати їм правову допомогу, постійно стикаємося з випадками порушення прав людини представниками правоохоронних органів, саме тих органів, які, в першу чергу, повинні діяти на підставі Закону. Наприклад, зовсім незрозуміло, чому працівники міліції обмежують право громадянина на правову допомогу, якщо громадянин знаходиться на території або в приміщенні райвідділу міліції.

Проблеми починаються вже тоді, коли громадянина, який має відповідну угоду з адвокатом, викликають до райвідділу, щоб отримати від громадянина ті чи інші пояснення. Досить часто адвоката просто випроваджують з райвідділу чи з кабінету. Іноді цьому передує запитання: "На підставі якого права ви будете присутні при нашій розмові?", або ще простіше: "Ми вас не викликали!" Ваші пояснення стосовно того, що є угода з громадянином, що він просив вас бути присутнім при розмові, посилання на статтю Конституції, як правило, результату не дають. В кращому випадку адвокату порадять скаржитися до прокуратури. Водночас, ні для кого не є секретом (пригадаймо хоча б випадок у Києві, коли затриманий працівник податкової інспекції викинувся з вікна будинку райвідділу), що на особу під час отримання пояснень досить часто здійснюється психологічний тиск, лунають погрози.

Перебування може затягнутися на багато годин, і особа не гарантована від подальшого затримування на добу чи кілька діб. До речі, чому більшість громадян викликаються до райвідділів на кінець робочого дня? Подібна ситуація створюється і тоді, коли особа викликається як свідок у кримінальній справі. Як розуміти слідчих, коли вони, з одного боку, роз’яснюють громадянину кримінальну відповідальність за відмову від надання свідчень чи неправдиві свідчення, а з іншого боку заперечують присутність адвоката при цьому. Як показує практика, є безліч випадків, коли особу спочатку допитують як свідка, а безпосередньо після цього визнають підозрюваним у справі та допитують вже як такого! Якщо ви поскаржитеся на це до райвідділу або прокуратури, то десь через місяць вам дадуть формальну відписку. За таких обставин більшість громадян воліють взагалі не скаржитися — вони просто не вірять у те, що хтось зверне увагу на порушення їх прав.

Як на мене, вказані порушення відбуваються тому, що працівники міліції та прокуратури впевнені: лише підозрюваний і обвинувачений у стінах міліції чи прокуратури мають право на правову допомогу. Адже навіть Генеральний прокурор України нещодавно у своєму телевізійному інтерв’ю з приводу відмови народного депутата О.Мороза давати свідчення у відсутності адвоката вказав, що це не передбачено нормами КПК. Чому ж тоді працівники міліції та прокуратури повинні керуватися в своїй діяльності нормами Конституції?! Безкарність вказаних осіб спостерігається і тоді, коли адвокат на прохання рідних особи, яка затримана за підозрою у скоєнні протиправних дій, наприклад, передбачених ст.173 Кодексу по адміністративним правопорушенням "Дрібне хуліганство", або іншої і перебуває в стінах райвідділу, прибуває для зустрічі з вказаною особою, надання їй правової допомоги. Черговий райвідділу зробить все від нього залежне, щоб безпосередня зустріч затриманого громадянина і адвоката не відбулася. Це буде зроблено під різними приводами: не має дозволу начальника райвідділу чи оперуповноваженого, що склав протокол про затримання на особу, не має приміщення для побачення і т.і. У кращому випадку адвокату, на його скаргу, згодом повідомлять, що черговому "вказано" на незаконність дій. Але коли той самий черговий допустить адвоката до затриманого, тоді проблем у чергового зі службою значно побільшає.

Неважко здогадатися, яку з двох бід вибере у цьому випадку черговий. Порушення права на отримання правової допомоги спостерігається майже завжди при притягненні особи до адміністративної відповідальності. Лише в окремих випадках посадові особи, в тому числі і судді, підходять до цього питання неформально і дозволяють адвокатові бути присутніми у таких справах. Найчастіше буває зовсім інакше. Наприклад, до райвідділу був викликаний громадянин П., у якого спочатку взяли пояснення про певні події, потім разом з ним провели обшук в місці його проживання, знову привезли до райвідділу, де і склали протокол про адміністративне порушення (хоча саме в цей час він знаходився в райвідділі), змусили його написати пояснення, в яких людина обмовила себе, протримали громадянина в райвідділі до наступного дня, потім доставили його до суду, обіцяючи йому лише 10 діб. Лише присутність адвоката та об’єктивність судді привели до того, що особу звільнили. Але далеко не всі судді чинять саме у такий спосіб. На жаль, частіше буває, що громадянин в суді заявляє, що має усну угоду з адвокатом, наводить докази, що її обвинувачують безпідставно, але суддя не відкладає розгляд справи до зустрічі підсудного з адвокатом і виносить рішення про адміністративний арешт.

Спостерігаються випадки, коли працівники райвідділу мають підстави для затримання особи в порядку ст.115 Кримінально-процесуального кодексу, але складають протокол про дрібне хуліганство, що пізніше може привести до певних складностей у кримінальній справі. Погодьтеся, якщо людину затримали за дрібне хуліганство, то чи може вона в цей же час скоїти грабіж чи інший злочин? Виникають ускладнення і під час побачень адвокатів з адмінарештованими. Довідка судді, що прийняв рішення у справі, його письмовий дозвіл на побачення, зовсім не гарантує, що ви матимете таке побачення з клієнтом. Знаходиться безліч обставин, що дозволяють змусити адвоката годинами, за будь-яку погоду, чекати перед закритими воротами ізолятора тимчасового утримання. Вас можуть повідомити, що громадянин не бажає з вами зустрічатися, що немає вільного приміщення для зустрічі, що арештований вивезений на роботу і коли повернеться — невідомо. Всі ці приклади свідчать, що працівники міліції в будь-який спосіб намагаються усунути адвоката від процесу. Водночас, сама присутність адвоката (чи, як тепер після роз’яснення Конституційного Суду необхідно вказувати особу, що є спеціалістом в галузі права) створює ту необхідну моральну атмосферу, коли виключається грубість, зневага до громадянина з боку працівників міліції, коли підсудний не відчуває себе "ізгоєм", не кажучи вже про те, що присутність адвоката виключала б значну кількість скарг на дії працівників правоохоронних органів.

Вивчення цих скарг та прийняття навіть формальних рішень по них забирають у органів УВС та прокуратури чимало часу, який можна було б використати на боротьбу із злочинністю. Дотримання права особи на правову допомогу в згаданих випадках вимагає від державних органів мінімум матеріальних витрат. Необхідно мати відповідні відомчі нормативні акти, згідно з якими працівники міліції та прокуратури будуть зобов’язані забезпечити громадянину беззаперечне виконання його конституційного права на правову допомогу. Безперечно, свою роль у цьому питанні повинні відігравати і суди.

В Україні, за підтримки різних закордонних громадських інституцій, діє чимало громадських організацій. Об’єд-навши зусилля, спеціалісти таких організацій могли б систематизувати відповідні виписки з конституції, Кримінально-процесуального кодексу, Кодексу про адміністративні порушення, які стосуються прав громадян у відносинах з відповідними органами. Спільно з керівництвом міліції та прокуратури розмістити такі рекомендації громадянам в приймальнях, робочих кабінетах, помешканнях для затриманих, в ІТТ. Громадяни України повинні знати свої права і вимагати їх дотримання з боку вказаних органів. Якщо в державі задекларований пріоритет прав людини, то необхідно, перш за все, забезпечити виконання цих прав, не чекаючи підказів з Європи.




Право на приватність

Заява харківських журналістів щодо затримання в Києві Дмитра Шурхала

До Адміністрації Президента України
До Верховної Ради України
До Верховного Суду України
До Генеральної прокуратури України
Копії: до редакцій ЗМІ, правозахисних організацій

Ми, харківські журналісти, поділяємо стурбованість своїх львівських колег долею спеціального кореспондента газети "Поступ" у Києві Дмитра Шурхала. 9 березня він виконував свої професійні обов’язки журналіста і був затриманий працівниками правоохоронних органів. Приводом для затримання стала спроба Дмитра Шурхала взяти коментар щодо силових дій київської міліції проти учасників акції "ЗА ПРАВДУ!" При цьому до журналіста було застосовано насильницькі дії, його жорстоко побито, відібрано документи та професійне знаряддя — диктофон. Таким чином, правоохоронці грубо порушили Загальну декларацію прав людини, Європейську Хартію свободи слова, Конституцію України та Закон "Про пресу". 10 березня рішенням Харківського районного суду міста Києва Д. Шурхала було засуджено на 15 діб за начебто "хуліганські дії".

Опікуючись долею нашого колеги, ми водночас занепокоєні створенням юридичного прецеденту затримки журналіста безпосередньо під час виконання ним своєї роботи. Ми вважаємо неприпустимим створення будь-яких перешкод журналістам у виконанні їхніх професійних обов’язків та переслідування їх за це органами влади. Вимагаємо скасування рішення суду щодо Дмитра Шурхала, його негайного звільнення та публічного вибачення перед журналістом за вчинені проти нього протиправні дії, а також покарання винних.

Ставлячи свої підписи під цією заявою, ми висловлюємо виключно своє особисте відношення до факту засудження нашого колеги, ніякою мірою не репрезентуючи позицію засобів масової інформації, в яких ми працюємо.

53 підписи




15 діб "за хуліганські дії" — журналісту

Під час подій 9 березня у Києві міліцією було затримано львівського журналіста, спеціального кореспондента газети "Поступ" Дмитра Шурхала. Його затримали під час виконання їм службових обов’язків, коли він намагався отримати коментар стосовно дій київської міліції проти учасників акції "За правду!". Сталося це на вокзалі, коли затримували львівських студентів. Проти журналіста були застосовані насильницькі дії, його було побито, у нього відібрали документи і диктофон.

10 березня рішенням Харківського районного суду м. Києва Дмитро Шурхало був засуджений на 15 діб "за хуліганські дії" та "нецензурні лайки у громадських містах" (у світі останніх подій цікаво, як визначає київська міліція — чи є кабінет Президента україни приватним приміщенням чи це все ж таки теж громадське місце?).

Інформація ХПГ




"Iнформбюлетень" президента не ображав

Восени минулого року прокуратура Кременчука звернулася до викладачів-філологів, представників інтелігенції наддніпрянського міста з проханням надати експертні висновки стосовно того, чи міститься в текстах та ілюстраціях кременчуцької міської газети "Інформа-ційний бюлетень" образа честі та гідності діючого Президента. І отримала негативну відповідь, що не дало можливості порушити проти газети кримінальну справу. Та, незважаючи на це, управління у справах преси та інформації Полтавської облдержадміністрації звернулося тоді до Генеральної прокуратури України з тим же проханням — порушити кримінальну справу за образу честі й гідності Президента, додавши до листа ксерокопії публікацій та ілюстрацій "Інформбюлетеня".

Звісно, Генпрокуратура переслала цього листа в прокуратуру Полтавської області. А та змушена була повторно просити фахівців Полтавського педуніверситету дати експертні висновки з того ж приводу, що раніше їхні кременчуцькі колеги. Завідувач кафедрою української мови Микола Степаненко та завідувачка кафедрою образотворчого мистецтва і хореографії Любов Бичкова не пішли на оборудку з совістю, добре розуміючи, якого висновку чекала від них місцева влада. І були солідарні в тому, що ніякої образи честі й гідності президента Л.Кучми публікації "Інформбюлетеня" не містять. Вони зазначили, що у статтях газети міститься критика політики президента, але журналісти, як і пересічні громадяни, мають на це право. Тож обласна прокуратура поінформувала керівництво галузевого управління облдержадміністрації, яке мало, власне, піклуватися про те, щоб в області владні структури не тиснули на незалежні ЗМІ, про відсутність підстав для порушення криміналу. А усно прокурор, котрий курирує ЗМІ, дорікнув йому, що не варто дарма завантажувати прокуратуру, наступаючи на одні й ті ж граблі, знаючи про результат кременчуцької експертизи. Тим більше, що сам Президент не вважає себе ображеним, адже не звертався до суду з приводу публікацій газети.

Від себе додам, що в області стільки проблем із засобами масової інформації, у вирішенні яких конче потрібна кваліфікована допомога управління у справах преси та інформації, що дивуєшся, звідки у колег час і енергія на подібні справи.



Громадянське суспільство

"ЧЕРНЫЙ ПИАР" И "СВЕТЛОЕ" БУДУЩЕЕ

Наш брат-славянин давно умеет схватывать все на лету и затирать до дыр иностранные словечки, понятия и названия, смысла которых до конца подчас и не знает. Примеров тому — сотни: "консенсус", "саммит", "профицит", "секвестр". Из недавних — "пиар", иногда с мрачным эпитетом "черный". По аналогии с "черным налом" можно догадаться, что это нечто нечистое, непорядочное и, возможно, незаконное. А что же такое сам этот загадочный "пиар"? Все очень просто. Именно так читается английская аббревиатура "PR", за которой скрывается словосочетание "Public Relations" — в переводе "связи с общественностью" или, если хотите, "формирование общественного мнения". Очень часто мы и не хотим, а наше мнение все равно усиленно формируют помимо нашего желания. Занимаются этим политики, руководители, бизнесмены, претенденты на выборные должности и т.д. Отсюда можно, опустив сопутствующие нюансы, сделать вывод: "пиар", грубо говоря, — та же реклама. Мол, посмотрите, какой Иванов хороший. А "черным пиаром" в таком случае занимаются его конкуренты или противники, если всеми силами, правдами и неправдами стремятся доказать, что Иванов — плохой. Стыдно признавать, но, похоже, "чернота" — чисто наше явление. Потому что антиреклама в рамках того же "пиара" широко распространена на Западе. Но там она представляет собой распространение сведений, соответствующих действительности и бросающих тень на кого-либо, на его репутацию честного политика, истинного джентльмена или законопослушного христианина. Примеры — публикации в американской прессе о том, что президент Клинтон лжесвидетельствовал под присягой о своих похождениях с Моникой Левински. Или в немецких — о том, что министр Иозеф Фишер в левацкой молодости избил полицейского. Бросает тень на репутацию? Да. Соответствует действительности? Увы. Ясно, что подобная антиреклама не только моральна и допустима, но и необходима для демократического общества, ибо лучше любой полиции и суда способствует утверждению открытости власти.

А вот у нас антирекламный "пиар" зачастую отдает "чернотой", то бишь нечистоплотностью. Искать действительно имевший место компромат — дело нелегкое, хлопотное, а иногда и безуспешное — потому что среди украинских деятелей и политиков встречаются люди честные и незапятнанные. Что же в этом случае делать ворью и проходимцам, стремящимся к власти (или уже обладающих ею), чтобы опорочить стоящих на пути "святых"? Очень просто: нанимаются за большую или малую плату очернительных дел мастера, которые способны белое сделать (а вернее, представить) черным и наоборот. Приемов в их арсенале немного, но, к сожалению, публика на них попадается. Первый, наиболее простой и грубый: прямое распространение вымышленных, не соответствующих действительности сведений, дискредитирующих какое-либо лицо. Проще говоря, ложь. Обычно этот путь чреват судебными исками, потому используется лишь тогда, когда есть уверенность в том, что правосудие "свое в доску" и в обиду не даст. Если такой уверенности нет, можно действовать анонимно, авось не найдут. Но если при этом задеваются интересы представителей власти (как центральной, так и местной) — и находят, и наказывают. В этом убедился первый секретарь Северодонецкого горкома комсомола Александр Пушкин, назвавший прошлым летом в анонимном "Боевом листке №1" режим Президента Кучмы бандеровским. За это он был осужден на год лишения свободы (условно) по статье 125 УК Украины (клевета).

Второй прием более изысканный: это непрямое распространение вымышленных, дискредитирующих кого-либо сведений путем выдачи их за мнения автора, редактора или читателя (тоже часто вымышленного). Тут уж так просто в суд не потянешь: по международному праву судить, преследовать и наказывать человека за высказанное мнение или оценку событий не допускается, ибо противоречит принципу свободы слова. То есть, если я знаю, что по настоянию Грицишина был незаконно отмененен или ограничен льготный проезд пенсионеров в городском транспорте, то на этом основании я вправе свободно высказать свое мнение, что Грицишин плохо исполняет свои обязанности городского головы. И что он своей деятельностью нанес конкретный вред и ущемил законные интересы сорока тысяч северодончан пенсионного возраста. А посему должен быть освобожден от занимаемой должности. Публичное высказывание подобного мнения, в соответствии с Европейской Конвенцией прав человека (а Украина является ее участником), не может преследоваться в судебном порядке, ибо это есть персональная оценка реальных фактов. Что же касается "черного пиара", то он обходится без таких фактов, либо выбирает из них такие, которые не имеют причинно-следственной связи с публикуемым далее мнением.

Чтобы понять суть "черноты", сравним две фразы: Иванов берет взятки; Я уверен, что Иванов — взяточник. По воздействию на читателя они практически равнозначны: нечист на руку этот Иванов, следовательно, долой его и т.п. А вот если Иванов обратится в суд за защитой, результат может быть разным. В первом случае ответчик, по закону, должен привести доказательства лихоимства. А во втором — просто скажет судье, что доказательств у него нет, но он так думает. Или даже обоснует свое субъективное мнение — по мере собственных представлений о логике и порядочности. Мол, Иванов работает преподавателем в вузе, а "они там все такие" — берут мзду за зачеты и экзамены — не зря же об этом столько пишут и говорят в СМИ. Жизнь подсказывает, что результат судебного рассмотрения во втором случае будет зависеть от того, в чью пользу осуществляется этот "черный пиар". Если в пользу человека из властных структур, то в иске Иванову, скорее всего, откажут, сославшись на упомянутую выше Европейскую Конвенцию да плюс на Конституцию Украины. А если против власть предержащего, то Иванова удовлетворят, а ответчика осудят, как комсомольца Пушкина.

Правда, есть у мастеров "черноты" одна проблема: наши люди, уважаемая публика и широкий читатель уже (или еще) способен распознавать грубо склепанную ложь. Поэтому во второй половине 90-х годов в сфере платных PR-услуг появились умельцы, знающие, как обмануть общественность, не прибегая к прямой и даже косвенной лжи! По принципу иллюзиониста: ведь все вроде бы убеждаются, что у него в цилиндре пусто, а он достает оттуда живого кролика. Сами факиры признаются: мы показываем, что делаем одно, и вы в это верите. А мы тем временем… Впрочем, неважно. Важно что, поверили в то, что кажется, а не в то, что есть на самом деле. "Пиарщики" действуют точно так же: подают, выстраивают реальные факты так, что сам читатель (слушатель; зритель) делает из них выводы прямо противоположные тем, которые следовали бы или напрашивались из увиденного без обработки, брызгания слюной и откровенного зомбирования. Непревзойденным чемпионом и гроссмейстером данного ремесла по праву считается один из самых высокооплачиваемых в свое время журналистов России Сергей Доренко. Он, как вы помните, в процессе выполнения команды "фас!" не останавливался ни перед чем.

Почему мы выступаем против "черного пиара" по-украински? Почему, отстаивая права человека, ратуем, тем не менее, за ужесточение наказания мастеров этого "ремесла"? Во-первых, с точки зрения права "черный пиар" не является осуществлением права на свободу слова: закон не стоит на защите права преднамеренно обманывать даже одного человека, не говоря уже о тысячах. Во-вторых, разгул "черных" политических технологий препятствует становлению в Украине демократической системы, основанной на свободных и справедливых выборах. Одно дело, когда кандидаты соперничают посредством своих программ, планов, морали, интеллекта, силы и сплоченности своих единомышленников. Тогда избиратель, оценив их, может своими голосами создать умную, ответственную, эффективную и порядочную власть. И совсем другая картина получается, когда претенденты на наше доверие соревнуются в преднамеренной лжи, в способности своих технологов-пиарщиков обмануть избирателей. В этом случае мы рискуем избрать власть, наиболее лживую из всех возможных. И какой станет наша жизнь после этого? Смею утверждать: не более светлой, чем свет того "пиара", которым нас пичкают и оболванивают.




Бюлетень "Права Людини", 2001, #07