MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

ЗАУВАЖЕННЯ ТА КОМЕНТАРІ ДО ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО РЕЄСТРАЦІЮ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ» ВІД 12.11.2003 р., №4368

05.04.2004   
Руслан Тополевський, Національний університет внутрішніх справ

Загалом цей Законопроект передбачає обробку спеціально уповноваженими органами державної влади персональної інформації, яка зосереджується в Єдиному Реєстрі, збір цієї інформації від самої особи та від інших юридичних осіб незалежно від форми власності. Разом з тим в законопроекті наявна низка положень, які стосуються оброблення інформації персонального характеру іншими суб’єктами, що загалом мало б врегульовуватися Законом «Про персональні дані».

Вивчаючи цей законопроект можна побачити, що він пропонує врегулювати наступні сфери:

1) збір та обробка персональної інформації;

2) створення та функціонування Єдиного реєстру персональної інформації;

3) забезпечення реєстрації особи за місцем проживання чи перебування;

4) врегулювання видачі документів, що посвідчують фізичну особу, особу громадян України та іноземців в Україні (до яких віднесено і осіб без громадянства).

5) надання особі єдиного ідентифікаційного коду і врегулювання розміщення його на всіх документах особи, що пов’язані з єдиним реєстром (фактично на переважній більшості документів, якими користується громадянин).

Мета створення Реєстру

Зазначимо, що перелік цілей з якими створюється Реєстр (стаття 3) є надмірно і невиправдано широким і дозволяє використовувати інформацію персонального характеру, зібрану в Реєстрі, з будь-якою ціллю, яку визначить розпорядник Реєстру. Ч.2 ст.32 Конституції України передбачає, що «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Навряд чи можна сказати, що всі цілі, з якими створюється Реєстр, становлять інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У цьому разі виникає необхідність згоди особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (ч 2 ст.32 Конституції), тоді як ст. 1 Законопроекту передбачає лише згоду особи на її оброблення. (Визначення терміну «оброблення» не відповідає терміну «автоматизоване оброблення», дане в ст.1, крім того з подальшого тексту законопроекту складається враження, що термін «оброблення» не включає в себе збір і реєстрацію і розглядається як однопорядковий з ними). На жаль, автори законопроекту намагалися поєднати і добровільність реєстрації, і обов’яз­ко­вість її, що, в свою чергу, спричинило певну дисгармонію Законопроекту.

Надання єдиного реєстраційного номеру

Законопроект передбачає впровадження єдиного незмінного реєстраційного номеру особи.

Заперечення проти впровадження такого номеру базуються на декількох підставах.

По-перше, заперечення морального характеру. Призначення особі незмінного реєстраційного номеру, який проставлятиметься на всіх документах, на нашу думку, принижує гідність особи, ототожнює особу з набором цифр, який отримується за допомогою невідомого алгоритму. Більше того, така практика призначення державою номера замість імені характерна для тоталітарних держав, перш за все в концтаборах. Нагадаємо, що під час Нюрнберзького процесу Міжнародний воєнний трибунал визнав практику присвоєння особам знеособлюючих номерів і клейміння осіб ними злочином проти людяності. Можна сказати, що ототожнення особи з певним кодом не лише посягає на право особи на ім’я, але й нав’язує особі відчуття власної незначущості. На жаль, 12-річне існування Української держави свідчить про те, що цій державі громадянин майже ніколи не може беззастережно довіряти, тож невідомо з якою метою буде насправді використано зібрану інформацію.

По-друге, як показало впровадження податкового ідентифікаційного коду, для низки громадян поставлення коду у відповідність імені є неприйнятним з релігійних міркувань.

По-третє, запровадження єдиного реєстраційного номеру особи становить фундаментальну загрозу праву особи на приватне життя (на приватність). Це значною мірою пов’язане з відсутністю в Україні ефективної системи захисту персональних даних, а гарантії захисту персональних даних, передбачені цим законопроектом, не можна вважати адекватними, тим більше з огляду на практику контролю приватного життя в СРСР і історичну пам’ять про це державних чиновників.

Неприйнятною видається і вимога розміщення реєстраційного номеру на всіх документах Реєстру, до яких віднесено низку галузевих документів: права водія, учнівський квиток тощо. Таке положення створить умови для тотального контролю за особою і, відповідно, до порушення права особи на приватність. Крім того, вважаємо за доцільне звузити кількість документів реєстру власне до ідентифікаційних документів.

Органи Реєстру

Даний законопроект пропонує трирівневу систему органів Реєстру:

– розпорядник Реєстру – орган виконавчої влади, що здійснює керівництво відповідними органами реєстрації і уповноважений вирішувати та визначати цілі і засоби оброблення інформації персонального характеру, питання про призначення занесеної до Реєстру інформації персонального характеру, її зберігання та про здійснювані з нею операції;

– реєстратор – юридична особа, що відповідає за ведення Реєстру та здійснює супроводження його програмно-інформаційного забезпечення;

– орган реєстрації – юридична особа, уповноважена проводити реєстрацію фізичних осіб.

Розпорядником Реєстру пропонується зробити МВС, що саме собою є доволі неоднозначним. Хоча з одного боку саме МВС в сучасних умовах є органом, в якому персональні дані могли б бути певною мірою захищені (наявні відповідні спеціалісти, інфраструктура, досвід роботи), з іншого – концентрація персональної інформації про кожну особу надасть можливість впровадження контролю за особою з боку держави саме за посередництва МВС. Органи реєстрації створюються в системі МВС, очевидно, на місці паспортних столів. Найбільш незрозумілим залишається статус реєстратора. За законопроектом це юридична особа, яка уповноважується Розпорядником Реєстру (тобто МВС). Однак, на нашу думку, повноваження, які надаються цій юридичній особі, створюють реальну загрозу для втручання в приватне життя особи, саме тому слід більш чітко прописати як порядок визначення Реєстратора, так і його правовий статус (і, зокрема, обов’язки).

Неприйнятним слід вважати і надання Розпоряднику Реєстру повноваження самостійно визначати цілі обробки інформації (ст.1). Адже одним з принципів обробки персональної інформації є недопущення її обробки в цілях, відмінних від тих, для яких вона збиралася. Саме тому слід в законопроекті передбачити чіткий вичерпний виклад цілей, для яких може застосовуватися інформація Реєстру.

Зауважимо, що з тексту законопроекту незрозуміло, як співвідноситься структура Реєстру з органами Реєстру.

Контроль

В Законопроекті, на нашу думку, слід більш чітко виписати систему контролю за обробкою інформації персонального характеру. Як свідчить практика сучасних демократичних держав, для захисту права на приватність в сфері захисту персональних даних необхідним є заснування окремої інституції, як правило, незалежної від виконавчої влади (рада, омбудсман тощо), основною функцією якої має бути нагляд за обробкою персональних даних. В Україні такі повноваження можна було б надати окремому відділу в рамках Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або незалежній раді експертів.

Нормотворчість

Слід зауважити, що даний законопроект віддає низку питань на врегулювання за допомогою підзаконних нормативних актів. Так, ч.2 ст.26 Законопроекту визначає, що «Порядок зберігання інформації персонального характеру у Реєстрі встановлюється розпорядником Реєстру»; стаття 29 встановлює, що «Нормативні акти з питань порядку реєстрації інформації про фізичну особу у Реєстрі видаються розпорядником Реєстру». А стаття 28 передбачає, що порядок надання відомостей про інформацію персонального характеру щодо себе, яка міститься у Реєстрі, визначається розпорядником Реєстру.

Таким чином, передбачається, що порядок зберігання, реєстрації та надання інформації персонального характеру визначається Міністерством внутрішніх справ, а отже, створюються можливості для корекції положень цього законопроекту за допомогою підзаконних актів, прийнятих Міністерством внутрішніх справ, тоді як п.1 ст. 92 Конституції передбачає, що виключно законами України визначаються «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина».

Одержання інформації з Реєстру

Особливу увагу слід звернути на врегулювання законопроектом порядку одержання інформації з Реєстру. Так, стаття 28 Законопроекту передбачає, що «Фізична особа має право за плату на підставі документів, що посвідчують особу, одержувати відомості про інформацію персонального характеру щодо себе, яка міститься у Реєстрі». Тоді як стаття 17 Законопроекту (п.3 ч.1) передбачає право фізичної особи «за письмовим запитом без оплати одержувати з Реєстру інформацію про інформацію персонального характеру про себе». Очевидно, що органи Реєстру посилатимуться на ст.28, тоді як фізичні особи – на ст.17.

Слід відзначити, що законопроект не передбачає права законних представників безоплатно отримувати інформацію персонального характеру про тих, кого вони представляють.

Законопроект залишає неврегульованим питання про те, хто може бути користувачем реєстру. Так, з усіх можливих користувачів Реєстру законопроект згадує лише органи прокуратури та суду, яким інформація надається за запитами в рамках провадження судочинства по кримінальних справах (ст.28), тоді як очевидно, що коло потенційних користувачів такого Реєстру значно ширше.

Персональні дані Реєстру

На нашу думку, перелік персональних даних, передбачених Реєстром, невиправдано широкий. З метою більшого забезпечення в умовах сучасної України права особи на приватність доцільніше не збирати таку низку персональних даних про особу в єдиному реєстрі, а мати декілька реєстрів, причому з забороною об’єднувати інформацію з різних реєстрів без згоди особи.

Законопроект не розрізняє загальні і вразливі дані. Виглядає доцільним зібрати в такому Реєстрі інформацію загального характеру: прізвище, ім’я, по-батькові – як визначає Цивільний кодекс України – ім’я особи; адреса, дата і місце народження, громадянство, дату приїзду в Україну, постійне і переважне місце проживання, сімейний статус, наявність дітей, адресу законних представників. Тоді як інформація, яка носить галузевий характер, повинна фіксуватися в галузевих реєстрах. Зокрема відомості про військовий обов’язок, відомості про перебування на військовому обліку та відомості, необхідні для ведення цього обліку – реєстр, який має вести Міністерство оборони, відомості про належність до категорій з певними захворюваннями – реєстр Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ; відомості щодо обмеження на управління транспортними засобами та відомості щодо обмеження на придбання зброї – реєстр Міністерства внутрішніх справ; відомості щодо обмеження дієздатності; відомості про визнання безвісно відсутнім або померлим; відомості про розшук, судові рішення, у тому числі щодо відбуття покарання, безвісну відсутність, оголошення померлим – реєстри судових та правоохоронних органів; відомості про пенсію – реєстр системи соціального забезпечення. Інше питання, що потрібен закон, який би врегульовував створення та ведення таких реєстрів та доступ до них. Особливий подив викликає намагання занести до Єдиного Реєстру відомості про посаду, місце роботи, освіту, науковий ступінь і вчене звання.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в разі прийняття в такому вигляді Законопроект створить реальні умови для побудови в Україні системи тотального стеження за особою завдяки єдиному реєстраційному номеру, який проставлятиметься на всіх життєво необхідних документах особи, широкого переліку видів інформації персонального характеру, яка збирається державою (в особі МВС) і концентрується в одному місці, а внаслідок цього можливістю вибірки низки осіб за встановленими ознаками та відсутністю ефективного і незалежного контролю за обробкою такої інформації. Слід зауважити, що законопроект суперечить як Кон­ституції України (ч.2 ст.32), передбачаючи обов’язок особи надавати про себе інформацію персонального характеру в цілях, відмінних від інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, так і Конвенції про захист прав людини та основних свобод (ч.2 ст.8), оскільки створення Реєстру в такому вигляді не є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і громадського порядку, економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моральності або захисту прав і свобод інших осіб.

Нижче наведемо зауваження до окремих статей законопроекту.


Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про реєстрацію фізичних осіб в Україні

від 12.11.2003 р., №4368

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

 

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

 

автоматизоване оброблення інформації персонального характеру – операції, що здійснюються повністю або частково за допомогою засобів: зберігання цієї інфор­мації, виконання з нею логічних та/або арифметичних операцій, зміни, знищення, пошук або поширення цієї інформації;

 

(...)

 

згода фізичної особи – вільно виражене у письмовій формі зазначення її бажань, за допомогою якого ця фізична особа дає свою згоду на оброблення інформації персонального характеру, що її стосується;

 

 

 

 

ідентифікаційний документ фізичної особи – документ у вигляді картки встановленого зразка, що є мате­рі­альним носієм інформації персонального характеру, яка міститься у Реєстрі;

 

ідентифікація – встановлення достовірності окремих відомостей про користування інформацією Реєстру – ознайомлення, копіювання та використання інформації Реєстру у межах та в порядку, встановлених зако­но­давством;

 

(...)

 

користувач Реєстру – фізична чи юридична особа, якій надається інформація, що міститься у Реєстрі; особи, що можуть одержувати інформацію в рамках окремого запиту, не розглядаються як користувачі Реєстру;

оброблення інформації персонального характеру – будь-яка операція чи сукупність операцій, здійснюваних з цією інформацією (за допомогою чи без допо­моги автоматизованих засобів), таких як збір, реєстрація, організація, зберігання, адаптація чи зміна, пошук, консультація, використання, розкриття за допомогою передачі, поширення чи інше надання, упорядкування чи комбінування, блокування, стирання чи знищення;

 

(...)

 

особа, яку можна встановити – особа, яка може бути встановлена прямо чи непрямо, зокрема, за допомогою реєстраційного, ідентифікаційного номера або одного чи більше факторів, притаманних фізичним, фізіологічним, розумовим, економічним, культурним чи соціальним аспектам її особистості;

 

(...)

розпорядник Реєстру – орган виконавчої влади, що здійснює керівництво відповідними органами реєстрації і уповноважений вирішувати та визначати цілі і засоби оброблення інформації персонального характеру, питання про призначення занесеної до Реєстру інформації персонального характеру, її зберігання та про здійснювані з нею операції;

 

(...)

 

 

 

 

 

 

 

Виходячи з мети законопроекту щодо міжнародних зобов’язань вважаємо за доцільне перенести визначення терміну «автоматизоване оброблення інформації» з міжнародних договорів.

 

 

 

 

 

Ч.2 ст.32 Конституції України передбачає, що «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добро­буту та прав людини», тоді як цей законопроект говорить лише про згоду на її оброблення.

 

Таким чином вся інформація про особу буде знаходитися на окремій картці, яка може бути загублена або викрадена.

 

 

Не зовсім зрозуміла потреба такого визначення ідентифікації.

 

 

 

 

 

 

Закон не передбачає хто саме може стати користувачем Реєстру.

Незрозуміло, які особи «можуть одержувати інформацію в рамках окремого запиту».

 

Якщо в цьому визначенні в поняття «оброблення інформації» включається і поняття «збір» і «реєстрація», то в інших місцях законопроекту терміни «збір», «реєстрація» та «оброблення» розглядаються як одно­порядкові.

 

 

 

 

 

Визначення цього терміну, очевидно, повинно йти після визначення інформації персонального характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

Важливою умовою збору персональної інформації є попереднє визначення цілей, з якими вони збираються, і, відповідно, отримання від особи, якій належить ця персональна інформація або її законного пред­ставника згоди на оброблення персональної ін форма­ції з цією ціллю. Наділення розпорядника Реєстру повно­важенням визначати цілі оброблення персональної інформації значно послаблює право особи на приватність, оскільки особа не знає з якими цілями обро­бляються її персональні дані.

 

Стаття 2. Сфера застосування Закону

 

(...)

 

Цей Закон застосовується до:

 

оброблення інформації персонального характеру, що стосується громадян України і фізичних осіб, які перебувають під юрисдикцією України;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

оброблення інформації персонального характеру, що здійснюється для фізичних осіб, які перебувають під юрисдикцією України;

 

оброблення інформації персонального характеру, що здійснюється особами чи для них, які не перебувають під юрисдикцією України, коли технічні засоби, які використовуються у автоматизованих чи неавтоматизованих процесах застосованих до оброблення, розташовані на території України, однак лише тоді, коли ці технічні засоби використовуються не тільки для передачі інформації персонального характеру. Таким особам забороняється оброблення персональних даних, якщо тільки вони не доручать особі, яка перебуває під юрисдикцією України, діяти від їх імені відповідно до законодавства України.

 

(...)

 

 

 

 

 

 

 

Це положення є занадто широким і було б прийнятним для закону про персональну інформацію, тоді як цей законопроект передбачає обробку лише певної сфери персональних даних. Крім того поняття «громадяни України» за визначенням, даним в ст.1 охоплюється поняттям «фізична особа».

Пропонуємо: оброблення інформації персонального характеру, сфера якої визначається цим Законом (варіант – яка міститься в Реєстрі), що стосується фізичних осіб, які перебувають під юрисдикцією України.

 

Незрозуміло, яким чином і з якою метою здійснюватиметься оброблення інформації персонального характеру для фізичних осіб.

 

Виходячи з положення про оброблення інформації

персонального характеру, що міститься в Реєстрі, таке оброблення здійснюється органами реєстрації, реєстратором чи розпорядником реєстру, тому незрозуміло, яким чином цю інформацію оброблятимуть особи, які не перебувають під юрисдикцією України. Що ж стосується наявності в Реєстрі інформації про осіб, які не перебувають під юрисдикцією України, то повинен існувати певний порядок ознайомлення таких осіб з такою інформацією безпосередньо.

 

Розділ II. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ РЕЄСТРУ

 

Стаття 3. Мета створення Реєстру

 

Метою створення Реєстру є:

 

реєстрація та ведення автоматизованого персоніфікованого обліку фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на території України;

захист прав фізичних осіб на свободу пересування, вільне обрання місця проживання в межах території України;

 

створення умов для постійного зв’язку між фізичною особою, яка постійно проживає на території України, та державою для здійснення взаємних прав та виконання взаємних обов’язків;

 

врегулювання відносин, пов’язаних з накопиченням інформації персонального характеру і забезпеченням її використання за призначенням в інтересах захисту прав людини та національної безпеки держави;

 

забезпечення повної та оперативної ідентифікації фізичної особи за безпаперовою технологією;

 

забезпечення населення України єдиними документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також дають їм право на в’їзд в Україну та перебування на її території;

 

забезпечення захисту документів, що посвідчують фізичну особу та підтверджують громадянство України, від підробки та незаконного використання;

 

спрощення порядку звернення фізичної особи до державних органів та отримання відповідної інформації про себе;

 

формування державних інформаційних ресурсів про населення країни;

 

 

сприяння проведенню демографічних досліджень, а також масових заходів – перепису населення, референдумів, виборів, опитувань.

 

 

 

Мета з якою створюється реєстр є невиправдано широкою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На нашу думку, в даному законопроекті в балансі між правами людини і національною безпекою «центр ваги» зміщено в бік останньої.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На нашу думку, це положення має занадто загальний характер, а не несе якогось конкретного змісту, тому його слід виключити.

 

Слід зазначити, що однією з умов застосування даних персонального характеру для проведення демографічних досліджень є знеособлення інформації, тоді як для проведення референдумів, виборів, опитувань достатньо персональних даних загального характеру: прізвище, ім’я по-батькові, місце проживання і дата народження.

 

Стаття 4. Умови створення та функціонування Реєстру

Реєстрація фізичної особи у Реєстрі здійснюється при дотриманні наступних умов:

неповторність реєстрації кожної фізичної особи та незмінність її реєстраційного номеру;

(...)

суворе дотримання конфіденційності та таємності щодо інформації персонального характеру, наданої фізичною особою;

(...)

Очевидно, слід говорити про реєстраційний номер інформаційного запису про особу, а не про реєстраційний номер фізичної особи. Як видається, присвоєння особі номера принижує її гідність і викликає в пам’яті певні історичні паралелі. Загалом, ми ризикуємо отримати значний відсоток громадян, які відмовлятимуться від такого реєстраційного номеру з тих же причин, що і у випадку з ідентифікаційним податковим кодом, і через низку інших причин.

Законопроект не передбачає дотримання конфіденційності і таємності інформації персонального характеру, переданої про особу іншими Джерелами формування Реєстру.

Стаття 5. Принципи організації Реєстру

 

(...)

 

Основними принципами побудови Реєстру є:

 

обов’язковість обліку у Реєстрі всіх фізичних осіб, що підлягають реєстрації;

 

(...)

 

використання у всіх документах, що видаються фізичній особі з використанням інформації Реєстру, єдиного реєстраційного номеру;

 

(...)

 

визначення прав та обмежень щодо користування та доступу до інформації Реєстру.

 

 

 

 

 

 

 

Цей принцип свідчить про добровільно-примусовий характер реєстрації особи: особа зобов’язана зареєструватися у Реєстрі і разом з тим вона дає добровільну згоду на оброблення персональної інформації про неї.

 

Ми вважаємо, що застосування єдиного реєстраційного номеру на всіх документах Реєстру створюватиме підстави для порушення права особи на приватність і здійснення контролю за особою.

 

 

На жаль, в законопроекті відсутнє цілісне уявлення про права та обмеження на користування інформацією Реєстру.

 

Стаття 9. Розпорядник та система органів Реєстру

 

(...)

 

До системи органів Реєстру входять:

 

реєстратор – юридична особа, уповноважена Міністерством внутрішніх справ України, що здійснює супроводження програмно-інформаційного забезпечення Реєстру;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

органи реєстрації, що утворюються в системі органів внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах та в системі Міністерства закордонних справ України.

 

 

 

 

 

 

 

Слід уточнити правовий статус реєстратора. Незрозуміло, чи є належить реєстратор до органів державної влади, хоча з функцій, які покладаються на нього в ст.11, можна зробити такий висновок. Зазначимо, що дане формулювання є неоднозначним і пе­редбачає можливість того, що супроводження програмно-інформаційного забезпечення реєстру може покла­датися як на реєстратора, так і на МВС. Крім того, визначення реєстратора в цій статті відрізняється від визначення реєстратора в ст.1: «реєстратор – юридична особа, що відповідає за ведення Реєстру та здійснює супроводження його програмно-інформаційного забезпечення». В свою чергу ведення реєстру передбачає «здійснення ідентифікації, реєстрації, автоматизованого оброблення інформації персонального харак­теру та підтримання функціонування Реєстру». Тоді як передбачається, що реєстрацією осіб займаються органи реєстрації .

 

На нашу думку, недостатньо прописані повноваження органів реєстрації. Так, лише після аналізу законопроекту в цілому можна зробити висновок, що вони крім реєстрації ще й видають документи Реєстру.

Стаття 10. Реєстраційний номер

 

Реєстраційний номер є основною, неповторною та незмінною ідентифікуючою ознакою фізичної особи, що згідно з цим Законом підлягає реєстрації у Реєстрі.

 

 

Реєстраційний номер присвоюється органами реєстрації згідно з визначеною системою кодування інформації та залишається незмінним протягом усього життя фізичної особи.

 

 

 

 

Усі документи, що посвідчують фізичну особу, повинні містити зазначений реєстраційний номер.

 

 

 

Ми вважаємо впровадження реєстраційного номера як основної, неповторної та незмінної ідентифікуючої ознаки фізичної особи таким, що ображає людську гідність і порушує право особи на ім’я.

 

Якщо протягом свого життя особа може змінити ім’я, то реєстраційний номер, що призначається особі, поза її волею у відповідності до невідомої системи ко­дування стає «тавром» на все життя. Закон не встановлює, хто і яким чином створюватиме систему кодування і обов’язковість відкритості способу його формування.

 

Вимога проставляти реєстраційний номер на всіх документах, що посвідчують фізичну особу, посилює ризик неналежного застосування персональних даних, тим більше, що в Реєстрі максимально спрощено обмін інформацією, що стосується різних сфер життя особи. Це в свою чергу створює підстави для створення так званих «профілів особистості».

 

Стаття 11. Функції Реєстратора

 

Основними функціями Реєстратора є:

 

ведення та підтримка функціонування Реєстру;

 

присвоєння фізичним особам реєстраційних номерів;

 

(...)

 

користування інформацією Реєстру у межах повноважень, визначених чинним законодавством;

 

(...)

 

 

 

 

 

В термінах цього закону в поняття «ведення» входить і реєстрація фізичних осіб – повноваження надані органам реєстрації.

 

 

 

Повноваження реєстратора передбачаються лише цією статтею. Видається недоцільним надання реєстратору права користування інформацією реєстру, оскільки доступ реєстратора до Єдиного Реєстру охоплюється іншими функціями.

 

Стаття 12. Працівники Реєстратора та органів реєстрації

 

На вимоги до працівників Реєстратора та органів реєстрації поширюються положення Закону України «Про державну службу».

 

 

 

З тексту законопроекту не видно, чи поширюються на працівників Реєстратора та органів реєстрації інші положення Закону України «Про державну службу», наприклад, про соціальний захист .

 

Стаття 13. Структура Реєстру

 

Відповідно до адміністративно-територіального поділу України, Реєстр формується на таких територіальних рівнях:

 

центральний, що розташовується в місті Києві;

 

регіональні, що розташовуються в містах Києві, Сева­стополі, обласних центрах та Автономній республіці Крим;

 

локальні, що розташовуються в консульських відділах посольств України в іноземних країнах Міністерства закордонних справ України, в містах, районах у містах, районних центрах.

 

Кожний з рівнів представляє собою один чи сукупність територіально відокремлених інформаційних центрів, що пов’язані між собою каналами зв’язку.

 

 

 

Незрозуміло, як співвідноситься структура Реєстру з органами Реєстру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вважаємо за доцільне вказати неприпустимість застосування в цьому випадку загальних каналів зв’язку.

Стаття 14. Інформація персонального характеру, що заноситься до Реєстру

 

До Реєстру заноситься інформація персонального характеру з посиланням на документи, що підтверджують її достовірність:

 

1. Текстова інформація:

 

прізвище, ім’я та по батькові (із зазначенням попередніх прізвищ, імен, по батькові);

 

дата народження;

 

місце народження;

 

стать (у тому числі відомості щодо зміни статі);

 

громадянство (у тому числі відомості щодо перебування в іноземному громадянстві – дата набуття та дата припинення);

 

місце проживання із зазначенням дати реєстрації;

 

відомості про сімейний стан (дата та місце реєстрації або розірвання шлюбу (-бів);

 

відомості про дітей – прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, стать, реєстраційний номер; громадянство; відомості про визнання безвісно відсутнім або померлим; для померлих – відомості про смерть;

 

відомості про батьків – прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, стать, реєстраційний номер; громадянство; відомості про визнання безвісно від­сутнім або померлим; для померлих – відомості про смерть;

 

відомості про чоловіка (-ків) або дружину (-ин) – прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, стать, реєстраційний номер; громадянство; відомості про визнання безвісно відсутнім або померлим; для померлих – відомості про смерть;

 

відомості про смерть – дата і місце;

 

відомості про військовий обов’язок;

 

відомості про видані документи, що посвідчують особу (найменування; номер; дата видачі; інформація про орган реєстрації, що видав документ), факти відмови у видачі, вилучення документів або їх несправжності;

 

відомості про належність до категорій осіб з певними захворюваннями;

 

відомості щодо обмеження на управління транспортними засобами;

 

відомості щодо обмеження на придбання зброї;

 

відомості щодо обмеження дієздатності;

 

відомості про пенсію;

 

відомості про визнання безвісно відсутнім або померлим;

 

відомості про розшук, судові рішення, у тому числі щодо відбуття покарання, безвісну відсутність, оголошення померлим;

відомості про посаду, місце роботи, освіту, науковий ступінь і вчене звання;

відомості про перебування на військовому обліку та відомості, необхідні для ведення цього обліку;

відомості про національність, групу крові, резус-фак­тор;

відомості про віросповідання, псевдонім, політичну належність вносяться до Реєстру лише за особистою письмовою вимогою фізичної особи або її законного представника.

2. Графічна інформація

відцифроване зображення обличчя власника документа;

зразок особистого підпису фізичної особи;

зріст;

колір очей і волосся.

(...)

 

 

 

 

На нашу думку, такий широкий набір персональних даних, який збирається в Єдиному Реєстрі про кожну фізичну особу, що перебуває під юрисдикцією України, а потім розміщується на її ідентифікаційній картці, не стільки сприятиме захисту прав особи, скільки створить передумови для контролю і втручання в життя особи з боку держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вважаємо сумнівною потребу вказувати реєстраційний номер дітей, батьків, чоловіка або дружини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розміщення в Реєстрі такої службової інформації з подальшим перенесенням її на ідентифікаційну картку є не лише недоцільним, а й може бути шкідливим.

Законопроект передбачає занесення до Реєстру інформації, яка носить галузевий характер і повинна фіксуватися в галузевих реєстрах. Зокрема, відомості про військовий обов’язок, відомості про перебування на військовому обліку та відомості, необхідні для ведення цього обліку; – інформація, яку потребує Міністерство оборони, відомості про належність до категорій з певними захворюваннями – потребує Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ; відомості щодо обмеження на управління транспортними

засобами та відомості щодо обмеження на придбан­ня зброї – Міністерство внутрішніх справ; відомості щодо обмеження дієздатності; відомості про визнання безвісно відсутнім або померлим; відомості про розшук, судові рішення, у тому числі щодо відбуття покарання, безвісну відсутність, оголошення померлим – потребують судові та правоохоронні органи; відомості про пенсію – потребує система соціального забезпечення.

Викликає подив спроба занести до Єдиного Реєстру відомості про посаду, місце роботи, освіту, науковий ступінь і вчене звання.

Обов’язкове занесення інформації про національність, групу крові, резус-фактор до Реєстру також вважаємо недоцільним.

Вважаємо за недоцільне занесення інформації про зріст, колір очей та волосся.

 

Стаття 15. Порядок формування Реєстру

(...)

Перелік відомостей, що включаються до інформації, яка передається Реєстратору органами реєстрації, визначається розпорядником Реєстру.

Занесення до Реєстру відомостей про інформацію персонального характеру щодо фізичних осіб здій­снюється на підставі документів, що її підтверджують.

 

(...)

 

Вважаємо за доцільне прописати цей перелік в Законі.

Яким чином представлятиметься інформація про інших осіб, зокрема чи потрібно пред’являти документи для підтвердження реєстраційного номера батьків, дітей, дружини чи чоловіка.

 

Стаття 16. Джерела формування Реєстру

Реєстр формується шляхом подання до органів реє­стр­ації інформації персонального характеру, зазначеної в статті 14 цього Закону, що надходить з таких джерел (надалі – Джерела формування Реєстру):

 

1) фізичними особами або їх законними представниками. Відомості до органів реєстрації подаються фізичними особами за місцем їх проживання. Якщо особа не досягла шістнадцятирічного віку або є обмежено дієздатною чи недієздатною, відомості до органів реєстрації подаються її законними представниками;

2) юридичними особами:

органами реєстрації;

органами реєстрації актів громадянського стану;

 

підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, що провадять діяльність, пов’язану з працевлаштуванням населення або мають ліцензію на провадження страхової діяльності;

 

державною службою зайнятості;

 

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади і підпорядкованими йому органами з питань громадянства;

 

органами міграційної служби;

 

органами оформлення і видачі документів, що посвідчують фізичну особу;

 

органами управління освітою, навчальними закладами;

 

органами соціального забезпечення та Пенсійного фонду;

 

органами Міністерства оборони України та інших військових формувань, органами військового управління та військовими комісаріатами, що здійснюють облік військовозобов’язаних і призовників;

 

органами, закладами та установами охорони здоров’я;

 

правоохоронними органами та судами;

 

Міністерством закордонних справ України;

 

центральним органом виконавчої влади з охорони державного кордону;

 

іншими органами та/або установами, яким підпорядковані реєстри та/або автоматизовані системи обліку фізичних осіб.

 

За наявності декількох джерел надходження до Реєстру інформації персонального характеру, використовуються ті з них, що не зобов’язують фізичну особу додатково звертатися до органів реєстрації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дане положення робить непотрібним перерахування всіх попередніх юридичних осіб, оскільки охоплює їх

 

 

Слід додати в кінці «і на передачу яких особа дала згоду»

 

Стаття 17. Права фізичних осіб щодо доступу до Реєстру

 

Кожна фізична особа має право:

знати про внесення інформації персонального характеру щодо неї до Реєстру і місцезнаходження органу реєстрації;

 

знати про місцезнаходження органу реєстрації;

 

за письмовим запитом без оплати одержувати з Реєстру інформацію про інформацію персонального характеру про себе;

 

 

спростовувати недостовірну інформацію персонального характеру про себе та членів своєї сім’ї;

(...)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дублюється частина першого пункту.

 

Слід зауважити, що в цьому разі законні представники для отримання інформації про особу, яку вони представляють, будуть змушені оплачувати надання інфор­мації.

 

Таке право не передбачається для законних представників

 

Стаття 18. Гарантії захисту та безпеки інформації персонального характеру, що занесена до Реєстру

 

Занесена до Реєстру інформація персонального характеру та результати її оброблення є конфіденційною інформацією.

 

Інформація щодо окремих груп фізичних осіб, визначених законами України, становить державну таємницю. Державну таємницю становить також окремо визначена законами України інформація стосовно ре­зуль­татів автоматизованого оброблення інформації персо­нального характеру.

 

Юридичні й фізичні особи, державні органи у межах повноважень, визначених законодавством, мають право одержувати інформацію з Реєстру шляхом звернення до органів реєстрації, Реєстратора або безпосередньо шляхом санкціонованого доступу до Реєстру.

 

Реєстратор відповідно до законодавства України забезпечує захист та безпеку інформації персонального характеру при формуванні та веденні Реєстру, а також при користуванні ним. Для забезпечення доступу до інформації Реєстру кожному користувачеві Реєстру видається унікальний ідентифікатор.

 

(...)

 

Захист та безпека інформації Реєстру забезпечуються шляхом:

 

(...)

 

забезпечення таємниці реєстрації фізичної особи у Реєстрі;

 

 

 

 

Таким чином, інформація, подана громадянином в органи реєстрації, але ще не занесена до Реєстру, не є конфіденційною!

 

Очевидно, доцільно передбачити закріплення режиму таємності такої інформації в законі «Про державну таємницю»

 

 

 

 

Незрозуміло, яке саме законодавство передбачає, які юридичні і фізичні особи і в яких випадках мають право одержувати інформацію з Реєстру. Вважаємо за доцільне вказати їх перелік у цьому законі.

 

 

Доцільною є заміна слова «видається» на «надається».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Більш точним є «забезпечення конфіденційності реєстрації фізичної особи у Реєстрі», оскільки особа сама не матиме змоги отримати інформацію про факт реєстрації, який стане таємною інформацією.

 

Стаття 19. Надання інформації до Реєстру

 

Інформація персонального характеру, що згідно з цим Законом міститься у Реєстрі, надається органам реєстрації Джерелами формування Реєстру, а також фізичними особами, що підлягають реєстрації або їх законними представниками.

 

(...)

 

Джерела формування Реєстру зобов’язані надавати органам реєстрації на їх письмовий запит інформацію персонального характеру, що згідно з цим Законом повинна міститися у Реєстрі в порядку, передбаченому чинним законодавством.

 

 

 

До джерел формування належать також фізичні особи, що підлягають реєстрації та їхні законні представники.

 

 

 

 

 

Оскільки фізичні особи відносяться до Джерел формування Реєстру, отже, вони згідно цього положення будуть зобов’язані надавати органам реєстрації на їх письмовий запит інформацію персонального характеру про себе. Крім того, ч. 10 ст.15 Законопроекту передбачає письмову згоду особи на передачу такої інформації. Таким чином, питання згоди особи на об­роб­лення її персональної інформації вступає в супе­реч­ність з обов’язком надавати таку інформацію

 

 

Стаття 23. Реєстрація постійного місця проживання фізичної особи

 

Реєстрація інформації про постійне місце проживання фізичної особи здійснюється органами реєстрації за новим постійним місцем проживання фізичної особи виключно на підставі її письмової заяви (заяви її законного представника) та документа, що посвідчує цю фізичну особу. Витребування документів, що підтверджують цю інформацію, забороняється.

 

Фізичні особи (або їх законні представники) протягом тридцяти календарних днів із дня виникнення події, що спричинила зміну постійного місця проживання, мають надати органам реєстрації відомості про зазначені зміни.

 

 

 

 

Слід внести зміни у відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».

 

Стаття 28. Одержання інформації з Реєстру

 

Фізична особа має право за плату на підставі документів, що посвідчують особу, одержувати відомості про інформацію персонального характеру щодо себе, яка міститься у Реєстрі. Порядок надання цієї інформації визначається розпорядником Реєстру.

 

(...)

 

 

 

Вимога отримання плати з особи за надання відомостей про інформацію персонального характеру щодо себе суперечить п.3 ч.1 ст.17 цього Законопроекту

Розділ III. ДОКУМЕНТИ РЕЄСТРУ

 

Стаття 30. Паспорт громадянина України

 

Паспорт громадянина України є основним документом, що підтверджує громадянство України і є обов’язковим для використання на всій території України та за її межами. Він видається всім громадянам України при народженні, а також фізичним особам, які отримали громадянство України. Цей документ використовується його власником в усіх правовідносинах, стороною яких він виступає та з яких виникають будь-які цивільно-правові наслідки.

 

 

 

 

 

Порівняння ст.30 і 31 цього законопроекту дає змогу визначити відмінність між паспортом громадянина України і ідентифікаційним документом фізичної особи. Так, паспорт громадянина України не ідентифікує особу, тоді як ідентифікаційний документ не підтверджує громадянство України. Однак виникає питання, чи потрібне існування двох документів з фактично ідентичним призначенням. Крім цього, з тексту законопроекту незрозуміла доля закордон­ного паспорту громадянина України.

 

Стаття 31. Ідентифікаційний документ фізичної особи

 

Ідентифікаційний документ фізичної особи є основним документом, який ідентифікує фізичну особу, що є громадянином України або має законні права на проживання на території України. Цей документ видається громадянам України при:

 

народженні;

 

отриманні громадянства України;

 

отриманні дозволу на постійне проживання на території України. Ідентифікаційний документ фізичної особи є обов’язковим для використання на всій території України.

Ідентифікаційний документ фізичної особи використовується його власником в усіх правовідносинах, стороною яких він виступає, та з яких виникають будь-які цивільно-правові наслідки.

 

Стаття 33. Інші документи Реєстру

Документами Реєстру, що посвідчують особу, є також:

посвідчення водія;

пенсійна картка;

страхова картка;

медична картка;

військова картка;

студентська картка;

учнівська картка;

картка тимчасово непрацюючої особи;

картка пільговика;

картка інваліда.

Вважаємо помилковим віднесення до документів Реєстру, що посвідчують особу, документів, згаданих в ст.33, оскільки вони базуються на інформації, яку можна вести в галузевих реєстрах.

Стаття 34. Порядок видачі документів Реєстру

(...)

За видачу документів Реєстру, що підтверджують гро­ма­дянство та посвідчують особу, справляється державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

 

 

 

 

Тобто за видачу документів, передбачених ст.33, також буде справлятися державне мито.

Стаття 35. Форма документів Реєстру та склад інформації персонального характеру, що туди заноситься.

 

(...)

За видачу документів Реєстру, що посвідчують особу, справляється державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Дублюється положення ст.34.

Стаття 39. Порядок обміну документів Реєстру

Обмін документів Реєстру провадиться у разі:

зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові;

зміни місця проживання;

встановлення розбіжностей у записах;

закінчення терміну дії;

непридатності для користування.

Законопроект не передбачає можливості утрати документів реєстру особою, наслідків і порядку отримання особою нових документів.

 

(...)

3. Внести такі зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради України, 1984 р., додаток №51, ст.1122):

 

Доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 165 такого змісту:

 

Порушення умов правомірності і вимог до обробки інформації персонального характеру, –

 

карається штрафом від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..

 

(...)

 

Статтю 199 викласти у такій редакції:

 

Стаття 199. Допущення проживання без паспорту громадянина України або ідентифікаційного документа фізичної особи

 

Допущення особами, відповідальними за додержання правил паспортної системи, проживання громадян без паспортів громадянина України або ідентифікаційних документів фізичної особи або за недійсними паспортами громадянина України або ідентифікаційними документами фізичної особи чи без реєстрації, а так само допущення громадянами проживання у займаних ними жилих приміщеннях осіб без паспортів громадянина України або ідентифікаційних документів фізичної особи, без реєстрації –

 

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

 

(...)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вживається термін «обробки», а не «оброблення».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На нашу думку, ця стаття неправомірно покладає на осіб обов’язок забезпечувати наявність паспортів у інших осіб, тоді як це повноваження органів держави

 


 Поділитися