1-25 січня 2002 року

Резонансні справи

Голосеевский местный суд Киева принял решение о переводе арестованных членов УНА-УНСО, обвиняемых в массовых беспорядках 9 марта прошлого года, из следственного изолятора СБУ в Лукьяновский СИЗО.

Как сообщила пресс-секретарь УНА-УНСО Андрея Шкиля Татьяна Чорновил, в знак протеста 16 подследственных объявили голодовку. По ее словам, суд в очередной раз отказал арестованным в изменении меры пресечения на подписку о невыезде.

(“Правда Украины”, №8-9, 18 січня 2002 р.)

***

Палата Верховного Суда Украины по уголовным делам отменила приговор Васильковского районного суда от 1 июня 2001 года, и после соответствующего решения Апелляционного суда Киевской области был освобожден председатель Васильковской организации Украинского Народного Руха, бывший политзаключенный Леонид Ковальчук.

Напомним, что Васильковский районный суд приговорил Леонида Ковальчука, который выступал общественным защитником по делу о выборах Васильковского городского головы, к 3,5 годам лишения свободы за незаконное хранение оружия. По мнению его защитников, оружие было подброшено с целью нейтрализации Л. Ковальчука.

ВСУ решил направить дело на дополнительное расследование и заменить меру пресечения: содержание под стражей на подписку о невыезде.

Л. Ковальчук заявил, что подаст кассационную жалобу на судью Л.Тарутина, нарушившего присягу судьи и по заказу вынесшего ему несправедливый приговор.

(“Голос Украины”, №15, 24 січня 2002 р.)

Катування і жорстоке поводження

Львовское общественное объединение “За права человека” обратилось с заявлением к прокурору области Богдану Ринажевскому по поводу условий содержания подростка в одном из райотделов милиции города. Речь идет о 17-летнем Ярославе К., задержанном по подозрению в ограблении девушки.

Ольга Павловна, мама Ярослава:

“Никто из райотдела нам, родителям, о его задержании не сообщил. Мало того, на звонки мужа сотрудники райотдела отвечали, что у них такого задержанного нет. Только потом в райотдел вызвали по телефону нашу дочь (нас с мужем не было дома) для заключения соглашения с адвокатом. Дочь было в шоке: брата избили до такой степени, что он не узнавал родную сестру, не мог понять, где находится, не помнил, как его зовут. Иванка вызвала “скорую помощь”. Приехавший врач констатировал общее состояние средней тяжести и потребовал немедленной госпитализации Ярослава, но милиционеры не разрешили. Мало того, адвокат демонстрировал следы побоев на теле Ярослава приехавшему заместителю районного прокурора, однако тот никак на это не прореагировал и дал санкцию на арест. Следы побоев были настолько явными, что сына отказались принимать в КПЗ и в СИЗО, боясь ответственности”.

Ольга Павловна сообщила об избиении сына в прокуратуру, а к своему заявлению приложила выписку осмотра Ярослава в райотделе бригадой “скорой помощи”. Судебно-медицинская экспертиза, проведенная лишь через три недели, засвидетельствовала повреждения легкой степени тяжести без кратковременного расстройства здоровья. Служебное расследование провела инспекция по личному составу областного Управления МВД, которая пришла к традиционному выводу: “Сотрудники райотдела в отношении Ярослава К. мер психического и физического воздействия не производили”. А на нет и суда нет — прокуратура возбуждать уголовное дело в отношении тех, кто допрашивал подростка, отказалась. Причем копию постановления об отказе в возбуждении уголовного дела матери в прокуратуре не дали.

(“Факты”, №5, 10 січня 2002 р.)

Адміністративний примус: порушення виборчих прав

Народный депутат Украины Тарас Стецькив (фракция “Реформы-Конгресс”) обвинил отдельных представителей власти Львовщины в нарушении действующего законодательства. В частности, он сообщил о совещании руководителей школ Городоцкого района, организованном местной райгосадминистрацией, на котором чиновники, в том числе и областного уровня, давали педагогам прямые указания о том, за кого следует голосовать во время выборов в Верховную Раду и местные органы власти, сообщает “Украинская правда”. Как считает Стецькив, подобные действия — откровенное нарушение избирательного законодательства. Кроме того, это является свидетельством злоупотребления работниками областных властных структур своим служебным положением, поскольку государственным служащим закон вообще запрещает проводить любую избирательную агитацию.

(“Вечерние вести”, №9, 23 січня 2002 р.)

Проблеми міграції

Право на добровольное возвращение на родину и интересы депортированных народов в Украине зачастую нарушаются. Это подчеркивали участники “круглого стола”, проведенного Комитетом ВР Украины по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений. Как отметил председатель Комитета Геннадий Удовенко, основанием для таких выводов были многочисленные обращения в парламентский Комитет граждан, которым те или иные государственные органы и службы чинят препятствия в возвращении в Украину. “Комитет подготовил ряд законов, которые Верховная Рада утвердила, но большинство проблем этой категории граждан остались нерешенными”, — подчеркнул он.

(“Голос Украины”, №6, 11 січня 2002 р.)

Соціально-економічні проблеми

Проблеми праці

Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці пропонує визнати, що в Україні конституційні права громадян на працю в сучасних умовах реалізуються неефективно. Про це йдеться у проекті постанови, внесеної Комітетом за результатами інформації Кабінету Міністрів “Про стан дотримання Кодексу законів про працю України на підприємствах різних форм власності”. За словами голови Комітету Валентини Гошовської, Комітет пропонує визнати, що уряд, роботодавці та профспілки не у повному обсязі виконують законодавчі та інші нормативно-правові акти щодо трудових прав громадян. У зв’язку з цим Комітет пропонує доручити Кабміну прискорити подання Верховній Раді законопроекту “Про ратифікацію Конвенцій Міжнародної організації праці №81 “Про індексацію праці у промисловості і торгівлі” та №129 “Про індексацію праці в сільському господарстві” та внести на розгляд парламенту ряд законопроектів, які стосуються питань законодавчого врегулювання у сфері праці. Також пропонується затвердити Концепцію реформування трудового законодавства.

(“Юридичний вісник України”, №2, 12-18 січня 2002 р.)

Виробничий травматизм

В 2001 году на шахтах Донецкой области погибли 212 человек. Показатель смертельного травматизма по области на 1 млн. тонн добытого угля составил 5 человек. В среднем в течение 10 лет ежегодно на предприятиях угольной отрасли Донецкого региона фиксировали 211 случаев гибели людей в результате производственного травматизма. В течение 2001 года зарегистрировано 11 аварий с групповыми несчастными случаями, при которых пострадали 144 человека, из них 86 погибли.

(“Вечерние вести”, №9, 23 січня 2002 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Судові процеси

Адвокат Сергій Крижанівський вважає незаконними дії судової колегії Палати з кримінальних справ Верховного Суду України, яка відмовила у розгляді касаційної скарги Руслана Антоника. У зв’язку з цим С.Крижанівський звернувся з відкритим листом до Голови ВСУ Віталія Бойка, в якому наголошує, що “У Печерському суді м. Києва засуджено невинуватого у скоєнні вбивства зятя радника Президента України Анатолія Гальчинського — Петра Тичинського”.

Торкаючись подробиць цієї справи, адвокат повідомляє, що 27 грудня йому — захиснику Руслана Антоника — було відмовлено в участі у судовому засіданні за касаційною скаргою захисника і засудженого.

Адвокат заявляє, що цим була порушена ст. 391 КПК України, оскільки він своєчасно подав клопотання до Голови ВСУ про свій намір надати колегії суддів Палати з кримінальних справ Верховного Суду свої пояснення відносно порушення кримінально-процесуальних норм при попередньому розслідуванні та розгляді справи у Печерському суді м. Києва та Апеляційному суді м. Києва. Адвокат вважає дії колегії Палати з кримінальних справ ВСУ незаконними, такими, що порушують право на захист, унеможливлюють виконання функції захисту в кримінальній справі та порушують у цілому права людини.

(“Юридичний вісник України”, №1, 5-11 січня 2002 р.)

***

Голова Вищої ради юстиції Сергій Ківалов вважає, що призначення суддею Апеляційного суду Донецької області Іваном Корчистим до розгляду кримінальної справи про звинувачення Юрія Вердюка у жорстокому побитті керівника Слов’янської телекомпанії “ТОР” Ігоря Александрова, яке призвело до смерті журналіста, на 11 вересня 2002 року є грубим порушенням норм Кримінально-процесуального кодексу України стосовно строків розгляду справи по суті у судовому засіданні. Згідно зі статтею 256 КПК України, справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше 10 діб, а у випадках складності справи не пізніше 20 діб з дня попереднього її розгляду. Сергій Ківалов запропонував членам Вищої ради юстиції обговорити це питання на черговому засіданні, що відбулося 16 січня цього року. У результаті було прийнято ухвалу про відкриття провадження щодо порушення присяги суддею Апеляційного суду Донецької області Іваном Корчистим.

(“Юридичний вісник України”, №3, 19-25 січня 2002 р.)

***

Суд по делу об убийстве журналиста Игоря Александрова начнется в Славянске 28 января.

(“Факты”, №14, 23 січня 2002 р.)

Злочини проти журналістів

Вечером у подъезда своего дома был жестоко избит Ростислав Супрунов, в недалеком прошлом, известный в Черкассах журналист, издававший в 1998-1999 годах областную газету “Факты”. По имеющейся на сайте “Обком” информации, Супрунову позвонили на домашний телефон и попросили о встрече, обещая какой-то сенсационный материал. Тот вышел на улицу, где на него набросились трое неизвестных. В результате Супрунов оказался в реанимации одной из городских больниц. Сейчас известно, что, кроме милиции, расследование этого дела заинтересовало и СБУ.

Редактируя газету “Факты”, Супрунов не раз попадал в эпицентр скандалов, связанных с публикуемыми материалами. После одной из статей в сентябре 1999-го тогдашний прокурор Черкасс Петр Коваль поместил Супрунова в ИВС по обвинению в клевете на черкасского мэра Олийныка.

После президентских выборов Супрунов “засветился” на областном государственном телевидении. Источники в правоохранительных органах считают, что избиение Супрунова, скорее всего, связано с его деятельностью в рекламном бизнесе.

(“Правда Украины”, №7, 16 січня 2002 р.)

Факти хуліганських нападів та інше

В самом центре Полтавы около полуночи 30 декабря главный редактор газеты горсовета “Полтавський вісник” Павел Стороженко, оказавшись случайным свидетелем массовой драки, получил удар кастетом в лицо.

Небольшому коллективу редакции “Полтавського вісника” не везет. Три месяца назад жестокий удар по голове был нанесен фотокору Анатолию Улицкому, и тот месяц пролежал с сотрясением мозга в нейрохирургии. Злоумышленники не были найдены. Теперь вот избит главный редактор, известный в регионе публицист, член Национальных союзов журналистов и писателей, Заслуженный журналист Украины. И никто нигде ни гу-гу. В городском милицейском управлении о ЧП узнали из... публикации в “Полтавському віснику”. Проводится расследование...

(“Голос Украины”, №4, 9 січня 2002 р.)

***

Неизвестные напали на старшего редактора херсонской радиостанции “ВИК” Юлию Макалову на одной из центральных улиц города. Журналистку жестоко избили, ограбили, а также отобрали сумку с документами и диктофоном. Это последнее обстоятельство вновь разделило точки зрения сотрудников потерпевшей и правоохранительных органов. Первые считают, что преступление связано с профессиональной деятельностью Юлии Макаловой, вторые — что это “банальный грабеж”.

(“Сегодня”, №15, 23 січня 2002 р.)

***

“В операции по задержанию злоумышленника, напавшего на журналистку херсонской телекомпании “ВИК” Юлию Макалову участвовали около тысячи сотрудников милиции”, — рассказал начальник УМВД Украины в Херсонской области Анатолий Науменко. По его словам, 22 января херсонскими милиционерами был задержан ранее судимый Денис П., который сознался в нападении на Макалову из корыстных побуждений. Злоумышленника опознала пострадавшая. Возбуждено уголовное дело.

(“Факты”, №15, 24 січня 2002 р.)

***

31 декабря на Втором городском кладбище Одессы был найден мертвым журналист газеты “Одесские известия” Юрий Иванов. В ЦОС УМВД Украины в Одесской области сообщили, что речь идет, по всей видимости, о самоубийстве. Как свидетельствуют факты, Иванов взял с собой из дома обрез охотничьего ружья 16-го калибра, из которого и застрелился на кладбище. Журналист стал популярным в ходе судебного процесса по делу об убийстве редактора “Вечерней Одессы” Бориса Деревянко. Юрий Иванов выступал в качестве общественного обвинителя. В декабре 2001 года журналисту исполнился 61 год.

(“Факты”, №1, 3 січня 2002 р.)

***

Причиною смерті завідуючого відділом газети “Одесские известия” Юрія Іванова було самогубство, що підтвердила експертиза. На місці трагедії було знайдено передсмертну записку. Також у міліції повідомили, що, за словами дружини Ю. Іванова, останнім часом журналіст перебував у “депресивному стані”.

(“

(“Молодь України”, №1, 4 січня 2002 р.)

Право на інформацію та право на приватність

Степан Гавриш, заступник Голови Верховної Ради України:

“В Україні може діяти “серйозна команда” зі створення провокацій. Вона виникла через те, що прослуховування телефонних розмов лідера блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка і Київського міського голови Олександра Омельченка не було одноразовою акцією. Я не буду коментувати, чи має ця команда якесь відношення до спецслужб України, бо мені не хотілося б у це вірити, але те, що команда має доступ до конфіденційних джерел, я переконаний. У мене різке ставлення до факту прослуховування розмов. Тут йдеться про цинічне проникнення і втручання у приватне життя громадян України. Мене здивувала пасивна реакція на це правоохоронних органів, що засвідчила недостатній рівень професійності або прийняття ними факту прослуховування як певної традиції політичної боротьби в Україні. Правоохоронні органи мають заявити про свою чітку позицію, щоб усі громадяни України відчули свою захищеність...”

(“Юридичний вісник України”, №3, 19-25 січня 2002 р.)

***

Заступник Генерального прокурора України — прокурор м. Києва Юрій Гайсинський порушив кримінальну справу за фактом порушення таємниці телефонних розмов між Олександром Омельченком та Віктором Ющенком. Враховуючи, що порушення таємниці телефонних розмов вчинене щодо громадських діячів, кримінальна справа порушена за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 163 КК України. Досудове слідство по справі доручено слідчому відділу прокуратури м. Києва. Згідно зі ст. 163 КК України, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв’язку або через комп’ютер, карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів, або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

(“Демократична Україна”, №4, 15 січня 2002 р.)

***

До висвітлення передноворічної поїздки в Кіровоград Президента України Леоніда Кучми були допущені представники далеко не всіх популярних обласних видань. Причому акредитація журналістів прес-службою облдержадміністрації проводилася за дещо дивним розподілом на “білих” і “кольорових”. Власники кольорових карток могли відвідати підприємства, на яких побував Президент, і лише “білі” змогли бути присутніми на нараді Леоніда Кучми з активом області і на прес-конференції.

В число видань, що не отримали “чарівну білу перепустку” на прес-конференцію глави держави, потрапили “21 канал”, “Україна-Центр”, “Відомості-плюс”, а також “Точка зору” та інтернет-видання “Політична Україна”... Журналісток Оксану Гуцалюк (“Україна-Центр”) та Зою Пасько (“21 канал”) вивели з “журналістського автобуса...

Певно, місцева влада, коли приймає Президента, не завжди вміє організувати пристойне співробітництво з пресою.

(“Голос України”, №2, 4 січня 2002 р.