MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

6 - 20 грудня 2003 р

08.04.2004   
ПРАВА ЛЮДИНИ

До 55-річчя прийняття Загальної декларації прав людини

В теперешней независимой Украине День Прав Человека отмечается уже вполне легально, хотя и исключительно келейно. Собственно, отмечают этот день в основном те, для кого защита прав и свобод стала делом жизни — правозащитники. Ведущая правозащитная организация Украины — Харьковская правозащитная группа — накануне 10 декабря традиционно собирает журналистов для разговора о том, какой была ситуация с правами человека в нашей стране в уходящем году. И разговор этот — тоже традиционно — радостным не бывает. Как сказал бессменный сопредседатель ХПГ Евгений Захаров, «те права, которые не соблюдались и ранее, — это право на защиту от пыток и жестокого обращения, на свободу от произвольного ареста, на справедливый суд — здесь, увы, не было прогресса, но не было и особых ухудшений. Кроме того, в этом году мы очень много уделяли внимания такому фундаментальному праву, как право на неприкосновенность частной жизни. Поскольку, если брать весь комплекс прав человека, из всех фундаментальных прав оно было, наверно, под наибольшей угрозой и остается под наибольшей угрозой (по сравнению с другими правами)». Вот так, господа хорошие, мало того, что гарантированные нам родной независимой Конституцией право на жилье, достаточный жизненный уровень, безопасную для жизни и здоровья окружающую среду, не говоря уж о бесплатной медицине и таком же образовании — мало того, что эти права давно стоят не больше, чем бумага, на которой напечатан наш Основной Закон, — ныне под угрозой оказалось то, что называется «privacy». Впрочем, к числу уважаемых в нашем отечестве «національних чеснот» эта штука, кажется, не относится. Мы ж не американцы какие, чтоб со своей «privacy» носиться, как, извините, с писаной торбой! Может, именно поэтому народ наш в общей своей массе в ус не дует, не зная, да и не желая знать, под каким дамокловым мечом все мы оказались. А зря.

В юности все мы точно знали, о чем стоит говорить с друзьями по телефону, а о чем ни в коем случае не стоит. Это впитывалось чуть ли не с материнским молоком. Во всяком случае, уже в старших классах школы и я, и все мои друзья в телефонных разговорах использовали в основном эзопов язык. Да и в письмах тоже. По перестройке, помню, было уж-жасно приятно излагать в трубку любую «вольнодумную» чушь — еще бы, свобода! А потом пришел интернет — и вопрос «внутренней цензуры» отпал сам собой. Теперь, похоже, придется опять привыкать. Как говорит Евгений Захаров, «если будет принят Закон «О мониторинге телекоммуникаций», то СБУ получит полномочия фактически снимать информацию с каналов связи по ордеру суда, однако законной процедуры для получения такого ордера фактически нет, контроля за этим процессом никакого нет, настоящих гарантий законности и соблюдения права на неприкосновенность переписки фактически в законе нет». И что с того, что проект этого закона был отклонен сразу двумя комитетами Верховной Рады. Похоже, авторы и «заказчики» данного правового акта ни в малой степени не сомневаются в том, что не мытьем, так катанием они его через парламент протащат. Не даром же генерал СБУ Герасимов с гордостью сообщил, что оборудование для снятия информации с каналов связи уже установлено на десяти узлах. По словам Е. Захарова, Алексей Бурсук из «Релком-Украина» утверждал, что таких узлов в пять раз больше. Впрочем, так ли уж важно — 10 или 50? Важно то, что подобные законопроекты возникают с завидной регулярностью. А между тем статья 3 Основного нашего Закона прямо и недвусмысленно гласит: «Права и свободы человека и их гарантии определяют содержание и направленность деятельности государства». Вот только государство эти самые права и свободы понимает как-то странно, отлично от всего остального человечества. Видимо, у «украинских», как в свое время у «советских», наличествует «собственная гордость», подразумевающая «смотрение свысока на буржуев» с ихней хваленой «privacy». Впрочем, если незамутненным взглядом глянуть на ряд свежих законопроектов, недавно принятых законов и указов, становится понятно, что тотальный интернет-контроль — это еще цветочки. Ягодки ожидают нас в виде нового УПК (к счастью, пока не принятого, но ведь гарантии даже страховой полис не дает), законов «О борьбе с терроризмом», «О внесении изменений в некоторые законы Украины (в связи с ведением в действие Закона «О борьбе с терроризмом»), «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (в сфере охраны государственной тайны)», «О защите общественной морали»... А особо «сладкие» ягодки ожидают всех нас в случае принятия просто замечательной серии законов: «О свободе передвижения и свободном выборе места проживания в Украине», «О государственном реестре физических лиц» и «О едином реестре персональных данных». Помните, когда вводили так называемые идентификационные коды, вокруг этого факта разгорелись жаркие дискуссии, правда, в узких кругах. Во всяком случае, широкая общественность не слишком волновалась до тех пор, пока не пришлось в спешном порядке отстаивать очереди в налоговых инспекциях своего района. Тогда недовольных голосов стало намного больше, хотя касалось недовольство в основном дурацкой потери времени. Помню, в трамвае я изумленно слушала юродивого мужичонку, страстно причитавшего, что, дескать, всем нам на лбу каиново клеймо выжгут — этот самый код то есть. А ведь еще Пушкин Александр Сергеевич юродивым не последнюю роль отводил, стоило тогда не посмеиваться, а призадуматься. Потому как среди законотворцев отечественных весьма широкое распространение имеет идея этот самый код сделать универсальным. То есть, на лбу-не на лбу, а во всех наших документиках этот код предлагается зафиксировать, и во всех реестрах (читай — базах данных) мы будем фигурировать с этой «каиновой печатью». Пусть знакомые с работой баз данных посчитают, какое время потребуется любому (!) заинтересованному лицу для того, чтобы собрать достаточно полное досье на любого (!) гражданина Украины. Плюс к этому народный депутат г-н Задорожный, например, предлагает в своем законопроекте регистрировать даже временное место проживания граждан. Е. Захаров вполне справедливо замечает, что «фактически это означает слежение за всеми передвижениями человека». Ну, то есть, вот мы все — в любой момент жизни — у государства в крепком и надежном кулаке. Страшно? Честно говоря, действительно, жуть берет. Так что совсем не удивительно, что за 10 месяцев уходящего года в ХПГ поступило 657 письменных обращений граждан и примерно столько же устных. Поскольку положение с правами человека в нашем независимом государстве год от года отнюдь не улучшается. Нас загоняют в нищету, нас бьют и пытают в милиции, нас беззастенчиво обирают «бесплатная» медицина и «бесплатное» образование, жилищные конторы грозят судами, требуя с нас плату за непредоставляемые услуги, а мы — народ — безмолвствуем. В сущности, вся подвижническая деятельность Харьковской правозащитной группы напоминает мне ту самую свечу на окне 10 декабря. Потому что, пока народ безмолвствует, никакие общественные организации ничем ему не помогут. Е. Захаров заявил, что из чисто харьковских проблем в этом году правозащитников очень волновали многократные нарушения ст. 39 Конституции Украины, речь в которой идет о свободе мирных собраний. Вопреки этой статье, проведение собраний и митингов у нас регламентируется до сих пор Указом Президиума Верховного Совета СССР от 1988 года, согласно которому проведение публичных акций носит исключительно разрешительный характер. В то время как, исходя из Конституции, ограничения на проведение таких мероприятий должны регламентироваться той самой 39-й статьей. Кроме того, с точки зрения харьковских правозащитников, нарушением этой статьи Основного Закона является и столь процветающее в последнее время «загоняние» больших масс народа «на всякие «гражданские форумы», где они обсуждают непонятно что». Но опять-таки, в ХПГ поступило письмо негодующего харьковчанина, загнанного на такой «форум» 14 ноября. Он возмущался тем, что никто из присутствующих не был знаком с изменениями Конституции, которые собравшимся было положено обсуждать, возмущался тем, что людей заставили прийти, возмущался — но! — не подписался. И кажется мне, что до тех пор, пока наше возмущение будет оставаться анонимным, никакие правозащитники наши с вами права и свободы не отстоят. Похоже, что мы имеем такое государство, какого заслуживаем. А пока это так — может, стоит хотя бы свечу на окошке зажечь 10 декабря — может, на улице светлее станет...

("Объектив-Но", г. Харьков, №50, 11 декабря 2003 г.)

Новини законодавства

На сегодняшнем заседании Верховной Рады Украины народные депутаты приняли Закон Украины "О свободе передвижения и свободном выборе места проживания в Украине", внесенном народным депутатом Украины Олегом Зарубинским. "За" проголосовали 326 из 446 народных депутатов, зарегистрированных в зале.

На сегодня механизм регистрации и снятия с регистрационного учета физических лиц по месту жительства определяется Временным порядком регистрации физических лиц по месту жительства, утвержденный Постановлением Кабинета Министров Украины № 35 от 16 января 2003 года.

Принятым сегодня законом предусматривается введение регистрации физических лиц вместо прописки, которая ограничивает определенное Конституцией Украины (ст. 33) право человека на свободу передвижения и свободный выбор места проживания.

Согласно документу, гражданам Украины, иностранцам и лицам без гражданства, которые на законных основаниях находятся в Украине, гарантируются свобода передвижения и свободный выбор места проживания на ее территории, за исключением ограничений, установленных законом.

Закон определяет, что регистрация места проживания или места пребывания лица или ее отсутствие не может быть условием реализации прав и свобод, предусмотренных Конституцией Украины, законами или международными договорами Украины, или основанием для их ограничения.

Этим законом, физические лица обязаны на протяжении 10 дней по прибытии на новое место проживания зарегистрировать место проживания. Для регистрации лицо подает: письменное заявление; паспортный документ; квитанцию об уплате государственной пошлины; два экземпляра талона о снятии с регистрации.

Заявление лица о регистрации места проживания является единственным основанием для регистрации места проживания лица. Регистрация места пребывания осуществляется по заявлению лица, которое обязано подать ее на протяжении 7 дней по прибытии в место пребывания. При регистрации места пребывания лица информация о нем сообщается в орган регистрации по месту жительства лица.

Согласно закону, место пребывания – это административно-территориальная единица, на территории которой лицо проживает сроком менее 6 месяцев в год. Место проживания – это административно-территориальная единица, на территории которой лицо проживает сроком свыше 6 месяцев в год.

Регистрация места проживания и места пребывания лица осуществляется соответствующим органом специально уполномоченного центрального органа исполнительной власти по вопросам регистрации в Автономной Республике Крым, областях, городах, районах, районах в городах, а также в городах Киеве и Севастополе. Свободный выбор места проживания ограничивается в административно-территориальных единицах, которые находятся: в приграничной полосе; на территориях военных объектов; в зонах, которые согласно закону, принадлежат к зонам с ограниченным доступом; на территории, где в случае опасности распространения инфекционных заболеваний и отравлений людей введены особые условия и режим проживания населения и хозяйственной деятельности; на территории, относительно которых введено военное или чрезвычайное положение.

Законопроектом также определяются: перечень территорий, на которых может быть ограничена свобода передвижения; категории лиц, свобода передвижения которых ограничивается; категории лиц, которые не могут свободно избирать место проживания.

В то же время, эксперты отмечают, что законом детально не определен порядок перехода от института прописки к регистрации, что может привести к чрезвычайно негативным социальным и экономическим последствиям. Им не предусматриваются последствия для физических лиц, которые зарегистрировали свое место проживания или пребывания, о предоставлении им медицинских, пенсионных, социальных услуг, предоставление которых сейчас привязывается к наличию прописки.

Кроме того, эксперты считают, что одновременное существование регистрации места проживания и места пребывания является неуместным. Такое положение закона фактически внедряет двойную регистрацию физического лица. А, это в свою очередь, значительно ограничит право личности на свободу передвижения и свободный выбор места проживания (УНИАН).

(Mignews.com.ua , 11.12.2003)

Законодавча практика

Альтернативные виды уголовных наказаний не слишком популярны.

Об этом говорили в четверг, 6 ноября, на семинаре, организованном Мелитопольским образовательно-информационным центром по правам человека, который получил поддержку Международного фонда «Возрождение» на реализацию проекта «Участие общественных организаций в содействии выполнению альтернативных лишению свободы наказаний».

В работе семинара приняли участие и сотрудники Бердянской уголовно-исполнительной инспекции.

— Уголовно-исполнительная инспекция входит в состав государственного департамента по исполнению наказаний, — рассказал ее начальник, подполковник Михаил Рыбалко. — Инспекция исполняет наказания в виде лишения права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью, наказания в виде общественных или исправительных работ. Кроме этого, инспекция осуществляет контроль над осужденными, отбывающими наказание условно.

С 1 сентября 2001 года общественные работы в Бердянске отбыли 12 человек. Осужденный выполняет их бесплатно. Совершеннолетние должны работать вне зависимости от основной работы четыре часа в день, несовершеннолетние — не более двух часов. По решению судьи назначается от 60 до 240 часов работ. Инспекция контролирует и количество отработанных часов, и качество работы осужденного. Вид работ и предприятия, на которых выполняются общественные работы, выбирают органы местного самоуправления. В Бердянске таких предприятий, согласно решению исполкома, было четыре. После того как КАТП и «Прибой» были расформированы, осталось два: «Зеленхоз» и ДЭП. Все 12 осужденных работали в ДЭПе на уборке улиц, погрузке и разгрузке мусора, слесарных работах.

— Осужденных, отбывающих наказание условно, в инспекции на учете около 400 человек, —рассказал Михаил Рыбалко, — а отбывающих наказание в виде исполнения общественных работ за два года было всего 12. Сейчас общественные работы никто не отбывает: было двое, но они освободились по амнистии. Это очень маленькая цифра, ведь в западных странах на сегодня это самый действенный вид наказания. Во-первых, это удобно для местной власти: человек работает на благо города. Во-вторых, этот вид наказания более положительно влияет на человека, чем лишение свободы или условное наказание.

Исправительные работы отбывают 13 человек. Они заключаются в том, что человек остается работать на своем рабочем месте, но из его зарплаты удерживается от 10 до 20% в доход государства. Бердянские осужденные работали в морпорту, на Первомайском заводе, в частных фирмах.

На учете в инспекции находятся более 500 человек, с которыми, кроме начальника, работают всего два инспектора, в то время как по нормам на одного сотрудника должно приходиться не более 25 человек.

("Бердянск деловой", №58-59, 20 ноября 2003 г.)

Судова система

Александра Примаченко. Изнанка судейской мантии (в сокращении)

Что случается с судьями, осмелившимися принять решения, неугодные сильным мира сего? «ЗН» решило проанализировать существующую тенденцию, исходя из конкретных примеров. Конечно, говорить здесь можно только о совпадениях…

Еще несколько лет назад судья А.Денисов был на хорошем счету, и его карьера обещала быть успешной. Но в последнее время что-то не заладилось. Уже 12 месяцев он, исполняющий обязанности, ожидает назначения на пост председателя Бориспольского городского суда Киевской области. Рискнем предположить, что из общего ряда служителей Фемиды судью Денисова выделяет принятое им решение по иску трех известных лиц: С. Головатого, А. Жира и В. Шишкина.

Отечественная судебная система испытывает колоссальную нехватку квалифицированных кадров. Существует целый ряд распоряжений, направленных на преодоление столь плачевной ситуации. Это — на бумаге. На деле — в «действующем резерве» находятся судьи, профессионализм которых не вызывает сомнений. Их беда в том, что они слишком буквально, по мнению власти, восприняли конституционное положение о независимости третьей ветви власти.

Даже в том случае, если бы это был один-единственный, из ряда вон выходящий факт, он достоин внимания общественности. Но беда в том, что сегодня можно говорить о наметившейся тенденции.

Подобная ситуация сложилась в Запорожье. Около 11 месяцев в той же уважаемой инстанции решается вопрос о назначении судьи апелляционного суда Запорожской области на должность заместителя председателя этого суда.

Было время, небезызвестный широкой общественности, ныне бывший председатель Печерского районного суда столицы Николай Замковенко рассматривал громкие дела и часто появлялся на телеэкранах. Шаг в сторону — и пошла торжествовать уже, казалось, безнадежно запоздавшая справедливость.

Таким шагом стали решения, вынесенные в пользу Юлии Тимошенко. Эти судебные заседания, превратившиеся, благодаря несомненному таланту Н. Замковенко, в маленькие спектакли, привели к известному финалу. Народу открылась вся глубина падения известного судьи.

Совершенно вопиющим даже на фоне наших реалий можно назвать дело Михаила Бородина — зампредседателя апелляционного суда Харьковской области, руководителя палаты по гражданским делам. М. Бородин принял «не то» решение, касающееся выборов в Харьковский горсовет. Решение не было отменено высшими судебными инстанциями и вступило в законную силу. Это означает, что оно обязательно для исполнения и более обсуждению на предмет законности не подлежит.

Бородин уволен Президентом на основании представления Высшего совета юстиции в нарушение предусмотренной законом процедуры увольнения судьи с административной должности.

Насколько известно сегодня, Бородина все-таки решили «добить» до конца. Теперь работают над тем, чтобы лишить его должности судьи.

Говоря о деле Бородина, нельзя не вспомнить судью Шевченковского райсуда столицы Зинаиду Антошину. Ее решение по делу Бородина вызвало искреннее удивление многих, кто не впервые слышал имя З. Антошиной в контексте правоприменительной практики. Что ж, следует отдать ей должное: суд осмелился жалобу М. Бородина к Высшему совету юстиции удовлетворить, признать незаконным и отменить решения Высшего совета юстиции от 29 ноября 2002 года и 17 марта 2003 года. Больше всего удивились такому повороту событий в Высшем совете юстиции.

Мало ей не показалось. Не посмотрели даже на то, что до отставки ей — всего ничего осталось.

Судьи апелляционного суда Киевской области А.Коротких, К.Леонтович, И.Ященко вынесли решение о закрытии уголовных дел, возбужденных против народного депутата Ю.Тимошенко и других бывших руководителей ЕЭСУ. Эти дела не рассматривались судом по сути и были закрыты вследствие процессуальных нарушений, допущенных, по мнению суда, органами следствия…

 «ЗН» неоднократно и подробно информировало своих читателей о том, как развивались события после возбуждения уголовных дел в отношении Президента судьей Василенко

Можно сказать, что по сей день юридическая общественность не пришла к единому мнению относительно того, может ли быть возбуждено уголовное дело судьей в отношении Президента. Пожалуй, добавить на этот счет можно лишь одно. В Украине существует практика возбуждения уголовных дел судьями. И, насколько известно, до Василенко не было прецедентов, когда ставился вопрос о привлечении к ответственности судьи, «собственноручно» возбудившего уголовное дело.

Общество может и должно требовать от судей законных решений. Но никто не имеет права требовать от них героизма. Сегодня же решение, идущее вразрез с интересами власть имущих, пусть и принимаемое в соответствии с законом, вполне может поставить «крест» на карьере судьи. Судья для власти — отнюдь не равные среди равных, так — «расходный материал».

Каждая расправа с судьей, подобная вышеописанным, очень «высокорентабельна» для тех, кто при власти. Ведь судьи и без газетных публикаций отлично осведомлены относительно того, какие последствия для них лично будут иметь принимаемые решения…

("Зеркало недели", №46, 29 ноября-5 декабря 2003 г.)

Резонансні справи

Торговця психотропними препаратами правоохоронці Харкова фактично випустили на волю

Блискучою назвали експерти Міжнародного комітету з контролю за наркотиками операцію, проведену Харківським управлінням СБУ в Полтавському регіоні. Йдеться про знищення лабораторії, що спеціалізувалася на підпільному випуску цілої низки небезпечних психотропних речовин.

Почалося все з тривожної інформації оперативників про появу на "чорному" наркоринку Харкова фенциклідину — рідкісного препарату, що був вперше виготовлений американськими вченими у 80-х роках минулого століття.

Засіб психотропної дії виявився настільки сильним, що його випуск одразу ж заборонили в усьому світі. Про небезпеку, яку той несе із собою, свідчать і його неформальні назви — "ангельський пил", "слонячий транквілізатор", "ракетне паливо". Під його дією люди буквально скаженіють. Були випадки, наприклад, коли одурманені жертви зупиняли поїзди, падали зі скель, викидалися з багатоповерхівок, розривали поліцейські наручники.

Руйнівна сила підпільного товару змусила правоохоронців діяти швидко й оперативно. У результаті до їхніх рук потрапив експерт лабораторії Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру на Південній залізниці Артем Подорожко. У момент арешту він намагався збути 110 грамів фенциклідину.

Для порівняння така статистика: один грам цієї речовини містить тисячу доз, двадцять міліграмів убивають людину на смерть. За рівнем токсичності цей препарат мало чим поступається такій класичній отруті, як синильна кислота і ціаністий калій.

У ході слідства оперативникам вдалося встановити, що мало поширений в Україні наркотик виготовляє підпільна лабораторія в селищі Шишаки Полтавської області. Розсекретити її місцезнаходження вдалося співробітникам обласних управлінь СБУ і "галузевого" підрозділу Управління міліції. Вони спільно розробили і провели складну оперативну комбінацію, внаслідок чого зі 170 грамами фенциклідину було затримано одного з полтавських членів наркобригади. Саме він разом з Артемом Подорожком організував канал постійного збуту цієї речовини в кримінальному середовищі Харкова та інших регіонів України. Є також інформація, що психотропний препарат з їхньої ж подачі потрапив і за кордон.

Але найбільша сенсація чекала правоохоронців під час обшуку лабораторії. Вони виявили і вилучили не тільки велику кількість наркотичних, психотропних і сильнодіючих препаратів, а й отруту та начинку для вибухівки.

Хлопці тут з неабияким розмахом влаштували щось на зразок науково-виробничої діяльності. У неформальній розмові правоохоронці назвали їх навіть доморощеними геніями. Адже для того, щоб в кустарних умовах виготовити таку складну хімічну сполуку, як фенциклідин, потрібно мати здібності вченого.

Власне, Артем Подорожко зі своїм другом — люди у цій справі не випадкові. Обидва закінчили хімічний факультет Харківського університету імені Каразіна і кілька років поспіль трудилися на одному з фармпідприємств міста. Коли ж останнє скоротило виробництво, один подався до правоохоронних органів, а інший — до рідних Шишаків. Пізніше хіміки таки знайшли спосіб реалізувати свої знання на практиці.

Наразі товариш Артема ще перебуває під слідством, тому його прізвище лишається для преси таємницею. А самого ж пана Подорожка, схоже, врятувала все та ж геніальність. Аналогів фенциклідину сьогодні в Україні не існує, тому правоохоронцям не вдалося довести причетність зловмисників до виготовлення саме цього препарату. У результаті підсудний отримав п’ять років позбавлення волі з трирічним випробувальним терміном. Тобто фактично залишився на свободі (Лариса САЛІМОНОВИЧ, Харків).

("Україна молода", №180, 1 жовтня 2003 р.)

***

Татьяна Пархомчук. Следствие без причины — признак дармовщины? Бывший подследственный хочет компенсировать государству стоимость своего процесса. За счет следствия

Винницкую милицию нынешней осенью вывернули и перекроили, словно старое пальто. Ни одного прежнего руководителя не осталось в горотделе. Столь же основательной зачистке подвергся местный УБОП, которого, по словам нового начальника областного УВД Валерия Литвина, по сути... не существовало. Дословно: «Там полный крах. Присутствие УБОПа в Виннице просто не ощущается. После внеочередной аттестации останутся лучшие или те, кого хотя бы можно будет чему-то научить». На помощь начальник УМВД был вынужден призвать «десант» оперативников с юга Украины.

Столь резким выводам органы подверглись после небезызвестных «маршруточных терактов», пополнивших немалый список местных «глухарей». Причем силовики не смогли дать результат даже ради должностей и званий своих. Здесь уже не о профессионализме речь, а скорее о заявленной депутатами горсовета «полной беспомощности». О таковой свидетельствует и суд, который УБОП на пару с прокуратурой проиграл одному из горожан. Причем последний для своей защиты даже не прибегнул к помощи адвоката.

…А началось все с того, что УБОП и областная прокуратура предъявили заместителю городского головы Владимиру Бондарчуку очень серьезное обвинение по ст. 86-1 УК (расхищение госимущества в особо крупных размерах). Что подразумевает, между прочим, от 7 до 10 лет лишения свободы.

В качестве криминала фигурировала котельная, которая якобы с его ведома была передана частному ЖЭКу, чем заместитель воспрепятствовал-де ее передаче в коммунальную собственность города, таким образом нанеся казне ущерб размером в 2,15 млн. грн.

Обвиняемый, которого кое-кто очень хотел убрать из мэрии, сумел доказать, что дело просто сфабриковано. В частности, что злополучной котельной распоряжается не горисполком. Тем не менее следствие попыталось вменить заместителю мэра в вину хотя бы «несоставление договора аренды». Соответственно переквалифицировав статьи обвинения на «превышение полномочий» и «служебный подлог».

И хотя абсурд ситуации был очевиден, суд первой инстанции, наверное, не рискнул вынести оправдательное решение, вернув дело для перестраховки на доследование. После которого, говорит Владимир Бондарчук, новый следователь «слово в слово, буква в букву, с теми же грамматическими ошибками переписал первое обвинение».

Так дело больше четырех лет и крутилось по замкнутому кругу, распухнув до четырех томов, пока уже третий состав суда первой инстанции не вынес в конце концов оправдательный приговор за отсутствием состава преступления. Что было подтверждено затем Апелляционным и Верховным судом.

По мнению опрошенных юристов, полная отмена обвинения — необычный случай для отечественного судопроизводства, а уж для Винницы и вовсе беспрецедентный. Потому что накатать отказ в возбуждении уголовного дела из-за отсутствия состава преступления для многих пинкертонов — что сигаретку скурить. Похоронить дело — как дважды два. Но чтобы рассыпалась уже проставленная во всех отчетах «палка»...

Бондарчуку бы успокоиться — восторжествовала истина, а он принялся заливать пожар бензином. Обратился к генеральному прокурору с требованием дать профессиональную оценку действиям представителей следствия и возбудить уголовное дело.

Заявитель подсчитал, что против него работали 42 сотрудника правоохранительных и контролирующих органов. Обвинение по его делу, в котором стоят подписи более чем 100 должностных лиц, представляли пять прокуроров и слушали 20 судей. Таким образом, по убеждению Бондарчука, были не только скомпрометированы отечественные следствие и судопроизводство. Впустую, по его мнению, было израсходовано 100 тыс. грн. из бюджета, которые следствие и должно возместить.

— Я знаю, что «система» своих не сдаёт, — говорит Бондарчук. — В Украине ещё не было случая, чтобы правоохранители отвечали в суде за «издержки» своей работы. Без подобного, мол, не обойтись. Но дело, как я теперь понял, в другом — в полнейшей юридической безграмотности большинства представителей следствия. Отсюда и множество нераскрытых дел, заказных убийств. Как им быть раскрытыми, если правоохранители привыкли заниматься только тем, что лежит на поверхности!

На судебных заседаниях по моему делу было очевидно, что большинство горе-следователей не знают законов, не умеют пользоваться ими, как и трактовать подзаконные акты. Именно по их вине и было зря потрачено около 100 тыс. гривен бюджетных средств на зарплату задействованных сторон, канцелярию и т. д. За что и должны ответить. Если это случится, возможно, хоть тогда в нашей стране перестанут наконец «фабриковать» дела.

Адвокат-правозащитник Валерий Палий отметил по этому поводу следующее:

— Правоохранительные органы часто и откровенно нарушают множество статей УПК. Но никто за подобное не отвечает. Более того, убеждены, что их не накажут за содеянное, потому что они в «системе». В крайнем случае найдут простых следователей…

Адвокатский прогноз, похоже, оправдывается. Все должностные лица, тем или иным образом причастные к описанным событиям, могут не переживать за свою репутацию, карьеру и погоны. Иных, как говорится, уже нет, а те далече. Причем с повышением.

("Зеркало недели", №47, 6-12 декабря 2003 г.)

Протизаконні дії правоохоронних органів

Проверка работниками Генеральной прокуратуры Украины прокуратуры Киева установила, что в работе столичной прокуратуры присутствуют явные недостатки в организации правоохранной деятельности и нарушения законодательства Украины, сообщил первый заместитель генпрокурора Виктор Кудрявцев.

За 11 месяцев нынешнего года по сравнению с январем-ноябрем 2002 года на 33% возросло количество преступлений, в том числе убийств, грабежей и разбойных нападений, в частности количество убийств в Киеве возросло на 8,1%.

В.Кудрявцев отметил, что Киевская прокуратура за весь 2003 год не выявила ни одного факта нарушения конституционных прав граждан Украины. Явным нарушением, по его словам, является то, что по незавершенным делам в следственных органах прокуратуры более двух месяцев содержится 36 человек.

Первый замгенпрокурора подчеркнул, что с начала года в Киеве привлечены к ответственности в виде штрафов и выговоров 111 работников судебных органов, в то время как к уголовной ответственности не привлечен ни один работник. Недопустимым, по его словам, является то, что уровень апелляционной практики в Украине при среднем показателе 79% составляет только 65%. «Прокуратура фактически отошла от защиты граждан», — подчеркнул он.

Кроме того, по словам В.Кудрявцева, еще одной явной проблемой в работе Киевской прокуратуры является непрофессиональный подход к подбору кадров. В то время как более 300 людей с высшим юридическим образованием выразили желание работать в прокуратуре, предпочтение до сих пор отдается работникам органов внутренних дел, сообщило агентство «Интерфакс-Украина».

Как отметил присутствовавший на коллегии бывший прокурор Киева Василий Присяжнюк, проверка проведена объективно. «Эти нарушения действительно были», — сказал он. Вместе с тем, по его словам, прокуратура Киева иногда сознательно шла на такие нарушения с целью более эффективных действий. «Я делал все максимально возможное, но в этих нарушениях есть и моя вина. Недостатки полностью лежат на мне», — сказал В.Присяжнюк.

Как известно, после назначения 18 ноября генеральным прокурором Геннадия Васильева в органах прокуратуры произошли кадровые перестановки. В частности, были разделены должности заместителя Генпрокурора и прокурора Киева. Прокурором Киева стал Ринат Кузьмин, сменивший на этой должности В.Присяжнюка.

(«Зеркало недели», №48, 13-19 декабря 2003 г.)

***

Не "Беркута" справа банківських працівників бити

23 липня о 10-й годині ранку в будівлю, де знаходиться відділ ПриватБанку, який займається реєстраційною діяльністю, увірвалися озброєні автоматами люди, вдягнуті в маски і камуфляжні костюми. Вони роззброїли офісну охорону, вилучили засоби зв’язку, а також побили і наділи наручники начальнику офісної охорони.

Після цього невідомі увірвалися і забарикадувалися в приміщенні відділу банку. Лише 30 хвилин потому працівникам банку вдалося з’ясувати, що на банк напали спецпідрозділ "Беркут" і співробітники прокуратури Києва.

Слідчі прокуратури у буквальному сенсі захопили в заручники всіх співробітників відділу, відмовившись при цьому вести переговори з представниками правління. Дії представників прокуратури, а також тиск, який вони чинили, призвели до госпіталізації однієї працівниці. Тільки в середині дня співробітники "Беркута" і прокуратури залишили офіс.

Причиною подібних дій працівників правоохоронних органів, за словами очевидців, є реєстр ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", реєстратором якого є ПриватБанк...

Така-от жахлива розповідь, пікантності який надає цікавий момент: озброєне вторгнення в банк відбулося в той момент, коли його голова Олександр Дубілет їхав до Києва, де на прес-конференції збирався поділитися з журналістами думками про неприпустимість втягування силових структур у рішення міжкорпоративних конфліктів. Не знати про це силовики не могли, тому що напередодні про прес-конференцію, час її проведення і тему повідомили всі засоби масової інформації. І якщо вірогідно, що рядовий "опер" міг і пропустити подібне повідомлення, то керівники силових відомств, у структурі яких є прес-служби, звичайно ж, були проінформовані про зустріч голови правління ПриватБанку з журналістами. Чи не тому так поспішали?

 Що ж примусило наших спеців застосувати такі виключні і неординарні методи? Їм загрожували? Прокуратура побоювалася, що необхідні слідству документи будуть знищені? Банківські "очкарики" були озброєні й дуже небезпечні?..

Ні те, ні друге. Більше того, ПриватБанк, який є реєстратором Центрального ГЗК, з усіх сил добивається, щоб зберегли всі документи і не розголошували банківську таємницю.

Коментуючи ситуацію з безпардонним втручанням представників влади в діяльність банку, експерти вважають, що прокуратура і міліція стали заручниками у війні за межу ринку, яку затіяли фірмачі. Війні на мільйони.

(До речі, подібна участь силовиків у приватизаційних розборках має цілком визначену тарифікацію. Пишу про це, добре знаючи невисоку зарплату наших клерків. Щоб тоді, коли їх підбиватимуть на подібні дії, хоча б приблизно уявляли, який гонорар повинні були отримати, якби їхні вищі покровителі ділили кеш "по понятіям").

Про "Беркути" (з наголосом на останньому складі) пишу з особливим болем. Тому що сам, будучи журналістом, не раз брав участь у їх чергуваннях, рейдах, виїздах за терміновими викликами. Ці мужні й сильні хлопці запам’яталися готовністю прикрити собою товариша або постраждалого, тим, що не ганяли п’яних чоловіків, не знущалися над затриманими. Недарма їх тепло називають "беркутята". І ось тепер ці хлопці виявилися заплямованими абсолютно негідною їх розбіркою. Але у "беркутят" немає вибору, коли треба виконувати наказ. Тим більше - якщо пролунав він з вищих адміністративних кабінетів. А у тому, що у захваті банківських приміщень використано "телефонне право", сумніваються хіба що непоінформовані чи наївні.

Щоб зрозумти, що ж привело в банк прокурорських слідчих, та  ще з "Беркутом" для прикриття, — коротко про передісторію конфлікту підприємців.

6 вересня минулого року українське мале підприємство "Міжнародний діловий центр" уклало угоду  з американською компанією Detroit Cold Rolling Company LC про продаж 25 відсотків акцій криворізького Центрального ГЗК.

Сьогодні важко сказати, де була інтуїція цих підприємців, коли вони приймали рішення про оборудки з російським господарем американських "Детройтів" Львом Черним. Тим самим, який увійшов в антологію сучасного бізнесу як зразок ненадійності, авантюризму і шахрайства. До того ж Льова — великий жартівник. Не обійшлося без жартів і з криворізькими акціями. Пан Черной продав їх двічі. Вдруге — теж українській компанії, донецькій "Систем Кепітал Менеджмент". Хоча й гарантував останнім, що на момент підписання договору "пакет акцій не є проданим, переданим іншим особам" тощо. В тому числі, що стосовно приватизаційних документів "немає судових спорів і претензій з боку будь-яких третіх осіб, які могли б заборонити передачу пакета акцій покупцеві".

Обдурив. Судові спори тягнуться досі. Для "СКМ" украй важко отримати не тільки спірні 25 відсотків акцій, а й повний контроль над підприємством.

Про ці плани, до речі, не раз відкрито заявляли керівники металургійних підприємств, що входять до групи "Систем Кепітал". Реальні передумови до подібного є. Залишилося лише відсудити акції у Міжнародного ділового центру і прикупити буквально декілька голосів дрібних акціонерів. Думається, адреси цим самих "дрібних", щоб провести з ними "виховну й агітаційну роботу", і відшуковують нині силовики на замовлення "СКМ". Адже об’єктивну картину розстановки сил акціонерів можна змалювати лише з реєстру, яким так наполегливо — і не вперше! — цікавляться прокуратура і деякі державні контролюючі органи.

Це одна з версій того, що сталося, яку вважають найвірогіднішою експерти і керівники Центрального ГЗК, що опинився в заручниках. Нагадаємо, один із найбільших серед гірничо-збагачувальних підприємств країни.

Позиція ПриватБанку як незалежного реєстратора прозора і визначена: нехай сперечальники поставлять крапку в судах, внаслідок чого буде внесено (чи не внесено) зміни в реєстр.

Уважно перечитую Закон України "Про банки і банківську діяльність". Накладаю його на ситуацію з озброєним вторгненням у приміщення реєстраційної служби ПриватБанку.

Перше, що спадає на думку: закон передбачає дотримання, як мінімум, чотирьох вимог, яким повинен відповідати документ, внаслідок чого можуть надати інформацію, що містить банківську таємницю. Реєстр акціонерів таку таємницю містить. Логічно припустити, що з відповідними постановами прокуратури і органу внутрішніх справ має, в першу чергу, ознайомитися банківське керівництво. Чому ж працівникам банку лише через 30 (!) хвилин дозволили дізнатися, що на них наїхали не бандити, не рекетири, а доморощені захисники? Чому останні відмовилися вести переговори з правлінням банку, яке, до речі, перед законом і клієнтами відповідає за все, що відбувається всередині їхньої фінансової установи?

Слава Богу, в охоронців банку вистачило витримки і вони не пустили в хід спецзасоби, наприклад, шумові чи газові пістолети. Адже на вторгнення людей у масках і з автоматами вони цілком могли відповісти адекватно. А ті — теж адекватно. Повним боєкомплектом! Потім, коли порохова завіса розсіялася б, а скривавлені клієнти і співробітники банку валялися б по коридорах, — доведи, хто перевищив межу необхідної оборони.

З якою ціллю озброєні невідомі особи "увірвалися і забарикадувалися в приміщенні відділу центрального реєстратора банку"? За час, що вони там перебували, можна було б устигнути злити банківську таємницю, яка, як відомо, може містити відомості, що загрожують фінансовій (як частині національної) безпеці України. Думається, в цьому плані громадськість має право поцікавитися реакцією на інцидент Ради національної безпеки і оборони України. Нагадаємо, ПриватБанк — не бухгалтерська контора в закутковому Засранську, а один із найпотужніших системних банків України, який очолює на сьогодні список найбільших вітчизняних реєстраторів цінних паперів.

Чи надали банківські службовці хоч які-небудь гарантії зберігання банківської таємниці? Та й чи могли вони їх надати? Я вже говорив про свою глибоку повагу до "беркутят". Але будемо реалістами, навіть вивчивши сакраментальне: "Кожне слово, сказане вами, може бути використане проти вас".

Чи знають ці хлопці, що складає предмет банківської таємниці? Тут однієї школи міліції малувато. Сумнівно, як вони можуть зберігати "те, не знаю, що"!

На цьому тлі вже "насінням" виглядають закутий у наручники і побитий начальник охорони і співробітниця банку, яку відвезла "швидка". Проте у начальника охорони — теж інструкція. А у банківської працівниці — сім’я.

Сумніваюся, що хто-небудь із силовиків хоча б подумав вибачитися перед ними.

 Ось так виглядає картина при накладанні на неї закону. Такий-от армреслінг на акціях гірничо-збагачувального комбінату.

Дозволю собі висловити припущення у випадку з озброєним вторгненням у службові приміщення комерційного банку — в наявності уже набридла нам ситуація з "дахуванням" з боку силових структур. Навіть якщо і важко буде довести, що адмінресурс виступив на боці однієї з конфліктуючих бізнес-структур, задіявши для цього прокуратуру і озброєний підрозділ Міністерства внутрішніх справ, спеціально вивчений для проведення бойових операцій ("телефонне право" рідко залишає сліди в документах), подібна безпардонна поведінка наділених державною владою людей не може не обурювати.

Моє запитання до платників податків: чи для того ви відриваєте гроші від своїх зарплат, щоб хтось з автоматом вдирався у ваш дім, офіс, ставив вас, вибачте, раком і рився у ваших документах?

Ну, і у Генпрокурора хотілося б поцікавитися, як він реагує, коли прокурори на місцях втручаються у внутрікорпоративні конфлікти фірмачів, які не порозумілися, замість того, щоб залишити цей хліб судам, а самим спостерігати за виконанням законності? Тим більше — і глава Привабтанку на прес-конференції, що відбулася в той же день у Києві, підтвердив: банк ніколи не відмовлявся на законних підставах надавати необхідну інформацію правоохоронним і податковим органам. "Кількість цих питань вимірюється десятками і сотнями щодня. Ми скрупульозно слідкуємо за тим, щоб адресовані нам запити і процесуальні дії, що відбуваються за ними, відповідали всім законодавчим процедурам".

Кому потрібен був озброєний інцидент у мирному банку? Хто так поспішав? Чи не ті, кого так цікавлять не 25 відсотків спірних акцій (з ними все ясно!), а відомості про інші 75 відсотків? До яких прокурорське і судове розслідування не мають абсолютно ніякого відношення. І заради доступу до яких прокурорські навіть готові примусити міліцію взятися за автомати.

Скажете, цей приклад єдиний? Зовсім ні. 15.09. 2-3 сайти, помічені в особливій лояльності до "донецьких", повідомили, що пан Чечетов нічтоже сумняшеся звернувся по допомогу до правоохоронних органів, щоб ті дістали на Дніпропетровському металургійному заводі імені Петровського якусь документацію — на додаток, треба думати, до тієї, яку заводчани вже передали представникам "ІСД". Очевидно, не треба навіть запитувати, на підставі чого правоохоронні органи (знову вкотре!) використовують не для розслідування дій, які мають корупційні ознаки — у тій же, наприклад, Великій приватизації, — а для видавлювання комерційних таємниць і створення чорного PR невгодним підприємствам. Мимоволі згадується класичне: "Не питай, по кому дзвонить дзвін".

("Україна молода", №180, 1 жовтня 2003 р.)

***

В Донецьку, повідомляє прес-служба "Нашої України", 8 міліціонерів протягом 5-ти годин блокували збір підписів за всенародне обрання Президента України у студентському містечку. "Співробітники правоохоронних органів вели відеозйомку, після чого склали протокол за підписом виконуючого обов’язки начальника Ворошилівського відділу міліції УМВС України в Донецьку майора Романова про те, що направлять матеріал на адмінкомісію згідно зі статтею 152 Адмінкодексу України. За їхніми словами, розміщення намету, в якому проходить збір підписів, нібито порушило правила благоустрою території Донецька", — сказано в повідомленні. Як заявив керівник Донецького обкому партії "Солідарність" Сергій Зикєєв, незабаром він подасть заяву до суду щодо незаконності дій правоохоронців.

("Україна молода", №228, 6 грудня 2003 р.)

Армія

На ночной охоте один военный застрелил другого, рассказали нам вчера в ЦОС УМВД во Львовской области. Об убийстве правоохранителям сообщила дежурная медсестра Яворовской больницы во вторник, в начале первого ночи. По ее словам, мужчина привез в клинику труп с огнестрельным ранением в голову. Расследование установило, что житель Яворова 1976 г.р. — офицер одной из военных частей Львовской области — отправился на автомобиле на ночную охоту вместе со своим сослуживцем. Близ села Черчик офицер застрелил прапорщика — жителя одного из сел Яворовского района, 1980 г.р. — из незарегистрированного охотничьего ружья, после чего привез труп в больницу. В содеянном стрелявший признался. Причины его поступка пока неизвестны. Ружье изъято.

Прокуратура Яворовского района по факту ночной стрельбы возбудила уголовное дело по ст. 115 ч. 1 УК. Когда верстался номер, нам стало известно, что дело передано на рассмотрение в военную прокуратуру.

("Сегодня", №283, 12 декабря 2003 г.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

Право на приватність

В прошлом году суды Украины выдали 40 тыс. разрешений на снятие информации с каналов связи, что значительно превышает количество аналогичных разрешений в других странах. Такие данные обнародовал в среду во время общественных слушаний законопроекта «О мониторинге телекоммуникаций» руководитель Харьковской правозащитной группы Евгений Захаров. Более всего разрешений — около 4 тыс. — по его словам, было выдано в Харьковской области.

«При этом в 2002 году было выявлено 722 преступные группы, в составе которых действовало 3,2 тыс. человек, которые совершили 6,5 тыс. преступлений. При этом за организацию преступлений организованной группой было осуждено 653 человека. Всего осуждено 41 тыс. человек. В Харьковской области была выявлена 51 преступная группа, в которые входили 237 человек. Всего в области осуждено 3793 человека в связи с чем было выдано 4 тыс. санкций на снятие информации — непонятно», — сказал правозащитник.

Он напомнил, что мониторинг может быть осуществлен только по решению суда в случаях тяжких или особо тяжких преступлений.

При этом Е. Захаров проинформировал, что процедура предоставления судебного разрешения осуществляется на основании письма Верховного суда Украины (ВСУ) №16/6 от 1996 года. В этом письме не указан максимальный период осуществления снятия информации, что является обязательным элементом в других странах. Кроме того, письмо не зарегистрировано Министерством юстиции и, в соответствии со статьей 57 Конституции, не может считаться действующим. Таким образом, по его словам, суды пользуются документом, юридическая сила которого сомнительна.

("Зеркало недели", №46, 29 ноября-5 декабря 2003 г.)

Злочини проти журналістів

Только за текущий год в Одессе совершено 9 нападений на журналистов, из которых раскрыто только 4. Такие данные привел на пресс-конференции начальник уголовной милиции области Геннадий Подройко

(Mignews.com.ua, 27.11.2003)

Судові процеси за участю ЗМІ

3:0 в пользу судей. С таким счетом закончились судебные перипетии кировоградских СМИ по искам Владимира Ярошенко. После “Украины-Центр” список должников председателя Кировского райсуда решением Верховного Суда Украины пополнили ТРК TTV и газета “Кiровоградська правда”.

Об этом в минувший вторник сообщил журналистам генеральный директор ТРК TTV Виктор Токарев.

20 октября главный орган украинской Фемиды отклонил кассационные жалобы ответчиков, обязав их принести свои извинения господину Ярошенко и выплатить ему, соответственно, 300 тыс. и 50 тыс. гривен. Напомним, что столь дорогой ценой обошлась нашим коллегам информация о митинге на площади Кирова, который состоялся через несколько дней после второго тура выборов городского головы. Именно выступление одного из соперников В.Ярошенко по мэрскому списку, донесенное журналистами до зрителей и читателей, и вызвало недовольство представленного в невыгодном для него свете политика. Примечательно, что, по словам В.Токарева, никто из ответчиков на заседания палаты Верховного суда допущен не был, а вердикт верхушки правосудия был получен ими больше чем через месяц после его вынесения...

Не менее интересными оказались и последующие действия исполнительной службы: текст опровержения обязывал ТРК TTV извиниться перед судьей за сюжет, подготовленный и выпущенный в эфир... областной гостелерадиокомпанией. (Напомним, что ОГТРК уже подверглась этой процедуре несколько месяцев назад), что, впрочем, вполне законопослушно выполнила ТРК TTV, дословно процитировав в эфире постановление судоисполнителя.

По-видимому, исполнительная служба при составлении этой, мягко говоря, непонятной петиции была главным образом озабочена тем, чтобы деньги попали по назначению. А уж кто их будет платить, а кто - приносить извинения, не суть важно... Между тем, по информации В.Токарева, еще за 5 месяцев до этих событий счета ТРК уже были заморожены, с них было снято около 5 тыс. гривен. Кроме того, неоднократно сотрудниками исполнительной службы уже предпринимались попытки изъять оборудование работающего предприятия... Понятно, что столь значительные суммы могут поставить под угрозу закрытия не только провинциальные, но даже многие столичные СМИ.

Хотя Виктор Токарев утверждает — компания по-прежнему будет работать, привлекая все возможные средства для выполнения решения суда: “При этом мы убеждены в собственной правоте и соблюдении нами законодательных норм. Естественно, продолжим поиски справедливости в Европейском суде. Обидно лишь, что в этом случае нам уже придется предъявлять претензии государству Украина...”

("Украина-Центр", г. Кировоград, №48, 28 ноября 2003 г.)

***

Генеральний директор телерадіокомпанії TTV Кіровограда Віктор Токарєв звернувся з відкритим листом до депутатів Верховної Ради. У листі Віктор Токарєв звертається до Верховної Ради "із проханням забезпечити конституційні норми відносно ЗМІ в Кіровоградській області і недопущення непередбачених наслідків".

У листі гендиректор виклав ситуацію із судами проти TTV по позові Кіровоградського судді Володимира Ярошенко, що вимагає відшкодування морального збитку в розмірі 300 тис. грн. за те, що телерадіокомпанія показала сюжет про передвиборний мітинг, де опонент судді обвинуватив його в протизаконних діях, причому без коментарів журналіста.

Рішенням Верховного Суду України від 20 жовтня 2003 р. кіровоградська телерадіокомпанія "TTV" повинна відшкодувати позивачеві – голові місцевого суду Володимиру Ярошенко – моральний збиток у сумі 300 тис. грн. Телекомпанія до того ж відмовилися принести свої вибачення, як це зробили інші провладні глашатаї, щоб уникнути матеріальної відповідальності за свої виверти на виборах. Саме тому вступають в силу рішення трьох судових інстанцій: місцевого, Апеляційного та Верховного суду України

На що розраховує пан Токарєв — невідомо, ймовірно, що це черговий PR.

(Український Медіа Сервер, Політична Україна, 12.12.2003)

«Темник» чи право на інформацію?

Десь два роки тому журналісти каналів, підконтрольних Медведчуку, вперше отримали дивну цидулку, де їм прямим текстом вказувалося, які події висвітлювати і як їх коментувати. Пізніше це явище отримало назву «темник».

Майже рік тому «плани дій» для журналістів стали предметом розгляду парламентських слухань, де їх було названо формою цензури, та жорсткої критики з боку ПАРЄ та інших європейських інституцій.

Але «темник» не зник, просто значно еволюціонував за формою. Від жорстких вимог перейшли до більш лояльних — «тема важлива і актуальна», «прохання широко коментувати» тощо.

Ось і вчора у розпорядженні УП опинився один цікавий документ за підписом керівника Головного управління інформаційної політики Васильєва. Короткого листа адресовано «прес-секретарям, керівникам прес-служб, начальникам відділів з питань взаємодії зі ЗMІ та зв’язків з громадськістю обласних, Севастопольської міської держадміністрації, голові Комітету з інформації Ради міністрів АР Крим».

Впадає в око, що в перелік адресатів не потрапила Київська міська державна адміністрація. Вочевидь, і в цьому питанні столична влада має «особливий статус». Щоправда, «регулюється» він у даному випадку не законом, а, скоріше, особистістю міського голови. Припускаємо, Омельченко за подібні «розсилки» міг би й сам «послати»…

Але все-таки про суть документа. Тест його дуже лаконічний, тож можна процитувати його без купюр: «Шановні колеги! До Вашої уваги надсилаються опубліковані 3 грудня газетою «Дипломатический мир» статті «Азаров: тіньовий сектор відступає, внутрішні інвестиції в економіку зросли вдвічі» і «Якби «міністром правди» став Порошенко...», в яких висвітлюються важливі та актуальні внутрішньополітичні питання». Далі ідуть власне обидві вищеназвані статті.

Газета «Дипломатический мир» видається видавництвом «Фокус событий» за участі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв і виходить російською мовою.

Що цікаво, статті, які було опубліковано газетою «Дипломатический мир», долучено в розсилці як мовою оригіналу, так і в перекладі українською. Що само по собі дивно, чи не так?

Ні, вболівання чиновників за поширення української мови лише похвал достойне. Особливо, якщо це стосується діловодства державних органів. Але ж стаття вийшла російською? Ніхто ж не сумніватиметься, що російською у нас володіють усі чиновники без винятку – від Львова до Донецька?

А тому управління пана Васильєва могло б не завдавати собі зайвого клопоту, перекладаючи тексти. Звичайно, за умови, що ці статті було розіслано лише «до уваги», для ознайомлення.

Чим повинен займатися консультативно-дорадчий чи інший допоміжний орган при Президентові України, яким (і тільки яким!), згідно з Конституцією, може бути АП? Та, мабуть же, обслуговувати діяльність Президента у здійсненні ним своїх повноважень. Це, знову ж таки, за Конституцією.

Натомість «перекладачі» з президентської канцелярії загострюють увагу відповідальних в регіонах за зв’язки із мас-медіа на інтерв’ю першого віце-прем’єра Азарова та… розшифровці підслуханої розмови народного депутата Порошенка з директором «5 каналу» Лясовським («Дипломатический мир» помилково називає Владислава Лясовського керівником інформаційної служби, тоді як ним на «5 каналі» є Андрій Шевченко - УП).

І коли поширення управлінням інформаційної політики АП інтерв’ю другої людини в уряді ще можна якось виправдати (кореспондент запитує про ВТО, ЄБРР, відносини Кабінету міністрів з АП та СДПУ(О)) – хоч і це є не чим іншим як «ориентировкой» на «правильну» точку зору, - то з приводу «Порошенко-мінігейту» тільки й можна знизати плечима до АП – а вам-то що до того?

Успіх у читачів бульварної преси підтверджує: скандал – це, справді, саме те, що потрібно більшості публіки. А ще секс і кримінал.

Після плівок майора Мельниченка це вже другий «телефонний перехват». УП не поінформована, чи підслухану на початку минулого року телефонну розмову між Віктором Ющенком і Олександром Омельченком з приводу інспірування відставки Віктора Медведчука з посади першого віце-спікера АП також розсилала по областях «до уваги». Але на «1+1», в усякому разі, аудіо «крутили» як минулого, так і цього разу (торік було й на Інтері, то ж ми могли чергову «свіжу серію» на цьому каналі просто пропустити).

УП не збирається зараз захищати чи нападати на Порошенка. Врешті, факт «вправляння мізків» по телефону службі інформації «5 каналу» так і залишився неспростованим з його боку. Як і факт та зміст згадуваної розмови Ющенка з Омельченком з боку лідера «НУ» (більше того, Сан Санич визнав, що голос – його).

В контексті інформаційної війни на дискредитацію Ющенка та його оточення логічним й закономірним є оприлюднення запису політичними противниками в «своїх» засобах масової інформації, хоча б і на тому ж «1+1».

Питання в іншому – до чого тут Адміністрація Президента? Безперечно, будь-який чиновник в АП чи облдержадміністрації має повне право, як і будь-яка людина, цікавитися сексом, криміналом та політичними скандалами. Але як ознайомлення з цією інформацією допомагає у «здійсненні своїх повноважень» Президенту України? Адже лист не приватний, а на «фірмовому» бланку Адміністрації…

Головне управління інформаційної політики Адміністрації Президента вкотре відмовило «Українській правді» прокоментувати появу нового «темника». Пан Васильєв принципово відмовляється кожного разу від будь-яких коментарів виданню

(«Українська правда», 11.12.2003)

***

Відсутність новин, як відомо, також новина. Але щоб така! Віктор Медведчук – людина, з ім’ям якої назавжди поєдналося слово «темник», ...зникла з темника та екранів телевізорів.

Такого висновку дійшли експерти Академії української преси й Інституту соціології НАН України, які кожен перший тиждень місяця моніторять те, що показують шість провідних всеукраїнських телеканалів: УТ-1, 1+1, Інтер, Новий канал, ІСТV та СТБ.

Власне, на цьому сенсації у моніторингу теленовин закінчуються. Далі все як у діагнозі лікаря: 

  •  на всіх каналах формується єдиний «порядок денний»;
  • дуже мало посилань на джерело інформації;
  •  відсутність у більшості новин альтернативних точок зору;
  • небезсторонність новин.

Таку думку, за результатами листопадового моніторингу телеефіру, висловив президент Академії української преси Валерій Іванов.

Як зауважив ще місяць тому Макєєв, інформаційні випуски українських телеканалів – це новини «про чиновників і про організації чиновників», які глядач отримує «від чиновників».

Ситуація за місяць, як і слід було очікувати, не змінилася: на екранах телебачення поточна «велика політика» є скоріше політикою державних інституцій і персон, ніж політичних партій чи фракцій.

Єдина зміна — в листопаді центр уваги перемістився з Президента (18,5%) на Верховну Раду (21,2%). При тому, що згадуваність останньої порівняно з жовтнем збільшилася вдвічі (у жовтні їй присвятили лише 11,8% новин).

Друге ж місце за згадуваністю отримали силові установи (20,9% повідомлень). Можливо — завдяки зміні Генпрокурора та замаху на Киселя, а можливо — просто міліція і СБУ є активними ньюсмейкерами.

Що ж до окремих фігур, то поточна ситуація в країні на початок листопада внесла серйозні корективи щодо пропорції представлення тих чи інших політичних гравців.

Відомо, що початок минулого місяця ознаменувався активною протидією проведенню форумів «Нашої України», що викликало відповідну реакцію опозиції у Верховній Раді. Також були перипетії навколо призначення нового Генпрокурора та віце-спікера; був заколот у Спілці письменників, звільнення з-під арешту свідка у справі Гонгадзе, колишнього шефа «наружки» Пукача та вибух машини кримінального авторитета Киселя.

Враховуючи це, основну сюжетну канву всіх новинних випусків склали такі події:

1) відносини України з Росією/Тузла – 6% (головна подія)

2) поточні події у ВР/криза у ВР — 5,2%

3) вибух у машині Киселя – 3,7%

4) політична реформа — 3,5%

5) конфлікт у Спілці письменників — 2,7

6) вибори нового прокурора — 2,5%

7) події у Донецьку — 2,2%

8) акції 7 листопада — 2%

9) справа Гонгадзе — 0,5%

Вісім подій, за висновками експертів, формують основний порядок денний, що приймається всіма провідними каналами й охоплює від 22% до 40% усіх новин про Україну.

Отже, всупереч спробам опозиції наголосити на принциповій важливості донецьких подій для демократії всієї держави, новини всіх шести каналів представили їх як щось локальне і пов’язане виключно з «Нашою Україною».

Замість копирсатися у подробицях та причинах зриву з’їзду «Нашої України», канали воліли подавати «події у Донецьку» як фон, з приводу якого можна було поговорити.

Хто говорив – також симптоматично. Лідером синхронів початку місяця виявився спікер Володимир Литвин (13,7%). Ймовірно, з реплікою «Блокуйте собі далі!», адресованою опозиції, яка оточила парламентську трибуну.

Далі йде Раїса Богатирьова (9,85%), безсумнівно, з полум’яною промовою: «Донеччина – это гостеприимный край, и когда сюда едут люди с открытой душой и открытым сердцем – Донеччина всегда привлекательна. Когда сюда приезжают с недружественными намерениями – Донеччина всегда сурова»;

І тільки на кожну третю цитату Богатирьової можна було почути відповідь Ющенка (3,1% синхрону): «Крок перший – заслухати інформацію силових міністрів і освіти. Другий крок – створити спеціальну слідчу комісію. Третій крок – провести закрите засідання Верховної Ради по політичній ситуації».

Як завжди, журналісти цікавилися думкою координатора більшості Степана Гавриша — 5,6%; лідера комуністів Петра Симоненка — 5,2%; комуніста Георгія Крючкова — 4,6 %; есдека Нестрора Шуфрича – 4,4%, неприкаяного Олександра Волкова – 3,5% і представника Президента Олександра Задорожнього – 2,8%.

Крім Ющенка і комуністів, з опозиції на початку листопада народ почув лідера соціалістів Олександра Мороза (2,7%), нашоукраїнців Юрія Костенка й Ігоря Осташа (по 2,7%) та соціалістку Валентину Семенюк (2,6%).

Пригадується, в діаграмі за результатами жовтневого моніторингу взагалі відсутні були дані про синхрони Віктора Ющенка, Олександра Мороза чи, приміром, Юлії Тимошенко. Правда, лідеру БЮТ, як і представникам її блоку, не поталанило і цього разу.

Загалом же опозиції вдалося вперше за багато місяців прорвати інформаційну блокаду. У загальному обсязі уваги до політиків частка опозиції підвищилася до третини на всіх каналах, крім УТ-1.

Втім, такий «інформаційний прорив» опозиціонерів може мало втішити: позитивним лідером уваги виступала й надалі більшість, тоді як про опозицію на екранах було «багато», але «погано». Саме той випадок, коли «краще менше, та краще».

У конструйованій телебаченням реальності, за словами керівника проекту, доктора соціологічних наук Наталії Костенко, «Наша Україна» «фактично протиставляється усій Верховній Раді, включаючи ліві опозиційні фракції». Тобто, згідно з «телевізором», протиставлення будується не по лінії більшість/опозиція, а по лінії «Наша Україна»/усі інші.

«Наша Україна» є лідером так званої небезсторонності новин. На неї припадає найбільше іронічно-негативної інформації (7,2%). Далі в рейтингу негативу йде опозиція в цілому.

Загалом же новинники нерівно дишуть, окрім блоку Ющенка, до:

КПУ — 6,2% позитивно-нейтральних згадок проти 1,3% іронічно-негативних;

ППУ-ТУ — 1,3% і 0% відповідно;

СДПУ(О) — 4,5% і 0,8%;

Регіони України — 5,5% і 0%;

СПУ — 5,0% і 1,5%;

БЮТ — 2,0% і 0,5%;

НДП — 1% і 0%.

Серед політичних персоналій так само нейтрально подавалися в теленовинах лише Богатирьова й Грищенко, майже без емоцій – Янукович, Симоненко, Гавриш та Литвин. Найнеоднозначніше – Васильєв, Ющенко та Мороз.

В цілому новини і надалі страждають однобічністю. У порівнянні з жовтнем, в листопаді таких «однобічних» новин стало навіть більше (разом — 84%).

Причому абсолютно переважає частка новин, які представляють лише одну точку зору на основну подію, на каналі УТ-1 – 93%. Наступний — Інтер (88%), ICTV (83%), 1+1 (81%), Новий канал (79%), а «найплюралістичніший» — СТБ (73%).

Представляючи події в новинах схожим чином, канали хіба що дотримуються різних моделей політичного мовлення: від фундаментальних новин про гарну владу УТ-1, лояльних 1+1, до дискурсивних та ігрових СТБ та ICTV.

І наостанок. Повільно, але впевнено на телебачення вповзає тема президентських виборів – в новинах вона обговорюються все інтенсивніше, стає фоновою. А разом з нею – зростає частка «благополучних» новин (особливо на УТ-1 та Інтері – понад 40%).

Може, просто збіг? Чи ми знову підемо по моделі Росії, де перед виборами складалося враження, що переловили всіх злочинців, щоб тільки люди проголосували за партію влади...

(«Українська правда», 09.12.2003)

ЗМІ і влада на Полтавщині

Людмила Кучеренко, президент Полтавського обласного медіа-клубу:

Зламати ганебні традиції політичної цензури на Полтавщині вимагають журналісти незалежних ЗМІ!

Таким був і лейтмотив «круглого столу» «Влада і преса Полтавщини: діалог чи протистояння», зініційованого Полтавським обласним медіа-клубом. У його роботі взяли участь представники засобів масової інформації, члени Громадського комітету захисту свободи при Полтавському медіа-клубі, голова Полтавської облдержадміністрації (ОДА) Олександр Удовиченко та працівники його апарату. Необхідність такої зустрічі була продиктована тим, що О. Удовиченко обіймає посаду недавно, публічним політиком до призначення не був, тому недостатньо поінформований про мас-медійну ситуацію в області, проблеми в стосунках влади і преси, що накопичилися за його попередників, а точніше, небачену політичну цензуру, «завдяки» якій за ступенем свободи преси Полтавщина посіла третє місце знизу в Україні.

Тож розрубування «гордієвого вузла» проблем ми вирішили розпочати з інформування губернатора з перших журналістських уст, обговорення «болючих точок» і спільного пошуку шляхів їх вирішення. Адже ні для кого не секрет, що оточення О. Удовиченка (що теж дісталося йому в спадок), попри демократичну риторику, воліє, аби преса була не сторожовим псом демократії, а придворним песиком можновладців, і тому, м’яко кажучи, не надає своєму керівникові адекватної реальності інформації (це одвічна проблема управлінських структур).

Про це свідчить хоча б такий факт: 31 жовтня «Зоря Полтавщини» друкує матеріал (центральна преса про це писала-переписала ще раніше) про доцільність роздержавлення комунальних засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні, зауважуючи, що про це говорить сам Президент Л.Кучма, адже існування державних ЗМІ суперечить самій ідеї громадянського суспільства, така преса не викликає довіри і що альтернативи роздержавленню немає. А 15 листопада у прямому ефірі по обласному радіо на явно підготовлене заздалегідь запитання про його ставлення до роздержавлення (воно чомусь педалюється і на прес-конференціях губернатора), Олександр Васильович ничтоже сумняшеся відповідає: негативно, мовляв, державними на сьогодні є лише 8-10% спектру ЗМІ, а влада, як і бізнес-структури, має право мати свої ЗМІ. Не розумію, навіщо губернатора «підставили» підлеглі, котрі готували його виступ, адже це за назвами державних ЗМІ — 8%, а за тиражами — усі 80, і якщо бізнес утримує свою пресу на власні кошти, то влада — за рахунок платників податків, а це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

«Акули пера» висловили чимало нарікань, зауважень і пропозицій щодо вдосконалення роботи облдержадміністрації, зокрема, з недержавними мас-медіа (державні й комунальні претензій не мають, бо вони й так працюють у режимі найбільшого сприяння – фінансового, організаційного й морального).

До слова, такі штрихи до загальної картини, які як сонце у краплі води відображають нинішню сутність стосунків між владою «першою» і «четвертою». У репортажі про прес-конференцію з нагоди перших 100 днів губернатора газета «Полтавський вісник» написала, що О. Удовиченко відповів навіть на запитання... журналістів опозиційних ЗМІ. На моє запрошення телевізійникам з ОДТРК «Лтава» на цей «круглий стіл» за участю О. Удовиченка керівник служби новин пояснила, що знімальна група прибуде на нього тільки в тому випадку, якщо таку команду дадуть з... облдержадміністрації.

Обласне радіо, до речі, не передало жодного слова про вихід Білої книги полтавської журналістики про утиски свободи слова на Полтавщині.

Журналісти місцевих та центральних ЗМІ розповіли про чимало фактів різноманітного перешкоджання чиновниками їхній законній професійній діяльності, про які О. Удовиченко, як він зізнався, чув уперше. А багато чого й не встигли сказати через брак часу. Наприклад, про те, як керівник прес-служби ОДА Андрій Логвиненко 30 вересня (вже при Удовиченку!) не пустив на військовий аеродром, де різали останні бомбардувальники дальньої авіації, полтавських власкорів «Українських новин» та «Форуму» Н.Дружиніну та О.Вовчука, хоча вони за місяць до того отримали у Міноборони акредитацію на цей захід. Про те, що чомусь хронічно не вистачає місць у автобусах чи в залах засідань саме для журналістів недержавних ЗМІ. Парадоксально, але про заплановані заходи Полтавської ОДА журналісти дізнаються з сайту... Адміністрації Президента України, а на сайті Полтавської ОДА матеріали 1-2-річної давності.

Тому журналісти поставили губернатору чимало «запитань ребром»: коли нарешті достатньо буде пред’явити посвідчення, щоб потрапити на заходи ОДА, як це запроваджено в Рівному; з якого часу оперативно оновлюватиметься веб-сайт ОДА й на ньому будуть анонси заходів на наступний тиждень; коли нарешті недержавні ЗМІ не «футболитиме» прес-служба ОДА, ніби вони меншовартісні; хто дає команду поштаркам носити передплатникам «Полтавський вісник» замість «Полтавської думки» і замість «Сільських вістей» підсувати людям «Зорю Полтавщини»; чому депутатам місцевих рад райони відмовляють у друкові їхніх статей; допоки ген. директор ОДТРК «Лтава» М.Ляпаненко цензуруватиме виступи народних депутатів, до того ж замінюючи прямі ефіри попередніми записами; чи мають чиновники належний рівень культури й толерантності для адекватного сприяння критики з боку преси тощо. Знову йшла мова про комунальну інформаційну агенцію «Новини Полтавщини», яку «білий дім» попри неодноразово доведену непотрібність і витратність намагається зберегти для якихось своїх потреб.

На думку прес-корпусу, начальник облпресінформу Ю. Дмитренко не має морального права обіймати цю посаду.

Начальник управління внутрішньої політики ОДА Іван Улітько кинув репліку, що все, що про дискутували, — дрібниці. Проте, з таких «дрібниць», як зауважив власкор «Голосу України» Григорій Гринь, складається загалом неблагополучна картина зі станом свободи слова на Полтавщині. І поки люди з такими «тоталітарними» переконаннями творитимуть «внутрішню політику» в області, змін на краще, певно, не варто очікувати. Зрештою, опозиційні ЗМІ не очікують від влади любові. Ми вимагаємо від влади лише дотримання законності, конституційного права громадян на свободу слова та інформацію, яке віднедавна гарантував на Полтавщині голова облдержадміністрації Олександр Удовиченко.

Й досі не має легального друку опозиційна газета «Інформаційний бюлетень», хоча місяць тому О. Удовиченко давав доручення своєму заступнику з гуманітарних питань О. Нестулі знайти в області видавництво, яке б друкувало цей тижневик... Підсумком «круглого столу» стала домовленість, що вже через два дні на веб-сайті ОДА будуть виставлені анонси подій на наступний тиждень, щомісяця проходитимуть прес-конференції губернатора, а його заступників ще частіше, а незабаром будуть вирішені й інші проблеми, що стримують розвиток першооснови демократичних перетворень - вільної преси.

("Інформаційний бюлетень", №47, 11 грудня 2003 р.)

 Поділитися