MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Українскі ЗМІ повідомляють

08.04.2004   
Наші читачі, мабуть, пам’ятають історію про переслідування владними структурами колективу кінотеатру „Україна“ (стаття „Беременную незаконно продержали в отделении милиции 5 часов, после чего она родила раньше срока“ та інші).

Місцевий суд у Суворівському районі вирішив: „Визнати незаконними дії працівників міліції Пономарьова Володимира Сергійовича, Кузнєцова Михайла Валерійовича, Текутьєва Віктора Вікторовича, Борисовського Вадима Олеговича...“.

Редакція газети „Вгору“ 6 грудня 2002 р. направила інформаційний запит до начальника УМВС в Херсонській області А.В. Науменка. В інформаційному запиті було 5 питань:

– Чи проводилося службове розслідування цього факту?

– Які висновки зроблені комісією під час службового розслідування?

– Чи були неправомірні дії службовців Пономарьова, Кузнєцова, Борисовського особистою ініціативою, чи вони виконували наказ керівництва?

– Які результати службового розслідування?

– Чи притягнуті до відповідальності працівники міліції, які незаконно затримали М. Табакаєву та І. Рябошапку?

Відповідь отримали 2 січня 2003 року, майже через місяць Процитуємо лист повністю. „На ваш інформаційний запит повідомляю, що рішенням місцевого суду Суворівського району дії працівників міліції при проведенні перевірки діяльності ОП „Кінотеатр „Україна“ визнані неправомірними. За вказаним фактом проведено службову перевірку. Винні притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Підписано начальником управління І.А.Калніболотським.

Отож доводиться із сумом констатувати, що наші правоохоронці продовжують порушувати законодавство: відповідають на інформаційні запити невчасно і не по суті. Через те ми і досі не можемо повідомити читачам, кого, на якій підставі і до саме якої дисциплінарної відповідальності притягнув І.А. Калніболотський за брутальне порушення прав людини.

(„Вгору“, м. Херсон, №2, 9 січня 2003 р.)

Див. також –„Вгору“, м. Херсон, №5, 30 січня 2003 р.

***

У міліціонерів помер затриманий. І вони це визнали. Цей 34-річний чоловік, який помер у Шевченківському райвідділі міліції Запоріжжя, не впав безпосередньо перед затриманням і не зламав собі голову (така халепа сталася, за однією з „жартівливих“ версій прокуратури з Георгієм Гонгадзе). Він також не послизнувся зимової днини і не набив собі гулі об міліцейські кийки (подібна історія, схоже, трапилася з Валентиною Семенюк 9 березня 2002 року). Він був доставлений як підозрюваний у скоєнні крадіжки до одного з приміщень дільничних інспекторів згаданого райвідділу, де після кількох годин перебування помер. Як повідомляє УНІАН, судмедексперти встановили, що безіменний „гість“ запорізьких міліціонерів помер не від серцевої недостатності, як Юрій Вередюк, а від завданих йому тілесних травм. І щоб уже зовсім приголомшити користувачів новин, інформагенція передає, що „керівництво запорізького управління МВС визнало факт загибелі затриманого“.

„Містом поширилися чутки, – „пліткує УНІАН, – що затриманого забили до смерті співробітники райвідділу, до якого його було доставлено. Правдоподібності цій версії додало те, що розслідуванням інциденту зайнялася не лише прокуратура, а й інспекція з особистого складу Запорізького обласного управління внутрішніх справ“. Водночас, як додають кореспонденти інформагентств, у структурах УВС Запоріжжя відмовлялися коментувати те, що сталося.

Українським журналістам не звикати до „категоричної відмови“ щось коментувати. Їм не звикати і до „годування“ офіційними версіями. А остання, народжена у міліцейських надрах, виглядає наступним чином: ㎠ грудня 2002 року в Шевченківському РВ ЗГУ стався надзвичайний випадок. До орендованого приміщення відділення дільничних інспекторів міліції, розташованого в будинку гуртожитку, за підозрою в скоєнні злочину було доставлено 34-річного П., який зізнався у здійсненні низки крадіжок на території району. Внаслідок невтручання співробітників міліції затриманий був побитий цивільними особами. Від отриманих ушкоджень П. помер. Того ж дня прокуратура Шевченківського району Запоріжжя порушила кримінальну справу щодо дільничного інспектора міліції, який доставив потерпілого, і цивільної особи. Проводиться розслідування“.

Отже, якщо чиїсь зірочки на погонах і затьмаряться від тіні цього неприємного „надзвичайного випадку“, то йтиметься лише про те, що міліція не втрутилася у суворий, але справедливий суд Лінча, коли „цивільні особи“ лупцювали нехорошого наркомана, який копирсався у чужих кишенях. Чутки ж про те, що вищезгаданий П. був забитий до смерті співробітниками міліції, так і залишаться чутками?..

(„Україна молода“, №5, 11 січня 2003 р.)

***

В сообщении Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека Нины Карпачевой о ходе проверок ИВС и комнат для задержанных в Автономной Республике Крым в ноябре 2002 г. пишется, что условия содержания в этих местах не отвечают санитарно-бытовым требованиям. В комнатах для задержанных людей вообще не кормили, а в ИВС давали еду 1-2 раза в сутки. Родственникам взятых под стражу не всегда своевременно сообщалось о задержании. Кроме того, были выявлены случаи жестокого обращения с задержанными, лишения их права на услуги адвоката. В частности, Н. Карпачева отметила, что были нарушены права журналиста Владимира Лутьева, содержавшегося в ИВС Симферополя.

(„Сегодня“, №12, 18січня 2003 р.)

***

Після 1-ї години ночі біля районної поліклініки у Маневичах (Волинська обл.) пролунало кілька пострілів працівника міліції. Останній з них виявився фатальним для мешканця селища Колки, 27-річного Юрія.

Ось що розповів з приводу цього драматичного випадку начальник Маневицького райвідділу міліції Іван Іващенко:

„Тієї ночі працівники патрульно-постової служби на одній з вулиць під час перевірки затримали водія „Жигулів“ з київськими номерними знаками без будь-яких документів і доставили у чергову частину міліції. З підозрою на алкогольне сп’яніння міліціонери повезли його на медекспертизу у районну лікарню. Біля районної лікарні порушник кинувся втікати. Затриманого вдалося наздогнати тільки через кількасот метрів. Він став чинити опір – накинувся на правоохоронця, намагаючись заволодіти його зброєю. Під час сутички пролунав постріл, як виявилось, смертельний. Чи були правомірними дії міліціонера, має відповісти слідство“.

(„Вісник & K° “, №3, 16 січня 2003 р.)

***

Дело было в ночь на Крещение – поздно вечером 18 января. Молодежь села Ялцовка Житомирской области отправилась на дискотеку...

20 Петр Талах, недавно вернувшийся из армии, его друг-студент Владимир Грищенко, посадив в машину отца Петра его 13-летнюю сестру Юлю, ровесницу и подругу Юли Катю и 19-летнюю подружку Петра Лесю, решили съездить в соседнее село за сигаретами.

Петр Талах:

„Чтобы сократить путь, решили поехать по старой дороге. Однако метров за 200 до основной дороги мы увидели, что наверху, в кустах возле самой трассы спрятан какой-то автомобиль. В салоне было темно, никаких опознавательных знаков не видно. От греха подальше я развернулся и поехал назад в село. Проехав метров триста, я заметил, что эта машина следует за нами. Я прибавил скорость, и она поехала быстрее. Мы понеслись, почти не разбирая дороги. Перед въездом в село преследователи почти догнали нас и открыли огонь... Мы были уверены, что это бандиты... Первая же пуля задела мне руку и вышла навылет через лобовое стекло...“

Юля Талах:

„Они стреляли и стреляли. Мы сзади все пригнулись... Спрашиваю Катю: „Что у тебя со спиной?“. А она говорит: „Ничего, только ног не чувствую“. Я закричала...“

Петр Талах:

„Сзади раздавалась стрельба очередями. На улице полно народа, молодежь возвращается с дискотеки. Я повернул на другую улицу, Ленина, и затормозил. Из машины выскочили четверо мужчин, один с автоматом“.

Владимир Грищенко:

„Сомнений в том, что это бандиты, не было. Только потом я увидел, что двое мужчин были в милицейской форме“.

Юля Талах:

„Мы с Лесей вышли, а Катя осталась лежать на заднем сидении. Один из мужчин сунулся в машину, начал ее трясти: „Ты сейчас встанешь и пойдешь!“. Я говорю: „Не трогайте ее, она ранена“. Но мужчины сказали: „Такого не может быть“. Потом, когда убедились, что это правда, тот, который с автоматом, схватился за голову: „Что мы наделали? Зачем стреляли, зачем вообще сюда поехали?“.

Зав. отделением реанимации Малинской районной больницы Юрий Менакер:

„Она была в сознании, жаловалась на боли в области шеи. Левая нога не двигалась. Рентген показал, что в грудной клетке ребенка две пули и два кусочка металла. Возможно, они оторвались от обивки машины. Одна из пуль застряла возле позвоночника, скорее всего, повредив нервные окончания. Вторая пуля попала в легкое... Совместно с приехавшими из Житомира специалистами мы провели операцию. Она длилась около четырех часов, но извлечь пули не удалось...“.

Сергей Талах, отец Петра и Юли:

„Такого, чтобы милиция обстреляла машину с детьми, я даже представить себе не мог!.. Сын при мне прошел экспертизу на наличие алкоголя в крови. Анализ показал, что сын был трезв. Но почему не проверили милиционеров и тех, кто был с ними в машине?.. Я побежал в РОВД... Они заперлись в кабинете с врачом и прокурором. Я хотел как свидетель посмотреть, что покажет анализ. Но мне не разрешили, а на дверях поставили часового...“.

В машине, по предварительным подсчетам, оказалось 11 отверстий от пуль (одна из них прошла в 5 см от бензобака). Не исключено, что в машину бравые правоохранители выпустили полный автоматный рожок. Все возмущены действиями милиции: как можно было стрелять в центре села!

Имена участников погони, находившихся в милицейской машине, скоро стали известны всем:

начальник районного отдела культуры П. Недашкевский, начальник отдела по делам семьи, молодежи и спорта И. Дидковский, заместитель начальника Малинского РОВД Н. Корнейчук и старший инспектор ГАИ Ю.Дидковский. Рейдовая бригада объезжала села, чтобы посмотреть, как проводят досуг сельские парни и девушки. Начальник Малинского РОВД Андрей Высочинский отказался комментировать подробности случившегося, ссылаясь на тайну следствия.

Николай Корнейчук, заместитель начальника РОВД:

„... Недавно в райотдел пришла ориентировка, что в Киеве угнан как раз такой автомобиль. К тому же машина проседала. Значит, подумали мы, перегружена. Не исключено, что краденым. Действуя по инструкции, я дал несколько предупредительных выстрелов из автомата. Водитель „Жигулей“ не остановился, а, наоборот, прибавил скорость... За эти минуты погони мы чего только не передумали... Я выскочил первым и кинулся к водителю. В ту минуту не думалось, что люди в машине могли быть вооружены и что я, возможно, рискую жизнью. Так сделал бы каждый, выполняя свой служебный долг...“

Дело об обстреле несовершеннолетних милицией передано в прокуратуру Коростенского района. Действительно ли на милицейской „пятерке“ не работала, а по другим сведениям, и вовсе отсутствовала милицейская мигалка? И вообще, зачем, отправляясь в рейд по делам молодежи, брать с собой автомат Калашникова?

Сейчас семиклассница Катя Яценко, дочь председателя Любовичского сельсовета, находится в столичном институте нейрохирургии. В конце недели ей предстоит еще одна операция.

(„Факты“, №16, 28 січня 2003 р.)

***

Щоб вибратися з райвідділу міліції, заарештований з’їв металеву ложку. Як повідомив УНІАН прокурор Заводського району Запоріжжя Євген Проценко, історія ця трапилася 30 січня вночі в Заводському РВВС міста. „Напередодні 32-річного чоловіка було арештовано за звинуваченням у пограбуванні. Причиною вчинку раніше двічі судимого зловмисника стало небажання потрапити до слідчого ізолятора, більшість з яких зараз переповнені“, – розказав прокурор.

Зараз потерпілий перебуває в хірургічному відділенні 5-ї міської лікарні. За даними медиків, стан чоловіка – середньої тяжкості.

(„Україна молода“, №19, 31 січня 2003 р.)
 Поділитися