MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Потрійне вбивство (Запорізька обл.)

08.04.2004   
У ніч на 12 січня 2001 року в одному з будинків села Балки Василівського району Запорізької області було знайдено три трупи. Померлими виявилися господар оселі В. Лисенко, його сестра В. Гаврилова та її приймак В. Лаппа. Ввечері того ж дня начальник УВС генерал Варенко та обласний прокурор П. Зубков виступили на телебаченні з заявою, що злочин буде розкрито за два дні. Їх слова не розійшлися зі справою: ще не збігло двох діб, як слідчий В. Баранов, якому було доручено вести справу про потрійне вбивство і в якого, за його власним твердженням, “зізнаються навіть мерці”, записав у свій актив 4 явки з повинною. І, що цікаво, усі затримані негайно відмовилися від адвоката. За кілька днів до підозрюваних у вбивстві додалися ще двоє. Останнього, сьомого, було заарештовано лише під час суду і негайно засуджено. На момент затримання хлопцям ледь виповнилося 17-19 років. Більшість членів “банди” між собою не товаришували. За версією слідства, замовником і організатором убивства з метою пограбування був син загиблої Юрій, житель Запоріжжя. Він же виявився й одним з виконавців. Вирок — довічне ув’язнення — йому буде винесено за всіма цими пунктами (ст. 93, пп. А, Г, І). А на додачу — і ще за одним — п. 3, згідно з яким убивця мав би перед тим “замочити” іще когось. Щоправда, чи доводилося Юрію когось убивати раніше, слідство й суд мовчать.

Покінчивши зі справою, новонароджені душогуби заходилися шукати цінності й знайшли: 1400 доларів, 2000 німецьких марок і 3000 гривень, захованих у гаражі між автопокришок, по кутках і на горищі. Примудрилися знайти ще й купу цінних речей. Між іншим, у власника пограбованого будинку, за численними письмовими свідченнями односельців і родичів, крім “білої гарячки”, жодних заощаджень не водилося. Останні гроші потрапили до його рук ще восени. Їх рештки було пропито до листопада. В. Гаврилова до брата була вимушена приїхати, оскільки через згубну пристрасть втратила дах над головою. Статки В. Лаппи були не більші.

Поділивши здобич, чи то розійшлися, чи пішли пиячити, і, не полишаючи меж села, за день все награбоване, із золотом та іншими коштовностями включно, витратили на власні потреби. На що саме — згадати не можуть і до сьогодні. Причому спромоглися зробити це так, що ніхто нічого в них не купував, долари і марки на гривні не обмінював. Обшук їхніх домівок та осель їхніх родичів, проведений кілька разів з метою виявлення залишків награбованого, жодних наслідків не дав. Отож, не заховали таки, а витратили — такою була залізна логіка слідства. Суддя Запорізького апеляційного суду В. Шпонько цілком довіряв слідчим органам. Попри відсутність будь-яких речових доказів у справі, вислухати численних свідків, чиї свідчення вщент руйнували версію слідства, долучити їх до справи відмовився.

Вирок, винесений суддею, — довічне ув’язнення для Ю.Гаврилова та О.Кретиніна, 15 років — для Р. Вітряка, О. Шепотька, С. Миронченка та В.Кондрацького, 10 років — для неповнолітнього В. Бойка. На тлі чорного вироку надзвичайно впадають у вічі білі нитки, якими “шито” справу.

Єдиними “речовими доказами”, що фігурували в справі, були плями крові на одязі Кондрацького і стара тільняшка, що належала, буцімто, покійному В. Лисенку і була вилучена під час обшуку в Ю Гаврилова. Пред’явлена в суді стара тільняшка, коли її розгорнули, виявилася новою і значно меншого, ніж у вбитого, розміру. Що ж до Кондрацького, затриманого 14 січня, то О. Гришин, друг Валерія, письмово свідчить, що наступного після вбивства вечора він, Валерій та їхній товариш Г. Мазур побилися зі старшим за них І. Дударем, ініціатором бійки. Кров з розбитого носа Дударя залишилася на одязі Кондрацького. А що свідки?

Н. Кретиніна, мати засудженого.
Її син у ніч вбивства перебував дома, дивився телевізор. На суді зміг переповісти програму переглянутих передач. Суддя це до уваги не взяв.

Г. Шепотько, мати засудженого.
Її син теж був дома. Усе це можуть підтвердити батько й решта п’ятеро дітей.

Г. Миронченко, мати засудженого.
О 23-й годині зайшли В. Кухленко і М.Жук, принесли пляшку горілки. Хлопці сіли випити. Син потім ліг спати. Свідків Кухленка й Жука ніхто до суду не викликав. Обшук проводили двічі без пред’явлення ордеру.

Н. Кондрацька, мати засудженого.
На очній ставці Гаврилов, Миронченко, Шепотько і Кретинін заявили, що Кондрацького з ними не було. Опісля його затримували ще тричі, поки не засудили.

С. Ябурова, бармен кафе “Ассоль”.
У районі 19-20 години до кафе зайшла компанія. Серед них були Вітряк і Бойко. Перебували в кафе до 3-ї години ночі, що бачила значна кількість людей. Близько першої ночі зчинилася невелика сварка, унаслідок якої Вітряк разом з друзями написав до Книги скарг скаргу. Книгу було вилучено міліцією, і більше вона ніде не фігурувала. А в кав’ярні завели нову. Письмові пояснення за С. Ябурову писали слідчі по кілька разів, і щоразу не те, що було сказано.

О. Веселовська, тоді — школярка, нині студентка юридичного факультету.
Це в квартирі її батьків ночували Вітряк і свідок Тарасенко. Її, неповнолітню, слідчий допитував 9 годин, вигнавши з кабінету батьків. Написані ним самим її пояснення істотно відрізнялися від мовленого. Вона відмовилася їх підписати. Тоді почалися погрози, приниження. Ольга свідчила на суді. Наступного дня її викликав суддя для допиту в присутності того ж слідчого. І все повторилося.

О. Гаврилов, молодший брат засудженого.
Теж був затриманий за підозрою у вбивстві, однак, звільнений. У міліції обох братів били, вимагали зізнання, не пояснюючи, в чому саме. На ніч розвели по різних кабінетах. Всю ніч він чув, як Юрка били, а той кричав. Ранком знову били Олександра. Слідчий заявив, що це триватиме, доки той не підпише написаного ним, або ж зізнається, що вбив Улофа Пальме. Олександр про давнє вбивство шведського прем’єра не знав, і в заяві до Верховного Суду пише про це так: “Інакше я зізнаюся, що вбив у Швеції якусь Пальму”.

І. Гаврилова, сестра засудженого, донька вбитої.
Із заяви до Верховного Суду: “В Юрка відкрита виразка шлунку. Олександру просто пощастило — в нього відкрита форма туберкульозу. Інакше садисти в мундирах вибили б зізнання і в нього. Їх лякали, що посадять у камеру зі збоченцями”. Слідчий допитував її лише раз — у серпні 2001 року, весь час демонструючи фотографії вбитих. Тоді вона перебувала на останньому місяці вагітності. Пологи були передчасними.

Слідству потрібна була гучна справа. Слідство зобов’язалося розкрити злочин за два дні. “Розкрило” і свою славу віддавати не збирається.

Звернення до прокуратур вищих рівнів з наведенням доказів, свідченнями тощо були марними. Звідти — лише короткі відписки. Як, утім, і з Комітету ВР з прав людини. Маючи законом прописаний обов’язок знайомитися з документами в установах, органах прокуратури, включаючи справи, які перебувають в суді (ст. 13, п.5 Закону “Про Уповноваженого...”), і перевіряти стан додержання прав і свобод людини будь-якими державними органами, навіть тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 13 п.2), пані Карпачова, як завжди, руками її уповноваженого С.Таргонія двічі пересилала звернення “за належністю” — до тієї прокуратури, на дії якої скаржилися родичі звинувачуваних. Третє звернення завідувач відділу В. Іваненко переслав за іншою “належністю” — до Верховного Суду. Туди ж звернулася і група свідків з вимогою долучити їх свідчення до справи і забезпечити присутність на судовому засіданні представника Н.Карпачової (Тетяна Метельова).

(“Українська газета”, №19, 22-28 травня 2003 р.)
 Поділитися