MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Справа І. Назаревича (Рівненська обл.)

08.04.2004   
Рядового Івана Назаревича призвали на військову службу 31 жовтня 2001 року. Дубнівський райвійськкомат Рівненської області визнав його цілком здоровим. Сільський будівельник здобув у навчальному центрі у Мерефі на Харківщині ще й фах військового зв’язківця, і коли постало питання про направлення для постійного проходження служби, попросився на Рівненщину. Ользі Тимофіївні Назаревич, інваліду 2-ї групи і матері ще шістьох, крім Івана, дітей у Рівному не відмовили. Так і опинився Іван Назаревич 14 квітня 2002 року недалеко від дому, в Городищі, в одній із частин, підпорядкованих Міністерству надзвичайних ситуацій. Склалося так, що вже на торішню Паску хлопець побував дома у відпустці. Повернувшись із відпустки, Іван до вересня пролежав у різних госпіталях, після чого його комісували.

Ще в Мерефі І. Назаревич попав в госпіталь, а матір заспокоїли: нічого страшного не сталося, на заняттях із фізпідготовки син «потягнув» зв’язки на нозі. Харківський госпіталь дав Івану на 2 місяці звільнення від фізичних навантажень, яке солдат пред’явив на новому місці служби.
«У Городище вибралась провідати сина якраз на Паску, — розповідає Ольга Тимофіївна. — Син довго не з’являвся на КП, а коли прийшов, то дуже кашляв і кульгав. Спитала про кашель — каже, застудився. Довго мовчав, а потім у кімнаті розплакався. Сказав, що довідку з госпіталю порадили викинути. Мовляв, рано ще «качати права». Я не сама була, приїхала з меншим сином, зятем і дочкою. Попросила сина зняти верхній одяг, а в нього груди і ребра не сині, а вже чорні. Пояснив, що троє солдат старшого призову посилали в магазин по горілку і цигарки, а коли відмовився — побили й продовжують бити щодня. Пошкоджене коліно геть розпухло. У вихідні командира не було, то я приїхала знову одразу після свят».

Мати зустрілася із «батьками-командирами». Ті просили не драматизувати ситуацію, мимохідь нагадували, що синові ще рік тут служити. Просилися у матері солдати та командири не псувати їм життя та кар’єру. Врешті, зійшлись на тому, що три солдати написали командиру пояснювальні, а Іван Назаревич відбув додому у відпустку. Ольга Тимофіївна тепер жалкує, що пішла на компроміс, бо за 10 днів відпустки синці посходили. В частині після відпустки зробили вигляд, що нічого не було, однак, змушені були терміново госпіталізувати хлопця до Рівненського військового госпіталю: з коліном, по якому били носаками «діди», почалася справжня біда. Там Назаревичу видалили меніск. Хоч і був солдат на милицях, визнали його придатним для продовження служби. Після тривалої дискусії з цього приводу Івана таки відправили до Львівського центрального госпіталю. Там діагностували комбіновану травму коліна, зробили ще одну операцію. Однак документи з частини про обставини травмування десь забарилися, тому комісували Івана «по хворобі».

«З частини його не відпускали ще місяць, — продовжує Ольга Тимофіївна. — я тим часом звернулася із заявою до гарнізонної прокуратури. А сина відпустили чомусь лише тоді, як він написав заяву, що «до військової частини не має претензій».
Кримінальну справу за фактом позастатутних відносин стосовно Івана Назаревича порушили ще торік восени. На правових висновках мати солдата наполягала, маючи уявлення про подальшу синову долю. Лікарі попередили про неминучу інвалідність. А раз так, то або держава, або ті, кому в Городищі не вистачило горілки й цигарок, мають компенсувати завдану здоров’ю солдата шкоду.

«З осені я вже 7 разів була в Києві, — пояснює Ольга Назаревич. — Була на прийомі у військовій прокуратурі, МЧС. В рамках розслідування кримінальної справи викликали лише раз, а частину свідків, на яких я вказувала, не викликали зовсім. Тим не менше, мене повідомили, що кримінальна справа... «закрита за відсутністю подій злочину».
Слідчий гарнізонної прокуратури вказує, що факт позастатутних відносин хоч і мав місце, але був малозначущим і не наніс потерпілому «істотної шкоди».

(«Сільські вісті», №49, 25 квітня 2003 р.)
 Поділитися