Харківська Жовтнева колонія №17
Влаштувати харківським журналістам «екскурсію» до Жовтневої колонії №17, що в Балакліївському районі Харківської області, правоохоронців змусив далеко не дружній випад з боку однієї столичної газети. Використавши чийсь крик душі з анонімного листа, автор змалював щось на зразок тутешнього пекла, де воєнізований персонал у доволі жорсткий спосіб отруює життя хворому на туберкульоз контингенту. Екскурсія з метою спростування недостовірних фактів залишила двоїсте враження. Пекло тут присутнє і відсутнє одночасно.
Для вязнів багатьох вітчизняних колоній, тюрем і СІЗО переїзд до загратної клініки нерідко асоціюється з путівкою на курорт. Тут все та ж зона, але більш наближена до людського стандарту. 17-та вже три роки має статус лікарні для хворих на туберкульоз зеків. Камери мають вигляд типової солдатської казарми. Сьогодні тут утримуються 1400 засуджених, тобто на 700 чоловік менше, ніж у 2000-тисячному році. То був період, коли до 17-ї щотижня прибувало по 50-70 новачків. Тепер за весь минулий місяць колонія прийняла лише 40 хворих. Обнадійливій статистиці посприяли одразу дві причини: достатнє забезпечення ліками і пристойне харчування.
За 7 місяців цього року адміністрація випустила на волю 22-х вязнів, яким вже нічого не допоможе. Такий стан не вважається кричущим, оскільки ще якихось 3 роки тому безнадійних рахували сотнями. Щодня хворі отримують до столу мясо, рибу, молоко, яйця, масло і свіжі овощі.
Ті засуджені, кого вдома чекають, повертаються на волю фактично здоровими…
(«Слобідський край», м. Харків, №150, 13 серпня 2003 р.)
Один из лидеров Украинской Национальной Ассамблеи, Игорь Мазур, в ИК-17 оказался после того, как заразился туберкулезом в Киевском СИЗО после событий 9 марта 2001 года. Он должен выйти на свободу в марте будущего года.
(«Вечерний Харьков», №89, 19 августа 2003 г.)