MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Терористи» в погонах для Березного — практика звична?

09.04.2004   

Ігор ГОШОВСЬКИЙ:

Ввечері 14 січня у селі Кам’янка Березнівського району на Рівненщині Станіслав Ціпан, як звичайно, заступив на нічну варту в господарстві «Шанс». Ніщо не віщувало, що події тієї ночі він запам’ятає на все життя, так, наче страшний сон став реальністю.

«Близько першої години ночі до прохідної підприємства, яке я охороняю, на авто під’їхав мій безпосередній начальник Микола К. у супроводі свого сина та дільничного інспектора п. Віктора, — розповідає Станіслав, уже перебуваючи на лікарняному ліжку районної лікарні. — Я відкрив браму, оскільки прибув мій безпосередній керівник, тож ті без перешкод потрапили всередину. Всі вони були напідпитку».

Авторитету п’яній «делегації» додавала велетенська вівчарка. Дільничний інспектор заповзявся з’ясовувати, скільки Ціпан вжив алкоголю перед тим, як вийти на роботу. Після запевнень останнього про свою абсолютну тверезість міліціонер зі словами: «Зараз наша собака з’ясує, скільки ти випив!», — спустив оскаженілу вівчарку з повідка. На підтвердження розповіді постраждалий демонструє покусані до синього руки та ноги. Його врятував кожух — пес пошматував одіж, але укуси виявилися відносно неглибокими. «Я притулився до стіни, і собака мав змогу атакувати мене лише зі спини. Перебуваючи на межі між життям і смертю, у стані шоку я схопив невеличкий ніж, що лежав поруч, і штрикнув ним пса», — розказує сторож. Це подіяло — нападники відтягли вівчарку, але тортури на цьому не завершилися. Наляканого чоловіка запхнули до багажника автомобiля і повезли у райцентр для визначення рівня вмісту алкоголю у його організмі.

Лікар, що проводив аналіз, запевнив, що постраждалий був цілком тверезий, тож розрахунок списати інцидент на п’яний дебош сторожа фактично провалився. Проте його потягли до відділку міліції і там заховали від сторонніх очей. Станіслава врятувало те, що він зумів зателефонувати до рідної сестри Зої і повідомити, що потрапив у небезпеку. Жінка одразу з’явилася у відділку, але там факт перебування її брата приховали, викинувши пізніше Ціпана просто на вулицю. Згодом Зоя знайшла брата, що стікав кров’ю. Медики виявили у сторожа сильний струс головного мозку, побої, травми обличчя та голови, покуси — чоловіка поклали до лікарні. Дільничний же інспектор, очевидно ще не дійшовши до тями після сп’яніння, почав тероризувати медперсонал клініки, «провідавши» лікарів у супроводі свого чотириногого друга.

Вже наступного дня на ім’я районного прокурора потерпілий подав заяву зі скаргою на дії міліції. Відчувши, що пахне дуже смаженою розборкою між своїми (прокуратурою і міліцією), прокурор приймати документ не став. І тільки згодом поставити резолюцію на заяві погодився заступник прокурора. Проте понад тиждень кримінальну справу ні за фактом побиття Станіслава Ціпана, ні проти дільничного інспектора не відкривали. Офіційно прокуратура посилається на проведення дослідчих дій, але, схоже, у Березному вже не залишилося жодного мешканця, який би у це повірив. «Вони покривають один одного і покриватимуть надалі», — стверджують мiсцевi жителi. Впевненості для таких висловлювань додає попередня діяльність майора Віктора, яка також не була безславною.

Наприклад, у грудні мешканець села Кам’янка Андрій був збитий автомобілем односельця і досі лежить у лікарні. Про те, що важкі травми він отримав внаслідок аварії, знають всі, і винуватець не дуже цей факт приховує, проте дільничний інспектор справу описав так, що вийшло, начебто пан Андрій у стані алкогольного сп’яніння сам упав у яму, внаслідок чого і травмувався. Іншим разом відзначився особисто дільничний, коли жорстоко побив мешканця села Яринівка. Справу навіть не відкривали, хоч побитий залишився на все життя інвалідом. Очевидно, щоб авторитет березнівської міліції був беззаперечним, хочуть вийти сухими з води і цього разу. Відповідні можливості є. Усі лікарі, причетні до справи, — ті, що робили огляд потерпілого, медичний висновок, і навіть ті, що просто його лікують, — навідріз відмовляються від будь-яких коментарів і сахаються від журналістів як чорт від ладану. Один із них пошепки пояснив: «Розумієте, це велике село, один одному всі родичі, а хто не родич, той сусід, тому ніхто вам нічого не скаже». У відділку міліції мене зі словами: «Ми Вам нічого не скажемо, своїх не обговорюємо», — відіслали подалі»... Ось так наша міліція нас береже.

(«Україна молода», №19, 3 лютого 2004 р.)

 Поділитися