MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Еволюція цілей застосування катування. Історичні аспекти

12.05.2004   
Олексій Столяренко, м.Харків

Сучасне міжнародне право визначає «катування» як будь-яку дію, якою якій-небудь особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або моральне, щоб одержати від неї або від третьої особи відомості або зізнання, покарати її за дію, що вчинила вона або третя особа або в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або з будь-якої іншої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державною посадовою особою або іншою особою, що виступає в офіційній якості, або по їхньому підбурюванню, або з її відома або мовчазної згоди.

Кримінальний кодекс України містить інше визначення – умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Визначення мають суттєві відмінності, в міжнародному праві звужений суб’єкт злочину, а в національному – обмежена його мета, але разом вони доповнюють одне одного. Хочеться звернути увагу, що міжнародне право спрямоване на захист особи саме від неправомірних дій державних органів та посадових осіб при виконанні службових обов’язків, у загальному значенні – від застосування катувань як засобу державної політики. Така ситуація є історично обумовленою, оскільки майже всю історію існування такого інституту управління суспільством як держава, катування застосовувалися нею на різних рівнях, з різною метою і цілями.

Завданням даної статті є визначити еволюцію цілей застосування катувань, їх відмінності і особливості в різні історичні періоди та визначити історичні причини такого явища.

При первіснообщинному ладі катування не набуло значного поширення. Причиною цьому є особливий характер зв’язків в общині, виконання правил поведінки було майже добровільним, єдиним і найжорстокішим засобом впливу на людину, крім морального засудження, було вигнання. Але катування все ж таки застосовувалося стосовно полонених і ворогів общини, племені, співдружності племен. Катування мало на меті досягнення двох цілей: виправлення поведінки особи, тобто покарання за порушення території, напад, крадіжка майна, і друга мета, на наш погляд головна, – інформаційно-превентивна, тобто створення належної поведінки інших осіб з інших племен за допомогою донесення їм відомостей про вчинене покарання. Такі відомості поширювалися як самим покараним, так і за допомогою чуток, історій та розповідей. Види катувань мало чим відрізнялися від сучасних, це були: побиття камінням, побиття палками, катування вогнем.

Взагалі історія катувань дуже тісно пов’язана з історією тілесних покарань, іноді дуже важко розрізнити одне від одного. Катування дуже часто виконує і виконувало роль покарання, а тілесні покарання завжди містять в собі елементи катувань. Тільки після французької революції і впровадження принципу гуманізму і толерантності в Декларації прав людини і громадянина, поступово почало відбуватися зменшення застосування такого засобу впливу як тілесне покарання. В багатьох країнах закріпили принцип недоторканності особи – «Особа людини є недоторканною її гідність захищається законом. Забороняється піддавати особу тортурам, заподіювати їй каліцтва, жорстоко поводитися з нею ([1] с.31)». В міжнародному праві основою боротьби з катуванням є ст.3 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод». До виникнення перелічених норм така поведінка держави вважалася цілком пристойною.

E часи перших рабовласницьких держав катування, як і за умов первіснообщинного ладу, застосовувалося переважно до іноземців і полонених, а також до рабів. І тільки в умовах кризи суспільного ладу, переходу влади та складного економічного положення катування ставало ефективним засобом управління, політичним інструментом у древньому Римі та інших рабовласницьких державах, коли влада трималася виключно на примусі. В класичному римському праві «12-ти таблиць» тілесні покарання призначалися лише за деякі види небезпечних злочинів в 8 таблиці: підпалювання будівель та скирт з хлібом з наступною смертною карою ([2] с. 43), вчинення крадіжки ([2] с. 44).

Особливу увагу слід приділити застосуванню катувань в контексті ведення військових дій, оскільки в умовах кризової ситуації, особливо цінною стає інформація. Тож катування застосовуються з новою ціллю, не покарати особу чи виправити її, як це було раніше, а для «вибиття» з неї інформації. Також поширення набуває вчинення катувань та жорстокого поводження з полоненими як засобу інформаційної боротьби. Чутки, що при цьому поширювалися? сильно деморалізували армію противника та сприяли швидкій перемозі. Так, наприклад, Чингіз Хан захоплював численні місцевості без застосування зброї, чутки, що йшли перед його армією приносили йому перемогу.

В Індії, з її складним кастовим устроєм законами Ману закріплювалося застосування тілесних покарань як останній ступінь покарання: глава 8,ст. 129. «Сна­чала следует сделать замечание, после него – выговор, третьим [идет] штраф, [и только] после этого высшее – телесное наказание. ([3] с.129)» В законах Ману також вперше закріплюється використання катування як засобу доказування: глава 8 ст. 114. «Или следует заставить [обвиняемого] взять огонь, погрузиться в воду или же прикоснуться к головам жены и сыновей в отдельности. 115. Тот, кого пылающий огонь не обжигает, кого вода не заставляет подняться вверх и [с кем] вскоре не случается несчастья, должен считаться чистым в клятве. (№3 с.125)» Це принципово нове положення було закріплене пізніше в «Салічній правді» і було значно розвинуте в часи Середньовіччя.

Середні віки зіграли важливу роль в еволюції завдань катування. Державні органи та недержавні інституції, наприклад, Церква, які застосовували катування об’єднали разом всі цілі. Катування разом з тілесними покараннями стало майже універсальним засобом регулювання суспільних відносин, воно застосовувалося як засіб внутрішньої політики для отримання інформації та вчинення будь-яких дій, для виправлення особи, а також як інформаційно-превентивний засіб вчинення правопорушень. Загальною тенденцією для всієї Євразії починаючи з 13-14 віку стало поступове посилення ролі і кількості тілесних покарань, яке досягло апогею у 16-17 столітті. Тілесні покарання застосовувалися настільки широко і з такими порушеннями норм права, що грань між ними і катуванням зникла: «Деятельность земских и губных изб была связана с «выколачи­ванием» признаний из «лихих людей», применение пыток и иных расправ чередовалось с кнутом, в результате разница между официальным телесным наказанием и пыточной процедурой стиралась» ([4] с.201). Особливого поширення здобуло використання катування для проведення розслідувань, «вибиття» зізнання та здобуття інформації. Катування стало стадією судового процесу, підтверджені за допомогою катувань відомості вважалися вірними. Катування застосовувалося і для збагачення і з політичними цілями та стало невід’ємною рисою середньовічних авторитарних і тоталітарних режимів.

Таким чином, можна сказати, що система завдань та цілей застосування катування сформувалася і затвердилася в середні віки. Сучасне право, відбиваючи раніше сформовану систему завдань і цілей, вирізняє такі основні: одержання від особи відомостей або зізнання, покарання особи за певні дії, примушення до вчинення певних дій.


Схематичне зображення еволюції завдань застосування катувань.

Суспільні умови

Завдання

До кого застосовувалися

Сфера

Первіснообщинний лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

Полонені та члени інших племен, союзів.

Зовнішня політика племені.

Рабовласницький лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

Полонені, іноземці, раби

Зовнішня політика, частково внутрішня політика

Феодальний лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

3)   Здобуття інформації, зізнання

4)   Вчинення дій

Все населення, включаючи шляхту, дворян і королівських осіб.

Внутрішня політика

В умовах війни

1)Здобуття інформації

2)Засіб інформаційної боротьби

3) вчинення дій

4)помста

Полонені, зрадники

Зовнішня політика

Сучасність

1)   одержання від особи відомостей або зізнання

2)   покарання особи за певні дії

3)   примушення до вчинення певних дій

Громадяни.

Внутрішня політика.



З чим же можна пов’язати таку історичну поширеність катування? Якщо придивитися по уважніше, то можна побачити, що застосування катувань прямо пов’язано з ефективністю управлінням державою. Якщо уряд, цар чи король не справляються з врегулюванням суспільних відносин, то вони застосовують катування: «Несовершенство деятельности последнего [аппарата государственной власти] подталкивало к ужесточению принудительных мер по «вкола­чиванию» должного образа поведения населению страны» ([4] с.206). Тобто однією з головних причин застосування катувань є невідповідність способів і методів управління суспільством, неефективність державної влади. «Так случается всегда, когда потребности государственного развития опережают его практические возможности. И тогда палки и плети заменяют невозможность достижения результатов.» ([4] с.195). Іншою причиною застосування катувань, яка витікає з неефективного управління, є тяжкий економічний стан суспільства, неможливість задовольнити матеріальні потреби більш легальними і лояльними методами. Щоб задовольнити великий бюрократичний апарат держави, встановлювалися значні податки, та й цього не вистачало? тому приймалися різноманітні методи «выколачивания» незаконных поборов у имущих лиц» ([4] с.213 ), як це було в Європі та Росії в середні віки. Третя причина застосування катувань – політична, яка також витікає з першої. Нетерпимість до політичної опозиції, широке застосування катувань для отримання інформації та зізнання, для придушення опозиції, – такими рисами характеризується держава в період активного застосування нею катувань. Характерним періодом є опричнина в Росії. «В период опричнины судебная практика была захлестнута политическими делами, где пытки традиционно применялись для получения показаний»([4] с.213), потім влада СРСР, в Європі політичні гоніння процвітали в часи занепаду Римської Імперії, авторитарних європейських монархій, пізніше, в часи режиму Муссоліні, в світі це були режими Саддама Хусейна, Аміна в Уганді, Піночета в Чилі.

Таким чином? можна зазначити, що основною причиною застосування катування є неспроможність врегулювати суспільні відносини іншими методами, вирішити економічні і політичні проблеми, які виникли внаслідок неефективного управління державою.

Література.

1. А. Молдован. Конституційні засади недоторканності особи в нових державах Європи. //Право України – 1999,- №9 с. 31-34

2 Хрестоматия по истории древнего Рима. под ред. профессора С. Л. Утченко. – М.: Право. – 1962 г.

3. Законы Ману (Перевод С.Д.Эльмановича.) – М.: Наука, 1992г.

4. Рогов В.А. История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве 15-17вв.- М., Юристь, 1995.

 Поділитися