"Є засуджені, котрі не вміють читати. Ми їх вчимо"
Михайло Жила:
У свідомості більшості людей вязниця і бідність асоціюється з найжахливішими випробуваннями, гіршим за них хіба що може бути смерть чи невиліковна хвороба. Люди бояться невідомого. І якщо бідність може уявити будь-хто (бо для більшості населення незалежної України вона є реальністю), то зону уява кожного малює по-своєму. І тим багатша наша уява, чим менше ми про неї знаємо.
Сьогоднішня наша розмова піде саме про виправно-трудові колонії. Наш співрозмовник - заступник начальника управління державного департаменту України з питань виконання покарань в області Іван Мельничук.
- Іване Олександровичу, скільки є виправно-трудових колоній на території Хмельницької області, і яка кількість засуджених відбуває в них покарання?
- На території нашої області є чотири виправно-трудових колонії (дві в Ізяславі, в Клементовичах, і в Райківцях). Нині загальна кількість увязнених становить близько пяти з половиною тисяч.
- Розумію, що публіка тут найрізноманітніша. Однак, за які злочини люди найчастіше відбувають покарання?
- Найчастіше засуджені відбувають покарання за злочини, що повязані з наркотиками. На жаль, їх кількість не зменшується.
- Нещодавно була амністія. Скільки засуджених амністовано?
- Загалом під амністію підпадала одна тисяча сім осіб, з яких девятсот пятнадцять (враховуючи і тих, що перебували на обліках в кримінально-виконавчій інспекції) було звільнено та сімдесяти шістьом засудженим скорочено терміни покарання.
- З 1 січня 2004 року в законну силу вступив новий кримінально-виконавчий кодекс. Які конструктивні зміни в ньому стосуються саме умов уртимання увязнених?
- Їх досить багато. Це і 15% відрахування засудженим на їх особистий рахунок заробітної плати (раніше було лише 10%). Кошти людина має право знімати кожного місяця, а також, за бажанням, надсилати певну кількість грошей додому. Також значно збільшилася площа на утримання одного засудженого.
Якщо казати загалом, то кодекс надає більше можливостей реалізувати себе в соціально-корисному аспекті навіть в умовах ізоляції. До того ж, зміни в законодавстві щодо утримання увязнених наближають нас до європейських стандартів.
- Наскільки відомо, в нашій країні досить гостро стоїть питання з харчуванням засуджених. Як цю проблему вирішують в наших виправно-трудових колоніях і скільки коштів держава виділяє на одну особу?
- Почну з останнього. У минулому році державою на харчування одного увязненого виділялося трохи більше двох з половиною гривень на добу. Які зміни відбудуться в цьому році - нам поки що невідомо. А тепер перейдемо до конкретики. 80% заготовленої картоплі на осінньо-зимовий період 2002-2004 року у виправно-трудових колоніях області було зібрано на їх підсобних господарствах. Крім того, на території кожної колонії збудована теплиця, в котрій вирощують різні овочі, що дає змогу розширити раціон. До того ж, в кожній виправно-трудовій колонії випікають свій хліб, а також змайстровані преси для виготовлення макаронів (борошно ми закуповуємо).
Якщо говорити про загальну норму харчування, то вона складає 3 026 калорії на добу. Безумовно, ми зобовязані її дотримуватися.
- Не менш гостро, напевне, стоїть питання і з медичним обслуговуванням, особливо щодо захворювання на туберкульоз. Що ви можете сказати з цього приводу?
- В кожній установі є медична частина в якій працюють досвідчені фахівці. Крім того, в Шепетівці є міжобласна соматична лікарня на 120 ліжок. І, незважаючи на те, що вона обслуговує чотири області (Хмельницьку, Тернопільську, Івано-Франківську та Чернівецьку), повністю лікарня ніколи не заповнюється хворими. Щодо медикаментів, то лікарня забезпечується ними по потребі. Кошти виділяються департаментом. За бажаннями (і з дозволу лікаря) рідні хворого можуть привезти йому якісь особливі, дорогі ліки.
Що стосується захворювання на туберкульоз, то якщо брати загальну кількість засуджених і загальну кількість населення, воно в виправно-трудових колоніях ніяк не більше, ніж на свободі. Крім того, захворюваність на активний туберкульоз в порівнянні з минулими роками скоротилося на 42%.
- А як щодо освіти засуджених?
- З усієї кількості засуджених нашої області (5,5 тисяч) близько 800 чоловік не мають повної середньої освіти. Близько 400 не мають базової середньої освіти (девяти класів). А є й такі, котрі взагалі не вміють читати і писати.
Для того, щоб їх навчити, в кожній виправно-трудовій колонії з першого вересня минулого року створені навчально-консультаційні пункти, в котрих засуджений може здобути повну середню освіту (9, 10 та 11 класи). З першого вересня 2004-го в Кліментовецькій та Ізяславській колоніях плануємо відкрити загальноосвітні школи.
Крім того, наше обласне управління і Хмельницький філіал МАУП підписали угоду, за якою засуджені можуть отримувати освіту за дистанційною формою навчання, від молодшого спеціаліста до магістра.
- Пане Мельничук, всі добре розуміють, що коштів, котрі виділяє держава на утримання засуджених, мяко кажучи, не вистачає. В кожній виправно-трудовій колонії має бути виробництво. Це вигідно як для держави, так і для засуджених. Як щодо цього в колоніях нашої області?
- У всіх чотирьох виправно-трудових колоніях області є виробництво. До прикладу, в Ізяславській колонії виготовляються розмикачі (заказник "Укрзалізниця"), крім того, виготовляють спецодяг, взуття, займаються деревообробкою, металообробкою тощо.
- А як щодо відпочинку?
- Засуджені займаються художньою самодіяльністю. В Кліментовичах, Райківцях і в одній з Ізяславських колоній є вокально-інструментальні ансамблі, котрі на релігійні та державні свята дають концерти.
В кожній колонії є бібліотека. Щоправда, вибір літератури небагатий і, як на теперішній час, дещо морально застарілий. Але, по можливості, бібліотеки поновлюються новими виданнями.
У трьох виправно-трудових колоніях побудовані церкви. Ведеться будівництво четвертої церкви в Райківцях.
- Ну і під кінець нашої розмови Іван Олександрович хотілося б отримати відповідь на таке запитання. На вашу думку, з якими проблемами стикається людина, коли потрапляє у виправну колонію, і які проблеми на неї чекають після відбуття покарання?
- Як на мене, це питання доволі складне і однозначної відповіді на нього немає. Та, на мою думку, найважчим психологічним аспектом перебування у виправно-трудовій колонії є те, що людина не може побути на самоті.
(“Є!”, м. Хмельницький, 30 січня 2004 р.)