Олександр Народецький: «Журналізм і партія – речі несумісні...». У гостях в однієї з найавторитетніших світових радіостанцій
У центрі Праги, за кількадесят метрів від знаменитої Вацлавської площі, знаходиться модерна будівля, яка різко контрастує з середньовічним колоритом чеської столиці. Архітектурної цінності вона не являє, однак про неї розповідають всім іноземним туристам. У цьому будинку, де колись засідав соціалістичний парламент, сьогодні розташований головний офіс радіо “Свобода”. В знак заслуг перед чеською демократією його “подарував” радіостанції колишній президент країни, а ще раніше – літератор-правозахисник-дисидент Вацлав Гавел. Кажуть, що саме з його доброї волі за оренду представницьких покоїв у престижному районі міста “Свобода” вносить символічну плату - всього 1 долар на рік...
Після нью-йоркських терактів 11 вересня 2001 року апартаменти “Свободи” посилено охороняють. Довкола встановлено бетонні бар’єри, діє сувора пропускна система.
Відбувши всі обов’язкові в таких випадках процедури, ми змогли порозмовляти з директором української служби “РС” Олександром Народецьким, якого слухачі добре знають ще й за літературним псевдонімом Олекса Боярко.
- Пане Олександре, 6 червня працівники українських мас-медіа, у багатьох з яких є проблеми з донесенням власної думки, святкують професійне свято. Який зміст у поняття “журналістська свобода” вкладаєте ви?
- Журналістська свобода – це і є незаангажованість. І політична, і фінансова, і яка завгодно. На мою думку, журналіст повинен мати лише один обов’язок – уникати своїх власних оцінок і висновків. Oт тoдi і буде солодкe почуття свободи. Усе інше - партійно-державна публіцистика, придумана ще Леніним та його братанами.
- В Україні радіо “Свободу” вважають альтернативою офіційним ЗМІ, трибуною для висвітлення опозиційної думки. А як ви трактуєте своє місце у вітчизняному медіа-просторі?
- Один із представників “владного журналізму” (не знаю, чому його так величають) пан Піховшек з каналу “1+1” сказав якось, що наша передача “Вечірня “Свобода” - єдиний відкритий мікрофон в Україні. Саме цього ми і прагнули. У нашій студії ви почуєте представників найрізноманітнішого політичного спектра. Слухачі навіть картають нас за те, що ми надаємо слово представникам влади, які мають можливостей набагато більше в інших засобах масової інформації. Проте ми все одно стоїмо на своєму – щоби бути збалансованими і неупередженими.
- Поясніть, чому впливу такої супердержави, як США, не вистачило, щоб зберегти традиційну мережу “свободного” мовлення в Україні, щоб люди могли слухати вас безперешкодно? У тому числі у Львові...
- В Америки є гроші. Але Америка прагне не порушувати українських законів. Вона не хоче сюди входити як колонізатор. І ми не будемо робити різні “хімії” для того, щоби влізти до слухачів. Ми домовляємося, шукаємо партнерів. Знаходити їх проблематично, оскільки на них тиснуть згори. Деякі залякані, бо через співпрацю зі “Свободою” ризикують втратити ліцензію. Але є люди, котрі йдуть на цей ризик.
- Якими якостями потрібно володіти журналістові, щоби потрапити у вашу орбіту? Заводите на кандидатів досьє, влаштовуєте їм тести? Зрештою, вимагаєте політичної відданості?
- Ми не є політичною радіостанцією. І при підборі кадрів не встановлюємо якісь політичні критерії. Нам потрібні люди, в яких була би зацікавленість при оцінці того, що відбувається, дотримуватися “агресивного нейтралітету”. Тобто бути активним, наполегливим у збиранні фактів, добувати різні думки з приводу тієї чи іншої події, відчиняти різні двері...
- Радіо “Свобода” у травні отримало такий собі “удар під дих”, коли один з її чільних працівників перейшов на службу до влади, до якої перед тим ставився дуже критично. У зв’язку з цим як ви співвідносите журналістську фаховість і моральність?
- Очевидно, “ударом під дих” ви називаєте перехід директора нашого київського бюро Ганни Стеців на працю до прем’єр-міністра Віктора Януковича. Я не буду оцінювати цей вчинок з точки зору політичної, бо не є політиком і, як усі решта співробітників “Свободи”, не належу до жодної партії. Вважаю, що журналізм і партія – речі абсолютно несумісні...
Ганні Стеців захотілося змінити своє життя - це її справа. Вона пішла - і на здоров’я... Але мені хотілося, щоб люди усвідомили один момент: Ганна Стеців, Олександр Народецький, Ірина Халупа чи будь-хто інший з наших співробітників - це ще не радіо “Свобода”. Радіо “Свобода” є сукупністю всіх цінностей і всіх тих людей, які ці цінності обстоюють.
- З останніми змінами на політичній карті Європи радіо “Свобода” все більше мігрує зі заходу на схід, з півночі на південь. Наскільки виправданим є скорочення вашої присутності, урізання вашого бюджету? Невже нема потреби, щоб радіо “Свобода” діяло в кожній країні як постійна одиниця, щоб воно мало постійну аудиторію? Адже у тих чи інших країнах можливі зворотні, антидемократичні процеси...
- Якби це залежало від мене, то скорочень присутності радіо “Свобода” в тому чи іншому регіоні не було б. Я не забирав би редакцій ні в Польщі, ні в Балтії, ні в країнах Центральної Європи. Це потенційно і традиційно дуже неспокійна частина світу. Звідси починалося багато міжнародних потрясінь. Я продовжував би впроваджувати в цьому регіоні ідею демократичного журналізму у повному обсязі, яким він був у часи залізної завіси. В тому, що сталося, а саме скороченні кількості редакцій в радіо “Вільна Європа є не чиясь персональна помилка. Це загальна тенденція, в якій сьогодні перебувають Сполучені Штати. Різко змінилися пріоритети, основні ресурси ідуть на мусульманський світ, бо там війна. Але все одно я знайшов би кілька копійок, аби зберегти всі скорочені редакції.
- Наближаються президентські вибори, дуже важлива подія в житті України. Люди розраховують на правдиву інформацію, яку вони звикли отримувати з радіохвиль “Свободи”. Чи матимуть наші співвітчизники таку можливість? Що ви робите для того, щоби бути почутими?
- Працюємо над цим весь час. Буду відвертим: це дуже важко, оскільки всі наші потенційні партнери відчувають фізичний страх перед перспективою бути покараними. Але дехто йде назустріч, проявляє навіть певною мірою героїзм. Як, наприклад, це сталося з вінницькою редакцією, яка покриває нашим ефіром три області – свою, Хмельницьку, частину Житомирської. Навіть до Одещини дещо доходить. А от Львів на співпрацю з нами не пішов. Це для мене досить болюче питання, бо здавалося, що домовитися з галичанами буде найлегше. Вийшло навпаки. Кожна з радіостанцій відмову пояснює своїми причинами: одні кажуть, нібито ми не підходимо під FM-формат, інші натякають на страх перед можливою розправою з Києва, ще інші взагалі остерігаються контактувати з нами... (Прага-Львів).