MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Відголоси чеченської війни докотилися до України

13.10.2004   
Анатолій Лучка для ІМІ

В Києві відбулася презентація відомої книги російської журналістки Анни Політковської “Друга чеченська”, що вийшла українською мовою.

Книжка присвячена другій чеченській війні, зокрема, в ній висвітлюється альтернативний до владного погляд на причини та хід так званої “антитерористичної операції”.

Анна Політковська працює журналісткою у московській опозиційній газеті “Новая газета”. Вона здобула всесвітню відомість своїми публікаціями та книгами про війну в Чечні. Політковська нагороджена вищою російською журналістською нагородою – “Золоте перо Росії” та відзначена премією імені Андрія Сахарова “За журналістику як вчинок”. За висловлення своєї критичної позиції щодо дій офіційної влади Росії в Чечні її переслідувало ФСБ та інші сили. Особливо, це стало очевидним після висвітлення нею функціонування спеціальних таборів для чеченців, де брутально порушуються права людини та основні свободи.

РУПОР

У вступному слові Анна Політковська розповіла, що працює спецкором московської “Нової газети”, і це єдина причина, чому вона побачила війну. Ідея головного редактора була простою: саме їй, питомо цивільній людині, значно зрозуміліші переживання інших питомо цивільних людей – жителів чеченських сіл і міст, на голови яких упала війна. Анна Політковська їздить в Чечню щомісяця, починаючи з липня 1999 року (від подій так званого “рейду Басаєва на Дагестан”, що спровокував потоки біженців з гірських сіл і всю наступну другу чеченську). Вона сходила всю Чечню вздовж і впоперек. Бачила багато горя, головне з якого – те, що багато її героїв, про кого писала, – тепер мертві. Рецензент книги, київський журналіст Вахтанг Кіпіані відзначив, що вона не про те, хто правий чи винуватий, не про переможців і переможених, а перш за все – про невиних простих людей, які потрапили у вир страшної війни. Він навів лише один приклад з тисяч подібних, коли федеральні війська серед ночі увірвались в домівку до літньої чеченської жінки, вивезли її й кинули до ями, а потім катували, приєднавши до пальців дроти й подаючи електричний струм. Анна Політковська так показує те, що відбувається там щодня: “Зачистки” не припиняються і схожі на масові автодафе. Катування – норма. Страти без суду – рутина. Мародерство – будень. Викрадення людей федеральними військовослужбовцями з метою наступної рабо- (живими) і трупо- (мертвими) торгівлі – тривіальний чеченський побут. Ритуал a la “37 рік” – безслідні нічні зникнення “людського матеріалу”. Вранці – розшматовані, понівечені тіла на околицях, підкинуті в комендантську годину”. Журналістка розповіла й про історію її отруєння 1 вересня, коли вона летіла в Беслан. Вона випила в літаку чашку запропонованого чаю й знепритомніла. У Ростові-на-Дону місцевий лікар реанімував її і взяв необхідні для дослідження причин отруєння аналізи. За декілька годин лікар отримав наказ з обласної епідслужби знищити ці аналізи. Перебуваючи в лікарні, Анна Політковська звернулась з листом до президента Путіна. Зокрема вона запропонувала 16 пунктів, які сприятимуть врегулюванню ситуації в Чечні. Відповіді, звичайно не було, і, на думку журналістки, демілітаризація й зрештою кінець чеченської війни настануть не за президенства Володимира Путіна. Хтось із присутніх запитав, чому журналістка впевнена, що її отруїли. У відповідь Анна Політковська гірко пожартувала, що в Україні вже, певно, стає традицією, коли отруєний має сам доводити, що його отруїли.

 Поділитися