MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2001, #10

Хроніка
Незалежна преса в Одесі активно завойовує світову мережу Інтернет Заява для преси Свобода совісті
Що ховає влада? Доступ до інформації
Особенности национального паспортообмена Захист від дискримінації
Актуальна статистична інформація із Тернопільської області Право власності? Не для всіх. Втеча від життя Самоубийства в Южноукраинске Кримінально-виконавча система
У Полтаві права людини відстоює центр правозахисту "Центр правової допомоги" в Житомирі Наша библиотека У Києві відбулися урочисте завершення П’ятого Всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських творів-есе з прав людини та семінар "Проблеми громадянської освіти та захист прав людини у школах України" Громадянське суспільство
Криза влади у Марганці Це наша школа, а ми — її парламент Інформація до роздумів. Погляд
Пам’яті Дмитра Неверовського Заявление Международного общества "Мемориал"

Хроніка

Незалежна преса в Одесі активно завойовує світову мережу Інтернет

Зустрічаючи значний опір з боку влади незалежна преса в Одесі нині активно завойовує світову мережу Інтернет. Тут представлено нині дві газети, присвячені Одесі, і на шпальтах яких є можливість оприлюднити статті, заборонені у так би мовити реальній пресі.

Першим, хто зробив Інтернет-сторінку одеської незалежної газети, був головний редактор "Одеської гласності" Олександр Кноп. У реальному просторі видавати газету вже було неможливо. Перед тим редакційний колектив пережив протистояння не лише з керівництвом обласних профспілок. За допомогою міліції їм тривалий час не повертали обладнання. А коли вже вимусили залишити приміщення Одеської правозахисної академії (Президент — Валерій Кочетов) — "Одеська гласність" повністю перебралася до Інтернету, де оновлювала свої сторінки кожного тижня. Але і це тривало недовго. Фінансування було відсутнє. Незалежну пресу у реальному просторі побоюються в Одесі підтримувати під загрозою утисків не лише з боку влади, але і правоохоронних органів.

Нині сторінка не оновлюється, але головний редактор газети "Одеська гласність" Олександр Кноп не втрачає на-дію. Нині він працює у єврейській газеті "Шомрей Шабос"

І в інтерв’ю нашому кореспондентові повідомив, що в разі виникнення спонсора – "Одеська гласність" знову з’явиться принаймні у віртуальному просторі.

Внаслідок відсутності фінансування не оновлює вже тривалий час Інтернет-сторінку і відома опозиційна молодіжна газета "Робота та відпочинок".

Дієздатною залишається лише одна — "Одеська загальна газета". За адресою http://oog.narod.ru кожен охочий має можливість прочитати чимало цікавих статей. Видано вже вісім номерів газети. Тут статті відомих в Одесі журналістів: Ганни Бердічевської, Ігоря Розова, виклад найцікавіших уривків з нової книжки Льва Вєршиніна, в якій у стилі сатири міститься розповідь про події, пов’язані з минулими виборами міського голови і протистоянням, яке було доволі гострим.

На шпальтах "Одеської загальної газети" є і кілька інтерв’ю з відомими народними депутатами України Юрієм Кармазіним та Едуардом Гурвіцем. Є тут і фоторепортажі про події в рамка акції "Україна без Кучми", є і посилання на сторінку комітету "За правду" та Заява його міської організації.

Про популярність "Одеської загальної газети" свідчить і Форум, на якому є можливість висловити ставлення до оприлюднених матеріалів. Особливий шквал емоцій викликала стаття журналістки Світлани Обухової під назвою "Влада та корупція". Жодна з газет у реальному, так би мовити, просторі не наважилася її передрукувати.

За словами редактора "Одеської загальної газети" Сергія Ковалінського — "На сторінку газети щодня заходять не лише користувачі Інтернету з України. Серед країн, з яких походять відвідувачі, зафіксовані навіть Карибські острови, Перу, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Канада, Австралія."



Заява для преси

У Києві вбито одного з найактивніших діячів Всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль", професіонала високого класу, адвоката Сергія Нечитайла.

Кому ж міг перейти дорогу професійний адвокат? Звичайно тим, хто не зміг з ним упоратися у залі суду чи на професійній ниві. За фактом убивства порушено кримінальну справу. Слідство має знайти замовників та виконавців цього вбивства.

Зі свого боку ВГО "Громадський контроль" заявляє, що протягом останніх місяців адвокат Сергій Нечитайло займався справою мешканців 124-квартирного будинку по вулиці Новодарницькій, 6. Завдяки зусиллям ВГО "Громадський контроль" та високому професіоналізму Сергія Нечитайла справа почала набувати небажаного повороту для керівництва фармацевтичної фірми "Дарниця". Факт протиправного, одностороннього набуття фірмою права власності на будинок, що будувався з пайовою участю майбутніх мешканців, почав набувати юридичного значення і вже найближчим часом мав бути обнародуваним у суді.

Доведення цієї справи до передбаченого законом кінця є не тільки справою честі ВГО "Громадський контроль", але й боргом світлій пам’яті Сергія Нечитайла.

Всеукраїнська громадська організація "Громадський контроль" звертає, увагу преси, широкої громадськості на те, що як тільки Всеукраїнська організація "Громадський контроль" почала домагатися конкретних результатів у боротьбі з корупцією, активним діячам "Громадського контролю" почали погрожувати. Головний редактор газети "Третій сектор" керівник Бюро журналістських розслідувань при ВГО "Громадський контроль" Іван Безсмертний після оприлюднення в пресі подробиць убивства, яке організував і в здійсненні якого особисто брав участь депутат Вінницької обласної ради Іван Андрушко, постійно зазнає погроз з боку спільників цього депутата.

Уже кілька разів було побито керівника Білоцерківської районної організації "Громадського контролю" Володимира Лічена.

Керівництво Всеукраїнської громадської організації Громадський контроль заявляє — які б важкі випробування не довелося нам пережити, наша організація не зламається. Вона так само активно діятиме задля становлення громадянського суспільства в Україні.

Пресс-служба ВГО "Громадський контроль"

 

Коментар ПЛ.

Як не дивно, але насильницька смерть адвоката Нечитайла не викликала зацікавленості. Адвокат був знайдений сусідами в під’їзді будинку, де він мешкав, зі слідами звірячого побиття. Його змогли впізнати тільки по одежі. В лікарні він помер.

Жодне видання не повідомило про цей трагічний випадок. Хоча здається очевидним, що він пов’язаний з професійною діяльністю адвоката і, можливо, з його останньою справою.

Сергій Нечитайло народився у 1957 році. Він закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. П’ять років працював слідчим в прокуратурі, у 1990-1992 р.р. — в юридичному відділі РУХу. Він був одним із захисників Степана Хмари у 1990 році.




Свобода совісті

Що ховає влада?

Інформація – це повітря демократії. Лише обізнане суспільство може здійснити контроль за діяльністю влади, щоб примусити її служити громадським інтересам. І навпаки, погана влада потребує таємності, щоб поховати власну неефективність, марнотратство і корупцію. Тому відкритість влади, оприлюднення інформації про те, що саме і як вона засекречує, є завжди актуальним політичним питанням, лакмусовим папірцем, що свідчить про її реальні наміри і плани.

Україні дістався у спадок важкий тягар тоталітарного минулого, коли протягом десятиріч практично вся державна діяльність була засекреченою, а намагання дістати інформацію і розповсюджувати її трактувалося як антидержавна діяльність. Втім радянська влада ховала свої злочини, розвал економіки, власні доходи, пільги і привілеї тощо. І позбавитись цього сумного посагу досить таки важко, бо рецидиви минулого за десять років незалежності стали надто частими. Про один з таких рецидивів – неможливість дізнатися, які саме види інформації відносяться до державної таємниці – піде мова в цій публікації.

Але спочатку трохи про загальні принципи. У міжнародному праві вироблено низку стандартів, які дозволяють визначити, чи насправді внутрішнє законодавство забезпечує доступ до інформації. Для наших цілей необхідно згадати два принципи. Перший – принцип максимального оприлюднення: вся інформація, яку зберігають державні органи влади підлягає оприлюдненню, виключення можуть бути тільки для дуже обмеженого числа випадків. Другий принцип характеризує вимоги щодо обмежень: а) виключення повинні бути ясними, б) описуватися вузько, в) підлягати суворому контролю на предмет наявності "шкоди" і впливу на "суспільні інтереси". А саме: відмова державного органу оприлюднити інформацію є виправданою, якщо, по-перше, інформація має відношення до легітимної мети, передбаченої законом, по-друге, її оприлюднення має дійсно загрожувати спричиненням суттєвої шкоди легітимній меті, і, по-третє, шкода, яка може бути заподіяною вказаній меті, повинна бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні інформації. З цих принципів однозначно витікає, що перелік відомостей, які входять до кола обмежень, має бути вичерпно визначений і оприлюднений.

Доступ до інформації в країні регулюється Законом України "Про інформацію", який набув чинності в жовтні 1992 р., і Законом України "Про державну таємницю", який діє з січня 1994 р. Ухвалення цих законів було безперечним досягненням молодої держави. Ще до прийняття Конституції вони визначали таку систему стосунків і зобов’язань у цій галузі, які є, зазвичай, притаманними демократичним державам.

У ст.1 Закону "Про державну таємницю" остання визначалася як вид таємної інформації у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які через це підлягають державній охороні. Спеціально уповноважений центральний орган державної влади – Державний комітет України з питань державних секретів (далі – Держкомсекретів) – мав визначати ступінь секретності в залежності від можливої шкоди, спричиненої внаслідок розголошення, впроваджувати різні обмеження у відповідності до ступеня секретності і забезпечити охорону державної таємниці. У ст.6 Закону перелічена інформація з вищезазначених сфер, яка може бути віднесена до державної таємниці, ст. 7,8,9 сформулювали процедуру віднесення інформації до таємної спеціально уповноваженими державними експертами з питань таємниць, а ст.10 стверджувала, що порядок та механізм формування і оприлюднення Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ) – реєстру таких відомостей – визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабмін прийняв 28 квітня 1994 року відповідну Постанову №278, у п.3 якої передбачене опублікування ЗВДТ, змін і доповнень до нього у періодичному офіційному виданні Кабінету міністрів України, у п. 4 при цьому була підтверджена норма ст. 10 Закону: зміни і доповнення до ЗВДТ публікуються не пізніше трьох місяців з дня одержання Держкомсекретів відповідного рішення Державного експерта з питань таємниць, а в п.5 наголошувалося, що записи у ЗВДТ не повинні містити державних секретів. Проте ЗВДТ був затверджений лише 31 липня 1995 року і опублікований в "Урядовому кур’єрі" 17 серпня 1995 року.

Аналіз ЗВДТ не є завданням цієї публікації, проте важко втриматись від деяких запитань. Чому засекречується чисельність співробітників митної служби (п. 4.18)? Яким життєво важливим інтересам України заподіяло б шкоду розголошення цих даних? Чому навіть інформація про штат СБУ не може бути оприлюдненою (п. 4.14)? Навіщо приховувати від суспільства відомості про стан, результати і перспективи співробітництва СБУ із спецслужбами інших країн (п. 4.17)? Питання можна ставити далі.

Проте сам факт оприлюднення ЗВДТ важко переоцінити, оскільки вільний доступ до нього видається надто важливим. Слід зауважити, що ЗВДТ неодноразово передруковувався — в 41 номері "Закон і бізнес" за 1995 р., книзі "Україна: свобода слова та інформації", збірниках нормативних актів "Засоби масової інформації" виданих Інформаційним прес-центром IREX ПроМедіа та інших виданнях.

На цьому позитив, на жаль, закінчується. Вже перші зміни до ЗВДТ, внесені наказами Держкомсекретів №2 від 29.9.95, №3 від 12.12.95, № 1 від 16.01.96 і №2 від 6.02.96 не були опубліковані: перші два мають гриф "таємно", останні два – гриф "для службового користування". На мою думку, це вочевидь брутальне порушення законодавства і норм права.

На початку 1999 р. Держкомсекретів був ліквідований, а його повноваження були передані СБУ. У вересні 1999 р. Верховною Радою України були прийняті суттєві зміни до Закону "Про державну таємницю". Принциповою зміною, на мій погляд, було введення ще однієї сфери діяльності, інформація стосовно якої може бути віднесена до державної таємниці – науки і техніки. Але зміни не торкалися питання про зміну процедури формування і оприлюднення ЗВДТ.

У грудні 2000 року, працюючи з нещодавно створеною базою нормативних актів Українського інформаційно-правового центру, я несподівано виявив, що ЗВДТ у базі відсутній, оскільки має обмежувальний гриф "таємно". Цікаво, що ця база не містила згаданих вище чотирьох наказів Держкомсекретів про зміни до ЗВДТ. Звернувшись до відомої комп’ютерної правової системи Інформаційно-аналітичного центру "Ліга", я отримав той же самий результат: ЗВДТ має обмежувальний гриф "таємно", прочитати його неможливо. Більше того, первинний текст ЗВДТ, надрукований у №123-124 газети "Урядовий кур’єр" за 1995 рік зник з бази даних. Тепер залишається тільки гадати, які саме відомості засекречено. Важко повірити, що чотири зміни до ЗВДТ протягом вересня 1995 р. — лютого 1996 р. були останніми. На мій погляд, ЗВДТ мав обов’язково змінитися, оскільки в редакції Закону від 21 вересня 1999 року суттєво розширеним став обсяг інформації, яка засекречується. До інформації у сферах оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, яка може бути віднесена до державної таємниці, відтепер додана також інформація у сфері науки і техніки, з’явилися також нові позиції у сфері державної безпеки і правопорядку (ст.8). Але жодних згадок про ще якісь зміни до ЗВДТ "Ліга" не містить.

Як на мене, такі грубі порушення українського та міжнародного інформаційного законодавства неприпустимі в країні, яка є членом Ради Європи і декларує європейський вибір. Цікаво те, що порушником є СБУ, той самий орган державної влади, який дуже болісно реагує на закиди щодо своїх незаконних дій. Керівники Служби завжди підкреслювали, що СБУ діє виключно в межах своїх законних повноважень. Проте на інформаційний запит від 18 січня цього року на ім’я Голови СБУ Л.В.Деркача – на підставі якого нормативного акту і коли ЗВДТ отримав гриф "таємно" – відповіді не було. Коли пан Деркач був звільнений з посади, і Головою СБУ став В.І.Радченко, я надіслав (10 березня) лист про відсутність відповіді на свій попередній запит. Цього разу відповідь надійшла дуже швидко (хоча зауважимо, що це був лист від 9 лютого, підписаний паном Деркачем, але київський штамп на конверті – 16 березня, харківський – 20 березня). Ось її текст без скорочень.

У Службі безпеки України розглянуто Вашого листа стосовно присвоєння грифу секретності "таємно" Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (далі – ЗВДТ).

Повідомляємо, що ЗВДТ був затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 року №47, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 серпня 1995 року за №278/814 та опублікований в №№123,124 газети "Урядовий кур’єр" за 1995 рік.

ЗВДТ для відомчого користування, який містить інформацію про ступені секретності відомостей, що становлять державну таємницю, був засекречений Державним комітетом України з питань державних секретів як документ з обмеженим доступом з грифом секретності "таємно".

Отже, є два ЗВДТ, відкритий, оприлюднений і закритий, для відомчого користування? Але ж Закон згадує тільки про один ЗВДТ – "акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішенням державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених Законом сферах" (ст.1). І цей документ за законом не може бути закритим! Проте саме його текст не наводиться в базах даних нормативних актів України. Зазначимо, що в листі СБУ в останньому абзаці не вказано номер і дату державної реєстрації в Міністерстві юстиції наказу Держкомсекретів про засекречування "ЗВДТ для відомчого користування".

На мій погляд, СБУ, яка за статтею 12 Закону "Про державну таємницю" формує та публікує ЗВДТ, зобов’язана припинити порушення законодавства: прибрати із ЗВДТ відомості, що становлять державну таємницю, зняти з нього гриф "таємно" і оприлюднити його з усіма змінами за п’ять років.

P.S . Коли цей випуск вже було підписано до друку, ми дізналися, що СБУ розсекретила ЗВДТ. Наказом Голови СБУ від 1 березня 2001 року №52 був визнаний таким, що втратив чинність, ЗВДТ, який був оприлюднений у серпні 1995 року, і затверджений новий ЗВДТ. Наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 березня 2001 року за №254/5455.

Наказ і новий ЗВДТ з’явилися в комп’ютерній правовій системі інформаційно-аналітичного центру "Ліга" і тепер слід чекати оприлюднення ЗВДТ в офіційних виданнях. Зауважимо, що на відміну від версії 1995 року ЗВДТ містить в кожній статті окрім зміста відомостей, що становлять державну таємницю, ще й ступінь секретності, термін засекречування та реєстраційний номер і дату рішення державного експерта з питань таємниць. Це, безумовно, є суттєвою позитивною рисою нового наказу СБУ.



Доступ до інформації

Особенности национального паспортообмена

В декабре ушедшего года или раньше в жилищно-эксплуатационных управлениях появились предостерегающие надписи красным: "Срочно меняйте паспорта! С января 2001 года за обмен вводится госпошлина — 17 гривень. Народ, что называется, "ломанулся". Представьте себе: бывшую трехкомнатную квартиру стандартной площади, где расположились 2 (!) ЖЭУ. Паспортистки принимают всего 2 раза в неделю по полдня. Давка такая, что один мужчина потерял здесь злополучные паспорта — свой и жены. По крайней мере, он так говорит, точнее, кричит. На его крик мало кто обращает внимание: люди рвутся в заветную комнату три на четыре метра, их выталкивают впереди стоящие, все возмущаются и грубят. С удивлением вижу звезду рок-критики Сергея Короткова. Его никто не узнает и не просит автограф. Думается: неужели 17 грн. такие большие деньги? Судя по размаху массового психоза, дают не меньше килограмма золота или рецепт вечной молодости.

Наконец подходит моя очередь. Документы у меня готовы уже примерно полтора года, и паспортистку ЖЭУ-177 по данному поводу я посещаю уже четвертый раз (об этом ниже). Однако выясняется, что помимо висящего на двери списка бумаг, нужен еще адресный листок прибытия (форма № 19).

Маленький такой листик 10 на 5 см на серой бумаге и нечеткими надписями. Его заполняет паспортистка: подписи жильца не требуется, зачем же так акцентировать на нем внимание?

— С вас тридцать копеек, — говорит дама за перегородкой моему предшественнику по очереди.

Тот без вопросов отсыпает мелочь и, естественно, никакой квитанции не получает. Я вспоминаю, как при прописке с меня за два подобных листка потребовали гривню.

Пришлось сделать ксерокопию, сэкономив 70 коп., потому что времени выяснять обстоятельства у меня не было. Теперь слышу:

— Форму 19 купишь в магазине напротив, она стоит 30 копеек, чтоб потом не говорила, что я с тебя деньги взяла.

Я выгляжу молодо и, видимо, провоцирую на "ты", хотя на брудершафт с этой дамой (Галиной Плотовой) никогда не пила и вряд ли выпью. Поэтому ли, а может, по другой причине бесплатно бланк мне давать категорически не хотят, несмотря на то, что содержание аппарата ЖЭУ и канцелярские расходы, согласно постановлению Кабмина, входят в квартплату.

В магазине форма 19 стоит 5 копеек — на белой, плотной бумаге с идеальной полиграфией. Отдаю бланк даме и узнаю о том, что ей не нравится другой документ — форма № 1. (Ее жильцы ЖЭУ-177 тоже покупают сами, а мне бесплатно дали в другом ЖЭУ). Мол, в бумаге заметно утолщение, и ее могут поэтому не принять в милиции. Но для того, чтобы узнать, так ли это, мне нужно придти через неделю.

К сожалению, я мало для кого открываю своим рассказом Америку. Разве что для руководства паспортной службы УВД: судя по интервью, где А.А.Бандурка, к примеру, недоумевает по поводу того, отчего народ до сих пор не приобрел украинские паспорта и "добровольно ограничивает себя в правах!"

Возьмем, к примеру, меня. Обмен своего паспорта я начала еще 2 года назад как сознательная гражданка Украины. Однако тогда не было бланков, что я упорно пыталась растолковать таможеннику, высадившему меня из автобуса на границе с Молдавией. Мне уже исполнилось 25, и мой паспорт был недействителен, потому что не имел второй фотографии. С точки зрения закона, таможенник был прав, но штраф с меня все же не взял — пожалел. (Хотя, может, и штрафа-то никакого не полагалось по молдавским законам.) После этого инцидента мое желание получить основной документ удвоилось. Бланки вроде бы появились, но когда я пришла к паспортистке, снова пропали. Во второй приход к ней я неверно заполнила бланк, и ЖЭУ-177, вместо того, чтобы тут же предоставить мне второй, отправил домой.

Когда же я явилась с "правильными" документами, паспортистка заявила, что поскольку на меня подали в суд по поводу лишения прав на жилплощадь, то будет лучше, если я приду после того, как суд вынесет решение. Я понимала, что это вопиющее беззаконие, но подумала, что паспорт мне может понадобиться в суде, а справок о его обмене сейчас не дают. Каково же было мое удивление, когда я узнала, что в суд на меня никто не подавал!

А теперь самое интересное. Как пояснили мне в юридическом отделе управления МВД в Харьковской области, никакого постановления или другого документа, утверждающего госпошлину за обмен паспорта в размере 17 гривень, не существует. То же сообщили в паспортном отделении Московского района, правда, весьма неуверенно. Кто бы это ни был, за распространение сведений, не соответствующих действительности, согласно ст. 47 Закона "Об информации", виновные привлекаются к ответственности. Если же дезинформацию рассматривать как "распространение неправдивых слухов, которые могут вызвать панику среди населения", то ст. 173 (1) Кодекса об административных правонарушениях предусматривает за это штраф в размере 10-15 необлагаемых минимумов доходов граждан (последний составляет 17 грн.) или исправительные ра-боты сроком до одного месяца. Вот так!

 

Комментарий ПЛ:

Так-то оно так, но где же хоть один человек, который подал бы подал судебный иск? Увы, нет таких. Рассказанная история очень хорошо иллюстрирует простой тезис: государство обращается со своими гражданами так, как они позволяют с собой обращаться. И пока люди будут терпеть произвол чиновников, он и будет сохраняться или усиливаться.




Захист від дискримінації

Актуальна статистична інформація із Тернопільської області

(Інформація належить Тернопільському обласному управлінню охорони здоров’я)

Олександр Степаненко, м.Чортків

На жаль, останнім часом рівень і обсяги інформаційних збірок управління погіршилися у зв’язку з браком коштів на їхню розробку.

Чисельність населення:

Тернопільська обл. — 1152,6 тис.

м. Тернопіль — 233,3 тис.

Чортківський р-н — 81,8 тис.

Демографічні показники:

 

 

1996

1997

1998

1999

2000

Народжуваність

13516

12782

12202

11198

10623

Смертність

16321

16648

15782

16570

15721

Природний приріст

–2,4

–3,4

–3,1

–4,6

–4,4

Смертність дітей до 1 року (на 1000 народженних), по області — 12,0, зокрема

Чортківський район

11,0

Зборівський

19,3

Шумський

18,4

Ланівецький

15,5

Козівський

14,9

Порівняно з попередніми роками в структурі смертності немовлят зростає питома частка вроджених вад розвитку, інфекційних захворювань, патологічних станів, що виникли в перінатальному (тобто до-та післяродовому) періоді.

Розбіжності у рівнях дитячої смертності серед районів Тернопільщини, як мені здається, можна пояснити загалом нижчим рівнем соціально-економічного розвитку та стану медичної допомоги в північних районах області: Лановецькому, Зборівському, Шумському. Те, що на протязі останніх років загалом в Україні у структурі причин смертності зростає частка вроджених вад, інфекцій та перінатальної патології, свідчить про накопичення генетичних порушень у людській популяції, падіння імунної опірності та зниження значимості фактору природного відбору (зворотна роль медицини).

Інфекційна захворюваність у 2000 році :

 

Загальна

Захворюваність без грипу та ГРВІ

по області

13229,0

711,5

м.Тернопіль

33752,0

1442,0

Чортків. р-н

11440,0

1226,6

Підгаєцький р-н

4337,0

318,9

Козівський р-н

4973,0

 

Зборівський р-н

 

354,6

Велика різниця показників в межах області пояснюється не лишень відмінністю власне захворюваності, а ще й рівнем доступності медичної допомоги: скажімо, мешканець віддаленого села просто не стане добиратися до районної поліклініки за консультацією з приводу того ж грипу — в результаті велика частина випадків захворювань просто не реєструється.

Кишкові інфекції (на 10 тис):

Кишкові інфекції (на 10 тис):

1999

2000

Терн. обл.

88,1

77,9

Чортківський р-н

105

103

Вірусний паротит:

1999

2000

Терн. обл.

 

117,6

Чортківський р-н

271

355

м.Тернопіль

58

4981

(оце справді був спалах захворюваності)

Лептоспіроз

1999

2000

Терн. обл.

65

43

Чортківський р-н

10

6

м.Тернопіль

9

11

Вірусний гепатит

1999

2000

Терн. обл.

37,1

73,4

Чортківський р-н

42,3

164,0

СНІД

1999

2000

Тернопільська обл. (абс.числа)

12

36

область (на 100 тис. насел.)

1,0

3,1

Новоутвори

1999

2000

Тернопільська обл.

 

270,9

Чортківський р-н

 

233,2

Динаміка захворюваності туберкульозом :

1990

1997

1998

1999

2000

32,0

39,9

46,3

46,4

44,7

Динаміка ліжкового фонду :

1999

2000

лікарні

15340

10540

санаторії

900

500

Досить високі рівні інфекційної захворюваності (кишкові інфекції, вірусний гепатит А, лептоспіроз), зокрема у Чортківському районі, пов’язані насамперед з низькою якістю питної води. Причини безпрецедентного спалаху вірусного паротиту, що спостерігали в 1999 — 2000 р.р., знову ж таки у загальному зниженні імунної опірності та неякісній вакцинопрофілактиці захворювання. Зрештою, не лишень туберкульоз, частота якого зросла за останні 5 років майже у 2 рази, можна назвати хворобою з соціальними та екологічними причинами. Як фактори ризику більшості захворювань все більш значимими стають: хімічне та радіонуклідне забруднення середовища, неповноцінне харчування та нераціональна медикаментозна терапія, масова алкоголізація населення та ін. шкідливі звички, стихійна міграція, психоемоційні стреси, несформованість навичок здорового способу життя і т.п.


Світла в кінці тунелю все менше

Володимир Завода, м.Миколаїв

16.01.2001р. сесія Миколаївської обласної Ради відміняє попередні від 16.10.90р. рішення "О незаполнении Александровского водохранилища" та "О прекращении строительства Ташлыкской ГЗС-ГАЗС" з формулюванням "вважати такими, що втратили чинність" і тим самим руйнує останній правовий форпост, на який ще покладалася громадськість у своєму більш ніж 10-річному протистоянні атомному відомству. Голосуючих проти не було. До сесійної зали представників громадськості не допустили, незважаючи на своєчасне письмове звернення до голови обласної ради як Миколаївської обласної екологічної асоціації "Зелений світ", так і інших організацій (на попередні обговорення цього питання громадськість теж не запрошувалась). Схоже влада демонстративно показала, що час, коли враховувалась думка громадськості, минув. Анализ політичних подій останнього часу та реалій місцевого життя дозволяє констатувати, що Україна вступає в нове тисячоліття з різко визначеним вектором обмеження прав громадян, свободи слова і не прикритого порушення чинного законодавства України. Вже є очевидністю, що влада належним чином і, як нам вбачається, не без відома Президента України робила спроби "консолідуватися". На Миколаївщині, наприклад, всупереч вимогам Конституції України Голова облдержадміністрації водночас досить тривало був і Головою обласної ради. Влада двопосадового Голови в регіоні, на нашу думку, була майже не обмежена. Тому і стратегія господарчої діяльності в області будувалася за принципом "необмежених можливостей".

Все збільшується на берегах, в значній мірі застійного, Бузького лиману кількість еконебезпечних виробництв. У січні в місцевих ЗМІ влада з пафосом повідомила, що вже в цьому році буде введено в дію калійний термінал, але при цьому додала (мабуть з метою створення відповідного іміджу своїм опонентам): "якби не спротив громадськості в 1996 — 1997 роках, коли "зелені" залякували населення можливим забрудненням акваторії лиману, термінал уже міг би діяти". На черзі термінал по перевантаженню стиролу. Розширюється виробництво глиноземного заводу, шламосховище якого по нашим оцінкам вже вичерпало свої ресурсні можливості. На півночі області створюються умови (приймаються відповідні рішення щодо будівництва Ташлицької ГАЕС) по перетворенню джерела питної води — річки Південний Буг в технологічну водойму Южноукраїнської АЕС і спотворенню унікального для півдня України ландшафту. І це все на фоні небезпідставної можливості класифікації Бузького лиману як вже природного осередку холерної інфекції (періодичність висіву вібріонів Ель-тор і здібність їх до прототрофного живлення в водоймі, в якій посилюються процеси забруднення і, як наслідок, щорічної гострої евтрофікації дає такі підстави).

Зараз обласну владу цікавлять тільки прибутки від будь яких підприємств ( населення вкупі з "зеленими" прибутки теж цікавлять), але ж повинна при цьому бути і науково -практична оцінка як концепції розвитку регіону з визначенням допустимих меж техногенного навантаження на довкілля, так і його наслідків для населення.

Окремим питанням треба виділити проблему будівництва Ташлицької ГАЕС, яка водночас стала і проблемою правових відносин в державі, проблемою розбудови громадянського суспільства. Неодноразово громадськість звертала увагу різних державних структур на порушення чинного законодавства України на різних етапах розгляду проекту цього об’єкту. Але звернення останніх років наслідків майже не мали.

В концентрованому вигляді один із прикладів порушення закону України Проектом Ташлицької ГАЕС викладено у листі громадськості до Прем’єр-міністра України В. Ющенко (відповідне клопотання направлено також Генеральному прокурору України).

Прем’єр-міністру України Ющенко В.А.

Миколаївській обласній екологічній асоціації "Зелений світ"

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Листом № 44 від 21.08.2000р. Миколаївська обласна екологічна асоціація "Зелений світ" зверталась до Міністерства екології і природних ресурсів України стосовно визнання Держводгоспом України (лист №КА/9-77 від 24.03.2000р.), внаслідок доручення Генерального Прокурора України, факту порушення вимог ст.82 Водного Кодексу України Уточненим проектом спорудження Ташлицької ГАЕС і на цій підставі, а також у відповідності до ст.44 Закону України "Про екологічну експертизу" просили розглянути можливість спростування висновків Державної екологічної експертизи Уточненого проекту спорудження Ташлицької ГАЕС від 30.04.98р. № 9/2-1/2-3-430.

Мінекоресурсів знайшло за необхідне ще раз звернутися з цим питанням до Держводгоспу України і отримало від нього чергову версію господарчої доцільності реалізації проекту Ташлицької ГАЕС (лист № АВ/9-746 від 25.09.2000р.), але без будь-якого натяку на порушення чи непорушення вимог ст.82 Водного Кодексу України, і що дивно, саме цю відповідь фахівці Мінекоресурсів визнали більш вагомою, ніж попередню (лист № 3561/08/1-12/69/11 від 10.10.2000 р.)

Звертаємо Вашу увагу, Вікторе Андрійовичу, що Держводгосп України в листі № КА/9-77 від 24.03.2000р. обгрунтовано з посиланням на цифри визнав порушення Уточненим проектом ТГАЕС вимог ст.82 Водного Кодексу України. Цитуємо з цього листа:

"Запропонований варіант підвищення НПР Олександрівського водосховища може дещо зняти напругу в водозабезпеченні цього регіону, хоча це і протирічить статті 82 Водного Кодексу України про регулювання стоку. .Щодо порушення статті 82 Водного Кодексу України, то в цій статті однозначно вказується, що з метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом більше обсягу стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік", що спостерігається один раз у двадцять років. Обсяг зарегульованого стоку р.Південний Буг (з урахуванням р.Інгул) становить 1568 млн. куб. м, стік розрахункового року — 1389 млн. куб. м". Тобто вже зараз, до заповнення Олександрівського водосховища, рівень зарегульованості р. Південний Буг не відповідає вимогам ст.82 Водного Кодексу України. Цей факт неможливо спростувати, бо він базується на законах природи.

У відповідності до статті 44 Закону України "Про екологічну експертизу", на підставі вищезазначеного, вимагаємо від Кабінету Міністрів України, на доручення якого проводилась екологічна експертиза, спростування висновків Державної екологічної експертизи Уточненого проекту спорудження Ташлицької ГАЕС від 30.04.98р. №9/2-1/2-3-430 (доручення Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1998р. №3360/2).

Ми впевнені, що Кабінет Міністрів України, як і громадськість, зацікавлений у безумовній відповідності законодавству України висновків Державної екологічної експертизи, прагне до побудови правової держави і не допустить порушення її законів (сподіваємося, що Ви, Вікторе Андрійовичу, разом з Президентом України звернете увагу на факт ігнорування законодавства України з боку Мінекоресурсів України).

З повагою, Рада МОЕА "Зелений світ"





Право власності? Не для всіх.

Пирятинський м’ясокомбінат на Полтавщині був приватизований в липні 1995 року. Спільним рішенням організації орендарів та регіонального відділення Фонду Держмайна України, на базі м’ясокомбінату було створено Відкрите акціонерне товариство "Пирятинський м’ясокомбінат".

І відразу розпочалися метаморфози з майном. В акті № 113 від 23 жовтня 1998 року контрольно-ревізійного відділу в Пирятинському районі зазначено, що 53 члени орендного підприємства не отримали належної їм частки майна на суму 72 280 гривень. Натомість не члени товариства стали власниками акцій на суму 10 486 гривень. Прокуратура Пирятинського району згідно заяв акціонерів порушила кримінальну справу, яку згодом закрила.

Відстоюючи своє конституційне право на власність, акціонери зверталися до обласної і Генеральної прокуратури, органів МВД і СБУ, районної і обласної адміністрацій, до Верховної Ради, Уряду і Президента України. Про відчуження орендарів від частки майна, що належить їм по праву, та привласнення цього майна спритними ділками писала опозиційна преса. Але справедливість так і не відновлена.

Вже в цьому році на чергову заяву з приводу зловживань на ВАТ "Пирятинський м’ясокомбінат" прокурор району Геннадій Майданюк відповів, що в діях посадових осіб немає складу злочину.

Чи може бути гарантоване конституційне право громадян на власність при такій роботі органів державної влади, невід’ємним обов’язком яких є захист прав громадян?



Втеча від життя

В ХХ столітті тисячі досліджень з’ясовували статистичний зв’язок між самогубствами та темпами індустріалізації, урбанізації, фемінізації, злочинності, міграції населення, середньою площею житла, цінами на хліб, каву та нафтопродукти, активністю сонця, рівнем радіаційного забруднення місцевості (в районі Семипалатинського ядерного полігона рівень самогубств протягом останніх 20 років утримається на рівні 20,5 випадки на 100 тисяч населення). Встановлено також, що у країнах,. де, в принципі зберігся споконвічний устрій патріархального життя, самогубства трапляються в 10-15 разів рідше, ніж у розвинутих країнах Європи, Північної Америки та Японії.

За останні десять років кількість випадків самогубства в Україні, на жаль, зросла (приблизно 1,7%). Зараз ми входимо в "п’ятірку" країн Європи з високим рівнем скоєння суїцидів. До професійних груп "суїцидальної небезпеки", в першу чергу, належать представники "вільних" професій (музиканти, художники, письменники), за ними йдуть лікарі, шахтарі і працівники правоохоронних органів. Такий розподіл професій можна вважати сталим для більшості країн світу. Це пояснюється, перш за все, специфікою їхньої діяльності — постійними стресами.

В світі існує Міжнародна асоціація запобігання самогубствам. За її рекомендацією, у багатьох країнах світу, зокрема в Україні, створюються аналогічні служби.

Тижневик "Політика і Культура", №13 (96), 2001 р.





Самоубийства в Южноукраинске

"В прошлом году [среди несовершеннолетних] зарегистрировано 9 суицидных попыток (в Вознесенске – 1), три из которых закончились трагически. Почему в нашем городе такие психически неуравновешенные дети?"

Из доклада прокурора города В.Сикиринского на межведомственном совещании в феврале 2001 г.

СТАТИСТИКА

11.01.01 "Энергетик" (газета Южноукраинской АЭС) разместил материал о суициде со следующими статистическими данными.

В первом полугодии 2000 г. совершен 21 случай суицида, из них — 16 мужчин; в возрасте до 30 лет — 12 человек, несовершеннолетних — трое, 11 — неработающие. 10 случаев из 21 -– со смертельным исходом.

Во втором полугодии 10 человек пытались покончить с собой, в том числе 9 в возрасте до 26 лет, 5 несовершеннолетних, 6 — неработающие.

За 1997 — первое полугодие 2000 г.г. пытались покончить с собой 113 человек, две трети из них из них — мужчины, 15 человек — несовершеннолетние. 49 попыток закончились смертельным исходом.

За этот же период в Нетешине (Хмельницкая АЭС) — 84 случая, из них — 24 со смертельным исходом, в Славутиче — 11 попыток. Количество совершаемых в Южноукраинске суицидных попыток намного выше, чем в других городах — спутниках АЭС

Далее в газетной статье — анализ причин, выполненный специалистами "Социально-психологического центра" и фотографии из "правильной" жизни — концерты, КВНы, утренники.

АНАЛИЗ ПРИВЕДЕННЫХ ДАННЫХ

За 4 года (1997 — 1-е полугодие 2000 г.г) —

попыток — 113, летальных исходов — 49

За весь период (умножаем на 2), поскольку полных данных нет:

попыток — 226, летальных исходов — 98

В среднем за год (делим на 4)

попыток — 56.5, летальных исходов — 24.5

В Южноукраинске на октябрь 2000 г было 41.7 тыс жителей. В перерасчете на 100 тыс. человек:

попыток — 135 (135,4) летальных исходов — 59 (58.7)

По данным ВОЗ "критический" уровень самоубийств — 20 на 100 000 жителей в год.

Вывод: попытки самоубийств в Южноукраинске более, чем в шесть, а самоубийства — в три раза превышают "критический" уровень.

 

 

КОММЕНТАРИЙ

Весьма отрадно, что страницы "Энергетика" все чаще посвящаются действительно актуальным, насущным нуждам людей. Ведь неблагополучие общества неминуемо отражается на каждом из нас, и в конечном итоге — на работе АЭС. Модный сегодня термин "культура безопасности", на мой взгляд, прежде всего и должен включать такой фактор, как устойчивая психика работников. А вот с этим-то и не все гладко.

Заметный рост самоубийств, почему-то названный не нашим и потому для многих непонятным словом "суицид" — веский показатель очень серьезных трудностей морального плана в нашем обществе. Но самое печальное — усугубление этого процесса. Если не зарывать голову в песок и присовокупить трудности от пьянства, наркомании, преступности и неуверенности в завтрашнем дне, то сегодня самое время не только задуматься о нашем ближайшем будущем, но и попытаться его изменить в лучшую сторону, не дожидаясь закономерных последствий, ведь что человек посеет, то и пожнет.

Полагаю, никому не надо доказывать, что в основе этого явления лежат глубокие душевные потрясения и кажущаяся безысходность жизненной ситуации. Но вот попытка анализа этого явления на страницах газеты, опираясь на мнение "компетентных специалистов", вызывает недоумение. Ведь официальная советская наука (а именно по советскими дипломам у нас принято определять компетентность) не только отрицала субстанцию души, загробную жизнь, но и наличие Творца, отводя человеку роль произошедшего от обезьяны животного. Даже несмотря на выводы генетики об устойчивости видов и исследования института им. Бехтерева в области клинической смерти. Психолог-атеист — это нонсенс. Как же можно лечить душу, отрицая ее или подменяя это понятие другим? Ведь человек — не животное. Поэтому и не удивительно, что психологам нечего предложить уставшей от жизни душе, кроме "веселой, насыщенной жизни", — утренников, КВНов, концертов. Но разве сегодня не круглые сутки звучит по радио развлекательная, развеселая музыка? Разве телевидение не предлагает в каждую квартиру телешоу, боевики, разврат и насилие на любой вкус и почти в любое время суток? Разве наша молодежь не со школьной скамьи знакомится с никотином, алкоголем, наркотиками? А рок-музыка? Так отчего же они уходят из такой веселой жизни? Чего не хватает? Консультаций по телефону доверия?

Нет, уважаемые сограждане, тут что-то не так по большому счету. И не отмахнешься — кому безразлична судьба собственных детей? Какие у них сейчас проблемы? Вы полагаете — ваших это не касается? Все же давайте разбираться вместе, не отдавая их воспитание на откуп школе, улице, производству. Подумаем о нашей старости.

Самоубийства являются не только показателем экономической, но в первую очередь духовной разрухи Украины. Это плоды государственного атеизма, сменившегося 10-летием вседозволенности в масс-медиа, что по сути является продолжением пропаганды безбожного образа жизни. Вместо покаяния и возврата к Богу наша страна все больше погружается в мрак, пожиная горькие плоды разочарования.

Кроме выражающего точку зрения официальной медицины Социально-психологического центра на Украине есть Ассоциация христиан-медиков ("Слово веры", ноябрь 1995 г.). Их подход к психологии основан на Библии.

Что же говорит Библия — Слово Божие? Ведь именно в ней изложены законы человеческого общежития, по которым живет т.н. цивилизованный мир. Она ясно говорит о душе, загробной жизни, суде и пути спасения. Она показывает путь к Богу и к настоящему душевному равновесию. Что же такое самоубийство в свете Библии? Это нарушение заповеди "Не убий", после чего уже не остается времени на раскаяние. Итак, самоубийцы следуют прямиком в ад, озеро, горящее огнем и серою (Отк.20.14). Поэтому в своей великой любви к творению Господь Бог дал человеку страх перед смертью, который атеисты назвали "инстинктом самосохранения" — как у животных.

И действительно, в современном мире миллиарды (!) людей живут в нищете, страдают от голода, войн, эпидемий и тем не менее изо всех сил цепляются за жизнь. Почему же они делают это, если атеизм и восточные вероучения о перевоплощении душ убеждают их не бояться смерти? Кроме того, Творец дал нам прекрасную, устойчивую и благоустроенную планету, а человеку дал владычествовать над Своим творением. И творение ощущает гармонию природы и ее Творца, гармонию Космоса и неосознанно стремится к ней. Что же способно разрушить эти барьеры?

К сожалению, человечество часто сознательно избирает злые пути и неизбежно пожинает плоды богопротивления (см. выше). Но оно не только отвращается от Бога, но и обращается к силам тьмы – ворожеям, гадалкам, экстрасенсам. Последние нередко имеют не только диплом врача, но и лицензию Минздрава на "нетрадиционное лечение". Того же происхождения гомеопатия и иглоукалывание, гипноз и йога, а в общеобразовательных школах — валеология. И что же? Временное облегчение страданий сменяется нервными расстройствами, депрессией. Во многих случаях обращение к врачу бывает уже запоздалым — болезнь скрытно прогрессирует. В любом случае оккультизм не проходит бесследно — появляется зависимость. Церкви известны тысячи случаев такой связи: обращение к силам тьмы — депрессия — навязчивые мысли о самоубийстве. И мы бы никогда не узнали об этом, если бы эти люди не обращались к Богу в искренней молитве покаяния и не освобождались не только от депрессии, но и от греха, и начинали действительно новую, осмысленную жизнь с Богом. Они свидетельствуют об этом. В чем же ее подлинный смысл? "О человек! сказано тебе, что — добро, и чего требует от тебя Господь: действовать справедливо, любить дела милосердия и смиренномудренно ходить пред Богом твоим" (Мих.6.8)

И если нас действительно волнует проблема суицида, то почему бы не рассказать среднестатистическим 30-40 кандидатам 2001 года о реальной надежде и выходе из тупика?

Комментарий ПЛ. Мы очень благодарны нашему корреспонденту за статистические данные о самоубийствах в Южноукраинске и присланный им комментарий. На наш взгляд, было бы очень полезно собрать данные о попытках самоубийства в разных городах страны, больших и малых, в сельской местности, собрать такие же данные о социально-экономическом положении в этих местах, сопоставить различные данные и попытаться понять причины, толкающие людей на самоубийства. Априори представляется не вполне верной мысль о том, что резкое увеличение числа самоубийств связано с ростом бедности, с необходимостью с трудом выживать на заработанные деньги. Ведь рекордсменом по числу самоубийств в Европе является Венгрия, вполне благополучная в экономическом отношении страна, особенно по сравнению с Украиной. По-видимому, причины, толкающие людей на самоубийства более глубоки и связаны, как верно подмечает автор, с духовным кризисом, в том числе, действительно, с отсутствием веры у большого числа людей, с сознательным, а чаще стихийным атеизмом. Верующий христианин не может покончить с собой.

В то же время причины безверия представляются более сложными, нежели это описывает автор. Соблазны были всегда, и всегда люди в периоды духовных кризисов обращались к нетрадиционным верованиям. Кроме того, мне кажется, что Виктор Белодед несколько упрощает проблему, относя гомеопатию, иглоукалывание, гипноз, йогу к силам тьмы. Мне представляется, что наши знания о человеке настолько малы и бедны, что мы просто пока не умеем объяснить многие таинственные явления, связанные со здоровьем и болезнью человека, его психикой. И, более того, наши познания всегда будут ограничены, а область непознанного всегда будет бесконечной. И уж совсем неясно, почему рок-музыка приравнена к наркотикам. Для меня, например, рок-опера об Иисусе Христе — одна из главных духовных опор.

Редакция ПЛ была бы рада получить данные о самоубийствах, анализ их причин и от других наших корреспондентов.

Евгений Захаров




Кримінально-виконавча система

У Полтаві права людини відстоює центр правозахисту

У полтавській області працює центр правозахисту і контролю за дотриманням законності при Спілці ветеранів Збройних сил України, який відстоює і захищає права людини.

Нещодавно цей Центр відзначив трирічний ювілей і з цього приводу була проведена прес-конференція для працівників всеукраїнських і місцевих ЗМІ.

Центр став відомою в області правозахисною організацією. оскільки проблема більшості громадян Полтавщини полягає у малообізнаності у правовій сфері і невмінні захистити свої права як у державних установах, так і в судах, поява центру правозахисту при спілці ветеранів ЗСУ була закономірною. Спочатку активісти Центру працювали на ентузіазмі, не маючи ні приміщення, ні коштів, ні оргтехніки. Приймали велику кількість скаржників з різних куточків області вдома.

В березні 1999 року проект активістів Центру — В.Бородая і З.Коваленко, переміг у конкурсі Національно-демократичного інституту міжнародних відносин, і Центру правозахисту було надано допомогу на придбання оргтехніки, що значно покращило роботу Центру.

З вересня минулого року Центр правозахисту працює за проектом "Демократизація та верховенство права", вигравши міжнародний грант Трансатлантичної ініціативи ЄС — США.

Центр правозахисту представляє інтереси громадян у державних організаціях та установах, у судових процесах, надає юридичні консультації, допомагає оформляти позовні заяви, скарги, протести, звернення, веде просвітницьку діяльність в учбових закладах, організаціях та установах, оприлюднює факти правопорушень з боку посадових осіб у сфері прав людини, подає в органи влади пропозиції щодо поліпшення роботи правоохоронних органів.

За три роки працівники Центру надали громадянам понад 1600 консультацій, оформили понад 600 заяв і скарг, провели два десятки власних розслідувань правопорушень з боку посадових осіб з виїздами в райони, брали участь у майже 200 судових засіданнях як представники громадської організації. Почали створювати в районах групи підтримки з добровільних помічників і проводити для них семінари та практичне навчання, щоб у подальшому створити в області мережу районних правозахисних груп.

На прес-конференції йшла мова і про загальну ситуацію з дотриманням прав людини в області. Керівник Центру Віталій Бородай каже: — На полтавщині з правоохороною та правозахистом кепсько. Більшість правопорушень відбувається тому, що рядові громадяни погано обізнані як з законодавством України, так і з основними правами людини. а представники влади всіх рівнів, керівники підприємств, установ та організацій цим користуються. Працівники міліції допускають грубі порушення прав людини при затриманні, арешті та триманні громадян в ІТУ, не лише не ознайомлюючи громадян з їх правами, як те передбачає закон, а й позбавляють їх елементарних потреб.

У судах допускають грубі процесуальні порушення, затягують розгляд навіть простих справ, що, як правило, йде на користь представникам влади, якщо вони приймають участь в процесі.

Працівник Центру Зоя коваленко зазначила:

"Мені доводилося бути представником у судах в сусідніх з Полтавщиною областях — Сумській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Харківській та в м.Києві. Ніде нема такої тяганини з розглядом справ у судах, як у славному граді Полтаві, де за рік можуть не призначити жодного судового засідання по справі, і це без всяких поважних причин. Нерідко зникають документи зі справ чи самі справи. Так, хоча не було ні пожежі, ні потопу чи іншого стихійного лиха, з архіву київського райвідділу внутрішніх справ безслідно зникла справа, розпочата по факту заволодіння громадянами М. та Г. квартирою покійного громадянина К.

Часом вражає грубість суддів. Проблема в тому, що суддями нині працює чимало колишніх міліціонерів. Вони мають юридичну освіту, яку найчастіше отримують на заочному відділенні, але цього явно недостатньо, і, на жаль, вони свої старі звички часто переносять до судової зали."

Працівники Центру у своїх виступах підкреслювали, що реформа судочинства в Україні не просто назріла. Зволікати з нею просто злочинно, бо кожен день життя за старими кодексами і відповідно старими "правовими звичками" множать людські кривди.

І все ж таки сьогодні усе більше людей почувають себе особистостями, які ніколи не змиряться з порушеннями стосовно своєї честі і гідності.



"Центр правової допомоги" в Житомирі

З листопада 2000 року у Житомирі працює громадська приймальня "Центр правової допомоги", яка надає безкоштовні юридичні консультації та іншу правову допомогу. Центр був створений на базі Житомирського обласного відділення "Міжнародного товариства прав людини — Українська секція" за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження".

На даний час юристами "Центру правової допомоги" вже здійснено прийом більше 300 відвідувачів, які отримали правову допомогу: консультації, складання позовних заяв, скарг в різні державні заклади, надання інформаційної допомоги з діючого законодавства.

Найпоширенішою проблемою, з якою звертаються в центр, є недотримання власниками підприємств усіх форм власності законодавства про оплату праці. Але більшого нарікання викликає судово-виконавча служба, яка практично бездіяльна. Судові рішення по стягненню заборгованості по зарплаті, компенсаціям та іншим виплатам не виконуються протягом 2 — 3 років.

Велика кількість громадян звертається зі скаргами на правоохоронні та судові органи. Більшість звернень стосується тяганини та необгрунтованих рішень вказаних установ. Цей факт вказує на порушення прав громадян на справедливий судовий та правовий захист своїх законних прав та інтересів.

Відвідувачі прибували майже з усіх районів Житомирської області. Не дивлячись на те, що "Центр правової допомоги" працює не так вже й давно, але знають про нього по всій області.

З районів області звертаються про порушення або невірне застосування земельного законодавства при приватизації землі. Скаржаться на відсутність або брак офіційної інформації про порядок приватизації, відсутність інформації про свої права як власників земельних паїв, що в свою чергу призводить до можливості зловживань з боку посадових осіб при приватизації та розподілі землі.

Крім вищевикладеного, майже 70% відвідувачів взагалі не знають своїх прав при зверненні до органів влади та обов’язків державних службовців.

У цілому, підсумовуючи, можна виділити декілька напрямків суспільного життя, в яких відбувається більша кількість порушень прав громадян: трудове законодавство, правоохоронний і судовий захист, сфера соціального захисту і забезпечення та набуття громадянами права власності на землю.

На сьогодні "Центр правової допомоги" довів, що є вкрай необхідною структурою, і це вочевидь. В ситуації, що склалася в Україні, малозабезпечені верстви населення не в змозі отримати кваліфіковану правову допомогу та інформацію. Адже юридична допомога надається на платній основі і досить дорого коштує, що може дозволити собі не кожен пересічний громадянин, а тим більше пенсіонер, безробітний та представники інших категорій малозабезпечених громадян.




Наша библиотека

Библиотека Харьковской правозащитной группы (ХПГ) была организована в январе 1995 года. Она была создана на базе литературы (книг, сборников, альманахов, брошюр, журналов, вырезок из газет, ксерокопий из различных источников), которую многие годы собирал и держал дома Евгений Захаров, книг, покупаемых ХПГ с 1990 г., а также старых изданий "толстых" журналов, которые приносили друзья и знакомые.

В момент организации библиотеки мы снимали небольшое помещение и поэтому поток посетителей был весьма и весьма ограничен. Постепенно библиотека расширялась и пополнялась. Несколько раз, в силу различных причин, нам приходилось менять место расположения. Наконец, с января 1999 года у нашей группы появилось собственное помещение, куда мы и перевезли библиотеку.

Сейчас в фондах нашей библиотеки насчитывается более 4000 наименований различных изданий: это книги, брошюры и периодические издания (журналы, бюллетени, вестники, газеты). Есть литература на украинском, русском, польском и английском языках. Направленность библиотечного фонда следующая: некоторое количество переизданного за рубежом самиздата ("Хроника текущих событий", "Хроника защиты прав в СССР", "Вести из СССР", "Вісник репресій в Україні", многие из изданий не найдешь в какой-либо другой библиотеке, они уникальны); книги по истории политических репрессий в СССР, в частности, по истории диссидентского движения; большое количество воспоминаний бывших политзаключенных; поэтические сборники, строки некоторых из них возникли за колючей проволокой или написаны бывшими политзеками:

В лісі кожен може заспівати,

В полі пісня — подих із грудей.

Поспівай отут, де чорні ґрати,

Співом воскресаючи людей.

(Иван Коваленко)

Это небольшой кусочек из стихотворения "Усміх весни" из сборника "Джерело", который вышел в 1999 году в издательстве "Освіта" в Киеве.

Есть у нас также различная литература по правам человека, включая документы, т. е. тексты деклараций, пактов и различных конвенций, сборники международных договоров по правам человека. Кроме этого, мы получаем большое количество периодической литературы: ведомости, бюллетени, вестники и журналы Верховной Рады Украины с законами, постановлениями, законодательными актами, Верховного и Конституционного Судов Украины, а также некоторые издания из России; получаем бюллетени ОБСЕ, материалы Совета Европы на русском и английском языках, издания, подготовленные различными правозащитными организациями. В библиотеке есть также несколько десятков книг на английском языке по политическим наукам, истории, социологии, философии, праву, изданных преимущественно в США.

Свою литературу мы комплектуем по тематикам, как-то: воспоминания, литература по истории диссиденства, по правам человека отдельно по Украине и по России, по мигрантам и беженцам, по средствам массовой информации и т. д.

Библиотека постоянно пополняется все новыми и новыми изданиями, в том числе и книгами, которые были подготовлены и изданы ХПГ или при ее участии. Среди недавних поступлений: книга воспоминаний "Записки адвоката" Дины Каминской и трехтомник избранных произведений Михаила Хейфеца — издания 2000 г. Это книги, которые сейчас пользуются большим спросом, особенно у студентов юридических вузов.

Круг читателей нашей библиотеки состоит из преподавателей, аспирантов и студентов юридических и иных гуманитарных высших учебных заведений, преподавателей средних школ и колледжей, юристов, правозащитников, журналистов и просто граждан, интересующихся соблюдением прав человека в нашей стране и за рубежом, а также желающих ознакомиться с текстами украинских и международных соглашений в области прав человека. Наша группа не первый год принимает активное участие в организации и проведении всеукраинских конкурсов сочинений на тему прав человека для школьников и студентов. В связи с этим в последнее время у нас появилось достаточно много посетителей библиотеки более юного возраста, т. е. учеников школ, которые получают от нас не только тексты международных договоров по правам человека, но и могут пользоваться книгами библиотеки при написании сочинений. Очень часто у нас бывают учителя средних школ г. Харькова и области, желающие получить от нас литературу по преподаванию прав человека в школе.

Мы очень рады, что число читателей нашей библиотеки все время растет, и надеемся, что будем полезны и необходимы всем, кто хочет получить информацию по правам человека.





У Києві відбулися урочисте завершення П’ятого Всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських творів-есе з прав людини та семінар "Проблеми громадянської освіти та захист прав людини у школах України"

30 березня у Києві відбулося урочисте завершення П’ятого Всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських творів-есе з прав людини. Організаторами конкурсу є Українська секція Міжнародного товариства прав людини та Харківська правозахисна група.

До Києва були запрошені тридцять три переможця серед майже чотирьох тисяч учнів та студентів. Їм від 15 до 25 років.

Після оприлюднення результатів поважні гості, серед яких Дитмар Хофманн, Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні, Мартін Шеффер, Генеральний Консул Федеративної Республіки Німеччина в Україні, Холдар Свен, радник з політичних питань Делегації Європейської Комісії Європейського Союзу в Україні, Павличенко Олександр, директор Інформаційного Офісу Ради Європи в Україні вручили Дипломи і вітали переможців.

Того ж дня почав роботу дводенний семінар "Проблеми громадянської освіти та захист прав людини у школах України". До участі в семінарі були запрошені відомі фахівці у галузі громадянської освіти, вчителі – автори публікацій у бюлетені "Права людини. Громадянська освіта", вчителі - консультанти авторів кращих учнівських робіт, представники правозахисних, освітянських, молодіжних організацій та інші. Учасники отримали велику кількість літератури: видання Харківської правозахисної групи: "Міжнародні механізми захисту прав людини", "Звернення до Європейського суду з прав людини", "Викладання історії в контексті сприяння демократичним цінностям і терпимості" Кармел Галлагер, книги, надані посольством США в Україні: "Портрет Сполучених Штатів", "Історія Сполучених Штатів", "Географія США", "Економіка Сполучених Штатів", "Література Сполучених Штатів", "Вступ до прав людини", "Демократія - це дискусія", збірник документів Ради Європи, наданий інформаційним офісом Ради Європи в Україні. Крім того, всі учасники семінару мали можливість ознайомитися з усіма виданнями ХПГ і замовити літературу, яка їх зацікавила.

Окремі засідання семінару проводилися у формі "круглих столів", на яких обговорювалися такі теми:

1. Моніторинг дотримання прав людини в загальноосвітніх школах України.

2. Громадянська освіта, правознавство та захист прав людини в школі: проблема реальної ефективності.

3. Збирання крупинок досвіду: молодіжні організації, учнівське самоврядування та інші форми громадянського самовиховання.

4. Розвиток педагогічної громадськості. Творчі та професійні об’єднання вчителів.

5. Громадянське співробітництво учнів, вчителів та батьків як необхідна умова вирішення сучасних шкільних проблем.

Більш детальна інформація про результати конкурсу та семінару буде надрукована у випуску бюлетеня "Права людини. Громадянська освіта".




Громадянське суспільство

Криза влади у Марганці

Криза влади чи перманентні конфлікти у владних структурах в м. Марганці продовжується уже два роки, я довгий час спостерігав за ситуацією збоку, весь час відтягаючи термін анатомування, з надією, що час — найкращий діагност — допоможе виставити правильний діагноз цій тяжкій, з хронічним перебігом хворобі. Але політика то, на жаль чи на щастя, не медицина, хоч багато є спільного — і там, і там часто займаються цією справою всі, хто бажає, правда є і суттєва різниця — якщо на лікаря треба навчатись у спеціальних навчальних закладах 7 років, то політику не потрібно спеціальних знань, маю на увазі виборні владні посади, і це правильно — демократія то є влада народу, у виборних органах повинні бути представлені різні прошарки населення (на думку редакції це досить спрощений підхід — прим.ред. ). Отже, для ефективного лікування, в медицині по-перше потрібно знати точний діагноз. В політиці "робочий", попередній, діагноз завжди один — боротьба за владу — у нашому випадку виключення немає. Інша справа за допомогою яких засобів ця боротьба ведеться, і причини, що приводять до протистояння опонентів. Для суспільства важливо, щоби ця боротьба точилась у правовому полі держави.

12 березня 2001 року Марганецький міський суд розглянув справу про відмову міського голови Ю. Трубчаніновим в реєстрації ініціативної групи по проведенню місцевого референдуму з приводу дострокового припинення повноважень міського голови. Суд визнав дії Ю. Трубчанінова незаконними. В чому ж причина нелояльності міської громади до свого голови. Незгода з діями керівника міста у Народного депутата України по 36 нашому округу О. Жира, та окремих депутатів міськради вперше випливла на поверхню два роки тому. До речі, на виборах О. Жир активно підтримував Ю. Трубчанінова на посаду голови. Юрій Олександрович зараз пояснює протистояння з Олександром Олександровичем незгодою повністю "лягти під Жира і його людей". "Незважаючи на свій м’який характер, я ніколи не підкорюсь Жиру", сказав Трубчанінов при бесіді. Можливо це і так, але потрібно, щоб від цього протистояння не страждала в місті справа, щоб пересічний громадянин не відчував його на собі, на своєму повсякденному житті. Для того, щоб об’єктивно висвітлити ситуацію автор мав розмову як з прихильниками, так і з противниками міського голови, також із незаангажованою, нейтральною, стороною конфлікту — думки, як і слідувало очікувати, були різні і неоднозначні. Багато було таких, що не підтримуючи жодної зі сторін конфлікту, шкодували за попереднім головою О. Бідняком, якого "з’їли" вкупі О. Жир із Ю. Трубчаніновим. Опозиція, до речі радикальна, як і повинно бути, чітко використовувала всі недоліки в роботі голови, надавала критичну інформацію громадськості через легко доступні засоби масової інформації. З часом цих помилок (це на думку опозиції), тому, що голова не визнає усіх інкримінованих йому негараздів у роботі ставало все більше. Тут і закриті та розграбовані дитячі атракціони, і передчасно забрані у ВАТ Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат (МЗГК) дитячі садки та будинки, які були передані у муніципальну власність міста (виконувався указ президента), і придбаний у ВАТ МЗГК за їхні борги до бюджету для міськвиконкому "Мерседес", і робота прийомних пунктів металобрухту (відсутність нормального закону), і незабезпечення міста теплом в зимовий період (непроплата за газ), і розкрадені і зруйновані двоповерхові приміщення "Вареничної" та "Їдальні №1" (приватна власність), і, на кінець, епопея з "протягуванням" виконавчою владою дозволу на оренду земельної ділянки під будівництво АЗС на території парку "Ювілейний". В цій епопеї наш голова особливо втратив, ставлячи на декількох сесіях це питання вісім разів на голосування, поки, на кінець, це рішення не пройшло, і було виділено земельну ділянку в оренду на 25 років. Незважаючи на протести місцевої громади — мітинги протесту, заяви громадських організацій, зібрано 350 підписів проти будівництва АЗС — заправка збудована. На протязі часу владного конфлікту опозиція тричі ставила на сесії міськради питання про дострокове припинення повноважень міського голови за невиконання своїх функціональних обов’язків належним чином, проведене таємне голосування не набирало потрібних дві третини голосів, двічі ініціативна група готувала документи для проведення місцевого референдуму з питанням про дострокове припинення повноважень міського голови і двічі міський голова відмовляв в реєстрації ініціативної групи, двічі міський суд визнавав дії Ю. Трубчанінова незаконними. По першому суду — рішення міського суду було відмінене обласним судом, по другому — голова знову подав касацію до обласного суду.



Це наша школа, а ми — її парламент

Йшов звичайний урок англійської мови у 11 класі. Посеред уроку до класу зайшла жінка і суворо сказала: "Протягом години щоб вас тут не було! Це тепер наш кабінет."

Це було 22 лютого у Чернігівській гімназії №31. Передісторія цього "явища" така. Перед початком навчального року управлінням освіти було вирішено розділити школу-гімназію на дві: початкову школу і гімназію з 5 по 11 клас. Приміщення було розділено між двома школами. Але з початком навчального року початкова школа, а точніше, її керівництво, почало претендувати на більшу кількість кабінетів. Було "виселено" завідуючу кабінетом образотворчого мистецтва з приміщення, що було її руками перетворено на художню галерею; розорений кабінет хореографії. В одному зробили склад, в іншому планується ще один кабінет для директора (один вже є). Хочу наголосити — гімназія гуманітарно-естетичного профілю. Як їй жити з таким профілем без таких кабінетів?

І ось у лютому, завдяки наполегливості дирекції, з’явилась можливість отримати подарунок від приватної фірми — комп’ютерний клас для початкової школи. Але ж для цього треба приміщення. Шлях вже відомий для вирішення такої проблеми — відібрати у гімназії. На жаль, є підтримка такого рішення і серед працівників міськвиконкому. От і з’явилась серед року жінка з ультиматумом.

Так сталося, що директор не зумів відстояти інтереси свого навчального закладу. Як він пояснював пізніше: він "людина підпорядкована". І тоді захисниками власної школи став учнівський парламент.

Того ж дня учениця 11 класу Олена Рязанова, член шкільного парламенту, зателефонувала до міського відділу освіти і запропонувала приїхати до школи, розібратися у конфлікті. Їй було відмовлено навіть у розмові. "Ніхто до вас не буде їхати". "Нема чого з вами розмовляти". "Хай директор наведе з вами порядок". Такі були відповіді.

І тоді, наступного ранку, була організована акція протесту. З плакатами, на зразок: "Дайте гімназії спокійно працювати" — після 1-ого уроку зі школи вийшли всі учні і розташувались під вікнами корпусу початкової школи. Без агресивних випадів, але наполегливо шкільний парламент вимагав припинення поступового знищення гімназії. По пустих коридорах школи ходили вчителі, але не обурені, а навпаки, підтримуючи акцію учнів. Були викликані представники телебачення, радіо, обласних газет. Ще раз було повідомлено про акцію відділ освіти. І от тоді до гімназії приїхав начальник міського відділу освіти і після розмови з директором запросив до його кабінету організаторів акції протесту — шкільний парламент.

Майже годину йшло їх спілкування. Це не були переговори. Склалося враження, що освітянський чиновник виправдовується незнанням ситуації та обіцяє все вирішити на користь двох сторін цього конфлікту. Але невже не можна було до нього не доводити? Хотілося б нагадати, що дитині, яка здатна сформулювати свої погляди, надано право їх висловлювати, а дорослі повинні ставитися до них з належною повагою.

ЗМІ Чернігова почали підготовку великих репортажів. Начальник відділу освіти через 2 дні знову зустрівся з шкільним парламентом. Визнав його, як силу, з якою варто рахуватись.

Комп’ютерний клас тепер повинен бути у користуванні двох шкіл (це дуже потрібно, бо як вчитись на "Корветах"?), а подальше "грабування" гімназії буде припинено. Так пообіцяло міськвно. А плани на ще одне крило гімназійного будинку у початковій школи були.

Як нам розповіла організатор виховної роботи в гімназії, на останньому семінарі керівників шкіл нового типу області начальник обласного управління освіти Тимошко Т.О. казала про негативний досвід поділу шкіл (на прикладі гімназії №31) і застерігала від цього інші гімназії та ліцеї. Інформація до них дійшла саме із ЗМІ після акції протесту учнів.

Можемо вважати, що дії шкільного парламенту принесли користь навчальним закладам області. І хоча залишається багато питань (чи виконають свої обіцянки ті, хто їх дав?), ми побачили, що є силою, здатною впливати на прийняття рішень.



Інформація до роздумів.

Дивні дива творяться у Харкові. Майже всім харків’янам відома доволі популярна в місті Народно-демократична партія. Кожен керівник державної установи чи організації вважав для себе необхідним бути членом цієї партії. І зараз очолює обласну партійну організацію віце-губернатор Володимир Шумілкін, колишній військовий, кандидат технічних наук, а з 1990 року голова Дзержинської районної Ради народних депутатів, в якому демократичні сили мали більшість.

Але щось в останній час не заладилося "у датському королівстві" — чи то почали зменшуватися лави партійців, чи то заздалегідь почали готуватися керівники партії до виборів і вирішили, що потрібно мати людей, яким можна буде наказати під час виборів проголосувати за кого потрібно та й ще принести довідку, що ти вже проголосував достроково. Ці засоби вже були добре відпрацьовані владою під час всенародного референдуму. Але цього, мабуть, замало.

І ось ХПГ стало відомо, що зараз в багатьох бюджетних організаціях, перш за все, медичних закладах, навчальних закладах та вищих навчальних закладах — саме там, де працівники найбільш залежні від адміністрації, керівники "пропонують" вступити до лав НДП.

Дехто відмовляється, але таких дуже мало, бо більшості не до принципів — усі побоюються втратити зараз роботу. Відмова викликає невдоволення керівництва. І за цих причин ніхто не наважується, навіть з тих, хто відмовився вступати до НДП, публічно заявити про цей харківський призов до лав НДП.

Засоби умовляння, за нашими спостереженнями, залежать від темпераменту адміністрації навчальних та медичних закладів. Хто ввічливо пропонує підписати заяву про вступ, та й хто відмовиться, коли начальство просить? Хтось досить жорстко вимагає від своїх підлеглих поповнити партійні лави.

А в результаті створені первинні організації НДП кількістю не менш ніж треба. А якість вже нікого не турбує.

Всі ці дії порушують громадянські та політичні права людини.

Складається враження, що влада, чим далі, тим більше демонструє, як і в радянські часи, нехтування законами. І тим важливішою і, навіть, життєво необхідною, постає реакція суспільства саме на це, а не на міжпартійні та кланові розборки. Влада повинна діяти тільки в рамках закону.

Редакція "ПЛ"




Погляд

Пам’яті Дмитра Неверовського

6 апреля состоялись похороны Дмитрия Неверовского, молодого правозащитника и антимилитариста. В нашем бюллетене подробно освещался судебный процесс, в котором Дмитрий Неверовский пытался отстоять свое право отказаться от службы в армии, исходя из пацифистских принципов. Дмитрий погиб в результате пожара. Что произошло в ту роковую ночь в его доме в Обнинске? Был ли это поджог, случайное возгорание или неисправность в электропроводке?



Заявление Международного общества "Мемориал"

У людей, помнящих советскую историю, характер событий вокруг НТВ не вызывает никаких сомнений: власть возвращается к старым испытанным методам контроля над средствами массовой информации. Смена главного редактора и "укрепление руководства" — хорошо знакомая схема, всегда применявшаяся к небездарным, популярным и свободомыслящим изданиям на протяжении 70 лет советской власти. Однако, известно и другое: попытки заменить обсуждение реальных проблем и разнообразие позиций враньем сервильных журналистов привели страну к тяжелейшему кризису, из которого Россия не выбралась до сих пор.

Финансовые вопросы — не более чем предлог. Так в советское время предлогом была статья о тунеядстве, по которой сажали многих инакомыслящих, предварительно выгнав их с работы. Странные и противоречивые действия судебных властей, вовсе не свидетельствующие о независимости судов, также заставляют вспомнить советские времена.

Отношение к оппозиционной прессе — главный признак, по которому можно отличить ответственного политика от заурядного властолюбца. Российское общество теперь знает, какую власть оно себе выбрало.

Что до журналистов, работавших на НТВ, то хотелось бы, чтобы они знали: российское общество благодарно им за их твердую и принципиальную позицию в противостоянии — на сегодняшний день ими проигранном. Мы благодарны им именно за то, что они не побоялись проиграть. Мы надеемся, что их профессионализм и гражданская стойкость не останутся невостребованными в сегодняшней России.

Международное общество "Мемориал"
14.04.2001




Бюлетень "Права Людини", 2001, #10