Чекали, але не дочекалися
У липні минулого року набув чинності Закон, що істотно змінює порядок державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб СПД. Ви скажете, що я ідеаліст, але я дійсно переконаний у тім, що тільки той Закон є гарним, який дозволяє спростити регульовані ним відносини. Зміст законотворчості в тім, щоб полегшувати життя тих, хто підкоряється цим законам. Наше життя. Але це в ідеалі. Дійсність же від ідеалу є нескінченно далекою.
Не будучи юристом, не можу судити, наскільки досконалий новий Закон із правової точки зору. Але те, як він застосовується на місцях, не витримує ніякої критики. Пропоную розглянути це на прикладі одного луганського благодійного фонду. Він називається «Жива традиція», створюється з метою збереження й популяризації культурних традицій, що зникають. Створюється, на відміну від деяких помпезних псевдогромадських проектів подібного роду, на вбогі кошти невеликої групи ідеалістів, готових присвячувати своє дозвілля збереженню культурної спадщини. Ще півроку тому, щоб зареєструвати такого роду громадську організацію, досить було одержати свідоцтво в обласному управлінні юстиції. Тепер це тільки перший, найлегший крок на тернистому шляху легалізації. Одержавши зазначене свідоцтво й зареєструвавши статут фонду, активісти «Живої традиції» відправилися реєструвати організацію у виконком міської ради. Саме цей етап є нововведенням, що покликане зробити наше життя кращим. От тут й почалися халепи, кінця яким засновники «Живої традиції» у доступному для огляду майбутньому не бачать. Почалися вони зі знайомства із співробітницею єдиного реєстраційного офісу Наталею Недоступ (дуже символічно, не знаходите?), що вважає реєстрацію документів фонду неможливою, оскільки, на її думку, підписи засновників на його Статуті повинні бути завірені нотаріально.
Що ж, намагаючись бути законослухняними, молоді люди відправилися до нотаріуса. Яким же було їхнє здивування, коли нотаріуси один за одним стали відмовляти їм у цій послузі з однаковим формулюванням: вони посилались на Закон про нотаріат і пояснювали, що не мають права завіряти документ, що пройшов державну реєстрацію (вже завірений в Облюсті).
«Напевно, співробітники виконкому помилилися...» – вирішили засновники «Живої традиції» і знову пішли у відомий будинок на вул. Коцюбинського. Не будемо зупинятися на тому, що потрапити на прийом до фахівця пані Недоступ не завжди можливо навіть у дні, що традиційно вважаються приймальними. Дрібниці. Важливо інше. Важливо те, що пані Недоступ у своїй роботі керується статтею 8-ю, пункт 5-й Закону №755-IV, який пропонує, щоб підписи на установчих документах були завірені нотаріально. А нотаріуси керуються іншим, не менш діючим законом, що не дозволяє зробити подібну процедуру. Нотаріуси вважають безглуздям те, що пропонують чиновники виконкому, доклеювання аркушів до завіреного юстицією Статуту, або запису від руки на його шпальтах.
«Зрозумійте ж, – говорять нотаріуси, – з яким формулюванням ми впишемо цей акт до реєстру?» «Немає законних підстав, – говорять вони, – щоб зробити реєстрацію цих підписів у такому форматі». Ні, і все тут.
А пані Недоступ каже, що треба. І державний реєстратор Ольга Калиниченко з нею абсолютно згодна. І теж нічим допомогти не може. І сердиться, що її турбують з таких дрібниць. Натякає, що якщо нічого не спадає на думку, то здавайте документи без завірених підписів й одержуйте офіційну відмову в реєстрації. У цьому випадку вже сплачені засновниками 50+17+170 гривень ідуть на користь переможця – держави. Такий от непростий вибір. Виходить, що Закон так чи інакше повинний бути порушений. Або чиновниками, або нотаріусом. І вибір, схоже, тільки в тім, кому з них запропонувати за це хабара? Ситуація звична. Але чи не час зупинитися? Чи не час припинити заохочувати корупцію? У нас сьогодні з’явився унікальний історичний шанс змінити, олюднити зашкарублу державну машину, і ми зобов’язані ним скористатися. Ні стара, ні нова влада не зацікавлені й не будуть зацікавлені в дотриманні наших прав і свобод. Просто тому, що така природа влади взагалі. Не варто мати ілюзій на цей рахунок. Ніхто, крім нас самих, не буде відстоювати наші інтереси. І тільки тоді, коли кожний з нас це цілком усвідомить – тільки тоді чиновники стануть відповідальними.
В цьому сенсі, я думаю, активісти «Живої традиції» діють правильно, вирішивши домагатися справедливості за законом і широко розголосити цей бюрократичний казус. Вони офіційно звернулися до луганського міського голови, у засоби масової інформації, у правозахисні організації із проханням надати тлумачення діям чиновників міськвиконкому й підказати вихід із цієї безглуздої ситуації.
Я ж, у свою чергу, хочу призвати всіх, хто коли–небудь знаходився в подібній ситуації, хто зіштовхувався зі зневажливим відношенням і свавіллям чиновників, повідомити про це на електронну адресу нашої громадської організації: [email protected], для того, щоб ми могли надавати розголос й юридичну оцінку фактам зловживань і контролювати дії влади. Замовчувати ці факти – значить потурати беззаконню. Якщо ми хочемо поліпшити наше життя, наше суспільство, нам потрібно істотно змінитися самим. Кожному з нас необхідно навчитися поважати себе як людину й громадянина. Тільки тоді нас зможе поважати влада.
І, не дай боже, шукати у всьому цьому який-небудь політичний підтекст! У змінах, про які я говорив, за великим рахунком, щиро не зацікавлена жодна з політичних сил. Нам пора вже дати політиці спокій. Це відволікає від вирішення дійсно важливих насущних проблем. Рутинна, кропітка соціальна робота завжди буде важливіше політичних демаршів. Це очевидно, що закони написані людьми і завжди в тій або іншій мірі недосконалі. При будь-якій владі. Але коли недосконалість закону помножена на недосконалість його трактування виконавцями – це вже стає не просто абсурдним, але й соціально небезпечним.
Не хочеться заздалегідь давати оцінку, або навіть робити які-небудь припущення щодо дій луганських чиновників, але розібратися в ситуації й зробити відповідні висновки все-таки треба. Не можна множити погані прецеденти. І ми щиро сподіваємося, що цей факт не більше ніж прикре непорозуміння, з тих, що легко вирішуються, якщо сторони уважно прислуховуються до думки опонента.
26–01–2005