Порушення прав громадян та основних свобод під час виборчого процесу: узагальнення повідомлень правозахисних організацій
Під час виборчої президентської кампанії фіксуються численні порушення виборчих та інших прав громадян і основних свобод. У багатьох випадках в Україні відсутній ефективний правовий захист від таких порушень.
Під час виборчої кампанії масово застосовується тиск на виборців. Така практика призводить до зростання страху та несвободи в суспільстві й обмежує право людини на вільний вибір.
Зокрема, практика адміністративноготиску застосовується в державних та муніципальних установах та організаціях: начальники цехів і відділів вимагають дати підписи від своїх підлеглих, лікарі – від пацієнтів, які записалися до них на прийом, примушують вчителів ходити по батьках дітей зі школи, працівники житлово-експлуатаційних контор ходять по квартирах мешканців на належній їм території тощо.
Працівників змушують приходитина мітинги та зустрічі, присвячені підтримці кандидата у Президенти України В.Януковича. Наприклад, така ситуація виникла під час мітингу-концерту на підтримку В.Януковича 14 липня на центральній площі міста Харкова, де було, за різними оцінками, від 50 то 100 тисяч учасників, а люди навіть не приховували, що їх примусили прийти на мітинг безпосередні керівники. Такі ж мітинги були проведені в деяких районних центрах Харківської області.
Існують випадки звільнення з роботи осіб з-за їхніх політичних переконань. Наприклад, було звільнено у Харківській області вчительку, що відвідала форум освітян, організований «Нашою Україною».
Для багатьох осіб, що займають управлінськіпосади в органах державної влади та місцевого самоврядування, успіх виборчої кампанії поставлений у пряму залежність з їхнім перебуванням на займаній посаді, що зумовлює поширення практики використання адміністративного тиску на виборців.
У багатьох випадках реалізація тих чи інших прав,особливо соціально-економічних, ставиться в залежність від політичної активності та підтримки кандидата від влади.
Зафіксовані численні випадки поширення неправдивої чи образливої інформації про кандидатів у Президенти, при цьому правоохоронні органи не вживають заходів по розшуку осіб, що вчиняють такі дії, або щодо припинення таких протиправних дій. За період вже декількох виборчих кампаній не зафіксовано жодного судового вироку у справі про поширення неправдивої інформації, шляхом підробки газет, листівок чи випуску їх без зазначення інформації про випускників цих видань.
Також масово порушується свобода мирних зборів. Суди переважно необґрунтовано забороняють проведення мітингів, демонстрацій і пікетів, а у деяких випадках міліція зупиняє їхнє проведення без рішення суду, що суперечить статті 39 Конституції України. Наприклад, 30 серпня в Одеській області (Комінтернівський район) стався випадок розгону мітингу міліцією без судового рішення, що забороняв би його проведення.
Зявилися випадки адміністративного чи кримінального переслідування правоохоронними органами активістів штабів опозиційних кандидатів, що здійснюється без огляду на численні порушення процесуального законодавства. При цьому порушується право на свободу та особисту недоторканність.
Наприклад, міліція масово по Україні зупиняла рух автобусів і забирала необхідні документи у водіїв, що перевозили людей для участі в мітингу на підтримку В.Ющенко.
Агітаторам, особливо опозиційних кандидатів, постійно погрожують чи затримують під час розповсюдження агітаційних матеріалів. Деякі з них звернулися до прокуратури або суду зі скаргами на незаконні дії.
Інший випадок переслідувань за політичну діяльність зафіксований у Чернігівській області. 21 липня в Прилуцькому районному управлінні сільського господарства і продовольства, яке є державною установою, представником штабу «Наша Україна» М. Кірєєвим було виявлено агітаційний стенд на підтримку В.Януковича, що є порушенням статті 64 Закону України «Про вибори Президента України». Виник конфлікт, який привів до того, що М.Кірєєв, за його словами, був побитий представниками регіонального штабу В.Януковича. Як стало відомо правозахисникам, у продовження цих подій 27-го липня відбувся новий конфлікт між представниками штабів кандидатів у Президенти України В.Януковича та В.Ющенка. Того ж дня увечері всеукраїнські мас-медіа розповсюдили інформацію про те, що відбувся напад на регіональний штаб кандидата в Президенти України В.Януковича, а учасників конфлікту, які є представниками регіонального штабу кандидата в Президенти України В.Ющенко (В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва), в результаті конфлікту було оголошено в розшук. Про це останні дізналися лише з випусків новин центральних телеканалів.
Наступного дня помічників народних депутатів України В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва, що зявилися за власною ініціативою у міське відділені міліції, було допитано. Після допиту В.Лабазова, який є керівником регіонального виборчого штабу, в приміщенні міліції його було взято під варту з предявленням обвинувачення за статтею 296 Кримінального кодексу України (хуліганство). У звязку з різким погіршенням стану здоровя, яке настало в момент затримання, В.Лабазов під охороною був доставлений в лікарню, де йому був поставлений діагноз мікроінсульт на фоні хронічного гіпертонічного захворювання та ішемічної хвороби серця. Але не дивлячись на істотне погіршення здоровя, яке також було викликано сухим голодуванням, яке оголосив В.Лабазов з моменту затримання, його було переведено до ізолятору тимчасового тримання.
У порушення вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та низки українських нормативних актів адвокат до звинуваченого був допущений лише 5 серпня. 6 серпня відбулося засідання Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, на якому суд дав санкцію на арешт В.Лабазова і обрав запобіжним заходом утримання його в СІЗО. За даними, які нам надав М.Кірєєв та мати В.Лабазова, під час засідання відбулися кілька ексцесів, які можуть свідчити про наявність упередженого ставлення до підсудних та порушення права на справедливий судовий розгляд.
Правозахисники мають в своєму розпорядженніматеріали (як друковані, так і зафіксовані технічними засобами), які можуть стати свідченням того, що в діях В.Лабазова не було ознак злочину, що він як і Манько В.П. та Кірєєв М. намагалися лише зафіксувати факт порушення частини 15 статті 64 Закону України «Про вибори Президента України» і за власною ініціативою викликали співробітників міліції на місце конфлікту, сподіваючись на неупереджене ставлення до ситуації та протоколювання порушення. Наслідком таких законослухняних дій стало порушення проти них кримінальної справи по факту хуліганства, судове рішення про утримання В.Лабазова в СІЗО та підписку про невиїзд для Кірєєва М. та Манько В. У той же час правоохоронців та суд зовсім не зацікавили дії співробітника штабу Я. Ходюка, який завдав під час суперечки легких тілесних ушкоджень В.Лабазову, що зафіксовано судмедекспертом. Рішенням Чернігівського апеляційного суду В.Лабазова було звільнено з-під варти з вимогою дати підписку про невиїзд, проте кримінальна справа проти нього і надалі розслідується.
Ми вважаємо, що дії правоохоронних органів та суду по відношенню до В.Лабазова порушують вимоги Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і Конституції України. Виходячи з цього, вважаємо що «справа Лабазова» носить політичний характер і є прикладом переслідування за політичну діяльність.
Зафіксовані випадки проведення незаконних обшуків. Наприклад, у Кіровограді під виглядом огляду приміщення після повідомлення про його замінування, міліція провела обшук та виїмку документів виборчого штабу одного з кандидатів у Президенти. У Кривому Розі 8 годин здійснювався обшук приміщення штабу кандидата у президента України О.Мороза.
Таким неправомірним діям сприяє, окрім іншого, й недосконале українське кримінально-процесуальне законодавство, що може значно погіршитися після прийняття проекту Кримінально-процесуального кодексу, яким суттєво зменшуються гарантії захисту прав і свобод під час досудового слідства навіть у порівнянні з чинним законодавством і який не відповідає європейським стандартам у сфері захисту прав людини та основних свобод.
При цьому реакція «Нашої України» та іншихучасників виборчого процесу на такі факти, як таємне стеження та інші брутальні порушення є недостатньою. 92 скарги до ЦВК – це дуже мало, тим більше, що чекати від ЦВК (станом на 14 серпня) швидкого ефективного та неупередженого розгляду важко. Вважаємо, що ці субєкти виборчого процесу нехтують таким засобом як звернення до суду зі скаргами на незаконні дії або бездіяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, підстав для яких в усій Україні дуже багато. Суди мали би бути завалені такими скаргами, але цього не відбувається. Цьому є й декілька інших пояснень.
Під час виборчої кампанії Президента багато правозахисників зустрічаються з проблемою незаконних дій органів державної влади чи місцевого самоврядування. Більше того, правозахисники намагалися визнати такі дії незаконними, оскільки вони явно порушують Закон України «Про вибори Президента України». Проте українські суди почали відмовляти у таких скаргах, оскільки на підставі цього виборчого закону можна оскаржити дії виключно учасників виборчого процесу, якими органи влади не є.
Наприклад, 20 липня 2004 року Ленінський районнийсуд м. Луганська закрив провадження по справі за скаргою Дьякова С. Г. на дії Голови Луганської облдержадміністрації Єфремова О.С., Голови Луганської обласної ради Тихонова В.М., прес-служби Луганської облдержадміністрації, що порушують рівне виборче право та порядок передвиборної агітації, оскільки вони не є субєктами виборчого процесу, а закон про вибори Президента дозволяє оскаржувати дії та бездіяльність виключно субєктів виборчого процесу.
У іншому рішенні суду у відповідь на скаргиправозахисників про незаконність дій органів державної влади та місцевого самоврядування (їхня пряма участь у передвиборній агітації) зазначено, що ці дії здійснено не під час виконання ними своїх посадових обовязків, що є очевидним перекручуванням норм закону та принципу верховенства права.
Також недоліком судового розгляду відповіднодо Цивільно-процесуального кодексу є неможливість одночасно вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю органів влади. Також справа ускладнюється тим, що терміни розгляду апеляційних скарг не дотримуються і їх часто просто не розглядають до закінчення виборів. Таким чином, втрачається мета судового захисту.
Усі вказані факти показують, що судовий захист прав залишається малоефективним під час виборчої кампанії. З однієї сторони – з-за недоліків закону про вибори Президента, а з іншого – суди використовують будь-які можливі підстави для відхилення таких скарг або затягування їхнього розгляду. Також громадяни знаходяться у постійному стані залякування органами виконавчої влади та правоохоронними органами, з-за чого вони не бажають активно захищати свої права.
Викликає занепокоєння позбавлення громадських організацій права призначати своїх спостерігачів на виборах.
Неправомірною є дискримінація за належністю догромадянства, що використовує ЦВК у своїй практиці при відмові громадянам України в реєстрації спостерігачами від міжнародних організацій.
4 вересня 2004 року