Відкритий лист з приводу непрозорої, змовницької щодо народу практики діяльності влад
Шановні фігуранти політично-конституційного процесу!
Зробіть над собою зусилля і прочитайте долученийнижче «Коментар Харківської правозахисної групи до політичної реформи в Україні(за станом на 4 листопада 2004р.)»
Надворі доленосна длядемократичної України, а тому – на нашу думку – доленосна і для демократії на всьому пострадянському просторі, осінь 2004 року. А ви продовжуєте витати у захмарних висотах ізольованої від народу, соціально, культурно-менталітетно та морально чужої та ворожої йому, зовсім звироднілої, скорумпованої, влади, кулуарно придумуючи все нові та нові варіанти проштовхування придуманої нею реформи.
З погляду громадянського суспільства усі ці спроби з послідовним ігноруванням фундаменту демократії – місцевого самоврядування є виявом очевидної та послідовної антинародної змови за спиною суспільства. Тепер ви хочете скористатися для цього проштовхування мобілізаційною активністю виборців.
За яким правом ви самочинно хочете торгувати голосами своїх виборців, які ще сподіваються на вашу порядність? Торгувати заради проштовхування вигідної для влади, але абсурдної з погляду інтересів громадянського суспільства конституційної реформи, яка завершить процес повного розколу влади і суспільства. Цей розкол між владою і суспільством вже давно видно неозброєним оком, а ви все уповаєте, як і колись, на якусь небачену мілітарну силу, на силу брехливих обіцянок («не бойтесь обещать!» – казав колись вождь) та облудної дезінформації, сподіваючись навічно закріпитися у ролі всесильних погоничів. Намагаючись кожну спробу суспільного та особистісного морального самоосмислення в середовищі підлеглого нинішній владі «великого німого» цинічно утопити у потоках бруду та деморалізації, всіляко відроджуючи колишню атмосферу страху та безнадії. Водночас залякуючи Україну та світ жахливим суспільним розколом на різні регіони і втратою української незалежності. Заради реалізації такого розколу суспільства як єдино можливого засобу збереження свого панування на привласненому нинішньою владою, як спадкоємницею старої, просторі «історичної» («традиційної», «православної») несвободи і мобілізовано усю могуть нинішньої державної машини. Проте моральнісну мобілізацію українського суспільства владі не вдалося зупинити ні пріснопам’ятними з минулого щоденними «п’ятимінутками ненависті», ні ретельно лукаво інформаційно забезпеченими «темниками» так званими «фактами» для розпалювання міжнаціональної, міжрелігійної, міжрегіональної та міжмовної нетерпимості, ненависті й аморальності, ні цинічною демонстративною підтримкою на всіх телеканалах фашизоїдних братчиків. Сьогодні українське суспільство знову, як у 1990-91 роках виявляє дуже обнадійливі ознаки морального одужання та оновлення. Чіткі та недвозначні вияви спасенної моральної єдності суспільства та його здоров’я.
І якщо у першому турі президентських виборів, скажімо на Луганщині, владі ще вдалося мобілізувати усю свою бойову рать, для повторення сценарію виборів у деяких районах Західної України у 1946 році, коли бюлетень було вже попередньо «правильно оформлено» і виборцю належало лише гордо вкинути його до виборчої урни, ще не означає, що це вдасться повторити і 21 листопада: адже виборець вже усвідомив жахливість того насильства влади над своєю совістю і буде готовий належно зустріти нову спробу. І цю моральнісну мобілізацію суспільства навіть на Луганщині вже не зупинити жодними совковими технологіями та ювілеями. Бо будь-яка брехня огидна. Брехня влади – стократ огидніша.