MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Моя міліція мене не береже, Або як у Пологівському районі Запоріжжя судять людину, котра поскаржилася на дії міліції

07.05.2005   
Олександр Черевко
Прізвище Людмили Марченко з селища Куйбишеве вже фігурувало на сторінках “Сільських вістей”. Народний депутат України Іван Бокий згадував його торік на слуханнях у Верховній Раді, де народні обранці оцінювали роботу правоохоронної системи.
Історія з Людмилою Василівною Марченко та її рідною сестрою Антоніною Василівною Корсун банальна. 4 жовтня 2003 року у них стався сусідський конфлікт із начальником місцевої пожежної охорони, який, не попередивши про проведення земляних робіт, перекопав в’їзд до їхнього подвір’я. Однак, не в цих сусідських стосунках та їх напрузі суть. А в тому, що пожежний начальник викликав “у зону конфлікту” наряд міліції. Скоріш за все, для того, щоб підкреслити свій зовсім не рядовий статус у районі.
Десь у великому місті, де люди одне про одного мало що або й нічого не знають, ця історія, мабуть, не мала б продовження. Тільки не в Куйбишевому, де всі про всіх усе знають. Так от, на виклик прибув наряд під керівництвом міліціонера, з яким Людмила Марченко вже конфліктувала — ще в 1995 році. Молодий на той час міліціонер, одного дня напившись, надто вже явно зарвався: погрожуючи табельною зброєю, змушував дітей віджиматися від землі. Людмила Василівна зробила йому зауваження. Тоді він, знову ж таки погрожуючи пістолетом, змусив її стати перед ним на коліна.
Людмила Марченко приниження не простила, подала скаргу начальникові міліції. І тоді на коліна перед Марченко опустилися родичі міліціонера, які й умовили її “простити молодого й дурного”. Простила. Кримінальну справу проти нього закрили. Однак, на його кар’єрі той факт, безумовно, позначився.
І ось тепер Людмила Марченко опинилася в його руках, і це завершилося погано. Сама Людмила Василівна відбулася “легкими тілесними ушкодженнями”. А от з її сестрою Антоніною Василівною обійшлися крутіше — у неї ушкодження “середньої тяжкості” й друга група інвалідності. Живописати наругу над жінками та їхнім батьком, який також отримав “легкі тілесні ушкодження”, можна довго. Та найстрашніше в іншому: в порушенні кримінальної справи проти знахабнілих правоохоронців помічник Пологівського районного прокурора О. Бургела відмовляє — “за відсутністю в їхніх діях складу злочину”. А помічник прокурора Бердянська В. Сушко відмовляє в порушенні кримінальної справи проти міліціонера, який опісля приходив до Антоніни Василівни додому й при свідках, погрожуючи зброєю (!), вимагав, щоб “забрала з прокуратури свою заяву з приводу протиправних дій міліції”. Сам факт погроз прокурор не заперечує, однак “не вбачає” в них нічого протиправного.
От і вариться ця каша понад півтора року.
Уже це, як кажуть, не лізе ні в які ворота. Більше того, прокурор Пологівського району подає 27 грудня 2004 року до місцевого суду справу, якою Людмила Василівна Марченко звинувачується в “умисному супротиві працівникові міліції при виконанні ним службових обов’язків” та “нанесенні йому легких тілесних ушкоджень”. Буцімто подряпала тому міліціонерові щоку. І от тепер жінку хочуть у будь-який спосіб засудити. Невже це станеться?

(“Сільські вісті”, №25, 3 березня 2005 р.)
 Поділитися