MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2004. XIV. ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

23.08.2005   

1. Загальний огляд виборчого процесу

Події, пов’язані з президентськими виборами 2004 в Україні, стали жорстким викликом україн­ському суспільству та його позиції з дотримання прав людини та основних свобод. Здатність Укра­їни трансформуватися в напрямку сучасної демократії, сприйняття суспільством традиційних західних цінностей – свободи вибору, свободи думки та слова, свободи мирних зібрань, право на вільне вираження та відстоювання своїх поглядів – перевірялись практикою. Влада й суспільство вперше відкрито протистояли одне одному. Сила влади проти сили народу – саме такою була формула протистояння під час виборчої кампанії.

У народу України з’явився шанс відчути силу і якісну перевагу громадянського суспільства в дії. Відслідковуючи розвиток виборчого процесу в хронологічному вимірі, можна побачити, як ігнорування владою універсальних прав людини призводило до поступового зростання напруги в суспільстві. З урахуванням сучасних демократичних аксіом розвитку суспільства, ставка на всевладдя бюрократичної машини і тотальний тиск на виборця, застосування адміністративної схеми використання ЗМІ при формуванні громадської думки виявилося програшним.

Із травня в українському суспільстві почалися процеси, які свідчили про наближення передвиборчого марафону. Штаби опозиційних партій формують кадровий резерв майбутніх дільничних і виборчих комісій та розпочинають їхнє навчання з виборчого законодавства. Одночасно починають здійснювати моніторинг передвиборчої ситуації в Україні такі громадські організації, як Комітет виборців України, його місцеві осередки, Харківська правозахисна група, Херсонський фонд милосердя та здоров’я, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Міжнародна Гельсінська федерація з прав людини, Стаття 19, інші міжнародні правозахисні структури тощо.

Таким чином, громадянське суспільство вже на початку виборчого процесу окреслило свій потенціал впливу. У травні ряд громадських організацій наголошують на необхідності більш широкого підходу з боку суб’єктів виборчого процесу до проблеми прав людини. Освіченість виборця, його вміння відстояти свої права, розуміння змісту цих прав є ознакою сталого демократичного суспільства і суттєво впливає на волевиявлення. Але на початку виборчого процесу в українському суспільстві не було розуміння значущості цієї проблеми з боку як владних, так і опо­зицій­них сил. Переважна більшість політичних сил не робила акцент у своїй діяльності на порушенні прав людини. Події ж, які відбувалися в цей час, давали підстави говорити про те, що в майбутньому дотримання прав людини буде мати рівень загальнонаціональної проблеми у виборчому процесі.

Так, уже у квітні почали активний протест сумські студенти, які виступили проти створення в Сумах мега-вузу. У майбутньому цей конфлікт набув ознак кризового і став каталізатором студент­ського опору в Україні. Взагалі студентство, зокрема активісти громадянської кампанії «ПОРА», на виборах заявили про себе як сила, яка із самого початку своєї діяльності поставила за мету відстежити та оприлюднити факти порушення законодавства та масового порушення прав людини, силою, яка зітнулася з найбільшими репресіями з боку влади.

Громадянська кампанія «ПОРА!» виникла в ніч з 28 на 29 березня 2004 року разом з переходом на новий час і заявила про себе одночасною розклейкою у 17 областях України наліпки «Що таке кучмізм?» Це нібито нейтральне запитання без будь-якої оцінки періоду перебування Леоніда Даниловича Кучми на посаді Президента України викликало різку реакцію влади, оскільки в день розклейки було затримано 10 осіб (4 – в Чернівцях, 4 – у Львові і 2 – в Чернігові). Таким чином, правоохоронні органи самі дали оцінку системі, збудованій в Україні за роки незалежності. Уже за півроку до виборів була чітко окреслена спроба влади використати правоохоронні органи для розправи над інакомислячими.

Уже в цей час проглядається тенденція до тотального використання владою у виборах можливостей державних та комунальних ЗМІ. У майбутньому вона теж розвинулась в глибокий конфлікт, який завершився інформаційним проривом.

Починаючи з весни, практично всі державні та комунальні ЗМІ «оспівують» досягнення уряду майбутнього кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Загальний тон стосовно опозиції – або ніяк, або погано. Влада, виглядаючи спокійною зовні, активно переформовує свої структури під вибори, збільшуючи на регіональному рівні відділи внутрішньої політики в держадміністраціях, та проводячи офіційні форуми «демократичних сил», які підтримують діючу владу. Проблему дотримання прав людини та будь-які прояви негативу в суспільстві ці сили ігнорують, демонструючи цілком «совкову» єдність з владою.

У червні-серпні найпотужніший громадський резонанс створила ескалація подій навколо Сумського національного університету. Уперше застосований правоохоронними органами та владою силовий варіант не спрацював. Студенти, їхні батьки, викладачі відстояли своє право на свободу думки та змусили Л.Кучму відмінити указ про створення об’єднаного вузу. Динаміка ситуації проявила всі вади існуючої влади: у порушення вимог Конституції та законодавства України, статті 11 Європейської конвенції з прав людини до учасників мітингів та зборів було застосовано незаконний примус та фізичну силу. Події викликали широкий суспільний резонанс. У червні активізувався студентський рух в Одесі, Києві, Чернігові, Львові, Чернівцях, Луганську. Однак, відзначаємо як тенденцію в цей час протистояння студентській хвилі з боку керівництва ряду вузів. Ректорами цих вузів було зроблено ряд публічних заяв, які забороняли участь студентства в опозиційних акціях під загрозою виключення. Це свідчило про початок систематичних порушень політичних прав студентів з метою обмеження їхньої політичної активності.

День Конституції, 28 червня, став приводом для того, щоб поговорити в суспільстві про права людини. У пресі з’явився ряд публікацій, присвячених цій даті. Влада нагадала країні про Конституцію встановленням тематичних біг-бордів «Це – твоя Конституція!». «Чорна ПОРА» нагадала владі про порушення прав людини роздачею чиновникам облдержадміністрацій примірників Конституції та черговою розклейкою наліпок «Очисти владу в країні». За повідомленнями правозахисних організацій та преси влада зривала наліпки та в деяких випадках застосовувала силу до затриманих активістів «ПОРИ».

Наростав інформаційний тиск на виборця, який здійснювався через провладну пресу. Комунальні та державні ЗМІ переконували виборця, що влада сильна, як ніколи. У суспільстві створювався ґрунт для невіри в можливість вільно висловити свою думку. Соціологічні опитування, які проводилися в цей час на вулицях українських міст, досить часто констатували таку позицію виборця: від мого голосу нічого не залежить, влада все давно вже вирішила за мене.

4 липня офіційно стартувала президентська кампанія в Україні, і відразу ж чітко окреслилась тенденція до застосування адмінресурсу на користь провладного кандидата. Держслужбовці, працівники та посадові особи сільських та селищних рад, директора шкіл, учителі та лікарі отримали жорстку вказівку по збору підписів за кандидата Януковича.

Харківська правозахисна група, Комітет виборів України, Херсонський фонд милосердя та здоров’я, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини та інші правозахисні організації, а також виборчі штаби кандидатів стали отримувати інформацію про те, що людей примушували ставити підпис на прийомах у лікаря, у сільраді, на підприємствах та в установах. Така інформація стала з’являтися в мас-медіа.

Як з’ясували соціологічні опитування, багато виборців не знало про те, що можна ставити підпис за декількох кандидатів. Роз’яснювальну роботу з цього приводу проводили правозахисні організації, а також, зокрема, громадянська кампанія «ПОРА», громадська ініціатива «Знаю!», Комітет виборців України, деякі ЗМІ. У той час широка роз’яснювальна робота з боку влади була відсутня. Саме в цей період до правозахисних організацій надходить інформація про те, що багатьом посадовим особам органів місцевого самоврядування та держслужбовцям погрожують звільненням, іноді в брутальній формі, якщо вони не забезпечать пріоритетні агітаційні умови для провладного кандидата.

У липні починаються активні відвідини регіонів кандидатами 2-го ешелону. Виступаючи на чисельних мітингах, вони в контексті власних програм досить часто звертаються до питань дотримання діючого законодавства, теми боротьби з корупцією та дотримання прав людини. У Сумах, Чернігові та Херсоні такими кандидатами активно використовується кампанія за відставку діючих мерів, які проходять під лозунгами зниження цін на комунальні тарифи. У липні починають працювати штаби кандидатів.

Резонансною справою цього місяця стає «справа Лабазова». Активісти Прилуцького штабу «Нашої України» в Чернігівській області намагалися зафіксувати місцезнаходження штабу В.Яну­ковича в приміщенні Прилуцького педучилища (порушення статті 64 Закону України «Про вибори Президента України») – натомість отримали кримінальну справу проти себе. Події в Прилуках набули загальноукраїнського звучання, бо продемонстрували, що команда В.Януковича відкрито ігнорує закон та застосовує жорсткий тиск, маючи за основний інструмент розправи над опозицією міліцію та прокуратуру.

Провладна преса в цей період активно мусує тему недопущення «грузинського варіанта», та нав’язує Ющенкові імідж фанатичного націоналіста і фашиста. У липні ж у пресі та в колективах починається масована кампанія по відбілюванню іміджу В.Януковича. Суспільству втлумачується думка про те, що дві його кримінальні судимості – помилка молодості. Наслідком такої інформаційної стратегії стала поява ґрунту для розвитку правового нігілізму та посилення українофобії серед російськомовної частини населення.

У серпні передвиборча ситуація стає ще напруженішою. Адміністративний тиск набуває брутальних форм. З’являються випадки звільнення з роботи за політичні переконання. Динамічно відбуваються мітинги на підтримку кандидатів у регіонах. Досить часто мітинги на користь певного кандидата використовували його опоненти, що призводило до зіткнень в натовпі та втручання правоохоронних органів для відновлення порядку. Таку тактику досить часто застосовували соціалісти, представники ПСПУ, комуністи та унсовці. Подібні тенденції дають підстави говорити про невисокий рівень політичної культури в суспільстві, зокрема, серед партійного активу.

У серпні штаби В.Януковича здійснили «ходіння в народ». На вулицях міст з’явилися агітатори в уніформі з літерою «Я», які роздавали агітаційну літературу – листівки з програмами кандидата та книгу про Януковича «Прикоснись к судьбе».

У цей період розпочинається жорсткий фінансовий тиск на підприємців всіх регіонів. Їм нав’язується фінансовий тягар виборів. У червні масовими стають звернення з боку підприємців до правозахисних структур зі скаргами на жорсткі податкові перевірки тих, хто не підтримує «єдиного кандидата від влади» та не платить на півроку вперед податки. Преса оприлюднює непоодинокі факти затримання та побиття довірених осіб кандидатів – О.Мороза, В.Ющенка.

Топ-темами публікацій у ЗМІ стають невдалий замах на В.Ющенка на трасі в Херсонській області та проблема виводу українського військового контингенту з Іраку. У регіональній пресі в поодиноких випадках з’являються публікації, присвячені просвіті виборців. Але такі підходи, на жаль, не є системними. У цілому серпень дав підстави стверджувати про те, що вибори будуть жорсткими та брутальними, а порушення прав людини, пов’язані з виборчим процесом, набудуть системних форм.

Найбільш динамічні впливи на виборця починаються у вересні-жовтні. Безпосередні турне основних кандидатів по регіонах, суспільний резонанс теми студентського спротиву, зокрема, дій навколо громадянської кампанії «ПОРА», скандал навколо отруєння Ющенка свідчать про набли­ження виборчого фіналу. На фоні розгорнутої інформаційної та PR-війни між основними кандидатами на президентську посаду, позитивним прагматичним чинником стає освітній компонент впливу на суб’єктів виборчого процесу. Серію освітніх семінарів, круглих столів проводять Комітет виборців України, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини та десятки інших правозахисних організацій.

Резонансні публічні заяви, зроблені провідними українськими та міжнародними правозахисними структурами в цей період, набувають тривожного тону і констатують поганий стан з дотриманням прав людини у виборчому процесі та появою ознак переслідування за політичними ознаками. Саме структури громадянського суспільства послідовно відстоюють пріоритети прав людини у виборчому процесі, безвідносно до політичної позиції виборця.

Виступи в поїздках по регіонах основних кандидатів досить чітко висвітлювали їх основні преференції у виборчій кампанії. Для відвідин Януковичем регіонів характерне застосування адмінресурсу по всіх вертикалях виконавчої влади. Директори заводів, керівники установ, порушуючи право на свободу вибору та волевиявлення, свободу мирних зборів, зобов’язують підлеглих зустрічати кандидата від влади (у багатьох випадках присутність на мітингу посвідчувалась під розписку). Найбільш виразно ця тенденція проявляється в східному та південному регіонах, де не рідкість, навіть, звільнення з роботи за «неправильні» політичні переконання. Адмінресурс пересічний виборець відчуває на кожному кроці: починаючи з дозованої інформації в ЗМІ, яка викривляє реальну ситуацію, і закінчуючи вітринами магазинів, які використовуються для агітації тільки за провладного кандидата.

У викривленому інформаційному просторі показовою стає ситуація з отруєнням В.Ющенка. Відсутність об’єктивного висвітлення події призводить до того, що суспільство розколото на тих, хто вірить в отруєння, і тих, хто вважає, що це приватна проблема його здоров’я. Провладні ЗМІ використовують «отруєння» як привід для кампанії по створенню негативного іміджу цього кан­ди­дата. «Темники», за якими висвітлюються ці події переважною більшістю державних і комунальних ЗМІ порушують права сотень тисяч виборців на доступ до інформації. Така проблема найбільш гостро стоїть у той час у телевізійному просторі. За виключенням 5-го каналу, який в обмеженому режимі працював переважно в інформаційному просторі західних, центральних регіонів та Києві, всі державні та комунальні телеканали подавали інформацію в односторонньому вигляді, причому ця інформація працювала на користь єдиного кандидата. Як казали в той час, «відбувається отруєння суспільства інформаційною брехнею». Така тенденція до 100 % заангажованих комунальних та державних ЗМІ негативно вплинула на стан доступу виборців до інформації щодо кандидатів під час виборів 2004 і викликала широкий негативний резонанс в Україні та за кордоном. Саме на нерівноцінному доступі до ЗМІ кандидатів у Президенти наголошують у цей період правозахисники та політики всього світу.

У цей період найбільш потужний спротив порушенням під час виборчого процесу проявляє громадянська кампанія «ПОРА». Реакція влади на розклейку та акції протягом вересня-жовтня еволюціонує від репресій проти окремих активістів до масованих затримань з подальшим порушенням кримінальних справ. За даними координатора «Чорної ПОРИ» Михайла Свистовича за цей період виборчої кампанії ми маємо наступний перелік затриманих:

·· Дніпропетровськ – 2 (розклейка);

·· Житомир – 2 (вручення звернення до ТВК);

·· Івано-Франківськ – 30 (розклейка, 1 штраф 17 грн.);

·· Луганськ – 12 (2 – розклейка, 10 – пікетування ТВК, 2 штрафи по 17 грн. за розклейку);

·· Луцьк – 2 (розклейка);

·· Львів – 17 (розклейка, 8 – організація вуличних акцій, 2 – вручення звернення до працівників правоохоронних органів, 2 штрафи по 17 грн. за організацію вуличних акцій); (лідером по затриманнях серед райвідділів по всій Україні є Галицький райвідділ – 11 осіб).

·· Миколаїв – 30 (24 – розклейка, 5 – участь у вуличних акціях, 1 засудження на 5 діб з побиттям затриманого за малювання графіті);

·· Мукачеве – 4 (за те, що везли листівки);

·· Павлоград – 1 (розклейка);

·· Полтава – 7 (розклейка, 1 засуджений на 2 доби);

·· Сімферополь – 2 (вручення звернення до працівників правоохоронних органів);

·· Суми – 3 (участь у вуличних акціях);

·· Тернопіль – 3 (розклейка);

·· Ужгород – 3 (розклейка);

·· Харків – 8 (розклейка, 1 безпідставне затримання за те, що йшов на зустріч з Януковичем);

·· Херсон – 2 (розклейка, 2 штрафи по 17 грн.);

·· Чернівці – 10 (5 – розклейка, 1 – участь у вуличних акціях, 5 – вручення звернення членам ТВК);

·· Чернігів – 12 (11 – розклейка, 1 – організація вуличних акцій).

Метою подібних дій було залякування найбільш свідомої та активної частини електорату, вилучення її впливу з активного поля виборчого процесу. Порушуючи право на інформацію, владні ЗМІ подавали матеріали щодо затримань активістів «ПОРИ» заангажовано, намагаючись створити їй імідж терористичної організації, яка нібито готує серію вибухів на виборчих дільницях. Саме активістів «ПОРИ» намагаються звинуватити в зберіганні та розповсюдженні фальшивих грошей, якими нібито розрахувалися ющенківці зі студентами під час студентського віче в Києві. Дії «ПОРИ» влада намагалася пов’язати з «Нашою Україною» та прихильниками В.Ющенка, підкреслюючи їх націоналістичну спрямованість.

Апогеєм тенденції силового тиску стало використання владою органів МВС. Міліцією порушувались кримінальні справи проти активістів штабу «Нашої України», ці органи обмежували сво­боду пересування, затримуючи з різних причин автобуси з громадянами та журналістами, які прямували на опозиційні мітинги чи просто до столиці.

Особливо напруженою ситуація з правами людини стала напередодні 31 жовтня. Великі групи людей з невідомою метою, без повідомлення справжньої цілі, вивозилися та розташовувалися в таборах під Києвом у період з 28, 29 по 31 жовтня. Про це, наприклад, повідомляв у своїй заяві Чернігівський громадський комітет захисту прав людини. Це привернуло увагу правозахисних організацій, які вбачали в таких діях невідомих осіб пряму загрозу життю та безпеці громадян, обмеженню пересування. Як і в ситуації з обмеженням руху авто, нерідко автоколони з людьми, які їхали до таборів, супроводжувала міліція, що дає підстави стверджувати про причетність до цих подій представників влади. У цей же період зафіксовано пересування Україною потягів з людьми, які використовувались владою для відпрацювання фальсифікації результатів виборів з використанням відкріпних посвідчень. Усе це дало підстави правозахисним організаціям, зокрема, Українській Гельсінській спілці з прав людини, вже після першого туру констатувати такі пору­шення прав людини та основних свобод:

– протягом передвиборчого процесу відбувалося системне переслідування та залякування представників окремих асоціацій, зокрема, громадської кампанії «ПОРА» та громадських організацій «Студентська хвиля», «Студентське Братство Львівщини», а також студентів Національного Університету Києво-Могилянська Академія, що говорить про недотримання Україною статті 11 Європейської конвенції з прав людини;

– відбувалося значне перешкоджання вільному руху людей у країні. У день виборів та в дні проведення масових акцій опозицією представники влади значно обмежили конституційні права громадян та призвели до порушення Україною статті 2 Протоколу 4 до Європейської конвенції з прав людини;

-– істотні обмеження свободи зібрань на тлі виборчого процесу та процесу голосування свідчать про недотримання стандартів щодо цієї свободи, закріплені як Конституцією України, так і визначені статтею 11 Європейської конвенції з прав людини;

-– практикою правоохоронних органів було масове затримання громадських активістів під час візитів у різні регіони України кандидата в Президенти України та Прем’єр-міністра Віктора Януковича; це відбувалося, як правило, без висування їм звинувачень, чи висування повністю абсурдних або неправдивих звинувачень, що свідчило про недотримання Україною статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

Починаючи з 31 жовтня – проведення першого туру виборів, порушення прав людини почали набувати системного характеру щодо їх поширення в геометричній прогресії, приймати брутальних форм. Найпоширенішими були порушення, пов’язані з письмовими неточностями в списках виборців. Наявні факти говорили про те, що вони могли виникнути з причини сприяння чи осмисленого ігнорування появи таких помилок з боку представників влади.

Представники чисельних правозахисних структур, спостерігачі від кандидатів та міжнародні спостерігачі фіксували чисельні порушення з відкріпними посвідченнями та використанням голосування на дому з метою фальсифікування результатів виборів. У переважній більшості випадків порушення ініціювалися командою провладного кандидата. Численні міжнародні західні спостерігачі висловили свою занепокоєність наявністю масових порушень під час голосування. На противагу їм, спостерігачі від СНД наполягали на тому, що перший тур виборів пройшов без значних порушень. Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров у заяві від 11 листопада 2004 року констатував: «наявна на сьогоднішній день інформація дає нам право говорити про системність та санкціонованість державою наведених вище порушень громадянських та політичних прав людини. Причому з кожним днем перелік таких порушень більшає. Усе це свідчить про ігнорування високими посадовцями країни європейських цінностей та міжнародних стандартів прав людини, на дотриманні яких вони не так давно наголошували.»

Події листопада-грудня стали заключною фазою президентських виборів в Україні. Вражаюча динаміка їх розвитку випередила найсміливіші прогнози політологів. «Помаранчева революція» довела, що влада не може визначати за виборця результати виборів.

Другий тур виборів засвідчив ще більш брутальні порушення прав людини. Неточності в списках набули ще більш широкого масштабу. Непоодинокими були випадки, коли, знаючи про політичні погляди людини, її навмисне не включали до списків. Велика кількість померлих, осіб, що виїхали з країни, і, навіть, не громадян України, які були включені до списків, надмірна кількість відкріпних посвідчень, яку фіксували навіть в найвіддаленіших селах, свідчила про використання командою провладного кандидата брудних технологій.

Так, наприклад, у Миколаєві кількість заяв від осіб, що бажають проголосувати вдома, на окремих ДВК сягала 1000-1500, що складало до 30% числа виборців.

Затримки з подачею та аналізом інформації у ЦВК, скандал навколо паралельного сервера в Адміністрації Президента, який корегував надходження даних, посилив підозру суспільства щодо брутальної підробки реального народного волевиявлення. Відразу після виборів люди вийшли в Києві на Майдан Незалежності з метою підтримки свого вибору. Після того, як голова ЦВК оголосив перемогу В.Януковича, все українське суспільство вийшло на майдани міст, щоб захистити демократичний вибір України. Спроба продемонструвати демократичну оболонку виборів, наповнюючи її тоталітарним змістом, виявилась провальною.

Майдани, які стояли по всій Україні, засвідчили розуміння переважною більшістю українських виборців своїх громадянських прав. Ланцюгова реакція спротиву незаконним діям влади охопила всі політичні інститути країни. Рівень розуміння демократії, заявлений Майданом, вимагав адекватної відповіді. Під тиском громадянського суспільства резолюції про недовіру ЦВК приймають більшість місцевих рад обласних центрів. Верховна Рада України оголошує недовіру всьому складу Центральної виборчої комісії та її голові Сергію Ківалову, а Верховний Суд України визнає результати другого туру виборів недійсними. Пряма трансляція судового засідання Верховного Суду засвідчила утвердження в Україні судової гілки влади як самостійної інституції. Трансляція процесу без купюр у прямому ефірі засвідчила прорив у сфері громадянських та політичних прав людини.

В Україні народжувалися нові течії в суспільстві – з повагою до закону та прав людини. Україна опинилась в центрі уваги світової громадськості, яка співчувала демократичним намаганням українського народу та надавала йому моральну підтримку. Переголосування другого туру виборів загалом пройшло більш спокійно, ніж попередні, і засвідчило переконливу перемогу В.Ющенка. Трансляція судового процесу щодо оскарження результатів переголосування, ініційованого представниками кандидата в Президенти В.Януковича, ще раз засвідчила, що Верховний Суд України стоїть на позиції верховенства права і здатний захистити інтереси громадян. Нарешті, ЦВК оголосила переможцем В.Ющенка. Верховний Суд України поставив крапку в цьому складному виборчому марафоні, підтвердивши своїм рішенням законність перемоги народного президента. Мільйони українців сприйняли це як запоруку того, що віднині права людини в Україні є усвідомленою найважливішою цінністю, і влада має з цим рахуватися.

Нижче наведені окремі події, пов’язані з дотриманням прав людини під час виборів Президента України 2004 року, які істотно вплинули на суспільно-політичне середовище держави.

2. Переслідування представників студентських протестів

Одними з брутальних порушень прав людини під час виборів, зафіксованих правозахисними організаціями, були події навколо студентських протестів.

Влада, розуміючи, що студентство є найбільш активною частиною виборців, намагалася зробити все, щоб залякати й підкорити студентство. Резонансною подією стала акція сумських студен­тів, які з квітня 2004 року почали мітингувати ти надсилати звернення з приводу незгоди з рішенням Президента України про створення на базі 3-х вищих навчальних закладів Сумського націона­льного університету. 28 червня в День Конституції вони в центрі м. Суми по вул. Соборній розбили наметове містечко. За даними Інтернет-видання РУПОР, за місяць його існування на мешканців табору було здійснено три напади із застосуванням невідомих хімічних речовин, студентів забирали до лікарень, одного навіть в реанімацію. Міліція, яка постійно чергувала біля табору, не реагувала на молодиків кримінальної зовнішності, що чинили провокації проти студентів мало не щодня.

Сумські студенти поставили ультиматум Президентові Л.Кучмі, строк якого витікав 1 серпня. Цього дня близько 2-ї ночі міліція, увірвавшись в містечко провела обшук, погрузила всіх в машини і відвезла у відділок міліції, де більшість було затримано до ранку. Студентів тримали, не висуваючи звинувачень на їхню адресу. Наступного дня мітингуючих студентів оточили озброєні загони міліції, які згодом прийняли участь у захопленні табору. Але студенти змогли вистояти і заставили владу відступити. Студенти звернулися до всіх правозахисних організацій з проханням підтримати їх і не залишати наодинці з роздратованою владою. Українська Гельсінська спілка з прав людини зробила заяву на підтримку сумських студентів, їх підтримали лідери опозиційних партій та відомі народні депутати.

Відстоюючи свої права, студенти здійснили піший похід на Київ. На кордоні Сумської та Полтавської областей колону студентів перестріли 3 автобуси (2 порожні, третій – з людьми в цивільному). Операцію очолював начальник УМВС України в Сумській області генерал-майор Микола Плеханов, заступник голови ОДА Соколов, які пред’явили учасникам пішого походу рішення Роменського суду про заборону рухатися по території району пішими колонами. Далі відбулося масове незаконне затримання студентів, частині вдалося втекти. Разом зі студентами затримали народного депутата В.Кириленка та політичного оглядача агентства ділової інформації «Контекст» Є.Кузьменка. Батьки та вчителі затриманих студентів пікетували Сумську облдерж­адміністрацію. На захист студентів Українська Гельсінська спілка з прав людини зробила заяву, у якій вимагала від міліції припинити займатися політикою та дотримуватися фундаментальних прав і свобод людини. На підтримку цього руху було створено комітет матерів та громадський комітет підтримки студентів і викладачів, які допомагали студентам вистояти.

Спротив сумських студентів та позиція громадськості змусили Президента Л.Кучму відмінити своє рішення про об’єднання трьох сумських вузів у єдиний Сумський національний університет. І хоча Президент пояснив, що рішення було прийняте під тиском, це була перемога громадської думки над інтересами можновладців.

Взагалі, у виборчому процесі 2004 студенти стають улюбленою мішенню влади. Випадки затримання студентів мали місце у Вінниці (за даними Вінницької Правозахисної Групи), тиск на студентів з загрозою відрахування відбувається у Сєверодонецьку, Луганську, Ніжині, Донецьку. Наводимо лише деякі факти.

Найбільш розповсюдженим порушенням політичних прав студентів стала негласна заборона вступати до опозиційних політичних партій. Так, у Східноукраїнському національному університеті, до студентів, щодо яких випадково стало відомо, що вони є членами, хоча й офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції України, але опозиційних до існуючої влади партій, використовувався психологічний тиск. Це проявлялося в різних формах, як-от: у викликах до деканатів і ректорату, у телефонних дзвінках батькам або в погрозах з боку керівництва навчального закладу. Часто можна також було чути з боку викладачів погрози щодо виникнення проблем у навчанні, які потім реалізовувалися в упередженому виставленні оцінок цим студентам. При розподілі бюджетних місць серед обдарованих студентів до магістратури викладачами бралася до уваги їхня партійна приналежність. Подібні дії з боку керівництва адміністрацій вузів прямо суперечать законодавству, зокрема, частині 3 статті 8 закону України «Про освіту», що проголошує: «Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі».

Приниження людської гідності студента і одночасно обурення довелося відчути тим студентам-політологам СНУ ім. Володимира Даля, що мали проходити практику по спеціальності в політичних партіях. Студентам в грубій формі було заборонено проходити практику в нецентристських і не провладних за змістом своєї діяльності партіях, крім того, їх було направлено за наказом до осередків «Партії регіонів» і місцевої громадської організації «Регіон», що тісно співпрацює з цією партією, у тій кількості, що майже відповідала кількості всієї групи. Безсоромне вико­ристан­ня студентів як безкоштовної робочої сили в агітаційних заходах спостерігалося протягом усього часу проходження практики в осередках «Регіонів».

На період виборів навіть відвідування студентами розважальних заходів набуло примусово-обов’язкового характеру, бо влаштовувалися вони цим часом виключно на підтримку кандидата від влади, де здійснювалася також і непряма агітація за нього. Майже щотижня студенти безкоштовно в стінах університету отримували молодіжну студентську газету, у якій неозброєним оком можна було помітити елементи агітації за кандидата від влади, що теж порушує ті норми закону, у яких проголошено заборону на здійснення агітації в учбових закладах.

Прямі заклики голосувати за Януковича майже щодня лунали в стінах університетів з вуст викладачів. «Обов’язок студентів національних університетів – голосувати за кандидата від влади. Чи ви думаєте, що вам просто так стипендії підвищили?» – повторювали викладачі, декани, проректори з метою схилити непокірну студентську молодь на свій бік.

До речі, студенти активно використовувалися не лише в якості об’єкту для агітації, але і як ресурс для її здійснення. Студенти, що залучалися до агітації за Віктора Януковича, звільнялися від навчальних занять, у той час як відвідуваність лекцій і семінарів всіма іншими студентами жорстко контролювалася. Пропуски занять без поважних причин представники адміністрацій вузів перед виборами обґрунтовували лише тим, що начебто студенти працюють на «опозицію» та беруть активну участь в політичних заходах від опозиційних кандидатів на пост Президента України.

Керівництвом вищих навчальних закладів для студентів у передвиборчий період створювалися умови для «стукацтва» та доносів, адже викладачі, декани та проректори часто пропонували їм доповідати про начебто заборонену політичну діяльність окремих студентів, якщо така була помічена. Такими діями перекреслювали споконвічні моральні цінності взаємоповаги і взаємодопомоги, толерантності і довіри.

Так, прес-служба Донецького регіонального штабу Віктора Ющенка повідомляла про відрахування Тетяни Суворової, яка була спостерігачем від Віктора Ющенка на одній з дільниць територіального округу №60 у м. Шахтарську Донецької області, з місцевого педагогічного училища.

Причому зроблено було це без жодних підстав: дівчина добре навчалася та регулярно відвідувала заняття. Директор училища ж у розмові з Тетяною взагалі заявив, що для неї було б кращим виїхати з міста.

Про тиск з боку викладачів та керівництва навчальних закладів після дня голосувань заявляли й донецькі студенти, котрі активно підтримали опозиційного кандидата. Переважно це спостерігалося в технікумах та училищах обласного центру.

У Луганську відрахуванням молодих людей не обмежувалися – їх били за політичні погляди. Одним з прикладів цього є напад на студента Луганського національного університету Костянтина Косенка. Його побили, забрали документи, а потім ще й відрахували з вузу.

Не вплинули ні на викладачів, ні на правоохоронців заяви міністра освіти і науки України Василя Кременя про заборону відрахування студентів за політичні погляди та політичну діяльність.

У Сумах зранку 22 грудня 2004 року працівники обласного управління МВС затримали активіста студентського руху протесту Андрія Котиля, не пояснивши причини своїх дій. Як повідомляло Студентське братство Сум, хлопця забрали просто із занять у кооперативному технікумі, де він навчається. На прохання пред’явити повістку, працівник УМВС відповів: «Я твоя жива повістка», після чого Андрія для «бесіди» відправили в обласне управління МВС. У нього вилучили мобільний телефон, і зв’язатися з ним було неможливо.

Як з’ясувалося пізніше, причиною стала записка, яку хлопець написав півтора місяці тому на мітингу проти голови облдержадміністрації Володимира Щербаня. На цьому заході організатори запропонували усім охочим написати побажання і рекомендації сумському губернатору, які потім йому передали. А. Котиль у своєму посланні порекомендував керівнику області «намалювати зеленкою хрестика в себе на лобі». Співробітники обласного УМВС побачили в цьому факт спроби вчинити замах на вбивство Володимира Щербаня.

Взагалі ж у цій виборчій кампанії правоохоронними органами до студентів застосовувалися затримання та залякування, обшуки в гуртожитках з виселенням або погрозами виселення, підкидання вибухівки і фальшивих грошей та порушення кримінальних справ, виключення з вузів тощо. Такими методами влада намагалася залякати прихильників кандидата в Президенти В.Ющенка й не допустити їх активних громадянських проявів. З іншого боку, помітним було намагання влади згуртувати навколо себе молодіжні організації так званого «демократичного напрямку». Спільно з офіційними студкомами та профкомами вони робили заяви, у яких закликали не приймати участь в «сумнівних акціях опозиції». До масових порушень прав студентів неодноразово привертали увагу у своїх заявах Міжнародна Гельсінська федерація прав людини, Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини та інші правозахисні організації.

3. Переслідування членів громадянської кампанії «ПОРА»

Ядром студентського спротиву незаконним діям влади під час виборчої кампанії стала громадянська кампанія «ПОРА». В основу її діяльності було покладено ненасильницькі принципи, а за мету поставлено відстеження порушень діючого законодавства у виборчому процесі та їх припинення шляхом знову ж ненасильницьких дій.

За даними, які наводилися координатором цієї організації Михайлом Свистовичем, з часу виникнення громадянська кампанія «ПОРА!», яка швидко сформувала свої осередки у всіх регіонах України, провела 4 загальноукраїнських розклейки («Що таке кучмізм?», розшифровка кучмізму («Кучмізм – це корупція», «Кучмізм – це злочинність», «Кучмізм – це безробіття», «Кучмізм – це злидні», «Кучмізм – це безнадія»), «ПОРА перемагати» і «Кучмізм – це Я»), 174 вуличних акції в 53 населених пунктах (серед них пройшли одночасно в кількох регіонах України «Обличчя кучмізму», «Десятиліття кучмізму в Україні», «ПОРА згадати Конституцію», «Студентська солідарність» (акція солідарності з сумськими студентами), в тому числі у Києві, Сімферополі, Севастополі та 22 обласних центрах, акція проти знесення наметового містечка в Сумах, акція проти арештів учасників походу сумських студентів, акція святкування перемоги сумських студентів «Купи собі диплом», «Не дай себе купити», «Ні – терору в Україні», «Міліція – з народом»), 23 акції спільно з іншими організаціями в 8 населених пунктах, активно допомагала сумським студентам під час їх протесту проти об’єднання вузів. 30 вересня була проведена наймасовіша акція «ПОРА обирати чесно», коли по всій Україні активісти кампанії вручили звернення-попередження членам територіальних виборчих комісій.

За час діяльності було 150 випадків затримання правоохоронними органами активістів кампанії (за розклейку листівок, участь у вуличних акціях, розповсюджування агітаційних матеріалів, малювання графіті й навіть без будь-яких підстав). Сотні активістів «ПОРИ» були затримані, дехто з них – декілька разів.

Серед репресивних заходів, які влада застосовувала до «ПОРИ» – виключення з вузів, обшуки в гуртожитках та виселення, масові затримання, адмінпокарання, виклики на бесіду в СБУ, де їх вмовляли припинити політичну активність, підкладання вибухівки, фальшивих грошей з подальшим порушенням кримінальних справ. Так, у інформаційному бюлетені «Права людини» № 35, 2004 наводяться приклади переслідувань активістів «ПОРИ» в Івано-Франківську і Чернігові (зрив проведення акцій та побиття активістів), Луцьку, Луганську, Донецьку та Кіровограді (погрози та переслідування з боку кримінальних елементів).

Найбільш кричущі випадки переслідувань сталися в Кіровограді, Миколаєві, Полтаві, Харкові та Сумах. У Кіровограді активіста кампанії невідомі вивезли до лісу, де одягали на голову мішок, погрожували ножем та побили. У Миколаєві під час малювання графіті міліція затримала активіста кампанії, жорстоко побила, а суд засудив його до 5 діб адміністративного арешту. У Полтаві затриманого під час розклейки листівок «Кучмізм – це Я» активіста засудили на дві доби адмінарешту, не повідомивши про це родичів. При цьому йому влаштували тотальний моральний терор, а також тримали в таких умовах, що хлопець після перебування за гратами потрапив до лікарні. Двом затриманим у Сумах під час акції протесту сумських студентів активістам спочатку підкинули гранати під час затримання, потім оголосили, що це – учбові гранати, а в них під час обшуку знайшли холодну зброю та наркотики, порушили кримінальну справу, запроторили за грати, але через два дні випустили. Гранати, холодна зброя та наркотики десь зникли. У Харкові двох активістів «ПОРИ» затримали одразу після отримання ними посилки в «Автолюксі», насильно посадили в різні машини і повези в Ленінський райвідділ, мовляв, треба дізнатися, чи немає в тій посилці чогось кримінального. При цьому у них ще в машинах забрали паспорти. Хлопців протримали в райвідділі декілька годин, агітацій матеріали «ПОРИ», які були передані «Автолюксом» – наліпки, листівки, тощо – забрали і відпустили. Проте виявилося, що в їхніх паспортах вирвана 11 сторінка – з даними реєстрації. Скарга в прокуратуру з цього приводу досі залишилася без відповіді.

Окрім того на активістів кампанії «ПОРА!» чинився моральний тиск. У Луганському університеті проректор провела обшук у кімнаті студента за його відсутності й загрожувала виключенням за те, що знайшла там законно надруковану, але опозиційну пресу. Активістку з Херсону, яка подала до суду на голову обласної держадміністрації Довганя за агітацію за кандидата в президенти Януковича (посадовим особам державної влади заборонено вести агітацію), директор інституту погрожував виключити, як й іншу активістку, яка виступила свідком на суді. Активіста «ПОРИ!» виключили з другого курсу Кіровоградського державного педагогічного університету.

Міліції та державним чиновникам постійно надходили вказівки вишукувати активістів кампанії. Наприклад, дільничні міліціонери шукали таких у гуртожитках Києво-Могилянської Академії та Чернігівського державного педагогічного університету, попереджаючи, що, якщо таких виявлять, то виселять. У багатьох містах правоохоронці зупиняли активістів кампанії на вулиці під приводом перевірки документів або начебто схожості на розшукуваних злочинців. При цьому міліціонери записували прізвища та місця навчання або роботи активістів. Також активістів кампанії «ПОРА!» час від часу викликали на профілактичні бесіди, де залякували та погрожували. Наприклад, багато таких бесід відбулося у Феодосії.

Харківська правозахисна група, Фонд допомоги жертвам порушень прав людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Вінницька правозахисна група, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини надавали адвокатську допомогу по ряду випадків переслідування правоохоронними органами членів кампанії.

Як повідомляє Інформаційний бюлетень «Права людини» № 35, 2004, у Харкові 17 листопада 2004 року було незаконно затримано 6 активістів «ПОРИ» (5 киян та 1 харків’янин). Вони провели ніч у Дзержинському райвідділі внутрішніх справ, а на наступний день відбувся суд, який роз­глядав протокол про адміністративне порушення за статтею 185 частина 2 КпАП. Хлопців захищав адвокат Володимир Зінченко, запрошений Харківською правозахисною групою в межах проекту надання правової допомоги жертвам порушень прав людини. Було заявлено клопотання про виклик працівників внутрішніх справ у зв’язку з їхніми незаконними діями: адвокат доводив, що підстав для затримання не було. У той же день активісти «Пори» були звільнені, а розгляд справи перенесено. Пізніше було ще два судових засідання по цій справі, і 7 грудня винесено остаточне рішення: активісти «Пори» були звільнені від адміністративної відповідальності, суд обмежився усним зауваженням.

За повідомленням Інтернет-видання РУПОР, 23 жовтня було затримано учасника громадянської кампанії «ПОРА!» Володимира Закалюжного, під час розповсюдження ним на концерті листівок, що критикують діяльність Віктора Януковича. Його було доставлено у Шевченківський відділок міліції в м. Києві й пред’явлено звинувачення в крадіжці мобільного телефону. Адвокат «Фонду правової допомоги жертвам порушень прав людини» Української Гельсінської спілки з прав людини Ганна Юдківська оскаржила дії правоохоронців, домоглася звільнення Закалюжного з-під варти. 19 листопада 2004 року кримінальну справу відносно Володимира Закалюжного було закрито за відсутністю події злочину. Зараз триває розгляд скарги Закалюжного на неправомірні дії правоохоронців з вимогою відшкодування йому заподіяної шкоди.

Найбрутальніші переслідування активістів «ПОРИ» відбувалися в Донецьку. За повідомленням інформаційного бюлетеню «Права людини» № 34, 2004, 10 грудня було розгромлено наметове містечко. Погромників було 100 осіб, вони мали кримінальну зовнішність. Було побито журналіста Сергія Ваганова, а камеру, якою проводилась зйомка, було знищено. 11 грудня 2004 року в приміщенні Ворошиловського відділку міліції м. Донецька невідома особа (можливо співробітник міліції) накинулась з загрозами на активіста «ПОРИ» Остапа Кривдика за те, що він спілкувався україн­ською мовою. Це відбувалося в присутності журналістки газети «Салон» ті інших активістів, які подали з цього приводу відповідну заяву в міліцію.

Затримання відбувалися ще в ряді українських міст, про що зробила заяву відома неурядова організація «Міжнародна амністія».

Андрій Кулібаба, активіст вінницького відділу молодіжної опозиційної ініціативи «ПОРА», був затриманий міліцією 20 жовтня без будь-яких пояснень. 21 жовтня йому було призначене покарання відповідно до положень Кодексу про адміністративні правопорушення за «умисну непокору вимогам міліції» у вигляді 10 діб арешту. Було оголошено, що він штовхнув співробітника міліції й відірвав з його форми ґудзика. 23 жовтня його раптом було звільнено, і повідомлено про заміну арешту штрафом.

Олександра Пугача було затримано у Вінниці 21 жовтня, і притягнуто до суду за начебто відмову назвати своє ім’я співробітнику міліції, проте покази свідків розходилися, і його було звільнено (визнано невинуватим). За кілька хвилин, коли він стояв на східцях будівлі суду, його знову затримали на очах у свідків, утримували у відділку міліції протягом чотирьох годин і потім повідомили, що проти нього відкрито кримінальну справу за складом злочину «хуліганство».

У Кіровограді 21 жовтня переодягненими міліціонерами був затриманий Олександр Тищенко у той час, як він збирав листівки й наліпки, випущені ініціативою ПОРА для їх поширення. Його також звинуватили в «умисній непокорі працівнику міліції», проте провадження у справі було зупинене, і його звільнили 25 жовтня.

14 жовтня міліція заявила про виявлення обладнання для створення вибухових пристроїв у центральному офісі організації «Жовта ПОРА» у Києві, хоча протягом першого обшуку за участі третіх осіб не було виявлено нічого, і обладнання «знайшли», лише коли міліція проводила обшук в приміщенні самостійно. Після цього відбулися інші обшуки і в Чернігові. Учасник кампанії «ПОРА» Олександр Ломако був затриманий за звинуваченням у зберіганні вибухових речовин, що могло потягти за собою ув’язнення від двох до п’яти років. Міліція начебто знайшла в його квартирі речовину коричневого кольору, яка може бути вибухівкою. Проти нього була порушена кримінальна справа. Тільки втручання Чернігівського громадського комітету захисту прав людини, та адвокатська допомога, яку надавав член ЧГКЗПЛ адвокат Олександр Трофимов, урятували хлопця від в’язниці.

Підсумовуючи наведені приклади, хочемо наголосити, що активістів «ПОРА» було врятовано від масових розправ та ізоляції в місцях позбавлення волі завдяки широкому втручанню громадськості та правозахисних організацій, і громадянська кампанія «ПОРА» змогла зробити свій внесок у події виборів 2004 року в Україні.

4. Протиправні дії міліції

Вибори 2004 засвідчили небезпечну тенденцію втягування міліції в політичні ігри. Про використання співробітників МВС для залякування виборців свідчать численні факти порушень прав громадян України.

Ще задовго до виборів на одному з пленарних засідань Верховної Ради України було заслухано доповідь першого заступника міністра внутрішніх справ Михайла Корнієнка «Про стан реформування та законодавче забезпечення діяльності правоохоронних органів в Україні». Тоді виступаючий зазначив: «Нас справедливо критикують за недотримання прав при здійсненні оперативно-службової діяльності». За його словами в структурі МВС було введено посаду радника міністра із захисту прав людини, а також створено громадську раду з відомих громадських діячів, народних депутатів, науковців, осіб, які мають великий авторитет у суспільстві. За його словами, аналогічні ради створювалися в регіонах. Але такі публічні заяви про демократичність та прозорість діяльності міліції суттєво розходилися з виборчою практикою.

Під час виборчого процесу міліцію використовували для залякування інакомислячих, незаконного затримання, обшуку, обмеження свободи пересування (затримання автотранспорту, який перевозив людей на опозиційні мітинги), обмеження свободи слова та права на мирні мітинги і збори, здирання наліпок, арешту тиражів опозиційної преси, завдання шкоди здоров’ю під час затримання представників опозиції, побиття довірених осіб кандидатів, незаконного стеження за кандидатом В.Ющенком, ведення агітації за провладного кандидата тощо. Так, інформаційний бюлетень «Права людини» №31, 2004 наводив наступні факти, зафіксовані харківським регіональним штабом В.Ющенка:

6 листопада 2004 року під час проведення в Харкові, на площі Свободи, всеукраїнської акції «Народ не подолати» – співробітник Харківського управління міліції, полковник Є.Жеребцов, загрожував фізичною розправою представникові регіонального штабу В. Ющенко, кореспондентові газети «Разом» Ю.Шишкіну (кореспондентське посвідчення № 26 К). Це трапилося після того, як Шишкін знімав на відеокамеру численних співробітників міліції, у тому числі й керівників міліції міста, що чомусь знаходилися на площі недалеко від місця проведення мітингу. Кореспондент знімав і автобус з оригінальною рекламою: «Ми разом змінимо життя на краще – Партія Регіонів». Але в цьому автобусі чомусь знаходилися працівники міліції з щитами і кийками.

Також співробітники міліції намагалися втручатися в хід проведення мітингу, погрожуючи його закрити «через агітаційність на користь одного з кандидатів у Президенти».

Міліціонери неодноразово травмували прихильників опозиційних кандидатів у Президенти.

21 серпня в Дзержинському районі Харкова біля станції метро «23-го серпня» за розповсюд­жування опозиційних газет був побитий ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Іванович Соколов.

4 жовтня співробітниками муніципальної міліції біля будинку Ленінського райвиконкому був побитий Костянтин Канішев, довірена особа кандидата в Президенти Михайла Бродського.

12 жовтня побитий одягненими в цивільне співробітниками транспортної міліції Юрій Агібалов, що став на захист студентів, незаконно затримуваних на Привокзальній площі.

29 жовтня співробітниками Фрунзенського РВ УМВС міста Харкова був побитий заступник начальника регіонального штабу Віктора Ющенко, помічник народного депутат В. Філенка – Ігор Король.

У одному зі своїх дайджестів Чернігівський громадський комітет захисту прав людини наводить факт побиття працівниками міліції О.Демчука, довіреної особи кандидата в Президенти О.Мороза в Чернігівській області.

Такі випадки відбувалися на теренах всієї України, що дає підстави говорити про системність вищезазначених порушень та їхню санкціонованість вищими посадовими особами держави.

Декілька фактів, які ілюструють дії міліції в Києві.

Найбільш резонансним випадком можна назвати побиття 23 жовтня працівниками міліції, що були в цивільному одязі, осіб, які пікетували ЦВК. Після цих осіб «швидка допомога» забрала 12 чоловік із черепно-мозковою травмою. Тоді близько 22:50 колона людей, у якій нараховув­алося приблизно 50 осіб, підійшовши до ЦВК, кинулася в розсип і почала бити молотками і пляш­ками демонстрантів, що стояли біля державної установи. Народним депутатам з фракції «Наша Україна» Давиду Жванії, Юрію Павленку й Олександру Третьякову вдалося затримати трьох нападників. Двоє з них мали посвідчення міліцейського спецпідрозділу й табельну зброю. Затриманих поклали на підлогу в холі ЦВК. До того, депутати Зінченко і Третьяков змогли затримати начальника київського УБОЗ Гошовського, який, за їхніми словами, керував спецоперацією нападу на демонстрантів.

Пізніше правоохоронців, що брали участь у побитті мирних людей, було нагороджено чи підвищено в званнях. Представники МВС спростували, що ці особи були працівниками міліції, незважаючи на очевидні докази їхньої причетності. Про порушення кримінальної справи за цим випадком не повідомлялося. Скоріше за все, воно й не проводилося. У той же час відбулася сутичка між народними депутатами «Нашої України» з представниками спецпідрозділу, що блокував вхід до ЦВК, де вирішувалося питання про утворення 400 виборчих дільниць у Росії. Очевидно, це було зроблено з метою розглянути це важливе питання про 1 млн. голосів у Росії без представників від кандидата в Президенти Ющенко.

23 липня 2004 було розігнано мітинг-пікетування біля Будинку кіно.

Активіст «Нашої України» Вадим Гладчук кілька разів викликався в Київське міське управління внутрішніх справ за скаргу, яка стала підставою для декількох запитів народних депутатів України Ю.Луценка та Ю.Павленка.

20 серпня 2004 року пролунав вибух на ринку в Троєщині. Міліція звинуватила в ньому нашоукраїнців. По справі міліція була задіяна в «чорному піарі» . Працівниками МВС демонструвався підроблений квиток члена Української народної партії, який начебто належав одному з «бомбистів».

17 вересня міліція затримала учасників мирної акції «SOS», у якій брали участь матері незаконно засуджених представників з Донецька, Кіровограда та Чернівців. Затриманих доставили в Дарницький РВ УМВС м. Києва. Тільки боротьба громадськості та правозахисних організацій за звільнення учасників змусила міліцію відпустити їх.

Наводимо текст одного зі звернень, які в той період подавав Інтернет-сайт «Майдан»:

«7 автобусів «Вольво», які належать Київському комунальному автопідприємству №1, разом з водіями вже декілька днів перебувають у «полоні» бази міліцейського спецназу, не то під Вишгородом, не то біля Вишневого.

Водії через «Майдан» звертаються до міського начальства з проханням з’ясувати, на яких підставах цих водіїв утримують при цьому спецназі, не виплачуючи відрядження, утримання і взагалі не пояснюючи причин.

Водії просять забрати їх назад, або принаймні дозволити їм самостійно утекти з цього полону.»

Загалом сайт «Майдан» у виборчий період розміщував інформацію про порушення міліцією закону майже кожні півгодини. Наводимо деякі приклади, розміщені сайтом.

2 грудня, під час «помаранчевої революції», на київському радіоринку проходила безпрецедентна для Києва акція міліції. Люди в міліцейській формі ультимативно вимагали зняти всю помаранчеву символіку з ринку, який безплатно передав у наметове містечко 12 тисяч ліхтариків та надає іншу допомогу. Працівників декількох павільйонів міліціонери змусили зняти оранжеві прапори, заявивши, що інакше їм не дадуть розпочати роботу.

За повідомленням кореспонденту Інтернет-сайту Майдан, співробітники УБОЗ м. Києва проводили репресії проти приватних підприємців, які підтримують Ющенка. В одному торгівельному центрі столиці були перевірені сертифікати якості виключно в тих підприємців, які не приховували своїх політичних симпатій. Всіх їх після цього було викликано до УБОЗ.

21 листопада 2004 року на ДВК №56 (м. Маріуполь) виборець випадково помітив, що голова комісії вкидає в урну пачку бюлетенів. Він написав відповідну заяву, але у відповідь було складено акт про вчинення виборцем хуліганських дій, міліція забрала його до суду.

Іноді дії міліції важко було відрізнити від дій звичайних бандитів. Так, жорстоким катуванням з боку міліції було піддано в Луганську агітатора регіонального штабу В.Ющенка Кирила Ворошило (забита грудна клітина). Координатора коаліції молоді «Наша Україна» з заподіяним струсом мозку за рішенням суду тримали в камері 2х2 метри на бетоні. Внаслідок струсу мозку з вух та носу в нього постійно текла кров, тиск підвищився, його постійно нудило. Але медична допомога йому була надана лише після пікетування управління міліції студентами та мамою потерпілого.

У Миколаєві 10 міліціонерів жорстоко побили голову Миколаївської обласної організації УНП Володимира Гуріна. Він знепритомнів, але до нього нікого не допускали. Лікарі констатували дуже низький тиск. На Одещині побили голову ТВК №140 Анатолія Чміля.

Загальна картина участі МВС у виборах була просто жахливою. Замість відстоювання інтересів громадян, міліція перетворилася на каральну машину для тих виборців, хто мав відмінну від провладної точку зору. Практично по всій Україні із застосуванням сил МВС відбувалося затри­мання за встановлення наметів, розклейку агітаційних листівок, здійснювався тиск на розповсюд­жувачів агітаційних матеріалів тощо. Отже, можна зробити висновок, що порушення міліцією прав людини мали системний характер.

Наведені вище факти дають всі підстави говорити про те, що правоохоронні органи в пору­шення Конституції України, Законів України «Про міліцію» та «Про вибори Президента України» активно втручались в перебіг виборчої кампанії на боці кандидата від влади, нехтуючи елементарними правами людини.

5. Використання представниками органів державної влади
та місцевого самоврядування адмінресурсу

Адмінресурс у виборчій кампанії 2004 став улюбленим важелем влади. Не дивлячись на заборону, яка міститься в пункті 1 статті 63 Закону України «Про вибори Президента України», посадовим і службовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування брати участь у передвиборчій агітації, працівники структур виконавчої влади всіх рівнів склали потужний агітаційний корпус провладного кандидата В.Януковича. Їх активність у нав’язуванні владою свого вибору перейшла всі межі. З початком липня до численних правозахисних структур почали надходити звернення від пересічних працівників органів місцевого самоврядування про силовий тиск на них з боку керівництва держадміністрацій з приводу примушування виборців до підтримки провладного кандидата. Підписи примушували ставити на прийомі пацієнтів у лікаря, керівники установ – своїх підлеглих, директори шкіл – учителів та батьків, голови сільських та селищних рад – жителів підлеглих їм населених пунктів. Примус проявлявся також у погрозах про звільнення з роботи, які висловлювалися на адресу непокірних.

У примусовому порядку робилось все – навіть відвідини мітингів В.Януковича. Примусовим методом збиралися люди на мітинги на підтримку провладного кандидата в усіх регіонах України. Тотальних масштабів цей процес набув на Харківщині, Луганщині, Сумщині, Кіровоградщині, Чернігівщині, у Донецькій та Дніпропетровській областях. У вересневому дайджесті Чернігівський громадський комітет захисту прав людини наводить типову картину візиту В.Януковича в регіон.

«Перший приїзд на Чернігівщину прем’єр-міністра В.Януковича відбувся 11 вересня. Зустріч у Чернігові мала всі ознаки візиту високого урядовця в провінцію. У приміщенні обласного драмтеатру було зібрано актив області. Масовку на площі біля театру створювали біля тисячі працівників держустанов Чернігова, зокрема, обласної державної адміністрації, податкової інспекції, обласного центру по нарахуванню пенсій та допомоги, управління праці та соціальної політики, працівники правоохоронних структур у цивільному тощо. За інформацією, яку Чернігівському громадському комітету захисту прав людини надали деякі учасники заходу, їх було зібрано в цей вихідний день в примусовому порядку під страхом звільнення з роботи. Перед заходом вони повинні були відмітитися в списку, за який відповідав представник відповідної установи. В якості компенсації всім, хто відвідає зустріч, було обіцяно додатковий відгул. Учасникам мітингу було роздано прапорці, листівки та де-комусь, навіть, футболки на підтримку кандидата в Президенти України В.Яну­ковича.

На нараді в драмтеатрі підіймалися питання погашення заборгованості по зарплатах та пропозиції по бюджету.»

«У жовтні відбувся другий візит на Чернігівщину прем’єр-міністра В.Януковича. На відміну від попереднього це була спроба «ходіння в народ». Народ, якого на площі зібралося за різними оцінками від 15 до 20 тисяч, був доставлений керівниками установ та підприємств в обов’язко­вому порядку. Багатьох прийти просто змусили під страхом звільнення з роботи. За свідченням очевидців до площі прямували мовчазні колони під проводом своїх керівників. Наприклад, колону освітян очолювала начальник міського відділу освіти Лещенко Н.П. Автобусами зі всієї області були звезенні сотні учасників з числа працівників правоохоронних органів.»

Активіст штабу «Нашої України» в Харкові Василь Третецький у бюлетені «Права людини» так подає картину мітингів на підтримку В.Януковича в Харкові:

«14 липня цього року харківська влада організувала помпезний мітинг на підтримку Віктора Януковича, а щоб продемонструвати до нього «народну любов», з усієї області зігнала на майдан Свободи понад 50 тисяч осіб, переважно бюджетників та працівників великих підприємств. Делегації, які організовано прибували на мітинг, розподіляли по відведених секторах, де робилися переклички і відмітки «добровольців». Пізніше харківський губернатор заперечував звинувачення у використанні адмінресурсу, посилаючись на те, що організаторами масового заходу на підтри­мку Януковича були місцеві організації НДП. От тільки Євген Петрович забув сказати, що саме він очолює обласну організацію НДП, а міську – харківський мер Володимир Шумілкін, і що саме завдяки їм Харківщина перетворилася у такий собі заповідник адмінресурсу, де правильні політичні погляди є передумовою не тільки кар’єрного росту, а й бізнесового та навіть творчого успіху.»

Порушення норм Закону України «Про вибори Президента України» стосовно агітації знайшло свій найбільш яскравий вияв у розташуванні на вулицях України такої кількості біг-бордів на підтримку кандидата від влади, яку б не витримали виборчі фонди всіх кандидатів разом узятих.

В одному з повідомлень Харківська правозахисна група так подає інформацію стосовно даного питання.

«Спочатку ми всі побачили неймовірну, невідповідну ніякому виборчому фонду кандидата, як того вимагає Закон України «Про вибори Президента», кількість біг-бордів з портретами В.Януковича. Харківська влада просто в приказному порядку, як написано в Конституції України «незалежно від форми власності», наказала кожній бюджетній організації, кожному акціонерному товариству, багатьом приватним фірмам виготовити таку передвиборчу агітацію за свої кошти (тобто за наші з вами, бо всі підприємці візьмуть ці кошти зі споживачів). У Харкові, ті, хто зовсім не підтримують цього кандидата, спочатку намагалися щось приписати на цих біг-бордах, тоді влада розпорядилася поставити по міліціонеру біля кожного. Кількість настільки перебільшила якість, що народ влучно перейменував біг-борди в біг-морди і… перестав на них звертати увагу.»

Негативна реакція населення на такі «агітаційні маневри» влади породила в народі чутки про те, що в агітаційній кампанії кандидата використовується механізм фіктивної угоди, коли свідомо занижується до абсурдної ціна виготовленого біг-борду, а отже, бюджет не отримує прибуток від угоди з фірмою, яка виготовила біг-борди. Про витрати бюджетних коштів свідчили численні повідомлення до правозахисних організацій про значні грошові суми, які під розписку отримували керівники установ, голови та члени дільничних комісій за замовлений владою результат, бо масштаби не вкладалися в межі, відведені законом для виборчого фонду кандидата. Крім того, неофіційна передвиборча каса кандидата від влади поповнювалась шляхом відвертого шантажу підприємців перевіряючими податковими та фінансовими структурами. Так, за повідомленнями з Південного та Центрального регіонів, під час фінансової перевірки у підприємців знаходили порушення на певну суму, а потім погрожуючи санкціями, аж до відкриття кримінальної справи, пропонували сплатити меншу суму на ведення виборчої кампанії В.Януковича.

Адмінресурс працював і в питанні формування виборчих комісій. Іноді замість довірених осіб, списки членів комісій до ТВК подавали посадові особи. Іноді справа доходила до курйозів. Так, бюлетень «Права людини» повідомляв, що такий спосіб утворення виборчих комісій призвів у Харкові до анекдотичних та сумних ситуацій. Так, коли поважному доценту Н., працівнику одного із Національних університетів Харкова, зателефонував секретар виборчої комісії і запросив його на збори комісії, він ввічливо погодився. Але, коли секретар уточнив, чи саме ця поважна людина є представником кандидата в Президенти України Романа Козака, доцент Н. страшенно образився, накричав на невинного секретаря і відмовився працювати в цій комісії. В іншій комісії, яку очолила представник кандидата в Президенти України Віктора Ющенка, а більшість членів комісії були призначені директором школи, у якій працює виборча дільниця, стався іншій конфлікт. 33 (!) члена комісії заявили, що вони всі підтримують кандидата в Президенти України Віктора Януковича, і вони не будуть працювати під керівництвом націоналістів! На цілком резонне зауваження голови комісії, що серед цих 33 є представники сумнозвісних Романа Козака, Дмитра Корчинського, Андрія Чорновола, Богдана Бойка, які на відміну від Віктора Ющенка називають себе справжніми націоналістами, 33 «бійця» за В.Януковича відповіли, що краще вони зірвуть вибори на цій дільниці, ніж будуть працювати під керівництвом представника Віктора Ющенка!

Як зазначали працівники ХПГ, те, що адмінресурс використовувався в таких масштабах і приймав такі потворні форми, безумовно, перш за все, винна влада, яка, крім всього, не вміла і не хотіла працювати в умовах, коли потрібно виконувати норми, закладені в законі. Крім того, влада була переконана, що громадянське суспільство в Україні слабке й нерозвинене, а партії не зможуть достатньо сильно прореагувати на таке порушення. Як довели подальші події, влада помилялася.

Про факти використання адмінресурсу «Укрзалізницею» повідомляв правозахисник Дмитро Гройсман у бюлетені «Права людини» №26, 2004. Під час поїздки він звернув увагу на те, що на Південному вокзалі м. Києва за спинами кожного з касирів висіли плакати «Тому що». На прохання до адміністратора надати книгу скарг, бо агітація заборонена Законом «Про вибори Президента України», була отримана відмова. Після того, як Д.Гройсман заявив, що терміново дасть з цього приводу телеграми в Генпрокуратуру, Мінтранс та ЦВК, касир з кимось довго радилась по телефону, наглухо зачинивши віконце каси. Потім відкрила віконце й сказала: «ми приносимо Вам своє вибачення, ці плакати було помилково розміщено одним з наших касирів-фанатів Януковича, зараз я при Вас це все познімаю».

І що саме цікаве – дійсно познімала, пішла негайно в касову кімнату і зняла всі до одного плакати «ТОМУ ЩО...».

Дмитро Гройсман продовжує: «Після цього каже мені: «Пане, благаю, не треба скарги, цього більше не буде». Я запитав, як справи в касовому залі на основному Центральному вокзалі, вона сказала, що не знає, бо це не її зона відповідальності. Тож пішов я туди. Звичайно, за спинами кожного касира, висів наш КАЩЄЙ! Тут я повівся по-іншому.

Тупо пішов до адміністратора і попросив книгу скарг і пропозицій. Адміністратор, що знаходиться в касах повернення платежів ліворуч від центрального входу у вокзал, запросила мене зайти до неї, спитала в чому справа. Я відмовився говорити, заявивши, що вони зможуть прочитати усе, коли я закінчу. Вона почала дзвонити, збіглася купа народу, книгу не давали, мовляв, «а що, як Ви нам зіпсуєте книгу скарг, напишете там матюків». Я витягнув паспорт і сказав ось мій паспорт, якщо я буду таким ідіотом, щоби матюки тут писати – зверніться в міліцію, і я відповідатиму.

Надали книгу, я почав писати скаргу. Десь вже половину написав, тут адміністратор каже: «ну добре, читайте уголос, бо нам же цікаво», я й почав читати. Коли вони зрозуміли, про що я, відбулася абсолютно парадоксальна й неочікувана мною реакція. Вони всі почали казати: «Правильно! Молодець! Цей м.... всіх дістав, скільки можна цю банду терпіти, краще б його вчора під поїзд кинули, і таке інше». Закінчилося це все тим, що дівчата сказали мені, щоби «як будуть проблеми з квитками – завжди звертався прямо до них, і вони все повирішують». Після цього я відправився на пошту і надіслав телеграму до ЦВК.»

Як повідомляв правозахисник з Луганщини Олексій Свєтіков, газета «Луганчанє» опублікувала відомі їй факти використання адмінресурсу на Луганщині. За твердженням газети, у робочий час у багатьох трудових колективах були проведені збори, де медичні працівники, вчителі, держслужбовці і міліціонери довідалися, що вони одностайно підтримують Януковича. 21 липня в обласному управлінні МВС генерал Крижановський зібрав своїх підлеглих і повідомив їм, на чиїй стороні міліція. З числа ветеранів МВС була терміново створена агітбригада, якій надали автомобіль. На підприємства й установи приходили рознарядки щодо того, скількох осіб необхідно «поставити» для участі в мітингах. Там же виготовлялися стенди і плакати на користь «єдиного кандидата». Природно, за рахунок цих самих підприємств і установ... Газета розповіла також про дикий випадок у селі Кременського району, де голова, зібравши селян, лаконічно повідомив їм про потреби моменту: «Якщо хоча одна б... не проголосує за Януковича – усіх закопаю».

За рахунок використання можливостей органів місцевої влади і місцевого самоврядування агітаційна кампанія Януковича виявилася найбільш могутньою: вона мала майже стовідсоткову підтримку комунальних ЗМІ, великі переваги в комерційних ЗМІ, почала виходити безкоштовно розповсюджувана газета «Регіон-Post» (з тиражем 600 тис. екземплярів), що публікувала матеріали на його користь. У кожному місті і селищі височіли у великій кількості перетяжки, біг-борди і щити з рекламою за Януковича. Зовнішня реклама в Луганській області розміщається винятково на користь «єдиного кандидата», хоча джерела її фінансування не розкриваються. У серпні почалося розкидування в поштові скриньки виборців листівок на підтримку прем’єра. Владою або за підтримкою влади в трудових колективах проводяться збори на підтримку Януковича, а для агітації за нього використовуються різні службові наради.

На користь Віктора Януковича проведені численні масові заходи, до слова, тотожні за технологією організації. Наприклад, 26 липня на Театральній площі Луганська відбувся обласний форум демократичних сил Луганської області, після чого аналогічні форуми прокотилися по всіх містах і райцентрах області. Правда, при цьому не обійшлося й без місцевих «винаходів». Наприклад, перед відкриттям форуму демократичних сил у Кременному була проведена своєрідна реєстрація учасників: організатори записували найменування «колективного учасника» (підприємства або установи) і фіксували, скільки людей від цього колективу прибуло на форум.

26 липня о 16 годині біля будинку ДП «Луганськвугілля» відбувся мітинг прихильників Віктора Януковича, учасників якого доставляли безкоштовно автобусами комунального автотранспортного підприємства. Після цього аналогічні мітинги пройшли у всіх містах і райцентрах області. За інформацією, оголошеною під час форуму демократичних сил головою Луганської обласної організації НДП Андрієм Черкасовим, на багатьох підприємствах обласного центра відбулися збори трудових колективів на підтримку Януковича. На користь інших кандидатів такі мітинги не проводилися.

Але особливо «відзначився» адмінресурс при зборі підписів на підтримку В. Януковича. 500 тисяч підписів у Луганській області були зібрані фактично за два тижні! Зразком «адаптованого» до вимог закону використання ресурсу в проведенні «передплатної» кампанії може служити Сєверодонецьке об’єднання «Азот», працівники якого ставили свої підписи не за місцем своєї роботи, а безпосередньо поблизу його – біля прохідної підприємства. До цього працівників попередили, що списки спочатку потраплять у відділ кадрів. У результаті процес збору підписів відбувався досить жваво – біля наметів вишикувалися черги. Тут же, на «Азоті», працівників попередили про неприпустимість підписування за інших кандидатів. Таким чином, збір підписів за Януковича був довершений у найкоротший термін.»

Адмінресурс намагався взяти під контроль навчальний процес членів дільничних комісій. Так Чернігівський громадський комітет захисту прав людини домовився про проведення 2-х навчальних семінарів з питань виборчого законодавства по ТВО № 208 (м. Чернігів). На семінар головою ТВК №208 Олексієм Мекшуном були запрошені представники Деснянського та Новозаводського райвиконкомів м. Чернігова, які відповідали за складання списків. Велике здивування членів ЧГКЗПЛ викликало те, що основним лейтмотивом у роз’ясненні Закону України «Про вибори Президента України» було те, що не треба звертати уваги на помилки в списках і можна робити виправлення в них власноруч скільки завгодно. Експерт громадського комітету з питань виборчого права Світлана Глущенок звернула увагу на неправильності в роз’ясненні закону і акцентувала увагу на відповідальності за його порушення. Наступного дня голову ТВК № 208 О.Мекшуна викликав «на килим» відповідальний за Чернігівську область член ЦВК Б.Райковський, що приїхав з Києва, і суворо попередив, що навчання не повинні проводити правозахисні організації. В іншому випадку його замінять на посаді голови ТВК.

Використання адмінресурсу створювало суспільний ґрунт для порушень прав людини в усіх регіонах України, але фактично викликало негативну реакцію у пересічних виборців і привело до того, що значна їх кількість свідомо проголосувало не за окремого кандидата у Президенти, а проти засилля адмінресурсу.

6. Участь кримінальних елементів у виборчому процесі

Вибори 2004 засвідчили намагання криміналітету суттєво впливати на виборчий процес. Шантаж та залякування активістів та виборців кримінальними структурами набув небачених для країни масштабів. Для впливу на виборчий процес використовувались методи, які вперше були застосовані в Мукачевому за рік до виборів під час обрання нового мера міста: викрадення бюлетенів та печаток, погроми дільниць, застосування фізичної розправи над прихильниками опозиції тощо.

У таких регіонах України як Кіровоградщина та Сумщина діяльність кримінальних організованих угрупувань ледь не призвела до зриву виборів. У переважній більшості випадків влада не реагувала на кримінальні впливи або, навіть, потурала їм. Це свідчило про те, що інтереси кримі­на­літету та діючої влади у виборах співпадали.

Досить яскравими є події з кримінальним присмаком, які проявили себе у виборчому окрузі № 100 (м. Кіровоград).

Так, 31 жовтня на ДВК № 91 ТВК № 100 після закінчення голосування о 1-й годині ночі під час підрахунку голосів міліціонер відчинив двері та впустив 6 чоловіків кримінальної зовнішності. Відбулися незрозумілі перемовини з головою комісії. Спостерігач від В.Ющенка почав знімати все на відео, але невідомі напали на нього, вириваючи відеокамеру. Після метушні з’ясувалося, що зникли голова, заступник та секретар комісії разом з мішком з бюлетенями.

Голова ДВК № 79 ТВК № 100 виявилася п’яною. Печатку та повноваження, за її словами, вона передала невідомій особі, назвати яку відмовилась.

На ДВК № 92 ТВК № 100 було здійснено розбійний напад. 10 чоловіків зі зброєю увірвались в приміщення, вистрілили в стелю, погрузили та вивезли результати голосування в декількох авто. Цікаво, що їх відкрито супроводжував та підтримував у діях депутат міськради В.Бєлов. За таких кричущих порушень волевиявлення по округу №100 було поставлено під сумнів.

3 листопада голова ТВК № 100 Володимир Бабій подав у відставку, мотивуючи цей крок тиском на нього.

10 листопада ЦВК припинила повноваження ТВК №100 та прийняла рішення не враховувати дані округу №100. Але довірені особи В.Ющенка не погодились з таким рішенням та оскаржили його в суді.

12 листопада в округу №100 було створено ТВК №100 в новому складі.

17 листопада Верховний Суд України за скаргою народного депутата М.Катеринчука визнав результати голосування по ТВО № 100 дійсними, визнавши, таким чином, реальне волевиявлення громадян в окрузі № 100.

Але вже 18 листопада прокуратура Кіровоградської області порушила кримінальну справу проти голови виборчого штабу «Нашої України» В.Кальченка та активістів штабу В.Ющенка за звинуваченням у спротиві працівникам Голованіського РВ УМВС під час виконання ними службових обов’язків. За словами В.Кальченка, міліція відмовилася пояснювати причини затримання студента-агітатора, який розповсюджував газету «Сільські вісті». Працівники РВ УМВС застосували фізичну силу до студента-агітатора.

На дільниці № 92 ТВК № 102 спостерігача С.Голоднюка витягли з дільниці люди з машини «Волга 31129», побили та відняли відеокамеру. Присутня при цьому міліція на дії не реагувала.

Хоча Кіровоградщина стала кримінальною столицею виборів, не набагато кращою ситуація виглядала на Сумщині та Черкащині. На ДВК №137 (ТВК №165) у Тростянці член ДВК від В.Ющенка П.Суліма та спостерігач від цього кандидата були жорстко побиті безпосередньо на дільниці. Міліція не реагувала.

На Черкащині на ДВК № 163 ТВК № 202 с. Молодецькому Міньківського району вранці було знайдено труп дільничного міліціонера. На ДВК 17 ТВК № 201 у м. Сміла вночі була розгромлена дільниця: розбито вікна, урни, столи. На ДВК №38 ТВК№198 (Черкаський університет) спостерігачу від Ющенка побили камеру, якою він знімав фальсифікацію «карусель». На ДВК №44 ТВК №198 – був побитий журналіст, коли прибули автобуси, що перевозили людей з відкріпними посвідченнями.

Уже під час «помаранчевого періоду» відбулися кримінальні події на Закарпатті. У грудні Ужгород був шокований подіями відверто кримінального ґатунку, коли в готелі «Спорт», що поблизу міського стадіону «Авангард», було затримано велику групу людей (40-50 чоловік), які готувались до провокацій проти учасників «помаранчевих мітингів». Серед затриманих був також президент ФК «Закарпаття» В.Паульо, (який мав судимості за зґвалтування, розбій та грабіж). За даними міліції він керував підготовкою операції. У затриманих було вилучено велику кількість вогнепальної зброї: декілька мисливських карабінів «Сайга», чотири помпові рушниці, пістолет-кулемет «УЗІ», три пістолети для стрільби комбінованими кулями, бойовий пістолет ПМ, 75 дерев’яних біт, а також велику кількість кастетів та «їжаків» для проколювання автошин. Крім зброї в авто затриманих було знайдено декілька комплектів міліцейської форми, посвідчення ДАІ, Інтерполу, балансова звітність декотрих підприємств області (включно з даними стосовно підприємців, які взяли банківські кредити від 50 тис. гривень), а також своєрідні відомості з грошовими сумами навпроти прізвищ голів дільниць області, на яких програв В.Янукович. Інфор­мація потрапила до кримінального угрупування не без сприяння податкової адміністрації. Яку ж роль і хто відводив цим людям? Речові докази, які виявили в затриманих, свідчать про те, що ця кримінальна діяльність мала відношення до виборчого процесу. Тим більше, що, за свідченням багатьох громадян Ужгорода, в тому числі тих, хто постраждав від дій криміналу, молодчики в очікуванні наказів розважалися тим, що зривали з людей помаранчеві стрічки та грубо ображали їх. Цікаво, що почесним президентом ФК «Закарпаття» є народний депутат Нестор Шуфрич, активний учасник виборчої кампанії В.Януковича.

Ще один жахливий випадок мав місце в Луганську: 29 листопада о 13.00. група активістів громадського руху і партійних організацій з 25 осіб з огляду на провокацію попереднього дня з метою запобігання кровопролиття вирішила попередити луганчан про відміну мітингу на підтримку демократичних виборів і проти фальсифікацій. У той же час поблизу штабу Партії Регіонів спостерігався натовп з приблизно 400 екзальтованих молодих людей – прибічників Януковича, які почали наближатися до групи активістів демократичного громадського руху. Приблизно о 13.10., коли мітинг ющенківців почав розходитися, близько 40 осіб кримінального вигляду з натовпу прибічників Януковича, озброєні молотками і бітами миттєво увірвались до групи громадських активістів і жорстоко побили їх. Били жінок, літніх людей, активістів і випадкових спостерігачів. Били ногами, молотками, бітами, стрибали на людях як на батутах.

Міліція стояла осторонь і не втручалась, демонструючи нехтування службовими обов’язками. У результаті близько 10 осіб отримали тяжкі тілесні пошкодження. Тяжкі поранення голови отримав представник ОБСЄ – пан Моцний. Була викрадена відеокамера і розбитий мобільний телефон. Мешканці Луганська, які опинились поруч, були шоковані побаченим. Зараз триває слідство по кримінальній справі, порушеній за цими подіями, а адвокати Української Гельсінської спілки з прав людини оскаржують незаконні дії правоохоронців.

Наведені факти дістали широкого резонансу в пресі, фігурували під час розгляду справи про законність проведення другого туру виборів у Верховному Суді України. Це зайвий раз свідчить про те, наскільки брутальні порушення допускала влада під час президентських виборів, ігноруючи такі природні права, як право на свободу, життя та фізичну недоторканність, надаючи сприяння криміналу, який має схожі з владою політичні переконання.

7. Свобода вибору в кримінально-виконавчих закладах

Окремою темою на виборах було дотримання виборчих прав у місцях позбавлення волі. Застосування адмінресурсу до людей, позбавлених волі, проявлялось перш за все в порушенні норм Закону України «Про вибори Президента України» стосовно агітації (п.2 ч.1, стаття 84). Інформація про кандидата не мала рівного доступу до ув’язнених виборців. Панування в агітаційному просторі закритих закладів кандидата від влади Януковича було безперечним. Цьому сприяла жорстка установка, яку отримали від влади керівники режимних закладів. Вона реалізувалася як через протизаконні дії персоналу режимних установ, так і шляхом залучення до цього процесу криміналу. Порушення права на вільне волевиявлення в місцях позбавлення волі набуло тотальних масштабів. Цей процес безперечно, контролювався владою. За невиконання «замовлень» керівник установи міг позбутися своєї роботи (приклад – Лук’янівське СІЗО).

На президентських виборах моніторинг на спеціальних виборчих дільницях проводило Міжнародне товариство прав людини – Українська секція (МТПЛ-УС). Наводимо деякі фрагменти їх вражень. Офіційно на семінарі «Громадянське суспільство і держава у виборчому процесі», який проводила ця організація у Києві за місяць до виборів, представник Державного департаменту України з питань виконання покарань запевняв, що на Україну чекає «чудо демократії». Керівництво департаменту дякувало «за пропозиції щодо сприяння в проведенні в установах кримінально-виконавчої системи заходів, спрямованих на підвищення правової обізнаності учасників виборчого процесу», висловлювало готовність «надати сприяння офіційним спостерігачам у здійсненні своїх повноважень», хоча й заперечувало проти екзитполів.

Насправді ситуація з голосуванням у місцях позбавлення волі виглядала вкрай критично. Адміністрації переважної більшості «зон» використовували всі методи адміністративного тиску та впливу на ув’язнених виборців через «довірених осіб» з числа ув’язнених. Практично повсюдно використовувались методи «батога» та «пряника». З одного боку, ув’язнених намагалися підкупити, роздаючи «пайки» – блоки цигарок, цукерки, чай тощо. З іншого боку, прихильників Ющенка кидали до штрафних ізоляторів, жорстоко били, піддавали моральним та фізичним тортурам.

Практично 200 тисяч ув’язнених в Україні в першому турі пройшли черговий круг пенітенціарного абсурду. Один з засуджених по справі «одеських комсомольців» Ілля Романов розповідає, що за 2 тижні до виборів співробітники колонії розпустили плітку про те, що Янукович готує «золоту амністію», під яку потраплять всі ув’язнені та слідчо-заарештовані. За декілька днів до 31 жовтня адміністрація від імені Януковича почала роздавати арештованим подарунки (по 5 пачок цигарок «Козацькі», по 10 цукерок та пачці чаю). Перед самими виборами видали ще по 2 пачки. «Баландер», який сував ув’язненим дари від Януковича, супроводжував їх бормотінням «від Януковича». У результаті в Одеському слідчому ізоляторі відбулося так: арештант заходив у старшинську, де оперативний робітник на прізвисько «Степанич» давав йому на заповнення відкріпний талон, а сам тим часом проставляв у виборчому бюлетені галочку навпроти прізвища Янукович, після чого вручав цей бюлетень ув’язненому виборцю зі словами: «На, кинь!».

Симптоматичною є заява ув’язнених Білоцерківської виправної колонії №35, яку вони надіслали на Інтернет-сайт «Майдан» 26 листопада 2004 року:

«У колективному зверненні в’язнів цієї зони стверджується, що після того, як вони в першому турі масово проголосували за Віктора Ющенка, їх спочатку спробували підкупити подачками й обіцянками послаблення режиму. Однак, побачивши, що більшість ув’язнених не має наміру міняти свій вибір, проти них розпочали кампанію жорстоких репресій та адміністративного тиску.

Команду на це віддав начальник управління виправних закладів генерал Карандін, який після першого туру особисто приїжджав у зону №35.

Після цього керівництво зони влаштувало неперервний тиск на ув’язнених, тих, хто відмовився підкорюватися на час голосування, закрили в штрафному ізоляторі.

У розпорядженні сайту «Майдан» є прізвища найбільш активних виконавців цього злочинного наказу. У ньому передують нинішній начальник і його заступник.»

А от як проходило голосування в Бучанській виправній колонії №85 (96-й Ірпінський та Києво-Святошинський виборчий округ). До ізолятора був запроторений в’язень Леонід Мирончик (кримінальне прізвисько Льовушкін, Банзай), який не тільки не приховував, що голосуватиме за Ющенка, а не за Януковича, але й обурився фактом агітації з боку керівництва колонії (вони, як державні службовці, не мають права цього робити), що супроводжувалося роздачею подарунків (кримінальний злочин – підкуп виборців). Покарання Л. Мирочника викликало хвилю обурення серед інших в’язнів, які також не прагнули голосувати за кандидата від влади (в першому турі Янукович набрав у ВТК вдвічі менше голосів, ніж Ющенко), оскільки Банзай користувався повагою за безкомпромісне відстоювання прав за гратами.

Керівники колонії стверджували, що закрили Мирончика в зв’язку з якимось незаконним обігом наркотичних речовин, у зв’язку з чим велося службове розслідування. В’язні ж стверджували, що Мирончик ні до якого обігу не причетний, й ізолювали його виключно за політичні погляди.

Інтернет-сайт «Майдан» наводить дані про голосування в «ментовській зоні» в селищі Макошине Чернігівської області.

Напередодні першого і другого турів виборів туди приїжджав заступник начальника Департаменту з виконання покарань у Чернігівській області якийсь Олександр Воробей. У кожний зі своїх візитів він збирав чергових бараків і проводив з ними роз’яснювальні бесіди, де розповідав про те, за кого і як повинні голосувати зеки. Голосувати, природно, вони повинні були за Януковича. Потім «буграм» роздавалася агітаційна література, і вони відпускалися геть. Однак, підсумки виборів у Макошино для Воробея були невтішними. У деяких загонах більш 30 відсотків ув’яз­не­них проголосували за Ющенко.

Ще одна деталь. Для голосування ув’язнених розбивали на групи, якими керує «старший». Старший спостерігав за тим, хто як голосує, при цьому суворо заборонялося складати бюлетені. Це робилося для того, щоб можна було простежити, хто за кого голосує.

А ось свідчення того, як зі зміною настроїв у країні змінювалась ситуація в тюрмі. Про це пише на сайті «Майдан» Галина Бахматова, заступник голови Херсонської обласної організації Комітету виборців України, газета «Вгору», м. Херсон.

«Між 1 і 2 турами мені подзвонив ув’язнений з колонії № 90, у якого чудом виявився мобільний телефон. Мій телефон він довідався зі ЗМІ, завдяки гарячій лінії громадянської ініціативи «Знаю», координатором якої я є в Херсоні. Він скаржився: «Галина, це неможливо, зробіть що-небудь, нам просто руки відбивають, нам просто не дають ставити галочку в бюлетені». Він розповів, як це було: комісія видає бюлетень, а по дорозі до кабінки стоїть ряд міліціонерів, що виривають бюлетень з рук виборця, і комісія нічого не робить, тому що комісія – із працівників цієї колонії. Спостерігачі сидять або «відморожені», або їх немає взагалі.

Під час другого туру я приїхала в цю колонію, я хотіла туди прорватися. Цілу годину розмовляла з «замполітом». Він цілу годину мені посміхався й говорив, як у них усе добре – є спостерігачі від Ющенка й від Януковича, але мене він не впустив. Потім я довідалася, що спостерігачів від Ющенка вигнали, усі права виборців у цій колонії були порушені, за кандидата від влади «проголосували» майже 900 виборців, за Віктора Ющенко – близько 200.

Напередодні 26 грудня мій новий знайомий знову подзвонив. Він розповів, що ввечері в колонію до них прийшов один з керівників колонії. «Я підневільна людина, ви мене зрозумійте, ви теж підневільні, голосувати потрібно, як завжди, – за того, за кого потрібно», – сказав він без ентузіазму. При цьому подарував їм пачки сигарет (чим здійснив підкуп виборців). Мій співрозмовник сказав приречено: «Ну, що Ви зможете зробити?».

Уранці я подзвонила в колонію № 90. «У мене вчора був от такий дзвоник, скарга на Вас від ув’язнених». – «Бути такого не може, ми наших ув’язнених до телефонів не пускаємо». – «Але в цього ув’язненого така щаслива можливість з’явилася. Я не назву Вам його ім’я, але дзвоник був, і скарга була. Ви розумієте, що це 12 років в’язниці?» – «Це все неправда, це все мої недоброзичливці, я такого не робив, я нікого не підкуповував, хочете, приїжджайте самі і перевірите – у мене все чесно». – «А Ви мене пустите?» – «Пущу, і взагалі, у мене там десять спостерігачів сидить».

І тільки я зібралася туди їхати, дзвонить мені мій знайомий ув’язнений і говорить: «Галина, спасибі Вам велике, такого чуда ще в житті в нас ніколи не було: нам усім дозволяють голосувати по-людськи». Результати голосування 26 грудня в цій колонії: 1100 за Віктора Ющенка й близько 280 за Віктора Януковича.»

Вищенаведені декілька прикладів говорять, що загальна картина виборів у тюрмі засвідчила, що погрози та силовий тиск не дали того результату, на який розраховувала влада. І це свідчить про неприхований протест, який навіть в умовах жорсткого тюремного тиску намагались виявити ув’язнені, відстоюючи своє право на вільний вибір.

8. Фальсифікація виборів у день голосування: каруселі,
відкріпні посвідчення, інваліди, списки…

Найбільш брутальними порушеннями під час голосування було застосування різних чорних технологій. Масовими стали порушення в списках виборців, каруселі з відкріпними посвідченнями, порушення умов голосування на дому тощо.

Ще до першого туру виборів Комітет виборців України та ряд інших правозахисних організацій звертали увагу на те, що найбільш масові порушення будуть стосовно списків виборців. Складалося враження, що влада навмисно готує максимально зіпсовані списки, у яких помилок було набагато більше, ніж на попередніх виборах. Іноді на одну сім’ю приходилось до трьох помилок. Масове включення померлих, плутанина з правильністю написання прізвищ та імен, викривлені дати народження та місця проживання. Іноді в списках себе не знаходили цілими вулицями. Були випадки підміни списків.

Ось інформація, оприлюднена Антоніною Галкіною з Миколаєва в інформаційному бюлетені «Права людини» №31, 2004: «За кілька днів до виборів була проведена підміна списків, у всякому разі, у Миколаєві. Дільничні комісії сумлінно перевірили і внесли уточнення в списки до виборів. 29 жовтня під приводом перекладу списків на українську мову списки були вилучені з ділянок і в них внесли «останні корективи», тобто багатьох відтіля забрали, а «мертві душі вставили». На тій ділянці, де працювала я, ми склали перший акт у 8.40 ранки. А через півгодини прийшло 18 чоловік із запрошеннями, в яких у виборців стояли номера в списках, але в самих списках їх не виявилося. І людина тикала пальцем у члена комісії і говорить: «Ви ж три рази уточнювали список. От запрошення, виписане Вашою рукою». Після того, як ми склали акт, що, до речі, підписав голова дільничної комісії, я його відвезла в штаб і тервиборчком, у нас на ділянці побували два представники ОБСЄ й довірені особи всіх кандидатів у Президенти. Причому, слова голови комісії, що списки вилучалися з ділянки, були записані як мінімум на п’ять відеокамер.» По всіх містах Україні виборці активно зверталися до судів з метою поновити себе в списках виборців. Деякі місцеві суди розглянули від 1500 до 2000 скарг у день виборів.

Використання відкріпних посвідчень стало ще одним важелем, який використовувався владою, щоб досягти бажаного результату виборів. По всій країні пересувалися автобуси та поїзди з великою кількістю людей. Якби хтось мав змогу відстежити маршрути пересувань цих людей, то побачив би, що вони мандрували від однієї виборчої дільниці до іншої.

Наприклад, як повідомляв інформаційний бюлетень «Права людини», на дільничні комісії Тернопільщини в проміжку між турами президентських виборів набігла хвиля заяв про отримання відкріпних посвідчень на повторне голосування. Слухняно «відкріплялися» міліціонери, податківці, пожежники, працівники «Укрзалізниці», лісового господарства, ветеринарної медицини.

Ось ще одне свідчення одного зі членів ХПГ:

«Приміром, тиждень тому мені зателефонував знайомий і попросив про термінову зустріч. Прийшовши до офісу, повідомив, що його начальник зажадав, аби ближчими днями він отримав відкріпні посвідчення на себе та дружину і здав їх шефові. При цьому радилося не задавати зайвих запитань. Такі ж пропозиції, з його слів, було зроблено й іншим членам колективу. Мовляв, у противному випадку усім було обіцяно неприємності на роботі. На моє запитання, чому люди не напишуть скаргу до прокуратури, відповів: «в усіх сім’ї і усі бояться втратити заробіток.»

Про використання фальшивих відкріпних посвідчень опосередковано говорять і статистичні дані. Так, за повідомленням Чернігівського громадського комітету захисту прав людини, на Чернігівщині на деяких ДВК, розташованих у глибинці (села, до яких важко дістатися транспортом) при загальній чисельності виборців 250-350 чоловік, у другій половині дня за відкріпними посвідченнями проголосувало від 10 до 70 чоловік.

Особливою темою стало голосування інвалідів на дому. Однією з прийнятих після другого туру змін до закону про вибори стосувалась саме інвалідів. Команда Януковича наголошувала на своїй ролі захисника виборчого права цих знедолених людей. Але події першого та другого туру переконливо довели, що привід захисту права голосу хворих та інвалідів використовувався провладною командою для фальсифікації результатів виборів. Так, за результатами голосування в другому турі в м. Миколаєві 30% жителів-виборців виявились нездатними проголосувати на виборчих дільницях і «проголосували» вдома. Під час переголосування другого туру кількість заяв, поданих на дільниці від інвалідів скоротилась в 100 разів. Якщо в перших двох турах кількість заяв, поданих на одну ДВК доходила до 1500, то під час переголосування другого туру ця кількість знизилася від 10 до 15, що вказує на масштаби фальсифікацій у попередніх турах. На нашу думку, обмеження права голосувати поза дільницями під час переголосування 26 грудня є пропорційним і виправданим. До такого висновку можна дійти, якщо порівнювати шкоду від порушення права всіх виборців на справедливі і чесні вибори та шкоду від обмеження права значної кількості людей голосувати поза дільницями 26 грудня. Для результатів виборів шкода від порушення права на справедливі і чесні вибори значно більша. Дійсно, зловживання правом голосування поза дільницями призвело до великомасштабної фальсифікації і грубого порушення права на вільні справедливі вибори.

Фальсифікація на дільницях, де передбачалася перемога Януковича, поєднувалася з відвертим насильством на дільницях, де «незаплановано» переміг в першому турі Ющенко. Так, здійснювалися численні напади іноді озброєних невідомих осіб в цивільному на комісії та спостерігачів з метою перервати процес голосування або підрахунку голосів. У Сумській області декілька людей, захищаючи бюлетені, отримали тілесні ушкодження.

Масовий, системний характер фальсифікацій свідчить, що вони були заздалегідь сплановані як складові стратегічного плану влади з метою отримання потрібного відсотку голосів за кандидата в Президенти Віктора Януковича, фактично, здійснення конституційного перевороту.

Можна довго наводити приклади технологій фальсифікації, які використовувалися під час виборчої кампанії 2004 року, але головним є те, що масовість їх використання та показове нехтування фальсифікаторами політичних та громадянських прав людини призвело до неочікуваного владою ефекту, а саме до масового протесту населення країни проти насадження їм політичного устрою та його керівництва. Саме активні дії громадськості звели нанівець всі фальсифікації і дозволили провести в кінці кінців голосування з дотриманням свободи вибору.

9. Розпалювання міжетнічної та релігійної ворожнечі під час агітації

Розпалювання міжетнічної та релігійної ворожнечі, на жаль, не обійшло виборчу кампанію 2004 року. З самого початку команда В.Януковича, у порушення статті 37 (заборона пропаганди) та статті 2 (цілісність і недоторканність) Конституції України зробила ставку на розпалення конфліктів між україномовним Заходом і російськомовним Сходом. Перш за все, це стосувалось інфор­маційної політики в агітаційному просторі.

Так, наприклад, канали «Інтер», «1+1», ICTV після реклами В.Ющенка з брендом «Так», розміщували рекламний ролик такого змісту: він демонстрував Україну, розколотою на 3 частини. Західна Україна була помічена написом 1 сорт, Центр та Південь – 2 та 3 сортом. Голос за кадром коментував: «Так буде виглядати Україна за часів Ющенка».

Такі кандидати в президенти як Р.Козак, В.Базилюк, замість викладання свого бачення майбутнього України, подавали своє бачення майбутньої політики Ющенка з розрахунком налякати виборця. Так, Р.Козак у 1-му ролику стверджував, що українські націоналісти сподіваються, що коли Ющенко прийде, єдиною пануючою мовою буде українська. Одночасно регіональні агітаційні видання Р.Козака на Галичині в національно свідомих регіонах наголошували на тому, що Ющенко – східняк і здав національні українські інтереси. У другому відеоролику, який транслювався по центральним телеканалам, Р.Козак звертався до Ющенка зі словами: «Вікторе Андрійовичу! Ваша дружина – американка». Ролики Базилюка взагалі ставили за мету створили у виборця враження, що Ющенко національно непримиримо відноситься до російськомовного населення. Інформацію такого ж характеру подавала в передвиборчій агітації Н.Вітренко.

У багатьох містах України (переважно Південного та Східного регіонів) були встановлені біг-борди, на яких зображувалося розколоте серце разом з розірваним фото поруч із написом «Не дамо розколоти Україну». Цікаво, що протягом всієї виборчої кампанії прибічники В.Ющенка говорили тільки про єднання нації, роз’яснювали, що вони не збираються забороняти російську мову. Але PR-технологи продовжували вкладати у вуста В.Ющенка та Ю.Тимошенко фрази на кшталт «Огородимо Донбас колючим дротом» чи «Закатаємо 7-й кілометр в асфальт» і втлумачували ці тези у суспільну думку. Результатом такої політики стало ряд фобій, жертвою яких стало, перш за все, російськомовне населення, яке боялося початку репресій. Таким чином, політична гра команди Януковича на міжнаціональних мотивах призвела до досить жорсткого поділу політичних симпатій за мовною ознакою, що свідчило про злочинність політичних технологій, застосованих владою щодо свого народу.

Виборчою родзинкою з негарним смаком стало активне використання Українською Православною церквою Московського патріархату церковного кліру як агітаційної трибуни за В.Януко­вича. У Луганську, Кіровограді, Сарнах, Запоріжжі, Києві, Чернігові з амвонів неслися прямі агітаційні заклики, влаштовувалися хресні ходи на підтримку В.Януковича, священиками роздавалася агітаційна література тощо. Наприклад, в Одесі, на 7-му кілометрі (великий ринок) монахині роздавали агітаційні листівки на підтримку кандидата від влади, де говорилося, що Януковича послав Господь, а Ющенка – антихрист.

У відповідь на такі події правозахисні організації України зробили декілька звернень та заяв щодо порушення права на свободу віросповідання та вільні вибори в Україні. У них вони зазначали, що агітація відбувається як під час богослужіння, так і в інтерв’ю окремих високих церковних осіб. Така практика тиску на свідомість виборця суперечить положенням Європейської конвен­ції з прав людини та Закону України «Про свободу совісті й релігійні організації». Стимулювання ж владою розпалювання релігійної ворожнечі, релігійних конфліктів суперечить ідеї правової демократичної держави.

Під час «помаранчевої революції» на мітингу в Чернігові з осудом «такої позиції» УПЦ МП виступив священик Троіце-Сергієвського собору Сергій Іваненко-Календа. Людина, священицькі корені в родині якої сягають 14 сторіччя, виступила проти примусу, який чинила церква по відношенню до своїх прихожан. Він заявив про свою незгоду з такою позицією свого церковного начальства, за що отримав заборону на служіння. Сергій Іваненко-Календа провів прес-конференцію в агенції УНІАН у Києві. До речі, тільки УПЦ МП не приєдналася до спільної заяви конфесій, які закликали до справедливих та чесних виборів.

Використання церкви у виборах було наступом влади на свободу вибору, віросповідання та совісті й призвело до обмеження права вибору віруючих людей та падіння в українському суспільстві авторитету УПЦ МП.

10. Права людини в подіях «Помаранчевої революції»

Фальсифікація результатів другого туру президентських виборів стала потужним поштовхом до вибуху революційної енергії на площах України. Уже з ранку 22 листопада на Майдані Незалежності з’явилось людське море. Причому формувалось воно не тільки за рахунок Києва. З усіх регіонів України до Києва їхали люди аби відстояти власний вибір. Зміст подій, які відбувались, можна пояснити як рух до свободи, усвідомлення власної гідності, значущості власного голосу. Це було подолання сформованого ще в Радянському Союзі переконання, що від голосу окремої людини нічого не залежить – за неї все вирішують «начальники». Люди відчули свободу і не хотіли віддавати її. Наметове містечко, яке з’явилося в цей час на Майдані мало своїм лозунгом гасло, написане на одному з наметів: «Український народ робить Євроремонт держави. Вибачте за тимчасові незручності». Метою цього протистояння зі старою владою було відстояти інтереси демократії, своє право на вільне висловлення поглядів, право на мирні зібрання, право на вільні вибори.

Протистояння людей і влади було дуже небезпечним. Декілька разів ситуація була майже «на межі», особливо 28 листопада. Але сила народу, підтримка світової громадськості не дали пролитися крові. Майдани стояли по всій Україні, стояли мирно. Лише в Чернігові 26 листопада відбулися події, які призвели до застосування сили та постраждалих.

У цей день кількатисячний натовп прихильників Ющенка, очолюваний народним депутатом України, соціалістом Миколою Рудьковським, намагався пройти до будинку Чернігівської міської ради, щоб змусити депутатів прийняти рішення про визнання Президентом В.Ющенка. Після підриву групи міліціонерів, які охороняли будівлю міськради, вибуховими пристроями, які застосували невідомі особи, працівники МВС, двоє з яких були тяжко поранені, застосували кийки та шумові гранати, щоб перешкодити проникненню людей до будинку. Внаслідок цього постраждало кілька десятків людей з обох сторін.

Аналізуючи все, що трапилося 26 листопада під стінами Чернігівської міської ради, можна зробити висновки, що народний депутат Микола Рудьковський у протистоянні з Чернігівським міським головою Олександром Соколовим зарекомендував себе як блискучий популіст та професіональний організатор вуличних заворушень, а прості чернігівці були використані як елемент політичної боротьби на фоні складної політичної ситуації у державі.

Проте в даній ситуації не можна було допускати дій, які спровокували тяжкі наслідки для постраждалих людей (за нашими даними, один з міліціонерів, молодий хлопець з Мени втратив око). Прикладом того, як відповідальні дії політиків не допустили насильства і змусили владу поважати вибір народу, є для нас Київський майдан, де не дивлячись на велике скупчення людей, не пролилося жодної краплі крові. Це відбулось завдяки політичній мудрості тих, хто був авторитетом для Майдану. Такою повинна бути поведінка дійсно відповідальних політиків, які переймаються долею кожної людини, яка повірила їм.

Цей єдиний випадок застосування сили проти народу не змінив загалом мирний перебіг подій помаранчевої революції.

Головною перемогою цих подій, стало те, що в Україні нарешті відчутно заявило про себе громадянське суспільство. Сам факт того, що люди, усвідомили фальсифікацію результату виборів, вийшли на вулиці, аби відстояти свій голос, зробили це мирно, толерантно й спільно, свідчить про європейський вибір українців, який тепло сприйняли у світі всі, хто відстоює ідеали свободи та демократії. Уперше в Україні з’явилася надія, що стан дотримання прав людини в державі зміниться на краще.

11. Рекомендації щодо усунення порушень прав людини,
пов’язаних з виборчим процесом, у майбутньому

Враховуючи реалії виборів 2004 року, новій владі необхідно дослухатися пропозицій громадянського суспільства, які б сприяли покращенню стану дотримання прав людини в Україні під час виборів усіх рівнів влади.

Хочемо наголосити на декількох пропозиціях, які повинні сприяти усуненню порушень прав людини та основних свобод під час майбутніх виборів:

1) з метою усунення проблем зі списками виборців слід створити єдиний реєстр виборців, у рамках діяльності незалежної від держави інституції, з постійно поновлюваною базою даних та контролем (у т.ч. громадським) за достовірністю наведених у ньому даних;

2) внести до переліку суб’єктів виборчого процесу громадські організації та надати їхнім представникам право бути офіційними спостерігачами на виборах;

3) з метою дотримання таємниці волевиявлення виборців при голосуванні, слід використовувати бюлетені, які при вкиданні в скриньку для голосування слід запаковувати у спеціальні конверти, щоб, знаходячись біля прозорої скриньки, неможливо було помітити позначки на бюлетені;

4) слід окремо ввести в законодавство заборону особам, що є державними службовцями, знаходитися в будь-якій ролі (зокрема, позаштатними журналістами) на виборчій дільниці довше, ніж це потрібно для голосування;

5) з метою своєчасного та сумлінного переслідування порушень та порушників законодавства про вибори, рекомендується додати до Кримінального кодексу, Кримінально-процесуального кодексу та Кодексу про адміністративні порушення нові уніфіковані розділи, які стосувались би виключно виборчих порушень, при цьому мали б чітке співвідношення з відповідним на той час законодавством про вибори;

6) увести в законодавство норми про обов’язковість навчання членів виборчих комісій до початку виконання ними своїх обов’язків;

7) скасувати утворення окремих виборчих дільниць у закритих закладах (СІЗО, колонії, військові частини тощо), передбачити законодавче створення під час голосування на цих виборчих дільницях спеціальних дільниць, які б складалися з двох частин: одна припадала б на незакритий заклад чи населений пункт, де голосували б пересічні виборці, а інша на таку установу, причому підрахунок голосів повинен відбуватися консолідовано в одному місці без підрахунку окремо по кожній частині з укладанням єдиного протоколу;

8) передбачити обов’язковість розміщення на кожній дільниці стенду (чи плакатів) з переліком прав виборців, інструкціями та прикладами: оскарження дій посадових осіб, подання заяви (скарги) до суду, складання заяви про злочин та іншої правозахисної інформації;

9) увести в законодавство норми обов’язковості залучення в день виборів юристів (адвокатів) до безкоштовної (за рахунок держави) юридичної допомоги виборцям у судах;

10) заборонити бути членами виборчих комісій особам, які не є державними службовцями, але є працівниками державних фондів соціального забезпечення та захисту (пенсійного, соціального страхування на випадок безробіття тощо);

11) урегулювати питання та ввести адміністративну відповідальність за знаходження працівників МВС, СБУ та «дружинників» на території виборчих дільниць без прийняття рішень членами комісії про присутність сторонніх осіб;

12) ураховуючи проблему махінацій з голосуванням вдома та обов’язковість дотримання прав осіб, що не можуть з причини фізичних вад відвідати виборчу дільницю в день виборів, розробити багаторівневу систему (попередній моніторинг) осіб, які хочуть голосувати з використанням виїзних скриньок;

13) з метою врегулювання проблеми фальсифікацій з використанням відкріпних посвідчень, закріпити норму про внесення в паспорт громадянина-виборця відмітки (відбитку спеціального штампу) про отримання виборчого бюлетеню в розділі паспорту «ОСОБЛИВІ ВІДМІТКИ», закріпити право ставити відмітку за членами виборчих комісій;

14) як додатковий захід, закріпити обов’язковість внесення після виборів територіальними виборчими комісіями до єдиної бази даних інформації про всіх виборців, що проголосували за відкріпними посвідченнями, та проведення звірки її на всеукраїнському рівні щодо дублювання в ній виборців, з передачею результатів про зафіксовані порушення до правоохоронних органів;

15) для захисту свободи вибору та дотримання таємниці голосування незрячих виборців внести у виборче законодавство гарантії та порядок голосування таких осіб;

16) ураховуючи те, що виборчі комісії є державними установами, пропонується внести у виборче законодавство обов’язковість присяги члена виборчої комісії та ввести відповідальність за її порушення;

17) на час виборчої кампанії при територіальних виборчих комісіях рекомендується створювати органи (з рівним представництвом членів від різних кандидатів), які б:

– здійснювали моніторинг з правом накладання штрафу або інших заходів у випадках, коли представники державної влади надають підтримку одному з кандидатів у тій чи іншій формі;

– спостерігали за рівноцінним висвітленням у комунальних засобах масової інформації кандидатів та мали б повноваження накладати штрафи.

При урахуванні вищенаведених рекомендацій буде усунена можливість системних порушень прав людини та основних свобод, що відбулися під час виборів Президента України 2004 року. При цьому вибори можна буде провести на прозорій, рівній, чесній та демократичній основі.


 Поділитися