MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2004. XXII. ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ (ОКРЕМІ АСПЕКТИ)

23.08.2005   
У статті 3 Конституції України наголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Звичайно, кожному зрозуміло, що специфіка військової служби передбачає деякі обмеження прав, але обмеження повинно бути обґрунтованим і здійснюватися за Конституцією та Законами України.

У статті 3 Конституції України наголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Звичайно, кожному зрозуміло, що специфіка військової служби передбачає деякі обмеження прав, але обмеження повинно бути обґрунтованим і здійснюватися за Конституцією та Законами України.

Конституційним є тільки обмеження права військовослужбовців на створення політичних партій та права на підприємницьку діяльність. Всі інші обмеження прав людей в погонах є неконституційними.

Проведене нами соціологічне дослідження вказати РЕСПОНДЕНТІВ та кількість опитаних і на якій території ставлення призовників до військової служби показало наступне:

– 35% призовників негативно ставляться до армії;

– 40% морально не готові служити в армії;

– у 16% служба викликає почуття страху і туги;

– 35 % відповіли, що у них змішане почуття;

– і лише 14 % стверджували, що майбутня служба викликає у них почуття гордості.

– При цьому 40% всіх опитаних морально не готові служити в армії.

Було в наших анкетах питання «Що тебе найбільше тривожить у майбутній службі?» Відповіді:

– відсутність особистої свободи – 32%;

– матеріально-побутові умови – 17%;

– нестатутні відносини – 26%.

Близько 34 % не вважають себе патріотами України, 21 % – вважають себе патріотами, 44 % – сумніваються, і в той же час, якби армія була професійною, в ній хотіли б служити, а 54 % опитуваних, а все одно не хотіли б – 25%.

Висновки з цього можна зробити доволі оптимістичні: в Україні є достатньо юнаків, які хотіли б стати захисниками держави на професійній основі, але умови служби їх ще лякають.

1. Моніторинг якості призову

Призов на військову службу здійснює місцева влада через призовні комісії, розміщення і організація роботи яких покладається на військові комісаріати.

Військові комісаріати знаходяться на перехресті людських доль. З військкомату починається перший крок молодої людини до самостійного життя, сюди ж і повертається молода людина після служби в армії вже в якості резерву.

Тому на перше місце роботи військкоматів виходить здійснення комплексу заходів щодо ефективного забезпечення підготовки громадян до військової служби, соціально-психологічного супроводу їх протягом усієї служби шляхом встановлення зворотного зв’язку з військовими частинами, окремо з військовослужбовцями, членами їхніх сімей та участі в соціальній адаптації після звільнення у запас.

Чи сумлінно виконують військові комісаріати свої обов’язки?

Уже в 17 років юнаки, згідно із Законом України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу», повинні мати юридично оформлений статус, який їм надано державою, шляхом приписки до призовних дільниць, а в подальшому і через призов на строкову військову службу. З боку держави для закріплення цих правовідносин виступає високопрофесійний персонал, який представляють державні чиновники, працівники військкоматів, призовна комісія, кадрові офіцери. І не завжди інтереси призовників співпадають з інтересами представників держави. Останні, в більшості випадків, вважають призовників людьми без особистих проблем і, виходячи з цього відносяться до них, як до суб’єктів, що тільки завжди щось винні і зобов’язані державі, не враховуючи при цьому їхніх прав, які саме держава повинна їм забезпечити. У Законі «Про загальний військовий обов’язок та військову службу» нічого не вказано про те, що конкретно визначеними особами повинні вивчатися проблеми призовника та при необхідності вирішуватися, як не визначено і те, де призовник може, при необхідності, отримати правову допомогу

Що потрібно розуміти під правовою допомогою? Це перш за все – надання консультацій і роз’яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, виконання обов’язків відповідно до Кримінально-процесуального та цивільно-процесуального законодавства.

Порядок роботи з юнаками під час приписки та призову розкривається в «Положенні про підготовку і проведення призову громадян України», затвердженому наказом Міністра оборони. Виходячи зі змісту Положення, з призовниками повинна проводитися різнобічна робота з роз’я­снення йому особливостей його статусу та вивчення його як особистості. В Положенні є цілий розділ, який має назву: – «Вивчення особистості призовника».

У ньому визначено, що вивчення особистості призовників здійснюється на підставі планомірного накопичення у військових комісаріатах відомостей про їх ділові, моральні і психологічні якості, стан здоров’я, фізичний розвиток, загальноосвітню і спеціальну підготовку та сімейний стан. Але нормами Положення ні на одну посадову особу не покладений прямий обов’язок організовувати та здійснювати роботу щодо вирішення тих проблем, які є у призовника, або хоча би надавати допомогу йому у цьому.

Потрібно визначити таку сторону вивчення особистості, як ознайомлення з її конкретними проблемами, що, на думку призовника, будуть йому заважати виконувати військовий обов’язок. І ці проблеми повинні фіксуватися особисто призовником, або його батьками, в його особистій справі. Треба зауважити також, що згідно з Сімейним кодексом України законними представниками неповнолітніх є батьки, які захищають їхні права та інтереси, а у відповідності з цивільним кодексом дієздатність громадян, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки виникає у повному обсязі з настанням повноліття. Так от, цю молоду людину викликають на підставі закону до військкомату в 17 років (за рік до настання повноліття), щоб юридично закріпити її зобов’язання перед державою. Закон не визначає місце батьків при цьому. Хоча всі ми знаємо, що у випадку виникнення проблем, як з призовниками, так і з солдатами строкової служби, у більшості випадків до їх вирішення залучаються батьки. Виходить так, коли юнак призивається до лав Збройних Сил, держава з батьками не радиться, до їх думки не прислуховується, а коли виникають проблеми з військовослужбовцем, то їх викликають до військкоматів та військових частин і просять допомогти.

Наступним етапом виконання військового обов’язку є проведення призову громадян на строкову військову службу. Призиває на військову службу влада, а не військові, бо призовник людина цивільна, поки немає рішення про його придатність до військової служби, з яким він ще може не погодитися і оскаржити в установленому порядку. Для цього в районах утворюються призовні комісії в складі голови комісії – заступника голови відповідної Ради народних депутатів, члени комісії – районний військовий комісар, заступник начальника районного відділу внутрішніх справ, лікар, який організовує роботу медичного персоналу для медичного огляду призовників профільними фахівцями-медекспертами, фахівець з фізичного виховання, секретар комісії, представники товариства сприяння обороні України, інших організацій, підприємств і установ (окрім військового комісара всі особи – цивільні). Серед повноважень та обов’язків комісії також конкретно ні на кого не покладений прямий обов’язок щодо допомоги призовникам у вирішенні їхніх проблем.

Тільки визначено, що члени призовної комісії уточнюють у призовника склад сім’ї, матеріальне становище, житлові умови, його заробіток і заробіток членів сім’ї, якщо вчиться, то де і на якому курсі, місце, посаду і стаж роботи, виробничі показники, за якою спеціальністю пройшов підготовку в навчальній організації ТСОУ, в професійному навчально-виховному закладі, чи потребує допомоги сім’я, якщо він буде призваний на строкову службу. Потрібно не тільки уточнювати наявні проблеми, а і допомагати у їх вирішенні призовникам та їхнім сім’ям.

Обов’язки конкретних посадових осіб державних органів, саме них, а не членів призовних комісій, по уточненню проблем призовників та допомозі у їх вирішенні, повинні бути визначені Законом, а не наказом Міністра оборони України, так як Міністр не має ні прав, ні можливості для проведення цієї роботи, оскільки по-перше – призовник є цивільною особою, а по-друге – Міністерство Оборони не буде мати відношення до тих юнаків , які призиваються для проход­ження служби у військах Міністерства внутрішніх справ (МВС), Служби безпеки України (СБУ), прикордонних військах та військах Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС).

Ніяким документом не регламентується порядок надання, у разі необхідності, призовникам консультацій з юридичних питань чи порядку застосування чинного законодавства. Бувають випадки, коли призовникові необхідно звертатися до кваліфікованого юриста чи адвоката. Але чому громадянин, який з урахуванням нинішніх реалій, у більшості випадків призивається не добровільно, бо закон не надає йому права вибору, служити чи ні, повинен ще наймати кваліфікованого юриста, щоб той допоміг йому вирішити певні проблеми, пов’язані з його призовом? Якби він ішов до армії добровільно, то було б зрозумілим те, що він самостійно шукає юриста та оплачує його послуги. А при нашій системі примусового призову держава зобов’язана надати громадянинові правову допомогу у вирішенні тих проблем, існування яких може негативно відобразитися на проходженні ним військової служби.

Юридичним механізмом забезпечення права призовників на правову допомогу могло б стати включення до складу призовної комісії юриста і покладення на нього певних обов’язків. Потрібно прямо у повістці для виклику у військкомат вказувати, що призовник може звернутися за правовою допомогою до юриста з питань, які пов’язані з проходженням військової служби або виникненням можливих негативних юридичних наслідків, у разі призову на військову службу.

Як не прикро це констатувати, ніхто взагалі не працює ні з призовниками, ні з їхніми батьками, ніхто не роз’яснює їм їхні права, проблеми сім’ї на час служби нікого не цікавлять, просто виконується план оргнабору до війська – і все. А далі – клопіт командирів. Недарма один із працівників районного військового комісаріату прямо заявив: «Мені все одно, що вони там застреляться чи задусяться, якщо я не виконаю план призову, то буду позбавлений 44 % премії».

Харківська обласна спілка солдатських матерів з 2000 року веде моніторинг якості призову. Для цього проводяться опитування солдат строкової служби в військових частинах[1], а також направляються інформаційні запити до командирів військових частин, де служать харків’яни, із запитаннями щодо стану їхнього здоров’я та підготовки до військової служби.

Деякі листи неможливо читати без хвилювання. Так, командир однієї з військових частин пише, що з 5 новобранців-харків’ян двоє звільнені з армії – рядовий Ч. (Змієвський РВК) із діагнозом органічне ураження мозку, гідроцефалія, і рядовий С. (Московський РВК) – із діагнозом міокардіосклероз, а рядовий К-в (Барвенковський РВК) загинув внаслідок самогубства. За результатами посмертної експертизи: «у період, що передував смерті, знаходився у психічному стані, при якому може бути вчинене самогубство (шизоїдні риси характеру – особистість гальмівного типу)» Тобто, всі ці хлопці були призвані хворими.

З іншої частини пишуть: «...повідомлю, що призовники, які прибули з Харківської області (260 чоловік), пройшли медичне обстеження, що дало змогу констатувати недостатньо високий рівень фізичного стану та стану здоров’я військовослужбовців, призваних Харківським ОВК, а саме: військовослужбовець П. – звільнений за статтею 38 – ревматизм, ревматичні хвороби серця і т.п. – 1 стадія, військовослужбовець С. – звільнений за статтею 18 – розлади особистості, п.Б – помірно виражені, із нестійкою компенсацією або компенсовані. Крім того, 27 чоловік мають суттєвий дефіцит ваги тіла – більше 15 кілограмів». Із цієї ж частини повідомляють, що 48 хлопців потрапили до шпиталю чи до МСЧ у перший місяць перебування в армії. Так, дефіцит ваги не є підґрунтям для відстрочки. Але чи доцільно набирати до лав Збройних Сил дистрофіків? Є думка, що в армії ці хлопці зможуть поліпшити стан свого здоров’я. Ми з цим категорично не згодні – армія це не санаторій. Такі військовослужбовці не можуть нести військову службу. Можливо, для цих хлопців потрібна соціальна програма реабілітації, яка б давала змогу після проходження курсу реабілітації призвати до Збройних Сил повноцінних солдат, спроможних виконувати бойові задачі.

Рядовий Віталій Л., призваний Первомайським РВК Харківської області, характеризується військовою частиною, в яку потрапив для проходження служби, таким чином: «Л. постійно висловлював скарги на стан свого здоров’я, а саме на проблеми із серцем та нічний енурез. Нас здивувало, що з Первомайського РВК були дані рекомендації про використання Л. на організаторських посадах. Л. було обстежено в частині і виявлено, що за «Прогнозом» він має ІV(незадовільну) групу НПС, великий рівень тривожності, емоційно-вольову нестійкість, екзальтовано-тривожний тип особистості. Л. було направлено до госпіталю, з якого він утік. Після того, як Л. повернувся в частину, його було госпіталізовано до обласної психіатричної лікарні, де йому було поставлено діагноз: емоційно-вольова нестійкість, тимчасовий розлад сечовиділення, енурез. За поданням лікарів Л. буде звільнено з лав ЗС України за станом здоров’я. Також здивував той факт, що Л. до призову мав приводи в міліцію і, навіть, судимість за крадіжку, але у військкоматі ніхто не звернув на це уваги...». І в результаті, замість того, щоб займатися своїми прямими обов’язками, розшукували, а потім лікувати в різних лікарнях хворого солдата, витрачали свій час і нерви, щоб виправити помилки призовної комісії.

У порівняльній таблиці наведені дані, отримані під час моніторингу в 2000–2002 рр. У 2000 році (весна) досліджено 1014 юнаків, у 2001 (осінь) – 768, у 2002 (весна) – 975.

 

 

% від загального числа досліджених

З них:

Весна 2000

Осінь 2000

Осінь 2001

Весна 2002

1. Потрапили до госпіталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби

11,73

8,5

13,15

8,71

2. Мають хронічні хвороби,
що загострились у перші дні
перебування в армії

3,94

2,01

9,1

5,02

3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію,
вживали наркотики

1,58

5,05

1,82

10,15

4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду

5,52

5,57

3,25

5,33

5. Призвані з порушенням норм
законодавства (мають право
на відстрочку за статтею 17
Закону «Про військовий обов’язок»

 

 

0,26

0,1

6. Приховали хронічну хворобу

від медичної комісії,
щоб потрапити до армії

2,46

0,74

0,39

1,23

7. Заявили про те, що не мають
ніякого бажання служити
у збройних силах

0,49

0,22

0,52

1,74

8. Скільки було спроб втечі
з військової частини

0,29

0,074

0,0

0,1

9. Чи були спроби самогубства, скільки

0,1

0,074

0,13

10. Мають суттєвий
дефіцит ваги

3,78

2,8

2,87

 

Аналізуючи результати моніторингу призову в 2000–2002р. р., ми бачимо, що якість призову стабільно залишається низькою. Значно збільшилась кількість військовослужбовців, які вживали наркотики, мають відхилення норм поведінки. На нашу думку, це свідчить про недосконалість тих програм, якими користуються психологи медичних комісій ОВК та РВК. До того ж є розбіжності в самих програмах між військкоматами та військовою частиною. Мабуть, ще й тому такі різні показники.

Велика кількість військовослужбовців, яких комісовано (в одній вч із 249 військовослужбовців – 12, в другій з 202 юнаків – 4, ще в одній із 22 – 2), призов з такими хворобами, як «двостороння плоскостопість обох ступній з артрозом «(Харківський РВК), «звичний вивих вісочного нижньощелепного суглобу» (Комінтернівський РВК) тільки підтверджує правоту висновків командирів військових частин про неякісну роботу медичних комісій ОВК та РВК.

Можливо, загальний стан ще гірше, оскільки невідома ситуація у тих військових частинах, звідки відповідей не надійшло.

Ми після кожного звіту про результати моніторингу якості призову звертаємось до держадміністрації області та міста з нашими пропозиціями. На жаль, вони не знаходять підтримки.

Міське управління охорони здоров’я хвилює тільки відсутність грошей, а те, що трапляється з малюками при їх народженні, що до Збройних Сил України потрапляють хворі юнаки, недостатньо обстежені, що призовники, які одержали відстрочку за станом здоров’я на деякий час, як правило, не одержують ніякого лікування – не хвилює нікого. Навпаки, якщо призовнику потрібне будь-яке обстеження, з нього ще й вимагають гроші, яких у нього немає. Тому що хворі юнаки це, найчастіше, діти з малозабезпечених сімей, з найбільш вразливих верств населення. А саме вони і складають більшу частину наших Збройних Сил. Мабуть, тому і трапляються в нашій державі і Скнилів (Львів), й інші трагедії з великою кількістю жертв.

Безвідповідальність, небажання щось змінювати, приховування справжньої кількості військовослужбовців, яких комісовано, замість виявлення та усунення причин та недоліків, захист «честі мундира» – мабуть, це ті ключові причини, що приводять до тих результатів, які ми маємо протягом останніх років.

Аналізуючи звернення призовників та їх батьків до громадських організацій, можна зробити висновок, що найчастіше призовники та їх батьки скаржаться на недостатнє медичне обстеження. До наших організацій під час весняного призову 2000 року звернулося 18 осіб із скаргами на те, що медична комісія військкомату ігнорує їх заяви про наявність захворювання і не направляє їх на більш докладне обстеження. Після наших звернень, хлопці були додатково обстежені. З 18 призовників 16 отримали відстрочку чи були визнані непридатними у мирний час. Тобто 88,9 % скарг були обґрунтовані. І так відбувається з тими, хто наполегливо доводить, що хворий. А ті, що не наполягають на своїх захворюваннях із тих чи інших причин, зовсім не можуть розраховувати на необхідне обстеження. І зовсім погане становище тих, хто вирішив приховати свої хвороби. А таких 2,46 відсотка. Вони потрапляють у військові частини і відчувають, що не можуть нести службу, хворіють, стають об’єктами знущань, тікають. Потрібно багато зусиль, щоб довести, що до армії вони потрапили помилково.

На медичні комісії військкоматів покладені дуже важкі й відповідальні обов’язки. Від їхнього ставлення до своєї роботи залежить і доля молодої людини, і боєздатність Збройних Сил. Відомо, що недостатньо здорові солдати, особливо із психічними вадами, найчастіше стають об’єктами нестатутних відносин. Людина, якій довіряють зброю, повинна бути стовідсотково здоровою психічно. Тому, на нашу думку, час уже змінити ставлення лікарів призовних комісій до призовників. Не чекати, коли вони самі будуть заявляти про своє нездоров’я, а ретельно обстежувати тих, хто має завтра взяти в руки зброю. Надто дорого стають армії помилки медиків – морально й матеріально.

Лікарі, що працюють у медичних комісіях, часто у приватних розмовах скаржаться на великі навантаження під час призову. Ті призовники, що були «здорові» за результатами приписки, заявляють про свої хвороби і вимагають додаткового обстеження. Цю ситуацію можна суттєво поліпшити на стадії обстеження під час приписки, яка ведеться дуже формально. Хлопці приходять усім класом чи групою ПТУ і зізнатися в деяких хворобах просто соромляться. Наприклад, важко уявити, що хтось, за таких умов, заявить про енурез чи інші розлади такого ж порядку.

Крім того, до ХОССМ надходять скарги на те, що призовники не можуть обстежитися в повному обсязі через відсутність грошей у їхніх батьків. Деякі обстеження медичні заклади міста й області проводять тільки за плату: це томографічні, імунологічні, а в деяких випадках і рентгенологічні обстеження. Виникає питання: чому батьки, які впевнені, що їхня дитина за станом здоров’я не може служити в армії, щоб довести це, повинні платити гроші? Узагалі, до управління охорони здоров’я і у призовників та у їхніх батьків є претензії. За направленням військкоматів у медичних закладах міста й області призовників обстежують в умовах стаціонарів. І викликає здивування, коли призовник О., який скаржився на неодноразові токсікоалергологічні реакції, перебував в алергологічному відділенні стаціонару, але не був обстежений. Йому не зроблено жодної алергологічної проби, але діагноз «практично здоровий» – він отримав. Призовник П., який з дитинства стоїть на диспансерному обліку з приводу цукрового діабету, після стаціонарного обстеження в одній з лікарень міста отримав діагноз: «порушення тесту толерантності до вуглеводів». Зараз його будуть обстежувати додатково. Тож виникає питання: чому з одного боку лікарі вдаються до економії на апаратних обстеженнях, з іншого вдаються до шаленого марнотратства грошей (три тижні стаціонару – це чималі бюджетні кошти), а також чужого часу й нервів.

Виявилось також, що допризовники та їхні батьки не ознайомлені зі статтею 15 Закону України Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу». Тому вони чекають повістку до військкомату, а не з’являються згідно із Законом у місячний термін після оголошення Указу Президента про призов. Це приводить до непорозумінь і загрожує штрафом для необізнаних призовників.

Подаємо результати моніторингу весняного призову 2004 року по Харкову та Харківській області.

Було направлено до військових частин 65 листів з анкетами–запитами. Отримали відповіді на наші запитання від 28 командирів військових частин; 29 – не відповіли і 8 листів були повернуті, що було пов’язано з невірно вказаною адресою. Таким чином, ми маємо 49,2% відповідей, що стосуються 809 військовослужбовців. Усього у весняний призов 2004 року до Збройних Сил України з Харкова та Харківської області було направлено 1849 юнаків.

На запитання анкети ми отримали такі дані:

 

Досліджено 809 осіб

Кількість

З них:

Абсолютні одиниці

% від загального числа досліджених

1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби

94

11,61

2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії

30

3,7

3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики

27

3,33

4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду

48

5,93

 

5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за статтею 17 Закону «Про військовий обов’язок»)

0

0,0

6. Приховали хронічну хворобу
від медичної комісії, щоб потрапити до армії.

5

0,62

7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах

19

2,35

8. Скільки було спроб втечі
з військової частини

1

0,12

9. Чи були спроби самогубства, скільки

0

0,0

10. Скільки військовослужбовців мають суттєвий дефіцит ваги

13

1,6

 

Аналіз цих даних підтверджує, що все ще продовжується призов хронічно хворих в армію, юнакам вдається приховувати хронічні хвороби, незважаючи на те, що в пункті 7 статті 18 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу» передбачається, що на приписку мають бути надані до військкомату «від лікувально-профілактичних закладів – медичні картки амбулаторного хворого з вкладками до них, списки осіб, узятих на диспансерний облік з приводу нервово-психічних захворювань, туберкульозу, венеричних, інфекційних захворювань, захворювань шкіри, хронічних захворювань внутрішніх органів, кісток, м’язів, суглобів та витяги з історії хвороби, дані лікарського обстеження та диспансерного нагляду, що свідчать про стан здоров’я».

Результати моніторингу свідчать про зовсім інший стан речей.

Командир військової частини А0665 у своєї відповіді відзначає, що 49 (19,92%) юнаків із 246 прибулих до частини військовослужбовців-харків’ян потребують з різних причин особливої уваги до себе з боку командирів частини та підрозділів. Деякі командири звертають увагу на велику кількість військовослужбовців, які потрапили до шпиталю у перші дні прибуття до військової частини. Наприклад, 15 юнаків із 25 прибулих (60%), військова частина А3814; 7 юнаків із 15 прибулих (46,6%) у Житомирському військовому інституту радіоелектроніки; військова частина А1352 доводить, що, на їх погляд, із 12 харків’ян, які прибули до частини, 10 юнаків (83,3%) виявилися неготовими до служби в армії. На жаль, ми не маємо більш докладних даних, хто і з якої причини опинився в шпиталі. В деяких відповідях вказано тільки прізвище юнака, але немає даних, з якого РВК він був призваний. У таких випадках ми, на жаль, не маємо можливості результативно впливати на дії того чи іншого РВК.

У цьому призові, за даними командирів військових частин, 6 юнаків із 809 обстежених було комісовано, що становить 0,74%. Дані про військовослужбовців, яких було комісовано, та призваних хворими, зведені в таблицю, де вказано, якими РВК були призвані ці юнаки. (Окремим шрифтом виділені «комісовано»)

 

РВК

Вч

ФІБ

Причина

1

Харківський ОВК

А0665

Лавров
Євген Анатолійович

Множинний пігментний невус. Сколіоз
грудного відділу хребта

2

–//–

–//–

Корляков
Віталій Миколайович

Звільнений з лав ЗСУ

3

–//–

–//–

Осадчий
Олександр Сергійович

Сколіоз, хворе серце, задишка, ЧМТ, втрата свідомості, підозра на енурез,

4

–//–

–//–

Бражник
Андрій Євгенович

Пупкова грижа

5

–//–

–//–

Бутенко
Олександр Олександрович

Проходив обстеження в ПНД (сно­го­воріння), енурез до 12 років

 

Дворічанський РВК

А1714

Кравцов М.

Лікування у 1112 ЦВКГ – хронічний гастрит

6

Куп’янський РВК

–//–

Павлов
Сергій Володимирович

Сколіоз грудного відділу хребта ст.71Г, ПМК ст.38Г, НЦД по кард.типу, ст.44Б

7

Київський РВК

–//–

Шеремет
Сергій Олександрович

Думки про скоєння суїциду, поганий зір vis 0,10,1 в окулярах, скарги на запаморочення

8

Дергачівський РВК

–//–

Яковенко
Артем Сергійович

Наслідки перенесеної ЗЧМТ у вигляді астеновегетативного синдрому, ст.78г, ст.55в

9

Лозівський РВК

–//–

Шкіль
Олексій Іванович

Варікоцеле зліва

10

Лозівський РВК

15.05.2004р.

вч3002

Говорухін
Денис Юрійович

Виразка 12-ти палої кишки Зві­льнений
за станом здоров’я

11

Лозівський РВК

вч А2784

Бурлачка
Віталій Васильович

Постійні скарги на стан здоров’я

12

Куп’янсько-Шевченківський РВК

вч А2242

Кожин Ю.О.

Міокардетичний кардіосклероз з порушенням серцевого ритму по типу шлуночкової екстрасистолії. Вторинний пролапс мітрального клапана з регургітацією 1 ступеня. Комісований за станом здоров’я (ст.38»В» гр наказу МОУ №2 -94р. , №.207 – 99р.)

13

Дзержинський РВК

вч А1352

Плахов С.О.

Комісований за станом здоров’я

14

Куп’янський РВК

–//–

Козарев М.О.

Комісований за станом здоров’я

15

Харківський РВК

вч А4150

Антоненко А.А.

Комісований за станом здоров’я (псоріаз)

16

Фрунзенський РВК

вч А4623

Королесов
Олег Леонідович

Гастрит

 

На наш запит військово-медичне управління Північного оперативного командування додало список військовослужбовців – харків’ян, яких було комісовано:

 

РВК, призов

Вч

ПІБ

Причина

Дата затвердження

1

Орджонікідзевський РВК 04.03

А0409

Недзельський
Євген Вікторович

Епілепсія (пов’язано з проходженням військової служби) 16.07.04

2

Зміївський РВК 11.03

А0951

Крамський
Валентин Васильович

Виразкова хвороба 12-п кишки (пов’язано) 28.07.04

3

Великобурлуцький РВК 04.03

А0232

Сінельник
Дмитро Олександрович

Виразкова хвороба 12-п. кишки

(пов’язано) 30.07.04

4

Великобурлуцький РВК 05.03

А0281

Рожко
Віталій Володимирович

Гіпертонічна хвороба,
1 стадія (пов’язано)?

12.03.04

5

Комінтернівський РВК 11.03

А0765

Шигін
Сергій Володимирович

Стан після операції правого плечового суглобу (пов’язано) 29.04.04

6

Харківський РВК 05.04

А1048

Каменський
Олексій Васильович

Виразкова хвороба 12-п. кишки (пов’язано) 26.08.04

7

Валківський РВК

А3769

Сафонов
Віталій Володимирович

Гіпертонічна хвороба 1 ступеню (непов’язане з проходженням військової служби) 07.06.04

8

Вовчанський РВК

А3435

Корняков
Віталій Миколайович

Остеохондроз поперекового відділу хребта з істинним переднім спонділолістезом тіла L-3-S-4
з стійким больовим синдромом
та незначним порушенням функції.

(непов’язане) 30.06.04

9

Дзержинський РВК

А1352

Плахов
Сергій Олександрович

Психопатія, збудливий тип, стан нестійкої компенсації.

(непов’язане) 06.07.04

10

Куп’янсько-Шевченківський РВК

А1352

Козарєв
Микола Олександрович

Обмежений нейродерміт,
рідко рецидивуюча форма

(непов’язане) 19.07.04

11

Харківський МВК

А1622

Кобазєв
Владислав Євгенович

Вроджена воронкоподібна деформація грудної клітини з незначним порушенням функції зовнішнього дихання. Фіксований дугоподібний сколіоз у грудному відділі хребта. (непов’язане) 13.08.04

 

Нами було відправлено у військову частину А0665 прохання більш детально написати про військовослужбовців, про яких йшлося у відповіді на нашу анкету. Відповіді невтішні:

1. Рядовий Осадчий О.С. декілька разів звертався до лікарів з приводу хвороби серця. Висновок – обмежити навантаження.

2. Рядовий Бутенко О.О зі всіма своїми хворобами був відправлений для подальшого проходження служби у вчА1302 смт. Чорноморське АР Крим.

3. Ррядовий Лавров Є.А. проходить службу в підрозділі постійного складу у вч А1048 смт. Десна. За час навчання 4 рази проходив лікування в військових медичних закладах з різних причин.

Стаття 256 Наказу Міністра Оборони України №2 від 4 січня 1994 року надає можливість медичним комісіям РВК та ОВК приймати рішення про непридатність юнака «за сукупністю захворювань». На жаль, ця стаття чомусь не діє, або, скоріше, РВК та ОВК не звертають уваги на її наявність, і до Збройних Сил потрапляють юнаки, які невзмозі виконувати завдання, передбачені Статутами Збройних Сил України.

За нашими даними, у 2004 році збільшився рівень захворювань військовослужбовців строкової служби на «дитячі» інфекції: на вітряну віспу, краснуху. Це свідчить про призов у Збройні Сили України юнаків з відсутніми щепленнями, послабленим імунітетом, неналежну роботу призовних комісій, які повинні відстежувати і ці питання.

3. Умови проходження служби

Чому умови служби лякають новобранців? До них звикли офіцери, які в переважній своїй більшості вважають, що все нормально, все як годиться, за стандартами, і інакше бути не може, а якщо може, то тільки після значних інвестицій. Звичайно, економічне становище треба поліпшувати і набагато, та все ж з точки зору спостерігача з цивільного суспільства багато що можна змінити на краще, якщо просто захотіти і якщо подивитись на солдата як на людину з усіма її правами.

У кожній з відвіданих військових частин (а їх було понад 30) є правові куточки, та переважають в них тільки обов’язки і приклади – як солдатів було покарано в разі, якщо вони цих обо­в’язків не дотрималися.

За законом військовослужбовець має 41 годинний робочий тиждень, а все інше – то його особистий час і він може розпоряджатися ним вільно. В наших військових формуваннях (йдеться не тільки про Збройні Сили України, але й про Прикордонні війська, війська Міністерства Внутрішніх Справ тощо) солдат має вільний час хіба з 22 години до 6 ранку, коли він спить. Весь інший час розписаний розпорядком і є під контролем. У звільнення солдатів відпускають не щотижня і примушують звільнення розцінювати як якусь нагороду. А перед минулими виборами військове начальство взагалі видало наказ не відпускати солдатів ні у відпустку, ні у звільнення впродовж трьох місяців про всяк випадок, «аби чого не вийшло». Фактично, з точки зору правозахисників, всі військовослужбовці строкової служби були приречені до позбавлення свободи і волі на три місяці.

За законом арешт може бути здійснено тільки за рішенням суду. Не секрет, що військовослужбовців це на сьогодні практично не стосується. А умови утримання солдата на гауптвахтах треба вважати нелюдським поводженням, якщо взагалі не катуванням. Бо приміщення гауптвахти, де солдат може перебувати до 10 днів, – це такий кам’яний сірий мішок, розміром 2,5 Х 4,0 метрів, фактично без світла, бо десь високо в глибокій ніші є слабенька, затягнута павутиною лампочка. Спати треба на твердих, обкованих залізом нарах, які вдень приковуються до стіни, без матраца, без простирадла, без ковдри, без подушки. Солдат спить вдягнений на голій деревині, вкрившись коротеньким бушлатом, якщо це зима, і нічим, якщо це – літо. Стіни пофарбовано в темно-сірий колір, вікна немає, стільця немає. Підлога – цементна. Інформації ніякої – ні книжок, ні газет, ні радіо. Вдень його виводять на площадку десь5 Х 5 метрів, де він марширує, чи стоячи, голосно, вчить статут.

В одному з обласних міст України начальник гарнізону розповів нам, що він на свій розсуд наказав пофарбувати приміщення гауптвахти в білий колір, щоб хоч трохи веселіш було, але потім дуже про це пожалкував, бо довелось за одну ніч перефарбовувати все знову в темно-сірий колір – перед приїздом начальства з Києва.

Кожна людина, як відомо, має право на забезпечення людських умов життя. В казармах в одному приміщенні проживають по 200, а в деяких частинах і по 400 солдатів. За спостереженням членів Міжнародного Товариства з прав людини, які відвідали Бундесвер, німецькі солдати проживають по двоє – шестеро в одному помешканні і «ми це бачили на власні очі. То ж ми запитали, а що було б, якби солдати вимушені були проживати по 60 осіб в одній казармі (нам незручно було казати – по 400 і ми сказали – по 60). Генерал відповів, що це неможливо, бо то вже було б не порушення прав людини, а звичайнісінький злочин, і той, хто до цього причетний, був би притягнений до кримінальної відповідальності.«

Ліжка в наших казармах, навіть там, де залишається ще багато вільного місця, обов’язково зсунуті по двоє в притик одне до одного, аби дорослі юнаки впродовж 1,5 року штовхалися поруч на двох зсунутих ліжках. Офіцери відповідають, що такі у нас стандарти. Уважно прочитавши статут, ми доводили: в статуті сказано – «не менше однієї тумбочки на двох солдат». Отже можна мати на кожного солдата тумбочку. Та, навіть, якщо цієї нещасної тумбочки і немає на кожного, – то абсолютно необов’язково зсувати докупи ліжка.

Багато військових містечок зараз звільнені, але вони не були використані для покращення умови проживання солдатів. Дешевше було віддати ці містечка на пограбування місцевим жителям.

У деяких частинах солдатів змушують тримати відкритими дверцята тумбочок, аби сержанту чи прапорщику не треба було нахилятися, щоб перевірити речі в ній. Отже, солдат не має бувай якогось приватного простору, де він міг би покласти лист і фото коханої, чи якийсь сувенір, талі­сман і таке інше.

На військових кораблях в кубриках на кожного матроса за стандартами повинно бути 4 куб. метра об’єму. Та ми побачили, що полиця одного з чотирьох матросів (і так в кожному кубрику) розташована на відстані 35 см від стелі, а це означає, що простір цього матроса становить 0,56 куб. м (вирахувано після ретельного обміру полиці). Матрос цей був понад 180 см. зростом і мав 52 розмір в плечах, отже на свою полицю він міг лягти горілиць і всю ніч не перевертатися, бо лягти на бік там неможливо: плечі 52 см., а відстань до стелі – 35 см. Чи це людські умови?

У Севастополі на досить великому плацу один матрос «підмітав» плац рукавом бушлата низько нахилившись, бо в руках у нього були в буквальному розумінні 3 цурупалки замість віника, хоча за 150 метрів звідси був пустир, зарослий нехворощею, з якої споконвіку в Україні наші бабусі робили чудові віники. І не треба було б так принижувати гідність матроса тим, хто тут стояли і спостерігали – офіцерів було шестеро.

Дуже різні їдальні в військових формуваннях України. В одних, особливо в невеликих містах – це затишні, не дуже великі приміщення з лінією для роздачі, солдати підходять з розносами і їм наливають першу страву, накладають другу, ставлять компот – таким чином, їжа гаряча, як і годиться.

Але в багатьох частинах їдальня – як плац, величезна. За годину, а то й більше, до обіду чергові розливають і розставляють першу і другу страви на столах. І коли солдати сідають за стіл, той борщ і картопляне пюре не те що холодне – воно просто замерзло, і його не те що їсти, його в рот не можна взяти. Замість м’яса – шматки сала в дуже непривабливій підливі, а консервовані помідори просто воняють настільки, що не можна дихати в цій їдальні. Між іншим, це була їдальня зразкової учбової частини. Дивуєшся, чому одні командири піклуються про солдатів, іншим же права солдатів, їхнє здоров’я абсолютно байдуже.

У жодній казармі ми не бачили душу – тільки умивальники. Отже, після досить важкої роботи солдати мусять ходити брудними та спітнілими цілий тиждень – аж поки їх не поведуть строєм до лазні.

Минулого року ми мали декілька колективних скарг (одна за 17 підписами, друга – 30 підписами і т.д.) про те, що солдатів жодного разу за весь період служби не відпустили у відпустку і при звільненні з армії не виплатили жодної гривні компенсації, хоча за законом вона повинна була бути виплачена.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що права людини у військових формуваннях порушуються повсякденно і зменшення цих порушень можна досягти досить легко, аби керівництво того захотіло і було налаштоване на дотримання прав людини.

4. Нестатутні відносини

Від радянської армії нам залишилося у спадок таке явище, як так звані «нестатутні відносини», або «дідівщина». Цей спадок виявився живучим і боротьба з ним не повинна відходити на другий план, які б економічні чи інші кризи не потерпало українське суспільство.

У світлицях та казармах, в усіх військових частинах вивішені плакати зі словами Президента України:

«Дідівщина повинна прирівнюватись до найтяжчих злочинів як посягання на особу, її життя і здоров’я, честь і гідність.»

Причини дідівщини повинні нарешті серйозно розглянути вчені і спеціалісти в галузі суспільних наук: юристи, соціологи, психологи і т.д., оскільки окремі постанови і накази, жорсткі спроби припинити це явище в окремих частинах і підрозділах, кримінальні справи з цього приводу, якщо і приносять ефект, то тільки тимчасовий і не змінюють становище в цілому.

У чому специфіка військового колективу? Психологи кажуть, що якщо зібрати в одному місці молодих, але не зовсім дозрілих в соціальному плані чоловіків – то рано чи пізно між ними виникають ті процеси, які в сукупності і називаються «дідівщиною».

Навіть неагресивні люди починають виявляти агресію, якщо вони потрапляють в неприродні умови? Виникає питання: наскільки умови сучасної армії є природними для сучасної людини? Мова йде не тільки і не стільки про фізичні навантаження. Наскільки виправдане меню з тих продуктів, які не складають основу раціону сучасної сім’ї? Лазня на протязі 15–20 хвилин один раз на тиждень для юнака, що звик приймати душ щодня і після кожного заняття фізкультурою. Риття траншей, які вчора закопували. Будівництво гаражів, офісів для «нових українців» юнаками, які призивались для оволодіння військовими навичками. Необхідність безперечного підпорядкування практично ровеснику не тому, що він лідер, розумніший, досвідченіший, а тільки тому, що він вже прослужив рік чи півроку.

Чому законослухняні до служби в армії юнаки, зазнавши на собі всі «радощі» дідівщини, самі стають «дідами»? Чому тільки одиниці з них не будуть принижувати молодих солдатів, а на захист їх і взагалі не стане ніхто? Відповідь проста – армія виховує конвенціональні цінності – це цінності групові чи колективні, коли в них особистість не відіграє значної ролі. Цим цінностям повинен підкоритися кожний член колективу, а той, хто дотримується інших пріоритетів – загальнолюдських, релігійних і т.п. – у кращому випадку втрачає авторитет, а в гіршому – зазнає принижень.

Згідно із проведеним нами соціологічним опитуванням та анкетуванням –65% чоловіків і 47% жінок вважають, що в армії порушуються права людини.

Багато громадських організацій і в першу чергу Організація солдатських матерів України своєю стратегічною метою ставлять створення професійної армії України. Ми вважаємо, що в Україні достатньо молодих людей, які готові присвятити себе військовій службі, захисту Батьків­щини, але на достойному рівні, тобто за умов, що буде дотримуватись і оберігатись їх честь і гідність, вони будуть матеріально забезпечені і морально задоволені.

На перехідний період треба якомога більше розширити службу на контрактній основі.

Громадськість разом з військовими повинна активно виступати за поліпшення матеріального забезпечення офіцерів і солдат. Але є речі, які не потребують особливих витрат. На наш погляд, можна було б своїми силами, без значних матеріальних витрат реконструювати казарми, розділити приміщення хоча б некапітальними легкими перегородками, щоб не проживали в одному приміщенні від 150 до 300 осіб. Щоб не стояли ліжка впритиск одне до одного без будь якого проміжку, а тумбочка не була б одна на двох. Нові ж військові забудови повинні відповідати міжнародним стандартам проживання військових.

Система збройних сил щодо солдат строкової служби повинна служити виключно для навчання юнаків військовим професіям, вмінню користуватись зброєю, набуттю певної військової кваліфікації для захисту держави.

5. Рекомендації

Армія повинна бути насамперед професійною і більш відкритою для громадян України. Це можна зробити, тільки поступово переходячи на професійні засади, відбирати до лав армії здорових морально і фізично призовників, бо хвора людина і деморалізована армія, що хворіє на всі суспільні хвороби – це великий тягар для нашої держави.

На даному етапі вважаємо за необхідне:

· Терміново переглянути Накази №2 та 207 Міністерства оборони України, зважаючи на сучасний стан здоров’я призовної молоді і умови проходження служби.

· Ввести норму особистої відповідальності лікарів призовних комісій РВК та ОВК щодо призову хворих і надати можливість командирам військових частин подавати позови до суду для притягнення до відповідальності лікарів, які допустили призов хворих. Не може бути помилок там, де справа стосується здоров’я і тим більше життя людини.

· Поновити обмеження при призові в залежності від індексу ваги, що було відмінено Наказом №2 07 від 12 липня 1999 року «Про внесення доповнень до наказу Міністра оборони України від 4 січня 1994 року №2 ».

· Збільшити кількість психологів, бо зараз, здається, ми маємо одного психолога на 4000 військовослужбовців – чи можна вважати, що він є?

· Ввести вночі в казармах чергування офіцерів, котрі є військовими чиновниками – в штабах, у військкоматах і т.д. – один-два рази на місяць з наданням відгулів, тобто чергування без права на сон – за аналогією з лікарями.

· Ввести відповідальність (хоча б адміністративну) командира за приховування злочинів та правопорушень у частині, в тому числі, так званих нестатутних відносин, – більш сувору, ніж за те, що в нього в частині скоєний цей злочин. Бо зараз офіцера карають за самі випадки нестатутних відносин, і офіцери намагаються приховати ці випадки. Кожний випадок дідівщини чи іншого порушення прав військовослужбовця повинен мати правові наслідки, тобто винні мають бути покарані, нехай це стягнення чи покарання буде зовсім незначним, але реакція повинна бути на кожний випадок,

· Нарешті гідно оцінити життя офіцера і солдата – можливо, якби держава була вимушена платити значну суму компенсації за життя військовослужбовця, то більше б турбувалась про збереження цього життя, бо зараз життя військовослужбовця практично нічого не коштує.

· Ініціювати закон про щомісячну виплату регресних сум за часткову чи повну втрату працездатності внаслідок травми або захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби – за аналогією із ситуаціями на виробництві в цивільному суспільстві, бо в разі травми чи професійного захворювання робітник отримує регресні виплати або ж довічно, або до часу поновлення працездатності, а військовослужбовці в разі травми отримують тільки одноразову допомогу, при чому солдати – зовсім мізерну. І чомусь про це мовчать не тільки солдати, але й офі­цери, говорять тільки солдатські матері.

· Ввести інститут уповноваженого Верховної Ради України з прав військовослужбовців.

· Ширше застосовувати альтернативну службу.

· Приєднатися до Європейської хартії прав солдат строкової служби, у статті 3 якої записано: «Усі солдати, як і інші громадяни рівні перед законом та захищені від будь-якої дискримінації. Солдати є громадянами в уніформі. На основі цього не повинно бути жодних підстав ставитися до них по іншому».




[1] Детальніше про результати опитування солдат див.: Моніторинг порушення прав військовослужбовців строкової служби . – Харків: Фоліо, 2005. – 208 с.

 Поділитися