В Україні немає цензури. В Україні відсутня свобода слова
За все потрібно платити. Розуміючи цю просту істину, прес-служба Віктора Януковича звернулася до однієї з популярних українських FM-радіостанцій з проханням розмістити на правах платної політичної реклами звернення голови Партії регіонів до співвітчизників з нагоди 14-ї річниці Незалежності.
Текст реклами було прийнято, сума оплати погоджена. Однак наступного дня виявилося, що радіостанція підготувала свою версію тексту. Для ознайомлення з тим, що пропонувалося пустити в ефір за наші кошти, нам переслали відредаговану версію.
Діючи за принципом “жердина — це відредагована ялинка”, з тексту було викреслено практично все, заради чого це звернення готувалося.
На наше запитання, чим пояснити цензурування тексту платної політичної реклами, нам розтлумачили, що День Незалежності — це національне свято, а отже, критичні зауваження на адресу влади, тим паче заклики впровадити політичну реформу, народ може зрозуміти неадекватно.
На запитання “хто так вважає?” нам відповіли — засновник.
Позиція “Радіо “Мелодія”, на нашу думку, диктується не ідеологічними міркуваннями, а елементарними побоюваннями наразитися на невдоволення влади з усіма наслідками, що звідси випливають.
Окрім того, цей випадок пояснює, чому на основних телеканалах посилено експлуатується думка про те, що мовчання опозиції — це ознака її слабкості. Відповідаємо — опозиція не мовчить. Їй просто не дають говорити. Якщо навіть платна політична реклама від імені Віктора Януковича піддається брутальному цензуруванню, що говорити про можливість виступити в прямому ефірі Першого Національного...
З радянських часів в УРСР без дозволу цензора в світ не могло пройти жодне слово.
За часів Кучми відкриту цензуру замінили “темники”.
Після “остаточної перемоги демократії” в Україні говорити про наявність у державі цензури було б верхом нетактовності. Та й навіщо, якщо в умовах відсутності реальної свободи слова цензура просто непотрібна.
(“2000”, 26.08.2005)