Темна справа
Це почалося більш як два роки тому. Ситуація некрасива, але, загалом, досить типова для нас. Місце дії — Мелітополь Запорізької області. І що важливо, відзначити — місто це невелике.
Як випливає зі скарги Валерія Івановича Г., надісланої на адресу Президента України, 27 березня 2003 р. приблизно о пів на восьму ранку він вийшов зі своєї квартири, вивів з гаража свій автомобіль ВАЗ-2108, а коли повернувся до гаража, щоб зачинити ворота, до нього підбігли четверо, один із яких назвався співробітником міліції з 7-го відділу і навіть показав якесь посвідчення червоного кольору. Валерій Іванович устиг помітити, що всі четверо вийшли з автомобіля "Таврія" білого кольору вантажно-пасажирського варіанту із затемненими стеклами. Далі події розгорталися швидко. Валерій Іванович одержав удар в обличчя, його обшукали, натягнули на голову принесену з собою в’язану шапочку, закривши нею очі, заштовхнули у "ВАЗ", посадили на заднє сидіння і, безупинно завдаючи ударів, кудись повезли. Потім його завели в якесь приміщення, відкрили люк і металевими сходинками опустили в підвал.
"Моїм же ременем мені зв’язали руки і почали бити, при цьому запитуючи, де знаходяться товар і гроші. Про який товар йшлося, я не знав. Били мене годин із 12. Били руками, ногами, дерев’яними палицями, застосовували електрошок, підвішували на металевий гак за руки... По голосах я визначив, що в підвалі знаходилося четверо чоловіків. Під час побиття мене постійно запитували, де знаходиться товар з фірми "С.", яку пограбували в ніч з 14 на 15 лютого 2003 р. Я відповідав, що нічого не знаю. Від побоїв у мене набрякли практично всі частини тіла, і пересуватися самостійно я вже не міг... Один із тих, що були в підвалі, сказав, що о 17-й годині закінчується робочий день, незабаром під’їдуть їхні люди і мене взагалі вб’ють. У цей момент в одного з них задзвонив телефон. Після кількох хвилин розмови він сказав іншим, що простежується зовсім інший слід і мене треба відвезти додому...".
Після цього хтось із чотирьох запропонував допитаному випити горілки і пояснив, що власник "С." Юрій Д. заплатив їм гроші, щоб вони знайшли тих, хто пограбував його фірму. Валерій Іванович пити горілку категорично відмовився, тож рідину йому залили в рот насильно. Потім посадили в іномарку і, покружлявши для маскування містом, випустили в сусідньому з його будинком дворі, посадовивши на лавку. Автомобіль "ВАЗ-2108", з документами і водійським посвідченням, мобільний телефон, золотий перстень і 60 гривень, відняті у Валерія Івановича під час викрадення, ніхто не повернув. Місяць після цього інциденту йому довелося провести в лікарні.
Прокуратурою Мелітополя порушено кримінальну справу за фактом пограбування і незаконного заволодіння транспортним засобом. Відтоді хто тільки цією кримінальною справою не займався! Крім мелітопольської прокуратури, її розслідували слідчі відділи Мелитопольского і Запорізького обласного управлінь міліції. І безуспішно. У які тільки високі інстанції не звертався потерпілий зі скаргами на бездіяльність органів МВС і прокуратури! І теж безуспішно. У своєї останній скарзі, адресованій до найвищої з існуючих у країні інстанцій, Валерій Іванович, крім уже процитованих рядків, заявляє ще таке. Перше. Директор фірми "С." Юрій Д. в особистій розмові зізнався йому, що "людей (співробітників міліції) найняв він", і обіцяв з’ясувати ситуацію щодо вкрадених речей. З’ясував чи ні, потерпілому невідомо. Друге. На роботу до фірми "С." після виходу на пенсію був прийнятий співробітник міліції з 7-го відділу підполковник Б., котрий, як відомо потерпілому, довгий час приятелював з Юрієм Д. Висновки напрошуються самі собою. Третє. Автомобіль "ВАЗ" після викрадення було вилучено працівниками міліції, але потім знято з обліку, нотаріус із Дніпропетровська оформила на нього генеральне доручення двом громадянам, мешканцям Дніпродзержинська, котрі й продали його якійсь людині з Донецької області...
Що ми маємо з неспростовних фактів? От що: напад, викрадення, побиття, грабіж і заволодіння автомобілем справді були. Слідство також просувалося, м’яко кажучи, не швидко й успіхами похвалитися не могло.
Моторошна історія? Ще й яка моторошна! Однак нічого унікального і навіть просто дивного в ній, як на нинішні часи, немає, навіть якщо все викладене в скарзі абсолютна правда. Кого здивуєш повідомленням, що представники силових структур займаються "кришуванням" комерційних фірм? Кого здивуєш викраденням людей і катуваннями в ході якихось "розборок", замішаних на грошах і корисливих інтересах? Тільки авторові цих рядків відомо про три подібні випадки в Запорожжі, сценарій яких мало чим відрізняється від вищеописаного.
Для довідки: "7-ий відділ" належить до суперсекретних, займається зовнішнім стеженням і має розгалужену агентурну мережу, розділену на кілька підвидів.
До його функцій також належить упровадження своїх людей у злочинні формування.
Співробітників цього відділу в обличчя знає дуже обмежена кількість навіть їхніх колег з інших підрозділів, вони навіть у затриманнях участі не беруть, щоб не "засвітитися"! Будь-яке "засвічення" дорівнює провалові.
Як ми з’ясували у слідчому відділі Мелітопольського міськуправління міліції, Валерій Іванович знайомий з директором фірми "С." Юрієм Д. досить давно —
майже 12 років. І до самої фірми мав досить близьке відношення — на момент розбійного нападу на "С." він працював там начальником охорони. Напад цей стався вночі, злочинці зв’язали сторожа, а сума збитків від цього "візиту" перевищила двісті тисяч гривень. А зв’язаним сторожем виявився ніхто інший як син Валерія Івановича. Як версію можна припустити, що дехто з керівництва фірми (не будемо вказувати пальцем) запідозрив сторожа у змові зі злочинцями.
Чи були підстави для таких підозр, судити не беремося, а оперативну інформацію про сина Валерія Івановича до справи не підшиєш. Не виключено, що почасти підозри могли впасти й на начальника охорони. От цей "дехто" і міг найняти якихось людей. А вже цими людьми могли бути з однаковою ймовірностю і кримінальні елементи, що спеціалізуються на "розборках", і колишні співробітники міліції (втім, не виключено, що і хтось із діючих, або тих, що мають впливову підтримку серед діючих. Ця версія, звичайно, теж не претендує на істину. Та хіба ми не знаємо про такі прецеденти?). А для солідності чи щоб відвести очі, кожен із них міг приплести сюди 7-ий відділ. Але, можливо, існують і якісь іще варіанти розвитку подій і причини викрадення, пограбування і побиття були інші, і учасники їх також були інші.
Слідчий СВ Мелітопольського міськуправління міліції нічим нас не порадував.
Сказав, що справа дуже заплутана, і тут із ним не можна не погодитися. Сказав також, що якусь підозрілу машину — "ВАЗ-2108" виявлено, але стверджувати, що це машина Валерія Івановича, поки що рано — всі розпізнавальні знаки на ній "перебито", для ідентифікації потрібні дані експертизи.
На наш останній дзвінок той само слідчий відповів так само люб’язно, але гранично лаконічно: задовольнити наш інтерес у цій справі він не може, та й самої справи в нього вже немає, а де вона, він не знає.
Ні, таки є в цій справі щось дивне. Убийте, а не повірю, що за два роки чимале число професіоналів, у розпорядженні яких є хоча б той само 7-ий відділ, не в змозі розкрити два злочини, вчинені у невеликому провінційному містечку! Хоч би які вони були заплутані. І, напевно, хоча б установити автомобіль "Таврія" вантажно-пасажирського варіанта з затемненими стеклами в Мелітополі не так уже й складно. Тим більше, що коло зацікавлених осіб порівняно невелике.
А де зараз знаходиться справа, ми знаємо. У слідчому відділі прокуратури Запорізької області. І займається нею слідчий з особливо важливих справ Фомін Геннадій Вікторович, кабінет якого розташований у прокуратурі міста Мелітополя. І вже він, мабуть, швидко в усьому розбереться. Адже Мелітополь місто маленьке...
P. S. З приводу цієї справи редакція зверталася до Міністерства внутрішніх справ із проханням роз’яснити ситуацію. На жаль, відповідь не отримано.
("Голос України", 2005.09.08)