Чи існує в Україні право на доступ до інформації?
15 вересня у Печерському суді м. Києва повинна була слухатись справа по скарзі журналіста бюлетеню Харківської правозахисної групи «Права людини» Юрія Чумака на бездіяльність Президента України Віктора Ющенка. Повинна була слухатись. Але... Призначене засідання «найгуманнішого суду в світі» так і не відбулося, бо суддя Умнова відбула на якусь конференцію, що, вочевидь, є важливішою справою, ніж розгляд скарги до Президента. Справу перенесено на 5 жовтня, на 14.30.
Юрій Чумак, що у минулому році працював редактором газети «Новини Чугуєва» на Харківщині, та був усунутий з посади за свої «помаранчеві» симпатії, заповзято підтримував Ющенка під час виборчої кампанії – 2004, зараз судиться з народним Президентом.
Чому? – тому що Президент не став на практиці народним, змінилися люди при владі (і продовжують змінюватись), але не змінилась система відносин між владою, яку уособлюють чиновники, та народом, який, саме, цю владу й обрав і відстояв на Майданах по всій Україні. Однак нові можновладці, тільки-но посіли тепленькі посади, забули, хто вони й для чого приходять щодня на службу.
На інформаційний запит, що було надіслано Юрієм Чумаком до Президента Ющенка в рамках організованої ХПГ операції «Для друку!» та отримано Секретаріатом ще 11.05.2005 р., президентські чиновники не спромоглися надати бодай якої-небудь відповіді, знехтували правом громадянина, журналіста на доступ до інформації. Іронія цієї історії полягає в тому, що в запиті якраз ставилося питання про використання владними структурами України ганебної практики видання незаконних указів із грифами на кшталт «Не для друку», тобто тих, які порушують... Правильно: ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ. Тобто, Президентська канцелярія порушила це наріжне право людини, притаманне демократичному суспільству, як то кажуть, «у квадраті»: і укази видавала, і відповіді не надавала.
А суд з аналогічної справи майданівця Олександра Северина, що слухалась 12 вересня, цьому потурав. Якщо й по справі Юрія Чумака суд прийме подібне рішення, мовляв, відповідь надсилалася, але «неправильні» поштарі її десь загубили (до речі, це класична практика «відмазок» кучмівських часів, за що боролися, панове?!), скаржник має намір подати позов на пошту в особі Міністерства транспорту та зв’язку, а коли воно, беззаперечно, доведе свою правомірність – на Секретаріат Президента за надання в суді неправдивої інформації. Чиновники – ледацюги та брехуни – повинні бути покарані. А Президент, до речі, мав би дати належну оцінку (без)діяльності свого оточення, що підриває його авторитет, замість того, щоб користуватись недолугими намаганнями слухняних судів «прикрити сором»...
Бо немає для влади більш важливого фактору, ніж довіра людей. Можна переросподілити власність, призначити беззаперечно вірних міністрів, накупити «БМВ» та «Мерседесів», але, якщо народ відвернеться від влади, вона перестане бути владою.
Хотілося б звернутися до народом обраного гаранта Конституції із закликом:
- Пане Президенте, не підривайте віру у справедливість, надію на торжество права, не дайте можливості Вашим підлеглим говорити неправду в суді! Якщо Ви 5 жовтня у Печерському суді справу програєте – демократія в Україні тільки виграє!