Права людини та основні свободи в Україні: старі й нові виклики (виступ на Перших Президентських слуханнях)
Права людини та основні свободи в Україні: старі й нові виклики
Виступ на Перших Президентських слуханнях 28 листопада 2005 року
Вельмишановний пане Президенте!
Вельмишановні пані та панове!
Мій виступ присвячений порівнянню стану з правами людини в Україні за 10-річчя панування режиму Кучми та в 2005 році. Одразу зауважу, що цей стан значно покращився: припинені найбільш брутальні порушення прав людини, такі, як політичні переслідування опозиції з застосуванням усіх можливіх засобів, використання правоохоронних органів як інструментів політичної боротьби. Волання про „політичні переслідування”, які лунають з боку колишніх можновладців, є суцільною демагогією. Жертви політичних репресій не виступають на центральних каналах телебачення, не створюють нові партії і не відкривають нові газети. Навпаки, народилася реальна політична конкуренція, коли політичні сили вже не бояться, що їх розчавлять усією силою державного апарату. Майже зникли порушення свободи слова. Нам не відомі факти тиску на журналістів з боку центральної влади, державні ЗМІ поступово позбавляються традиційного для них виключно упереджено-позитивного ставлення до влади. Але слід відзначити, що не було встановлено жодних гарантій щодо закріплення чи розвитку цих позитивних змін.
Режим Кучми залишив у спадок прірву між величезною кількістю бідних і незначним числом заможних. При цьому для частини регіонів характерне існування напівфеодальної системи відносин, особливо в сільській місцевості, коли наймані працівники повністю безправні і залежні від роботодавця. Мізерні доходи частини населення, не реформована медицина створюють загрозу праву на життя. Те, що значна частина українців перебуває в позавчора, а частина – в післязавтра, є значним викликом для держави. Боротьба з бідністю стала одним з головних її пріоритетів цього року, і будемо сподіватися, що ця проблема буде поступово вирішуватися. У цьому році вперше мінімальна пенсія зрівнялася з прожитковим мінімумом для непрацюючих, її підвищення було найбільш відчутним на селі. Стали більшими й інші соціальні виплати. Шкода, що ріст цін внаслідок великою мірою рукотворної інфляції частково „з’їв” ці підвищення. Становище значної частини населення в цьому сенсі залишається нетривким, тим більше, що йому загрожують плани місцевих влад суттєво підвищити платню за житло та комунальні послуги.
Великою мірою збереглося необґрунтоване засекречування й обмеження доступу до офіційної інформації. Прогресу в цьому питанні важко досягнути внаслідок відсутності у державного апарату ще з радянських часів культури відкритості і намагання закрити якомога більше інформації про свою діяльність. Ось останній за часом приклад. 17 листопада парламент 310 голосами „за” (жодного – „проти”) прийняв за основу законопроект „Про Службу зовнішньої розвідки України”, текст якого в комп’ютерних правових системах відсутній, а одна із статей має гриф „таємно”. При цьому народні депутати також не мали тексту законопроекту, за який голосували. І жоден не заперечував. Наявність таємних статтей суперечить самій суті закону як відкритого публічного нормативно-правового акту, це абсолютно неприпустимо. У новій редакції „Зводу відомостей, що складають державну таємницю” від 12 серпня з’явилися новий пункт: засекречується „морально-психологічний стан особового складу”, уведений Генштабом та Державною прикордонною службою. При цьому це поняття не визначену в Зводі. Хіба можна засекречувати такі дані? А введення в цей Звід таких відомостей, як статистичні показники щодо оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, на мою. думку, мало на меті закрити цю інформацію від громадськості, оскільки тепер взагалі не буде давати можливості отримати дані про кількість наданих санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку. Ця кількість є невиправдано великою. Відомо, що у 2002 році було надано 40 000 санкцій. Як повідомлялося в пресі, за перші 9 місяців було надано 11 000 санкцій, і отримані матеріали були використані всього в 40 випадках. Якщо порівняти ці дані з кількістю засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини (а саме в таких випадках законом дозволяється перехоплення комунікацій), то можна зробити висновок про вкрай низьку ефективність цих оперативних заходів. Чи не тому відповідні статистичні дані вирішили засекречувати? На превеликий жаль, зберігається практика застосування незаконних грифів обмеження доступу, незважаючи на обіцянки припинити її, хоча масштаб їхнього використання став меншим, ніж за часів Кучми. За 10 місяців 42 Укази Президента отримали гриф „Опублікуванню не підлягає”, Кабінет міністрів за цей період видав 13 постанов і розпоряджень з грифом „Не для друку” і 3 – з грифом ДСК. В пресі повідомлялося, що саме за такими грифом було сховане рішення про значне підвищення заробітної платні вищим посадовим особам – Президенту, міністрам, тощо. Що це, як не прояв кучмізму?
Я вважаю. своїм обов’язком попередити про головні загрози для прав людини, що існують сьогодні.
Перше – конституційна реформа, що набуває чинності 1 січня 2006 року. Ви знаєте, українські політики нагадують мені людей, які сперечаються, кого першим задавить поїзд, який на них насувається. Можуть спитати, а причому тут права людини, це суцільна політика. Колись відомий радянський правозахисник перший омбудсман Російської Федерації Сергій Ковальов сказав, що правозахисники, як гусі, вони кричать, коли відчувають загрозу. Я відчуваю велику загрозу для прав людини від втілення цієї реформи Конституції. Я хотів би також зауважити, що це питання багаторазово обговорювалося в середовищ правозахисних організацій, і я фактично виступаю не тільки від свого імені, а певною мірою від імені правозахисної спільноти країни. Реформа може мати згубні наслідки для майбутнього нашої країни. Схоже, нікому з українських політиків не болить, що реформа створює алогічну конкуренцію вищих державних посад Президента і Прем’єр-міністра в межах однієї – виконавчої – гілки влади, фактично розриває єдність зовнішньої та внутрішньої політики України, зазіхає на принцип колегіальної відповідальності Кабінету Міністрів, вульгаризує принцип розділення влад. Реформа запроваджує засади найгіршого політичного колективізму, перетворює депутатів парламенту на голосуючі автомати, цілком залежні від волі партійних босів і лідерів фракцій, вочевидь збільшує ризики парламентсько-президентського протистояння, різко підсилює пряму організаційну залежність парламенту від волі Президента. Реформа є реально загрозливою для державної незалежності й народного суверенітету. Після її запровадження різко зросте й без того значний корпоративізм в політичній системі України. Вплив егоїстичних інтересів потужних фінансово-промислових груп на парламент посилиться й набуде сталого, системного характеру. Вже вкотре ми наголошуємо на тому, що „пакетне” голосування за внесення змін до Конституції є абсолютно неприйнятним, тому що такий спосіб волевиявлення є класичним прикладом голосування (волевияву) „під умовою.” Пакетне голосування не передбачене ні поточним законодавством, ні навіть розділом XIII Конституції України, воно також не відповідає вимогам ст. 19 чинної Конституції. Усе, що стосується реформу, красномовно свідчить про повну зневагу до Конституції та принципів верховенства права. Ми твердо переконані в тому, що саме зараз український політикум повинен все-таки зрозуміти, якому покручу він збирається дати життя, і зупинити цей процес.
Друге – гальмування судової реформи. Сильна і незалежна судова влади є головною передумовою дотримання прав людини та основних свобод. Відсутність поваги до правосуддя, механізмів підтримки незалежності судової влади та її зміцнення в цілому зводять нанівець судову реформу. Звідки візьметься повага до правосуддя, якщо вищі посадові особи країни дозволяють собі називати суддів мафією? Це неприпустимо. А без поваги до інституту правосуддя судова влада ніколи не стане сильною і незалежною. Головними гальмами судової реформи є невизначеність статусу прокуратури, відсутність реального доступу до правосуддя у левової частки населення країни, недостатнє фінансування судів. Більше того, зміни до Конституції, прийняті 8 грудня, повертають органам прокуратури старий радянський загальний нагляд, що взагалі суперечить створенню сильної і незалежної судової влади. Це величезний крок назад у справі реформування прокуратури відповідно до європейських стандартів. Загальний нагляд у прокуратури – це як бревно на дорозі, яку судова реформа не переїде.
На кінець, я хочу зазначити, що 10 років режиму Кучми підтвердили істину, що коли політичний режим порушує права людини все більше і більше, він приречений на поразку. Я би дуже не хотів що через якийсь час можна було б сказати таке про нову владу. Вперше у моєму житті я можу сказати, що це мій Президент, це моя влада, незважаючи на те, що можна ще довго говорити про її помилки. Я дуже сподіваюсь, що так буде залишатися й надалі.