MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

22.06.2006   
Євген Захаров, Харківська правозахисна група
Автор дає деякі оцінки діяльності Нини Карпачової та пропонує для обговорення певні вимоги та побажання для нового Омбудсмана.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі – Омбудсман) Ніна Карпачова заявила про свою відставку у зв’язку з обранням депутатом парламенту. Закінчення повноважень Ніни Іванівни, майбутня поява нової людини на посаді Омбудсмана змушує знову замислитися щодо місії, принципів і засобів діяльності, функцій і повноважень цієї важливої для захисту прав людини фігури, а також дати оцінку діяльності першого Омбудсмана. Безперечно, ці питання ще стануть предметом детального аналізу, ймовірно, Ніна Карпачова сама захоче висловитися з цього приводу, підвести підсумки. А поки що, виходячи з власних спостережень, пропоную увазі читача свій  погляд.

 

Становлення

 

Нагадаю, що на Омбудсмана покладений парламентський контроль за дотриманням конституційних прав людини і основоположних свобод. Відповідний закон, прийнятий у грудні 1997, року був заснований на моделі так званого «слабкого» Омбудсмана, який не розглядає тих звернень, що розглядаються судами, і припиняє вже початий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Закон передбачає досить широкі повноваження Омбудсмана: він має право одержувати будь-яку інформацію, у тому числі секретну, ознайомлюватися з будь-якими документами, без перешкод відвідувати будь-які органи влади і місцевого самоврядування, підприємства й організації, у тому числі будь-які "закриті" структури й опитувати осіб, які там утримуються, бути присутнім на засіданнях будь-яких органів влади, судів усіх інстанцій, запрошувати посадових і службових осіб для одержання пояснень, вимагати від них сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підлеглих їм установ, підприємств і організацій, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, перевіряти стан дотримання прав і свобод людини державними органами, у тому числі органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність. Усі структури, до яких звертається Омбудсман, зобов’язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу, зокрема, забезпечувати доступ до матеріалів і документів та надавати інформацію, а також давати роз’яснення щодо фактичної і правової підстави своїх дій та рішень. Втручання органів влади і місцевого самоврядування в діяльність Омбудсмана заборонено, він також не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, що завершені або знаходяться в його провадженні. Закінчивши провадження по скарзі, Омбудсман направляє подання у відповідний орган про усунення виявлених порушень прав і свобод, яке повинне бути виконане в місячний термін. Проте ніякої відповідальності за порушення повноважень Омбудсмана і за невиконання його подання закон не передбачає.

Таким чином, ця нова для України інституція захисту прав людини заснована на високому моральному авторитеті Омбудсмана, до рішень і пропозицій якого мають прислухатися і влада, і суспільство. Однак, оскільки в нас і влада, і суспільство не надто поважають права людини, першому Омбудсману довелося нелегко. Почавши працювати без фінансування і без приміщення, секретаріат Омбудсмана відразу ж був завалений величезною кількістю скарг, що, власне кажучи, просто неможливо було розглянути. Проте, будучи живою, небайдужою і дуже енергійною людиною, Карпачова поступово змогла створити працездатну правозахисну структуру. Про це, зокрема, свідчить разюча відмінність її другої щорічної доповіді від першої. Якщо перша доповідь носить великою мірою академічний характер, то друга – це доповідь активно і плідно працюючої правозахисної інституції.

У 1999-2003 роках Карпачова брала активну участь у низці резонансних справ, часто всупереч бажанням владної верхівки, і домоглася помітних успіхів. Незважаючи на млявий закон, вона зуміла змусити державні органи рахуватися зі своєю думкою і своїми оцінками. Вона втручалася в найгарячіші конфлікти, такі, як, наприклад, події 9 березня 2001 р., і констатувала порушення прав людини незалежно від політичної кон’юнктури. Її конституційні подання до Конституційного Суду України не були частими, однак усі вони стосувалися масових порушень прав людини. І коли перший 5-річний термін повноважень Омбудсмана закінчився, її обрання на другий термін в травні 2003 року проходило доволі важко, оскільки президентське оточення бажало бачити на цій посаді більш прийнятну і гнучку людину. Проте бажаючих зайняти цю дуже клопітну посаду майже не знайшлося, і Ніна Іванівна почала працювати свою другу  каденцію.

Я думаю, що численні успішні випадки захисту прав людини Омбудсманом багато в чому пов’язані з її особистими якостями. Коли вона домагається справедливості щодо тих, хто потерпає від влади, її важко зупинити. При цьому для неї немає значення, від кого залежить необхідне рішення – Президента, чи міністра, чи будь-якого іншого чиновника: вона далека від чиношанування. І вона пробивала стіну там, де інші поступилися би. У цьому сенсі, на мою думку, важко було знайти кращу фігуру, ніж Карпачова, у часи президентства Леоніда Кучми.

Починаючи з кінця 2004 року, оцінки Омбудсмана та більшості недержавних правозахисних організацій (далі – НПО) щодо політичних процесів в країні почали відрізнятися і, навіть, ставати в деяких питаннях протилежними. Так, Карпачова в своїй третій доповіді (липень 2005 року) стверджувала, що змін на краще із свободою слова не відбулося, і що мають місце численні політичні репресії. З такою оцінкою важко погодитися. Поступово ставало все ясніше, що Ніна Карпачова пристає на позицію однієї з політичних сил, втрачаючи неупередженість і незалежність, що вона все більше займається власним піаром. Це стало очевидним для всіх, коли вона взяла участь  у виборчих перегонах 2006 року. Її участь в парламентських виборах викликала серйозну і масову критику одних і підтримку інших, в залежності від політичних симпатій і антипатій. Мушу сказати, що я особисто шкодую, що Ніна Карпачова обрала політичну діяльність на заміну правозахисній, оскільки це послабляє правозахисне співтовариство, яке втратило одного з найсильніших лідерів. І моє ставлення до цього ні на йоту не змінилося б, якби це була політична сила іншого кольору. Краще би вона залишалася Омбудсманом і уникала політики, бо поєднати політичну і правозахисну активність неможливо. Проте ми маємо поважати її особистий вибір.   

Слід зауважити, що діяльність Карпачової та її апарата постійно зазнавала критики, їхню роботу багато хто вважав недостатньою і незадовільною. На мій погляд, ця критика багато в чому була незаслуженою. Будь-яку правозахисну інституцію легко критикувати, оскільки в українській ситуації, незважаючи на успіхи правозахисників, порушення прав людини все ще залишаються масовими і масштабними. Особливо легко критикувати за те, що не було зроблено, і такого завжди можна знайти багато. Тим не менше, розглядаючи в цілому діяльність Омбудсмана і його апарата, на мій погляд, слід визнати її успішною. Ніна Карпачова, не зважаючи на усі труднощі, негаразди і помилки, допомогла великій кількості людей і змогла привчити і державу, і суспільство з повагою ставитися до посади Омбудсмана. На мою думку, можна стверджувати, що повага до прав людини в Україні під час перебування Карпачової на посаді зросла. Бажано не розгубити досягнуте і надалі посилювати вплив і ефективність праці Омбудсмана.

 

Що далі? 

 

На мій погляд, треба розширити межі парламентського контролю, здійснюваного Омбудсманом, виходячи з таких міркувань. Сучасні  уявлення про парламентський контроль передбачають створення окремих інституцій, які спеціалізуються з контролю за дотриманням окремих ключових прав чи групи взаємозалежних прав. Так, європейські документи щодо захисту персональних даних передбачають створення окремої парламентської інституції для контролю за дотриманням права на інформаційну приватність, що призводить до появи в європейських країнах появи посади Омбудсмана з питань захисту персональних даних; закони про доступ до інформації передбачають наявність органу незалежного парламентського контролю за здійсненням права на доступ до інформації, і так далі. Це має наслідком появу в європейських країнах декількох Обмудсманів: з питань захисту персональних даних; з питань доступу до інформації; з питань прав дитини, з питань прав етнічних меншин, тощо. В наших умовах створювати низку окремих інститутів недоречно. Доцільно відкрити відповідні відділи в Секретаріаті Омбудсмана і надати Омбудсману відповідні повноваження згідно з європейськими нормами. Наприклад, мають бути відділ з питань дотримання права на інформацію і права на захист інформації про особу, який розглядав би інформаційні скарги щодо порушення цих прав і щорічно узагальнював би стан забезпечення цих прав; відділ з питань дотримання права на приватність комунікацій, який розглядав би скарги на незаконні дії (бездіяльність) органів влади, які здійснюють зняття інформації з каналів зв’язку під час проведення оперативно-розшукових заходів, і щорічно готував би спеціальні доповіді з даними про кількість перехоплень, статистику підстав, термінів, результатів перехоплення (кількість порушених кримінальних справ, за якими статтями Кримінального кодексу,  тощо), порушень, примусових блокувань технічних засобів, з поділом за органами, які здійснювали перехоплення інформації; і так далі. Отже, Закон про Уповноваженого потребує відповідних змін і уточнень.

Бажано підняти роль Омбудсмана і значення його рішень. Для цього доцільно передбачити в Законі такі повноваження:

можливість робити попередження посадовим особам, які припустилися порушень прав людини;

ставити питання про скасування актів, якими порушуються права людини;

ставити перед вищими щодо посадової особи, яка припустилась порушень прав людини, органами питання про стягнення, передбачені чинним законодавством про працю;

ставити питання про усунення з посад осіб, які припустились неодноразового або грубого порушення прав людини та основоположних свобод;

оголошувати, з повідомленням про це в ЗМІ, громадський осуд таким посадовим особам, а також посадовим особам, які не відреагували належним чином на звернення Омбудсмана.

Доцільно передбачити також можливість Омбудсмана висловити свою точку зору щодо судових рішень у такій формі: він має право звернутися до передбачених законом інстанцій з рекомендаціями щодо перевірки судових рішень, які набули законної сили, при наявності даних, що в ході судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення.

До повноважень Омбудсмана, передбачених Законом про Уповноваженого, слід також додати право законодавчої ініціативи, щоб він міг подавати на розгляд парламенту проекти законодавчих актів, які пропонували б змінити чинне законодавство або доповнити його в інтересах забезпечення прав людини і основоположних свобод. Необхідно також підсилити гарантії діяльності Омбудсмана: по-перше, закріпити обов’язок державних органів та їх посадових осіб розглянути в місячний термін рекомендації Омбудсмана і надати письмову відповідь щодо прийнятих заходів для відновлення порушених прав або обґрунтувати причини невиконання його рекомендацій; по-друге, ввести норму про те, що рекомендації Омбудсмана, прийняті ним на підставі розгляду скарг, не оскаржуються в межах національної правоохоронної системи, і по-третє, передбачити адміністративну (а у випадках дій, які передбачені Кримінальним кодексом – кримінальну) відповідальність посадових осіб за ігнорування запитів Омбудсмана щодо надання йому матеріалів, документів, інформації або пояснень, і щодо виконання рекомендацій.

Видається важливим для підвищення ефективності праці за заявами, що надіслані до Омбудсмана, створення електронного архіву заяв, і опису дій працівників Секретаріату щодо цих заяв. Створення внутрішньої мережі в офісі Омбудсмана надасть можливість за лічені секунди отримати інформацію з будь-якого комп’ютера в мережі про зміст і стан розгляду будь-якої заяви. Потребує розвитку і комунікація Омбудсмана з суспільством, яку можна було б покращити за рахунок щоденного оновлення сайту Омбудсмана, регулярного видання бюлетеня з описом і аналізом порушень прав людини і основоположних свобод, створення телепередачі на телеканалі УТ-1 з прямим контактом Омбудсмана з телеглядачами. 

На мою думку, одним з головних ресурсів покращення захисту прав людини є співробітництво Омбудсмана з НПО. Сьогодні воно недостатнє. Омбудсман – представник громадянського суспільства, що захищає права і свободи людини насамперед від держави, і його опора на недержавні правозахисні організації була б цілком природною. Законодавчою основою для співробітництва є ч.3 статті 10 чинного Закону про Омбудсмана: «При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина». Однак ця основа є дуже розпливчастою, тому було б бажано внести зміни в Закон про Омбудсмана, які точно і ясно регламентують процедури взаємодії Омбудсмана з НПО.

Порівнюючи функції і повноваження Омбудсмана і НПО, розглянувши їхню роботу, можна цілком вважати Омбудсмана і його апарат такою же правозахисною організацією, як і НПО, тільки діючою від імені держави, і розглядати з таких позицій його діяльність. Слід додати статтю до Закону з визначенням Омбудсмана і його місії таким чином: «Уповноважений ВРУ з прав людини є вищою незалежною публічною посадовою особою, діяльність якого спрямована на утвердження і захист прав людини й основоположних свобод, а також на громадський контроль за реалізацією режиму їхнього гарантування державними органами і посадовими особами. Місією Уповноваженого є організація автономної системи недержавних органів контролю за забезпеченням прав людини та основоположних свобод і керівництво нею».

Слід розвинути і уточнити положення Закону щодо Секретаріату і представників Уповноваженого (статті 10, 11). На мою думку, згідно з європейською традицією, краще замінити назву „Секретаріат” на „Національне Бюро захисту прав людини і основоположних свобод” і вказати, що воно є самостійною структурою громадянського суспільства в Україні. Омбудсман має призначати своїх представників в областях, містах Києві та Севастополі, Автономній республіці Крим з числа осіб, які проживають в даній місцевості, володіють досвідом правозахисної діяльності і користуються високим громадським авторитетом. До Закону слід додати норму, що представники працюють на постійній основі, співпрацюють с правозахисними організаціями, оцінюють стан дотримання прав і свобод на підвідомчій їм території, виявляють порушення прав і свобод людини, доповідають про них Омбудсману, в окремих випадках подають йому скарги щодо порушення прав людини і основоположних свобод.  

Співробітництво Омбудсмана й НПО повинне бути організоване в таких напрямках:

– захист прав людини в конкретних випадках, створення інституту виділеної скарги;

– інформування про права людини;

– аналіз законодавства і законопроектів, судової й адміністративної практики на відповідність Конституції і міжнародним стандартам в галузі прав людини, підготовка конституційного подання;

– підготовка доповідей про стан з правами людини.

Розглянемо ці питання детальніше.

 

Захист прав людини в конкретних випадках, створення інституту виділеної скарги

 

Через те, що Омбудсман одержує величезну кількість скарг, які його апарат просто не в змозі вчасно і всебічно розглянути, НПО могли б виступити в ролі своєрідних фільтрів, що виділяють із усього потоку скарг ті, котрі дійсно зв’язані з порушенням прав людини, і які Омбудсман повинний розглядати у відповідності зі своїми повноваженнями. Такий попередній розгляд скарг можна було б організувати спочатку як пілотний проект в тих регіонах, де будуть відкриті представництва Омбудсмана і саме в ці представництва будуть направлятися скарги на ім’я Омбудсмана від жителів регіону. На мій погляд, представництва Омбудсмана доцільно відкривати спочатку в тих регіонах, де вже працюють відомі й авторитетні правозахисні організації, що могли б працювати в прямому контакті з представником Омбудсмана. Ці організації могли б здійснювати первинний аналіз скарг. Потім цей досвід можна було б поступово поширити на всі регіони країни.

Крім цього, Омбудсман і його представники могли б розглядати звернення про порушення прав у конкретних випадках безпосередньо від НПО. На перший погляд, Закон про Омбудсмана це не передбачає. Однак, звернімо увагу на дві обставини. По-перше, у формулюванні ч.1 ст.17 Закону про те, що Омбудсман «приймає і розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи осіб, що діють у їхніх інтересах», не вказується, що «особи, що діють у їхніх інтересах» – це фізичні особи. По-друге, у ч.1 ст.17 сказано, що Омбудсман приймає і розглядає звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а ст.16 останнього передбачає як суб’єктів звернення і «організації, що здійснюють правозахисну діяльність». Таким чином, НПО можуть бути суб’єктом звернення до Омбудсмана про порушення прав і свобод у конкретних випадках. Хоча краще було б серед суб’єктів подання звернення до Омбудсмана прямо вказати НПО.

Видається доцільним створити інститут виділеної скарги, тобто описати критерії, за якими НПО будуть звертатися до Омбудсмана з проханням про розгляд відповідних порушень. На мій погляд, цей набір критеріїв повинний бути наступним:

а) очевидне брутальне порушення права, дотримання якого гарантується Конституцією;

б) високий рівень насильства над особистістю, що викликане порушенням;

в) кричуща несправедливість, що виникла внаслідок порушення;

г) рішення чи дії органів влади створюють серйозні загрози правам людини в майбутньому;

д) несумісність порушень з рівнем свободи, типовим для посттоталітарних суспільств.

Останній критерій, доволі розпливчастий і суб’єктивний, потребує пояснень. Є багато порушень прав людини, характерних для країн у перехідний період від тоталітаризму до демократії, хоч і виявляються в них у різному ступені: жорстокість поліції, закритість влади; порушення виборчих прав; маніпуляції суспільною свідомістю через ЗМІ; бідність людей похилого віку і т.д. А є порушення нетипові, вони серйозні і небезпечні, оскільки означають зазіхання влади на свободу народу і несуть загрозу реставрації тоталітаризму. До таких порушень слід віднести політичні переслідування, поєднані з насильством і/чи обвинуваченням у здійсненні кримінальних діянь; насильницькі зникнення; позбавлення волі журналістів у зв’язку з виконанням ними професійних обов’язків; порушення прав меншин, поєднане з насильством; використання такого інституту покарання як страта; використання силових структур, зокрема, служби безпеки, у політичних цілях та інші. Сьогодні деякі з цих порушень в Україні вже неможливі, вірогідність інших порушень стала меншою, але вони, на жаль, все ж таки трапляються як, наприклад, незаконна депортація 11 узбеків в лютому цього року.

Такий підхід дозволить Омбудсману та його апарату відразу виділяти з загального потоку звернень ті звернення, що свідчать про безумовні грубі порушення, і тому в першу чергу вимагають уваги Омбудсмана. В інших випадках НПО могли б допомогти людям, які звертаються до них зі скаргами, написати звернення до Омбудсмана від їхнього імені.

 

Інформування про права людини

 

Омбудсман і НПО могли б об’єднати свої зусилля для підвищення поінформованості органів влади і суспільства про права людини, для освіти в сфері прав людини і виховання прав людини. Насамперед, на мій погляд, суспільство має потребу в інформації про успіхи в захисті прав людини. Тому був би надзвичайно корисним випуск періодичного видання з описом успішних прецедентів захисту прав людини як Омбудсманом, так і НПО. Одночасно таке видання було б цінним практичним посібником із застосування механізмів захисту прав людини.

Омбудсман і НПО могли б також успішно співпрацювати в поширенні інформації про права людини у вигляді серії просвітницьких листівок «Ваше право», до якої ввійшли б апробовані фахівцями і підписані Омбудсманом положення законодавства про права людини в конфліктних ситуаціях, що найбільш часто зустрічаються. Це можуть бути такі листівки, як, наприклад, «Ваші права при затриманні й арешті», «Ваше право на захист честі і гідності», «Ваше право на допомогу при народженні дитини», «Ваше право на одержання житлової субсидії», «Ваше право на земельну ділянку», «Ваші права при відключенні від енерго-, тепло-, водо- чи газопостачання» і т.д. НПО могли б готувати короткі і ємні тексти, що формулюють права, а Омбудсман і його апарат могли б апробувати ці тексти. Потім ці листівки, завірені підписом Омбудсмана, НПО могли б друкувати масовими тиражами і поширювати серед населення на різних публічних заходах, у навчальних установах, підприємствах і організаціях.

Доцільно готувати, видавати і поширювати не тільки друковані, а й аудіо-, фото- і відеоматеріали з прав людини. Було б надзвичайно корисним зробити передачу «Ваше право» на одному з загальнонаціональних телеканалів, де Омбудсман і НПО демонстрували б підготовлені відеоматеріали.

Надзвичайно важливим є виховання прав людини в дитячому і молодіжному середовищах. Крім підтримки звичайних форм навчання НПО могли б проводити під егідою Омбудсмана конкурси на кращий твір про права людини і конкурси малюнків і фотографій для школярів, олімпіади для студентів, спеціальні заходи, присвячені Дню прав людини, Дню політв’язня і т.д. Такі публічні кампанії й акції сприяли б утвердженню прав людини в суспільній свідомості.

Не менш важливим є інформування професійного середовища про міжнародні механізми захисту прав людини. Зокрема, актуальне ознайомлення суддів, адвокатів, співробітників правоохоронних органів з європейськими правовими принципами, нормами і стандартами, зокрема, юриспруденцією Європейського суду з прав людини, стандартами Європейського комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню, правом Європейського Союзу й ін. Спільна підготовка Омбудсманом і НПО перекладів і дайджестів рішень Європейського суду, видання і поширення відповідних збірників було б дуже корисним для зміни правової парадигми в професійному середовищі.

Залишається, як і раніше, актуальним проведення спеціалізованих семінарів з прав людини для представників т.зв. "професій ризику" (співробітників органів внутрішніх справ і служб безпеки, службовців пенітенціарних установ, адвокатів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, лікарів, журналістів, профспілкових діячів, соціальних працівників), представників законодавчої і виконавчої гілок влади, пов’язаних зі створенням і виконанням законодавства, що стосується прав людини. Ці семінари могли б проводитися спільно Омбудсманом і НПО.

 

Аналіз законодавства і законопроектів, судової й адміністративної практики на відповідність Конституції і міжнародним стандартам, підготовка конституційного подання

 

Для аналізу законодавства і практики в контексті відповідності Конституції та міжнародним угодам в сфері прав людини НПО та апарат Омбудсмана повинні спільно використовувати методологію моніторингу прав людини, яка передбачає:

 аналіз внутрішнього законодавства (Конституції, законів, підзаконних актів), яке пов’язане з дотриманням цього права в контексті міжнародних зобов’язань України;

 аналіз правозастосовчої практики (рішення адміністративних органів, судові рішення);

 підготовка аналітичного звіту, який містить пропозиції щодо усунення порушень прав людини.

 Проведення моніторингу прав людини та основоположних свобод неможливе без отримання усієї необхідної інформації від органів державної влади та управління. Спочатку необхідно зробити попередній діагноз ситуації на основі загального попереднього досвіду, поставити питання для дослідження, на які має дати відповідь моніторинг, і визначити обсяг необхідної інформації. Потім іде паралельно пошук інформації та аналіз відповідності законодавства і законозастосовчої практики міжнародним угодам. Після завершення аналізу складається звіт про дотримання зазначеного права. Огляд цього звіту і складе відповідну частину річної доповіді про дотримання прав людини. Слід зазначити, що характерною ознакою методології моніторингу є його спрямованість на публічні дії, необхідні для поліпшення ситуації з правами людини

Доцільно створювати робочі групи з представників НПО, що спеціалізуються в напрямку дослідження певного права (чи групи взаємопов’язаних прав), і представників відповідних відділів офісу Омбудсмана. Проводячи зазначеним чином моніторинг цього права щорічно, ці робочі групи будуть відслідковувати всі зміни в законодавстві і практиці, зможуть ініціювати зміни законів та інших нормативних актів і впливати на практику. Річні аналітичні звіти про результати моніторингу можуть бути складовими частинами річних доповідей про стан з правами людини, про які мова йде далі. Корисно при цьому готувати також річний огляд інформаційних джерел про порушення досліджуваного права.

Одним з найбільш важливих актів реагування на серйозні порушення прав людини є конституційне подання Омбудсмана до Конституційного Суду України. І тут НПО також могли б співпрацювати з Омбудсманом, підготовляючи разом з ним конституційні подання про невідповідність Конституції тих чи інших положень законів України, інших правових актів  або про тлумачення Конституції і законів України. По суті, конституційні подання Омбудсмана повинні бути одним з результатів його спільної роботи з НПО з моніторингу прав людини.

 

Підготовка доповідей про стан з правами людини

 

Для комплексного дослідження стану з правами людини в країні правозахисні організації звичайно використовують форму щорічної доповіді про дотримання прав людини в країні. Складання такої доповіді є традиційним засобом доведення до відома громадськості – як національної, так і міжнародної – інформації про порушення прав людини в країні з метою поліпшення ситуації. Омбудсманом були оприлюднені три   загальні доповіді – у 2000, 2002 та 2005 роках, і одна спеціальна – про права українців, які мешкають за кордоном. Правозахисні організації підготували дві доповіді про стан з правами людини в  Україні в 2004 і 2005 рр. Деякі українські НПО готували також спеціальні доповіді про стан справ з якогось одного права чи групи взаємозалежних прав – права на захист від катувань і жорстокого поводження, права на свободу та особисту недоторканність, прав дитини й інших. Також правозахисні організації почали у 2005 р. готувати доповіді про стан з правами людини на регіональному рівні. Підготовка спеціальних доповідей щодо стану справ з окремих ключових прав і річними доповідями з всього комплексу прав (за окремими регіонами і країні в цілому) залишається дуже важливою й актуальною проблемою. Доцільно вирішувати її разом з Омбудсманом, оскільки підготовка щорічних доповідей є його обов’язком.

 

* * *

 

Велике значення має, хто саме буде обраний Омбудсманом. Правозахисне співтовариство України сьогодні достатньо зріле і сильне, щоб висунути кандидата із власного середовища і поставити свої вимоги щодо кандидатів. А першочергові вимоги до усіх політичних сил, на мою думку, наступні: по-перше, посада Омбудсмана не може бути предметом політичних торгів, по-друге, кандидати на посаду повинні обговорюватися організаціями громадянського суспільства, зокрема, правозахисними організаціями.

 Поділитися