Увага! Корупція

Єдиного складу злочину чи адмінправопорушення під назвою «корупція» не існує тому, що це явище, яке охоплює кілька різних діянь. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року (останні зміни 23 лютого 2006 року) дає визначення цього поняття: корупція – діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Під особами, уповноваженими на виконання функцій держави, маються на увазі посадові особи державних органів, а також органів місцевого самоврядування, зокрема: 1) державні службовці; 2) члени Кабінету Міністрів України; 3) народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати місцевих рад; 4) посадові особи місцевого самоврядування; 5) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (не стосується військовослужбовців строкової служби). Крім названих осіб до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митниці й інших правоохоронних органів, а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

До корупційних діянь (діяння – це як дія, так і бездіяльність) за Законом «Про боротьбу з корупцією» відносяться:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною, яка є істотно нижчою від їх фактичної вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, які не передбачені чинним законодавством (незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави).

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг може бути як для себе особисто, так і для родичів, знайомих тощо.

Правопорушення, пов’язані з використанням посадовими особами в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, до корупційних діянь не належать.

Для наявності факту корупційного порушення не має значення, вчинив корупціонер певні дії або бездіяльність на користь того, хто надав йому блага, послуги, пільги або т.п., чи не вчинив, та чи настали від цих діянь якісь наслідки.

До інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, відносяться передбачені Законом порушення спеціальних обмежень (1), вимог фінансового контролю (2), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (3), невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (4).

1) спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції полягають в тому, що вказана особа не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати іншу оплачувану роботу на умовах сумісництва незалежно від укладення трудового договору (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно або через представника чи підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями, що належать державі, та представляє інтереси держави в спостережній раді або ревізійній комісії господарського товариства, а також коли службовець входить до складу редакційних колегій періодичних видань, різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання за це винагороди);

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в наданні інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Обмеження, передбачені у пунктах «б» і «в», не поширюються на депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

Державний службовець, який є посадовою особою (керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.), не має також права:

І) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

ІІ) неправомірно втручатися (умовляти, шантажувати, залякувати, погрожувати, зокрема розголошенням відомостей, що компрометують, тощо), використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

ІІІ) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

ІV) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності (п.п. «а» та «І»), не пов’язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням.

2) вимоги фінансового контролю полягають в тому, що державні службовці подають за місцем служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї; особа, яка займає посаду державного службовця першої або другої категорії повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються також і перед вступом на службу.

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов’язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку.

3) заходи щодо боротьби з корупцією: керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів (і тільки ці особи) у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення їх підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень (див. вище) в межах своєї компетенції зобов’язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, що ведуть боротьбу з корупцією.

4) невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією – це: а) умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або б) умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення (стосується лише осіб, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, тобто працівників МВС, податкової міліції, СБУ, органів прокуратури, Військової служби правопорядку у Збройних Силах).

За описані вище дії посадова чи службова особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності на підставі норм відповідного Закону.

Якщо ж діяння становить значну суспільну небезпеку, то воно як правило карається не адміністративною, а кримінальною відповідальністю. Чисто «корупційних» статей у Кримінальному кодексі немає, оскільки злочини у сфері управління, вчинені особами, уповноваженими на виконання функцій держави, можуть мати не корисливий, а й інший мотив; крім того, в розділі «Злочини в сфері службової діяльності» об’єднані діяння не лише представників влади й місцевого самоврядування, а й службових осіб підприємств, установ, організацій, заснованих на приватній власності. Наприклад, керівника, головбуха будь-якого недержавного підприємства, громадської організації, кооперативу можна притягнути до кримінальної відповідальності за одержання хабара при наявності для цього підстав. Це хабарництво, але не корупція, бо не завдається шкоди інтересам державного органу чи органу місцевого самоврядування, інтересам держави чи територіальної громади.