MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2005. XVII. Права засуджених, хворих на туберкульоз

06.09.2006   

[1]

Для аналізу стану дотримання цієї специфічної категорії засуджених моніторингова група Дніпропетровського відділення Міжнародного товариства прав людини (МТПЛ) відвідала 10 установ виконання покарань (УВП), провела інтерв’ю з керівниками деяких з цих установ, анкетування 1500 ув’язнених, хворих на туберкульоз, виконання покарань, 500 хворих, які вже звільнилися з УВП, та 112 працівників лікарень УВП, де лікуються хворі на туберкульоз. Моніторингова група побувала безпосередньо в палатах хворих, в відділеннях лікарні, маніпуляційних кімнатах, в лабораторіях, в їдальні, душових кімнатах, туалетах, місцях, де зберігаються передачі та власні речі засуджених, в часовнях та церквах на території УВП, в кабінетах лікарів, медсестер, працівників режимної служби, начальників УВП, кімнат для охоронців і т. ін.

Переважна більшість засуджених, хворих на туберкульоз, – понад 75% – знаходяться в віці від 21 до 40 років. Термін покарання засуджених переважно від 6 до 10 років (64% опитаних), від 11 до 15 років – 29.5%. Майже дві третини – рецидивісти. Вперше захворіли в місцях позбавлення волі 88%. Раніше були звільнені з місць позбавлення волі 4.5%. Це вражаючі цифри, адже опитувані – переважно тяжкі хворі з деструктивними формами туберкульозу, і 60% з них засуд­жені повторно, отже, вони хворіли на туберкульоз після звільнення з УВП, але тільки в 17% вони лікувалися на волі і тільки 6% з них була встановлена група інвалідності. Отже, в перервах між ув’язненнями ні вони самі, ні суспільство не звертають уваги на охорону здоров’я.

Для ефективного лікування хворих на туберкульоз повинні бути забезпечені належні побутові і санітарно-гігієнічні умови. А ті умови, в яких знаходяться хворі, можна вважати жорстокими і нелюдяними.

В УВП в лікарнях є декілька палат на 4-6 ліжок і в цих палатах лікуються так звані санітари з числа засуджених легко хворих. А переважна більшість хворих на туберкульоз розташовані в приміщеннях, де на площі 60 м2 встановлено від 54 до 104 ліжок. Ліжка-нари розташовані в 2 яруси, закривають світло, бо другий ярус знаходиться на рівні і без того невеликих заґратованих вікон. В приміщеннях сиро, взимку – холодно, а влітку жарко.

На 100 хворих тут же, в палаті (якщо цю казарму можна назвати палатою) на стіні 5 умивальників, тобто на 20 хворих – 1 умивальник і це ж скільки часу треба стояти в черзі, щоб вмитися, не кажучи вже про те, щоб поголитися чи почистити зуби. Гарячої води не було, хоча була вже досить пізня осінь.

Туалети являють собою окреме невелике приміщення без природного світла, в якому на 104 засуджених – 4 відгороджених тільки збоку «очка», без унітазів, без будь-яких загородок чи дверей з «фасаду», що є принизливим для людини. Дві третини опитуваних відзначили, що стан санвузлів хороший, але 10% відзначають, що в приміщеннях грязно, туалети несправні, не змиваються унітази, несправні крани, і іноді приходиться змивати кухлем.

Душові знаходяться в окремому блоці, тобто з палат до душових треба йти через двір УВП. Деякі душові під час наших відвідин ремонтувалися і видно, що після ремонту виглядатимуть досить пристойно. А інші душові – це темні приміщення площею ~ 25 м2, в якому на стіні вмонтовано 4 душових розбризкувачі, теж без перегородок, без якихось пристосувань для одягу, перед душовою стоїть «лавка», куди хворі і складають одяг на час прийняття душу. В жодній із душових під час наших відвідин гарячої води не було, крани були несправні, підлога і стіни – брудні. Переважна більшість хворих засуджених відповіли, що мають змогу користуватися душем один раз на тиждень, але половина з них сказали, що крани несправні, третина зауважили, що в приміщеннях грязно і гаряча вода подається з перебоями, і тільки 3% насмілились відзначити, що в душових взагалі по півроку триває ремонт.

Відповідаючи на запитання щодо загальної оцінки побутових умов в лікувальній установі, половина засуджених хворих зазначила, що побутові умови задовільні, майже третина – що погані, а 17% написали, що вони гарні.

Для ефективного лікування хворих на туберкульоз потрібне добре харчування, але насправді харчування не просто незадовільне, готується з неякісних продуктів, малі порції (це відмітили понад 80% анкетованих, які зараз знаходяться в УВП і 97% тих, які звільнилися з УВП), але, на нашу думку, харчування неприйнятне для людини. Члени моніторингової групи по ложці супу ще якось змогли проковтнути, але другу страву проковтнути навіть на пробу було неможливо. На наше запитання – чому така їжа, нам відповіли, що їжу готують самі засуджені і тому буває несмачно, бо не спеціалісти в приготуванні їжі. Під час наших відвідин та бесід з хворими, вони почали в їдальні скаржитись, що часто риба – протухла, вонюча, їсти її неможливо не тільки людям, але й свиням. Офіцер, який супроводжував членів моніторингової групи, почав допитуватись з якого загону і з якого відділення були скаржники і пообіцяв з ними «розібратись». Мабуть «розібрався», бо іншого разу вже не скаржились, хоча їжа була така ж сама нестерпна. Про калорійність їжі, мабуть не варто говорити, бо калорії можна оцінювати стосовно тих продуктів, які можна вживати.

Слід відзначити, що на питання відносно якості харчування близько половини пацієнтів зазначили, що якість їжі незадовільна і харчування погане, а близько третини відповіли, що воно задовільне.

Їдальня для хворих являє собою велике приміщення, площею ~ 300 м2, темне, без світла; електричне світло під час обіду не вмикається (економиться) і світло пробивається в це темне приміщення тільки через відчинені двері, через які зайшли хворі та через двері «роздаточної». Спочатку, коли заходиш, взагалі нічого не видно, тільки потім, коли очі трохи звикають, починаєш розрізняти постаті, столи і лавки, на яких сидять люди. Верхній теплий одяг під час їжі не знімається, в приміщенні холодно.

Додаткове харчування хворі мають з посилок та передач від родичів. Ці продукти зберігаються хворими разом із власними речами в великих клітчатих («базарних») сумках, які знаходяться в окремій кімнатці-кладовці, біля палат. В цій же кімнатці є стіл і лавки, щоб хворий зміг попоїсти свої харчі. Посилки отримують тільки дві третини засуджених хворих, не отримують тільки ті, хто не має родичів. Судячи з відповідей, досить часто посилки псуються.

Діагностика захворювання на туберкульоз в УВП на досить достойному рівні і за даними анкетування та інтерв’ю, і за власними спостереженнями. В УВП є рентгенкабінет та досить добре обладнані діагностичні лабораторії. Переважна більшість хворих на туберкульоз обстежена рентгенологічно та їх оглянув лікуючий лікар. Лабораторно обстежені близько 50% хворих, хоча вони повинні були обстежитись абсолютно всі хоча б на наявність бациловиділення. Близько 20% з них зазначили, що до них запрошувались чи то лікарнею, чи родичами спеціалісти з інших лікарень, або ж вони були обстежені в тубдиспансері.

А лікування недостатнє, про що стверджують і анкетовані пацієнти, і медичні працівники і навіть начальники УВП. Недостатньо навіть специфічних протитуберкульозних препаратів, немає ефективних протитуберкульозних препаратів нового покоління, немає ліків, які б підвищували імунітет хворого, вітамінів, загальноукріплюючих ліків і т.ін. Близько 30% засуджених хворих відзначили, що ліки їм приносять родичі. До 10% зазначили, що приймають ліки нерегулярно, або ж не приймають зовсім, хоча мають у цьому потребу.

Близько 50% не мають достатньої інформації про свою хворобу. Роботою стоматологічного кабінету не задоволені, бо не користувалися, до 60% хворих.

Догляд за хворими, особливо тяжко хворими – незадовільний, здійснюється не штатними працівниками, а самими хворими-засудженими, у яких більш легка форма захворювання і які адміністрацією призначені «санітарами». За цю роботу вони поселяються в палати не на 100 ліжок-нар, а на 6-8 ліжок. У той же час думки щодо рівня догляду за тяжко хворими дуже розбіжні, бо по 20% хворих відповіли, що догляд поганий, задовільний і хороший, а 30% – не знають який він і хто його здійснює. Тільки до 30% зазначили, що догляд здійснюють санітари і до 20% відмітили, що санітари його не здійснюють.

Переважна більшість засуджених хворих на туберкульоз перебувають у лікарні від 3 місяців до 1 року. Третина з них відзначили, що стан їх здоров’я за цей час покращився і більш третини завважили, що стан або не змінився, або погіршився.

Близько половини пацієнтів вважають, що медичні працівники ставляться до них доброзичливо, третина – байдуже та зневажливо і 20% не можуть на це питання відповісти.

В штрафний ізолятор потрапило майже 10% хворих, і кожен п’ятий відмітив, що порушення режиму є приводом до виписки із лікарні.

Тільки 20% засуджених відмітили, що вони вважають себе поінформованими про права людини, а інші – або ж зовсім ні, або ж дуже мало поінформованими. Доступ до літератури з прав людини та з питань захворювання мають лише 18%, інші – або зовсім ні, або дуже мало. Інформацію про ВІЛ, СНІД мають більше половини ув’язнених хворих. Хворих, за їх твердженнями, можуть відвідувати близькі родичі і просто родичі та друзі, адвокати, лікарі, священики та інші, в той же час четверта частина пацієнтів відмітили, що процедура відвідин навіть священиком дуже складна.

Такий вигляд мали результати анкетування 1500 хворих на туберкульоз, які відбувають покарання.

Але зовсім інші дані ми отримали внаслідок анкетування 500 хворих на туберкульоз, які зараз знаходяться на волі, але свого часу лікувалися від туберкульозу в установах виконання покарань. Анкетування проводилось в обласному та міських тубдиспансерах міст регіону.

Всі анкетовані були чоловіки віком від 30 до 50 років, термін покарання у них був від 5 до 14 років, позбавлялися волі один раз – 47%, двічі – 34%, тричі і більше – 23%.

Всі 100% опитуваних відповіли, що вперше вони захворіли на туберкульоз в установах виконання покарань. Звільнені в зв’язку з хворобою були 64%.

Всі 100% лікувалися після звільнення в тубдиспансерах (бо ми проводили анкетування в тубдиспансерах, а тих, які не лікувалися, ми просто не знайшли). Всі вони були госпіталізовані на час лікування, в палатах було від 4-х до 6 ліжок. Харчування було достатнім за думкою 53% хворих і недостатнім на думку 48% хворих. Лікування на волі повністю безплатне – 56%, не платять тільки за специфічні протитуберкульозні препарати, а за всі інші платять – 41%, ухилилися від відповіді – 3%.

На роботу влаштуватися пробували 47% (за їх ствердженнями, але в це мало віриться), не пробували – 51%, а 2% на це питання не відповіли.

З 500 осіб – 422 визнані інвалідами (84,4%) і 78 (15,6%) на МСЕК представлені не були, хоча і вважають себе тяжко хворими.

Характеристику побутовим і санітарно-гігієнічним умовам в лікарні, де вони перебували в установах виконання покарань, хворі на туберкульоз, які зараз знаходяться на волі, дали таку.

92% відзначили, що в палатах було сиро, темно, взимку – холодно, а влітку жарко. 96% відмітили, що у відділенні (поза палатою) тісно, темно, сиро, утруднений доступ до води, а що грязно в палатах і відділенні – до 10%. На наші додаткові питання, що чомусь більшість пишуть про тісноту, темноту, сирість, холод, а про грязь – меншість, нам відповіли, що вбирати в палатах «заставляють» самих хворих і вимагають, щоб було чисто.

Що душові кімнати не працюють місяцями, то ремонт, то немає гарячої води, зазначили 89%, в туалети можна потрапити по мірі необхідності, вони не змиваються, брудні – понад 85%.

Постільною білизною забезпечені переважно за рахунок родичів 72% опитуваних, а за рахунок лікарні в УВП – тільки 28%, і то зазначають, що вона брудна, порвана, змінюється один раз на місяць.

Загальну оцінку побутових умов було виставлено таку: погані – 91%, задовільні – 9%.

На свіжому повітрі бували щодня 89%, не бували 11% з причини тяжкості стану захворювання.

97% з 500 анкетованих відмітили, що харчування було поганим, 76% – що посилки не завжди доходять, а якщо доходять, то зіпсовані, розірвані і «переполовинені». Передачі отримували тільки 32% опитуваних.

Про лікування, діагностику та догляд за хворими в установах виконання покарань з 500 анкетованих 87% зазначили, що крім рентгенологічного ніякого іншого обстеження не було, ніяких спеціалістів з інших лікарень, чи тубдиспансерів не запрошувалось. 96% сказали, що лікування проводилось двома лікувальними препаратами – тубазидом та стрептоміцином, тобто без препаратів нового покоління. 84% відзначили, що догляд за тяжко хворими здійснюють санітари, але не з числа медперсоналу, а з числа таких же хворих на туберкульоз, тільки в більш легкій формі, 93% – що догляд поганий і 7% – що задовільний. Тільки 4% підтвердили, що до тяжко хворих допускаються родичі, 10% відповіли, що не знають, і 86% – що не допускаються.

Стосовно взаємовідносин пацієнтів, медичного персоналу, працівників режимної служби відповіді хворих на туберкульоз, які зараз знаходяться на волі, були такими.

В лікувальному закладі в УВП вони перебували від 6 місяців до 2-х років, здоров’я їх за цей час покращилось – 7%, залишилось без змін – 32%, погіршилось – 53%, важко відповісти – 8%. Відношення медичних працівників до хворих оцінили як доброзичливе – 9%, байдуже – 74%, зневажливе – 12%, агресивне – 5%. В штрафному ізоляторі побували 8%, на час перебування там курс лікування переривався – 97%, не пам’ятаю – 3%. Порушення режиму в 39% є приводом для виписки з лікарні. Священики відвідують хворих, але не на прохання хворих, а приходять самі, коли їм це зручно, чи за домовленістю з адміністрацією УВП – 89%.

Про права людини і дотримання їх в місцях позбавлення волі не інформовані – 78%, «щось таке чули» – 22%. Літератури з питань захворювання на туберкульоз та СНІД в УВП немає – 91%, іноді приносять представники громадських організацій – 4%, не відповіли на це питання – 5%. Інформацію про ВІЛ та СНІД мають від медичних працівників, але дуже мізерну – 82%, від товаришів по палати – 17%, не мають зовсім – 1%.

При порівнянні цифр аналізу анкет хворих на туберкульоз, які знаходяться зараз в установах виконання покарань, і хворих, які звільнилися з цих установ після відбування терміну покарання або в зв’язку з хворобою, ми спостерігаємо дуже велику різницю. Звільнені з УВП в декілька разів (від 5 до 12 разів) частіше відмічають негативні відповіді, тобто стверджують, що умови утримання погані, в палатах і в відділеннях тісно, темно, сиро, брудно, догляд здійснюють самі хворі, душові не працюють, туалети несправні, лікування недостатнє, ставлення медперсоналу до хворих байдуже, або агресивне, зі своїми правами вони не ознайомлені, інформації про захворювання на туберкульоз та СНІД дуже мало. І порівнюючи ці цифри з нашими власними враженнями під час відвідин установ виконання покарань, можна зауважити, що ближчі до дійсності відповіді тих, які зараз перебувають на волі, а отже, з великою вірогідністю можна зробити висновок, що незважаючи на наші настирливі переконання хворих в УВП про абсолютну анонімність анкетування і відсутність для них негативних наслідків, вони все ж таки боялися цих наслідків і відповіді в анкетах були не завжди об’єктивними.

Нами було також проведено анкетування 112 осіб з числа медперсоналу УВП. Працівники відповіли на переважну кількість запитань, хоча не всі відповіли і не на всі запитання. Загалом слід зазначити, що працівники більше піклуються про власні права, ніж права хворих. Тільки 30% відповіли, що їхнє робоче місце достатнє по площі і відповідає функціональним вимогам, інші відмітили, що приміщення або ж потребує ремонту, або недостатнє по площі і не відповідає вимогам, що меблі старі і потребують заміни, що спецодягом забезпечені погано, а рукавичками, дезинфікуючими засобами – досить добре. Дві третини відповіли, що немає ніяких гарантій для персоналу в випадках зараження, третина вважає, що медперсоналу недостатньо. Майже всі відмітили, що кваліфікація медперсоналу досить задовільна, але оплачується робота недостатньо.

Медичне устаткування, на думку медпрацівників, в поганому стані і застаріло, ліками хворі забезпечені недостатньо (32%), або в недостатньому асортименті (28%). Вони також не приховують, що більше ніж у половини випадків родичі допомагають забезпечувати хворих ліками, що часто (61%) не вистачає спеціалістів для консультацій, стверджують, що при зіткненні інтересів режиму і медичних показань питання вирішується в кожному випадку індивідуально (61%). Свій рівень знань про права засуджених 54% оцінюють як середній, 18% – як низький.

Таким чином, можна зробити висновок, що насамперед щодо засуджених, які хворіють на туберкульоз, порушується право на охорону здоров’я. Через порушення цього права фактично порушується і їхнє право на життя, бо показник смертності, який рахується на 100 000 населення, в УВП в 2004р. становив – 615,4, за 6 місяців 2005р. – 1307,7, а в цивільному суспільстві цей показник становить 23,2 на 100 000, тобто в 56 разів менше.

Така ж ситуація і з захворюваністю на туберкульоз. В виправно-виховній установі для неповнолітніх щороку вподовж останніх років захворюють на туберкульоз 4-5 осіб – на 350 засуджених і це означає, що показник захворюваності становить 1400 на 100 000, в той час як в цивільному суспільстві цей показник дорівнює 80 на 100 000, тобто в 18 разів менший, і це вважається двічі епідемією. Бо за міжнародними стандартами, якщо показник захворюваності на туберкульоз досягає 40 на 100 000 – це вважається епідемією в країні.

Порушується право на захист від катувань та жорстокого поводження, бо вищезазначені умови утримання належить розцінювати як жорстоке поводження.

Право на свободу думки, совісті і віросповідання у засуджених, які хворіють на туберкульоз, також порушується, бо тільки в деяких УВП є невеликі часовні чи церковки і вони мають змогу зрідка поспілкуватися з священиком православної віри, представники інших конфесій в УВП, як правило, не допускаються.

Про порушення права на свободу вираження поглядів впевнено доводить наше анкетування, бо відповіді хворих, які зараз знаходяться в УВП суттєво відрізняються від свідчень тих, хто звільнився з УВП і від об’єктивних вражень членів моніторингової групи. Хворі в УВП залякані, вони бояться, що в разі, якщо вони скажуть правду, адміністрація УВП покарає їх – або ж призупинить процес звільнення в зв’язку з хворобою, або вживе інших санкцій. Тому до 80% засуджених, на нашу думку, побоялися правдиво відповісти на питання стосовно побутових умов, тільки 50% відмітили, що в палатах тісно, а 30% взагалі відповіли, що зауважень до побутових умов не мають.

Порушується право на участь в управлінні державними справами, адже засуджені мають право на вільні, прозорі, демократичні вибори, та вибори в УВП перетворюються на звичайнісінький банальний фарс. Наша організація брала участь у моніторингу виборів 2000, 2002 та 2004 років в установах виконання покарань. Можна зробити такий висновок: виборці в УВП не мають змоги отримати в повному обсязі інформацію про кандидатів, не говорячи вже про те, що кандидати не проводять агітацію перед виборами за свою кандидатуру в місцях позбавлення волі. Майже всі виборці в УВП голосують, чи вимушені голосувати, так, як їм накаже адміністрація установи виконання покарань.

Право на звернення засуджених до органів влади та місцевого самоврядування повинно реалізовуватись в повному обсязі, і ми стверджуємо, що це право також порушується. За рік було всього два звернення (і це при тих умовах утримання, які були описані вище!) та й то, не до влади, чи органів місцевого самоврядування, а до адміністрації УВП. Під час виборів Президента в 2004р. хтось із засуджених разом з бюлетенем вкинув до урни записку зі скаргою до влади про погані умови утримання в УВП, але записка до влади не потрапила, вона була передана начальнику УВП.

Порушується право засуджених на доступ до інформації. Хворі тільки зрідка мають можливість подивитися телепередачу, телевізор один на 50-100 хворих і, як правило, йдеться про перегляд якогось фільму. Газети в палати взагалі не поступають, радіо не працює. Понад 90% анкетованих відповіли, що вони або ж дуже мало, або ж зовсім нічого не знають про права людини та дотримання їх в місцях позбавлення волі і не мають доступу до літератури з питань прав людини та стосовно захворювання на туберкульоз. Під час відвідин УВП нам не вдалося побачити якісь стенди про туберкульоз чи СНІД, або ж якісь пам’ятки, тому ми під час моніторингу роздавали засудженим такі буклети, брошури та пам’ятки.

За міжнародними стандартами засуджені в УВП мають право продовжувати освіту і для цього створюються умови. У виправно-виховній установі для неповнолітніх працює школа, в якій регулярно навчаються всі 350 підлітків, а в УВП для дорослих ніхто навіть не ставить питання про можливість освіти, хоча багато з засуджених не мають і загальної середньої освіти.

Рекомендації

1. Покращити умови утримання засуджених, які хворіють на туберкульоз, тобто:

– забезпечити розміщення хворих в палатах не більш ніж на 8 ліжок;

– забезпечити належне освітлення палат;

– забезпечити належний температурний режим в палатах;

– забезпечити хворим регулярну подачу холодної та гарячої води;

– збільшити кількість умивальників в палатах;

– зробити реконструкцію туалетів;

– зробити душові кімнати в кожному корпусі лікарні і створити там належні умови.

2.Покращити харчування хворих:

– зробити реконструкцію їдалень;

– забезпечити їдальні освітленням;

– забезпечити приготування їжі для хворих найманим працівником – поваром, аби їжа стала прийнятною до вжитку.

3. Покращити ефективність лікування:

– забезпечити хворих специфічними протитуберкульозними препаратами, в тому числі і препаратами «нового» покоління, в необхідному обсязі;

– забезпечити хворих препаратами імуностимулюючої та загальноукріплюючої дії.

4. Підготували і внести зміни до виборчого законодавства, що забезпечать реалізацію права засуджених на вільні і справедливі вибори і унеможливлять вплив адміністрації на волевиявлення виборців.

5. Забезпечити доступ представників правозахисних організацій до установ виконання покарань, для чого підготувати і ухвалити відповідний закон.

6. Забезпечити засудженим дотримання права на звернення до органів влади та місцевого самоврядування і права на освіту.

[1] Резюме доповіді Дніпропетровського відділення Міжнародного товариства прав людини – Українська секція, підготовленої Таїсією Шкрюм. У повному обсязі доповідь доступна за адресою: http://khpg.org/index.php?id=1152287185

 Поділитися