Про поїздку за програмою міжнародних візитів «Захист громадянських прав у військах США», 7-25 серпня 2006 року
Хронічна дідівщина по відношенню до молодих солдат зі сторони молодшого командного складу і офіцерів на даний час не є серйозною правозахисною проблемою у військах Сполучених Штатів. Першою моєю задачею була спроба розібратись, коли, якими методами була поборена там дідівщина.
Ще до скасування політики сегрегації в цілому в державі президентом Труменом у військах Сполучених Штатів була впроваджена практика проходження служби в одному військовому підрозділі військовослужбовців з різним кольором шкіри. На той час дідівщина мала виразно расові особливості. Пізніше, після дозволу жінкам служити в армії у військових підрозділах, було багато проблем з гендерною нерівністю. До якого результату привели системні заходи запровадження державної політики в армії в період після Другої світової війни показують два приклади: Відомство армії США з юридичних питань очолює жінка-генерал, а командиром учбової бази військово-морських сил США є чорношкіра жінка.
Опитуючи багатьох офіцерів, юристів, цивільних осіб, ми зробили висновок: не можна казати, що в армії Сполучених Штатів взагалі не трапляються випадки нестатутних відносин, але вони не мають системного характеру, і у частинах окремо та в армії взагалі проводиться велика методична робота щодо попередження таких випадків. Це нам підтвердили навіть викладачі Школи морських капеланів, Нью-Порт, Рой-Айленд. Мені здалось, що це найкраще підтвердження, яке ми отримали в армії та флоті США.
Як же так склалося? Військовим юристам було задане питання, що спонукало військове відомство звернути увагу на цю проблему. З’ясувалось – скандал у засобах масової інформації. Один з військових зняв на плівку ритуал «кроваві крильця»: отримання нагрудного значка молоді офіцери відзначали ударами в груди, де на одязі був вже прикріплений отриманий значок з символікою – «крильця». Звичайно, була пошкоджена шкіра, тканини грудей, багато крові. Це відео вразило суспільство, створило широкий резонанс в пресі, на телебаченні. Високе командування вимушене було звернути увагу на подібні традиції. З цього випадку зробили приклад для всіх. Винуваті були жорстоко покарані. Було видано багато наказів, інструкцій, які мали за мету припинити та надалі запобігати всім випадкам нестатутних відносин. Ми отримали приклад наказу, інструкцій, стандартів по департаменту ВМФ, датовані 1994-1997 р. р. Відтоді є єдиний рецепт в армії США з боротьби з нестатутними відносинами: «Читай інструкцію».
Наприклад, в інструкції № 1610.2 Department of the NAVY «Політика ВМФ США по відношенню до дідівщини» зазначено : «Дідівщина не сумісна з основними нашими цінностями честі, мужності та обов’язку». Підготовка в армії вимагає від офіцера суворості, а від солдата багато сил, щоб отримати в результаті військовослужбовця-професіонала, який несе важкий обов’язок захищати Батьківщину. Як розрізнити дідівщину та фізичне покарання, що має на меті виховання солдата, та як змусити військовослужбовця чітко виконувати накази, що у воєнній обстановці є особливо важливим для військових підрозділів. На тій же військовій базі для підготовки рекрутів для ВМФ США була озвучена думка: «Дідівщина – це дії з єдиною метою: фізичне приниження, або приниження гідності особи, небезпечні для життя або добробуту, вони здійснюються для особистої розваги з боку особи, вищої за званням. Дисципліна же має за мету зростання фізичних та моральних якостей солдата». Таким чином, дідівщина спрямована на шкоду для солдата, дисципліна – на його користь. Дідівщиною вважається також підбурювання до нестатутних відносин, які мають фізичний, вербальний, психологічний характер. Негласна згода на дідівщину не звільняє від відповідальності. Але дії, які вимагають виконання офіцерських наказів, спрямованих на виконання оперативної діяльності не є дідівщиною. Розроблено та затверджено також нормативи фізичних навантажень на військовослужбовця, перевищувати які ніхто не має права.
Подібні до цього нормативні документи розроблені також і в інших родах військ. На базі підготовки «морських котиків» нам показали картку з нормативами фізичних навантажень, без якої жоден інструктор не має навіть права і підійти до солдата.
Застосовувати фізичні покарання має право тільки командуючий офіцер, а не інструктор, або інша особа, навіть вища за званням. Щоб запобігти зловживанням на одній базі сержант має виконувати теж саме фізичне завдання, що і особа, на яку він накладає додаткові фізичні вправи. А також обов’язково повідомити офіцера про такий випадок. За помилку одного солдата заборонено карати підрозділ.
Ще проблемою в армії є жорстокі традиції, такі корпоративні правила, «посвяти втаємничених», які передаються від покоління до покоління і несуть «корпоративну гордість». Нам приводили як приклад традицію у ВМФ, яка має в нашому розумінні аналог – «Свято Нептуна»: при першому перетинанні екватора новачку влаштовують купання. Боротися з такими традиціями, забороняти, неможливо і шкідливо, але вихід в тому, щоб зробити ці традиції більш безпечними. Таким чином спрацьовує правило: «Жорстокі традиції міняють характер».
Але боротьба з дідівщиною не була б вдалою без того, що у війську постійно проводиться юридична підготовка. На кожному кроці, при отриманні нового звання офіцер або сержант має пройти курси, у тому числі і навчання з юридичних питань, де вивчається Спільний кодекс військового правосуддя. До лав армії і флоту не приймаються особи з кримінальним минулим, а також люди, які не пройшли перевірку інтелектуального розвитку. І на всіх рівнях освіти військовослужбовця впроваджується правило: «Ніяких фізичних контактів». Один військовослужбовець не має права доторкнутися до іншого, крім випадків, що загрожують другому небезпекою.
Більшість випадків нестатутних відносин вирішується командиром в частині. Командир як ніхто зацікавлений у створенні такого клімату в частинах, де немає місце нестатутним відносинам, що заважають виконанню бойової задачі. Нас під час візиту, у всіх військових частинах запевняли, що в армії та флоті Сполучених Штатів створено такий клімат, що командир, інший офіцер, сержант не зацікавлені в приховуванні фактів дідівщини. «Все таємне становиться явним». За це приховування вони понесуть більше покарання, ніж за своєчасне розслідування окремих випадків, яке попереджає системні порушення. У суспільстві в Сполучених Штатах дуже розвинений дух конкуренції, а ще більше в армії, так що я цілком згодна з попереднім твердженням: старший офіцер ОБОВ’ЯЗКОВО від іншого дізнається про якийсь прикрий випадок, так що тобі ж краще доповісти про це самому, в іншому випадку той, хто приховує факти може відповісти не тільки власною кар’єрою, а, навіть, ганебним звільненням з армії, а це втрата медичної страховки, пенсійного забезпечення, неможливість подальшого успішного працевлаштування тощо.
Інше питання мене цікавило в США. Які проблеми постають перед неурядовими організаціями, які займаються захистом прав людини в армії, що перейшла на контрактні засади набору? Здавалось, всі права та обов’язки сторін має врегульовувати контракт між урядом та рекрутом, сторони мають виконувати свої обов’язки і все.
Ми були в декількох правозахисних організаціях. Перша – «Центр у справах совісті та війни». Ця організація була створена асоціацією релігійних закладів у 1940 році. Зараз вона займається правами військовослужбовців, які вступили на службу за контрактом, але під час проходження служби змінили свої погляди на зброю, війну, і відмовляються свідомо від військової служби, участі у військових операціях. Розірвати контракт з армією, яка вклала в підготовку військового фахівця немалі кошти дуже важко. Це дуже не простий і тривалий процес. Ця організація надає юридичну допомогу в таких випадках. Я поцікавилась, яке ставлення уряду до їх роботи. Виявилось – не дуже уряд зацікавлений в результатах їх правозахисної діяльності. А здавалось, звільняючись від таких «пацифістів» війська тільки підвищують свою боєготовність.
Організація оприлюднює факти того, що відсоток зґвалтувань в армії набагато вищий ніж в цілому в суспільстві. Про цю проблему ми не чули, відвідуючи військові бази. Члени цієї організації також виступають проти рекрутерів, які під час «агітації» розписують райдужними красками майбутнє в армії США, забуваючи про зворотній бік – участь у бойових діях, важкі фізичні та психологічні навантаження тощо, порушують правила рекрутування, не надають альтернативної інформації, бо оплата їх праці напряму залежить від кількості «завербованих».
Під час відвідин двох неурядових організацій в Сан-Дієго, Каліфорнія виявилась ще одна проблема у військах США – проблема осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, які служать в армії. Законом у Сполучених Штатах забороняється приймати на службу в армію гомосексуалістів. Але діє правило «Не питають – не відповідай». Бо державі потрібно багато нового військового поповнення під час військової операції у Іраку. Ці правозахисні організації виступають за те, що відкритим геям та лесбіянкам дозволили вступати до армії. «Після зрівняння прав кольорових американців та жінок – це останній прошарок суспільства, чиї громадянські права порушуються в армії» – така основна думка членів цих організацій.
Коментар «ПЛ»:Звіт п.Фурсової щодо поїздки за програмою міжнародних візитів «Захист громадянських прав у військах США» наводить на сумні роздуми. Адже всі – і владні структури, до яких відносяться військові суди, і військова прокуратура, знають про нестатутні відносини не гірше, ніж правозахисники. Але ані політичної волі, ані законослухняності, які майже знищили нестатутні відносини в Збройних Силах США – у нас просто немає.
США займало одне з перших міст за чисельністю нестатутних відносин в армії серед розвинутих країн світу. Американське суспільство молоде і динамічне, і, як наслідок, не має сталих суспільних взаємовідносин. Вони вчаться жити по-людськи по ходу справи. Ми – не вчимось.
Безумовно, є критерії в нашому житті, яких не було і не могло бути в США. Спадкові хвороби армії СРСР, нехтування правом взагалі і військовим правом в тому числі, не могли не вплинути на українські Збройні Сили. Крім того, американська армія є контрактною, а це само по собі має сприяти подоланню нестатутних відносин. Але якби наші військові були зацікавлені в подоланні цього страшного спадку СРСР, вони знайшли б засоби і можливість це зробити:
Перше – це повна відкритість і інформованість суспільства.
Друге – усвідомлення керівниками Збройних Сил всіх рівнів і суспільством, що нестатутні відносини реально і серйозно знижують обороноздатність армії.
Третє – неухильна відповідальність (адміністративна або кримінальна) не тільки безпосередніх винуватців злочинів, але і тих офіцерів, які проявили злочинну недбалість, або прямо заохочували підлеглих до нестатутних відносин.
Є і ще один момент: контрактників в нас серйозно і прискіпливо обстежують, бо держава не хоче платити зайві гроші. До масової армії беруть «на шару». І дуже часто хворих – психічно та соматично. Ці юнаки – перші жертви чи, навпаки, підсвідомі провокатори нестатутних відносин.
Якби відповідальність була неухильною, причому і тих, хто призвав хворого до армії! Якби змінилось ставлення до життя людини в нашому суспільстві!
Подолання нестатутних відносин повинно стати першочерговим завданням армії і політиків, тільки тоді ситуація поліпшиться в нашій, ще у більшості масовій, армії. Відбулось же таке і в Німеччині, і в Ізраїлі, де, як і в Україні, армія і масова, і контрактна.
Але складається враження, що всім не до цього. А якщо не до цього, то і попри створення в Україні суцільно контрактної армії, проблема нестатутних відносин нікуди не подінеться, а просто в контрактному війську набуде інших форм.
Отже – тільки воля і бажання. Інакше, чого ми варті?
Інна Сухорукова