MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2005. XVІX. Дотримання прав ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та заходи щодо попередження епідемії

05.10.2006   

[1]

На тлі неефективності систем соціальної підтримки й суспільної охорони здоров’я Україна потерпає від двох масштабних епідемій – ВІЛ-інфекції та наркоманії, причому розвиток однієї з них підсилює зростання іншої. Україна, за оцінками ВОЗ, є одним з лідерів у світі за темпами поширення ВІЛ-інфекції.

Складність ситуації з поширенням ВІЛ/СНІДу в Україні полягає в тому, що значна частина випадків інфікування пов’язана з уживанням наркотиків шляхом ін’єкцій.

Щорічно кількість нових зареєстрованих випадків ВІЛ-захворювання продовжує зростати і в 2004 році становила 12 491 випадків, що майже на 25 % вище в порівнянні з 2003 роком (10 009 випадків) і майже в два рази вище, ніж у 2000 році (Український центр СНІДу, 2005; EuroHі, 2005). На сьогодні загалом офіційно зареєстровано 85 655 випадків захворювань на ВІЛ, що майже в 200 разів більше, ніж було десять років тому.

Лише за 10 місяців (січень – жовтень) 2005 року в Україні офіційно зареєстровано 10 812 нових випадків ВІЛ. Кількість померлих від СНІДу за 10 місяців 2005 року на 41% вища, ніж за цей же період 2004 року. Ці цифри набагато занижують фактичний розмах епідемії, оскільки вони відображають лише інфікування, зареєстровані серед людей, що мали безпосередній контакт з офіційними установами МОЗ України, які проводять тестування.

Україна, де за оцінками Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) показник поширеності ВІЛ-інфекції складає не менше 1,4 % дорослого населення, тобто на рівні більше ніж 360 тисяч осіб віком від 15 до 49 років, залишається найбільш постраждалою від епідемії ВІЛ-інфекції країною в Європі.

За кількістю людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом Україна посідає друге місце після Росії – країни, чисельність населення якої в 3 рази більш ніж в Україні (табл. 1).

Таблиця 1.
Оціночна кількість людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом
у найбільш уражених епідемією країнах Західної та Східної Європи та СНД
за оцінками UNAIDS, абс. кількість.

Країни

Розрахункова кількість людей,
які живуть з ВІЛ/СНІДом, абс. кількість

Росія

860 000

Україна

360 000

Італія

140 000

Франція

120 000

Німеччина

43 000

Португалія

22 000

Казахстан

16 500

Польща

14 000

Узбекистан

11 000

Австрія

10 000

Бельгія

10 000

Естонія

7 800

Латвія

7 600

Румунія

6 500

Республіка Молдова

5 500

Вірменія

2 600

Литва

1 300

 

Таблиця 2.
Кількість дорослих, які живуть з ВІЛ,
у деяких країнах Східної Європи та Азії
[2]

Країна

Кількість дорослих,
які живуть з ВІЛ

Кількість дорослих, які живуть
з ВІЛ, на 100 тис. населення

Україна

360 000

748

Росія

860 000

604

Естонія

7700

589

Казахстан

16 400

106

Угорщина

2800

28

Словенія

500

25

Чехія

2500

24

Румунія

2500

11

Польща

3500

9

Болгарія

500

6

Словаччина

200

4

Епідемія, що розвивається під впливом практики вживання ін’єкційних наркотиків і небезпечного сексу, не має ознак послаблення.

Кількість нових ВІЛ-інфекцій, які були зареєстровані серед тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, продовжує збільшуватись (Український центр СНІДу, 2005 р.). Незважаючи на те, що біль­шість споживачів ін’єкційних наркотиків – це молоді чоловіки, значну частку (23%) осіб, діагнозованих із ВІЛ у 2004 році, склали жінки [3]. Більша частина ВІЛ-інфікованих складається зі споживачів наркотиків, які заразилися ВІЛ під час ін’єкційного введення наркотиків спільними шприцами. Переважно, це молодь віком до 30 років. Небезпека втягнення цієї групи населення в епідемію полягає і в тому, що кожен споживач наркотиків може бути інфікований або може передавати ВІЛ статевим шляхом. Останнім часом збільшується кількість випадків, коли статеві партнери наркоспоживачів, які не вживають наркотики, були інфіковані внаслідок статевих контактів з наркоманами.

Крім споживачів ін’єкційних наркотиків в епідемію ВІЛ-інфекції в Україні втягнені інші групи підвищеного ризику – робітники комерційного сексу, чоловіки, які мають секс із чоловіками, ув’язнені та інші, поведінка яких є ризикованою щодо зараження на ВІЛ та його передачі не тільки іншим представникам цієї групи, а й населенню в цілому. Це призводить до того, що епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні має потенціал перетворитись у генералізовану епідемію, коли кожен мешканець країни може стати її жертвою.

Програми зменшення шкоди від ін’єкційного вживання наркотиків на сьогодні здійснюються в декількох регіонах України з високим рівнем поширеності ВІЛ. Однак охоплення такими програмами залишається низьким. В Україні такими програмами охоплене лише 10% від загальної кількості споживачів ін’єкційних наркотиків, що складає, за оцінками, 560 000 чоловік (Балакірєва й ін., 2003). У даний час ведуться пілотні програми альтернативного лікування для споживачів ін’єкційних наркотиків, однак такі послуги дуже обмежені за своїм охопленням. Іншим чинником розвитку епідемії є те, що одні й ті ж самі люди вживають ін’єкційні наркотики і займаються комерційним сексом. В Одесі 67 % працівників секс-бізнесу, що вживають ін’єкційні наркотики, виявилися ВІЛ-інфікованими, у той час як у Донецьку, Луцьку, Полтаві і Сімферополі відповідні цифри коливались від 35 % до 50 %. Багато з них були заражені сексуальним партнером, який, імо­вірно, сам заразився через небезпечне вживання ін’єкційних наркотиків [4].

Переважна більшість ВІЛ-інфікованих в Україні – молоді люди 20–39 років, тобто в розквіті фізичних, творчих та інтелектуальних сил. За прогнозами експертів, у разі збереження наявної тенденції, кількість ВІЛ-інфікованих в 2010 році може сягнути 1,5 млн. осіб, а кількість нових випадків СНІДу – 95 тисяч, водночас від хвороби за цей рік можуть загинути до 90 тисяч осіб. Питома вага померлих від СНІДу в загальній кількості померлих в 2010 році становитиме близько 10%, абсолютна більшість яких – віком до 40 років[5].

Крім ВІЛ/СНІДу, ризикова поведінка наркозалежних сприяє поширенню інших інфекційних хвороб, таких як гепатити В і С, венеричні захворювання. Це викликає також чималі соціальні наслідки: руйнування сімейних і дружніх стосунків; зростання злочинності, пов’язаної з наркотиками; великі витрати на лікування наркозалежності та інфекційних захворювань; втрата працездатності багатьох молодих людей; порушення прав людини та насильство щодо наркозалежних. Усі ці згубні наслідки проявляються в Україні щодня і зачіпають дедалі ширше коло наших співвітчизників[6].

Епідемія ВІЛ/СНІДу підтримується соціальною марґіналізацією, та у свою чергу її ж збільшує.

В Україні для протидії наркоманії в державній політиці було обрано репресивний підхід. Для України, втім, як і для інших країн пострадянського простору, взагалі характерний значний ухил убік використання заходів з метою «припинити» на виникнення будь-якої суспільної проблеми замість використання заходів, спрямованих на профілактику цього явища.

Заходи, вжити урядом України, спрямовані на припинення наркоманії як протиправної поведінки, що представляє суспільну небезпеку, і носять жорсткий, непримиренний щодо наркозалежних осіб характер.

Однак проблема наркоманії, що призводить, у тому числі й до поширення ВІЛ-інфекції в Україні, не може розглядатися як ізольована проблема, що може бути ліквідована лише за допомогою заходів правоохоронного характеру.

Спроба усунути наслідок, не проводячи профілактику причини його виникнення, приречена на провал. Причини ж наркоманії в нашій країні, мають виражений соціально-економічний характер, обумовлений як неможливістю для багатьох молодих людей знайти собі заняття, що забезпечує їхні матеріальні і моральні потреби, так і недбалою державною політикою щодо зміни суспільного устрою. Споживання наркотиків, таким чином, для багатьох споживачів не є засобом розваги, а є способом психологічної адаптації до навколишньої дійсності. Наркоманія є соціальною хворобою, що говорить про наявність серйозних суспільних суперечностей.

Наркозалежні і ВІЛ-позитивні особи стають жертвами стигматизації і дискримінації. Ситуація, за якою розкриття свого статусу буде являти собою загрозу безпечному існуванню й інтересам хворого і його близьких, об’єктивно призведе до того, що така особа буде приховувати факт свого захворювання, побоюючись заподіяти шкоду собі і близьким людям. Це, у свою чергу, призводить до загнання проблеми в підпілля, що істотно підвищує ризик і суперечить суспільним інтересам. Недотримання прав наркозалежних і людей, які живуть із ВІЛ, негативно впливає на ефективність боротьби з поширенням наркоманії і ВІЛ-інфекції в Україні[7].

Репресивні підходи до наркополітики, неузгодженість заходів наркополітики та профілактики ВІЛ унеможливлюють ефективне вирішення проблеми ВІЛ в Україні. Нині споживачі наркотиків є водночас об’єктом політики боротьби з наркотиками та профілактики ВІЛ. Стосовно наркозалежних ця політика обмежується добровільним і примусовим лікуванням та кримінальним переслідуванням. За такого підходу наголошується на повному викоріненні наркоманії. Можливість легітимного існування в суспільстві наркозалежних вважається неприпустимою [8].

Епідемії ВІЛ/СНІДу, що поширюється переважно через ін’єкційне вживання наркотиків та роботу в секс-бізнесі, найбільше піддаються особи, які складають марґінальні групи суспільства та зазнають високого ризику насильства з боку правоохоронних органів й зневажливого ставлення у закладах системи охорони здоров’я. Якщо не буде вжито негайних та скоординованих заходів, ці порушення прав людини можуть звести нанівець багато важливих кроків, що вже зробила Україна на шляху подолання епідемії ВІЛ/СНІДу [9].

Україна на державному рівні взяла на себе зобов’язання з дотримання прав ВІЛ-позитивних і наркозалежних осіб і надання їм соціальної підтримки. Більшість споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) безробітні, проте вони не звертаються до служб зайнятості, не отримують соціальної допомоги з безробіття, не можуть оформити субсидій на комунальні послуги. Вирішення цих проблем суттєво знижує негативні наслідки наркоманії, однак доступність соціальних послуг для СІН у країні залишається проблематичною.

Доступність медичних послуг для СІН також становить велику проблему. Часто отримати невідкладну медичну допомогу, зробити хірургічну операцію СІН або людині з позитивним ВІЛ-статусом вкрай складно. Причини – стигматизація, негативне ставлення та непрофесіоналізм лікарів. Іншою причиною є небажання СІН звертатися за допомогою через страх розкриття та взяття на облік.

На кінець 2005 року в Україні, на обліку правоохоронних органів перебувало 152,4 тис. споживачів наркотиків (за останні 5 років кількість таких осіб зросла у 1,4 рази – у 2001 році – 107,1 тис.), з них 86 тис. хворих на наркотичну залежність. Однак дані офіційного обліку не відображають реальної картини. Дослідження свідчать, що реальна чисельність у декілька разів більша. Відповідно до експертних оцінок, кількість споживачів наркотиків становить 560 000 осіб. Розповсюдження епідемії серед цієї групи потребує невідкладних заходів зі зменшення втрат в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН).

Частка СІН у загальній масі ВІЛ-інфікованих становить близько 70%[10]. Як свідчить статистика, частка СІН у нових випадках ВІЛ поступово знижується, проте абсолютна кількість нових випадків ВІЛ серед СІН зростає.

Нині в країні діє давно застаріла практика притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (КК) за незаконне виготовлення, придбання, збереження або інші дії з відносно невеликою кількістю психоактивних речовин без мети їх збуту, а також згідно з ч. 2. ст. 309 КК України у випадках особливо небезпечних речовин без мети їх збуту. Так, згідно з чинним законодавством, виявлення в особи більше 5 г сушеної рослини коноплі або 10 г макової соломки є достатньою підставою для її покарання у вигляді позбавлення волі терміном до трьох років. Абсолютна більшість притягнених до відповідальності за цією статтею – особи, які страждають наркотичною залежністю, – відповідно до позиції Європейського Співтовариства, самі є жертвами організованої наркозлочинності. Такі особи зазвичай не можуть адекватно захищати свої права.

У 2005 року кількість розкритих органами внутрішніх справ України наркозлочинів становила 65 тис., що на 13,5% більше, ніж у 2003 року, – 57435. Водночас кількість задокументованого збуту наркотиків знизилася за той же термін з 17,5 до 17,1 тис. (– 2,3 %) фактів збуту наркотиків, тобто «зростання» показників було забезпечено за рахунок притягнення до кримінальної відповідальності пересічних споживачів за зберігання наркотиків для власних потреб.

В окремих регіонах кількість кримінальних справ, порушених за фактами незаконного обігу наркотиків за рік дорівнювала або навіть перевищувала кількість осіб, які перебувають на обліку. Ідеться про Харківську, Львівську, Полтавську, Житомирську, Закарпатську, Черкаську області.

Що ж стосується викриття органами Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків (ДБНОН) МВС кваліфікованих наркозлочинів (збут, утримання притонів, втягнення в наркоманію, розкрадання наркотиків, організація нарколабораторій і відмивання наркокоштів), то їхня вага щодо загальної кількості водночас знизилася на 0,9 %[11].

Споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН), які страждають на наркотичну залежність, мають стійку психофізіологічну потребу в прийнятті психоактивних засобів. Це означає, що через свій хворобливий стан вони, незалежно від погрози застосування санкцій, регулярно прийматимуть наркотичні речовини або психотропні засоби для запобігання абстинентного синдрому, що викликає в них страждання фізичного і психологічного характеру, принаймні в мінімально необхідній для них кількості.

Кримінальним кодексом України не передбачено відповідальності за вживання наркотиків, проте, згідно з офіційною статистикою, близько 70% кримінальних справ за виявленими фактами незаконного обігу наркотиків порушуються за ст. 309 КК України (зберігання наркотиків без мети збуту). Понад 90% осіб, звинувачених за такими справами, перебувають на наркологічному обліку. В основному йдеться про зберігання кількох грамів або навіть кількох см3 наркотиків незалежно від того, що виявлена речовина практично є індивідуальною нормою споживання. Справи про зберігання наркотиків в особливо великій кількості становлять мізерну частку в загальному обсязі кримінальних справ.

Притягнення особи, яка страждає наркотичною залежністю, до відповідальності на цій підставі не виконує профілактичної функції, а тільки погіршує становище.

Чинні відомчі нормативні акти містять вимогу надання органами міліції регулярної звітності за низкою показників. Один з них – кількість кримінальних справ, порушених за здійснення злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Як результат, працівники міліції зацікавлені в збільшенні кількості порушених справ. Слідчі органи, прагнучи уникнути стягнень за невиконання необхідних показників, у низці випадків порушують кримінальні справи, не маючи на те належних підстав. Такі справи, побудовані на слабкій доказовій базі, «розсипаються» на перших же судових засіданнях, провину обвинувачуваної особи визнають недоведеною, і її звільняють з-під арешту. Це, однак, уже не турбує слідчі органи міліції, оскільки своє завдання з досягнення потрібних показників ефективності своєї діяльності вони вважають виконаними.

Про неефективність наявної системи показників, що призводить до притягнення до кримінальної відповідальності пересічних наркозалежних, свідчить також досвід застосування окремих методів оперативно-розшукової діяльності, зокрема, йдеться про контрольовані поставки та оперативні закупівлі наркотиків.

Згідно з українським законодавством проти наркоманії і світовим досвідом застосування цих двох методів протидії незаконному обігу наркотиків, їх зазвичай використовують для документування злочинних дій угруповань наркоділків, передусім організованих. Відповідно, кількість таких операцій у країнах ЄС і США доволі обмежена і не визначається тисячними показниками. В Україні, навпаки, ці операції застосовують для притягнення до кримінальної відповідальності переважно пересічних наркоспоживачів за збут чи перевезення кількох грамів наркотиків.

Треба також зазначити, що органи внутрішніх справ України не ведуть відповідної статистики щодо «якості» кримінальних справ цієї категорії[12].

Разом з тим, міліцейська жорстокість до наркозалежних осіб, що часом сягає рівня катувань, є постійною та дуже поширеною проблемою в Україні й виходить далеко за межі питання лише ВІЛ/СНІДу. Однак саме споживачі наркотиків та працівники секс-бізнесу часто стають жертвами таких порушень, оскільки їхнє марґіналізоване становище робить їх легкою здобиччю для міліціонерів, які ставлять собі за мету виконати план з арештів. Міліція використовує наркотичну залежність як знаряддя, аби примусити наркозалежних людей давати свідчення: перспектива болю від «ломки» робить цих людей особливо вразливими та більш схильними підкоритися тиску з боку міліції. А оскільки споживачів наркотиків та працівників секс-бізнесу багато, – людей вважають соціально небажаними особами, то працівники міліції мало ризикують бути покараними за свої дії [13].

Human Rights Watch також виявила, що дискримінаційне ставлення до людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом або в умовах підвищеного ризику інфікування, є дуже поширеним серед працівників у галузі охорони здоров’я в Україні. Людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом, та споживачам ін’єкційних наркотиків відмовляли у прийомі до лікарні, їх примусово виписували, як тільки довідувалися, що вони ВІЛ-інфіковані, або надавали медичні послуги на дуже низькому рівні, що було вкрай негуманним та підривало їхнє і без того слабке здоров’я. «Швидкі допомоги» відмовлялися транспортувати наркозалежних людей та осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД. У деяких випадках про медичну допомогу можна було домовитися, лише сплативши за послуги, що мали надаватися безкоштовно. Страх арешту через незначну кількість наркотиків загрожує прискоренням зростання рівня ВІЛ-інфікування через відмову тих, хто є найбільш вразливим до ВІЛ-інфікування, від послуг з попередження ВІЛ, та збільшенням термінів ув’язнення для наркоспоживачів.

Таким чином, багато хто продовжує вживати наркотики, а можливості попередити ВІЛ та отримати ефективне лікування від наркотичної залежності залишаються обмеженими, що підвищує ризик захворювання на ВІЛ, у той час як схильність до інших інфекційних захворювань (таких як туберкульоз) може загострити перебіг ВІЛ-інфекції[14].

Викладені вище висновки Human Rights Watch повною мірою збігаються з результатами національних досліджень, проведених у 2003-2005 р. Відповідно до їх результатів, особливе занепокоєння викликає практика застосування законодавства щодо споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) та осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом (ЛЖВ). Як випливає з результатів проведених досліджень, в Україні мають місце систематичні порушення прав СІН і ЛЖВ. Як показує аналіз[15], особливо характерними є порушення прав людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом, у медичній, соціальній, трудовій сферах, а також у стосунках із правоохоронними органами (останнє характерно щодо наркозалежних осіб та інших представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп).

Нижче наведені виявлені типові порушення щодо СІН та ЛЖВ.

1. Види і характер типових порушень прав
у сфері кримінального судочинства:

а) відсутність відповідних документів (постанов, протоколів) під час проведення процесуальних дій;

б) відсутність у більшості випадків понятих під час проведення процесуальних дій;

в) навмисне використання стану наркотичного сп’яніння затриманого СІН, у тому числі СІН, які належать до жінок секс-бізнесу (ЖСБ), співробітниками міліції при складанні процесуальних документів і їхнього підпису затриманою особою, що на момент підписання документа належним чином не розуміла суті складених документів, не могла контролювати свої дії і ступінь відповідальності за це, у силу свого стану;

г) навмисне використання стану абстиненції («ломки») при проведенні слідчо-оперативних дій, при використанні якого, особа в силу свого безвихідного фізичного стану змушена визнати провину в скоєному злочині, обмовити себе, здійснити наклеп на іншу особу, та інше;

ґ) спонукання до надання свідчень проти себе в порушення ст. 63 Конституції України.

д) нероз’яснення прав відповідно до процесуального законодавства.

є) відмова в наданні адвокатських послуг, неповідомлення про право мати захисника або повідомлення про це із запізненням;

е) незаконне застосування фізичної сили й спецзасобів до затриманого під час дізнання або слідства;

ж) примус працівниками правоохоронних органів до виплати хабарів;

з) наявність дуже поширеної практики застосування працівниками органів міліції у відношенні до СІН катувань, свідомо незаконного затримання, свідомо незаконного порушення кримінальної справи, тобто здійснення щодо них злочинів.

2. Види і характер типових порушень прав СІН і ЛЖВ
у сфері медичних послуг:

а) при наявності офіційних даних про приналежність до груп СІН або ЛЖВ часті випадки відмови в обслуговуванні, наданні медичними працівниками необхідної професійної допомоги з посиланням на різноманітні причини, такі як, наприклад, відсутність необхідного обладнання, медичних препаратів, необхідність прописки, постановки на чергу та інші безпідставні мотиви;

б) відмова в госпіталізації до медичної установи при передозуванні з переадресацією цих послуг на спеціалізовані відділення психіатричних лікарень, навіть при відсутності таких відділень у віддалених районних центрах;

в) не реагування швидкої медичної допомоги на виклики (виклики не фіксуються), відмови у виїзді машин швидкої медичної допомоги за адресою, або рекомендації звернутися до спеціалізованого відділення психіатричної лікарні, таке ненадання своєчасної медичної допомоги іноді призводить до летальних наслідків;

г) при пологах жінок зі статусом ЛЖВ, СІН медичний персонал намагається якнайшвидше провести виписку, мотивуючи це зменшенням ризику ймовірного зараження ВІЛ-інфекцією;

ґ) розголошення конфіденційності даних за результатами обстежень щодо осіб, яким установлений статус ЛЖВ.

3. Види і характер типових порушень прав СІН і ЛЖВ
у сфері соціально-побутового обслуговування:

а) безпідставні відмови соціальними працівниками місцевих адміністрацій у призначенні соціальної допомоги, що встановлені і гарантуються державою;

б) одним з домінуючих видів порушень у цій сфері є незаконне виселення СІН із займаного житла, цей різновид порушень можна розподілити також на підпункти:

–  заволодіння житлом СІН шляхом шахрайських дій з боку кримінальних структур;

–  утрата житла в результаті суду;

–  незаконне виселення із займаного житла близькими родичами СІН, опікунами.

в) необґрунтована відмова в наданні субсидій на оплату комунальних послуг;

г) необґрунтоване позбавлення батьківських прав;

д) відмова брати дітей СІН у дошкільні дитячі установи.

4. Види і характер типових порушень прав СІН і ЛЖВ
у сфері трудових відносин:

а) звільнення з роботи при одержанні даних (офіційних або неофіційних) про приналежність особи до однієї із зазначених категорій. Як правило, формально звільнення проводиться з різних підстав, таких, як скорочення штату працівників, реорганізації підприємства або організації, халатне ставлення до обов’язків з боку працівника, виявлення інших порушень. Перелік «підстав» у кожному конкретному випадку різний, що створює видимість законності;

б) відмови в прийомі на роботу осіб зі статусом СІН і ЛЖВ;

в) дискримінація за місцем роботи за фактом приналежності до категорій СІН і ЛЖВ.

Для жінок секс-бізнесу також актуальними є: вимагання з боку осіб кримінального походження; сексуальне й фізичне насильство з боку клієнтів; обмеження материнських прав; вимагання хабарів та спонукання до вступу в сексуальні відносини з боку співробітників міліції; знущання з боку співробітників міліції; дискримінація.

З інтерв’ю зі споживачами ін’єкційних наркотиків

Світлана, 28 років (Миколаїв): «Коли мене не було дома, менти залізли у вікно, відкрили двері, самі зайшли, у будинку була тільки дочка з подружкою. Стали говорити, що твоя мати колеться. А дочка цього не знала. Їй показали шприц, запитали знає вона, що це. Вона говорить так, це шприц, нам у саду уколи їм робили. Дитина почала плакати, а вони їй закривали рот. Коли я прийшла додому, мене забрали й цілий день тримали. Дочка одна в будинку, голодна. І там катували – одягли протигаз, закрили трубу через яку дихають, і дихай чим хочеш. Потім під ногами наручниками руки з’єднують, б’ють тебе чолом об свої ж коліна. Один узагалі схопив швабру, одяг на неї презерватив. Говорить: «Зараз буду тебе .... у дупу, зніму це і буду показувати твоїм друзям.»

Володя, 30 років (Черкаси): «Більше всього шкода дівчат-наркоманок. У мене знайому дівчину офіцер міліції в себе в кабінеті зґвалтував. Сказав їй, що якщо вона не буде надавати йому секс-послуги, то покликає весь поверх своїх офіцерів. Вони постійно піддаються сексуальному насильству. Якщо вона вживає наркотики, то для неї реальний спосіб уникнути конфлікту з міліцією – це надати сексуальні послуги: будь-то в під’їзді, у кабінеті чи де-небудь у будинку.»

Олег, 33 роки (Черкаси): «Є в них такий апарат спеціальний. Коробочка, й у ній скручений трос, скручений з однієї й іншої сторони, ліворуч і праворуч спеціальні важільці. У середині петля, вони це називають «яйцедав». Вони тебе приковують наручниками до стільця, знімають з тебе штани, засовують твої статеві органи туди і з однієї і з іншої сторони починають здавлювати, перекручують. «Слоник», це вся країна знає, протигаз вдягають і перекривають дихання, а він стоїть із секундоміром, знаючи, що людина в середньому 40 секунд витримує. Непритомнієш, тебе відливають, піднімаєшся, встаєш. Мокрими рушниками обмотують і луплять битою, синців ніяких, нирки відбиті, виходиш інвалідом. А коли ти приходиш до нього, ставиш перед фактом, ти сволота, ти худоба, садист: «Я, хто, я? Ви що, я ж офіцер, як я можу до нього хоч пальцем? Та його ніхто не бив.» Начальник: «Я знаю своїх підлеглих, ні, у нас такого беззаконня немає. Ви що, у мене у відділенні – усе за законом. Ми проводимо лекції, психологічну підтримку проводимо».

Ігор, 31 рік (Полтава): «Я хочу сказати. При затримці порушується кримінальна справа, і вони відразу тобі дають підписати, що ти ознайомлений зі статтею 63 Конституції України – це про свої права. Які там права, хто їх знає? Потім задають питання, і якщо на них не хочеш відповідати, починаються конкретні дії – протигаз, струм, «ластівка» (прив’язування рук до ніг за спиною – примітка дешифрувальника). У кінці ти здаєшся, ламаєшся і підписуєш усе, аби тебе відпустили. По вісім годин катують, що потім і язик чорний, і вуха чорні від струму. Психіка 8 годин не витримує. Перетворюють у боксерську грушу.

Слава, 37 років, (Одеса): «От восени затримали 6 чоловік, тут на Мечникова під точкою, що торгує. Природно, були зацікавлені в тому, щоб їх посадити. Їх катували. Двох із шістьох убили: одному зламали кадик, привезли його в лікарню на Єврейську, і він у ту ж ніч помер. І ще не розвидніло, а вже в його батьків були менти з грішми, сказали, що він ще живий, запропонували гроші на лікування. Вони відмовились, подали до суду, ця справа дотепер триває. А в другого – внутрішні крововиливи, він прожив ледве більше ніж 3 тижня. Там бабуся взяла гроші на лікування і нічого не написала.»

З інтерв’ю з жінками секс-бізнесу

Таня, 24 роки (Полтава): «Міліція, звичайно, під’їжджає, забирає, погрожує, що «закриють», якщо ми секс-послуги не надамо, тому що довести, що дівчиська займаються секс-бізнесом, не можуть. Ми відпрацьовуємо «суботники», так це називається, – безкоштовно надаємо секс-послуги. Не те, що одному – групі».

Леся, 21 рік (Полтава): «Я знаю, що не мають права вриватися в мою квартиру без підстав і робити там обшук. Як міліція під’їжджає і починають бити, вимагають гроші, також вимагають «суботники». А як хочуть, щоб ми на себе взяли крадіжку, то і «слоники роблять, і все що хочеш. Міліція багато собі дозволяє».

Світлана, 25 років (Черкаси): «...побили за кіоском, прикували наручниками. Знають, що нікуди я не піду скаржитися».

Галина, 27 років (Черкаси): «А як «бички» гасять об обличчя, це нормально. Об нас з Танею гасили «бички» об обличчя, у неї дотепер шрами».

Інна, 23 роки (Миколаїв): «Це все через цей наркотик. І ми самі себе покарали. Самі себе. І замість того, щоб якусь підтримку нам надати з боку влади, нас навпаки принижують. Якби вони хотіли, нас би можна було б звідси витягти. І дуже багато хто став би людиною. Дуже багато хто...»

Висновки

У даний час в Україні реалізується на практиці лише припиняючий аспект Конвенцій ООН про наркотичні засоби і психотропні речовини, а положення даних Конвенцій про зобов’язання держав-учасниць з лікування, реабілітації і підтримці наркозалежних осіб фактично ігноруються. Разом з тим, ст. 38 Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 р. (Поводження з наркозалежними) визначає: «Сторони приділяють особливу увагу створенню умов для лікування наркозалежних, турботі про них і відновленню їхньої працездатності». Статтею 20 Конвенції про психотропні речовини 1971 р. висуваються наступні вимоги: «Сторони вживають усіх можливих заходів, спрямовані на... раннє виявлення, лікування, виховання, відновлення працездатності, повернення до суспільства відповідних осіб (наркозалежних) і на спостереження за ними після закінчення ними лікування». У зв’язку із зазначеним, необхідна зміна однобічного, неповного і неефективного підходу до реалізації вимог відповідних Конвенцій ООН.

Як показують проведені дослідження, СІН, ЛЖВ і ЖСБ в Україні піддаються масовій дискримінації. З боку працівників органів міліції стосовно СІН і, почасти, ЖСБ, не тільки мають місце випадки грубого порушення їхніх процесуальних прав, але й дуже поширене застосування катувань стосовно них, що є грубим порушенням не тільки таких міжнародних правових документів, як Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, й інших міжнародних актів, але і внутрішнього законодавства України.

При цьому, у силу свого уразливого становища, вони практично позбавлені можливості домогтися відновлення своїх порушених прав і залучити до відповідальності винних у цьому. Аналізуючи звітну статистику органів прокуратури, можна звернути увагу на фактичну відсутність порушених нею в рамках її компетенції кримінальних справ за фактами незаконних дій органів міліції стосовно СІН або грубого порушення прав СІН, ЛЖВ і ЖСБ на одержання медичної допомоги, у тому числі таких, що спричинили тяжкі наслідки. З аналізу судової статистики також випливає, що міра фактичного судового захисту прав і законних інтересів СІН, ЛЖВ і ЖСБ вкрай низька[16].

Рекомендації

Необхідна зміна державної політики щодо наркоманії з неефективної чітко вираженої «з метою припинити» на прагматичну профілактичну, ураховуючи об’єктивно існуючу ситуацію в даній сфері, для чого:

а) варто вжити заходів для усунення суперечностей, що обумовлюють необґрунтовано жорсткий підхід до питання фактичного вживання наркотиків особами, які страждають наркотичною залежністю, що, хоча законодавчо й визнається не кримінальною дією, проте переслідується на практиці за об’єктивно супутні цьому процесові такі дії, як придбання і збереження для особистого вживання незначної кількості наркотичних засобів;

б) варто впровадити в широку практику стратегію зменшення шкоди від уживання наркотиків, що є високоефективною, добре зарекомендованою міжнародною методикою;

в) слід перенести акцент з існуючої в даний час фактичної боротьби з наркозалежними особами, що є, відповідно до підходу Європейського Союзу, жертвами організованої наркозлочинності, на боротьбу з реальним винуватцем наркотизації українського суспільства – самою організованою наркозлочинністю;

г) варто почати негайні заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією в правоохоронних органах, насамперед тих, які відносяться до системи МВС, що сприяє наркотизації українського суспільства й грубим порушенням прав наркозалежних громадян;

ґ) варто створити ефективну модель виховання підростаючого покоління (дітей і молоді) у дусі здорового способу життя, що забезпечує можливість для їхнього фізичного, культурного і духовного розвитку, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття творчих можливостей, оскільки існуюча система виховання молоді малоефективна і не вирішує завдань, що стоять перед нею;

д) варто оголосити здоровий спосіб життя державним пріоритетом і забезпечувати його підтримку державою;

є) слід здійснювати широкий комплекс просвітницьких і інформаційних заходів щодо наркоманії й ВІЛ/СНІДу та супутніх до них проблем[17].

Також необхідно:

1.  Прийняти Закон про внесення змін до ч. 1 ст. 309 КК України, якими вилучити із цієї статті санкцію у вигляді позбавлення волі, замінивши її на покарання у вигляді залучення до суспільно-корисних робіт на базі соціально-реабілітаційних центрів, а також доповнити ч. 2 ст. 309 КК України альтернативною санкцією, що передбачає залучення винних у здійсненні передбачених нею дій до альтернативної відповідальності у вигляді залучення до суспільно-корисних робіт на базі соціально-реабілітаційних центрів на термін більший, ніж буде передбачено ч. 1 ст. 309 КК України, та зобов’язання добровільного проходження лікувально-профілактичного курсу проти наркотичної залежності, визначивши як суб’єкта переважного застосування такої альтернативної санкції осіб, які страждають на наркотичну залежність.

2.  Поетапно змінити систему оцінки ефективності діяльності органів міліції. На першому етапі виключити з показників ефективності діяльності органів міліції в галузі боротьби з незаконним обігом наркотиків такий індикатор, як порушення кримінальних справ за ст. 309 КК (за незаконні дії з ними без мети збуту). На другому етапі – розробити та впровадити таку систему оцінки, що відповідає сучасним вимогам.

3.  Перенести акцент на виявлення злочинів у сфері обігу наркотиків, зокрема їх незаконним завезенням на територію держави, виробництвом і виготовленням для збуту, а також із залученням неповнолітніх до наркоспоживання. Таким чином, буде досягнуто перенесення зусиль органів міліції на боротьбу з організованою наркозлочинністю, безпосередньо винною в наркотизації українського суспільства, а не з пересічними споживачами наркотиків.

4.  Внести зміни в таблиці невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що перебувають у незаконному обігу, затверджених Наказом МОЗ України № 188 від 01.08.2000, у частині визначення їх граничних розмірів, передусім дози індивідуального споживання наркозалежними, що має бути визначена компетентною наркологічною комісією.

5.  Запровадження комплексної системи медичної та соціальної допомоги хворим на наркозалежність, що поєднує програми детоксикації, реабілітації, замінної терапії, психологічного та соціального супроводження.

6.  Інформування наркозалежних про наявність і доступність медичних і соціальних послуг, надання послуг СІН і ЛЖВ із захисту їхніх прав і законних інтересів, створення прецедентів відповідальності винних у порушенні прав СІН і ЛЖВ.

 



[1] Підготовлено Андрієм Толопіло, Одеська правозахисна група «Верітас».

[2] За оцінками Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу, http://unaids.org/.

[3] Документ UNAIDS/ВОЗ: Развитие эпидемии СПИДа: декабрь 2005 г. Восточная Европа и Центральная Азия

[4] Документ UNAIDS/ВОЗ: Развитие эпидемии СПИДа: декабрь 2005 г. Восточная Европа и Центральная Азия

[5] Балакірєва, О., Галустян, Ю., Яременко, О. та інші. «Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні: нові прог­нози». – Київ, 2003.

[6] Пріоритети у профілактиці ВІЛ/СНІДу – Стратегія зменшення шкоди. МЦПД, 2005 р.

[7] А. Толопіло. Соціально-правова підтримка наркозалежних та ВІЛ- позитивних осіб, 2003 р.

[8] Пріоритети у профілактиці ВІЛ/СНІДу – Стратегія зменшення шкоди. МЦПД, 2005 р.

[9] Риторика та ризик: як дискримінація та міліцейське свавілля перешкоджають Україні в боротьбі з ВІЛ/СНІДом. Доповідь Human Rights Watch від 2 березня 2006 року. Доступний на сайті http://veritas.org.ua.

[10] За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом МОЗ України.

[11] Статистичні показники Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків (ДБНОН) МВС України.

[12] Пріоритети у профілактиці ВІЛ/СНІДу – Стратегія зменшення шкоди. МЦПД, 2005 р.

[13] Риторика та ризик: як дискримінація та міліцейське свавілля перешкоджають Україні в боротьбі з ВІЛ/СНІДом. Доповідь Human Rights Watch від 2 березня 2006 року. Доступний на сайті http://veritas.org.ua.

[14] Риторика та ризик: як дискримінація та міліцейське свавілля перешкоджають Україні в боротьбі з ВІЛ/СНІДом. Доповідь Human Rights Watch від 2 березня 2006 року. Доступний на сайті http://veritas.org.ua.

[15] Звіт про стан з дотриманням прав людини стосовно наркозалежних людей та осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. Одеська правозахисна група «Верітас», 2005 р. Доступний на сайті http://veritas.org.ua.

[16] Звіт про стан з дотриманням прав людини стосовно наркозалежних людей та осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. Одеська правозахисна група «Верітас», 2005 р. Доступний на сайті http://veritas.org.ua.

[17] Пріоритети у профілактиці ВІЛ/СНІДу – Стратегія зменшення шкоди. МЦПД, 2005 р.

 Поділитися