100 днів Ніни Карпачової
Сьогодні, 20 травня, минає 100 днів перебування Ніни Карпачової на посаді Уповноваженого Верховної Ради України. Це не перші 100 днів Омбудсмена. Ніні Іванівна є незмінним Уповноваженим з прав людини протягом усіх 9 років існування в Україні інституту Омбудсмена. Але це перші 100 днів, коли діяльність Уповноваженого знаходиться під прискіпливим поглядом громадськості.
8 лютого 2007 року, одночасно з початком третьої каденції Ніни Карпачової на посаді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розпочався громадський моніторинг діяльності Омбудсмена. Метою моніторингу є досягнення більшої прозорості і ефективності у діяльності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Причиною моніторингу стало те, що за дев‘ять років свого існування Секретаріат Уповноваженого не став дієвим засобом захисту прав людини, а починаючи з 2004 року цей інститут зазнав значної політизації. Дії Омбудсмена не завжди відповідають літері й духу Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а іноді прямо суперечать йому.
Участь Уповноваженого у виборчій кампанії 2006 року на боці однієї з політичних сил завдала непоправимої шкоди репутації Омбудсмена, підірвавши довіру до неї, поставивши під сумнів відсутність політичних мотивів у її діяльності, здатність бути безсторонньою, неупередженою і незалежною у вирішенні конфліктів, що виникають між громадянами і представниками владних структур.
Впродовж перших 100 днів третьої каденції перебування на посаді Омбудсмена, Ніна Карпачова, як мінімум, тричі порушила принцип безсторонності, давши підстави припускати наявність політичних мотивів у її діях.
3 квітня 2007 року, з трибуни вже розпущеної Верховної Ради, Ніна Карпачова заявила, що президент не мав права видавати Указ про розпуск парламенту.
Діючи скоріше як політичний діяч, а не як державний службовець, 11 квітня, на розширеному засіданні Громадської конституційної асамблеї (учасниками асамблеї були такі активні у минулому політики як Леонід Кравчук, Володимир Литвин, Інна Богословська та ін.), вона озвучила пропозиції виходу з політичної кризи, які нічим не відрізнялись від пропозицій коаліційної більшості Верховної Ради - нульовий варіант або одночасні перевибори і Верховної Ради, і Президента України.
При тому, що юрисдикція Омбудсмена обмежена функціями посередника у конфліктних відносинах між громадянами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, Ніна Карпачова, під виглядом турботи про громадянський спокій, втрутилась у конфлікт між гілками влади і, підмінивши собою Конституційний Суд, висловила оціночні судження щодо неконституційності дій Президента.
Другою подією, що дала підстави вбачати в діях Омбудсмена політичну заангажованість, стало розслідування Секретаріатом Уповноваженого інциденту пов‘язаного з участю чигиринських школярів в київських вуличних акціях на боці певної політичної сили.
Порушуючи вкорінену традицію не давати пояснення по суті справ, які знаходяться у провадженні Уповноваженого (використовуючи для цього п.2 ст.20 Закону про Уповноваженого), 18 квітня сайт Омбудсмена повідомив подробиці незавершеного розслідування чигиринського інциденту, які полягали у тому, що діти їздили до Києва виключно за згоди батьків. Ці подробиці були спростовані вже 24 квітня головою Чигиринської райдержадміністрації, який на прес-конференції у Києві повідомив, що представник Омбудсмена, приїхавши до Чигирина, вимагав від директора школи довідку про те, що діти до Києва не їздили. Коли директор школи відмовилась надати представнику Омбудсмена неправдиву довідку, на сайті Омбудсмена з‘явилася інформація, що діти їздили до Києва за згодою батьків.
Третій вчинок, який дав підстави вбачати в діях Омбудсмена політичні мотиви є звернення Ніни Карпачової до Омбудсмена Естонії від 29 квітня 2007 року в якому вона обурилась фактом «демонтажу» пам‘ятника воїну-визволителю у центрі Таллінна і перенесенням останків 12 воїнів на кладовище Сил оборони. Заява українського Омбудсмена виявилась напрочуд співзвучною із заявами Міністерства закордонних справ Росії. Проведене нами опитування у зв‘язку зі зверненням українського омбудсмена до естонського колеги показало, що 30% респондентів вважають дії Омбудсмена потуранням Росії і ще 29% - виконанням замовлення парламентської коаліції. 27% взявших участь в опитуванні вважають дії омбудсмена дурістю. Ніхто з опитаних не думає, що омбудсмен в своїх діях керувався турботою про українців або турботою про захист національних інтересів.
На фоні політично забарвлених заяв ми спостерігаємо повну бездіяльність Омбудсмени за таким важливим напрямком захисту прав людини, як запобігання катуванням та поганому поводженню в Україні.
Звертаючись до Президента України 4 липня 2005 року з поданням «Про необхідність ратифікації Україною Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань», Ніна Карпачова висловлювала обґрунтоване занепокоєння зволіканням з ратифікації цього важливого документу і порушенням прав осіб позбавлених волі.
Згідно з європейською практикою у більшості європейських країн національні превентивні механізми запобігання катуванням створюються саме на базі інституту Омбудсмена. Це має місце у Франції, Австрії, Іспанії, Данії, Норвегії, Польщі ін. Але після того, як 21 липня 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон про ратифікацію Факультативного протоколу і рекомендувала створити превентивний механізм недопущення катувань на базі Секретаріату Уповноваженого, Омбудсмен категорично відмовилась від покладання на неї функцій, передбачених Факультативним протоколом. Станом на сьогодні такий механізм в Україні ще не створений, хоча термін його створення збігає 21 липня 2007 року. Це відбувається тоді, як Міністерство юстиції України визнало наявність системних порушень прав людини у місцях позбавлення волі, а Комітет міністрів Ради Європи запровадив особливий контроль над дотриманням в Україні статті 3 Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, яка захищає від катувань.
За 100 днів моніторингу діяльності Омбудсмена нами відслідковано близько десятка випадків грубих порушень прав ув‘язнених. Серед них масове жорстоке побиття засуджених в Ізяслівській колонії № 31 Хмельницької області; спроба групового суїциду на знак протесту проти незадовільних умов утримання і заборони передавати до ІТТ передачі в ізоляторі тимчасового утримання м. Комсомольська; скарги на застосування катувань до затриманих жінок в УМВС України в Полтавській області; скарги на ненадання медичної допомоги в Долинському виправному центрі №118; скарги з Маріупольської виховної колонії на примусову безкоштовну працю неповнолітніх; скарги на загрозливий санітарний стан, захворювання різними інфекційними захворюваннями, неякісне харчування засуджених у їдальні Бердянської колонії № 77. Небажання відповідати за загрозливе становище з порушенням прав увязнених призвело до чисельного самозвільнення працівників цієї колонії.
В умовах відсутності у Омбудсмена мандату імперативно-владних повноважень, важливим засобом відстоювання прав людини є гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людей – передусім оприлюднення щорічних доповідей. Хоча закон зобов‘язує Уповноваженого протягом першого кварталу кожного року представляти Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, протягом 9 років перебування на посаді Омбудсменом зроблено усього 4 доповіді.
Ніна Карпачова не тільки замовчує факти масового порушення прав людини але, відповідаючи на запити правозахисників, пропонує їм не втручатися в діяльність Омбудсмена. Будь-яка інформація про діяльність Секретаріату Уповноваженого здобувається з боєм. Так, можливість доступу до інформації про структуру Секретаріату Уповноваженого громадськість отримала тільки в 2006 році після того, як Сергій Головатий звернувся з позовною заявою до суду про надання йому копії Положень про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та про представників Уповноваженого.
Сьогодні з цими Положеннями можна ознайомитись на сайті Омбудсмена, але інформація про представників Уповноваженого й надалі залишається недоступною для широкого загалу, як і інформація про діяльність Омбудсмена.
Для прикладу, прес-служба Міністерства юстиції України щоденно розміщує на сайті міністерства до десяти повідомлень про його діяльність. Інтервал з яким прес-служба Омбудсмена інформує громадськість про діяльність Секретаріату може становити від кількох днів до кількох тижнів. При цьому максимальна кількість інформаційних повідомлень не перебільшує двох.
Із сайту Уповноваженого можна довідатись, що за 100 днів Ніна Карпачова відкрила три провадження; вирвала з-за ґрат трьох громадян України; опікується долею однієї українки, що перебуває за ґратами в Таїланді; контролює справу про доведення до самогубства матері неповнолітньої дитини; бере участь у судовому процесі по виборам Мукачівського міського голови.
Хочеться думати, що це не вся робота, яку виконує установа зі штатом понад 120 працівників і річним бюджетом в 20 млн. грн. Але це вся інформація яку можна отримати на офіційному сайті Омбудсмена про діяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини за 100 днів.
Таким чином, станом на 20 травня 2007 року, ми констатуємо:
1. Наявність політичних мотивів у діяльності омбудсмена;
2. Низьку ефективність;
3. Відсутність прозорості;
4. Недостатню інформативність;
Моніторинг триває.